Соціальна цінність філософії науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна цінність філософії науки

Культенко В. П.,

кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, Національний університет біоресурсів і природокористування України (Україна, Київ),

Климанський О.,

Дружинін Д.,

магістр факультету захисту рослин, екології та біотехнологій, Національний університет біоресурсів і природокористування України

Досліджуються особливості сучасного стану філософії науки, трансформацій її проблемного поля під впливом соціально-культурних та історичних факторів. Філософія науки у своєму розвиткові пройшла чотири етапи: від позитивізму першої хвилі до постпозитивізму. І лише в межах сучасної філософсько-наукової парадигми до розуміння науки став залучатись історичний та культурно-соціальний контекст. Це дозволило глибше зрозуміти феномени науки, наукового знання. Вони постали як такі, що розвиваються заради досягнення об'єктивної істини, але й під впливом потреб суспільства, культурного, психологічного диктату Науковці ж набули характеристик суб'єкт-активності, соціальної та культурної заангажованості. Стаття присвячена дослідженню останніх досягнень філософії науки кінця 20 -- початку 21 століть, виявленим нею тенденціям до зміни наукової методології. Саме використання історичного, психологічного та соціокультурного підходу у філософії науки сучасності дозволяє стверджувати її соціальну цінність.

Ключові слова: філософія науки, соціальна цінність, наукова методологія.

Теоретична і практична значущість філософського дослідження науки і техніки цілком очевидна. Наука і техніка нині є найважливішими феноменами соціальної дійсності, в тій чи іншій мірі регулюють всі сфери життєдіяльності людей. Саме цим визначається широкий спектр робіт зарубіжних авторів з соціальнофілософським аналізом науки і техніки. Не випадково нині сформувалися в якості специфічних областей філософського знання філософія техніки і філософія науки. Дослідження науки філософами, соціологами, істориками, економістами, інженерами особливо актуалізувалися в зв'язку з переходом суспільства в інформаційну епоху, де знання стали важливою соціальною цінністю.

Філософія науки досліджує припущеннями, ресурси, методи, наслідки наукових відкриттів та заслуги науки. Ця дисципліна іноді суперечить метафізиці і теорії пізнання. До того ж центральними проблемами науки в цілому багато філософів вважають проблеми, які відносяться до конкретних наук, наприклад, філософії біології або філософії фізики. Деякі філософи науки також використовують сучасні результати науки, щоб досягти висновків щодо філософії. Зокрема, таким шляхом відбувалось становлення ідеї про пізнавальну активність суб'єкта. Як зазначають дослідники Л. Чекаль, В. Культенко, А. Супрун, С. Гейко, І. Савицька: «Це спричинило необхідність переосмислення таких понять, як «істина», «теорія», «об'єктивність», «факт» [1, с. 100]. Тому філософією була здійснена рефлексія щодо трансформації класичних ідеалів раціональності спочатку до некласичного зразка, а далі постнекласичного.

В континентальній філософської традиції наука розглядається з історичної точки зору. Одним з перших філософів, який підтримав цю точку зору, був Гегель. Дюркгейм і Башляр також писали свої роботи в контексті історичного підходу до науки. Ніцше просував тезу (в своїй книзі «Генеалогія моралі»), що мотивом для пошуку істини в науках є свого роду аскетичний ідеал. Всі ці підходи пов'язані з історико-соціологічним поворотом до науки. П. Фейєрабенд стверджував, що немає опису єдиного наукового методу, який міг би бути достатнім, щоб охопити всі підходи, використовувані вченими. Фейєрабенд виступив проти гранднаративу «науковий метод» на тій підставі, що будь-який метод може бути корисним для науковому прогресу. Він стверджував, що «єдиний принцип, який не гальмує прогрес: все годиться». філософія наука суспільство

Найбільший ефект на континентальну традицію філософії науки справив критичний аналіз М. Хайдеггера теоретичного ставлення до світу в цілому, що включає в себе і науковий підхід. Важливою подією став і зроблений М. Фуко аналіз історичної розвитку наукової думки в межах дослідження історії влади і божевілля. Проголошені ними ідеї спричинили той факт, що континентальна традиція філософії науки зберегла набагато більш скептичне ставлення до важливості науки і філософських досліджень в житті людини.

Філософія науки історично була сприйнята неодно-значно з боку наукового співтовариства. Хоч вчені часто вносять значний вклад в філософію, багато видатних науковців вважали, що практичний ефект від філософії науки обмежений. Існує популярна цитата, яку приписують фізику Річарду Фейнману: «Філософія науки настільки ж корисна вченим, як орнітологія птахам». Вона чудово характеризує стосунки науки та філософії. Проте, у відповідь деякі філософи, наприклад, Крейг Каллендер, припустили, що орнітологічні знання були б дуже корисним для птахів, якби вони мали можливість оволодіти ними.

Філософія науки залишається і сьогодні одним із суперечливих напрямків філософського знання. Філософія науки ствердила власну значущість лише в другій половині 20 ст. як напрямок в методології науки, що досліджує зміни в структурі природознавства в зв'язку з культурно-історичними, психологічними і теоретичними передумовами наукової діяльності. Проблема полягає в тому, що зазвичай під філософією науки розуміється особливий філософський напрямок, сформульований позитивістами О. Контом та Г. Спенсером. З позиції позитивізму Конта і Спенсера, наука і наукове знання протиставляються класичній філософії та іншим формам знання про світ як неістинним. Джерелом істинного знання, включаючи закони природи і суспільства, оголошується виключно чуттєвий досвід.

Існує два центральних питання щодо науки: про цілі науки та як слід інтерпретувати результати науки. Наукові реалісти стверджують, що наука прагне до істини, і треба розглядати наукові теорії як істинні або ймовірно істинні. З іншого боку, науковий антиреалізм або інструменталіст стверджує, що наука не є метою сама по собі, і що є помилкою розглядати наукові теорії як потенційно істинні. Деякі реалісти стверджують, що наукові теорії прагнуть бути інструментально корисними і повинні розглядатися тільки у якості корисних засобів, але не для опису світу.

На додаток до надання прогнозів щодо майбутніх подій, суспільство часто приймає наукові теорії, щоб запропонувати пояснення для тих подій та явищ, які регулярно відбуваються або вже відбулися. Філософи ж досліджували критерії, згідно яких наукові теорії успішно пояснюють явища та події, а також те, що дає науковим теоріям пояснювальної сили. Одна з перших впливових теорій наукового пояснення світу була висунута Карлом Г. Хемпелем і Полом Оппенгеймом в 1948 р. Їхня D-N модель («Deductive-Nomological») доводить, що успішне наукове пояснення підводить окреме явище під загальний закон. Пояснення, таким чином, є дійсним дедуктивним аргументом. Для емпірика Хемпеля та інших логічних позитивістів це забезпечило спосіб розуміння явища без звернення до причинно-наслідкових зв'язків. Їхня точка зору, проте, була піддана істотній критиці, в результаті чого було розширене коло думок щодо суперечності теорій.

На додаток до моделі D-N Хемпель і Оппенгейм запропонували інші статистичні моделі пояснення. Ці теорії також критикувались, а Селмон спробував зробити альтернативний обліковий запис для деяких проблем, пов'язаних з моделлю Хемпелема і Оппенгейма, шляхом розробки статистичної актуальної моделі. На додаток до моделі Сальмона інші вчені припустили, що пояснення в основному є об'єднуючим началом для різнорідних явищ на ґрунті спільної для них причинності або механізму виникнення.

Редукціонізм активно застосовує метод аналізу для пояснення явищ дійсності. Одним з переконань редукціонізму полягає в тому, що всі поля дослідження, в кінцевому рахунку, піддаються науковому поясненню. Скажімо, будь-яка історична подія може пояснюватися в соціологічних і психологічних термінах, які, в свою чергу, можуть бути описані в термінах фізіології людини, які, в свою чергу, можуть бути описані в термінах хімії та фізики тощо.

Деннет винайшов термін «жадібний редукціонізм», для опису припущення, що редукція була можлива. Він стверджує, що лише «погана наука» прагне знайти пояснення, які є привабливими і виразними, а не ті, які є корисними для прогнозування природних явищ. При цьому об'єктивність спостереження в науці є життєво важливою. Інформація про навколишній світ і об'єкти вивчення має бути якнайбільш точною і надійною, наскільки це можливо. Заради цього вимірювання, які є джерелом цієї інформації, повинні бути якомога більш об'єктивним.

До винаходу вимірювальних інструментів (наприклад, ваги, метр палиці, годинник і т.д.) єдиним джерелом доступної для людей інформації були їхні почуття (зір, слух, смак, тактильні, слух, відчуття жару, сили тяжіння тощо). При цьому людські відчуття різняться від людини до людини, тож не було ніяких об'єктивних вимірів до винаходу цих інструментів. Наслідком цього стала відсутність строгої науки. З появою товарообміну, професій і агрокультур виникла необхідність в точних вимірах на основі стандартних одиниць виміру. Для подальшого абстрагування від ненадійності людських відчуттів та щоб зробити вимірювання більш об'єктивним, наука стала використовувати вимірювальні прилади (спектрометрів, вольтметри, термометри, лічильники і т.д.), а останнім часом комп'ютери. У більшості випадків зменшується присутність людини в процесах вимірювання, що робить точнішими і надійнішими наукові дані. В даний час більшість вимірювань проводять за допомогою різних механічних та електронних датчиків, безпосередньо пов'язаних з комп'ютерами, що ще більше знижує ймовірність людської помилки або «забруднення» інформації. Це дало можливість виміряти, скажімо, відстань до Місяця з високою точністю або невеликий рух тектонічних плит з використанням GPS з точністю до субміліметрів.

Питання об'єктивності спостережень пов'язане з так званим «регресом експериментатора», а також з проблемою соціології наукового знання: люди, які інтерпретують спостереження або експерименти, завжди мають когнітивні і соціальні упередження, які приводять їх, часто несвідомо, до того, щоб надати свої власні інтерпретації в опис того, що вони «бачать».

Висновок. Отже, соціальна цінність філософії науки визначається результатами наукового пізнання, це знання і сама істина. Розвиваючись в одному просторі культури і суспільства з іншими соціальними інститутами економікою, політикою, релігією та ін., наука відчуває на собі їх вплив, відчуває істотний тиск політичних, правових, ідеологічних, релігійних та інших соціально-культурних цінностей. У зв'язку з цим для науки як соціального інституту неможлива нейтральність і соціальна відстороненість. Проте інтереси самої науки (а зрештою і інтереси суспільства) вимагають збереження одного єдиного виду нейтральності нейтральності науки як знання, яке вимагає об'єктивності та певної автономії.

Список використаних джерел

1. Чекаль Л. А. та ін. Філософія науки та інноваційного розвитку / Л. А. Чекаль, В. П. Культенко, С. М. Гейко, А. Г. Супрун, І. М. Савицька та ін.; За наук. ред. Л. Чекаля. Вид. 4-е, доповнене. Ніжин: Видавець IIIІ Лисенко М. М., 2013. // Chekal' L. A. ta in. Filosofija nauky ta innovacijnogo rozvytku / L. A. Chekal', V. P. Kul'tenko, S. M. Gejko, A. G. Suprun, I. M. Savyc'ka ta in.; Za nauk. red. L. Chekalja. Vyd. 4-e, dopovnene. Nizhyn: Vydavec' PP Lysenko M. M., 2013.

2. Bird A. Philosophy of Science. London: Routledge, 1998.

3. Ziman J. Real Science: what it is, and what it means. Cambridge, Uk: Cambridge University Press, 2000.

4. Philosophy of science (http://www.iep.utm.edu/category/s-l-m/ science/) entry in the Internet Encyclopedia of Philosophy (http:// www.izwt.uni-wuppertal.de)

Размещено на Allbest.ru