Світоглядно-методологічні роздоріжжя сучасного спорту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Світоглядно-методологічні роздоріжжя сучасного спорту

М.В. Єгупов, кандидат філософських наук, викладач Національного

університету фізичного виховання і спорту України (НУФВСУ)

Спорт є істотним атрибутом соціокультурної, інформаційної, аксіологічної, ідеологічної і виховної сфер кожного розвиненого суспільства сучасності. Однак така самоочевидність буттєвості спорту відсепаровує на периферію уваги аспект змістовного стрижня і суспільного покликання цього цивілізаційного феномена. Прояснення зазначених аспектів сприятиме адекватному розумінню інструментального потенціалу спорту і успішному подоланню негативних тенденцій, які притаманні цій сфері суспільного буття.

Ключові слова: спорт як атрибут соціокультурної сфери сучасного суспільства, суспільне покликання спорту, цивілізаційний феномен, ієрархія світоглядних пріоритетів, причинно-наслідкові зв'язки.

спорт суспільство виховний аксіологічний

Основи сучасної системи фізичного виховання були закладені в часи Стародавньої Греції. Еллінська система виховання й освіти поєднувала три складові - інтелектуальну, музичну та фізичну. Вона передбачала всебічний розвиток особистості. Підтвердженням її ефективності може слугувати той факт, що вже в V ст. до н. е. серед мешканців Афін не було неосвічених.

На процес розвитку античної Греції істотний вплив здійснив такий елемент її системи культури, як агоністика - принцип змагальності, реалізований у різних сферах життєдіяльності (праці, мистецтві, спорті) з метою артикуляції, позиціонування, нарощування репутаційного капіталу, забезпечення максимального впливу на суспільну свідомість, прославляння тих чи інших сфер діяльності, примноження престижу й слави поліса [6, с. 208].

Потребує змістовного увиразнення концепти фізичної культури і спорту. В цьому сенсі зазначимо, що фізична культура є складовою загальної культури суспільства, спрямованою на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості. Що стосується спорту, то він постає органічною складовою фізичної культури, особливою сферою уніфікованого порівняння досягнень людини у різних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки. В свою чергу, спорт доцільно структурувати щонайменше на дві категорії - масовий та високих досягнень.

Не підлягає сумніву, що фізична працездатність є інтегральним показником здоров'я. Що стосується фізична культури, то це - невід'ємна складова загальної культури суспільства, сукупність духовних і матеріальних цінностей, а також способів їх набуття і використання з метою оздоровлення людей і розвитку їх фізичних якостей засобами рухової активності.

Обмеження рухової активності як атрибут сучасності актуалізує і загострює аспект фізичної культури як ключового чинника фізичного здоров'я людини, вдосконалення функціональних можливостей організму і загалом важливого засобу гармонійного розвитку людини. Низький рівень оздоровчої рухової активності населення стримує формування здорового способу життя, від якого - за даними різних досліджень - на 60% залежить стан здоров'я людини. Принагідно зазначимо, що роль медицини у цьому аспекті не перевищує 8-10%. Ігнорування цих фактів створило ту причинно- наслідкову інерцію, яка врешті призвела до численних демографічних проблем і зростання загального рівня захворюваності населення [5, с. 71-72].

Не варто ігнорувати той факт, що фізичному здоров'ю людини дедалі більше шкодять проблеми довкілля. Проблемні фактори довкілля додатково посилюються і загострюються взаємопотенціюючою дією негативних соціальних аспектів (алкоголізму, наркоманії, незбалансованого харчування, незадовільних побутових умов тощо), які врешті-решт не лише здійснюють негативний вплив на загальну демографічну ситуацію, а й загалом загрожують гуманітарній безпеці Україні.

Загострення екологічного становища, вади соціального захисту, проблеми охорони здоров'я та низький рівень фізичної культури населення зумовлюють напружену демографічну ситуацію в країні. Принагідно зазначимо, що різниця за критерієм тривалості життя в Україні і країнах

Західної Європи складає для чоловіків майже 13, жінок - 8 років. Показники смертності від хвороб системи кровообігу в українців найвищі в Європі.

Незадовільний стан здоров'я обумовлює значні безпосередні та опосередковані втрати для вітчизняної економіки. За даними канадських експертів, витрати на лікування захворювань, пов'язаних із недостатньою фізичною активністю населення цієї країни, складають близько 3 млрд. канадських доларів на рік. Витрати від передчасної смерті працездатного населення в США оцінюються в 25-30 млрд. американських доларів на рік. Ігнорування потреб розв'язання цієї проблеми, пов'язане здебільшого й насамперед із обмеженими ресурсними можливостями країни, лише загострює загальний проблемний фон, надає недолікам хронічного, комплексного, системного статусу, яких згодом уже неможливо усунути виключно в спосіб належного фінансового чи управлінського забезпечення [7, с. 104].

Враховуючи практичний досвід розвинених країн, перед українським суспільством стоїть завдання створити оптимальні умови для комплексного поєднання всіх чинників фізичного, психічного, духовного й соціального здоров'я, що призведе до соціального, біологічного та психічного добробуту населення. Саме в цьому напрямку незамінною є роль фізичної культури і спорту. Для досягнення позитивного ефекту на повсякденному рівні необхідно впроваджувати державну стратегію формування здорового способу життя, передумовою і супроводом якої має бути перманентний соціальний моніторинг і маркетинг, залучення спеціальних досліджень, на підставі яких будуть увиразнені потреби населення.

Необхідно також запровадити різноманітні програми територіальних громад за участю громадських організацій, спрямовані на формування здорового способу життя. Однією з головних умов ефективного розв'язання цих проблем є формування і реалізація державної політики у галузі фізичної культури і спорту. Необхідно також підвищити рівень обізнаності різних верств суспільства щодо проблем здоров'я і пропаганди здорового способу життя як загальнонаціональної цінності.

Аналіз рівня охоплення населення масовим спортом у світі засвідчує, що українці у декілька разів поступаються за цим показником провідним країнам. В Україні до регулярних занять фізичною культурою і спортом залучено лише 10-15% населення, натомість у розвинених європейських країнах цей показник сягає 25-50% [2, с. 82-83]. У зв'язку з відсутністю усталених традицій, культури здорового способу життя та активного дозвілля для українського суспільства гострою проблемою залишається значне поширення тютюнопаління, зловживання алкоголем і наркотичними засобами. Як наслідок - зростають кількісні та якісні показники антигромадських проявів, загострюється криміногенна ситуація (особливо у молодіжному середовищі).

Надзвичайно актуальна проблема формування цінностей здорового способу життя у підростаючого покоління. Вона зумовлена зростанням захворюваності й загальним погіршенням здоров'я українців. За даними МОЗ України, у 80% дітей наявні відхилення стану здоров'я. За даними АПН України, практично здоровими до школи приходять лише 15-20% дітей, а по її закінченні практично здоровими виявляються лише 5-7% [3, с. 75].

Ключовою складовою здорового способу життя вважається рухова активність, регулярні заняття фізичною культурою та спортом. Тому закономірно, що саме на цей напрям при популяризації і пропаганді здорового способу життя мають бути спрямовані основні зусилля. Численними дослідженнями встановлено, що регулярні фізичні навантаження, в яких використовуються різні комплекси гімнастичних вправ, а також безпосередні заняття різними видами спорту сприяють поліпшенню працездатності, психофізіологічного стану і загалом збереженню здоров'я. Фізичні вправи є своєрідними універсальними регуляторами, які нормалізують перебіг життєвих процесів. Значущість фізичної підготовки для збереження працездатності не підлягає сумніву - особливо в умовах тривалої розумової праці і нервово-психічної напруги.

До найбільш істотних факторів, які стримують розвиток фізкультурного руху молоді в країні, належить насамперед слабка матеріально- технічна база та низька ефективність її використання; недостатня підготовка фізкультурних кадрів для учбових закладів і непрестижність цієї професії; нестача науково-методичного забезпечення та відсутність якісних програм фізичного виховання, які враховували б як умови життєдіяльності людей, так і досягнення науково-технічного прогресу. І, звичайно ж, їх реалізація має бути ресурсно забезпеченою - інакше такі благі наміри перетворяться на порожнє прожектерство і дискредитацію благородної і суспільно корисної ідеї.

Найбільш цінними для здоров'я вважаються біг, спортивні ігри та змагання. Вони сприяють розвитку основних фізичних якостей, формуванню вміння і навичок проводити самостійні оздоровчі заняття, виховують морально-вольові якості, розвивають самостійність та ініціативність, сприяють організації здорового і змістовного дозвілля, спонукають до здорового способу життя і пропагують його цінності.

Оптимальний руховий режим є найефективнішим засобом запобігання захворюванням і передчасному старінню, він позитивно впливає на центральну нервову систему, підвищує працездатність рухових нервових центрів, покращує показники умовно-рефлекторної діяльності, усуває порушення координації рухів. За умов належного рухового режиму сприятливі зміни відбуваються і в суб'єктивному стані людини: поліпшуються самопочуття, сон, настрій, зменшується відчуття втоми, яке, як правило, з'являється в другій половині дня [1, с. 78-79].

Важливим при культивуванні здорового способу життя є проведення оздоровчих занять за місцем проживання. Вони мають розпочинатися після засвоєння в процесі методичної підготовки знань і навичок ведення здорового способу життя, умінь планувати і контролювати свою оздоровчу діяльність.

Втім, доводиться констатувати, що ситуація в сфері фізичної культури і спорту залишається складною й неоднозначною. Найгострішою проблемою є низький рівень залучення населення до занять фізкультурно-оздоровчої спрямованості. За цим показником Україна істотно поступається абсолютній більшості розвинених країн. Світовий досвід засвідчує, що оптимальна рухова активність упродовж усього життя кожної людини - найефективніший засіб профілактики захворювань та зміцнення здоров'я. З огляду на низький рівень залучення населення до занять фізкультурно-оздоровчої спрямованості за прогнозованою тривалістю життя населення України посідає одне з останніх місць в Європі.

Треба визнати, що сучасна спортивна субкультура значною мірою не відповідає канонам гуманізму, оскільки спортивна спеціалізація і професіоналізація обмежують можливості повноцінної особистісної загальнокультурної еволюції. Крім того, технократизм, самоціллю якого є досягнення спортивного результату за будь-яку ціну, нині має домінуючі позиції - особливо у сфері спорту високих досягнень. Як наслідок - технократичний стиль мислення витісняє на периферію і буттєвий маргінес гуманістичне світобачення, в основі якого перебуває ідеал всебічно розвиненої особистості й високих моральних стандартів.

Формально авторитет гуманістичних цінностей ніхто не піддає сумніву, але сама інерція сучасних форм спортивної життєдіяльності відводить їй статус у кращому разі своєрідного «весільного генерала», який є бажаним атрибутом кожного респектабельного процесу і процедури, але прислухатися до його порад ніхто не збирається.

Зазначені недоліки об'єктивно актуалізують і загострюють потребу нарощування ефективності управління і менеджменту в сфері фізичного виховання і спорту [11, с. 26]. В свою чергу, це надає пріоритетного значення методам і методикам менеджменту в галузі фізичної культури і спорту. Приміром, до організаційних методів у галузі фізичної культури та спорту відносять методи організаційно-стабілізуючої дії, методи розподільної дії та методи дисциплінарної дії. В свою чергу, до соціально-психологічних методів належить соціальне регулювання, соціальне стимулювання, соціальне нормування поведінки, задоволення культурних і соціально-побутових потреб, створення і підтримка сприятливого соціально-психологічного клімату, формування трудових колективів

Принагідно зазначимо, що основними нормативними актами регулювання фізичної культури, спорту та туризму є Закони «Про фізичну культуру і спорт» та «Про туризм», які визначають соціальні, економічні, правові та організаційні засади фізичної культури і спорту України, участь державних органів, посадових осіб, підприємств, установ і організацій у зміцненні здоров'я громадян, у досягненні високого рівня працездатності та довголіття засобами фізичної культури, спорту та туризму.

Спортивний менеджмент як різновид галузевого соціального управління має справу з інституціонованими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості. Фізична культура і спорт як об'єкт галузевого менеджменту є сукупністю спеціалізованих державних установ, суспільних об'єднань і комерційних організацій, які здійснюють фізичне вдосконалення населення. У цьому аспекті фізична культура і спорт - це не лише доцільна рухова діяльність людини і не тільки сукупність спеціальних засобів і методів цілеспрямованого розвитку фізичної дієздатності людей [10, с. 302-303]. До переліку функціональних різновидів менеджменту у фізичній культурі й спорті належить стратегічний менеджмент, організаційний менеджмент, інноваційний менеджмент, програмний (проектний) менеджмент, фінансовий менеджмент, ризик-менеджмент, персонал-менеджмент.

Останнім часом у зазначеному напрямку активізувались зусилля вітчизняних дослідників. Зокрема, вагомим теоретико-методологічним і методичним внеском став навчальний посібник за авторства О. Жданової та Л. Чеховської [8, с. 74-75], в якому висвітлено теоретичні основи управління, систему управління сферою фізичного виховання і спорту в Україні, її нормативно-правове та кадрове забезпечення; структуру і діяльність фізкультурно-спортивної організації як відкритої системи; типологію організаційно-управлінської діяльності; принципи, функції та методи управління, теоретично-методичні основи управління персоналом спортивної організації.

Однак, цей доробок вочевидь не покриває всіх концептуальних порожнин зазначеної сфери. Крім того, треба усвідомлювати, що глибока вкоріненість проблем і вад спорту недвозначно підводить до думки про принципову недостатність суто управлінських інструментів і процедур для оптимізації статус-кво, про доцільність загальносвітоглядного, філософського осмислення перспектив і викликів, наявних у сфері сучасного спорту.

Література

Андрющенко О.А. Український спортивний сегмент у мережі Інтернет / О.А. Андрющенко // Вісн. ХДАК: Зб. наук. пр. - Х., 2002. - Вип. 10. - С. 72-80.

Бернштейн Н.А. Нариси по фізіології рухів і фізіології активності. - М.: Медицина, 2006. - 349 с.

Бочелюк В.И., Бочелюк В.В. Дозвіллєзнавство. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 208 с.

Гессен С.И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию / ответственный редактор и составитель П.В. Алексеев. - М.: Школа-Пресс, 2005. - 394 с.

Келлер В.С. Система спортивних змагань і змагальна діяльність спортсменів // Теорія спорту. - К.: Вища школа, 2007. - С. 66-100.

Куватов С.А. Активный отдых на свежем воздухе. - М.: Феникс, 2005. - 314 с.

Жданова О.М. Управління фізичною культурою // Навч. посібник для фізкультурних вузів. - Львів. - 1996. - 127 с.

Жданова О.М., Чеховська Л.Я. Управління сферою фізичного виховання і спорту. Навчальний посібник. - Дрогобич : Коло, 2009. - 224 с.

Кузьмін О. Сучасний менеджмент. - Львів: Центр Європи, 1995. - 176 с.

Менеджмент и экономика физической культуры и спорта: Учеб пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / М. Золотов и др. - М.: Издательский центр «Академия», 2004. - 432 с.

Управление физической культурой и спортом // Учебник для институтов физкультуры. Под ред. И.И. Переверзина. - М.: ФиС, 1987. - 288 с.

Размещено на Allbest.ru