Проблема символу в релігії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема символу в релігії

Актуальність статті полягає у онтологічній укоріненості символу в теорії О.Ф. Лосева, у якій релігія нерозривно пов'язана з буттям людини, а символ укорінений у бутті, у зв'язку з чим постає необхідність дослідити, чи є релігія визначальним елементом тлумачення символу. Проблема тлумачення релігійних символів завжди була актуальною у зв'язку з тим, що вони є знаками, які не можливо тлумачити дослівно. Пов'язуючи сакральний і профанний світи, релігійний символ наділяється таємничим онтологічним змістом.

В своїх працях О.Ф. Лосев зробив спробу визначити універсальну структуру символу, обґрунтовуючи його відмінність від суміжних наукових, естетичних і семіотичних категорій. Виділяючи символ як самостійну комунікативну категорію, дослідник наголошує на тому, що тільки символізм стоїть на заваді сліпого обожнення матерії.

Проблема символу розглядалася ще класиками філософії: Платоном, Аристотелем, Плотіном, Кантом, Гегелем тощо. Проте, особливий вклад у проблему дослідження символу здійснив відомий російський філософ О.Ф. Лосев, який побудував власну теорію тлумачення символу. В його ранній праці «Філософія імені» символ розуміється як онтологічне місце зустрічі сутності й явища, які проявляють сутність завдяки нерозривному зв'язку символізму і апофатизму. Символ постає буттям, яке дає основу ототожнення ідеї та речі. В роботі «Античний космос і сучасна наука» філософ виводить тлумачення символу крізь призму принципу апофатизму. Саме цей принцип визначає нескінченність породжуваних символом смислів, а діалектика дає можливість ототожнити в символі ейдос і його інобуття, сенс і Меон. В більш пізній праці «Проблема символу і реалістичне мистецтво». О.Ф. Лосев продовжує побудову позитивної теорії символу, в якій детально аналізує значення символу, його види і відповідно теорію тлумачення символів.

У зв'язку з оригінальністю концепції символу О.Ф. Лосева, наявна велика кількість критичних матеріалів. Ґрунтовне аналітичне дослідження, присвячене проблемі символу в науковій спадщині О.Ф. Лосева, міститься в ряді праць А.А. Тахо-Годі, а особливо у статті «А.Ф. Лосев» [9]. Також, варто виокремити працю дослідниці філософської спадщини науковця Л.А. Гоготішвілі «Платонізм у задзеркаллі XX століття, або вниз по сходах, що ведуть нагору» [3]. Дослідження філософських побудов О.Ф. Лосева викладено у ряді робіт: С.С. Аверінцева [1], В.В. Бібіхіна [2], В.П. Троїцького [10], С.С. Хоружого [11] та багатьох інших.

Метою статті є аналіз основних аспектів тлумачення символу О.Ф. Лосевим і застосування їх на прикладі релігійних символів. Для досягнення поставленої мети передбачається вирішення таких завдань:

- здійснити аналіз теорії тлумачення символу О.Ф. Лосевим;

- з'ясувати, чи може бути застосована ця теорія до тлумачення символів у релігії.

Досліджуючи етимологію терміну «символ», Лосев визначає, що він походить від грецьких слів «symbolon», «symballo». Дослідник підкреслює, що символ має значення «не сам по собі, але як арена зустрічі відомих конструкцій свідомості з тим або іншим можливим предметом цієї свідомості». Визначаючи структурно-семантичну характеристику символу зазначимо, що кожен символ речі є, перш за все, її відображенням. Важливим є те, що не всяке відображення речі є її символом. Символ вказує на предмет, що виходить за межі його безпосереднього змісту. Наприклад хрест у християнстві не вказує сам на себе або матеріал, з якого він зроблений, але вказує на спасіння людства від диявола, спокутувальну жертву Ісуса Христа. О.Ф. Лосєв наголошував на тому, що символ є функцією дійсності й дозволяючи зрозуміти «її в уже розчленованому і творчо перетвореному вигляді», володіє «величезною пізнавальною силою» [7, с. 13-15]. В символі присутній творчій момент, без якого символ втрачає своє значення. Творчій момент є можливим лише у мислячих істот, отже суб'єктом символічної діяльності є людина. Символ передбачає активний особистісний початок. «Символ, в тому числі й чуттєвий, - це таке поєднання ідеї та тіла, яке породжує сенс-повідомлення, його функція не просто «бути», а «бути зрозумілим» [3, с. 570].

Одним із центральних моментів побудови теорії символу О.Ф. Лосева є виділення складових елементів символу:

1) Символ речі є її смислом, який її конструює і модельно породжує [7, с. 21]. Аналізуючи це положення важливо зазначити, що смисл цієї речі обов'язково вказує на щось інше, а не на сам предмет. У прикладі з хрестом смисл хреста вказує на спокутувальну жертву, тим самим конструює модель хреста як носія смислу звільнення від диявола. Смисл породжується свідомістю і мисленням, в яких річ відображається. Символ речі є її смислом. При чому смисл речі є більш загальним, аніж її символ. А смисл символу більш розмитий, що зайвий раз є доказом наявності творчого елементу у символі. «Символ є обов'язково символом чогось, тобто якогось буття, якоїсь реальності, якоїсь дійсності». Дійсність є обов'язковим моментом для визначення символу. Положення про укорінення символу в бутті дає підстави вести мову про онтологічність символу.

2) Символ речі є її узагальненням [7, с. 23]. Оскільки символ речі пов'язується з її відображенням, всякий символ завжди є деякого роду узагальненням, адже містить узагальнений зміст речі. Цей пункт доповнює попередній, де зазначалося, що смисл речі більш загальний, аніж символ. Символ речі узагальнює і доповнює смисл самої речі.

3) Символ речі є її закон [7, с. 47]. Символ речі містить ідею, яка стає законом побудови цього символу. Якщо річ має смисл, який узагальнюється і доповнюється символом, центральним моментом побудови символу є наявність певної ідеї, яка задає смисл речі.

4) Символ речі є закономірна впорядкованість речі [7, с. 47]. Якщо ідея є символом речі, то вона обов'язково має бути упорядкована в ідейно-образне оформлення. О.Ф. Лосєв зазначає, що взята сама по собі, ідейна образність зовсім ще не є символом.

Щоб бути символом, вона повинна вказувати на щось інше, що не є вона сама, і навіть бути для цих інших предметів законом їх побудови. Тобто ідея речі має бути образно оформлена для сприйняття символу.

5) Символ речі є її внутрішньо-зовнішній вираз [7, с. 47]. Вираження речі завжди є її знаком, а без моменту знаковості неможливо домогтися істотного визначення символу. Саме знак є зовнішньою стороною речі, яка вказує на її внутрішнє життя (на її смисл). Йдеться про тотожність ідеального і реального. Те, що позначається і позначуване збігаються «по своєму субстрату вони різні, а по своєму змісту - одне і те ж». В такому випадку хрест є знаком - зовнішньою стороною речі, яка вказує на її смисл - спокутування. Позначуване - хрест, позначається спокутування.

6) Символ речі є її структура [7, с. 47]. Ця структура обов'язково має безліч одиничних проявів. Символ має нескінченну кількість значень, яке можна визначити заданою структурою.

7) Символ речі є її знак [7, с. 47]. Одиничні структури в символі позначаються як ідейна образність. Саме знак є носієм смислу, повідомленням про предмет. Завдяки знаку відбувається акт смислового означення. Аналізуючи хрест людина дає йому смислове означення, яке реалізується через хрест як знак.

8) Символ речі є її знак, який не має нічого спільного з безпосереднім змістом тих единичностей, які тут позначаються і протистоять одна одній, але визначені загальним конструктивним принципом, який перетворює їх в єдинороздільну цілісність, спрямовану певним чином [7, с. 47]. Всі одиничності, які складають символ мають свій конструктивний принцип, який виводить значення із їх сукупності.

9) Символ речі є тотожність, взаємопросякнутість позначуваної речі і позначальної її ідейної образності [7, с. 47]. У символі сенс якогось предмета переноситься на зовсім інший предмет, і тільки в такому випадку цей останній може виявитися символом первинного предмета. Символ у цьому сенсі є повне взаємопроникнення ідейної образності речі з самою річчю. Якщо б хрест був символом хреста як певної фігури, яка означає саму себе, він не був би символом. Тому, тотожність позначуваної речі (хреста) з зовсім іншим змістом (спокутування) складає символ.

Таким чином, символ речі є «внутрішньо - зовнішньо виразна структура речі, а також її знак, що за своїм безпосереднім змістом не має ніякого зв'язку з позначуваним змістом» [7, с. 28].

Для того, щоб дійсно відрізняти символ речі від простого її вираження, необхідно цю річ або цей предмет символу розуміти більш-менш істотно або, висловлюючись більш чітко, розуміти як щось суто самостійне, і навіть більше того, як щось заряджене досить численними змістовими потенціями, як щось творче. Як вже зазначалося, символ хреста є символом, якщо він має смислове навантаження як творчий акт. Виходячи з цього, О.Ф. Лосєв досліджує, які процеси, а точніше акти, відбуваються у свідомості людини при символізації певного предмету.

Тетичний акт - в перекладі thesis означає «вважання»; об'єктиеуючий акт, який забезпечує знаку його віднесеність до реальних речей, оскільки для знаку важливо щоб предмет, який позначається був саме тим, що позначається [7, с. ЗО]. Для того щоб знак став символом обов'язково має бути спеціальна спрямованість свідомості на предмет, що позначається, та його виділення з-поміж інших з метою його «фіксування».

Інтенційний акт свідомості - в перекладі intentio означає «намір», «напрям», «спрямованість» [7, с. 31]. За його допомогою «фіксується» предмет позначення в свідомості.

Ноематичний акт - в перекладі з грец. поета - «думка», «думка про предмет». За його допомогою предмет включається в процес мислення [7, с. 32].

Поетичний акт - в перекладі з грец. noesis означає «мислення» [7, с. 32]. В процесі включення предмету відбувається мислення.

Акти свідомості пов'язані між собою, проте не складають символ в повному сенсі слова. Як вже зазначалося, для символу важливим є акт означення речі - надання їй знаковості.

Під час сигніфікативного акту вперше здійснюється повноцінний акт позначення. Стійка структура цього акту, або його закон, і є знак (signum) [7, с. 32]. Потім відбувається акт осмислення знака, який О.Ф. Лосєв називає семіотичним актом. І, нарешті, акт, який об'єднує попередні акти є семантичний. Характерною ознакою цього акту є те, що він не є ані позначуваним, ані позначеним, він є значущим. Без семантичного акту символ не може функціонувати.

В процесі аналізу теорії символу О.Ф. Лосева варто обов'язково зважати на те, що символ є знаком, а це означає, що він є принципом конструювання, який породжує модель. Саме структура і модель є тими принципами, без яких конструктивне розуміння знаку є неможливим. Будь який знак є моделлю для самого себе або інших предметностей того ж типу [7, с. 95].

Символ не існує відокремлено від значення, яке має. Символ є обов'язково символом чогось, а знак обов'язково позначає щось, тобто надає чомусь значення. Смисл терміну «значення» полягає в тому, що він є точкою зіткнення знаку і позначуваного. Постає проблема визначення знаку і значення. Якщо ці терміни ототожнити, тоді знак стає не потрібним, нівелюється його значення. Знак є більш абстрактним поняттям і має менше смислового навантаження аніж значення. Знак виповнюється в знаковому субстраті, яким є контекст. В зв'язку з контекстуальним значенням варіюється значення знаку, позначуване і сам акт позначення [7, с. 99].

Наступним важливим моментом в теорії О.Ф. Лосева є розмежування понять, які часто ототожнюють - «символ» і «алегорія». В алегорії стороння ідея, її предмет немає нічого спільного з іншою стороною зображуваного предмету. Образна сторона в алегорії тільки уточнює ідею. «Її сторонній смисл, який формується у басні, наприклад, як моральна настанова, зовсім не є принципом конструювання образності, яка полягає в алегорії, ані породжуюча її модель» [7, с. 111].

О.Ф. Лосев зазначає, що символ часто ототожнюють із такими поняттями, як «схематична персоніфікація», «художній образ», «емблема», «відсторонено - диспаратний зв'язок», але це помилково. В зв'язку з цим, він зазначає: «У всіх цих сферах ідейна образність відокремлена від предмету зображення, від речі, тільки шляхом особливого акту мислення вони між собою відомим чином об'єднуються» [7, с. 123]. Наприклад, емблема не може бути символом тому, що смисл, закладений в емблемі є фіксованим, загальнодоступним. В емблемі не може бути прихованого значення, як у символі. Якщо в ній фігурує лілія, то значення цієї емблеми буде пов'язане зі смислом лілії - чистота, невинність, символ люблячої Бога душі та ін. Розглядаючи символ і художній образ, варто наголосити на їх розбіжності і пов'язаності. Розбіжність полягає в тому, що художній образ в чистому вигляді є породжуючою моделлю самого себе. В такому випадку виникає «чисте мистецтво», тобто мистецтво для самого мистецтва. Але поєднує ці два поняття те, що художній образ обов'язково є символічним [7, с. 119].

Говорячи про «чисте мистецтво» О.Ф. Лосєв виділяє два ступені символів. Символ першого ступеню завжди іманентний художньому образу. Художній образ є ідеєю, яка є символом відомого образу, а образ є символом ідеї. Символ другого ступеню має нескінченний ряд смислів, він є символом в повному смислі цього слова [7, с. 120].

Розрізняють декілька видів символів: наукові - філософ зазначає, що для того, щоб констатувати наявність символів у науці, не обов'язково спеціалізуватися на цій науці, достатньо просто в ній орієнтуватися. Наприклад для виявлення квадрату гіпотенузи у прямокутному трикутнику, достатньо сплюсувати катети трикутника. В такому випадку гіпотенуза є символом, адже вона є породжуючою моделлю для одиниці з нескінченним числом десятинних знаків.

Філософські символи - поняття є категоріями, а категорії є символами; художні символи - будь-яке мистецтво, навіть і максимально реалістичне, не може обійтися без конструювання символічної образності; міфологічні символи - при їх аналізі О.Ф. Лосевим наголошується на необхідності їх відмежовувати від релігійних символів; релігійні - в них ми знаходимо не тільки буквальне існування міфологічних образів, а і спробу людини знайти свободу в своїй обмеженості, ствердити себе у вічному існуванні.

Природа, суспільство і весь світ постають «царством символів» [7, с. 160]. Свідомість людини має символічну функцію, за допомогою якої відбувається осмислення світу, символізація речей. Ключовим положенням є те, що кожній людині приналежна людська символіка (починаючи від зовнішнього вигляду як символу внутрішніх відчуттів людини закінчуючи фізичною реакцією на певні подразники) - йдеться про функціонування людсько-виразних символів.

Говорячи про функціонування символів в повсякденному житті людини, не можливо оминути ідеологічні і спонукальні символи, які насичені і заряджені великою практичною силою, оскільки кожна така конструкція породжує принцип соціальної поведінки і метод здійснення нескінченної низки суспільно-історичних фактів. Такого роду символи функціонують у вигляді пропаганди, агітації, ідеалу тощо. І зовнішньо-технічний символ, який є принципом здійснення нескінченного ряду дій. Такі символи складають іншу частину людського буття: повторювальні символи - наприклад диригент користується символічними знаками задля виконання музичного твору; та диспаратні символи - білий прапор як знак перемир'я [7, с. 162].

Особливістю символів є те, що в них є ідейна і образна сторона, які поєднуються і символ стає неподільним. Тобто позначуване і те, що позначаються є різними, але стають неподільними, коли свідомість наділить знак смислом. У символі важливою є його пізнавальна функція. Чуттєві відчуття є основою пізнання людини, але вони носять відображаючий характер і тільки за допомогою символу можна переробити дійсність.

В релігійних символах свідомість надає смисл знакам, які пов'язані з тяжінням до трансцендентного. Таким чином, раціональні засоби осягнення світу не спрацьовують. Виняткова значимість релігійного символу пов'язана з її специфічними характеристиками і функціональними якостями. Оскільки символи сприймаються чуттєво, вони дають можливість надчуттєвого сприйняття.

В релігійних символах наявними є міфологічні образи. Міф є розумовою конструкцією, яка може залишитися в межах людського суб'єкта. До такого роду конструкцій можна віднести Символи віри та священні книги. Саме релігійний міф є відповідною організацією життя, він завжди магічний і містеріальний. О.Ф. Лосєв наводить приклад символів елевсинських містерій в Греції. Він веде мову про те, що ці містерії, пов'язані з міфологією Діоніса і викраденням Персефони, відбувалися у вигляді драматичних вистав, що згодом перетворилося на культ. Стародавні греки вважали, що під час містерій вони долучаються до вічного життя. Таким же чином філософ і визначає значення релігійних символів, в основі яких віра людини у її долучені до трансцендентного. Символи є посередниками між трансцендентним і іманентним. Визнання реальності символічних смислів веде до єднання з Абсолютом [7, с. 179].

Яскравим прикладом релігійного символізму є середньовічні ікони, які не можна відносити виключно до художнього мистецтва. Символічність ікони О.Ф. Лосев пов'язує з устроєм людського життя і тяжінням до нескінченного [7, с. 160]. Виходячи з цього, догмат віри постає абсолютизованим міфом, який має символічне навантаження і має відповідні культи. Але існують випадки, коли ікона стає виключно витвором мистецтва - коли митці починають зображувати Богородицю з усміхненим обличчям. В такому випадку символічність ікони не втрачається, але змінюється методологія - з релігійної вона стає художньою, ікона стає світським портретом. Особливістю релігійного символізму є те, що в символах «зашифрований» реальний трансцендентний світ, в основі якого віра. Адепти певної релігії впевнені у своїх ідеях, вони не є для них абстрактними поняттями. Віра в трансцендентне і прагнення до єднання з ним складають основу релігійних символів і, певним чином, перероблюють дійсність.

Висновки. Згідно с О.Ф. Лосевим місце, де відбувається символічне спілкування з Богом - це церква. Символічний світ являє собою сферу енергетичної взаємодії Бога і створеним ним світом. Сенсом релігійного символу є повідомлення. В цей світ філософ включає знамення, ікону, таїнство, обряд, догмат, міф, одкровення, містерію, порятунок, молитву та ін. Ці всі поняття є, в першу чергу, символічними формами, які визначаються першотетрактидною діалектикою. У зв'язку з цим можна виділити чотири типи символу: 1) чиста символіка всередині тетракгиди А, здійснювана поза і до створеного світу; 2) пряме символічне Богоспілкування, при якому людина максимально зближується з Божественними енергіями і на вищих містичних ступенях якого може сприймати саму внурішньобожественну символіку; 3) особлива сфера, як би прикордонна між божественною і тварною символікою, де людина здійснює «переклад» того сенсу, який дається в символічному Богоспілкуванні, на створену мову. Відповідно до концепції О.Ф. Лосева при «перекладі» сенсу символічного Богоспілкування повне ототожнення Бога і тварі не є можливим; 4) тварні символи - наявність своєї ідеї і своєї матерії, що не зводиться до божественної області - окремі чуттєві символи [3, с. 925].

Аналізуючи символічну теорію Лосева, варто наголосити на тому, що символ постає універсальним інструментом пізнання світу [6, с. 47]. Аналізуючи тлумачення символів, можна прийти до висновку, що їх смислове навантаження завжди відображає людське світосприйняття. В роботі «Проблема символу і реалістичне мистецтво» О.Ф. Лосев підкреслює, що сконструйований символ об'єкту є чимось тільки у відповідності до того, як ми сприймаємо об'єкт. Символи стають релігійними тільки коли свідомість тяжіє до єднання з Абсолютом. Теорія символу О.Ф. Лосева є дієвою тільки при прийнятті тези про онтологічне укорінення символу. А оскільки буття і мислення ототожнюються, не можна не погодитися з тим, що при тлумаченні символу необхідно зважати на особливості мислення, адже основною тезою в цій теорії є символ як відображення особливостей людського світосприйняття.

Список використаних джерел

символ філософія лосєв

1. Аверинцев С. Мировоззренческий стиль: подступы к явлению Лосева / С. Аверинцев // Вопросы философии. - 1993. - №9. - С. 16-22.

2. Бибихин В. Алексей Федорович Лосев. Сергей Сергеевич Аверинцев / В. Бибихин. - М., 2004. - 416 с.

3. Гоготишвили Л. Платонизм в Зазеркалье XX века, или вниз по лестнице, ведущей вверх / Л. Гоготишвили // Лосев А.Ф. Очерки античного символизма и мифологии. - М., 1993. - С. 922-942.

4. Гоготишвили Л. Ранний Лосев / Л. Гоготишвили // Вопросы философии. 1989. - №7. - С. 132-148.

5. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф! А. Лосев. - М.: МГУ, 1982. -480 с.

6. Лосев А. Логика символа / А. Лосев // Философия. Мифология. Культура. - М., 1991.

7. Лосев А. Проблема символа и реалистическое искусство / А. Лосев. - М., 1976. - 367 с.

8. Лосев А. Философия имени / А. Лосев. - Из ранних произведений. - М., 1990.

9. Тахо-Годи А.А.Ф. Лосев I А. Тахо-Годи. - М., 1997. - 459 с.

10. Троицкий В. Из истории «Диалектики мифа» А.Ф. Лосева I В. Троицкий II Лосев А.Ф. - М., 1999. - С. 985-1001.

11. Хоружий С. Арьергардный бой. Мысль и миф Алексея Лосева / С. Хоружий // Вопросы философии. - 1992. - №10. - С. 112-138.

Размещено на Allbest.ru