Індивідуальна есхатологія єгиптян

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 21:14

Харківський національний університет будівництва і архітектури

ІНДИВІДУАЛЬНА ЕСХАТОЛОГІЯ ЄГИПТЯН

Актуальність. Проблема розкриття смислових обріїв есхатологічних ідей у вимірах різних релігійних традицій має ключове значення для осмислення феномену есхатології. Реконструкція стародавніх уявлень відкриває можливість відстежити його джерела виникнення та еволюцію. З одного боку, це поширює простір його смислотворення. З іншого боку, культивує інтелектуальну культуру, розширює межі світської та релігійної свідомість, розвиває духовну та індивідуальну культуру мислення.

Нашою метою виступає виявлення та інтерпретація есхатологічної проблематики в просторі стародавньої свідомості єгиптян, а саме розкриття ідеї Долі крізь призму їх сакральних думок; реконструкція світоглядного (смислового) ядра сакральної свідомості; виокремлення індивідуальної есхатології та окреслення можливих контекстів Всесвітньої есхатології (їх інтерпретація).

Ступінь розробленості проблеми. Есхатологічна проблематика пронизувала всі релігійні та філософські системи людства, сакральні тексти єгиптян, роботи яскравих авторів західноєвропейської парадигми культури, філософів: Цицерона, Піфагора, Платона, Аристотеля, Прокла, Ямвлиха, Дж. Бруно, Г Лейбніца, Ф. Ніцше, А. Шопенгауера та ін..

Тема дослідження орієнтує на необхідність розкриття співвідношення ідей Долі і безсмертя, виявлення ролі та вимірів здійснення есхатологічних ідей в єгипетській картині світу. Світогляд стародавніх єгиптян орієнтує на дві сфери буття Всесвіту. Духовну та земну, з акцентом на першій. Джерелом Долі духовних сутностей мис- литься небесна реальність. В ній концентруються уявлення про посмертну мандрівку душ (вектор індивідуальної есхатології), всесвітню пам'ять (як воскресіння Долі минулого в містичному спогаді).

Треба зазначити, що міфологічна свідомість єгиптян презентує ідею Долі через теми, які змістовно розкривають питання джерела походження світу, людського життя (духовну та земну Долю душ), тобто Долю земного світу. Стародавній світогляд окреслює погляди на Долю небесних світил, тайну «народження та смерті», «воскресіння», посмертного суду та ін.. У літературі існує думка, що есхатологічні міфи (як уявлення про кінець світу) були відсутніми у первісних культурах. Але, архаїчна міфологія підготувала певні уявлення та ідеї есхатологічного навантаження: теми про смерть та воскресіння Природи; про злих та добрих духів, які стають загрозою для життя людини та світу. Отже, стародавні уявлення про життя та смерть, загробний світ (та зазначені вище теми) поступово окреслюють коло есхатологічних ідей.

Цікаво відзначити (у контексті невеликого екскурсу в історію), що есхатологічна міфологія була характерною рисою ацтеків. Вона оповідала про цикли та епохи Сонця, його чотири етапи (форми) існування. Розповідала про його загибель. Небесне світило втілювало в собі ідею стабільності космосу. Зміни в ньому сприймались як певні знаки, які свідчили про кінець світу. З часів ацтеків ведуть свій початок вірування про необхідність підтримувати силу богів та небесних світил за допомогою певних ритуалів жертвоприношення. Їх метою було відкладення кінця світу. Останній сприймався як час очищення, катастрофи, землетрусів та голоду. Первісна людина вважала, що ритуал гармонізує цілі Всесвіту та людства, підтримує життя. Як наслідок, виступає гарантом існування, продовжує Долю живих істот. Окресленні ідеї отримають свій розвиток і в інших релігійних світоглядах.

Есхатологічна модель єгиптян: загальні риси. Дуалістичні уявлення про Долю людини та Всесвіту осмислюється нами у відповідності з двома концепціями часу (характерних для стародавніх єгиптян). Перша концепція мала назву «нехех». У смисловому відношенні під її владу підпадає все мінливе. «Нехех» у вигляді пам'яті повертала до першооснови (сфери Духу). У нашому контексті так тлумачиться Доля земна. Другий вимір розуміння часу носило ім'я «джет», яке орієнтувало на вічно існуюче. Цей вимір орієнтує на експлікацію Ідеї Долі, яка «продовжується» у вічності (джет). Вона розкриває погляд на безсмертне існування духовних сут- ностей у потойбічному світі, мислиться поза часом, але актуалізується в ньому. Ця ідея об'єднує подвійне розуміння Долі (мінливої та вічної). З одного боку, Доля духовних істот реалізується у поцейбічному їх існуванні. З іншого боку, їх життя продовжується в Абсолюті, над сущим.

Велика есхатологія у контексті розкриття теми Долі спонукає нас до окреслення деяких уявлень єгиптян пов'язаних з космогонією. В космогоніі періоду епохи Стародавнього Царства йдеться про Ра-Атума, який створив Шу (Повітря) і Тефнут (Вологу). Потім від них з'явились Геба (Земля) та Нут (Небо). Останні породили Осіріса, Сета, Ізіду та Нефтіду. Отже, з часу творіння богів починає свій рух їх Доля та Доля світу (його представників) [3].

Смисловий вимір індивідуальної есхатології розкриває теологія храму Ра (у Геліопі). Вона оповідала про Долю царя після смерті, який усвідомлювався як бог, формувала уявлення та вірування у шляхи душі за гробом. Отже, Бог Сонця приймає фараона у вічність, в небесне буття. В образі птиці, саранчі, або скарабея фараон сходить у блаженні Поля. Перехід до них пов'язаний з необхідністю очищення. Потойбічне буття уявляється як багаторівневе. Щоб перейти на наступний рівень цар повинен був відповісти на певні питання (у вигляді магічної формули). Ця процедура нагадує відомий обряд ініціації, але такий, що відбувається в іншому світі. У літературі ми зустрічаємо розповідь про небесну Долю царя. А саме, у загробному світі цар не зустрічається з Осірісом (суддею). Цар усвідомлюється як рівний богу. Він сідає на небесний трон, починає правити народом у вічності. З одного боку, це окреслює картину небесного світу (культивує ідею небесного Суду), тобто вказує на ідею загробного суду над душами людей. З іншого боку, орієнтує на карту небесного світу, а саме на світоглядні цілі у досягненні вищого існування (виміри, які душа повинна пройти) [2; 3].

На протязі аналізу стародавніх уявлень ми періодично стикаємось з ідеєю Єдиного цілісного буття, яка змістовно розкриває у його межах безперервний зв'язок небесного та земного світів, тобто його Долю (проявлену у Долі інших істот). Вона презентується у поглядах на Дух та Природу. Остання презентується в образі богині. Разом вони керують Долею Всесвіту, духовними та земними Долями духів (процесом їх втілення в земну реальність). Отже, проходить контекстуальна акцентуація на духовному вимірі буття, який проявляється у земному його втіленні та є джерелом життя, тобто Доль всього існуючого. Під цим кутом зору стає зрозумілим погляд єгиптян на богів, а саме на культ фараона (представника небесних вимірів). Він вказує та орієнтує на цей вічний взаємозв'язок, взаємовплив двох сторін однієї реальності (Єдиного).

В поглядах, віруваннях, сакральних культах дедалі закладаються ідеї Долі обраних небесами (царів, фараонів, богів), тобто їх божественного походження та земного втілення, а також їх шляхи сходження (та всіх душ) з небесних сфер (мандри душ за гробом). У загальному вигляді формується розгалужений змістовно вимір індивідуальної есхатології, а саме роздуми про індивідуальні Долі різних видів душ.

Уявлення про божественну сутність фараона постійно культивуються у просторі стародавньої свідомості, ведуть свою історію з глибин первісних вірувань. Вище ми говорили про Долю царя у контексті його сходження у небесну сферу. Тепер її окреслимо в іншому векторному осмисленні. Доля володаря починається (у божественному бутті), а потім продовжується у земному його житті. Відомості про неї ми черпаємо з уявлень про першого царя Менеса. Завершується небесне коловертан- ня Долі царя його сходженням на небо. Після смерті фараон своє земне існування продовжував на небесах. Там актуалізувалась його Доля небесна (безсмертя). Це наштовхує на думку про зародження ідеї Єдиної Долі його душі, яка презентує та віддзеркалює ідею Долі всіх душ.

Доля всіх фараонів сприймалась як Доля богів, які керують світом та забезпечують процвітання країни. У нашому контексті боги дбають про Долю земну та Долю всіх її представників. Саме з цієї сакральної ідеї починає формуватись єгипетська карта світу. Ідея безсмертя стає її світоглядною засадою. Доля божеств розкриває світоглядні орієнтири віри у Долю людських душ (індивідуальну), формує уявлення про сходження та мандри душ за гробом.

Доля богів. Розвинена теологія щодо богів склалась у стародавньому Єгипті (щодо бога Птаха, згодом Осіріса та Гора). Релігійні уявлення Єгипту оберталися навколо ідеї їх земної Долі, тобто фізичного втілення. Отже, Доля представників божественного пантеону не уявлялась поза реалій цього світу, їх земних життів. Відбитки уявлень про неї зафіксовані на стародавніх стінах храмів, склепів, тобто в артефактах культури. У межах стародавніх уявлень єгиптян Доля богів існує в ареолі ідеї вічного життя, безсмертя [3].

У цьому контексті згадується Ізіда, яка співала «Піснь Воскресіння». Вона призивала душу померлого чоловіка до земного існування. Під різними кутами зору у колі стародавніх вірувань єгиптян розкривається земна Доля богів. У цьому сенсі особливу популярність в межах релігійної свідомості тих часів отримала Доля Осіріса. Він був єдиним богом який після смерті був оживленим, а саме отримав перемогу над смертю. Ця легенда укорінює ідею вічного життя, можливість його продовження у небесних вимірах, дає надію на майбутню Долю душі.

Долі божеств знаходяться у стані постійних коловертань, тобто вищі духовні сутності періодично втілюються. Ця ідея підтримує вірування єгиптян у безсмертя, в непорушність космічного світоустрою [3]. Ідея Долі богів закладається у просторі уявлень про великого бога, який іменувався Птахом. Він мислився як творець життя та вищих істот (богів). Йому приписувалась також функція творіння їх земних Доль. Саме він керував їх перевтіленнями. Отже, Доля земних сутностей, земного буття формується завдяки богам. На почату творення світу перші Долі богів асоціюються у єгиптян з їх втіленнями у світ речей (в глину, камінь, рослинний світ, в усі різновиди існуючих форм). Доля богів окреслює структуру Всесвіту. Їх сходження в царство мертвих символізує вічне життя та переходи душ по інший бік реальності, з одного боку. З іншого боку, формує уявлення про небесні сфери, духовні виміри по яким мандрує душа за гробом. Засадничою стає тема духовної трансмутації, яка «фіксує» у свідомості людини ідею вічної Долі (Єдиної) індивідуальної душі [3]. Так чи інакше, а ідея Долі отримує свій розвиток в стародавньому світогляді, фіксується на рівні свідомості культури. Ідея вічної Долі богів породжує ідею вічної Долі людських душ. Наступним її значущим виміром здійснення є наступна сфера.

Фізична реальність та її Долі. У черговий раз ми стикаємось з думкою, що в стародавньому світогляді єгиптян Доля Космосу та земного світу повністю залежить від прихильності богів. Всесвіт створений вищими істотами, які керують ним, Долями його представників (людей, птахів, тварин) та небесними світилами. Як наслідок, в стародавню епоху сформувалась та отримала свій розвиток солярна теологія. Космос та Небесні світила обожнювались. Стародавні люди вірили, що бог Ра (Сонце) кожен день вмирає та відроджується на світанку. Загробна Доля фараона (з часом) починає мислитися як його оживлення в образі молодого бога Ра. Поступово Доля людини починає уподібнюватися сонячному циклу, тобто мислить- ся як перехід від однієї форми буття до іншої, тобто пульсує у межах замкнутого циклу «народження - життя - смерть - відродження».

Доля душі, або індивідуальна есхатологія. Тема індивідуальної есхатології, Долі душі представлена у поширеному вигляді у просторі культури стародавніх єгиптян. Її система координат охоплює земну її Долю та Долю небесну. Єгиптяни першими сформували доктрину безсмертної Долі душі, яка презентується нами як Єдина. Ідея Долі душі, її шляхів після смерті, загробних мандрів привертала особливу увагу стародавніх людей.

В давньоєгипетських уявленнях життя після смерті усвідомлювалось як народження людської душі в зоряних світах (небесах). Небесну сферу розуміли як Матір. В ній відбувається небесне народження душі (її Долі). Душа звільняється від земного тіла, перероджується у божественному житті, актуалізує небесну Долю в позаземних вимірах [3].

Душа вважається безсмертною. Після руйнування фізичного тіла її подальша Доля може розвиватись двома шляхами. Перший шлях розкриває її Долі небесні за гробом, втілюється в ідею небесного воскресіння. Інший шлях вказує на повернення її до земного буття, тобто входження в нове тіло (дитини). Останнє пояснюється як земне воскресіння, процес оновлення Долі земної, яка продовжується у стані нового дитинства. На протязі всієї історії формування та існування єгипетських вірувань атрибутом існування індивідуальної душі усвідомлювалась її Доля у фізичному тілі. Ці ідеї фіксуються на стінах стародавніх храмів. В одному з фрагментів зображена Душа, яка тягнеться до тіла, намагається з'єднатися з ним. На об'єднання останніх були спрямовані різні погребальні ритуали та обряди, молитви жерців. Це фіксується у Книзі Мертвих (буде далі) [3].

Йде мова про те, що єгиптяни приділяли велику увагу Долі земної у контексті значущості здійснення «правильного» переходу. Значення мало збереження тіла померлої людини, особливо голови, яку іменували як «сідницю життя». Страшною Долею (смертю) вважалось спалення та обезголовлення, а також розтерзання шакалами людського тіла. У Книзі мертвих йдеться про те, що перед здійсненням ритуалу погребіння спочатку тіло покійного ретельно мили, потім очищали солями натрію, потім «збирали» та бальзамували. Світоглядні акценти припадали на небесну Долю душі, а не на земну. релігійний свідомість есхатологічний вірування

Треба окремо зазначити, що муміфікація тіл почала здійснюватись при царях перших династій (початок III тис. до н. е.). Ця традиція тісно пов'язана з уявленнями єгиптян про Долю людської душі за гробом, які концентрувались у поглядах на людину та її духовні тіла.

Отже, стародавні єгиптяни поступово розробили вчення про майбутню Долю душі після смерті. Воно складалось також у відповідності до солярних міфів. В священних текстах йдеться мова про підземні сфери. Оповідується як мертві проходять через отвори у Сонці, яке заходить. Шляхи їх небесної Долі йдуть через темряву, ведуть їх до небесного отця Осіріса.

Нами зазначалось, що тема індивідуальної есхатології (Долі душі за гробом) віддзеркалювалась в обрядах жерців стародавнього Єгипту. Відомо, що існувала традиція, коли труп мерця перевозили через озеро (на його західний бік). Останній асоціювався з місцем сходження Сонця. Всі релігійні системи світу окреслювали уявлення про потойбічний світ, його виміри. Поширеним було його сприйняття та тлумачення як місце кари небесної, місце очищення та суду [1].

Нагадаємо, що боги (як представники вічності) уособлювали вічне життя. Їх Доля (Всесвітня) презентувала переходи, коловертання буття, культивувала засади сприйняття універсуму як Єдиного (існування Всесвіту). Йдемо далі. Ідея Долі богів поступово еволюціонувала. Від Долі земної, історій про їх царювання на єгипетському престолі (Осіріса), його смерті (від брата Сета) і до чуда воскресіння (сином Гором). Під нашим кутом зору ця тема (ідея Долі бога) поступово універсалізується. Бог починає мислиться (у розширеному вигляді) як життєва енергія, яка забезпечує вічне коловертання буття, його відродження (циклічний розквіт та цвітіння рослинного світу). Під цим кутом зору згадаємо, що Осіріса сприймали як дух хліба. Висихання Нілу тлумачилось як вмирання бога. Наповнення водою ріки сприймалось як результат плачу богині за мертвим чоловіком. Зростання рослинності сприймалось як його оживлення. Бог асоціювався з новим врожаєм. У різних варіаціях міфу про Осіріса він тлумачився по-різному. Інколи як дух дерева (злаків). Взагалі мислився як дух рослинності, бог плодючості. Інколи йому вклонялись як богу Сонця. Смерть та воскресіння бога святкувалось у всіх кутках Єгипту, інколи вона інсценізувалась. Ідея Долі бога породила ниску обрядів та ритуалів, які розкривають тему вічного життя по інший бік світу. Обряд погребіння статуї Осіріса в могилу людей здійснювалось з метою призиву воскресіння мертвих, а саме отримання дару духовного безсмертя [2; 3]. Отже, Осіріс сприймається як основа існуючого життя, його джерело. Він з'єднує світи (небесний та земний). Йде мова про ідею Долі Духу життя.

З легендою про Осіріса пов'язані уявлення про загробну Долю душі. Після своєї смерті бог став царювати в царстві мертвих. Він став царем вічності, володарем підземного світу та мертвих. Осіріс здійснював суд над душами останніх. Мертві повинні були сповідатись перед богом. Після цього їх тіла звішували на вагах правосуддя. Грішних карали, а доброчинні души відправлялись у вічне царство. Знову підкреслимо, що воскресіння Осіріса єгиптянами сприймалось як гарантія існування вічної індивідуальної Долі душі. Вони вірили, що кожна душа може жити вічно у небесному царстві [2].

Ідея Долі землі (матерії) укорінюється в уявленнях про богів, які вмирають та відроджуються. Ця ідея розвивається в різних кутках світу, релігійній свідомості Фінікії. Її мотиви оповідає міф про Долю бога Аттіса (Мала Азія). Стародавній єгипетський міф про Долю Ізіди розповідає про воскресіння плоті. Ця ідея згодом отримає свій розвиток і у просторі античного світу.

Отже, реконструкція засадничих ідей стародавнього світогляду презентує різні виміри здійснення есхатологічної теми Долі (певну структуру есхатологічної моделі світу). Ідея Долі проростає в релігійному світогляді єгиптян, стає базовою ідеєю їх релігійних поглядів. У вигляді теми Долі богів вона виступає значущим атрибутом їх релігійної картини світу. Основними віхами її розвитку стали теми: Доля небесна та земна; Доля душі за гробом; Доля представників божественного пантеону; Доля країни; воскресіння Людства; небесного Суду та ін.

Бібліографічні посилання

1. Тэйлор Э. Первобытная культура; [пер с англ.]. - М.: Социально-экономическое издательство, 1939. - 567 с.

2. Фрэзер Дж. Дж. Золотая ветвь: Умирающие и воскресающие боги растительности; [пер. с англ.]. - М. : АТЕИСТ, 1928. - Вып. III. - 197 с.

3. Элиаде М. История веры и религиозных идей: От каменного века до элевсинских мистерий. - М. : Академический Проект, 2008. - 622 с.

Анотація

Ключові слова: душа, есхатологія, ідея, індивідуальна, світогляд, циклічна.

Ключевые слова: душа, эсхатология, идея, индивидуальная, мировоззрение, циклическая.

Keywords: soul, eschatology, idea, individual, world view, loop.