Проблема відповідності політичних еліт своїм атрибутивним характеристикам у контексті сучасної України

Обговорення проблеми

Політична еліта здебільшого визначається як меншість суспільства, достатньо самостійна, відносно привілейована група, яка має відповідні професійні, соціальні, психологічні і духовні якості й бере безпосередню участь у формуванні та здійсненні політичних рішень, пов'язаних з використанням державної влади чи впливом на неї. Ключовим словом у цьому визначенні можна вважати слово «духовні». Сутнісною рисою духовної (а не душевної) людини є цілеспрямованість, яка перевершує цілі душі, обмежені причинно-наслідковими зв'язками та особистими бажаннями, зумовленими перебуванням цієї душі у конкретному просторово-часовому континуумі. Духовність, таким чином, передбачає прагнення людини слідувати об'єктивній логіці буття сущого, імперативним велінням Абсолюту. політичний еліта філософія гегель

Якщо застосувати тепер сказане вище до політичних еліт, то духовною (і взагалі справжньою) є політична еліта, атрибутивною рисою якої є керованість у своїх діях не власними інтересами всупереч інтересам інших, а спрямованістю на принесення максимальної користі тим, ким вони керують. Що стосується сучасної України, то, на жаль, критична маса її правлячої верхівки по суті залишається псевдо- або квазіелітою, спрямованою на захист інтересів олігархів всупереч інтересам українського народу. Продовження такого стану речей загрожує катастрофою та може призвести до зникнення української держави.

Єдиний вихід із цього критичного становища - заміна існуючої олігархічної квазіеліти новою елітою, яка б повністю відповідала своїм атрибутивним характеристикам та змогла б вирішити усі проблеми, які постали перед країною - подолання корупції, залучення іноземних інвестицій та забезпечення підйому економіки й підняття на основі усього цього життєвого рівня населення.

Заміна еліти у будь-якій країні можлива лише на контр-еліту - тобто соціальну групу, що має усі ознаки еліти, крім однієї - реальної політичної влади у даний момент. Але якщо такі контр-еліти й існують на даний момент в Україні, то вони також представляють інтереси конкуруючих олігархів. Так, однією з таких контр-еліт можна вважати не представлену нині у парламенті партію «УКРОП», яка виражає інтереси олігарха І. Коломойського.

Очевидно, що потрібне встановлення соціальних зв'язків між людьми, що відповідають ознакам еліти та їх самоорганізація у нову контр-еліту, яка була б незалежною від олігархів та складалася б із найкращих представників народу, гідно представляючи його інтереси. За словами директора Інституту практичної політики Б. Бабич, «на другому Майдані відбулося «зараження» великої кількості людей громадським активізмом» [1] і тому процес створення нової еліти вже йде: «Зараз формуються середовища, спільноти, організації, де починають розуміти, що без сильної ідеї та системної роботи, в країні нічого не зміниться. Деякі з них вже зрозуміли, що немає сенсу витрачати час на боротьбу зі старою Системою. Ліпше творити паралельну Систему, наповнювати її людьми, які готові укласти між собою суспільний договір і свідомо домовитись про правила проживання на спільній території. Чим більше в таку Систему заходитиме людей, тим сильнішою вона ставатиме» [1].

Особливістю таких подій є те, що вони не матимуть аналогів у світовій історії. Адже структури громадянського суспільства спрямовані або на реалізацію власних інтересів певних груп населення, або, у кращому випадку, на контроль за діями влади. Що стосується перебирання громадянським суспільством на себе функцій органів державної влади, то цей процес, якщо й існує (її відображенням є теорія «виборчого громадянського суспільства»), то відбувається дуже повільно, адже державна влада у розвинених країнах і так непогано справляється із забезпеченням загального добробуту населення.

Зовсім іншою є ситуація в Україні, де на поступове визрівання паралельних, дублюючих владу структур немає часу, для спасіння країни від економічної та соціальної катастрофи потрібна швидка заміна правлячої еліти. Ядро нової еліти проявило себе ще на Майдані. На думку О. Пасхавера, саме там був сформований «революційний клас», який «...ввібрав у себе і представників малого та середнього бізнесу, придушуваних олігархами, і нове покоління «небитої» молоді, і людей усіх генерацій, вихованих у цінностях свободи» [2]. Але, як зазначає експерт, «.перемога Майдану -- це початок соціальної революції, а не її завершення», і в першу чергу тому, що «революційний клас політично неконсолідований, у нього немає партії та визнаних суспільством політичних лідерів. Отже, у нього не було інструментів для взяття влади, тому вже в процесі Майдану її добровільно передали проникливим ліберальним прихильникам старого політикуму» [2]. Як вважає зазначений автор, основними завданнями революційного класу, для якого все ще характерний «політичний інфантилізм», нині є «політизуватися, навчитися керувати державою, цілеспрямовано впливати на цінності більшості. Але це робиться не швидко, та й прості рішення не проглядаються» [2].

Та навіть якщо зазначені паралельні структури швидко оформляться та стануть дієздатними, виникає питання їх легітимізації та взаємодії з офіційними органами влади. Цілком реальним є повторення ситуації двовладдя, яка склалася на території колишньої Російської імперії у першій половині 1917 року.

Свого часу, ліквідувавши двовладдя, Тимчасовий уряд фактично підготував ґрунт для свого повалення через декілька місяців. Звичайно, революційний сценарій зміни еліт є небажаним для сучасної України, тим більше, що, за найгіршими прогнозами, соціальний вибух може відбутися раніше, ніж сформуються дієздатні структури громадянського суспільства й тоді він матиме виключно деструктивний характер на зразок Коліївщини, «коли «різали все, що паном звалось» [1]. Якщо ж ці структури все ж таки сформуються раніше, то влада, щоб уникнути руйнівного сценарію, спробує піти на компроміс з громадянським суспільством, оголосивши дострокові парламентські вибори, на яких «старі» олігархічні партії змагатимуться з новою політичною силою, створеною новою елітою.

Такі вибори повинні відбутися лише за новим законодавством, за повністю пропорційною системою, що виб'є у старої еліти можливість підкупу та застосування адміністративного ресурсу на мажоритарних округах, а також за умови достатньої фінансової підтримки нової політсили з боку малого та середнього бізнесу, завдяки чому вона зможе бути представленою в інформаційному просторі. Головним же чинником, який міг би забезпечити представникам громадянського суспільства підтримку широких верств населення, є не піар на телебаченні, а робота на місцях, тобто створення осередків у якомога більшій кількості громад та конкретні справи, пов'язані з поліпшенням життя людей у цих громадах, що й складатиме суть «двовладдя».

Очевидно, що у будь-якому разі нова еліта одразу не зможе повністю витіснити стару з владного Олімпу; очевидно новий парламент та уряд будуть перехідними. Подальша ситуація залежить від того. наскільки будуть гальмувати залишки старої еліти при владі процес реформ. Якщо під тиском громадськості та західних країн вони будуть співпрацювати з реформаторами, то можливе часткове збереження старої еліти при беззаперечній мінімізації впливу олігархів на усі сфери життя країни. Якщо ж ця верхівка виявиться нездатною пристосуватися до нових умов, то «перехідний» парламент має стати для неї останнім.

Звичайно, на шляху «перезавантаженння» еліт існує багато перешкод. Залишається велика інерція у суспільстві, далеко не всі «заражені громадським активізмом», поряд із яким усе ще спостерігається значна пасивність громадян; більшість населення, на думку О. Пасхавера, сповідує «цінності виживання»: «Приховати, обдурити, підкупити -- ефективні інструменти виживання, допустимий гріх» [2]. Інерція проявляється також у залишках радянського менталітету, у голосуванні за політичні сили, що дають привід (цілком неправомірно) певним верствам населення сподіватись на повернення чогось на зразок СРСР.

Та логіка світового розвитку все ж таки дозволяє сподіватися на позитивний прогноз стосовно змін, що мають відбутися в Україні. Вище вже зазначалося, що ці зміни можуть не мати аналогів у світовій історії. Адже безпосереднє народження нової Системи громадянським суспільством означатиме виникнення реальної форми демократії участі. І прообразом цієї форми став Майдан. А. Ілларіонов з цього приводу зазначає: «І в цьому сенсі мені здається дуже цікавим унікальний досвід, який Україна нам показала, - це інша модель державного устрою, котра була придумана ні якимись американськими радниками, не європейськими бюрократами, а самими українцями - це Майдан. Причому я маю на увазі не тільки дві революції 2004 і 2014 років, але й ті, що були у 90-х роках. Якщо навіть узяти модель останніх років, це ж модель протодержавного устрою. На Майданах було представництво людей, громадянська активність, громадянська ініціатива, були виконавчі органи, навіть протосудові, вирішувалися питання фінансування. И все це без участі політичних партій, що сприймалися як чужі. Звичайно, вони намагалися приходити, але була чітка дистанція» [3]. Як вважає експерт, ця модель «суто українська, така, що уходить корінням у Запорозьку Січ або в якісь інші інститути, що створювалися та створюються безпосередньо українським громадянським суспільством» [3].

Вищеозначені зміни в Україні знаменуватимуть собою новий етап світового розвитку, що цілком відповідає філософії історії Г. Гегеля, згідно якій мета всесвітньої історії полягає у пізнанні світовим духом самого себе; кожен наступний етап цієї історії являє собою подальший «прогрес в усвідомленні свободи». Філософ, як відомо, виділяв чотири періоди всесвітньої історії за цим критерієм: східний світ; грецький світ; римський світ; германський світ. Носієм світового духу, таким чином, є кожного разу дух якогось одного конкретного народу [4]. На новому етапі цілком закономірно вбачається, що носієм світового духу замість германських народів стане народ України, а сам цей етап за аналогією з попередніми етапами можна назвати український світ.

На чому ґрунтується таке сподівання? На попередньому етапі германськими народами були закладені підвалини правової держави з усталеними демократичними традиціями, системою стримувань та противаг, завдяки якій навіть ексцентрична та непередбачувана людина, обрана, припустимо, президентом США, не може розхитати цю систему, а тим більше поставити під загрозу її існування. У такій правовій державі виникло розвинене громадянське суспільство. Головними ж критеріями «германського світу» є раціональність та доцільність поведінки, що обмежують асоціальні прояви як такі, що рано чи пізно обернуться проти людини, що їх допустила. В якості ілюстрації цих критеріїв згадаємо хоча б Б. Спінозу з його теорією підпорядкування афектів розуму, яке, на думку мислителя, й являє собою шлях до свободи [5].

Безумовно, усі ці надбання «германського світу» є дуже цінними для людської цивілізації і тому будуть збережені на наступному етапі. Але усім цим цінностям буде надано нового змісту. Чому ж саме Україна має прийняти естафету світового духу?

Згідно Г. Гегеля, одним із проявів найвищого ступеня розвитку світового духу - абсолютного духу є філософія [6]. На відміну від раціонального західного світу, який, продовжуючи традиції давньогрецьких філософів, створив гранично раціональні та абстрактні філософські системи, вершиною яких стала система того ж Г. Гегеля, український світ у першу чергу є сердечним. Ця сердечність, призвівши, з одного боку, до відсутності аналогічних філософських систем в Україні, з іншого боку, призвела до розуміння філософа як людини, що не просто проповідує певні істини, але живе в істині; вершиною ж української філософії стало надбання Г. Сковороди та П. Юркевича, які, змогли втілити цю сердечність у раціональну форму, створивши, відповідно, теорії космо - та кордоцентризму.

У філософії останнього, будучи «осереддям душевного життя людини» серце «породжує всі ті форми душевного життя, які підпорядковані загальним умовам і законам» [7, 99]. Тому життя будь - якої законослухняної та добропорядної людини «германського світу» цілком відповідає настановам, які диктує внутрішня «людина серця». Але, будучи представником у людині позачасової та позапросторової основи світобуття, серце, назване П. Юркевичем «глибиновим», має у собі щось, що перевершує раціональну добропорядність: «А проте серце не переносить раз і назавжди весь свій духовний зміст у ці душевні форми; в його глибиновості, неприступній аналізові, завжди лишається джерело нового життя, нових порухів і прагнень, які сягають поза межі конечних форм душі й роблять її придатною для вічності» [7, 99].

Філософія найвидатніших українських мислителів, будучи втіленням духу народу, свідчить про те, що саме в Україні можливий прорив «глибинового серця» у свідомість, що може призвести до встановлення того самого «царства доброчесності», про яке мріяв Ж.-Ж. Руссо [8]. Будучи за формою безпосереднім народовладдям, за змістом така держава являтиме собою не просто втілення верховенства права, що відповідає об'єктивному духу Г. Гегеля, але знаменуватиме перехід до стадії абсолютного духу, коли моральна поведінка перестає бути наслідком «відчуженої об'єктивності» [6], стаючи проявом у кожній людині і суспільстві в цілому об'єктивної логіки саморозвитку буття сущого. Таким чином, онтологічною сутністю українського світу є вивищення політичної форми організації суспільства до абсолютного духу, формами прояву якого, за Г. Гегелем, є лише філософія, релігія та мистецтво. Таке вивищення, у свою чергу, цілком відповідає юнгіанській ідеї троїчності, яка, переходячи у четверичність, досягає повноти та єдності [9].

В якості ілюстрації того, що український менталітет містить щось, здатне перевершувати обмеження, накладені раціональністю об'єктивного духу, можна навести хоча б відмову України від ядерної зброї, що, з точки зору здорового глузду та сучасних політичних реалій, можна вважати ірраціональним і навіть нерозумним. Але такий вчинок цілком відповідає реальності вищого порядку - абсолютному духу, будучи його проривом у світ, поки що підпорядкований законам «відчуженої об' єктивності».

Звичайно, все це виглядає дещо утопічно. Та втрачати Україні вже нічого - залишаючись на теперішньому стані моральності, вона неминуче зазнає катастрофи. Економічна, політична та інші кризи в нашій країні є породженням кризи духовної. Структури громадянського суспільства, які гіпотетично переберуть на себе повноваження корумпованої влади, мають знаходитися на зовсім іншому духовному та моральному рівні, втілюючи дійсно український, кордоцентричний дух. І коли вперше за всю новітню історію незалежної української держави політична еліта матиме вищий духовний та моральний рівень, ніж пересічні громадяни і разом з громадськими активістами утворить критичну масу людей, що перебувають на такому рівні, це створить умови для «підтягування» основної маси населення України до більш свідомого рівня, що дасть можливість змінити життя в країні на краще.

Унікальне геополітичне становище України, завдяки якому для західних країн виключно важливо, щоб вона була стабільною демократичною країною, дозволяє сподіватися, що тиск Заходу на стару еліту та підтримка нової у проведенні реформ суттєво не зменшаться. Але суспільний лад, який може виникнути в Україні у результаті приходу до влади еліти, цілком сформованої громадянським суспільством, буде якісно відмінним від західної демократії, перевершивши її у досконалості. Україна здатна стати взірцем для розвитку інших країн, опинившись на вістрі цивілізаційного розвитку. Моделлю для наслідування може стати й виникнення та розвиток прямої демократії, і механізм відтворення політичної еліти шляхом багаторівневого відбору кращих самими спільнотами людей. Згадаємо, що одразу після Лютневої революції Росія стала найдемократичнішою країною тодішнього світу. Тоді об'єктивний процес подальшого демократичного розвитку був по -насильницькому перерваний більшовиками. Але тепер, рівно сто років поспіль, він може відновитися саме в Україні, яка, будучи історично та духовно первинною по відношенню до Московщини, стане каталізатором демократизації нинішньої Росії та інших уламків колишньої імперії.

Отже, «надія є». У будь-якому разі найближчим часом ми станемо свідками докорінних змін, що неминуче відбудуться в Україні. За яким модусом будуть відбуватися ці зміни - руйнівним чи утворюючим - залежить від нас усіх. Тому всім, хто відчуває в собі здатність до політичної та громадської активності з метою сприянню змінам на краще, має власне бачення політичних, економічних та правових змін, треба знаходити один одного та об'єднуватися у структури громадянського суспільства; філософам - робити свій внесок в обґрунтування цих змін. Тільки так ми можемо сподіватися, що «перезавантаження» країни відбудеться саме за позитивним модусом.

кандидат философских наук, доцент кафедры богословия и гуманитарных дисциплин Классического приватного университета (г. Запорожье, Украина) (061)2364253, qag67@outlook.com

ПРОБЛЕМА СООТВЕТСТВИЯ ПОЛІТИЧЕСКИХ ЭЛИТ СВОИМ АТРИБУТИВНЫМ ХАРАКТЕРИСТИКАМ В КОНТЕКСТЕ СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНЫ

В статье дается анализ факторов, могущих способствовать формированию гражданским обществом новой политической элиты Украины, которая соответствовала бы атрибутивным характеристикам политических элит. Под основной атрибутивной характеристикой последних понимается их духовность, то есть руководимость в своих действиях не собственными интересами вопреки интересам других, а направленностью на принесение максимальной пользы тем, кем эти элиты управляют.

Ключевые слова: политические элиты, атрибутивные характеристики политических элит, духовность, гражданское общество, Украина, объективный дух, абсолютный дух.

Summary

Kurbatov A.