Проблема поділу як ключовий аспект ідентичності особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Криворізький державний педагогічний університет (Україна, Кривий Ріг)

Кафедра філософії

Проблема поділу як ключовий аспект ідентичності особистості

Оліфер О.Є., аспірантка

Анотація

поділ ідентичність локк

Встановлено, що проблема поділу в процесі свого розвитку проходить довгий шлях від прикладу до уявного експерименту, що згодом став окремою проблемою. Ми виокремили три етапи в історії проблеми поділу: зародження цього сценарію в прикладах Дж. Локка, актуалізації як окремої проблеми та відмови від її розв'язання.

Ключові слова: проблема поділу, ідентичність особистості, уявний експеримент, нео-локкіанізм,Дж. Локк, аналітична філософія.

Annotation

The paper considers the fission problem as one of the main aspects of personal identity. The state that the fission problem appears simultaneously with the conception of personal identity and reflects the changes in its problem field, that is why it is reasonable to consider the development of the problem of personal identity through the fission problem.

The learnt article determines that in the process of its development, the fission problem goes a long way from an example to a thought experiment, which, afterwards, turns into a separate problem. The have distinguished three stages in the history of the fission problem: the beginning of the script in J. Locke's examples, its actualization as a separate problem and the refusal to solve it.

The paper shows that the fission problem demonstrates weaknesses of the today's neo-Lockian conceptions of personal identity. At 'within this paradigm the fission problem cannot be actually solved, the philosophers are beginning to avoid attempts to solve it, which was illustrated with the example of the closest--continuer theory by R. Nozick. We define that there -will be a revision of the concept of person in analytical philosophy in the future.

Keywords: fission problem, personal identity, thought experiment, neo-- Lockeanizm, J. Locke, analytical philosophy.

У сучасній аналітичній філософії однією з актуальних тем є проблема ідентичності особистості. У загальному вигляді її визначають як тотожність особистості самій собі в часі. Ця проблема не нова, хоч і набула поширення лише з середини минулого століття: основи сучасної теорії тотожності були закладені ще Дж. Локком та його послідовниками в XVII-XVIII ст. Сьогодні проблема тотожності особистості - це міждисциплінарна проблема, яка охоплює різні галузі знань і численні аспекти.

Одним із них є так звана проблема поділу (the fission problem). Деякі сучасні британські філософи, зокрема Д. Віггінс, Г. Нунан, Д. Парфіт розглядають її як окрему проблему, яка варта уваги, інші, наприклад Б. Вільямс, - лише як сценарій уявного експерименту, який можна використати для ілюстрації певної тези. Загалом, до неї звертаються Р. Нозік, Б. Вільямс, Д. Віггінс, Д. Парфіт та багато інших.

На нашу думку, проблема поділу варта уваги, тому що, по-перше, через її призму можна представити дискусії щодо ідентичності особистості в усіх їх аспектах. По-друге, становлення проблеми поділу є перехідним етапом між так званими внутрішнім поглядом на особистість та сучасним зовнішнім поглядом, про які згадують історики філософії Р. Мартін та Дж. Барресі [З, с. 2]. По-третє, проблема поділу вказує на недоліки сучасних концепцій ідентичності особистості.

Поділ (the fission) - це сценарій уявного експерименту, за яким особистість, наче амеба, поділяється на дві такі самі особистості. Як окрема проблема вона постала порівняно нещодавно: лише в 60-х роках минулого століття. Однак аналіз публікацій Р. Мартіна та Дж. Барресі [4], а також К. Себергер-Форстром [8] та інших згаданих вище філософів показав, що проблема поділу виникає в кінці XVII - на початку XVIII ст., і на різних етапах свого розвитку була як прикладом, так й уявним експериментом, що перетворився на окрему проблему. Тому в її розвитку ми виокремили кілька етапів, що відображають не лише її виникнення, розвиток та занепад, але й пов'язані зі зміною проблематики проблеми ідентичності особистості. На нашу думку, у розвитку проблеми поділу можна виділити такі періоди: 1) зародження як уявного експерименту в філософії Нового часу в XVIII ст.; 2) актуалізація уявного експерименту в сучасній аналітичній філософії та становлення поділу як окремої проблеми (1950-ті - 1970-ті рр.); 3) відмова від вирішення проблеми поділу (з 1980-х рр.).

Зародження згаданої проблеми як уявного експерименту відбулося одночасно зі становленням нового погляду на проблему ідентичності особистості, яка в сучасному варіанті була порушена Дж. Локком. Саме він уперше й запропонував сценарій цього уявного експерименту в трактаті «Розвідка про людське розуміння». Дж. Локк намагався оновити стару схоластичну проблему принципу індивідуації, надавши їй нового змісту. Він відмовився від традиційного погляду, за яким тотожність зводиться до незмінності або матеріальної, або нематеріальної субстанцій. На думку філософа, критерієм тотожності особистості є свідомість. Один із прикладів, який Дж. Локк наводить для доказу своєї тези, - це приклад із відрізаним пальцем. Його суть полягає в такому: якщо відрізати мізинець, людина перестане його відчувати, але попри зміни в матеріальній субстанції на тотожність особистості це не вплине, оскільки людина й особистість - два різні поняття, тотожність особистості залежить лише від свідомості, яка залишається незмінною. Якщо після ампутації пальця свідомість би залишилася в пальці й покинула тіло, то це свідчило б, що тіло або окрема його частина є критерієм ідентичності особистості, а тіло й особистість - одне й те саме [2, с. 194].

У своєму іншому прикладі про денного й нічного Сократа Дж. Локк намагався обґрунтувати, що особистість не зводиться до нематеріальної субстанції, а має соціальну значущість, оскільки є об'єктом нагород і покарань. Якщо Сократ уночі не пам'ятає, що він робив удень і навпаки, якщо денний Сократ не усвідомлює свої нічні вчинки, то, за Локком - це дві різні особистості. Оскільки денний Сократ не знає про те, що скоює нічний Сократ і навпаки, то денний Сократ не несе відповідальності за вчинки нічного [там же, с. 195]. Фактично цей приклад є так званою проблемою множинної особистості, що сьогодні є предметом обговорення в інших людинознавчих дисциплінах.

Дж. Локк не до кінця розкрив згадані ним приклади, оскільки він розглянув їх лише як можливість проілюструвати свої тези, і не ставив собі за мету перетворити їх у повноцінний уявний експеримент. Тому проблема поділу в його трактаті лише зароджується, але не набуває того вигляду, в якому наявна зараз.

Звісно, думка Дж. Локка про те, що ідентичність особистості не Грунтується ані на нематеріальній субстанції, ані на матеріальній, і що свідомість, тобто здатність до сприйняття - це щось інше, відмінне від поняття субстанції, викликала жваве обговорення, яке тривало протягом кількох століть. Дебати стосувалися не тільки і не скільки проблеми ідентичності, хоч вона і була головною темою, але й проблеми походження свідомості: якщо матеріальна субстанція породжує свідомість, то тотожність особистості редукується до єдності фізичного тіла людини, якщо ж ні - то до нематеріальної. Серед англійських філософів, які розглядали проблему походження свідомості в XVIII ст., найбільш відомі С. Кларк та Е. Коллінз, листування яких було оприлюднене в 1738 р. Перший захищав погляд, що мислення або свідомість - нематеріальна субстанція, яка за своєю природою вічна, у той час як Е. Коллінз вважав, що джерелом свідомості є матерія [3, с. 39-40].

Особливу увагу в цих дебатах привертає філософська спадщина С. Кларка. Він спростовував думку про те, що свідомість - властивість матерії, тому що у такому випадку будь-яка матерія була б свідомою, що суперечить дійсності. Щоб довести це, С. Кларк використовував приклади з поділом, які розвинув майже до сценарію сучасного уявного експерименту. Уявімо, що найменшу частинку матерії, яка наділена здатністю мислити, поділили навпіл. Постає запитання: що буде основою мислення, якщо припустити, що матерія має таку властивість? Якщо здатність мислити залишається лише в одній із частин, це означає, що або лише ця частина спершу й мала властивість мислити. Якщо ж здатність мислити мають обидві частини, то це означає, що одна і та ж індивідуальна властивість може бути перенесена з одного суб'єкта на інший, що неможливо [цит. за 4, с. 34].

Інший приклад С. Кларка вже можна назвати першим уявним експериментом, у якому розглянуто сучасну проблему поділу. Уявімо, що Бог відтворив свідомість померлої людини в одному тілі. А потім відтворив цю свідомість в різних тілах. Чи будуть ці люди однією особистістю? Філософ ставить запитання: чи будуть ці люди однією особистістю, і чи будуть вони всі нести відповідальність за вчинок одного із них. С. Кларк вважав, що це неможливо [цит. за 4, с. 35].

Дослідники історії філософії Р. Мартін та Дж. Барресі виявили схожі аспекти у творах Г. Грува та А. Такера. Г. Грув вважав, що всі люди мають однакову за своїми властивостями свідомість, а раз так, то вони повинні бути однією особистістю. А. Такер, що зараз майже невідомий широкому загалу, однак який був доволі видатною особистістю в філософії XVIII ст., заперечував думку, що свідомість можна звести до матерії, а матерію - до окремих атомів, оскільки б тоді виходило, що особистість складається із атомів мозку, і в усіх людей схожа особистість [там же, с. 44].

Другий етап у розвитку уявного експерименту з поділом та поступове становлення цієї проблеми відбувається в 50-60-х роках XX ст. Повноцінний сучасний уявний експеримент із поділом знаходимо в статті Б. Вільямса «Ідентичність особистості й індивідуація» [11]. Філософ заперечував, що свідомість може бути достовірним критерієм ідентичності особистості, що проілюстрував на прикладі з Чарльзом, Робертом та Гаєм Фоксом. Цей уявний експеримент автор також називає аргумент редуплікації. Уявімо, що юнак на ім'я Чарльз пройшов процедуру зі зміни свідомості й почав вважати себе Гаєм Фоксом. Відповідно до психічного критерію тотожності Гай Фокс і Чарльз - одна й та ж особистість, тому що вони мають одну свідомість. Проте якщо уявити, що брат Чарльза, Роберт пройшов ту ж саму процедуру, що й Чарльз, і також почав вважати себе Гаєм Фоксом, то Роберт також тотожний Гаю Фоксу, як і Чарльз. Однак Роберт і Чарльз не тотожні один одному в цей момент, бо одна й та ж особистість не може знаходитися в різних місцях одночасно. Крім того, якщо що в один і той же момент Роберт і Чарльз знаходяться в різних кімнатах, де виконують різні завдання, то вони отримують різний досвід, а значить зміст їхньої свідомості також різний. Отже, вони не тотожні один одному і не є однією особистістю, тому свідомість не може виступати надійним критерієм тотожності [11, с. 238-239].

У 1963 р. С. Шумейкер запропонував уявний експеримент про Браунсона. Суть його полягає в такому: дві людини Браун і Робінсон потребували операцію з пересадки мозку, але сталося так, що мозок Робінсона помер, як і тіло Брауна, тому довелося пересадити мозок Брауна в тіло Робінсона. Індивіда, що утворився, назвали Браунсон. Постає запитання, чи буде він Брауном чи Робінсоном, або кимось третім. Сам С. Шумейкер не стверджував, що Барун і Браунсон - це одна особистість, але і не спростовував це, оскільки Браун і Браунсон мають одну свідомість [9, с. 23].

Д. Віггінс зацікавився цим уявним експериментом і вирішив доповнити його. Саме в цьому варіанті сценарій уявного експерименту з поділом перетворився на проблему. Уявімо, що мозок Брауна поділили на дві частини й пересадили у два інших, кажімо, штучних тіла. Уявімо, що EpayHj та Браун₂ обидва прийшли до тями й пам'ятають своє минуле життя як Браун, донор мозку [10, с. 53]. Д. Віггінс зазначив, уявний експеримент С. Шумейкера покликаний довести, що критерієм тотожності особистості є свідомість, однак він не тільки нічого не доводить, а навпаки спростовує всі нео-локкіанські теорії ідентичності особистості, оскільки тотожність - це зв'язок, якому властива транзитивність, тобто якщо Барун = EpayHj і Барун = Браун₂, то EpayHj = Браун₂, але в цьому випадку транзитивність порушено, тому що EpayHj і Браун₂ знаходяться в різних місцях і їхня свідомість має різний зміст [там же, с. 54].

Важливим поворотом у дискусії щодо ідентичності особистості є однойменна стаття Д. Парфіта, яка він опублікував у 1971 р. Він не був першим, хто констатував неможливість вирішення проблеми поділу, оскільки такі думки виникли одночасно з сценарієм поділу як таким, однак у своїй статті він приходить до парадоксального на перший погляд висновку, який ускладнив проблемне поле концепцій тотожності особистості й певною мірою став завершальним на другому етапі розвитку проблеми поділу як окремої проблеми: категорія тотожності неважлива, тому від неї варто відмовитися. До такого висновку він прийшов, розглянувши наведений вище експеримент Д. Віггінса. Д. Парфіт зацікавився запитанням, що трапиться із Брауном після операції з пересадки мозку та його поділом. Він виокремив три варіанта вирішення проблеми: 1) Браун помре; 2) Браун продовжить життя як один із двох індивідів, 3) Браун продовжить своє існування як два індивіди (EpayHj та Браун₂ одночасно). Перший варіант здається Д. Парфіту зовсім сумнівним, оскільки одна пересадка мозку часто завершується успішно, тому подвійний успіх не може призвести до подвійної невдачі. Якщо одна з частин мозку приживеться, а інша ні, тоді Браун продовжить своє життя як один із двох індивідів: або EpayHj, або Браун₂. Однак проблема виникає в результаті подвійного успіху: Браун не може бути одночасно в двох місцях і в двох тілах. Індивіди, що утворяться після успішної операції не можуть зберігати свою тотожність із Брауном, бо зміст свідомості в них в цей момент часу буде різним. Д. Парфіт вважав, що проблема, яку насправді актуалізує уявний експеримент зі поділом, - це проблема чи продовжить своє буття вихідний індивід. Очевидно, що вихідна особистість продовжить своє індивідуальне буття як одна або одразу дві особистості, які між собою не будуть тотожні, а отже, категорія тотожності як така більше не важлива [6, с. 5].

Третій етап у розвитку проблеми поділу відображає поступовий спад інтересу в філософів до неї. Після згаданої статті Д. Парфіта й виходу його монографії, присвяченої проблемам етики й тотожності особистості в англо-американській філософії дискусії щодо тотожності особистості були направленні на доведення чи спростування думки Д. Парфіта. В результаті в 80-х роках минулого століття Г. Нунан та Р. Нозік прийшли до висновку, що розв'язати проблему поділу фактично неможливо. Обидва філософи наполягали на тому, що симетричність стосовно особистості та її ідентичності полягає також у тому, що індивід може мати зв'язок тотожності лише з одним із індивідів, але не з двома одночасно, що було впроваджено в концепції найближчого продовжувача Р. Нозіка.

Для ілюстрації свого погляду Р. Нозік наводить приклад із Віденським гуртком. Уявімо, що кілька членів гуртка іммігрували до Туреччини, де під час війни продовжили свої філософські дискусії. Якщо продовжувач один, то він є тотожним оригіналу. Якщо ж уявімо, гурток розколовся на кілька, один із яких продовжує свою діяльність у Туреччині, а інший - у США, то тоді жоден з них не може бути визнаний тотожним із оригінальним гуртком [4, с. 34-35]. Погляд Р. Нозіка свідчить про відмову від вирішення проблеми поділу, що означає: дискусії щодо ідентичності особистості поступово переходять у наступну стадію, що можна простежити у становленні концепцій нарративної ідентичності М. Шехтмен [7] та етичної особистості X. Корсгаард [1], які виникають уже в 90-х рр. Зараз до проблеми поділу повертаються лише, щоб систематизувати або узагальнити історію розвитку концепцій тотожності.

Р. Мартін та Дж. Барресі як одну із тенденцій сучасної аналітичної філософії у зв'язку з проблемою тотожності особистості називають перехід від внутрішніх концепцій особистості до зовнішніх [З, с. 2]. Становлення проблеми поділу як окремої у філософії як раз сприяло становленню зовнішнього погляду на формування особистості. Якщо в класичних філософських концепціях визнавалося, що людина у соціальному плані є особистістю, ця особистість не отже стати іншою людиною. То в сучасних концепціях, що належать до зовнішнього погляду на формування особистості, стверджуються, що за певних умов два індивіди можуть бути однією особистістю. Наприклад, у проблемі поділу людина перестає існувати як біологічна істота, однак продовжує буття як особистість шляхом трансплантування мозку, клонування тощо. На нашу думку, у майбутньому пріоритетним в онтології залишиться саме зовнішній погляд, що яскраво проілюстрований у концепції Р. Нозіка.

Як було зазначено вище, проблема поділу вказує на основні хиби у сучасних концепціях тотожності особистості. Зокрема мова йде про критерії тотожності. Традиційно виокремлюють два критерії: фізичне тіло та психіку. Дж. Локк і С. Кларк використовували поділ, щоб довести перевагу психічного критерію над фізичним, а вже у XX ст. Б. Вільямс використав поділ, для того щоб довести протилежне. Уявний експеримент, який був покликаний довести погляд Локка, у нео-локкіанстві його повністю спростовує, що свідчить про неспроможність останнього запропонувати вірогідні критерії тотожності. Фактично, повернення до проблеми поділу у XX ст. показує, що перегляду підлягають не лише критерії тотожності, але й уся сукупність концепцій, в основі яких лежить локківське розуміння тотожності особистості.

Вірогідно, у подальшому проблема поділу буде все рідше використовуватися в розгляді концепцій тотожності особистості, оскільки увага філософів буде звернена на перегляд поняття «особистість» і побудову його нового розуміння.

Список використаних джерел

1. Korsgaard С. Personal Identity and the Unity of Agency: A Kantian Response to Parfit / Christine Korsgaard И Philosophy & Public Affairs. - 1989. - №18. - P.101-132.

2. Locke J. An Essay Concerning Human Understanding / John Locke [ed. by A. S. Pringle-Pattison]. - Oxford: The Clarendon Press, 1924. - 433 p.

3. Martin R. Introduction: Personal Identity and What Matters in Survival: An Historical Overview / Raymond Martin, John Barresi П Personal Identity / [ed. Raymond Martin, John Barresi]. - Cornwall: BlackwellPublishing, 2003. - P.1-74.

4. Martin R. Naturalization of the Soul: Self and Personal Identity in the Eighteenth Century / Raymond Martin, John Barresi. - London: Routledge, 2000.

5. Nozick R. Philosophical Explanations / Robert Nozick. - Massachusetts: The Belknap Press of Harvard University Press, 1981. - 784 p.

6. Parfit D. Personal Identity / Derek Parfit И The Philosophical Reviewer. - 1971. - Vol.80, No.l. -P.3-27.

7. Schechtman M. Staying Alive: Personal Identity, Practical Concerns, and the Unity of a Life / Marya Schechtman. - Oxford: Oxford University Press, 2014. - 214 p.

8. Seberger-Forstrom K. J. John Locke and Personal Identity: Immortality and Bodily Resurrection in Seventeenth-Century Philosophy / Katharine Joanna Seberger-Forstrom. - London: Continuum International Publishing Group, 2010. - 154 p.

9. Shoemaker S. Self-Knowledge And Self-Identity / Sydney Shoemaker. - Ithaca: Cornell University Press. - 1963. -261p.

10. Wiggins D. Identity And Spatio-Temporal Continuity / David Wiggins. - Oxford: Basil Blackwell, 1967. - 85 p.

11. Williams B. Personal Identity and Individuation / Bernard Williams И Proceedings of the Aristotelian Society. - 1957. - Vol.57. -P.229-252.

Размещено на Allbest.ru