Еволюційна біологія: на шляху до постнекласичної науки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Еволюційна біологія це розділ біології, що вивчає еволюційні процеси, які спричинили різноманітність життя на Землі. Базуючись на дослідженні розвитку окремих видів, в межах цього напряму створюється загальна еволюційна теорія біосфери.

Цей напрям є досить динамічним, і нерідко нові відкриття призводять до перегляду основних положень теорії еволюції. Крім того, дослідження в еволюційній біології проводяться на межі багатьох дисциплін, що є характерною рисою сучасної науки. Тому цей напрям представляє інтерес для філософії науки, а саме для аналізу проблеми зростання наукового знання і виділення рис, характерних для сучасного етапу розвитку науки.

Феномен постнекласичної науки широко обговорюється у вітчизняній та зарубіжній філософській літературі з кінця 20 століття [1-6]. Виникненням цього терміну філософське суспільство Східної Європи зобов'язане В.С. Стьопіну, який зазначив, що сучасний період розвитку науки є переходом до нового, постнекласичного стану. Іншими як трансдисциплінарність; гетерогенність, що означає залучення науковців з різних сфер; постійний контроль якості; орієнтованість на вирішення практичних задач і відповідність очікуванням суспільства; рефлексія, тобто аналіз з боку соціальних наук щодо наслідків розвитку науки [3, 7, 9]. Ці характеристики більшою мірою відповідають трактуванню сучасного етапу розвитку науки В.С. Стьопіна. Наразі такі автори як В.І. Аршинов, Л.В. Броннікова, В.Г. Горохов, І.Т Касавін., О.М. Князєва, С.П. Курдюмов, М.В.Попович, О.П. Поліщук, В.С. Стьопін, І.В. Чернікова, аналізують постнекласичну науку в цілому, або окремі фактори, що призвели до її формування. При цьому увага приділяється в основному фізиці, залишаючи інші дисципліни осторонь. Крім того, такі терміни як міждисциплінарність і трансдисциплінарність, що є одними з характеристик сучасної науки, потребують окремого розгляду для уточнення їх змісту.

Мета роботи. Всі наведені характеристики постнекласичної науки тісно пов'язані між собою і заслуговують на окремий розгляд. В цій статті буде розкрито роль між та трансдисциплінарних досліджень, а також гетерогенності в становленні сучасної науки на прикладі еволюційної біології.

Поняття міждисциплінарності. В тотожні, на перший погляд, терміни “міждисциплінарність” і “трансдисциплінарність” дослідники часом вкладають різний, а іноді однаковий зміст. Наприклад, для В.С. Стьопіна міждисциплінарність проявляється через активізацію взаємодії між різними дисциплінами на декількох рівнях: теоретичному, методологічному, онтологічному. Ця взаємодія відбувається шляхом інтеграції теоретичних припущень, уніфікації термінології або через запозичення ідей та методів однією дисципліною з іншої. В результаті, чіткі межі між науками розмиваються, і предмет вивчення міждисциплінарних досліджень стає більш цілісним, що сприяє побудові узгодженої наукової картини світу [6].

В той же час, інший дослідник міждисциплінарності Б. Ніколеску (президент Міжнародного центру трансдисциплінарних досліджень, заснованого в 1987 р. у Франції), виділяє декілька її ступенів. Ці ступені, кожен з яких має свою назву, відрізняються впорядкованістю внутрішніх міждисциплінарних зв'язків. Так, мультидисциплінарна (multidisciplinary) або полідисциплінарна наука не передбачає інтеграції дисциплін, при цьому один і той же об'єкт вивчається одночасно в рамках декількох дисциплін з різних сторін. Будь-яка тема, що вивчається всередині окремої дисципліни, може збагачуватися за рахунок суміжних дисциплін без зміни кінцевої мети дослідження; методологія і теоретичні припущення кожної дисципліни залишаються також незмінними. Тобто, в цьому випадку кожен член мультидисциплінарної групи вчених буде проводити дослідження в рамках своєї дисципліни, згідно з нормами і правилами своєї спільноти, переслідуючи внутрішньодисциплінарні цілі. При цьому підсумковий результат буде представлений у вигляді серії окремих звітів, які не матимуть загальної бази [10, с. 22], [11, с. 6].

Міждисциплінарна (interdisciplinary) наука в основному організована ієрархічно, її метою є подолання дисциплінарної обмеженості і надмірної спеціалізації. Дослідження в рамках однієї дисципліни залежать від практичних або ціннісних установок іншої, більш високого рівня. Так, наприклад, медицина стає міждисциплінарною, завдаючи певні цілі біології, хімії та психології. В цьому випадку маємо запозичення методів однієї дисципліни в іншої, інтеграцію різних теоретичних припущень, єдність деяких понять, термінів. При цьому, незважаючи на вихід дисципліни за колишні межі, її кінцеві цілі залишаються незмінними. Нерідко в рамках міждисциплінарної науки поєднуються теоретичні знання однієї дисципліни і технологічні досягнення іншої, а також виникають нові напрямки, дисципліни. постнекласичний філософський еволюційний біологія

Найвищий ступінь трансдисциплінарна (transdisciplinary) наука. Вона охоплює одночасно вміст кожної окремої дисципліни, які входять до неї, все що між ними і поза ними, представляючи об'єкт вивчення холістично. Метою такої науки є усвідомлення світу в цілому.

Поняття трансдисциплінарної науки Б. Ніколеску, що є, безумовно, декілька ідеалізованим уявленням про науку майбутнього, перегукується з поняттям постнекласичної науки В.С. Стьопіна. Обидва дослідника відзначають тенденцію до міждисциплінарної інтеграції, до плюралістичності картин світу (рівнів реальності), спільності філософських підстав. При цьому Стьопін зазначає, що постнекласична наука, заснована на принципах еволюціонізму і системного підходу, це далека перспектива, в той час як характерні риси науки найближчого майбутнього це поєднання дисциплінарних та міждисциплінарних досліджень, зміцнення прямих і зворотних зв'язків між ними, деяке розмивання кордонів, прийняття загальної наукової картини світу в якості глобальної дослідницької програми [6, с. 404].

В інший спосіб трансдисциплінарність визначає О. Князева: якщо в широкому сенсі трансдисциплінарності наука припускає єдність знання всередині конкретних дисциплін і за їх межами, то в більш вузькому сенсі трансдисциплінарність означає “... інтеграцію різних форм і методів дослідження, включаючи спеціальні засоби наукового пізнання, для вирішення наукових проблем” [12, с. 194].

Роль філософії, як відзначав Стьопін, полягає не тільки у виділенні і формулюванні підстав науки, а й у виділенні міждисциплінарної компоненти, вибудові зв'язків між дисциплінами, що дозволяє здійснювати перенесення ідей, методів, елементів дисциплінарних онтологій, філософських підстав [6, с. 445]. У зв'язку з цим розглянемо, як формувався такий комплексний напрям як еволюційна біологія, і виокремимо міждисциплінарні компоненти.

Становлення і розвиток еволюційної біології. Еволюційна біологія досліджує походження видів від єдиного спільного предка, що включає процеси природного відбору, спадковості і мінливості ознак, розмноження та ін. Свою історію цей напрям веде з кінця 19 століття, базуючись на теоріях про походження і мінливість видів, проте перетворення в окрему дисципліну відбулося пізніше, близько 80 років тому. Це відокремлення було спричинене розширенням досліджуваного поля і включенням даних з таких областей як генетика, екологія, палеонтологія та ін. Нове міждисциплінарне поле отримало назву “синтетичної теорії еволюції” (Modem Synthesis), і його теоретичними засадами стали неодарвінізм та ідеї Г. Менделя про спадковість. Більш детально вони можуть бути представлені таким чином: природний відбір є найвпливовішою силою еволюції; генетичне наслідування; поступовий характер макроеволюції через мікроеволюційні процеси відбору, дрейфу, мутацій та потоку генів [13].

Пізніше в біології відбулося чимало змін, які призвели до необхідності перегляду розуміння процесу еволюції. До таких змін відносяться поява нових галузей дослідження (молекулярна генетика, еволюційна біологія розвитку та інші) і відкриття нових явищ (негенетичне спадкування, адаптивні ландшафти, геномна еволюція та інші) [14]. Все це спричинило відкриття дискусії щодо необхідності введення нової теорії “розширеної теорії еволюції" або “розширеного еволюційного синтезу” (Extended Evolutionary Synthesis), яка б дозволила пояснити нові явища.

Різниця між засадами синтетичної теорії і розширеної теорії еволюції має такий вигляд: не тільки природний відбір, але й інші процеси спрямовують еволюцію; інклюзивне наслідування; неоднакова швидкість еволюційних змін; додано більше процесів, що сприяють макроеволюції [13]. Крім того, синтетична теорія еволюції має обмежену пояснювальну здатність, що не дозволяє їй теоретично обґрунтувати деякі процеси і явища. До них відносяться геномна еволюція, багаторівневий відбір, здатність до еволюціонування, епігенетична спадковість, теорія побудови адаптивних ландшафтів, еволюційна біологія розвитку та інші [15].

Таким чином, еволюційна біологія набула ознак міждисциплінарного напряму (за градацією Ніколеску). По-перше, загальна теорія еволюції має найвищий статус і задає певні цілі дослідженням в інших науках: біології, генетиці, екології та ін. По-друге, в рамках еволюційної біології існує єдність понять, термінів, інтегруються теоретичні припущення і технологічні досягнення різних дисциплін. По-третє, цей напрям постійно розширюється, охоплюючи нові області і створюючи нові дисципліни: молекулярну генетику (на межі молекулярної біології та генетики), еволюційну біологію розвитку, теорію багатомірних адаптивних ландшафтів (на межі з екологією), епігенетику та інші.

Ще одним прикладом посилення зв'язків між різними дисциплінами в межах еволюційної біології є теорія багаторівневого відбору, яка дозволила застосувати теоретичні припущення з природничих наук в гуманітарній сфері.

Теорія багаторівневого відбору. Одним з явищ, що виходять за межі синтетичної теорії еволюції, є концепція багаторівневого або групового відбору (Multilevel Selection Theory). Її головна ідея полягає в тому, що процеси селекції та адаптації діють на декількох рівнях біологічної організації, включаючи клітини, окремі особи та групи [16]. Для теоретичного обґрунтування цієї теорії, що характерно для сучасного етапу розвитку науки, були залучені експерти і дані з різних галузей науки: теорії еволюції, біології, статистики, філософії, соціології, психології, культури та ін.

Основна ідея багаторівневого відбору належить Дарвіну, який вважав, що група, де поведінка індивідів вигідна для групи, але в той же час невигідна для індивідуума, витіснить інші групи [17]. Прикладом такої поведінки є альтруїзм, коли людина нехтує своїм добробутом заради загального блага. При цьому колективи з більшою часткою альтруїстичних членів зазвичай витісняють колективи, які складаються з егоїстичних особистостей [18].

Введення концепції багаторівневого відбору до теорії еволюції ґрунтується на декількох аргументах: появі нових емпіричних досліджень і теоретичних моделей (наприклад, з мікробного світу, про вірулентність), і ширшій пояснювальній спроможності [19].

Згодом основна ідея багаторівневої теорії відбору була застосована в іншій, гуманітарній сфері: в культурології, етиці та соціології [16, 20, 21]. Так, група людей (етнонаціональна, соціальна) порівнюється з організмом, обґрунтовуючи правомірність цього теорією “великих еволюційних переходів” (major evolutionary transitions). Згідно цієї теорії, в історії відбулося кілька переходів, в результаті яких з окремих одиниць виникли нові сутності: хромосоми з окремих генів, багатоклітинні організми з одноклітинних, суспільства з окремих індивидів [22]. Механізми, що сприяли цим переходам альтруїзм, доброзичливість, каяття, справедливість і прощення. Саме ці чесноти є основою моралі, при цьому саме вони роблять суспільство (соціальну або культурну групу) сильнішим [20].

Наразі теорія багаторівневого відбору має неоднозначний статус. Вона має групу прихильників, перш за все, в особі Е. Собера та Д. С. Вілсона, та групу опонентів (наприклад, Р. Докінз, С. Пінкер) [19, 23, 24]. Це протистояння проявляє ще одну рису сучасної науки залежність від наукової спільноти. Згідно теорій С. Тулміна та Т. Куна стосовно розвитку наукового знання, думка наукової спільноти є важливою, а, іноді, вирішальною для прийняття або відкидання тієї чи іншої теорії незважаючи на її істинність.

Як зазначав Тулмін, описуючи свою концепцію, у кожній дисципліні постійно з'являються нові пробні теорії і методи. Проте лише деякі з них стають частиною системи дисциплінарних знань, оскільки цей процес врівноважується процесом критичного відбору. Концептуальна зміна в науці може бути реалізована за умов достатньої кількість людей, які підтримують інновації, та відповідності інтелектуальному середовищу. Останнє означає здатність вирішувати коло проблем галузі та узгодженість з існуючими концепціями та теоріями в рамках дисципліни [25].

Одним з центральних понять теорії Куна була “наукова спільнота”, яка поділяє певну парадигму набір загальних наукових ідей та методологічних вказівок. Парадигма схвалюється та підтримується спільнотою, проте вона містить деякі невирішені проблеми, що залишає багато місця для подальших досліджень. Будь-яка зміна в науці, на думку Куна, стає можливою, якщо всі члени наукової спільноти приймають зміни [26].

Теорія багаторівневого відбору якраз і є прикладом протиборства всередині спільноти вчених, що досліджують еволюцію. Незважаючи на те, що єдиної думки з приводу теорії групового відбору так і не було досягнуто, таке протистояння сприяє розвитку теорії еволюції в цілому.

Висновки. Сучасна наука стрімко розвивається разом із суспільством, абсорбуючи його цінності і норми. Вона пройшла кілька етапів розвитку, переросши у складноорганізований інститут. Динаміка розвитку науки регулюється багатьма процесами, два з яких є диференціація, або спрямованість на вирішення конкретних завдань, спеціалізацію, та інтеграція, або створення міждисциплінарних досліджень та комплексних програм. Еволюційна біологія є одним з напрямів, в межах яких, з одного боку, окремі дисципліни поєднуються заради представлення об'єкта дослідження більш цілісно, з іншого виокремлюються нові дисципліни. Так, для теоретичного обґрунтування загальної теорії еволюції було активізовано взаємодію між біологією, генетикою, екологією, палеонтологією, ембріологією, вірусологією, соціологією, психологією та ін. При цьому виокремились такі напрями як, наприклад, молекулярна генетика та епігенетика.

Загалом розвиток еволюційної біології відбувається за класичним сценарієм В.С. Стьопіна: через інтеграцію теоретичних припущень, уніфікацію термінології та запозичення ідей і методів. Яскравим прикладом цього є теорія багаторівневого відбору, в якій ідентичні процеси було розповсюджено на різні онтологічні рівні.

Наразі еволюційна біологія має міждисциплінарний характер, і для переростання в трансдисциплінарну науку необхідно осмислення міждисциплінарної компоненти, виділення загальних філософських підстав. Залучення філософії дозволить поглянути не тільки на кожну дисципліну в окремо, але і між ними, адже біологія, генетика, екологія, соціологія нерозривно пов'язані між собою. В рамках еволюційної біології формується постнекласичний тип наукової раціональності, завдяки якому одержувані знання про еволюційні процеси співвідносяться не тільки з внутрішньодисциплінарного діяльністю, а й з соціальними цінностями і цілями. Ухвалення трансдисциплінарності методології, що передбачає існування безлічі рівнів опису, плюралістичний підхід, дозволить систематизувати теоретичне знання, знайти загальний напрямок розвитку еволюційної біології.

Список літератури

1. Аршинов В.И. Чем для меня является постнеклассическая наука / В.И. Аршинов // Эпистемология и философия науки. 2013. Т. 36. №2. С. 92-96.

2. Броннікова Л.В. Постнекласична наука: новий тип виробництва знання / Л.В. Броннікова // Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". Серія: Філософія. 2015. Т. 262. Вип. 250. С. 30-33.

3. Горохов В.Г. Размышления о концепцииии постнеклассической науки / В.Г. Горохов // Эпистемология и философия науки. 2013. Т.36. N°2. С. 71-77.

4. Никифоров А.Л. Что такое “постнеклассическая наука”? / А.Л. Никифоров // Эпистемология и философия науки. 2013. Т.36. N°2. С. 59-64.

5. Поліщук О.П. Постнекласична наука: соціально-гуманітарний поворот / О.П. Поліщук //Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. 2010. 53. С. 3-7.

6. Степин B.C. Теоретическое знание / В.С. Степин. М.: ПрогрессТрадиция, 2000.

7. Gibbons M. The new production of knowledge: The dynamics of science and research in contemporary societies / M. Gibbons, C. Limoges, H. Nowotny, S. Schwartzman, P. Scott, and M. Trow. Thousand Oaks, CA: Sage, 1994.

8. Hessels L.K. The mixed blessing of Mode 2 knowledge production Science / L.K. Hessels, H. van Lente // Technology & Innovation Studies. 2010. Vol 6. No 1. pp. 65-69.

9. Ravetz J.R. What is Post-Normal Science? / J. R. Ravetz // Futures. 1999. 31/7. pp. 647-654.

10. Nicolescu B. Methodology of Transdisciplinarity Levels of Reality, Logic of the Included Middle and Complexity / B. Nicolescu // Transdisciplinary Journal of Engineering & Science. 2010. Vol. 1. №»1. pp. 18-37.

11. Max-Neef M. Commentary: Foundation of Transdisciplinarity / M. Max-Neef // Ecological Economics. 2005. Vol. 53. N° 1. pp. 5-16.

12. Князева Е.Н. Трансдисциплинарные стратегии исследований / Е.Н. Князева // Вестник ТГПУ (TSPU Bulletin). 2011. 10 (112). С.193-201.

13. Laland K.N. The extended evolutionary synthesis: its structure, assumptions and predictions / K.N. Laland, T. Utter, M.W. Feldman et al. // Proc. Biol. Sci. 2015.

14. Muller G.B. Why an extended evolutionary synthesis is necessary / GB. Muller // Interface Focus. 2017.

15. Muller GB. Extended Synthesis: Theory Expansion or Alternative? / GB. Muller, M. Pigliucci // Biological Theory. 2010. 5(3). pp. 275-276.

16. Sober E. Unto Others: The Evolution and Psychology of Unselfish Behavior / E. Sober, D.S. Wilson. Cambridge: Harvard University Press, 1998.

17. Sober E. Darwin and Group Selection / E. Sober // Did Darwin Write the Origin Backwards: Philosophical Essays on Darwin's Theory / Ed. by E. Sober. Amherst, NY: Prometheus. 2010. pp. 45-86.

18. Wilson D.S. A theory of group selection / D.S. Wilson // Proc Natl Acad Sci USA. 1975. 72(1). pp. 143-146.

19. Eldakar O.T. Eight criticisms not to make about group selection / O.T. Eldakar, DS. Wilson // Evolution. 2011. 65. pp. 1523-1526.

20. Boyd R. The Origin and Evolution of Cultures / R. Boyd, PJ. Richerson. Oxford: Oxford University Press, 2005.

21. Wilson D.S. Multilevel selection theory and major evolutionary transitions: Implications for psychological science / D.S. Wilson, M. Van Vugt, R. O 'Gorman // Current Directions in Psychological Science. 2008. 17 (1). pp. 6-9.

22. Michod R. E. Cooperation and conflict in the evolution of individuality. Multi-level selection of the organism / R.E. Michod// J. Am. Nat. 1997. 149. pp. 607-645.

23. Dawkins R. The selfish gene / R. Dawkins. Oxford: Oxford University Press, 1976.

24. Pinker S. The False Allure of Group Selection / S. Pinker // Edge. 2012.

25. Тулмин С. Концептуальные революции в науке / С. Тулмин // Структура развития науки. Из Бостонских исследований по философии науки. М., 1978. С. 170-190.

26. Кун Т. Структура научных революций: Пер с англ./ Т. Кун. М.: ООО “Издательство АСТ”, 2003.

Размещено на Allbest.ru