Філософія та наука: демаркаційні зауваги

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософія та наука: демаркаційні зауваги

Діденко Л. В.,

кандидат філософських наук, доцент,

доцент кафедри філософії гуманітарних наук,

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Анотація

Розглянуто феномени «філософія» та «наука» через окцидентальний зріз. Метою дослідження є демаркування феноменів «філософія» та «наука» через їх оновлене розуміння. Головними методами є розмірковувальний, компаративний, аналізувальний, синтезувальний, герменевтичний, феноменологічний, реконструювальний, моделювальний тощо. Висновки: 1) наука та філософія історично мають одну осноеу -- раціональність, проте кожна з них формує власну «лінію раціональності»; 2) демаркування філософії та науки, з одного боку, є умовним через різнопідходовість тарізноакцентність до самого дослідження феноменів, а з іншого, -- постає досить строгим через наявні «схеми дослідження», авторські візії та обґрунтування; дисциплінарна матриця філософії і терціарність науки поглиблюють демаркування царин через виведення найхарактернішого окремішнього; через апелювання до міждисциплінарності і трансдисциплінарності можливе зближення філософії та науки щодо комплексного дослідження будь-якого феномена; 5) за допомогою ранжування досліджень на практики, програми, проекти дослідника спрямовують на деталізування феноменів за різними схемами -- предметно-об'єктний розгляд, феноменний аналіз, ситуативно-сценарний підхід.

Ключові слова: філософія, наука, дослідницьке поле, раціональність, упорядкованість, різнотлумачення, дисциплінарна матриця філософії, сутність, терціарністьнауки, інновації, міждисциплінарність, трансдисциплінарність, практики, програми, проекти.

Abstract

Every human being can be knowledgeable about different phenomena. The explanation of philosophy and science as different realms is not as straightforward as it may seem. This becomes clear on a consideration of distinguishingfeatures of both. A knowing is a process of making an undefined phenomenon quite transparent. Philosophy is based on a knowing. The main purpose of «this wisdom area» is to define phenomena and to understand them. Science is impossible 'without a research or an investigation. So getting the knowledge is a result of theorization and practicing of human beings. I followed the procedures of questioninganswering, comparative, analysing, synthesing, hermeneutical, phenomenological, reconstructive, modelling, etc. Conclusions: 1) historically, science and philosophy have one basis -- a rationality, but two different lines of the last; 2) on the one hand, distinguishing of philosophy and science is quite relative because of various approaches and accentuation of phenomena's investigation; on the other hand, it is quite rigorous due to the fact of elements availability (I mean «research structure», visions made by author, proofs); 3) 'with help of disciplinary matrix of philosophy and triune science a distinction deepens; 4) an interdisciplinarity and a transdisciplinarity can be usefulfor a distinction of philosophy and science during ajoint work of the last two; 5) every research/investigation is ranked as a practice, aprogramme, aproject.

Keywords: philosophy, science, research field, rationality, orderliness, interpretations, disciplinary matrix of philosophy, essence, triune science, innovations, interdisciplinarity, transdisciplinarity, practice, programme, project.

Пропоноване дослідження є компаративним розглядом феноменів «філософія» та «наука» через окцидентальний зріз та оновлене розуміння.

Презентовані матеріали є другою частиною авторського проекту «Філософія науки та інновацій», який лекціюється здобувачам освітньо-наукового ступеня доктор філософії у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка з 2016-17 навчального року.

Актуальність обраної теми безперечна: при викладанні філософських навчальних дисциплін («Філософія», «Філософія науки», «Філософія науки та інновацій», «Актуальні проблеми філософії» тощо) у слухачів (студентів та здобувачів гуманітарних напрямів, окрім виключно філософського) виникає утруднення щодо розрізняння філософії та науки. І філософія, і наука постають схожо-несхожими через орієнтування на знаннєвість, проведення досліджень, інтелектозастосування, поняттєво-термінологічний каркас, обгрунтованість та критичність тощо.

Пропонована тема є новою саме у такому формулюванні. Я по-авторському обгрунтовую її складові через апелювання до відкритих досліджень. Проблема не тільки у необхідності оновлення розуміння вихідних феноменів - філософії та науки, але й у чіткому їх розрізнянні через специфікаційність кожного.

За допомогою декількох підходів сформулюю робочу гіпотезу. Підхід перший'. 1) термінологічно і філософія, і наука мають бути «обмеженими» дослідницькими полями, тобто не передбачають зовнішніх втручань з іншоцарин; 2) феномени міждисциплінарності та трансдисциплінарності «діятимуть» і у філософії, і у науці. Підхід другий'. 1) у філософії уможливлене формулювання запитань та тільки деякі з них отримують відповіді; 2) у науці запитання здебільшого не формулюватимуть, проте постійно шукатимуть відповіді як уточнювання даних. Підхід третій', філософія та наука постають подібними, але не тотожними, у розгляді феноменів, хоча «проводять цей розгляд різними лініями». Підхід четвертий', передбачена (не) перехідність тем, проблем, запитань з філософії у науку і навпаки. Якщо так, тоді це теми-проблеми-запитання помежівні, а не окремішньоцаринні/внутрішньоцаринні. Якщо ні, тоді дійсно у філософії та науці приділяють увагу різним феноменам, які більше ніде, окрім згаданих царин, не розглядатимуться. Підхід п'ятий', основи філософії та науки різні. Для першої - це усвідомлення (знаннєздобування) та гнозис (знаннєвиведення). Для другої - це досліджування як епістеме (знаннєздобуття як знаннєзастосування). Для обидвох необхідними елементами є пізнавання та когніція, що разом постають «індивідуальними налаштуваннями» антропоодиниці на знаннєвість загалом.

Мета пропонованого дослідження - демарку- вати феномени «філософія» та «наука» через їх оновлене розуміння. Завдання окреслю такі: розглянути окцидентальне розуміння феноменів «філософія»/«рйі1озорйіа» та «наука»/«зсіепсе»; розтлумачити тезу «упорядкованість природи vs хаос різнотлумачень» як прикладу застосовності філософії і науки до дослідження цілісного елементо-утворення; пояснити специфіку дисциплінарної матриці філософії; розкрити терціарність науки; охарактеризувати дослідницьке поле через міждисциплінарність та трансдисциплінарність; демаркувати практики, програми, проекти як варіативи дослідження.

Головними методами, застосованими у дослідженні є розмірковувальний, компаративний, аналізувальний, синтезувальний, герменевтичний, феноменологічний, реконструювальний, моделювальний тощо. філософія наука різнопідходовість терціарність

1. «Філософіяя/ephilosophia» - «наукая/escience». Свідомо розглядатиму виключно окци філософія наука різнопідходовість терціарність відсутність феноменів «філософія» та «наука/науки», або «розмитість тлумачення термінів» через усталені достатньо широко презентовані представниками дослідницькі лінії. Зокрема необхідно звернути увагу на дослідження у межах індології (терміни «анвікшики» [1, с. 80-81], «даршана» [1, с. 322-323]) та сінології (терміни «лунь», «бянь», «шо» [2, с. 5-27], категорія «цзи» [3, с. 200-219]).

Етимологічно філософію виводять через давньогрецьке вкорінення: від поєднання дієслова «фіХєю» (любити) [4, с. 1313] в аспекті «захоплюватися, мати інтерес до, цікавитися» та іменника «аоіріа, 'ц» (мудрість, знання, розуміння; (іноді) метикувальність І рос. сметливость/, хитрість, вправність; мистецтво) [4, с. 1143], але, можливо, друга частина утворена від прикметника «аород, 3» (мудрий; загал, розумний, обізнаний, вправний/майстерний) [4, с. 1143].

Щодо науки наявні утруднення і щодо її етимології, і щодо проявів. Термін вкорінений у латинську мову: іменник «scientia, ае, f» [sciens] (знання, відомості; обізнаність, розуміння, досвідченість; галузь знань, наука) [5, с. 545] пов'язаний із прикметником «sciens, entis» [scio] (досвідчений, умілий, тямущий, майстерний; що робить свідомо, навмисно, з наміром) [5, с. 545], обидва з яких утворені від «scio, TvT (п), Ttum, Іге» (знати; взнавати, зазнавати, відчувати; розумітися, уміти, розуміти, бути досвідченим; знати, бути знайомим; помічати; вирішувати, ухвалювати) [5, с. 545].

На перших етапах (на прикладі Стародавньої Греції) наука і філософія не були демарковані. З одного боку, окремі науки використовували виключно для практико- прагматичних потреб: землеміряння (геометрія), фінансові операції (арифметика), просторове орієнтування мореплавців (астрономія) тощо. З іншого боку, перелік тогочасних наук можна було загалом звести до фізики, тобто філософії природи. Ранні давньогрецькі мислителі, які поступово відмежовувалися від догматичного загалом (у вигляді міфології та релігійних культів), були першими physikos^naiKOi; (тими, хто досліджує physis/ фнои;, природу). Кожен physikos^naiKOi; мав на меті описати та пояснити природний світ через проведення конкретних досліджень: астрономічних, мінералогічних, ботанічних, зоологічних, антропологічних (в межах яких увагу звертали на пояснення соціальних, культурних і політичних аспектів життя людини); а також виявляв зацікавлення загальними проблемами, що переважно стосувалися філософії (Як виник світ? Як він розвивався? Яке його неявне для спостерігача облаштування, які його елементи та начала?). Необхідно врахувати думку Джонатана Барнза: розрізнення між наукою і філософією було незнайоме досократичним філософам, чиє самобутнє творче мислення не терпіло б академічних меж [6, с. 4]; physikoi не виголошували своїх вчень, вони намагалися підтвердити ці вчення, обгрунтувати їх; система світобудови має відбиватися у системі думки - якщо світ організовуваний та пояснюваний через закони природи, то філософія та наука керуватимуться і структуруватимуться законами мислення [6, с. 9]. Якщо іти «за дороговказом Джонатана Барнза», то перший physikos^Dancoi; мав учнів, які «продовжували» його розмірковування або у вигляді іншотлумачень з дотримуванням «ядра ідеї» учителя, або у вигляді висловлювання-формування опозиційної думки. Тоді й отримуємо специфікаційну формулу давньогрецької філософії, мислитель висловлює тези, їх обгрунтовує, чітко фіксує свою візію феномена; коло прибічників згаданого мислителя утворюють гурток (коло співдумців), в межах якого витлумачування тез мислителя може (і має) бути різнобічним та опозиційним (це є школа); як тільки в межах школи кількість незгоджуваних витлумачувальників зростає, вони формують відгалуження (течію або напрям), але представники таких «новотворів» мають чітко сформулювати свою візію; надалі відбуватиметься повторення. Коли порівнювати школи давньоіндійського та давньогрецького філософування, проглядається не просто подібність, а ідентичність в аспекті формування однієї школи як критики головних тез іншої школи. Таким чином, давньогрецький філософ і природодослідник мав намір «схопити» сутність явища та пояснити його через дії законів природи та/або подібність до них. Власне, ця тенденція зберігатиметься і проявиться тільки в XIX ст., а потім і в XX ст.

Поступово з філософії природи почали виокремлюватися царини, накопичене знання в яких перевищувало межі «запам'ятаю і передам наступним поколінням»: наукове знання набуває чітких контурів (дослідницьке поле) та рис дисциплінарності з тяжінням до отримування результату, який потребує детального опису; а філософське знання залишається вивідним, по-авторському обгрунтовуваним та процесуальним. Філософське знання так само окреслюється дисциплінарно, оскільки переліки досліджуваних запитань поступово доповнюються та розширюються. Так виникають гносеологія, логіка, етика, естетика, метафізика тощо.

2. «Лінії раціональності». Застосування термінів «галузі» та/або «царини» до науки та до філософії не є зведенням однієї до іншої (не занижуванням/ вивищуванням однієї з них): це ще один спосіб демонстрування їх спільновкорінення у раціональність як іншопідхід до світопояснення порівняно з тими, які були поширеними за часів перших physikos/фнаікбі;.

Загалом філософія-й-наука, які існували на противагу усталеним аксіоматичним та/або догматичним варіантам світопояснення та антропопроявляння, розмежовуються задля утворення двох різних «ліній раціональності». Останнє необхідно розуміти через перелік характеристик: 1) дискурсивність (мисленнєве мовоодиницеформування, яким міркувальник надаватиме смислів, та їх подальше презентування); 2) поняттєво-термінологічний каркас, що постає дефініційно чітким та смисло-значеннєвим; 3) судженнєформування; 4) системність презентування (субординативні зв'язки поміж поняттєво-термінологічним каркасом і судженнями); 5) обгрунтованість (логічна зв'язаність суджень); 6) можливість критикування; 7) толерантність (помірковане ствердне та/або заперечувальне висловлювання, що є суттєвим, але неперсонозачіпальним); 8) інтроуправління мисленням за індивідуальними параметрами із орієнтуванням на самовдосконалення за суб'єктивним (-и) напрямком (-ами). Філософія презентує «процесуальну лінію раціональності», в якій необхідно орієнтуватися на формування запитань, пошуки варіантів відповідей, вибирання відповіді для явлення із враховуванням варіативів, що цілком ймовірно будуть оптимальнішими за наданий. Для філософа важливим є розгортання власної думки, вибудовування аргументів, створювання мисленнєвого експерименту задля підтвердження/спростування однієї візії/підходу/ситуації, тобто процес - розмірковування/знаннєздобування. Наука натомість формуватиме «результативну лінію раціональності», в межах якої необхідно здобути, вивести, обгрунтувати, довести/спростувати вихідну гіпотезу через проведення як практичних (експериментальних), так само і теоретичних (мисленнєво-узагальнювальних) кроків/ операцій. Науковець зорієнтований на результат, тобто знаннєздобуття.

3. Упорядкованість природи увхаосрізнотлумачень. Складається ситуація, яку можна описати зазначеним висловлюванням. Природа постає у вигляді «піраміди життя», що включає елементи (організми, системи, групи) та характеристики (цілісність, складність, пристосувальність). Вона - упорядкована за принципами «взаємодоповняльної залежності» (інтерфеноменні зв'язки) та «нічого зайвого» (інтрафеноменні особливості). Природодослідження здійснюються «на конкретний момент» (феномен «вилучають» із нативного для нього середовища), тому отримані знання або можуть бути дієвими до наступного обов'язкового перегляду, уточнення, доповнення; або мають постійно оновлюватися, уточнюватися, доповнюватися.

Із врахуванням різноаспектності феноменів, які потребують дослідження, у XXI ст. наука і філософія поставатимуть як галузево-царинні структури: царина знання включатиме галузі, що міститимуть дисципліни, в межах яких вирізнятимуть напрями досліджень. Наукове тяжіння до «умовнозгодової об'єктивності» транслювали і на філософію: філософські дослідження мають здійснюватися за «науковою структурою». Гіпотетичність існуватиме і в науці, і у філософії, проте «онауковлювання філософії», на перший погляд, позбавлятиме її можливостей продемонструвати «розгорнуту авторську візію», оскільки усталені вимоги мислитель «нової/молодої хвилі» може порушити (або під неї не підпадати, що властиво для «помежівних досліджень») своїми нетрадиційними ідеями, некласичними обгрунтуваннями, авторською термінологією тощо. У нинішньому сторіччі наука і філософія зорієнтовані на полівекторність результатів, плюріверсність підходів та витлумачень, авторські дослідження, оновлені поняттєво-термінологічні каркаси, гіпотетичність, новоконструйовані (авторські) методи та методології (під конкретні дослідження), індивідуальність, ситуативність тощо. Хаос різнотлумачень, який пов'язували здебільшого із філософією загалом, тепер поширений і на науку: молодих науковців дезорієнтують політечієвість та плюріверсність підходів до обраних ними для дослідження феноменів, проте свій шлях у науковій спільності кожен прокладає за своїм власним сценарієм.

4. Дисциплінарна матриця філософії Призначення філософії - цілісний (поліаспектний) розгляд феномена (речі, явища, процесу) задля виявляння його сутності. Дисциплінарна матриця філософії - це «параметри вирізняння філософії з-поміж інших царин знання, вчень, мистецтв, практик тощо», що попередньо Грунтовані на чіткій структурі, яка характерна тільки вихідному феномену. Вона включає два блоки: об'єктивний/нормовий (об'єкт, предмет, мета, інструменти, методи, завдання, поняттєво-категорійна основа та результати дослідження) і суб'єктивний/ варіативний (запитувальник, світоглядна основа діяння, комунікативне поле, мовограння, парадигма) [7].

5. Терціарність науки. Сутність науки - знаннєздобування (отримання нових знань та уточнення/ коригування наявного знання) і світоосвоєння (простородослідження з метою облаштування задля комфортного поіснування людини та природи). Обов'язковими складовими науки постають: 1) система знань (знаннєздобування із періодичним оновленням- та-уточненням і пов'язаність новоотриманого знання із вже наявними як строго в межах окремої царини/галузі/ напряму, так і поза нею); 2) дослідницька діяльність (галузеве освоєння дійсності через розглядання феноменів для виробляння системноорганізованих та обгрунтованих знань про світ), 3) соціальний інститут (галузева і/або царинна спільнота колег, завдяки яким відбувається, по-перше, «затвердження-та- впровадження» нових авторських ідей/розробок через критикування й обговорення; по-друге, враховування доцільності та наслідків «долучання інновацій» до окремої царини, галузі, сфери антроподіяльності через дотримання системи законодавчих норм - патентного права, господарського права тощо; по-третє, регулювання відносин у науковій спільноті через норми і цінності - феномен «етосу науки»).

На початок XXI ст. науку так само розглядають терціарно (як систему знань, дослідницьку діяльність та соціальний інститут). Новоотримувані знання мають бути пов'язані із вже наявними, окрім того співмірними актуальним подіям, нагальним викликам людства та «суспільства», запровадженим технологіям і розробленим технічним пристроям, оптимізованому переліку майбутніх негативних наслідків, а також враховувати тенденції майбутніх змін загалом. Знаннєздобуття та знаннєвикористання чітко регламентоване («схема/структура дослідження») і параметризоване (характеристики: 1) відповідальність за дослідження, свої рішення, наслідки від інакшого використання отриманих результатів; 2) комунікативність, відносна відкритість у поширенні інформації щодо перебігу дослідження, (не)приховування попередніх даних незавершеного дослідження; 3) критичність, поміркований скептицизм, неупередженість в обгрунтуваннях; 4) чіткість і точність журналювання перебігу дослідження; 5) попереджання учасників дослідження про можливі негативні наслідки тощо). Спільнота (-и) фахівців окремої царини, галузі, дослідницького напряму, які приймають простою більшістю умовнозгодові рішення щодо «майбутньої долі» проекту молодого вченого щодо впровадження, подальшого використання та/або доопрацювання, визначають мейнстрім (-и) перспективних досліджень, формулюють прогнози щодо тенденцій майбутнього людства, регламентують норми досліджень тощо.

6. Дослідницьке поле: міждисциплінарність та трансдисциплінарність. За умови врахування можливостей і варіантів «співпраці» філософії і науки (а також різних царин/галузей наук) виникатимуть феномени міждисциплінарності (дослідження одного феномена проводять або у межах різних наукових царин, галузей, напрямів, а потім порівнюють результати і враховують однакові/відмінні результати; або дослідження проводять на перетині 2-3 галузей, тобто отримують результати з позиції кожної визначеної наперед галузі та порівнюють дані у ході дослідження) і трансдисциплінарності (дослідження здійснюють шляхом «добудовування» через залучання інших царин, галузей, напрямів; дослідження проводять через комплектування царин та/або галузей, кожна з яких всебічно презентує тільки одну грань досліджуваного феномена). І міждисциплінарність, і трансдисциплінарність, по-перше, розширюють можливості дослідника, оскільки він може залучити необхідні ствердні/спростувальні аргументи з нефахових для нього царин, що посилить саме дослідження та може скоригувати загальні тенденції досліджень подібних феноменів; по-друге, не обмежують ані вибір феноменів для дослідження, ані перелік (-и) царин, галузей, напрямів, які будуть використані у дослідженні. Російський філософ Іріна Лисак зауважує: «...значення міждисциплінарності та трансдисциплінарності як підходів до вивчення людини полягає ... у тому, що вони уможливлюють по-новому формулювати проблеми, відкривають нові перспективи дослідження, здавалося б, давно вивченого» [8]. Дослідник XXI ст. має покладатися на власні сили - від вибору напряму дослідження через формулювання теми дослідження до комплектування аргументів, які посилюватимуть авторську візію досліджуваного.

- Практики - програми - проекти. Усі сучасні дослідження можна ранжувати на практики, програми та проекти, демаркативні властивості яких задаватимуть необхідні орієнтири самому досліднику: практики - це цілеспрямована діяльність суб'єктів щодо світоосвоєння через індивідуальний досвід; програми постають попередньо сформульованими алгоритмами або дій дослідника, яких він має дотримуватися, або проведення дослідження; проекти є поліпунктовою програмою, яка подає тільки архітектоніку та базові характеристики системи презентування ідеї (інакшими словами: це каркас дослідження, який потребує доповнень та уточнень). У межах практик, програм і проектів здійснюють або предметно-об'єктні розгляди (класичний зріз, від якого поступово відмовляються у наукових дослідженнях через однобічність та статичність досліджуваного і відносну обмеженість самого дослідника через напередвизначені обов'язкові структуроодиниці тексту і методології), або феноменний аналіз (всебічне - радше всього динамічне деталізування окремого процесу, явища, речі через вирізняння головних характеристик досліджуваного), або ситуативно-сценарний підхід (можливі варіативи змін феномена у модельованих дослідником чітких умовах або поетапне розгортання сюжетної схеми, в якому феномен може бути виключно елементом).

Висновки

1) робоча гіпотеза частково підтверджена (наука та філософія історично мають одну основу раціональність, проте кожна з них формує свою власну «лінію раціональності»; їх демаркування, з одного боку, є умовним через різнопідходовість та різноакцентність до самого дослідження феноменів, а з іншого, - постає досить строгим через наявні «схеми дослідження», авторські візії та обгрунтування); 2) дисциплінарна матриця філософії і терціарність науки поглиблюють демаркування царин через виведення найхарактернішого окремішнього для філософії та науки; 3) через апелювання до міждисциплінарності і трансдисциплінарності можливе зближення (але не злиття!) філософії та науки щодо комплексного дослідження будь-якого феномена; 4) за допомогою ранжування досліджень на практики, програми, проекти дослідника спрямовують на деталізування феноменів за різними схемами - предметно-об'єктний розгляд, феноменний аналіз, ситуативно-сценарний підхід.

Перспективи подальших досліджень можуть бути окреслені або уточненням пропонованих аспектів через залучення додаткових для розгляду елементів, або переорієнтуванням уваги на схеми розгляду досліджуваних феноменів в межах дослідницьких полів філософії та науки, «науковий етос», моральні дилеми, вади інтелектуальності тощо.

Список використаних джерел

1. Индийская философия: Энциклопедия / Отв. ред. М. Т. Степанянц; Ин-т философии РАН. - М.: Воет, лит.; Академический проект; Гаудеамус, 2009. -950 с.

2. Рыков С. Ю. Древнекитайская философия: Курс лекций [Текст]. -М.: ИФРАН, 2012. -312 с. [Электронныйресурс]. -Режим доступа: http://www.synologia.ru/monograph-1256-2

3. Кобзев А. И. Категория «философия» и генезис философии в Китае // Универсалии восточных культур. - М.: Восточная литература РАН,2001.-С.200-219.

4. Греческо-русскій словарь, составленный А. Д. Вейсманомъ, бывшими ординарными профессоромъ Императорскаго С- Петербургскаго историко-филологическаго института. Изданіе пятое. С.-Петербургь, 1899. - 1380 с.

5. Латинсько-український словотвірний словник. Укладач Г. В. Петрова. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2010. - 880 с.

6. Греческая философия / Пер. с фр. В. П. Гайдамака / Канто- Спербер М., Барнз Дж., Бриссон Л., Брюнсвиг Ж., Властос Г. - Т.1. -М.: Греко-латинский кабинет Ю. А. Шичалина, 2006. - 500 с.

7. Діденко Л. В. Дисциплінарна матриця філософії // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук, праць. Вип.754-755. Філософія. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2015. -С.113-118.

8. ЛысакИ. В. Междисциплинарность и трансдисциплинарность как подходы к исследованию человека // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. - 2014. - №6, Ч.ІІ. - С.134-137. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http:// irinalysak.ru/index.php/stati/mezhdistsiplinarnost

References

1. Indijskaja filosofija: Entsyklopedija / Otv. red. M. T. Stepanjants; In-t filosofii RAN. - M.: Vost. lit.; Akademicheskij proekt; Gaudeamus, 2009. - 950 s.

2. Rykov S. Ju. Drevnekitajskaja filosofija: Kurs lektsyj [Tekst]. - M.: IFRAN, 2012. - 312 s. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupa: http://www.synologia.ru/monograph-1256-2

3. Kobzev A. I. Kategorija «filosofija» і genezis filosofii v Kitaje // Universalii vostochnykh kul'tur. - M.: Vostochnaja literatura RAN, 2001.-S.200-219.

4. Grechesko-russkij slovar', sostavlennyj A. D. Vejsmanom, byvshym ordinamym professorom Imperatorskago S.-Peterburgskago istoriko- filologicheskago instituta. Izdanie pjatoe. - S.-Peterburg, 1899. - 1380 s.

5. Latyns'ko-ukrajins'kyj slovotvirnyj slovnyk. Ukladach G. V. Petrova. -Ternopil': Navchal'na knyga - Bogdan, 2010. - 880 s.

6. Grecheskaja filosofija / Per. s fr. V. P. Gajdamaka / Kanto- Sperber M., Bamz Dzh., Brisson L., Brjunsvig Zh., Vlastos G. - T.l. -M.: Greko-latinskij kabinet Ju. A. Shychalina, 2006. - 500 s.

7. Didenko L. V. Dystsyplinama matrytsja filosofiji // Naukovyj visnyk Chernivets'kogo universytetu: Zbirnyk nauk. prats'. Vyp.754-755. Filosofija. - Chernivtsi: Chernivets'kyj nats. un-t, 2015.-S.113-118.

8. Lysak I. V. Mezhdistsyplinarnost' і transdistsyplinarnost' kak podkhody k issledovaniju cheloveka // Istoricheskije, filosofskije, politicheskije і juridicheskije nauki, kul'turologija і iskusstvovedenije. Voprosy teorii і praktiki. - 2014. - №6, Ch.II. - S.134-137. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupa: http://irinalysak.ru/index.php/stati/ mezhdistsiplinamost

Размещено на Allbest.ru