Аналітична філософія релігії в XX столітті: етапи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналітична філософія релігії в XX столітті: етапи розвитку

Аналітична філософія релігії як будь який філософський рух мав свій початок та історію розвитку, яку можна розбити на певні етапи. Вільям Хаскер представив зародження і розвиток аналітичної філософії релігії при допомозі біологічної метафори росту організму «Аналітична філософія релігії зародилась в 1940-ві роки, народилася в рані 1950-ті роки, її дитинство тривало в 1960-ті, а юність пройшла в 1970-ті і ранні 1980-ті роки. З того часу вона досягнула зрілості і на зламі тисячоліть прийшла до повної зрілості, з певними ознаками занепаду» [5, c. 421]. Таким чином Вільям Хаскер поділяє історію аналітичної філософії релігії на три етапи: перший етап - аналіз релігійної мови, другий етап - філософський теїзм: критика і захист, і третій етап - диверсифікація тем. Стівен Дункан теж розмежовує розвиток аналітичної філософії релігії на три етапи, але він орієнтується на логічні категорії, які використовують філософи релігії: дедуктивізм, індуктивізм і пост-індуктивізм [3, с. 220]. Браян Хеблетвайт, досліджуючи розвиток сучасної філософії релігії та філософської теології, бачить теж три етапи розвитку, хоча він не вважає, що кожен з названих ним етапів мав початок і завершення, скоріше кожен з етапів мав початок і триває по теперішній час [6, с. 1-3]. Перший етап розвитку розпочався в 60-ті роки двадцятого століття дебатами на тему «реалізм проти антиреалізму» в релігії. Другий етап розпочався в 70-ті роки і пов'язаний з порівняльним вивченням релігій. Цей етап асоціюється з дослідженням Нініана Смарта і Джона Хіка. На цьому етапі дослідження філософів релігії вийшло за межі християнської релігійної традиції. І третій етап розпочався в 80-ті роки двадцятого століття, хоча окремі роботи, що характерні для цього етапу з'явилися вже наприкінці 60-их років. Для цього етапу характерно застосування філософських методів дослідження до центральних доктрин християнства. Цей етап вже слід назвати етапом філософського богослов'я.

Орієнтуючись на вищенаведені періодизації філософії релігії ми теж пропонуємо інтегровану періодизацію названої сфери дослідження. Ми виділяємо три етапи розвитку філософії релігії: ранній етап аналітичної філософії релігії: дебати про осмисленість релігійної мови; філософський теїзм, філософська теологія.

Як уже було зазначено, на початку руху аналітичної філософії її критика була спрямована на ідеалістичну філософію, метафізику і етику, але згодом ця критика була спрямована і на релігію, а саме на релігійну мову. Досить відверту атаку на релігійну мову один з перших здійснив Дж. Аєр, заявивши, що теїстична мова не має сенсу. Він заявляє: «Але якщо «бог» - це метафізичний термін, то існування Бога не може бути навіть ймовірним. Бо сказати, що «Бог існує» - означає, сказати щось метафізичне, щось таке, що не може бути ні істинним, ні хибним» [1, с. 165]. В такий спосіб релігійна і теологічна мова була визнана такою, що не має дескриптивного сенсу. Мові релігії та теології була приписана емотивна функція, тобто аналітичні філософи вважали, що релігійна мова виражає лише емоції віруючих і не описує ніякої реальності поза свідомістю людини.

У середині XX століття до критики релігії з позицій аналітичної філософії долучилися філософи релігії - атеїсти. У 1946 році філософ, послідовник Вітґенштайна Джон Віздом у відомому есе «Боги» приводить притчу про двох чоловіків які натрапили на поляну і один із них (віруючий) впевнений, що за нею доглядає садівник, а інший (скептик) сумнівається в цьому [22, с. 149-168].

Ентоні Флу, відомий атеїст в другій половині двадцятого століття, у своєму есе «Теологія і фальсифікація» приводить притчу Віздома, але вже в іншій інтерпретації. Він впевнено займає позицію скептика і вважає що численні пояснення і застереження віруючого «вбивають теїзм» бо невидимий садівник з численними додатковими гіпотезами вже нічим не відрізняється від неіснуючого садівника [4, с. 99-100]. Ентоні Флу цією причтою намагається показати, що теїстична мова не проходить тест на верифікацію і фальсифікацію, і тому не може вважатися осмисленою.

На звинувачення теологічної мови в відсутності сенсу і зокрема на виклик Ентоні Флу відповіли окремі філософи релігії того часу. В тому ж збірнику есе, де було опубліковане есе Е. Флу, філософ Р. М. Харе став на захист теологічної мови [4, с. 99-103]. Він приводить іншу притчу про божевільного, який переконаний, що його переслідують і ніхто не може переконати його ніякими аргументами, тому що всі ці спроби і аргументи він розглядає як частину плану ввести його в оману і усипити його пильність. Таку позицію Харе називає блік (blick), що можна зрозуміти як домінуюче переконання. На думку Харе, у кожної людини є своє домінуюче переконання, це властиво і для віруючих людей і тому не варто намагатися переконати їх у чомусь, що суперечить домінуючому переконанню.

Б. Мітчел був наступним, хто запропонував подібне розуміння релігійної мови [4, с. 103-105]. Він запропонував свою притчу, про революціонера з яким контактує агент, який твердить, що він на його стороні і революціонер повинен йому вірити навіть у тому випадку, коли йому буде здаватися, що агент діє не на його користь. Революціонер повірив агенту і потім незалежно від того, що робить агент, революціонер сприймає це як частину плану його революційній діяльності.

До дискусії про осмисленість релігійної мови також приєднався І. М. Кромбі. Він визнає, що аргументи проти теїзму наносять йому удар і повинні серйозно сприйматися апологетами теїзму. І. М. Кромбі сам відноситься до табору віруючих і тому переконаний, що теїзм істинний і може бути обґрунтований. Він не вважає, що віруючий буде продовжувати вірити за будь яких умов. Кромбі говорить, що віруючий має опиратися на три фортеці, які не повинні впасти [2, с. 129]. Перша фортеця - воскресіння мертвих і вічне життя. Воскресіння і майбутнє життя після воскресіння є тими частинами цілого, яких ми не бачимо, але коли ми їх побачимо, то в нас складеться картина цілого. Друга фортеця - Христос як верифікація і конкретизація Божої любові. І третя фортеця - релігійне життя віруючих, які переживають на досвіді Божу любов, наприклад, Божу обіцянку «Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе!» (Євр. 13:5).

Пізніше до захисту теїстичної мови долучився відомий філософ релігії Джон Хік і розвинув першу «есхатологічну» тезу І. М. Кромбі. В книзі «Віра і знання» Хік приводить свою притчу [8, с. 169-199]. Однією дорогою ідуть два подорожніх. Один із них переконаний, що дорога веде у Небесне місто, а інший думає, що дорога нікуди не веде. Віра першого надихає його і робить подорож цікавою і осмисленою пригодою. Невір'я другого робить його подорож важкою. Джон Хік вважає, що віру першого не можна назвати такою, що не має сенсу, тому що настане час і його віра буде підтверджена, або спростована. І хоча під час подорожі пілігрими не мають змоги перевірити свої переконання, ці переконання в принципі підлягають перевірці. Вони будуть перевірені у майбутньому. Джон Хік назвав цю перевірку «есхатологічною верифікацією».

У другій половині XX-го століття аналітична філософія релігії стрімко розвивалась і пройшла три етапи своєї еволюції: дедуктивізм, індуктивізм і пост- дедуктивізм1. В 1955 році австралійський філософ Джон Макі опублікував статтю «Зло і всемогутність», в якій був застосований класичний дедуктивний метод аргументації [10, с. 200-212]. Стаття є знаковою в тому сенсі, що вона стала вододілом переходу від дедуктивізму до індуктивізму, тому що відповіді на названу статтю мали вже індуктивний характер. В статті Макі формулює проблему зла як аргумент проти теїзму. Австралійський філософ твердить, що кожен теїст вірить у наступні три положення.

1. Бог є всемогутній.

2. Бог є всевидючий.

3. Бог є всеблагий.

Ці твердження є важливими переконаннями теїста. А тепер положення яке ніхто не може заперечити.

4. Зло існує.

На відміну від перших трьох положень, які є теїстичними переконаннями, останнє положення є емпіричним і може бути легко перевірене досвідом. Отже, якщо Бог всемогутній, то Він може зробити щоб зла не було, якщо Він всевидючий, то Він 1 Терміни і періодизація була запропонована Стівеном Дункеном в Analytic Philosophy of Religion: its History since 1955. Humanities - Ebooks.co.uk; 2nd Revised edition (November 19, 2008). релігійний теїзм індуктивізм християнський

знає, що слід зробити щоб зла не було, і якщо Бог всеблагий, то Він має бажати щоб зла не було. Але насправді зло є. За думкою Джона Макі, лише відмовившись від одного з положень виникає можливість уникнути суперечності у теїстичному світогляді. Або існує Бог в теїстичному розумінні, або існує зло. Зло існує, тому Бога не існує, - робить висновок філософ. Дж. Макі пропонує тільки дві можливості, або не визнавати, що існує зло, або відмовитись від теїстичної віри. Його підхід є класичним дедуктивним, як і багатьох його попередників і сучасників, атеїстів і теїстів.

Дедуктивний аргумент Джона Макі отримав підтримку і був ще артикульований в роботах Ентоні Флу, Х. Дж. Мак Клоскі і Майкла Скрівена [4, с. 144-169]. В 1963 році Нельсон Пайк написав статтю «Юм про зло» в якій розкритикував дедуктивне спростування теїзму аргументом від існування зла, який вже став загальноприйнятим серед філософів атеїстів [13, с. 85-102]. У статті Пайк показує, що для того щоб усунути суперечність в проблемі зла так як її формулює Макі та інші, достатньо додати до чотирьох суджень п'яте судження:

5. У Бога є достатні моральні причини для того, щоб дозволяти ставатися тим фактам зла, які ми зустрічаємо у цьому світі.

Додавши це п'яте судження Пайк показує, що тепер зникає суперечність між судженнями про теїстичні атрибути Бога і існуванням зла. Пайк вважає, що теїсту не обов'язково знати ці достатні моральні причини, які є у Бога для існуючих фактів зла, тому що ціль цієї аргументації - зняти суперечність, яка приписувалась атеїстами теїстичному світоглядові. Критика Пайка дедуктивного аргументу від зла на користь атеїзму виявилась дієвою. Атеїсти відмовились далі захищати аргумент від зла в його дедуктивній формі. Алвін Плантінга у книзі «Бог та інші розуми» теж використовує подібний тип аргументації [14, с. 228]. У названій книзі і в своїх інших книгах, маючи справу з проблемою зла, Плантінга використовує підхід, який він називає «захист, виходячи з свобідної волі». Він відрізняє свій підхід від теодицеї, в якій слід представити дійсні причини допущення Богом фактів зла у світі. Тоді як «захист» може вказати тільки на можливі причини допущення Богом зла, але цього достатньо щоб спростувати дедуктивний аргумент від існування зла висунутий атеїстами.

В 1966 році виходить книга Джона Хіка «Зло та Бог любові», в якій філософ вказує на причини існування зла в теїстичному всесвіті [7, с. 1-389]. Хік вважає, що створений Богом світ не є «притулком для домашніх улюбленців», в якому немає жодних проблем і труднощів, насправді, світ є «долиною для формування людських душ» і в ньому з самого початку було зло, як необхідний компонент виховання.

Коли філософи релігії з табору теїстів піддали критиці дедуктивну парадигму аргументації, філософи релігії з атеїстичного табору в середині 70 років двадцятого століття полишили дедуктивну аргументацію і почали формулювати проблему зла як індуктивний аргумент, що доводить лише більшу ймовірність світу без Бога [11, с. 142]. Атеїсти не твердили, що існування Бога неможливе, але виходячи з їх індуктивних аргументів випливало, що існування Бога є мало ймовірним.

У відповідь на атеїстичні аргументи індуктивного характеру теїсти виступили двома фронтами: індуктивізм і пост-дедуктивізм.

Ще у двадцятих роках XX-го століття Ф. Р. Теннант виступив з апологетичною програмою, яку можна віднести до індуктивізму в у двотомній роботі «Філософська теологія» [21, с. 422, с. 290]. Телеологічний аргумент і антропний принцип, сформульовані Теннантом опиралися на індуктивний тип аргументації. Проте, індуктивізм набув поширення і став усвідомлюватися, як відмінна від дедуктивізму парадигма аргументації в філософії релігії лише в 70 роках XX-го століття. В 1973 році Б. Мітчел публікує есе «Обґрунтування релігійної віри», в якому він пропонує індуктивний підхід для оцінки і захисту релігійних переконань [12, с. 12-23]. Він говорить, що в більшості контекстів поза логікою і математикою, наприклад, в природознавчих науках і в історії не використовуються дедуктивні аподиктичні аргументи. В цих сферах знання висуваються гіпотези, які не можливо довести з логічною необхідністю. Створення гіпотез і їх перевірка більше мають відношення до емпіричної верифікації, перевірки на простоту, всеосяжність, результативність, когерентність і всі ці процедури мають індуктивний характер. Мітчел вважає, що ті самі процедури слід застосовувати і в царині метафізики і філософії релігії. Християнський теїзм також слід розглядати як світоглядну гіпотезу або «теорію всього», яка вступає в конкуренцію з іншими світоглядами. Проте, християнський теїзм є всеосяжною гіпотезою і тому не може бути протестований окремими спостереженнями та експериментами. Світогляд як всеосяжна гіпотеза може бути обґрунтований з застосуванням кумулятивного підходу. Мітчел визнає, що конструювання такого кумулятивного обґрунтування християнського світогляду задача не проста, але ми можемо надіятись, що таке обґрунтування можливе. Сам Мітчел не береться за виконання такого непростого завдання, але залишає його іншим.

Наступник Мітчела Річард Свінберн свідомо бере на озброєння індуктивний метод аргументації і у своїх філософських працях побудує всеосяжну систему філософського теїзму. Свінберн опублікував трилогію книг - «кКогерентність теїзму», «Існування Бога» і «Віра і розум» - в якій представив основи індуктивної парадигми в філософському теїзмі [17], [18], [19]. Свінберн відкидає класичні аргументи на користь існування Бога в їх традиційній дедуктивній формі. Він вважає, що дедуктивний аргумент не може довести жодного контингентного факту, тобто існування будь чого, у тому числі і Бога. Але якщо кожен класичний аргумент (крім онтологічного) переформулювати, застосувавши індуктивний підхід, то кожен аргумент стає достатнім індуктивним аргументом на користь теїзму. А індуктивні аргументи, зібрані разом, складають успішний кумулятивний індуктивний аргумент на користь існування Бога.

Другим впливовим підходом у філософії релігії в другій половині двадцятого століття став пост-дедуктивізм. Вище згадана стаття Нельсона Пайка «Юм про зло» може вважатися початком цього нового підходу. Філософською школою, яку слід віднести до нової парадигми, стала «реформатська епістемологія», відомими представниками якої є Алвін Плантінга і Ніколас Волтестоф [15, с. 1-336]. Згідно реформатської епістемології, віра в Бога може бути раціональною і обґрунтованою навіть без аргументів чи доказів на користь існування Бога. Плантінга представляє реформатську епістемологію в серії з трьох книг, в яких пропонує філософське пояснення того, як християни повинні сприймати свої християнські переконання В названих книгах послідовно розвивається реформістська епістемологія: Warrant: the Current Debate. - New York: Oxford University Press, 1993; Warrant and Proper Function. - Oxford: Oxford University Press, 1993; Warranted Christian Belief. - NewYork: Oxford University Press, 2000.. Він стверджує, що віра в Бога є насправді базовою, тобто такою, що не виводиться з інших переконань, а сама віра в Бога є основою для побудови ноетичної структури особистості. Плантінга також притримується екстерналізму в епістемології згідно якого, переконання людини можна вважати обґрунтованими, якщо вони були набутті в процесі пізнання при належному функціонуванні когнітивного спорядження епістемологічного суб'єкту.

Отже, в кінці XX століття в таборі теїстичної філософії співіснують дві парадигми індуктивізм і пост-дедуктивізм. Індуктивізм представлений філософським теїзмом Свінберна, а пост-дедуктивізм - реформатською епістемологією. Спочатку свого співіснування обидва напрямки критично відносилися один до одного. Філософський теїзм критикував реформістську епістемологію і звинувачував у фідеїзмі або схильності до фідеїзму. Реформістська епістемологія, в свою чергу, відкидала природну теологію і звинувачувала філософський теїзм в прихильності до застарілих методів філософування. Але з плином часу позиції обох шкіл філософії релігії зблизилися. Філософський теїзм почав визнавати, що звичайні віруючі дійсно притримуються своїх релігійних переконань не завдяки обґрунтованим аргументам, а теїстичні аргументи потрібні у ситуації, коли переконання віруючих хитаються, чи їх піддають критиці. Реформістська епістемологія зі своєї сторони починає визнавати відносну цінність добре обґрунтованих теїстичних аргументів.

Третім значним етапом в еволюції філософії релігії постає значне зростання застосування філософського аналізу до центральних доктрин християнської віри. Цей тип дискурсу набув поширення в 70-их роках двадцятого століття і триває по сьогодні і може справедливо бути названий філософська теологія.

В останні десятиліття XX століття і на початку двадцять першого дискусійне поле аналітичної філософії релігії значно розширилося. Філософи релігії досліджують конкретні релігійні доктрини (особливо християнські), теорію божественного імперативу в етиці, відносини і взаємозв'язок між релігією і наукою, проблему релігійної різноманітності, релігійний реалізм і антиреалізм, імплікації релігійних переконань в епістемології та багато інших тем [5, с. 435]. Філософи релігії також долучилися до дослідження та філософського аналізу центральних доктрин християнського символу віри і тим самим викликали певну заздрість і критику зі сторони богословів[9, с. 35-46]. Філософи релігії в свою чергу відповіли, що раціональний аналіз теологічний доктрин притаманний самому теологічному дискурсу і філософи у багатьох випадках займають більш ортодоксальну і ближчу до класичних сповідань віри богословську позицію ніж їх опоненти - ліберальні богослови [16, с. 329-339]. Більш детальний розгляд християнських доктрин, які досліджували аналітичні філософи релігії виходить за межі даної статі.

Висновки. Дослідження континентальної і аналітичної філософії релігії ХХ-го століття показує, що на першому етапі свого розвитку аналітична філософія релігії була зосереджена на питані осмисленості релігійної мови. Названа проблематика увійшла в філософію релігії з аналітичної філософії, яка спочатку не займалася саме релігійною мовою, а мовою в широкому розумінні цього слова. Звинувачення в відсутності смислу, що пролунали від аналітичних філософів по відношенню мови метафізики, етики, а також релігії були підхоплені філософами релігії атеїстичних переконань. Вони розгорнули критику релігії, звинувативши її мову в відсутності дескриптивного смислу. Філософи теїсти у свою чергу намагалися показати, що релігійна мова має смисл. Найбільш успішною апологетикою релігійної мови була концепція «есхатологічної верифікації» Джона Хіка. Він показав, що релігійні твердження хоча не можуть бути емпірично перевірені зараз, вони можуть бути верифікованими у майбутньому і тому вони мають емпіричний смисл.

Другим етапом в розвитку аналітичної філософії релігії був розвиток філософського теїзму. Вивчення розвитку аналітичної філософії релігії на початку другої половини XX-го століття показує, що критика теїзму з атеїстичного табору в основному сформулювалась у вигляді дедуктивних аргументів на користь атеїзму. Але теїсти змогли спростувати дедуктивні аргументи, і аргументація з обох таборів перейшла на нову фазу. Атеїсти почали використовувати індуктивні аргументи, а теїсти також засвоїли індуктивну аргументацію, особливо в царині аргументів на користь існування Бога. Таким чином, виник індуктивізм як методологія формулювання аргументів на користь існування Бога. Річард Свінберн є яскравим представником індуктивізму в формулюванні та обстоювані теїстичних аргументів. Крім цього реформістська епістемологія стала новим методом апологетики християнського теїзму, який був названий «пост-дедуктивізмом».

Третім етапом в розвитку філософії релігії виникає вагоме зростання використання філософського аналізу до ключових учень християнської віри. Цей тип філософування набув поширення в 70-их роках двадцятого століття і триває по сьогодні і може справедливо бути названий філософська теологія. Філософська теологія створює широку платформу для дискусії філософів і богословів.

Бібліографічні посилання

1. Ayer A. J. Language, Truth and Logic. - Penguin UK, 1990. - 208 p.

2. Crombie I. Theology and Falsification: Arising from the University Discussion // New Essays in Philosophical Theology. - New York: Macmillan, 1955. - P. 109-130.

3. Duncan S. Analytic Philosophy of Religion: its History since 1955. - Tirril: Humanities- Ebooks, 2016. - 220 p.

4. Flew A., Macintyre A. New Essay in Philosophical Theology. - SCM Publishing, 1955. - 288 p.

5. Hasker W. Analytic Philosophy of Religion // The Oxford Handbook of Philosophy of Religion. - New York: oXford University Press, 2005. - P. 421-446.

6. Hebblethwaite B. Philosophical Theology and Christian Doctrine. - Oxford: Blackwell, 2005. - 176 p.

7. Hick J. Evil and the God of Love. - New York: Harper & Row, 1966. -389 p.

8. Hick J. Faith and Knowledge. - Ithaca, NY, Cornell University Press, 1957. - 268 p.

9. Kaufman G. Evidentialism: A Theologian's Response // Faith and Philosophy, 1989, № 6, P. 35-46.

10. Mackie J. Evil and Omnipotence // Mind, 1955, № 64, P. 200-212.

11. Madden E. H., Peter H. Evil and the Concept of God. - Springfield Illinois: Charles C. Thomas, 1968. - 142 p.

12. Mitchell B. The Justification of Religious Belief. - London: Palgrave Macmillan, 1974. - 180 p.

13. Pike N. God and Evil. - Englewood Cliffs, NJ, Prentice-Hall, 1963 - 114 p.

14. Plantinga A. God and Other Minds: A Study of the Rational Justification of Belief in God. Ithaca, NY, Cornell University Press, 1967. - 288 p.

15. Plantinga A., Wolterstorffv N. Faith and Rationality: Reason and Beliefin God. - Notre Dame, IN: University of Notre Dame Press, 1983. - 336 p.

16. Stump E., Kretzmann N. Theologically Unfashionable Philosophy // Faith and Philosophy, 1990, № 7, P. 329-339.

17. Swinburne R. The Coherence of Theism. - Oxford: Oxford University Press, 1977. - 312 p.

18. Swinburne R. The Existence of God. - Oxford: Oxford University Press, 1979. - 376 p.

19. Swinburne R. Faith and Reason. - Oxford: Oxford University Press, 1981. - 286 p.

20. Swinburne R. The Vocation of a Natural Theologion // Philosophers Who Believe: The Spiritual Journeys of 11 Leading Thinkers. - Downers Grove: InterVarsity Press, 1993. - P. 179202.

21. Tennant F. R. Philosophical Theology. Vol. 1&2. - Cambridge University Press. 1928. - 422 + 290 p.

22. Wisdom J. Philosophy and Psychoanalysis. - Oxford: Basil Blackwell, 1963. - 298 p. REFERENCES:

Аннотация

На основе анализа текстов ряда мыслителей доказано, что украинская протестантская политическая теология опирается на ключевые идеи современного библейского богословия. Согласно этой теологией Христос критикует политику господства и мятежа, предлагая социальную политику нравственной деятельности по оздоровлению общества путем обновления солидарности, справедливости, любви. Вместо поддержки власти или оппозиции, церковь имеет теоретически и практически доказать возможность социальной жизни в соответствии с высшими ценностями. Общество нуждается трансцендентного идеала, с высоты которого возможно критический анализ имеющегося социально-политического устройства. В своей практике церковь должна представлять новую социальную действительность, выступает как «настоящая» по отношению к «иллюзорной» действительности социума. Политическая теология является реализацией пророческой функции церкви, поскольку показывает, какой должна быть социум в эсхатологической перспективе, чтобы соответствовать достоинства человека и замысла Бога о человечестве.

Ключевые слова: политическая теология, современная теология, протестантизм, социальное учение церкви, солидарность, справедливость.

Keywords: political theology, modern theology, Protestantism, social doctrine of the church, solidarity, justice.

Аналітична філософія релігії у XX-му столітті пройшла три етапи: дебати про осмисленість релігійної мови, філософський теїзм і філософська теологія. На 1-му етапі досліджувався емпіричний смисл релігійної мови. На етапі філософського теїзму дискусія тривала навколо тези - існування Бога. Вона пройшла три стадії: дедуктивізм, індуктивізм і постдедуктивізм. 3-ій етап характеризується інтересом до змісту релігії і християнських доктрин.

Ключові слова: аналітична філософія релігії, релігійна мова, філософський теїзм, дедуктивізм, індуктивізм, постдедуктивізм, існування Бога, Р. Свінберн, реформатська епістемологія, філософська теологія.