Благословенне життя як складова щастя в творчості українських мислителів епохи бароко

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 1(091)(447)

Національна музична академія України імені П.І. Чайковського

БЛАГОСЛОВЕННЕ ЖИТТЯ ЯК СКЛАДОВА ЩАСТЯ В ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ МИСЛИТЕЛІВ ЕПОХИ БАРОКО

Співак В.В.

Проблема розуміння щастя в українській духовній культурі епохи бароко належить до малодосліджених, однак доволі перспективних з огляду на можливість її подальшого історико-філософського аналізу. Дане твердження обумовлене тим, що концепт щасливого життя належить до кола основних у творчості українських церковних мислителів XVII ст.

Дана проблема неодноразово привертала увагу дослідників. Так, фундаментальними дослідженнями з історії щастя є праці В. Татаркевича [12], Дерріна Макмехона [14] та С. Воркачьова [1]. Однак, вони, не дають нам уявлень про розуміння щастя в українській духовній традиції епохи бароко. Морально-етичні поглядів українських барокових мислителів досліджувались в працях Л. Довгої [5], С. Йосипенко [6], М. Корзо [7] та Н. Яковенко [13]. Проте, проблема щастя цими авторами спеціально не досліджувалась й зачіпається лише побіжно, при висвітленні інших питань.

Дослідження даної проблеми ускладнене поліморфічністю розуміння щастя церковними інтелектуалами. Щасливе життя в їхній творчості мало ряд різнопланових складових: небесне блаженство, благословенне християнське життя, світський успіх, радість, задоволення, фортуна тощо. При дослідженні проблеми щастя постає питання про розмежування цих складових, які досить часто змішувались та накладались одне на одне в текстах барокових мислителів. благословенний щастя духовний бароко

Так, щастя в цей період сприймалося здебільшого з погляду церковного морально-етичного вчення. В свою чергу, Церква стверджувала непевність земного щастя порівняно з майбутнім небесним блаженством. Однак, земне щастя також знайшло своє відображення в морально-аксіологічній парадигмі тієї епохи. Церковні мислителі в своїх повчаннях надавали рекомендації щодо досягнення щасливого життя з одночасним збереженням статусу доброго християнина та надії на Царство небесне. Дана стаття буде присвячена проблемі тлумачення українськими бароковими мислителями благословенного земного життя людини під божественною опікою, як складової феліцитарного концепту.

Метою цієї розвідки є дослідження особливостей уявлень про благословенне життя як вид щастя у спадщині українських церковних мислителів епохи бароко.

В якості основного джерела для аналізу нами було обрано рукописні та друковані проповіді Антонія Радивиловського з його збірок «Вінець Христов...» та «Огородок Марії Богородиці.». Для порівняльного аналізу будуть використані тексти Інокентія Гізеля та Іоаникія Галятовського з якими проповідника пов'язує життєвий шлях та спільна «могилянська» традиція.

Одним з понять яке досить часто вживається Антонієм Радивиловським як окремо, так і поруч із щастям, а також в якості його замінника, для позначення щасливої людини «під божою опікою» є «благословенність». Щастя та благословеність можуть використовуватись поруч для подовження ритричного ряду: «О щасливьіє! О благословєнньїє!» [8, арк. 517 зв.], «О щаслившїй, о благословєншїй єстє над Агглов мізєрньїй чоловічє!» [11, арк. 143 зв.]. Часом вони використовуються проповідником в різних аспектах, як власне стан щасливості та його причина - Божа опіка: «О якъ за щасливыхъ й за благословенныхъ сєбє почитали бысмо. Гды бы насъ... моць... Благодати Духа святого порушила! абысмо погорівши водою роскошєй... сєго світа; всімь сєрдцємь нашимь, прагнули Воды Благодати Духа святого.» [8, арк. 40]. Так чи інакше щасливість та благословенність повязані в текстах Антонія Радивиловського, для якого благословенність виступає синонімом щастя, його причиною та видом.

Благословенною є віруюча людина яка пам'ятає про «Христову жертву» та має інші християнські цноти: «Знаки Рань Христовыхъ суть то правдивого Воскрєсєнїяєго свідитєлїє, побідт знамєнїє, прославлєнного тіла оздоба, избавлєнїя нашєго гасло, гріха ціна й откупь. О щасливыи! О благо словєннти єстєсмо, єсли часто на тиє знамєнїя позираєм сєрдца нашєго очима! з них албовімь вытєкаєтъ намь всє добро Нєбєсноє.» [8, арк. 13 зв.].

Така людина взорується на святих, є смиренною та вдячною Богу за блага, які супроводжують її життя: О щасливый! О благословєнний той чоловікь! который наслідуючи Іоана Прєдтєчу: [любь єго людє выносятъ зь Родовитости, зь Прємудрости, зь стобливого живота, зь щастя й богатства,] Христу Спаситєлю своєму. (все те приписує - В.С.) [11, арк. 522]. Як видно з даного фрагменту, щастя-благословенність супроводжується різними благами (сім'я, мудрість, моральні чесноти, багатства, щастя-фортуна тощо), що вписується в загальний образ земного благополуччя. В іншому місці проповідник пише про смиренність та чесноту, як характеристику щастя-благословенності: «Щасливый й благословєнний той, которого животь высоюй а духь смирєнний» [10, с. 306].

Благословенність ґрунтується на пізнанні істин Віри, що асоціюється у проповідника з початком всякої мудрості: «барзо єсть потрєбноє христїяномь Прєнасвятійшєй Троицы познанє: понєважь Науки нашєй, й Вірш єсть головою, причиною, й початкомь вічной щасливости й благословєнїя» [10, с. 132].

Благословенна Богом людина, яка володіє моральними чеснотами, знаходиться під особливою опікою вищих сил, тож її супроводжує успіх у всіх справах і сам успіх обертається їй на добро «удастся на службу до якого двору (справедливий та люблячий Бога чоловік - В. С.). ано єму там добрє й всє идєт пожитєчно. Зостанєть справєдливтй чєловєкь (что ся ткнєт стану дховна- го) Архієрєємь, Ієрєємь Учитєлємь, алит добрє, й то єму пожитєчно; зостанєт чєловікь справєдливтй й Бога любячий (что ся ткнєт стану свєцкого) Црєм, Князємь, Каштєляномь, Гєтманомь, Паномь вєликим, алит добрє, й то єму барзо пожитєчно; Зостанєт кто з любячих Бога, Войтом, Бурмистромь, Райцєю, Лавни- ком, алит добрє, й то єму барзо пожиточно» [9, с. 675].

Людина, що перебуває під божественною опікою знаходиться в безпеці і їй ніщо не може зашкодити: «Щасливый заистє той чоловікь, которого Богь вь опатрно- сти своєй маєть. Такому бовімь чоловіку на світі ничого противного шкодити нє можєть» [10, с. 251].

Окрім успішності в громадському житті та кар'єрних потугах, благословенна людина щаслива і в сімейному житті. Щодо «сімейного щастя» Антоній Радиви- ловський висловлюється досить обережно, адже відповідно до церковної доктрини шлюб є поступкою людській природі, тож не може сприйматися як беззастережне благо. Сам шлюб є джерелом для неспокою, тож ризикований з огляду на прагнення християнина до спокійного життя - «жєну поялъ, а той товаришъ єсть такій, которому выгоды потреба, бо хочай мало єму нє подмысль, то заразь до гніву, до свару...» [8, арк. 346 зв.].

Однак, Антоній Радивиловський визнає, що щасливе сімейне життя можливе (хоч і не без «криз») «Правдать, коли кто натрафиль на жєну добрую, то якожь такожь, (хоча й нє бєз клопоту на сємь світі бьіваєть,) можєть сєбє за щасливого почитати, бо жєна разумива, вінєц мужу своєму» [9, с. 992]. Шлюб благословенної Богом людини характеризується любов'ю й може вважатися щасливим: «О щас- ливый! о благословєнньїй домє! вь которомь мужь з жною жиєть вь любві. о благословєнноє таковыхь мєшканє! бо нє сами єдинш, алє зь самымь мєшкають Богомь» [10, с. 1123].

Благословенна людина, окрім успішності та сімейного благополуччя може володіти достатнім для ведення пристойного життя обсягом матеріальних благ. Антоній Радивиловський вважає, що людина може заслужити земні блага поруч з небесними: «на ласку Божую заслужити ся можємь, понєважь таковыми жєртвами угаждаєтся Богь. а заслужившися, з того єго Божого скарбцу. что разь туть на зємли болшїи добра дочасныи беручи, й вічншхь в Нєбі браня годнымися станємь» [10, с. 638].

Проповідник зараховує до земних благ благословенної щасливості: «богатства, чєсти й слава. пієнкность// ...долгїй й здоровый животь,... насищєтє,... на- питокь,... музика,. прємудрость.» [8, арк. 67 зв.-68]. Кожна людина отримує тільи благ скільки потребує відповідно до свого становища: «вєдлугь потрєбш кождого зособна стану й повинности ихь» [10, с. 343]. Як видно з даного переліку, до цих благ, окрім честі, слави, задоволень, здоров'я, краси, мудрості потрапляє ще й багатство. Отже ці блага не є чимось обов'язково негативним.

Матеріальні блага не несуть душевної шкоди тим «которыи богатствь сєбі оть Бога даныхь уживають, на вспоможєнє ближнихь своихь, на пропитає убогихь людєй, на розншє ялмужны.» [8, арк. 66]. Таким чином, матеріальні блага для благословенних людей виступають засобом для чинення добрих справ, а отже сприяють їх спасінню.

Матеріальний достаток набуває у міркуваннях проповідника морального значення, хоча Антоній Радивиловський не приймає протестантський погляд на багатство як ознаку пасіння. Так, він пише, що «щастє дочасноє єсть знаком осуждєнїя, нєщастє зась єсть знаком спасєнїя» [9, с. 517]. В іншому місці Антоній Радивиловський пише: «Которыи зась жадных бідь на сєм світі нє дознавають, алє завшє живуть щасливє; знакь тевный вічного ихь осуждєнїя» [8, арк. 173]. Далі проповідник розвиває думку про те, що ті хто терпить на землі муки та утиски передбачені Богом до спасіння - «алє которшє прєдвічнє назначєнш суть до спасєнїя, тшє на сємь світі бідами й розными утраплєнїями стиснєнт бывають» [8, арк. 173].

Благословення та щастя дарується Богом за праведне життя не тільки окремим людям, а й цілим народам. Так, Антоній Радивиловський називає український народ щасливим та благословенним, адже він має істинну Віру та святих покровителів, зокрема апостола Андрія [10, с. 663-664].

Натомість за гріхи народу або окремих його представників Бог карає його нещастями: війнами, хворобами, неврожаями та іншими катаклізмами. Як приклад, Антоній Радивиловський згадує іудейський народ, що благоденствував коли був у статусі божого та дотримувався Його заповідей. Проповідник пише, що іудейський народ «коли исполняль Волю Божую, колися вшстєрєгаль гріхові, дознавалъ розгныхъ от Бога добродшствъ; на войні относилъ звітязтва над нєпрїятєлями, в дому жиючи вшєлякой в кождыхъ річахъ дознавалъ щасливости. Зъ Виноградовъ, садовъ, обфитыє збиралъ плоды, зъ поля обфитьіє й богатьіє урожаи, въ скотах розныхъ значноє мівалъ розмножєнє; Нєба ку собі дознавалъ ласкавого, коли потрєбовалъ дожчъ, давало, коли потрєбовалъ погоды, давало, коли потрібовалъ вітру поволного, давало, нє ускаржался на жадную хоробу... ово зго- ла въ вшелякомъ оплывалъ щастю» [8, арк. 52]. Після того як збільшилися гріхи іудеїв на їх народ впали різні нещастя, пише далі Антоній Радивиловський.

Так само проповідник трактує причину нещасть українського народу у сер. - 2 пол. XVII ст. - «Чтось тєпєръ почасти подобнаго и намъ оказуєтся на зємли, Гды албо вшъ Бгъ Всєдєржитєль за гріхи наши Которыми щоразъ Маєстать Єго Бжїй уражаємъ и до гніву єго побужаєм^ якъ срогими вітрами нєприятєлями Крєста Христова замыслилъ насъ карати, Гды (мовлю) презъ нихъ шбы презъ острыє й барзо прикрыв вітры постановилъ зємлю нашу, и всє що на нєй єсть. яко то дрєва, скоты, выгубити» [9, с. 1497].

Відповідно, світська та церковна влада мають дбати про загальне щастя викорінюючи гріхи серед своїх підлеглих, адже боже благословення є запорукою загального блага. Сумлінне виконання можновладцями їх призначення нагороджується на небесах вічним щастям [10, с. 274].

Таким чином, Антоній Радивиловский передає у християнізованому вигляді ренесансну ідею загального блага, що подається у вигляді божого благословення, яке належить праведному народу та якого позбавлені грішники. На владу покладається відповідальність за гріхи підлеглих та піклування про суспільне щастя.

Стосовно щасливої благословенності християнина під час земного життя Інокентій Гізель та Іоанікій Галятовський висловлюються дещо скупіше, ніж Антоній Радивиловський. Певна «неувага» Гізеля до цього аспекту щастя пояснюється характером його трактату, адже «Мир з Богом чоловіку» зосереджується в основному на гріхах, а не на описі життя праведної людини. Звертає увагу мислитель й на небесне блаженство «вічне щастя» [4, с. 517]. Однак, в його творчості є певні міркування про те як людині зберегти надію на спасіння, не відмовляючись від земного («дочасного») щастя.

Натомість Галятовський звертає на це питання дещо більше уваги. Так, він описує щасливе життя біблійних персонажів під божою опікою, що супроводжується матеріальним достатком: «добрымъ людемъ даєта Богъ ласку свою великую, а злымъ людемъ нє даєта такой ласки. Мшъ ласку Божую 1саакъ, патрїарха старозаконный, въ всемъ єму Богъ длагословилъ, щастилъ и давалъ все, чого онъ жадалъ. Далъ єму достатокъ збожа, овецъ и вшелякого багатства» [2, с. 130]. Боже благословення є причиною земного благополуччя, що виражається в «вшелякихъ добрахъ дочасныхъ», які загалом оцінюються Галятовським позитивно і яких він бажає своїм покровителям [2, с. 58]. Справедливо здобуті блага допомагають людині досягти спасіння за умови їх правильного використання [2, с. 146]. Інокентій Гізель пише, що людині потрібно мати певний матеріальний достаток для підтримки гідного життя відповідно до свого суспільного становища [3, с. 347-348].

Також, до ознак щасливості належить тривалість життя, після якого має наступити небесне блаженство: «жєбы по долгихъ и щасливыхъ лтехъ души ваші Христос, вызувши з шаты шпєтной, зъ тіла смертелного, потымъ...» [2, с. 190] (нагородив Царством Небесним - В.С.). Отже, в текстах Галятовського відображаються вже окреслені риси земного життя благословенної людини.

Значно ширше обидва мислителя висловлюються про благословенність народів. Іоаникій Галятовський в своїх проповідях пише про щасливість народів та мінливість цього щастя: «на світі панства, князства, царства, кролевства и всі люде крушаться, псуютсъя, отміняються, сегодня пантво якоє потужноє и славноє, а завтра потуга й слава єго отъ нєпрїятєлєй єго подтоптана» [2, с. 67]. Втрата щастя народом відбувається через його гріховність [2, с. 102].

Інокентій Гізель також зазначає, що народ може бути благословенним та втрачати цю благословенність за гріхи, але значну увагу він звертає на зв'язок благословенності влади з благословенністю народу [3, арк.. 8 зв.]. Ознаками благословенного життя народу є традиційний набір благ: мир, спокій, радість, багатство [3, арк.. 8 зв.]. Влада (церковна та світська), що переймається загальним благом несе відповідальність за успішність своєї діяльності перед Богом. Таким чином, в тексті Гізеля міркування про благословенність народу набуває не тільки морально-дидактичного, а й ідеологічного характеру, стверджуючи благословенність народу під благословенною владою.

Водночас, отримання божого благословення не є пасивним. Так, Гізель висловлюється проти ідеї про наперед визначення [3, с. 654] та пише про заслуженість благословення: «Видимъ яко й он за свои труды особноє от Господа прїємлєть Благословєнїє» [3, арк.. 7 зв.]. Про необхідність праці для отримання благополуччя пише Галятовський, який вважає, що працьовита людина перебуває під захистом Бога, тож її душі нічого не загрожує: «Которыи зась людє працу- ють, якую рєчь добрую чинять, на тыхъ непрїятєлі душныи не сміють воєвати» [2, с. 205].

Виходячи з вищезгаданого, благословенність, як вид «земного» щастя знаходить повноцінне висвітлення в спадщині Антонія Радивиловського, Інокентія Гізеля та Іоаникія Галятовського. На формування їх уявлень про щасливе земне життя людини вплинула християнізована етика епікурейства, що знайшла відображення в ренесансній традиції. Атрибутами земного життя благословенної людини є значна тривалість, забезпеченість матеріальними благами, сімейний затишок, спокій та ін. Благословенність народів пов'язується мислителями не тільки з їх благочестям, але й з особливостями морального стану представників влади, яка оголошується відповідальною за долю підданих. Разом з тим мислителі відмежовуються від кальвіністського бачення земного щастя як ознаки спасенності, стверджуючи, що воно може бути ознакою приречення людини до загибелі, оскільки здатне збити з істинного шляху. Щастя- благословенність не надається людині Богом беззастережно, запорукою його отримання є дотримання православної віри та заслуги, що виражаються в зусиллях людини в напрямку отримання благ та добрих справах.

Бібліографічні посилання

1. Воркачев С. Г. Счастье как лингвокультурный концепт. - М.: ИТДГК «Гнозис», 2004. - 192 с.

2. Галятовський І. Ключ розуміння / підгот. І. П. Чепіга. - К.: Наукова думка, 1985. - С. 53-238.

3. Гізель І. Мир с Богом чоловіку. - К., 1669. - 674 с.

4. Гізель І. Наука о тайні святого покаянія // Гізель І. Вибрані твори в 3-х томах. - Київ - Львів: Свічадо, 2012. - Т. 1. - С. 477-542.

5. Довга Л. М. Система цінностей в українській культурі XVII століття : монографія. - Київ - Львів: Свічадо, 2012. - 344 с.

6. Йосипенко С. Л. До витоків української модерності: Українська ранньомодерна духовна культура в європейському контексті. - К.: Український Центр духовної культури, 2008. - 392с.

7. Корзо М. А. Образ человека в проповеди XVII века. - М.: ИФРАН, 1999. - 190 с.

8. Радивиловський А. «Вінець Христов...». - К., 1688. - 544 арк.

9. Радивиловський А. «Вінець Христов.». рукопис, І.Р. ЦНБУ ім. В. І. Вернадсько- го. - П. Ник м. П. 560 т. 2. - 1615 с.

10. Радивиловський А. «Огородок...». - К, 1676. - 1128 с.

11. Радивиловський А. «Огородок.». рукопис. - Книга 1. - І. Р. ЦНБУ ім. В. І. Вер- надського. - П. Ник. М. П. 560 т.1. кн.1. - 955 арк.

12. Татаркевич В. О счастье и совершенстве человека. - М.: Прогресс, 1981. - 368 с.

13. Яковенко Н. У пошуках Нового неба: Життя і тексти Йоаникія Ґалятовського. - Київ: Лаурус; Критика, 2017. - 704 с.

14. McMahon, Darrin. A. History of Happiness. - New York: Grove Press, 2006. - 544 р.

Анотація

Ключові слова: історія філософії, українська філософія, бароко, проповідь, щастя

Ключевые слова: история философии, украинская философия, барокко, проповедь, счастье.

The article is devoted to the study of representations of blessed life as a component of ideas about happiness in the Ukrainian spiritual culture of the Baroque era. The author analyzes the interpretation of representations about the happy life of a Christian in the legacy of Anthony Radivilovsky compared with the legacy of Innocent Gisel and Ioanikii Galyatovsky.

Keywords: history of philosophy, Ukrainian philosophy, baroque, sermon, happiness.