Сучасні теорії розуміння "інтелекту" (Г. Гарднер, Д. Глоуман, Д. Харперн)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні теорії розуміння «інтелекту» (Г. Гарднер, Д. Глоуман, Д. Харперн)

Гайдич Н. М.,

кандидат філософських наук,

докторант кафедри соціальної філософії,

освіти та освітньої політики,

Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова

Анотація

Розглядаються сучасні підходи в розумінні поняття «інтелект», аналізується прагматичний ракурс осмислення інтелекту як інформаційного потенціалу особистості. Демонструється можливість нового погляду на дане явище. Висвітлюється окремі сучасні орієнтири в побудові інтелектуальних стратегій.

Ключові слова: інтелект, здібності, критичне мислення, множинний інтелект, емоційний інтелект, інтелектуальний розвиток і ін.

Abstract

The article deals with current approaches in comprehension of the concept «intelligence», the pragmatic perspective of understanding how intelligence as individual information potential is analised. The possibility of a new angle is highlighted at this phenomenon demonstrabel is, the specific modern guidance in building intelligence strategies.

Keywords: intelligence, ability, critical thinking, multiple intelligence, emotional intelligence, etc. intellectual development.

Сучасні глобалізаційні процеси ставлять перед суспільством потребу у формуванні відповідних умов індивідуального розвитку людини, її соціалізації, створенні нової інтелектуальної стратегії. Доцільність вироблення інтелектуальних стратегій зумовлене також необхідністю докорінного перегляду теоретичних уявлень про саму людину, виведення на новий рівень вивчення людини, її інтелектуальних перспектив. Звернення до пошуків у даній царині актуалізується:

- потребою в осмисленні кризового стану системи освіти, у тому числі і вітчизняної;

- фактом відчуження від індивідуальних інтересів людей;

- необхідністю кореляції еволюційності освітнього процесу.

Метою статті є аналіз підходів до розуміння «інтелекту» в сучасних наукових концепціях, характеристика наявних теорій, визначення актуальних інтелектуальних стратегій та особливостей їх реалізації.

В історії наукової думки «інтелект» - одна із складних і суперечливих категорій, яка залишається в центрі уваги і нинішніх досліджень. Поняття «інтелект» як об'єкт Грунтовного вивчення було введене антропологом Ф. Гальтоном в кінці XIX ст. Його вчення стало основою подальших теоретичних розвідок. Він вважав вирішальною причиною виникнення будь- яких індивідуальних відмінностей, як тілесних, так і психічних, фактор спадковості. Тобто Ф. Гальтон розповсюдив вплив генетичного чинника на всі рівні розвитку інтелекту.

Протягом усього періоду проблема інтелекту розглядалась багатьма науковцями. В сучасній літературі, відсутній єдиний підхід в розумінні даного питання. В 50-х рр. XX ст. поширюється коефіцієнтний формат визначення інтелекту - через оцінку розумових здібностей в процесі порівняння інтелектуального розвитку людини за допомогою розробки тесту IQ (Г. Айзенк). Інтелект, як здібність до навчання аналізувався в роботах А. Біне, Ч. Спірмена, 3. Колвіна, Р. Вудроу та інших. Розуміння інтелекту як здатності оперування абстракціями висвітлюється в дослідженнях Л. Термена, Еге. Торндайка, Дж. Петерсона, а як здібності адаптуватися до нових умов - У. Штерна, Л. Терстоуна, Ж. Піаже і ін.

Однак нові підходи у визначенні інтелекту більшою мірою зорієнтовуються на прагматичному ракурсі його осмислення і зміщують вектор розуміння з формату суто спадкового явища до інформаційного потенціалу особистості (Г. Гарднер, Д. Гоулман, М. Андерсон, Д. Харперн і ін.). Такий погляд відзначається новизною, креативністю і перспективністю в аналізі суті, змісту, форми і видів інтелекту та практичними і діяльнісними способами формування і розвитку інтелектуальних здібностей людини.

Один із сучасних дослідників інтелекту Г. Гарднер, в своїй роботі «Структура розуму: теорія множинного інтелекту» відходить від традиційного розуміння інтелекту через оцінку розумових здібностей за допомогою певного коефіцієнту (IQ). На його думку, класичний погляд на інтелект, як здатність до логічних роздумів вимагає альтернативного підходу. Інтелект не може бути сталим явищем, оскільки його зміст розкривається через рівні аналізу. Інтелект, це «потенціал, наявність якого дозволяє індивідууму використовувати форми мислення» [3, с. 161]. Так, Г. Гарднер розглядаючи інтелект транслює його через саме визначення: як відмінну особливість людини; як якість відмінності між людьми; як спосіб виконання людиною окремих завдань. інтелект освіта особистість соціалізація

На його думку, неможливий єдиний і беззаперечний підхід до класифікації видів людського інтелекту.

Г. Гарднер виділяє сім видів інтелекту:

- лінгвістичний (здатність ефективно застосовувати механізм мови через фонетику (звуки мови), синтаксис (граматику), семантику (визначення смислового значення), прагматику (адаптація до ситуації);

- музичний інтелект (здатність розпізнавати, породжувати, сприймати, передавати, виражати, трансформувати розуміти звукові смисли та механізми);

- логіко-математичний інтелект (здатність до розуміння операційних дій над об'єктами, співвідношення між діями та об'єктами і ін., здібність до абстрактного мислення);

- просторовий інтелект (здатність до сенсомоторного сприйняття, розуміння, відтворення та модифікації зорової і просторової інформації);

- тілесно-кінестетичний інтелект (здатність до контролювання й інтерпретування руху, маніпулювання зовнішніми об'єктами);

- особистісні інтелект:

а)внутрішньоособистісний інтелект (здатність розрізняти і описувати власні почуття, мотиви, орієнтування на самого індивіда);

б)міжособистісний інтелект (здатність розуміти і визначати відмінність між людьми, визначати їх настрій, бажання, наміри, бажання і ін.).

Г. Гарднер вважає, що активізація певних інтелектуальних здібностей відбувається в контексті конкретної культури, яка визначає їх практичне значення і можливі наслідки, виступає реалізацією інтелектуального потенціалу у вигляді «зрілої культурної здібності». Таким чином, Г. Гарднер в своїй концепції множинних інтелектів демонструє певний прагматичний підхід як в розумінні «інтелекту» так і в процесі виділення окремих його видів, а саме - через корисність/некорисність в просторі певної культури. В визначенні «інтелекту» він використовує термін «інтелектуальна здібність» - сукупність певних вмінь у вирішенні проблем, що транслюється через здатність формулювати проблеми як основи здобуття нових знань. Тобто, інтелект є потенцією в контексті діяльності.

Приймає підхід Г. Гарднера в розумінні інтелекту і Сейлові. Однак, дослідник більшою мірою зосереджується на «особистісному» виді Г. Гарднера. Він розширює «особистісний інтелект» до п'яти основних складових:

1. Знання своїх емоцій (самосвідомість);

2. Управління емоцій (вміння керувати власними почуттями);

3. Самомотивація (здатність досягнути «вдохновления»);

4. Розпізнання чужих емоцій (емпатія);

5. Підтримка взаємовідносин.

Подібний, діяльнісний, формат у визначенні інтелекту, наявний і в дослідженнях американського психолога Деніела Гоулмана, який в своїх роботах концентрується на дослідженні емоційного інтелекту. «Розглядати людську природу, - зазначає Д. Глоуман, - не враховуючи силу емоцій, означає проявляти неприпустиму близорукість...» [4, с. 17-18].

Д. Гоуман, як і Г. Гарднер підходить до визначення інтелекту з прагматичної точки зору, тобто мірилом інтелекту визначається успішність та самореалізація людини. Однак, Д. Глоуман виходить за межі гардне- рівських почуттів і метапізнання в сферу емоцій. Окрім того, Д. Гоулман не заперечує розумового інтелекту взагалі, він тільки наполягає, на тому, що без розвитку емоційного інтелекту не можливе становлення людини. «Коефіцієнт розумового розвитку і емоційний інтелект - це не опозиційні, а швидше окремі компетенції» [4, с. 75].

Тобто, Д. Глоуман розрізняє два види розуму (інтелекту) - емоційний і раціональний, які є рівноправними і однаково важливими в житті людини. Тому не тільки коефіцієнт розумового розвитку, але і емоційна складова мислення визначають життя кожної людини «Насправді, адже інтелект не здатен завжди бути на висоті без емоційного розуму» [4, с. 54], тільки їх партнерство забезпечує успішність в ментальному житті. Саме тому, емпатія є необхідною умовою самореалізації людини. В основі самореалізації лежать «... такі здібності, як здібність виробляти для себе мотивацію і наполегливо рухатися до досягнення мети, не дивлячись на провали, стримувати пориви і відкладати отримання задоволення, контролювати свої настрої і не давати переживанням позбавити себе здатності думати, співчувати і сподіватися» [4, с. 59]. Д. Глоуман акцентує увагу на тому, що саме емоції виступають певними рушіями наших дій.

Таким чином, у сучасній науковій літературі в питанні розуміння інтелекту, деякі автори підходять з позиції діяльності та реалізації певної мети. Тобто, такі інтелектуальні стратегії заперечують наявність єдиного вектору розвитку пізнання, вказуючи на конституювання знання через множинні підходи.

Такі варіанти в розумінні інтелекту в науковій літературі викликали і критичні зауваження. Так, психолог Майк Андерсон нівелює теорію множинних інтелектів Г. Гарднера вказуючи на те, що у останнього відсутнє чітке визначення самої природи множинних інтелектів, а високий рівень однієї із інтелектуальних складових є тісно взаємопов'язаним із іншими. Тобто, кожен із видів інтелектів Г. Гарднера не може ні розвиватися ні розглядатися окремо. М. Анденрсон пропонує свій погляд на здійснення розумової діяльності людини.

На думку М. Андерсона, індивідуальні відмінності в інтелекті визначаються відмінними механізмами опрацювання інформації які визначаються як «модулі». Окрім модулів, М. Андерсон включає в інтелект здібності до пропозиціного та зорово-просторового мислення, для реалізації яких необхідно включати специфічні процесори. Однак, саме механізми переробки стимулюють більш ефективне використання процесорів. Таким чином, за М. Андерсоном процес засвоєння знань, розвитку інтелекту, здійснюється двома шляхами:

- засвоєння знання через відповідні модулі у момент готовності людини;

- засвоєння знань через використання базових механізмів переробки завдяки процесорам (саме мислення).

Велике значення в розвитку інтелекту, на думку багатьох науковців відіграє критичне мислення. Так, американський психолог Дайана Халперн, аналізуючи різні концепції розуміння інтелекту, його ознакою визначає здатність до критичного мислення. На її думку, критичне мислення - це можливість мислити більш продуктивно, а оволодіння критичним мисленням, забезпечує шлях до поставленої мети.

Д. Халперн розглядає інтелект і критичне мислення як поняття з одним обємом. «Одне із моїх улюблених визначень критичного мислення, - пише вона, - було запропоноване 35 років тому (I960) і є близьким до наступного сучасного визначення інтелекту як суми навичок, яким можна навчити: «Критичне мислення - це процес оцінки чи категорізації в термінах раніше отриманих знань... воно включає в себе установку (attitude) плюс володіння фактами плюс ряд навиків мислення» (Расселл, цит. по: d'Angelo, 1971, р. 6). Рівність Рассела можна представити в такому стислому вигляді:

Установка (attitude) + Знання + Навики мислення = Інтелектуальне мислення» [10, с. 43].

Таким чином, вважає Д. Халперн, розвиток критичного мислення це курс на вдосконалення мислен- нєвих здібностей через засвоєння таких навичок, які характерні для ясного, точного, цілеспрямованого розмірковування. А використання критичного мислення реалізує практичне виконання абстрактно поставленого завдання.

Розвиток критичного мислення, вважає Д. Халперн, реалізується через вироблення наступних якостей:

1. Готовність до планування. «Планування - перший і дуже важливий крок до критичного мислення. Постійно вправляючись, кожен може розвинути в собі звичку планування» [10, с. 44];

2. Гнучкість у міркуванні. «Людина з відкритим розумом, - зазначає Д. Халперн, - здатна почекти з формуванням судження, збирає більше інформації і прагне прояснити для себе складні питання... критично мисляча людина готова мислити по новому,переглядати очевидне і не відступатися від задачі, поки вона не буде вирішена» [10, с. 44-45];

3. Наполегливість у вирішенні завдань. «Мислення - це важка праця, яка вимагає від людини терпіння і наполегливості» [10, с. 45];

4. Готовність до усвідомлення та виправлення власних помилок;

5. Усвідомлення - метапізнання, метакогнітивний моніторинг;

6. Компромісність. «Критично мислящій людині необхідно володіти як добре розвиненими комунікативними навиками, так і умінням знаходити рішення, які могли б задовільнити більшість» [10, с. 45].

Отже, вищенаведені теорії намагаються запропонувати нові вектори в розумінні інтелекту, які виникли як реакція на проблеми, в першу чергу у освітній політиці. Окрім того, і на сьогодні немає усталеної визначеності у теоретичних підходах, а також у термінології, в розумінні природи і реалізації інтелекту як такого, напрямку, формату та цілі в побудові нових інтелектуальних стратегій.

Список використаних джерел

1. Агафонова И. Н. и др. Методики изучения интеллекта / Агафонова И. Н., Колеченко А. К., Погорелов Г. А., Шеховцова Л. Ф. - 4.1. - СПб., 1991.

2. Андреева И. Н. Предпосылки развития эмоционального интеллекта И Вопросы психологии. - 2007. - №5. - С.57-65.

3. Гарднер Говард. Структура разума: теория множественного интеллекта: Пер. с англ. - М.: ООО «И.Д. Вильяме», 2007. - 512 с.

4. Гоулман Д. Эмоциональный интеллект / Дэниел Гоулман; пер. с англ. А. П. Исаевой. - М.: ACT МОСКВА; Владимир: ВКТ, 2009. - 478 с.

5. Методы изучения структуры интеллекта / Сост. М. К. Ту- тушкина, Г. М. Товбин. - СПб., 1994.

6. Нікіфорова Л. Б. Структура та функції емоційної культури особистості П Гуманітарні науки. Науково-практичний журнал. - 2007. - №2 (14). - С.150-154.

7. Пиаже Ж. Психология интеллекта. - СПб.: Питер, 2003. - 192 с.

8. Рита Л. Аткінсон, Річард С. Аткінсон, Едвард Е. Сміт, Деріл Дж. Бем, Сьюзен Нолен-Хоексема. Введення в психологію. Частина 2. - 2000.

9. Стейн Стивен Дж. Преимущества EQ: Эмоциональный интеллект и ваши успехи. - Д.: Баланс Бизнес Букс, 2007. - С.12-289.

10. Халперн Д. Психология критического мышления. - СПб.: Питер, 2000. - 512 с.

11. Хьелл Зиглер Д. Теории личности. - СПб.: Питер, 2001. - С.496-521.

References

1. Agafonova I. N. і dr. Metodiki izuchenija intellekta / Agafonova I. N., Kolechenko A. K., Pogorelov G. A., Shehovcova L. F. - Ch.l. - SPb., 1991.

2. Andreeva I. N. Predposylki razvitija jemocionaTnogo intellekta // Voprosy psihologii. - 2007. - №5. - S.57-65.

3. Gardner Govard. Struktura razuma: teorija mnozhestvennogo intellekta: Per. s angl. - M.: OOO «I.D. Vil'jame», 2007. - 512 s.

4. Goulman D. JemocionaTnyj intellekt / Eijeniel Goulman; per. s angl. A. P. Isaevoj. - M.: AST MOSKVA; Vladimir: VKT, 2009. - 478 s.

5. Metody izuchenija struktury intellekta / Sost. M. K. Tutushkina, G. M. Tovbin. - SPb., 1994.

6. Nikiforova L. B. Struktura ta funked' emoeijnoi' kul'tury osobystosti H Gumanitami nauky. Naukovo-praktychnyj zhumal. - 2007. - №2 (14). - S.150-154.

7. Piazhe Zh. Psihologija intellekta. - SPb.: Piter, 2003. - 192 s.

8. Ryta L. Atkinson, Richard S. Atkinson, Edvard E. Smit, Deril Dzh. Bem, S'juzen Nolen-Hoeksema. Vvedennja v psyhologiju. Chastyna 2. - 2000.

9. Stejn Stiven Dzh. Preimushhestva EQ: Jemocional'nyj intellekt і vashi uspehi. - D.: Balans Biznes Buks, 2007. - S.12-289.

10. Halpem D. Psihologija kriticheskogo myshlenija. - SPb.: Piter, 2000. - 512 s.

11. H'ell Zigler D. Teorii liehnosti. - SPb.: Piter, 2001. - S.496-521.

Размещено на Allbest.ru