Наративний модус людського існування

Размещено на http://allbest.ru

8

ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет»

Наративний модус людського існування

соціально-політичних і правових наук

Слов'янськ

У якості проблемного поля філософський аналіз наративу як модусу людського існування являє собою актуальну і значущу дослідницьку проблему в умовах, коли процеси наративізації впливають на всі форми суспільної свідомості, що відображають і активно формують різні аспекти дійсності. Через це соціальна реальність надає можливості здійснення такого аналізу через з'ясування того, як наратив конституює не тільки соціальну дію, а й людину, яка здійснює цю дію.

Сучасна філософська традиція наголошує на тому, що стосунки людини з дійсністю мають тісний зв'язок, де людина або суб'єкт за допомогою мовних форм описує, пояснює, інтерпретує своє життя, бажання, поведінку і т.д. Зацікавлення наративом в гуманітарних науках виходить з того, що будь-яка форма розповіді є складовою частиною філософських, лінгвістичних, психологічних умов існування, створення певного сенсу.

Завдяки цьому людина здатна знаходити і створювати смисли, якими наповнюється її життя, де за допомогою наративу остання не лише спостерігає складні контексти досвіду, а й інтерпретує його. Філософія зосереджена на можливостях досягнення людиною своєї ідентичності, використовуючи наратив як засіб самоідентифікації і досягнення соціальних цілей. Усвідомлюючи важливість цих моментів і важливість оповідей в людському житті, Ж. Адам і Ж. Женетт пояснюють стрімке зростання досліджень у сфері наратології.

Наративний модус людського існування полягає в тому, що вони (наративи) надають практикам сенсу і структурують людський досвід, будучи присутніми в тому, що робить людина або про що вона думає. На думку О. Духніч, суб'єкт конструює в просторі власну наративну ідентичність. В процесі нарації, психічна реальність суб'єкта і реальність тексту стають тотожними одне одному.

Наратив - це розповідь, історія, яку склали люди для опису та організації свого досвіду і способу їх життя «ми організуємо свій досвід і пам'ять людських подій, головним чином, у формі наративу - історій, міфів, причин робити або не робити щось і т.д.» - зазначає Дж. Брунер [3, с. 76]. Теоретико-методологічна розробка феномену наративу як модусу людського існування здійснюється з урахуванням великого обсягу знань про його види та характеристики. Філософська думка XX ст., активно вивчаючи наративи, формує велику кількість концепцій і теорій, з яких варто виділити діалогічну теорію наративу М. Бахтіна; психоаналітичні теорії 3. Фрейда, Ж. Лакана; герменевтичну концепцію П. Рікера; постструктуралістські і деконструктивістські теорії.

Дослідники-постмодерністи вивчають наративи як реальність людини, яка в них розкривається. Саме реальність відкриває широкі можливості аналізу, дає багатий матеріал для з'ясування того, як наратив формує її. Наратив є фундаментальним компонентом соціальної взаємодії, що виконує функції створення і трансляції знання, а також самопрезентації індивідів.

Різноманітні аспекти наративу досліджувалися такими вченими: С. М. Зенкін, Г. І. Зверева, В. М. Сиров, І. В. Троцук, О. Г. Трубіна, В. І. Тюпа та ін. Наратив став предметом прихильної уваги і вітчизняних філософів, а детальна характеристика останнього як модусу людського існування була представлена у роботах І. Богачевської, С. Гатальської, Н. Ісак, О. Мішалової та інших. Тим не менш, існує певна нерозробленість та неоднозначність зазначеного феномену.

Мета статті полягає в теоретичному з'ясуванні особливостей наративного модусу людського існування, а також у визначенні наративу як соціального механізму, що має прагматичний потенціал.

Наративи особливо реагують на модуси людського існування, де час виступає виміром людського життя, який оформлюється в розповідь. У такий спосіб відбувається організація переживання часу людиною. Наратив - це структура і практика, яка демонструє людське існування в часі і представляє людей в якості темпоральних істот. В силу зазначеного зростає їх роль для саморозуміння людей, оскільки вивчення природи та особливостей наративів, того, як і чому люди їх конструюють, запам'ятовують, переказують є, по суті, вивченням одного з фундаментальних та унікальних для людини шляхів розуміння сущого і самого себе. Життя будь-якої людини виражає категорію цілого, оскільки представлене у вигляді історії, що в соціумі виявляється як переплетіння таких історій. Являючи собою специфічний тип знання, наратив не просто фіксує події, він інтерпретує їх як важливі частини такого цілого.

На думку І. Брокмейера та Р. Харре: «Хоча наратив може окреслювати індивідуальні та ситуаційно-специфічні версії реальності, він використовується у загальноприйнятих лінгвістичних формах, таких як жанри, структури сюжету, лінії оповіді, риторичні тропи.

Таким чином історія, яку оповідають, розповідачі і слухачі, і ситуація, в якій її оповідають опиняються пов'язаними з базовою культурно-історичною структурою. Іншими словами, наш локальний репертуар наративних форм переплітається з більш широким культурним набором дискурсивних порядків, які визначають, хто, яку історію розповідає, де, коли і кому» [2,с. 31].

У наративному дискурсі факти буття самості, що включають потенційну зрозумілість, як зазначає Н. Ю. Ісак, набувають подієвого характеру. «Наратив як розповідь має зв'язок з історією, що в ньому оповідується; як дискурс історія існує завдяки зв'язку з нарацією, яка його породжує.

Нарація - є актом, що дає життя розповідному висловлюванню і розповідному змісту; вона є діалогічним залученням самості до події, що оповідається, тим самим містить у собі іманентність адресування іншому, який здатен її осмислити» [4, с. 134].

На думку дослідниці, життєві історії люди спочатку проживають або, точніше, переживають, а потім розповідають їх. Через це будь-яка історія, яку розповідають або слухають, стає частиною інших розповідей. Отже, форма наративу виявляється придатною для усвідомлення власної самості і для розуміння дій іншого.

Характеризуючи елементи, які необхідні для будь-якого наративу, визначаючи принципи, згідно з яким створюються останні, досліджуючи механізми, якими наративи відображають себе, наратологія надає тлумачення їх в якості тематичної рамки. Ф. Ніцше стверджував, що людина, пояснюючи світ, наповнює цю інтерпретацію власним змістом, який виявляється у потребах і можливостях, інтересах і становищі певного суб'єкта. Тому процес пізнання розуміється як індивідуальне сприйняття світу.

«Люди - істоти, які інтерпретують. Постійно переживаючи нескінченну низку подій, вони прагнуть побачити їх взаємозв'язаними і з'ясованими, тобто осмисленими. Наратив подібний до нитки, що сплітає всілякі, розкидані в часі і просторі події в історії» [6, с. 89]. Створюючи власну історію, людина «пише» автобіографічний наратив, використовуючи при цьому культурний наратив, що формує оточення людини.

В останні десятиліття активно обговорюються проблеми взаємозв'язку автобіографічних наративів, проблем ідентичності та різних видів пам'яті. Це призвело до появи так званої теорії «наративної ідентичності», іншими словами, текстового модусу існування людини, де саморозуміння і самовираження, «написання» своєї історії має вигляд єдиного конструкту.

Існує думка, що наративний модус людського існування або наративна ідентичність - це зручний спосіб взаємозв'язку его-ідентичності та ідентичності соціальної, тому що, конструюючи власний наратив, суб'єкт конструює в його просторі особливу наративну ідентичність особистості, що слугує моделлю для вивчення її системи.

В ході нарації індивідуальна психічна реальність і реальність тексту стають тотожними. Особистий наратив часто вписаний у наратив спільноти, групи, етносу тощо. Наратив як модус людського існування виявляється способом надання сенсу діям і практикам ідентифікації та уяви, вказує на переживання суб'єктів в часі, нормативно впорядкує події, тобто обгрунтовує ідентичність суб'єкта в певному уявленні про плинність буття. У такому випадку пам'ять постає як основний фактор або критерій ідентичності. «Наративи прагнуть не до об'єктивності, а до істин досвіду, які розкривають себе тільки після інтерпретації наративу з точки зору його контекстів і впливів на нього: вивчення реальних людей, що мають реальний життєвий досвід в реальному світі, відбувається у наративному аналізі за допомогою тлумачення сенсу, яким люди наділяють пережиті події» [7, с. 44]. Такі наративи здатні пережити спільноту, в якій вони створюються, живуть і запам'ятовуються. самоідентифікація наратив пам'ять

Тому існує референтність відносин між сьогоденням і тим часом, коли відбувалися події, які і розуміються як образи або знаки минулого. Ми приходимо до висновку, що соціальна реальність являє собою, у тому числі, і образ минулого, який виступає як знак для сучасності, як те, завдяки чому сучасність сприймає події минулого, трансформуючи їх у сучасну соціальну реальність, з'ясовуючи, чому запам'ятовуються лише певні події. Варто зазначити, що не всі події актуалізуються сучасністю, запам'ятовуються нею і становлять соціальну реальність спільноти або суспільства у цілому.

На думку П. Рікера: «...для мене світ - це сукупність референцій, що відкриваються різноманітними видами дескриптивних або поетичних текстів, які я прочитав, зрозумів і полюбив. Розуміти ці тексти - означає інтерпретувати життєву ситуацію, усі значення якої з простої життєвої обставини складає світ» [5, с. 261].

Р. Харре говорить про конструювання «Я», що відбувається в ході комунікації або створення власного наративу. Суб'єкт має автономність в процесі інтерпретації соціальних цінностей і норм, що відбувається в результаті того, що світ не є цілком детермінованим, він відкритий для нових інтерпретацій. Будь-яка соціальна реальність це процес конструктивістської діяльності суб'єкта.

Представники настанов конструктивізму - П. Бергер і Т. Лукман зазначають: «Соціальні структури самі є продуктами людської діяльності: суб'єктивні значення, що надаються індивідами своєму світу, піддаються інституціоналізації і тим самим перетворюються на об'єктивні соціальні структури, які, в свою чергу, стають джерелом системи значень. Аналіз тим самим перемикається на практиці соціальних агентів, протягом яких, зрештою, і створюються якісно нові соціальні структури» [1, с. 258].

З самого дитинства людина отримуємо інформацію про світ у формі наративів, де пояснюється, чому відбуваються ті чи інші події, як треба і як не треба себе поводити. Наша повсякденна реальність соціально сконструйована, вона змінна і породжується описами. «Завжди існує можливість іншого розповідання історії, з акцентом на інші події, переживання і смисли (і це стосується в рівній мірі історії окремих людей і цілих народів)» [1, с. 56]. Завдяки наративам як модусам людського існування, людина здатна обмінюватися смислами у формі висловлювання з адресованістю певній аудиторії.

Висновки

Виходячи з вищезазначеного, припускаємо, що людська діяльність, яка є символічною і складається з внутрішніх інтерпретацій самої дії. Наратив представляє собою систему норм, які сприяють інтеграції пізнавального феномену до цілісного культурного світорозуміння, у якому суб'єктивний образ світу пов'язаний із загальними універсаліями культури. Наративний модус людського існування представлений формою знання, яке структурує наше сприйняття соціального світу і самих себе.

Таким чином, процес наративізаціі є індивідуальним, суб'єктивним актом, за допомогою якого досвід проходить через фільтр свідомості, позицію якої соціальна дійсність буде відображати. Кожна соціальна група оперує своїми критеріями для визначення і запам'ятовування важливих фактів. Соціальні рамки різних соціальних груп забезпечують самоідентифікацію будь-якого індивіда, що належить до них.

Список використаних джерел

1. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман. - М.: Медиум, 1995. - 336 с.

2. Брокмейер И., Харре Р. Нарратив: проблемы и обещания одной альтернативной парадигмы / И. Брокмейер, Р. Харре // Вопросы философии. - 2000. - №3. - С.29-42.

3. Брунер Дж. Психология познания / Дж. Брунер. - М., 1977. -412 с.

4. Ісак Н. Ю. Наратив як засіб ідентифікації особи / Н. Ю. Ісак // Мультиверсум. - К.: Український Центр духовної літератури. - 2006. -Вип.52. - С.128-137.

5. Рикёр П. Память, история, забвение / Пер. с франц. - М.: Издательство гуманитарной литературы, 2004. - 728 с.

6. Трубина Е. Г. Нарратология: основы, проблемы, перспективы / Е. Г. Трубина. - Материалы к специальному курсу. - Екатеринбург, 2004. - 156 с.

7. Ярская-Смирнова Е. Р. Нарративный анализ в социологии / Е. Р. Ярская-Смирнова // Социологический журнал. - 1997. - №3. -С.38-61.

8. Carr D. Narrative and the Real World: An Argument for Continuity H History and Theory. - 1986.-Vol.25.- №2. -P.l 17-131.

9. Mink L. O. Narrative Form as a Cognitive Inatrument // The Writing of History. Literary Form and historical Understanding / Ed. By R.H. Canary and H. Kozicki. - Madison, 1978. - P.129-149.

References

1. Berger P., Lukman T. Social'noe konstruirovanie real'nosti: traktat po sociologii znanija / P. Berger, T. Lukman. - M.: Medium, 1995. - 336 s.

2. Brokmejer I., Harre R. Narrativ: problemy і obeshhanija odnoj al'temativnoi paradigmy /1. Brokmejer, R. Harre // Voprosy filosofii. - 2000.-№3.-S.29-42.

3. Bruner Dzh. Psihologija poznanija / Dzh. Bruner. - M., 1977. -412 s.

4. Isak N. Ju. Naratyvjak zasib identyfikacii' osoby / N. Ju. Isak і і Mul'tyversum. - К.: Ukrai'ns'kyj Centr duhovnoi' literatury. - 2006. - Vyp.52. - S.128-137.

5. Rikjor P. Pamjat', istorija, zabvenie / Per. s franc. - M.: Izdatel'stvo gumanitamoj literatury, 2004. - 728 s.

6. Trubina E. G. Narratologija: osnovy, problemy, perspektivy / E. G. Trubina. - Materialy k special'nomu kursu. - Ekaterinburg, 2004. -156 s.

7. Jarskaja-Smirnova E. R. Narrativnyj analiz v sociologii / E. R. Jarskaja-Smirnova // Sociologicheskij zhurnal. - 1997. - №3. -S.38-61.

8. Carr D. Narrative and the Real World: An Argument for Continuity H History and Theory. - 1986. - Vol.25. - №2. - P.117-131.

9. Mink L. O. Narrative Form as a Cognitive Inatrument // The Writing of History. Literary Form and historical Understanding / Ed. by R. H. Canary and H. Kozicki. - Madison, 1978. - P.129-149.

Анотація

Наративний модус людського існування. Каширський М. І., магістр кафедри філософії, соціально-політичних і правових наук, ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» (Україна, Слов'янськ), gileya.org.ua@gmail.com

Досліджуються концептуальні засади наративу як модусу людського існування. Розкрито сутність наративу як складна процедура з вироблення сенсу, яка виступає умовою самоідентифікації та самовизначення. Автором показано, що аналіз наративу визначає його не тільки як самоопис суб'єкта, в якому акти розповідання про себе є фундаментальними для реальності суб'єктивного існування і не тільки як інструмент відображення зовнішнього світу, а як спосіб і умову конструювання сенсу. Автор пропонує поруч з аналізом змісту наративу розглядати в ньому форми презентації індивідуального і соціального досвіду.

Ключові слова: наратив, модус, дискурс, реальність, інтерпретація.

Annotation

The narrative modus of human being. Dyakovskaya G. ОPhD in Philosophy, Associate Professor, Kashyrskii M. I., Postgraduate student. Department of philosophy, socio-political and law sciences. Donbass state pedagogical university (Ukraine, Slavyansk

The conceptual principles of narrative as a human being are investigated. The author considers that narrative determines social construction of reality and semantic basis of being. Social reality opens different opportunities of the analysis, gives the material for understanding how narratives are displayed in Afferent spheres of social life. The phenomenon of narrative as a specific type of knowledge does not record event?, it construct? and interprets these events as an important part of the -whole, it may be individual life or event, group or society. It is known there is the general representation of social reality in narrative, and this social reality is the result of constructivist activity and interpretation. Our reality is socially constructed and generated by description?. The author also suggests examining the forms of presentation of individual and social experience in narrative.

Narrative as a modus of human being is away of giving meaning to actions and practices of identification and imagination. It can point to the experiences of subjects in time, regulate the events, it can also substantiate the identity of the subject in a certain idea of the fluidity of being. Narrative is a system of norms that help to the integration of the cognitive phenomenon into a holistic cultural view, -where the subjective image of the world is associated with the universal universals of culture. The narrative modus of human being is represented by a form of knowledge that structures our perception of the social 'world and ourselves.

Keywords: narrative, modus, discourse, reality, interpretation.

Размещено на Allbest.ru