До реконструкції історичного матеріалізму

Модерне мистецтво є завісою, за якою трансформація буржуазного мистецтва готувалася до контркультури. Навіть більше, сюрреалізм засвідчує історичний момент, коли модерне мистецтво цілком відповідно до програми відкриває завісу видимості очікуваного прекрасного, щоб десублімовано, отже, позбавившись одухотвореності, перейти в життя. За допомогою нових технік відтворення мас і самосприйняття мас нівелювання щаблів реальності між мистецтвом і життям не лише спричинюється, як передбачав Вальтер Беньямін, але й набирає швидкості. Уже модерне мистецтво скинуло ауру класично буржуазного, коли зробило прозорим механізм процесу виробництва й презентувало себе як виготовлене [а не як створене]; але в ансамбль споживацьких цінностей мистецтво проникає лише на стадії відмови від свого автономного статусу. Звичайно, цей процес також є суперечливим. Він може означати з таким само успіхом як деградацію мистецтва до пропагандистського масового мистецтва або комерціалізованої масової культури, так і перетворення його на підривну контркультуру.

Універсалістська мораль. Блокувальний ефект, який створюють для розвитку політичної й економічної системи позбавлені своїх функціональних складників буржуазні ідеології, стає в системі моралі ще відчутнішим, ніж у впливі науки й самоусуненні модерного мистецтва. Як тільки традиційні суспільства вступають у процес модернізації, із дедалі більшої комплексності системи випливають проблеми управління, які вимагають прискорення зміни соціальних норм. Притаманний самобутній культурній традиції ритм має пришвидшуватися. Так виникає громадянське формальне право, яке дає змогу звільнити зміст норм від догматики голого переказу й визначати їх відповідно до цілей. З одного боку, правові норми від'єднуються від корпусу приватизованих (денаціоналізованих) моральних норм, з другого - потребують діловодства (і виправдання) за принципами. Доки абстрактне право чинне лише для сфери, вільної від державної влади, висока мораль громадянських приватних осіб неспроможна, навіть на рівні всезагальних принципів, ставити будь-які перешкоди тривалому в часі природному стану між державами. Оскільки мораль принципів санкціонована тільки суто внутрішньою інстанцією совісті, у її домаганні універсальності закладено конфлікт із усе ще прив'язаною до конкретного державного суб'єкта суспільною мораллю: конфлікт між космополітизмом «людини» і лояльністю громадянина.

Усунення цього конфлікту, якщо дотримуватися логіки розвитку стосовної до всього суспільства системи норм (і тут я не беру до уваги сферу історичних прикладів), можна помислити тільки таким чином, що зникає дихотомія між внутрішньою й зовнішньою мораллю, протилежність між морально й правово врегульованими сферами релятивується й значущість усіх норм стає пов'язаною з дискурсивним волеутворенням потенційно всіх зацікавлених осіб.

Конкурентний капіталізм уперше надав універсалістським системам цінностей суворо зобов'язувальну силу, оскільки самі відношення обміну мають регулюватися універсалістськи й оскільки, крім того, еквівалентний обмін надавав буржуазії дієву базову ідеологію. Нині в організованому капіталізмі руйнується підґрунтя цієї легітимаційної моделі й натомість створюються нові й підвищені вимоги до легітимації. Проте так само як система науки не може умисно опинитися нижче досягнутого стану накопиченого знання, так само й систему моралі не можна примусити відкинути колективно досягнутий стан моральної свідомості - якщо одного разу вже було допущено практичні дискурси.

Насамкінець я хотів би висловити таке міркування. Якщо між нормативними структурами, які ще мають сьогодні певну силу, і політично-економічною системою не існує жодної достатньої відповідності, криз мотивації все ще можна було б уникнути завдяки відділенню культурної системи - культура стала б тоді або заняттям на дозвіллі, яке ні до чого не зобов'язує, або предметом професійного знання. Саме цей вихід було б заблоковано, якби основні переконання комунікативної етики й комплекси досвіду контркультур, у яких утілюється постауратичне мистецтво, досягли визначальної для типових процесів соціалізації, а отже, мотивоутворювальної сили. Адже на користь цього припущення свідчать деякі поведінкові синдроми, що поширюються серед молоді: або відступ як реакція на надмірну вимогу до ресурсів особистості, або протест як наслідок автономної організації Я, яка за даних умов не може стабілізуватися безконфліктно. На активістському боці перебувають: студентський рух, учнівські бунти: (учнів у школі й учнів на виробництві), пацифісти, громадський рух «жіноча бібліотека»; ретреатистський бік представляють хіпі, «люди Ісуса», «суб-культура наркотиків», феномени підсвідомих мотивацій у школах і т. д. Нашу гіпотезу про те, що пізньокапіталістичні суспільства перебувають під загрозою руйнування легітимації, слід перевірити насамперед щодо цих сфер.

Примітки

ідентичність марксизм авторитет політичний

1. Докладніше про це див. у: J. O'Connor, Die Finanzkrise des Staates, Frankfurt/ Main 1973. C. Offe, Struktur-Probleme des kapitalistischen Staates, Frankfurt/Main 1972.

2. Юрген Хабермас. К реконструкции исторического материализма. IV Легитимация. 10. Что означает сегодня «кризис»?

Работа всемирно известного немецкого философа Юргена Хабермаса посвящена анализу марксистской социальной теории и в целом потенциала эволюционистской концепции общества. Охвачено широкий спектр сюжетов: от роли философии в марксизме и рациональных и этических устоев идентичности в компаративистике социальных теорий и проблемы легитимации. Ю. Хабермас не только критически переосмысливает марксистскую концепцию, но и выстраивает последовательную теоретическую альтернативу ей. Сила книги заключается также в том, что ключевые проблемы социальной теории рассматриваются не в абстрактной плоскости, а в контексте современных, остро актуальных социально-политических вызовов, таких как природа нынешних общественных кризисов, коллизии легитимации современного государства, нравственность власти, эффект инноваций и тому подобное. Данная работа стала не только одним из классических образцов анализа марксизма, но и признанным весомым вкладом в современную социальную теорию.

Ключевые слова: Хабермас, реконструкция исторического материализма, социальная теория, легитимация, кризис, поздний капитализм.

The book of world-known German philosopher Jurgen Habermas is devoted to the Marxist social theory and in general to potential of the evolutionary concept of society. A wide range of topics is comprised: from the role of philosophy in Marxism and rational and ethical foundations of social identity to comparative theories and problem of legitimacy. J.Habermas does not only critically rethink Marxist concept, but builds a coherent theoretical alternative to it. The power of the book is that the key problems of social theory are considered not only in the abstract plane, but in the context of contemporary, keen, topical socio-political challenges. Namely the nature of current social crises, conflicts of legitimation of the contemporary state, the morality of power, the effect of innovations etc. The book has become not only one of the classical samples of Marxism analysis, but it was recognized significant contribution to contemporary social theory.

Keywords: Habermas, reconsrtuction of historical materialism, legitimation, social theory, crisis, late capitalism.

Размещено на Allbest.ru