Концепт інформаційної діяльності у сучасному науковому дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля

Концепт інформаційної діяльності у сучасному науковому дискурсі

Скороварова Є. В., кандидат філософських наук,

доцент кафедри філософії культури і культурології,

Сілютіна І. М., кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри філософії культури і культурології

Анотація

Традиційно інформаційну діяльність розглядають з позицій її інституційного функціонування і правового регулювання або спеціалізованої діяльності. Проте поняття інформаційної діяльності досі категоріально не оформлено та існує в сучасній науці лише в концептуальному вигляді. Сучасні дефініції є виключно інструментальними, використовуються або в обмеженому полі спеціалізованої діяльності, або в обмеженій сфері взаємовідносин, однак суспільні практики вже давно вийшли за рамки таких визначень. Існує потреба у реактуалізації концепту «інформаційна діяльність», що дозволить конкретизувати зміст цього поняття. Для цього пропонується звернутися до доробків філософії діяльності та теорії інформації, оскільки філософській зміст поняття «діяльность» повністю ігнорується у сучасному використанні концепту інформаційної діяльності, а традиція використання терміну «інформація» робить це поняття настільки абстрактним, що повністю розмивається межа між інформаційними та позаінформаційними процесами.

Ключові слова: діяльність, інформаційна діяльність, інформація, теорія інформації, філософія діяльності.

Annotation

Skorovarova E. V, PhD, associateprofessor ofdepartmentphilosophy ofculture and science ofculture

Siliutinal. MCand. Sci. (Fed.), associateprofessorofdepartment philosophy ofculture and science ofculture

The concept of information activities in a modern scientific discourse

Usually, information activities are considered from the standpoint of the functioning of its institutional and legal regulation activities. The concept of information activities categorically is not documented yet and only in a conceptual form. Modern definitions are purely instrumental, or can be used in a limited specialized field of activity, or in the limited sphere of relationships, but social practices moved beyond such definitions long time ago. There is a need of reactualization of the concept «information activities», it will allow to specify the content of this concept. For this purpose, it is referred to turn to the philosophy of activities and theory of information, because the philosophical content of the concept of «activity» is completely ignored in the modern use of the concept of information activities, and the tradition of using the term «information» makes this concept so abstract that completely blurs the line between information and outinformation processes.

Keywords: activities, information, information activities, theory of information, philosophy ofactivities.

Виклад основного матеріалу

Як легендарний цар Мідас усе перетворював на золото, так і сучасна людина все, до чого торкається, перетворює на інформацію. Людина може у всьому побачити інформацію й тому виникає спокуса розглянути інформацію як субстанціальну основу сущого замість функціональної форми. На цю понятійну субституцію також впливає розвиток сучасних технологій, завдяки якому вчені та бізнес можуть використовувати у своїй діяльності так звані «великі дані» (Big Data). Те, що раніше було інформаційним шумом, стає цінною інформацією, перспективними відомостями, які допомагають виявити процеси та зв'язки, що відбуваються на більш інтегрованому й глибокому рівні.

На повсякденні практики сучасного соціокультурного буття значно вплинула також й інтернетизація суспільства. Завдяки розповсюдженню інтернет-комунікацій та інтернет-технологій людство виробляє й споживає величезну кількість інформації. Все більш велику частку в інтернет-комунікації займають інформаційні, інформаційно-розважальні, інформаційно-освітні ресурси, а, отже, і діяльність зі створення та поширення відповідного їм контенту й аналітико-синтетичної переробки інформації. Все більшою стає роль інформаційного медіатора, який може відфільтровувати цінні для споживача дані від тих, що не мають для нього цінності. Окрім того, бізнес має потреби в спеціалістах у сфері інформаційної аналітики та інформаційно- комунікативної діяльності.

Займатися цими видами діяльності можуть як професіонали, які працюють в традиційній інституційній сфері створення, переробки, збереження, поширення інформації, так й «аматори», проте останні часто можуть мати більший вплив на суспільство, ніж професіонали. Діяльність цих аматорів може бути як низької якості, так і досягати експертного рівня, може бути на рівні хобі, а може бути джерелом заробляння коштів або соціального капіталу.

Таким чином, межа між професіоналами та аматорами поступово зникає, оскільки створення, поширення та збереження інформаційних продуктів стало зайняттям не тільки професіоналів у сфері інформаційної діяльності, а й звичайних людей.

Окрім того на цю нішу претендує й сфера IT. Створюється програмне забезпечення, мета якого або допомогти людині в окремих видах інформаційної діяльності, або взагалі замінити її. Експерти, споглядаючи на стрімкий розвиток нейромереж, пророкують, що згодом вони зможуть замінити людину на тих типах інформаційної діяльності, котрі не потребують значного ступеню креативу.

Таким чином ми маємо ситуацію, коли саме поле суспільної практики змушує звернутися до роз'яснення суті поняття «інформаційна діяльність». Бо не зовсім ясно, що саме є інформаційною діяльністю?

Так, візьмемо, як приклад, типове інформаційне видання, в якому працює журналіст - професіонал у сфері інформаційної діяльності. В наш час, коли життєвий цикл такого типу інформації як новини максимально прискорився, роботою середньостатистичного вітчизняного журналіста є або безпосереднє розповсюдження новин великої інформаційної агенції (поширення) або часткове перероблення цієї інформації (рерайгинг). Виникає питання, чим відрізняється від цієї практики репостинг інформації у соцмережах звичайною людиною, простим її користувачем? Чи факт отримання грошей за таку діяльність є ознакою інформаційної діяльності? А може диплом, отриманий у вищому навчальному закладі зі спеціальності, яка пов'язана з інформаційною сферою, автоматично робить будь-яку діяльність інформаційною? Можливо критерієм, який відрізняє справжню інформаційну діяльність від несправжньої, є суспільна корисність? Але в цьому прикладі вона не є очевидною. А якщо по інший бік журналіста буде не звичайна людина, а блогер - лідер суспільної думки, який має великий інформаційний вплив на аудиторію?

Треба або максимально розширити зміст категорії «інформаційна діяльність» (і тоді навіть коментар до повідомлення буде актом інформаційної активності), або спробувати конкретизувати визначення, для чого доцільно звернутися до теоретичного доробку науковців.

Традиційно інформаційну діяльність розглядають або з позицій спеціалізованої діяльності (бібліотечної, архівної тощо), як, наприклад, вітчизняні дослідники Горовий, Н. Меньківська [4; 8], або її інституційного функціонування та правового регулювання, як це роблять О. Дорогих, Л. Коваленко, Ю. Шемшученко, І. Чиж [5; 7; 10]. Але це призводить до того, що розуміння інформаційних процесів у суспільстві консервується на рівні XX століття, коли державні інформаційні інституції й мас-медіа були найбільш яскравою демонстрацією інфодіяльності в суспільстві.

Проте більшість існуючих дефініцій, які використовуються у вітчизняній літературі, це правові визначення, вони були створені, щоб регулювати правові відносини у сфері інформаційної діяльності, тому шукати в них розкриття сутності цього поняття не варто. Більш того, як зазначає К. І. Беляков, «зі змісту чинного закону складається таке враження, що уся інформаційна діяльність, принаймні в Україні, зводиться до діяльності журналістів, засобів масової інформації та їх працівників» [2, с.65].

Інституціонально-правові визначення через професійну інформаційну діяльність вже не актуальні тому, що з'явились нові альтернативи.

Таким чином, ми можемо констатувати, що інформаційна діяльність не має ще категоріально- понятійного оформлення, а існує в сучасній науці лише в концептуальному вигляді. Бо сучасні дефініції є виключно інструментальними, оскільки використовуються або в обмеженому полі спеціалізованої діяльності, або в обмеженій сфері взаємовідносин.

Більш широке концептуальне поле нам може надати філософія й теорія інформації. На нашу думку, прояснення сучасного концепту інформаційної діяльності у науковому дискурсі треба розпочати з аналізу концепту «діяльність».

У визначенні сутності поняття інформаційної діяльності категорія діяльності є початковою та фундаментальною. Цьому є декілька причин.

По-перше, поняття діяльності є родовим стосовно поняття інформаційної діяльності. Саме тому загальні ознаки та сутнісний зміст «діяльності» є конститутивними щодо визначення «інформаційної діяльності».

По-друге, при формуванні поняття діяльності проблематика інформаційних типів активності людини розглядалася при аналізі тих чи інших діяльнісних форм. Наприклад, активно аналізувалася комунікаційна діяльність як специфічна людська практика, але, що не дивно, розглядалася вона з точки зору складових елементів діяльності як такої.

По-третє, поняття «діяльність» у своєму класичному розумінні корелює з поняттям «культура», що, у перспективі структуралістських, семіотичних та постмодерних стратегій аналізу соціокультурних систем, демонструє нам у перспективі інфоцентристського підходу примордіальність того, що зветься зараз «інформацією», у початкових структурах антропологічного буття. Теоретичні експлікації специфіки змісту діяльності та її різноманітних форм вже мали справу з дискурсивними елементами концепту інформаційної діяльності. Розгляд сутності діяльності мав на увазі розгляд сутності людини, розгляд сутності людини призводив до розгляду сутності культури, а сутність культури вже співвідносилася з такими формами її реалізації як мова, мистецтво, пізнання, релігія, міф тощо. Тобто, з тим, що Ернст Касирер називає символічними формами, аксіологи - ціннісними формами людського буття, семіотики - знаковими системами та системами вторинного моделювання, структуралісти та постмодерністи - текстами, дискурсами і наративами (гранднаративами). Інакше кажучи, проблематика діяльності одразу була пов'язана з концептом інформації. Хоча вона й не трансформувалася у категоризацію поняття «інформаційна діяльність».

Основи теорії діяльності сформовані у німецькій класичній філософії, в якій було закладено підвалини підходу до діяльності як телеологічної активності, доцільного процесу, що поєднує ціль із результатом. І. Фіхте першим розглянув діяльність як основу суспільного буття й вказав на сутнісні характеристики діяльності:

1. людина є активним початком діяльності;

2. джерелом діяльності є протиріччя між уявленнями «Я» (обов'язками) і реальністю («не-Я»);

3. діяльність є всезагальним процесом;

4. сфера суспільних стосунків є простором реалізації діяльності [13, с. 434-485].

Витоки сучасної концепції діяльності знаходяться у теоретично-методологічній спадщині марксистської філософії. Діяльність в даній концепції розглядається як складна розвиткова система, що відображає процес становлення співвідношень між об'єктивним і суб'єктивним. В. Виставкін зазначає, що положеннями, які визначали зміст марксистської теорії діяльності є наступні [3, с. 40-92]:

1. породжена суспільством опосередкованість людини та природи формує діяльність;

2. діяльність є універсальним системним принципом людського буття;

3. потреби людини завдяки діяльно сті перетворюються на реальні суспільні цілі;

4. діяльність є об'єктивним процесом людської активності у суспільстві;

5. діяльність є відображенням суб'єктивного моменту соціальності;

6. суб'єкт та об'єкт отримують зв'язок через доцільність як структуру діяльності.

Цікаво, що у рамках визначення діяльності однією з головних проблем було питання співвідношення діяльності та буття, яке зараз можна також побачити у поглядах на сутність інформації. Діяльність розглядалася В. Швирьовим [14, с. 69-70]: 1) як особлива активна реальність, що має свою власну будову і протилежна пасивному буттю, якому вона нав'язує форми організації; 2) як надбудова над певними феноменами природної або соціальної дійсності, котра залежить від них і є свого роду їхнім специфічним проявом, хоча при цьому сам факт самостійного існування діяльності не заперечується; 3) як субстанціональна єдність суб'єкта й об'єкту, де діяльніша сутність суб'єкта розуміється тут як іманентний продукт розвитку самого буття, як атрибут субстанції.

Певним чином сучасні атрибутивна та функціональна концепції інформації повторюють ці ж самі положення у визначенні природи інформації (і, певна річ, інформаційної діяльності).

Треба вказати, що базовою характеристикою діяльності є категорія цілі, через яку постають інші структурні компоненти діяльності: А. Огурцов визначає, що «Діяльність припускає раціонально формульовані цілі, раціональний вибір засобів, порівняння цілей і обраних засобів, раціонально обґрунтоване ухвалення рішення, цілеспрямовані акти діяльності і, нарешті, об'єктивні результати, які далеко не завжди співпадають, а часто навіть суперечать поставленим цілям» [9, с. 193].

На наш погляд, теорія М. Кагана є найбільш фундаментально розробленою концепцією діяльності. Згідно з нею, діяльність у своєму генезисі є системою, заснованою на перетворенні життєдіяльності живих істот на соціокультурну діяльність людини як суспільної істоти. При цьому «початковий стан зберігається у перетвореному вигляді нової надскладної системи, фундаментом якої він був й у складі якої він утримався. Дійсно, у людини біологічна життєдіяльність залишається матеріальною базою, на якій вибудовується будівля соціокультурної діяльності, але ця остання вбирає в себе свій біологічний фундамент, не дозволяючи йому функціонувати у чистому вигляді. Яку б велику роль не відігравали у деяких ситуаціях людського життя різні форми біологічної активності, вони завжди виявляються олюдненими, стаючи певним моментом цілісної діяльності особистості» [7, с. 41]. Активність людини спрямована на забезпечення не лише біологічного, але й соціального життя, що і виражається у більш складній та різноманітнішій діяльності, котра охоплює і біологічну життєдіяльність, і соціокультурну практику.

М. Каган виділяє три основні елементи в структурі діяльності: 1) суб'єкта діяльності, наділеного активністю, яка спрямовується на об'єкти або на інших суб'єктів (наприклад, конкретний індивід, соціальна група або суспільство в цілому); 2) об'єкт діяльності, на який спрямована активність суб'єкта (наприклад, природний предмет, культурний артефакт, соціальний інститут, суб'єкт, який сам себе пізнає); 3) спосіб діяльності - активність, яка виражається у тій або іншій формі опанування об'єкту суб'єкгом (перетворююча, пізнавальна тощо) або у взаємодії суб'єкта з іншими суб'єктами (комунікативна) [6, с. 46-47].

У цілому М. Каган виділяє перетворюючий, пізнавальний, ціннісно-орієнтаційний, комунікативний та художній (синтезуючий у собі всі попередні) способи діяльності.

Механізмом, який регулює діяльність людини, є її психіка - історично с формована структура надбіологічного контролю та програмування біологічної поведінки, яка здійснює ці процеси через послідовність наступних фаз [7, с. 145-146]: 1) збір і переробку інформації; 2) втілення переробленої інформації у стратегічні й тактичні програми регуляції; 3) передачу переробленої інформації іншим людям для координації спільної активності; 4) оптимізації наявної інформації заради підвищення коефіцієнту корисної дії здійснюваних операцій.

З такої точки зору інформаційна діяльність по відношенню до інших способів діяльності виступає як форма регуляції й контролю реалізації цих спо собів. Це одна з причин, чому М. Каган не відносився до інформаційної активності як способу діяльності. Інша - багато аспектів інформаційної регуляції діяльності вчений відносив саме до способів діяльності, а саме: 1) збір і переробка інформації - перетворююча та пізнавальна діяльність; 2) втілення інформації у програми регуляції та оптимізація - ціннісно-орієнтаційна діяльність; 3) передача інформації - комунікативна діяльність; 4) системна єдність цих аспектів інформації - художня діяльність.

До того ж, пізнавальну діяльність М. Каган характеризує як активне отримання інформації про якості об'єкту (знання), а ціннісну - як активне надання об'єкту значимості, інформації про значення об'єкта для суб'єкта (цінності) [7, с. 53]. А у комунікативній діяльності відбувається активний обмін знаннями та цінностями. Але, таким чином, інформаційна специфіка діяльності виявляється диспергованою між усіма способами діяльності і не конкретизується.

Однак у сучасний період домінування інформаційних технологій та підходів окреслення і конкретизація інформаційної діяльності набуло актуальності, що й призвело до спроб визначення поняття інформаційної діяльності, які, однак, не дозволяють виявити дійсну специфіку цього способу діяльності.

Доповнити концептуальне поле поняття «інформаційна діяльність» дозволяє теорія інформації.

В історії концепт інформації мав багато іменувань: ім'я, знання, одкровення, факти, новини, відомості, данні, погляди, чутки, постправда. Зараз маємо тенденцію до об'єднання усіх цих понять в одному концепті «інформація». До нього навіть можна віднести поняття інформаційного шуму, бо в сучасному гуманітарному дискурсі воно відноситься не до технологічно- комунікаційної сторони інформації, а до якісної. Однак це призводить до того, що гносеологічний наголос у концепті інформації вже не звучить досить акцентовано, епістемологічна спрямованість загубилася на фоні інтерпретаційної.

Теорія інформації з початку свого виникнення була пов'язана з проблемою передачі повідомлення по каналах зв'язку, що призвело до погляду на інформацію як на свого роду кількісно-імовірнісну структуру, хоча сам засновник математичної теорії зв'язку використовував термін «кількість інформації» стосовно об'єкту своїх досліджень. Р. Акоф і Ф. Емері взагалі вказують, що К. Шеннон вживав поняття лише у технічному смислі: «Всупереч своїй термінології, Шеннон займався тим, що можна назвати кількістю переданих повідомлень, а не кількістю повідомленої інформації» [1,с. 147].

Тим самим лише один аспект інформаційної активності, а саме передача інформації, був покладений у основу імовірнісної теорії інформації, що, незважаючи на вдалий для технічних розрахунків концепт, сутнісно обмежувало поняття і розуміння інформації та інформаційної діяльності.

Вплив цього обмеженого розуміння ми можемо побачити, приміром, у концепціях бібліотечно-інформаційної або науково-інформаційної діяльності, що Грунтуються саме на аспекті передачі інформації на носіях інформації (документах). Як підкреслює К. І. Беляков, «у науковій думці використовується легалізована законом словосполука «інформаційний ресурс» як «сукупність документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо)» [2, с. 63].

Наслідки вказаного підходу спостерігаються у галузі законодавства, де інформація постає як «будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді» [11] та є об'єктом інформаційних відносин. Збір, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації розглядаються як види інформаційної діяльності. Однак ці види, як й інформаційна діяльність та інформаційні відносини, у сучасній редакції Закону України «Про інформацію» не визначені, оскільки, знов таки, увага концентрується на документах та інформаційній продукції - матеріальних носіях інформації та матеріалізованих результатах інформаційної діяльності (які, певним чином, також є матеріальними носіями зібраної, збереженої, використаної тощо інформації).

Семантична теорія інформації бере до уваги смислові аспекти, однак вона пов'язує семантичну властивість інформації із здатністю користувача приймати повідомлення, використовуючи для цього тезаурус користувача (сукупність відомостей, якими володіє користувач), як це робить Ю. Шрейдер [15]. Однак, на противагу занадто «об'єктивній» імовірнісній теорії, яка зосереджується на кількісних характеристиках повідомлень, семантична теорія занадто «суб'єктивна», оскільки зосереджується на якісних характеристиках реципієнта, його специфічно сформованій базі індивідуальних знань та потреб. Виразом цього підходу можна вважати, наприклад, попередню редакція Закону України «Про інформацію», в якому інформаційна діяльність розглядалася «як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави» [2, с. 64]. Тут у якості видів інформаційної діяльності виступають: одержання інформації - набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою; використання інформації - задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави; поширення інформації - розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації; зберігання інформації - забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв [тамсамо].

Як зазначає К. Беляков, «такий перелік стосується суто дій суб'єктів інформаційної діяльності і пов'язаних з ними операцій» [2, с. 67].

Окрім кількісно-імовірнісної та семантичної теорій інформації існує також прагматична теорія. Її яскравим представником є Р. Акоф, який розробляв необіхевіористську інтерпретацію шеннонівської концепції інформації [16]. І хоча цей аналіз так само, як і семантична теорія, зосереджується на одержувачі інформації, він спрямований на виявлення інформаційних чинників регуляції поведінки одержувача. Інакше говорячи: як інформація впливає на поведінку та діяльність суб'єкта. Р. Акофф намагається виявити, що у структурі інформаційної взаємодії дозволяє впливати на реципієнтів інформації. Основою цього впливу він вважає цілеспрямований стан, який виникає у ситуації прагнення індивідом чогось або до чогось, і в якому існують альтернативні шляхи з неоднаковою ефективністю для досягнення цього чогось. Обмін інформацією (комунікація) як обмін повідомленнями (сукупностями знаків) визначає вибір послідовності дій на основі отриманої інформації, яка є фундаментом оцінки ефективності і цінності результатів дій.

Р. Акоф зосереджується на взаємодії індивідів, де розглядає відправника інформації як джерело повідомлення, а реципієнта як одержувача повідомлення. Цейшенонівській підхід обмежує розуміння інформаційної діяльності, хоча в цілому прагматична інтерпретація розширює розуміння інформації та інформаційної взаємодії. Треба зауважити, що крім відносин «суб'єкт- відправник - суб'єкт-одержувач», отримання інформації може також відбуватися у атенційних відносинах «об'єкг- відправник - суб'єкт-одержувач», наприклад, у мистецтві, де людина має справу в першу чергу не з автором твору, а з самим твором, або у рефлексійних відносинах так званої автокомунікації «Я - Я» (Ю. Лотман) тощо. В цілому, прагматична концепція інформації Р. Акофа близька до розуміння інформаційних аспектів діяльності в концепції М. Кагана, однак якщо перший зосереджується на аналізі інформаційної діяльності без діяльності, то другий вказує на інформаційну діяльність без інформації.

У філософії інформації сформувалися два основні підходи до інформації: атрибутивний та функціональний.

Атрибутивна концепція розглядає інформацію як властивість рухомої матерії (у новітніх теоріях як властивість буття, сущого, реальності тощо), що проявляється у структурності, упорядкованості, різноманітності, організації тощо. Як зрозуміло з назви, цей підхід розглядає інформацію як атрибут усього, що існує, як невід'ємну частину неорганічної й органічної природи, людини і суспільства. Основою цього підходу є абстрагування та спекуляції на основі теорії інформації К. Шеннона, негентропійного принципу інформації Л. Брілюена, який бачив в інформаційних процесах рух до упорядкування, до організації системи в протилежність ентропійним фізичним процесам. При цьому, інформація визнається прихильниками атрибутивної інтерпретації як незалежна від систем властивість цих систем. Однак, як вже давно вказував В. С. Тюхтін, «той факт, що теоретико-інформаційні оцінки можна застосовувати до об'єктів неорганічної природи, свідчить не про те, що там актуально відбуваються інформаційні процеси, а про те, що методами теорії інформації ми оцінюємо різноманітність (і складність) цих об'єктів, оскільки властивість різноманітності й складності лежить в основі кількісної міри інформації» [12, с. 19].

Свого роду виразником ідей атрибутивного підходу з урахуванням розвитку інформаційних технологій та спадщини постмодернізму у сучасній філософії є Л. Флоріді, який розробляє концепцію інформаційного реалізму. Філософ вважає, що світ є тотальністю інформаційних об'єктів, оскільки усі об'єкти універсуму з певної точки зору (на інформаційному рівні абстракції) є структурами даних, і тому світ є інфосферою, яка включає в себе як фізичні об'єкти, так і біологічні організми, людей, сім'ї, корпорації, співтовариства, уряди, соціуми тощо. Люди є інформаційними об'єктами, які динамічно створюють інші інформаційні об'єкти, формуючі таким чином комплексні динамічні інтерінформаційні об'єкти [17]. А оскільки сучасні інформаційні та комунікативні технології стрімко розвиваються і стають частиною повсякденних речей, роблячи їх інтерактивними у взаємодії не тільки з людьми, але і з іншими речами (тут можна пригадати концепції «інтернету речей» та «інтернету всього»), то можна казати, що у сучасному суспільстві відбувається реонтологізація - процес інженерної переробки речей (реінжиніринг). Люди, штучні інтелектуальні агенти та повсякденні речі стають частиною реонтологізованого світу. У рамках цієї концепції можна сказати, що реонтологізація не просто змінює поняття «діяльності» та «інформаційної діяльності» - цей процес робить їх тотожними. І ця теорія добре відображає зміни як у діяльності людей взагалі, так і в інформаційній діяльності зокрема.

Функціональна концепція розглядає інформацію як властивість самокерованих і самоорганізованих кібернетичних систем - тварин та зграй, людей та суспільства, технологій та технологічних систем. Ця властивість пов'язана з керуванням - отриманням, переробкою та перетворенням інформації від джерела, яка постає як стимул (наказ) до тієї або іншої дії.

Деякі фунціоналісти вказують, що інформація існує лише у людській діяльності та суспільстві, а в світі тварин і технологій функціонують протоінформація та редукована формальна інформація відповідно. Цей функціональний підхід до інформаціє є антропоцентричним та пов'язаним з семантично-прагматичним розумінням інформації.

Однак головна ідея функціональної концепції - це наголошення на зв'язку понять інформації та керування, що дозволяє знову вказати ще на виявлений М. Каганом зв'язок між інформацією та регулюванням діяльності, іншими словами на кореляцію між поняттями інформаційної діяльності та регуляцією (програмуванням, моделюванням) діяльності.

У змаганні між атрибутивною та функціональною концепціями інформації в площині соціокультурних практик ми можемо побачити, що атрибутивна концепція одержує перемогу. Цьому факту, звісно, сприяв бурхливий розвиток інформаційних технологій, який призвів до того, що не тільки комп'ютерні пристрої увійшли у наше повсякдення, але й інформаційні концепти, метафори й аналогії щільно вплелися у тканину концептосфери суспільства, в мовну картину світу.

Інформатизація суспільства неминуче тягне за собою й комп'ютерно-інформаційну метафоризацію суспільного буття у всіх його проявах, що не сприяє проясненню сутності інформації, але є досить логічним наслідком становлення інформаційного суспільства. Ми порівнюємо людський розум з комп'ютером, а не навпаки, говоримо, що ДНК є генетичною інформацією, а не генетичним матеріалом тощо. І це прямий наслідок того, як сучасна технологічно- інформаційна ситуація визначає і регулює не тільки нашу повсякденність, але регуляцію цієї повсякденності. Сучасна діяльність є інформаційною діяльністю у прямому сенсі цього слову, оскільки технологічно-інформаційних впливів сучасній людині дуже важко уникнути.

Однак треба розуміти, що завдяки технологіям, властива діяльності форма регуляція сама стала способом діяльності - інформація (інформування) використовується не для регулювання процесів діяльності, вона сама стала процесом діяльності. І розуміння специфіки змісту цією діяльності як такої та її сучасної форми має бути втіленим не лише у теоретичному, але і у практичному (наприклад, освітньому та законодавчому) дискурсах.

Список використаних джерел

1. Акофф Р. О целеустремлённых системах / Р. Акофф, Ф. Эмерри. М.: Советское радно, 1974. 272 с.

2. Беляков К. І. Інформаційна діяльність: зміст та підходи до класифікації / К. І. Беляков // Інформація і право. 2012. №1. С. 63-69.

3. Выставкин А. В. Теория деятельности в советской философии: Историко-философский анализ: дис.... канд. филос. наук: 09.00.03 / Выставкин Александр Викторович. М., 2000. 180 с.

4. Горовий В. Сучасна інформаційна діяльність: бібліотечний аспект / В. Горовий // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.2010. Вип.26. С. 12-20.

5. Дорогих С. О. Сутність та визначення понять «інформаційна діяльність» та «інформаційна діяльність органів влади» / С. О. Дорогих // Інформація і право.2013. №3. С. 74-82.

6. Каган М. С. Человеческая деятельность (Опыт системного анализа) / М. С. Каган. М.: Политиздат, 1974. 328 с.

7. Коваленко Л. П. Теоретичні проблеми розвитку інформаційного права України: монографія / Л. П. Коваленко. X.: Право, 2012. 248 с.

8. МеньківськаН. С. Інформаційна діяльність державних архівів: сутність та визначення / Н. С. Меньківська // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. 2009. №3.С. 51-55.

9. Огурцов А. П. От принципа к парадигме деятельности / А. П. Огурцов // Эргономика: Труды ВНИИТЭ. М.: ВНИИТЭ, 1976. С. 189-239.

10. Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка, І. С. Чижа. К.: Юридична думка, 2006. 184 с.

11. Про інформацію: Закон України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2657-12. Назва з екрану.

12. Тюхтин В. С. Теория отражения в свете современной науки / В. С. Тюхтин. М.: Знание, 1971. 48 с.

13. Фихте И. Факты сознания / Иоганн Фихте // Факты сознания. Назначение человека. Наукоучение. Минск: Харвест, 2000. С. 392-545.

14. Швырев В. С. Задачи разработки категории деятельности как теоретического понятия / В. С. Швырев // Эргономика: Труды ВНИИТЭ. М.: ВНИИТЭ, 1976. С. 68-80.

15. Шрейдер Ю. А. Об одной модели семантической теории информации / Ю. А. Шрейдер // Проблемы кибернетики. 1965. Вып.13. С. 233-240.

16. Ackoff R. L. Towards a Behavioral Theory of Communication // Management Science. 1958.- Vol.4. №3. P. 218-234.

17. Floridi L. The Blackwell Guide to the Philosophy of Computing and Information /L. Floridi. Oxford: Blackwell, 2003. 392 p.

Размещено на Allbest.ru