У пошуках нового гуманізму. Карл Ясперс і сучасність

МАНДРИЩУК Лариса Анатоліївна - кандидат філософських наук, доцент кафедри теорії та історії культури Львівського Національного університету імені Івана Франка. Сфера наукових інтересів - філософія екзистенції, екзистенціалізм, філософія Карла Ясперса, етика, філософія культури.

Після негативного досвіду подій Двох світових воєн у першій половині XX ст. виникає критика класичного гуманізму, а також проблема пошуку нового гуманізму. Поряд з іншими екзистенційними філософами такими, як Сартр і Гайдеґґер, цієї теми торкнувся також і Ясперс. У статті розглядається Ясперсове розуміння прийдешнього гуманізму, а також доводиться думка про те, що його бачення майбутнього гуманізму є важливим для сьогодення, оскільки воно ґрунтується на практичних порадах, як потрібно жити людині в конкретних умовах, у яких вона перебуває й сьогодні.

Ключові слова: Карл Ясперс, філософія екзистенції, класичний гуманізм, прийдешній гуманізм, сучасність.

ясперс гуманізм людина

IN SEARCH OF A NEW HUMANISM. KARL JASPERS AND MODERNITY

Mandryshchuk L.A.

After the negative experience of the events of the Two World Wars in the first half of the 20th century arose the critique of classical humanism. The famous philosophers who raised the question about the critique of classical humanism and the question about finding a new humanism were Jean-Paul Sartre, Martin Heidegger and Karl Jaspers who belonged to a single existential philosophical tradition. The first of these three philosophers, who began to critic the classical humanism, was Sartre in his work "Existentialism is a Humanism” (1946), after him followed Heidegger with his "Letter on Humanism” (1947) and Jaspers with his lecture "About conditions and possibilities of a New Humanism” (1949). Jaspers' work on humanism didn't gain such a great popularity as the other two works of Sartre and Heidegger, and therefore it remains beyond the big attention. This article investigates Jaspers' concept of humanism, his critique of classical humanism and also his vision of a future humanism. The negative experience of the events of the Two World Wars was a consequence of the crisis of classical humanism. To avoid similar negative experience in the future, Jaspers determined the major tasks ahead of coming humanism: the upbringing of a person on the basis of common knowledge that was gained from previous generations; the reinterpretation and taking of special cognizance of technology and politics; the perception of the ideal model of a human not as the final goal of human development, but as the basis for this development; the promoting the development of internal selfsupport and external freedom of a human in the society. The article substantiates the thesis that all these tasks that Jaspers posed in the middle of the 20th century in the face of coming humanism, are also very important for the present time and for our future humanism. Because nowadays a human is still in the similar conditions in which was a human a half-century ago. Moreover, some tasks ahead of humanism, for example the rethinking the phenomena of technology and politics, are today even more urgent.

Keywords: Karl Jaspers, existential philosophy, classic humanism, coming humanism, modernity.

Актуальністю теми незважаючи на те, що ідея гуманізму має довгу історію - більше, як дві тисячі років - найбільша цікавість до неї, все ж, спостерігається у XX та XXI стт. І це має свої причини. У період Ренесансу та Просвітництва, коли закріплюється ідея гуманізму як зразку образу досконалої людини, до якої у своєму житті та розвитку мала б прагнути кожна людина у суспільстві, формується класичний підхід до пояснення гуманізму, який на початку XX ст. був підданий певній критиці та кореляції. Підґрунтям для критики служила ідеалістична думка про те, що кожна людина може досягнути такого ідеалу людини шляхом поступового вдосконалення через освіту та виховання, безмежно розвиваючи у собі всі найкращі здатності. Проте, якщо в цей період найчастіше ставилося питання про те, як досягнути такого ідеалу людини і розвинути у собі всі найкращі задатки, то, одночасно, настільки ж мало ставилося інше запитання: чи той досягнутий ідеал гуманної людини зберігається назавжди, як наслідок вже досягнутого результату, чи з часом він може також втрачатися? На відміну від Ренесансу та Просвітництва, для XX ст. було актуальним саме друге питання. Поштовх до зміни постановки питання спричинили Перша та Друга світові війни, завдяки яким сильно підкосилося ідеалістичне уявлення про поступове вдосконалення людини і її вже високий рівень гуманізму. Події цих воєн - масові вбивства, насильство, переслідування, звинувачення у не скоєному, тортури, депортації, тощо - показали, що досягнутий рівень гуманності людини не є стабільний і він може сильно змінюватися в одну чи протилежну сторону під впливом умов, у які потрапляє людина. Саме із цих причин в цей період багато мислителів із різних сфер так активно звернули свою увагу на проблему нового гуманізму і його класичне пояснення, в якому виявили підводні камені.

Одними із перших у філософії XX ст., хто намагалися заново подивитися на феномен гуманізму і його пояснити, виходячи із пережитого досвіду Двох світових воєн, були Жан-Поль Сартр, Мартін Гайдеґґер і Карл Ясперс. Всі вони належали до екзистенційної традиції філософування і в першій чверті цього ж століття були вже добре відомими філософами у світі, а тому їх ідеї мали неабияку вагу у суспільстві. Першим із тріади цих філософів, хто звернувся до проблеми гуманізму, був Сартр: він прочитав лекцію в 1945 році, яка склала основу невеличкої праці «Екзистенціалізм є гуманізм» (1946). Метою цієї роботи була не так сама критика класичного розуміння гуманізму, як Сартр прагнув захистити екзистенціалізм від звинувачень, що цей напрям, нібито, звертає особливу увагу на погану сторону людини, через що його представників почали називати “натуралістами” Звинувачення, в основному, линули з боку комуністів та християн, на що Сартр у своїй праці «Екзистенціалізм є гуманізм» зазначив: «На всі ці звинувачення я постараюся тут відповісти; саме тому я і дав заголовок цій невеликій роботі «Екзистенціалізм є гуманізм». Багатьох, мабуть, здивує, що тут говориться про гуманізм. Ми спробуємо показати, у якому значенні ми це розуміємо. У будь-якому випадку ми можемо сказати із самого початку, що ми під екзистенціалізмом розуміємо вчення, яке робить можливим людське життя і в інший спосіб пояснює, що кожна істина та дія передбачає деяке оточення і людину» [1, с. 8].. Саме на подолання такого звинувачення було спрямоване Сартрове обґрунтування екзистенціалізму як гуманізму, де він, дотримуючись думки про те, що існування людини передує її сутності, визначає екзистенціалістичний гуманізм як творення людиною самої себе.

Після Сартра питанням про гуманізм зацікавився й Гайдеґґер у своїй невеличкій роботі «Лист про гуманізм» (1947), яка була першою його працею після Нюрнбергського процесу. Тема гуманізму була вибрана Гайдеґґером не випадково, а лише як відповідь на лист Жана Бофре, молодого французького філософа. Бофре, прочитавши Сартрову роботу «Екзистенціалізм є гуманізм» і критично сприйнявши його екзистен- ціалістичне бачення гуманізму, написав Гайдеґґеру листа із питанням про те, як можна повернути якийсь смисл слову “гуманізм” [2, с. 315]. Відповідь Гайдеґґер намагався дати у «Листі про гуманізм», а також, на противагу до класичного підходу пояснення гуманізму, показати своє розуміння цього феномену з онтологічної перспективи, а саме - як погляд на людськість людини (чи її сутність) із її відношення до буття [2, с. 343].

Як Сартрове, так і Г айдеґґерове пояснення гуманізму в той час викликали чималі дискусії, оскільки вони чітко відрізнялися від класичного підходу. Це в свою чергу підштовхнуло й іншого відомого езис- тенційного філософа - Карла Ясперса - до піднятої теми про гуманізм. У доповіді «Про умови і можливості нового гуманізму», з якою Ясперс вперше виступив у 1949 році в Женеві на міжнародній зустрічі і яка згодом була оформлена у статтю, він поставив питання про можливість нового гуманізму, або, як його називає сам Ясперс, прийдешнього гуманізму (das kommende Humanismus).

Незважаючи на те, що ці три філософи належать до однієї екзистен- ційної філософської традиції і що їх роботи про гуманізм були написані одна за одною, вони також, у певній мірі, були написані й як реакція одна на одну: Гайдеґґер критично відреагував на Сартрове бачення феномена гуманізму, а Ясперс дещо критично оцінив їх обох щодо цього питання Окрім певних критичних натяків про Гайдеґґерове поняття гуманізму у своїй роботі про гуманізм, Ясперс щодо цього критично висловився й в своїх нотатках про цього філософа: «Те, що робив Г.[айдеґґер], були “нелюдські" форми філософії, які людина у її свободі, її відповідальності, її самобутті пройшла втраченою, на користь екзистенціальній апаратурі функцій, чиї форми внаслідок онтологізації, об'єктивізації є навіть не форми, а порожнє лушпиння. ... Ця дикість проти гуманізму (як das Humane, так і die Humanitat) проти “культури", проти “освіти" - (Иост: чую слово культура, знімаю з запобіжника свій пістолет) це ствердження варварства» [3, S. 188-189].. Так, наприклад, Райнер Віль, щодо Ясперсової статті про гуманізм зауважує: «П'ятдесят років назад - отже, пів століття тому - в Німеччині з коротким проміжком одна за одною з'явилися дві найпомітніші публікації щодо кризи гуманізму, пізніша з яких, хоча лише опосередковано, але, все ж таки, без сумніву, відноситься критично до попередньої. Ці публікації належали обом німецькомовним філософським мислителям, які зараховуються до найзначніших відтепер вже минулого 20 ст.: перший з цих творів, знаменитий “Лист про гуманізм” Мартіна Г айдеґґера, 1946 року; другий твір - стаття з назвою “Про умови та можливості нового гуманізму” Карла Ясперса, 1949 року» [4, с. 584]. Діалогічність між цими текстами простежується, як вдало підмітив Крістіан Айнзідель, також й в тому, що у своїй роботі про гуманізм Ясперс, подібно Сартру та Гайдеґґеру, коротко викладає основні ідеї свого філософування [5, с. 3]. Проте Ясперсова робота про гуманізм з певних причин не викликала такого ажіотажу в академічному середовищі та прихильності широкого кола читачів, як праці його колег-філософів. Можливо, це було зумовлено відсутністю гострої критики класичного гуманізму, різких висловлювань щодо цього, а також й тим, що постать Ясперса, на відміну від Сартра і Гайдеґґера, не була пов'язана із скандальними моментами. Це відбилося й в історико-філософських дослідженнях: коли йдеться про поняття гуманізму в екзистенційній філософській традиції, то, у порівнянні з двома іншими філософами, про Ясперса і його роботу «Про умови і можливості нового гуманізму» згадують доволі рідко Поняття гуманізму у Ясперсовій філософії досліджували: К. Айнзідель [5], C. Мьобус [6] (однак дана дослідниця не зверталася до Ясперсової роботи «Про умови і можливості нового гуманізму»), К. Торнхіл (про політичний гуманізм) [7].. В Україні ця ситуація виглядає набагато загостренішою, оскільки досліджень про Ясперсове поняття гуманізму практично немає, що було спричинено, у першу чергу, відсутністю перекладів цієї роботи. Це й зумовлює актуальність статті, а також її мету - дослідити Ясперсове поняття гуманізму, його бачення прийдешнього гуманізму і показати актуальність його підходу для сучасності.

Ясперсове поняття гуманізму і три його основних питання щодо цього. Основним мотивом для написання Ясперсом роботи про гуманізм була, все ж, кризова післявоєнна ситуація, у якій перебувало тоді суспільство, а не його колеги-філософи, які раніше за нього підняли питання про гуманізм, чим привернули ще більшу увагу до своїх ідей. Цю кризову ситуацію Ясперс називає нігілістичною і виникає вона ще задовго до цього, але у повоєнний час XX ст. вона сягає свого найвищого піку. Про ту ситуацію Ясперс пише: «Людина виглядає так, ніби вона іде в ніщо. Вона схоплює ніщо у відчаї або в тріумфі знищення. З часів Ніцше стає дедалі голосніше: Бог є мертвий» [8, с. 266]. Цей нігілізм, за Ясперсом, можна спостерігати в існуванні людини того часу, яке, за його словами, перетворилося на масове існування: людина розчинилася в натовпі і губилася в типах, які нав'язувалися їй через пропаганду та кіно. А втративши свою індивідуальність у масі, людина часто своє відчуття повноцінності відновлювала також лише серед маси, що ще більше загострювало ситуацію. Адже у натовпі людина ставала відкритою до фанатизму, вона швидко підпадала під будь-який негативний вплив і нею можна було легко маніпулювати.

Вихід із тієї нігілістичної та кризової ситуації, у якій перебувала тоді людина і, найголовніше, щоб вона не потрапила у майбутньому в подібну, Ясперс вбачав у формуванні нового гуманізму або, як він його ще називав, прийдешнього гуманізму. Саме нові завдання перед прийдешнім гуманізмом, які були б відмінними від завдань класичного гуманізму, мали б, на думку Ясперса, сприяти подоланню нігілізму, який в повоєнний час XX ст. досягнув своєї найвищої точки, і віднайденню смислів існування людини в тих умовах, в яких вона перебувала в той час. Міркуючи про прийдешній гуманізм, Ясперс зазначав: «Ми шукаємо наш прийдешній гуманізм із турботи про самих себе, про сучасну людину» [8, с. 265]. Тобто у пошуку прийдешнього гуманізму Ясперса не цікавив образ досконалої людини, який є основним і кінцевим завданням класичного гуманізму, і образ якої людина повинна була прагнути досягнути в своєму існуванні, а його турбувала “сучасна людина” і питання про те, що для неї може зробити новий гуманізм вже сьогодні. Для того, щоб дати відповідь про прийдешній гуманізм, Ясперс піднімає три питання, які поетапно мали б розкрити суть поставленого ним завдання:

• що таке є людина?

• у яких умовах перебуває сьогодні людина?

• який шлях гуманізму?

Перше питання: що таке людина?

ставлячи дане питання, Ясперс не прагнув говорити про якийсь загальний образ людини, про що, здавалося б, і мала йти мова, коли йдеться про гуманізм, а прагнув підняти проблему пояснення сутності людини через її можливості. Оскільки будь-який образ людини її обмежує, то Ясперс воліє говорити про можливості людини, які проявляють її завжди по-іншому і які беруть свій початок із свободи. Людина, за Ясперсом, не може розглядатися лише як предмет, який можна до кінця пізнати, бо завдяки своїм можливостям, вона завжди виявляє у собі щось нове, про що вона сама до того часу не знала. Для Ясперса людина, з одного боку, існує як продукт природи і підпадає під детермінізм природнього процесу як і все інше суще, а тому її можна розглядати як предмет дослідження, але з іншого боку, людина є й дещо більше і вона не може пояснюватися лише як предмет, який можна до кінця пізнати. З цього приводу Ясперс зазначає: «Якщо я розглядаю людину тільки як предметно-пізнавану природу, то я відмовляюсь від гуманізму на користь гомінізму Термін гомінізм (Hominismus) ввів Вільгельм Віндельбанд на противагу до гуманізму (Humanismus) для означення прагматизму, який підпав під вплив Спенсерової еволюційної теорії, яка ґрунтується на відмиранні непридатних та виживанні придатних функцій у суспільному житті й утвердженні того, що служить для покращення практичного життя людини [див. 9, с. 208].. Я бачу її тільки як природню родову сутність. Всі окремі є тільки нескінченно багато, самі по собі байдужі екземпляри цього роду. Але я розглядаю її в її свободі, тому я розглядаю її в її гідності. Кожний окремий і я сам є незамінними, спільно стоїмо під високими вимогами» [8, с. 268].

Те, що людина відрізняється від будь-якого іншого сущого через свої здатності та можливості, виходить із свободи людини, якою, за Ясперсом, людина володіє завдяки трансценденції - Богу, який має різні прояви (Ягве, Отець, Будда, Аллах, тощо) і який створив людину. Володіючи свободою, людина може вибирати і в такий спосіб змінювати себе, відкриваючи у собі все нові можливості. Щодо цього Ясперс зазначає: «Людина є незавершена і така, що не завершується, та завжди ще відкрита в майбутнє. Нема тотальної людини, і її ніколи не дається» [8, с. 271]. Тобто жодний загальний образ людини не відповідає дійсності, ким є людина і ким має стати. Більше того, цей загальний образ обмежуватиме її тільки тими можливостями, які вона вже представила і не враховуватиме, що людина перебуває у постійному процесі само- відкриття своїх можливостей. В цьому власне й проявляється Ясперсо- ва критика класичного гуманізму, який й ґрунтується на чіткому образі досконалої людини. Адже будь-який образ людини може не відповідати дійсності або містити хибне уявлення про людину. Підтвердженням цьому є приклад про образ ідеальної людини, який в різні періоди її існування був відмінним.

оскільки Ясперс був релігійним мислителем, то розглядав людину як не самодостатню, хоч вона й володіє свободою, а як таку, котра існує завдяки трансценденції. Тому вважав, що людина не може бути собі самоціллю через кінцевий визначений образ досконалої людини. Наполягаючи на тому, що людина створена трансценденцією, Ясперс відстоював думку про те, що в своєму існуванні і розвитку людина повинна спрямовуватися на трансценденцію, а не на загальний надуманий образ людини, бо саме в такій спрямованості людина зможе відкривати всі свої найкращі можливості, які їй самій можуть бути невідомими.

Питання друге: в яких умовах перебуває сьогодні людина?