Концепція стійкого розвитку суспільства в контексті конвергенції сучасних надтехнологій (філософський аналіз)

Метою статті є розкриття сутності поняття "стійке суспільство" та аналіз стану сучасного етапу розвитку постіндустріального суспільства під впливом конвергенції високих наукомістких технологій.

В сучасних умовах цивілізаційного поступу питанням, пов'язаним з активним розвитком наукового знання, постнекласичної науки в цілому, а також поширенням і впровадженням високих наукомістких технологій, приділяє увагу багато вітчизняних та закордонних мислителів, філософів, науковців. Серед них варто зазначити В Аршинова, В. Буданова, М. Кастельса, О. Князеву, В. Лекторського, X. Мариносяна,М. Марчука, М. Моісеєва, Д. Нейсбіта, А. Ракітова, В. Ратнікова, С. Стьопіна, В. Чуйка, В. Цикіна та ін. Праці вказаних вчених присвячені дослідженню розвитку науки в сучасних умовах, розквіту технологій та їх впливу на людину і суспільство, позитивні та негативні наслідки втручання науки в життя суспільства, що призводить до трансформації ціннісних орієнтацій та етики життя.

Аналізу концепції стійкого (сталого) розвитку суспільства присвячені праці таких дослідників, як М. Згуровський, Ф. Капра, К. Корсак, Ю. Корсак, Д. Медоуз, Л. Мельник, А. Приходченко, Н. Семенюк, Л. Стасюк, Г. Статюх тощо.

Останнім часом все частіше наукове співтовариство звертає увагу на стан розвитку сучасної цивілізації. Одні дослідники пов'язують цивілізаційний поступ із становленням нового технологічного укладу, розвитком та активним впровадженням високих наукомістких технологій (Hi-Tech та Hi-Hume), другі - з розвитком освіти, рівнем освіченості суспільства, в свою чергу, треті - з загальноцивілізаційними змінами та трансформацією соціального устрою суспільства постіндустріальної стадії тощо. На нашу думку, варто враховувати всі фактори, адже суспільство є складною самоорганізованою системою. Як відомо, з синергетичної точки зору суспільство є складною системою, якій притаманна нелінійність розвитку, здатність до самоорганізації, а, отже, і схильність до виникнення ризиків та потенційних загроз. Тому постає питання про запобігання ризикам в умовах сучасності. Розглядаючи сучасне суспільство, більшість дослідників, науковців характеризують його як постіндустріальне. Варто відмітити, що останнім часом приставка "пост" є досить актуальною, зокрема виникають такі поняття, як "пост-правда" (post-truth), "постінформаційне суспільство", "епоха пост-пост", "посткласична парадигма освіти" тощо. На цьому фоні виникають різноманітні трактування сучасного стану суспільного розвитку, які охоплюють різні аспекти його функціонування, зокрема, "інформаційне суспільство", "мережеве суспільство", "суспільство ризику", "суспільство споживання", "індивідуалізоване суспільство" тощо. На нашу думку, варто розмежувати ці поняття, аби відобразити сучасний стан речей.

Основоположником концепції постіндустріалізму вважається Д. Белл, який виходив з того, що цивілізація проходить у своєму історичному розвитку три періоди: доіндустріальний (аграрний), індустріальний та постіндустріальний, вважаючи основним фактором поділу на вказані етапи - технологію, яка домінує в певний час і тим самим визначає соціальний устрій суспільства. Постіндустріальний період характерний для сучасного етапу розвитку планетарної цивілізації і людського суспільства, де головними факторами розвитку є наука, система виробництва знань та інформації, які спираються на сучасні інформаційні технології та телекомунікаційні мережі. В такому суспільстві знання та інформація набувають великого значення.

Поняття "інформаційне суспільство", на думку А. Ракітова, характеризує таке суспільство, в якому "будь-який розумний член суспільства, організації чи установи має доступ до технічних пристроїв, які дозволяють отримати будь-яку відкриту інформацію та знання, а також передавати або отримувати будь-які несекретні відомості та повідомлення в будь-який час і в будь-якій точці планети" [7, с. 9].

"Мережеве суспільство" почало фігурувати в науковому дискурсі в той час, коли значного поширення набули мережеві технології, зокрема почали активно використовуватись мережа Інтернет та соціальні мережі. Значний внесок в розвиток концепції "мережевого суспільства" зробили С. Бретен, Я. ван Дейк та Е. Кастельс. Даний тип суспільства породжений загальною інформатизацією, глобалізацією, швидким розвитком високих наукомістких технологій, комплексу NBICS-конвергенцїі, мережевого способу взаємодії, а також мережі Інтернет. Цифрові інформаційні мережі створюють інформаційно-технологічну базу сучасного мережевого суспільства.

Поняття "суспільство ризику" розроблене в працях У. Бека та Г. Бехмана. Вважається, що сучасне суспільство знаходиться на тій стадії свого розвитку, коли перед ним стоїть відкрита проблема ризику, що безпосередньо пов'язана із впровадженням сучасних наукомістких надтехнологій, які призводять до глобальних кризових станів. З іншого боку, поняття ризику можна оцінити як шанс до розширення влади над природою.

Цікавим є поняття "суспільство споживання" (Ж. Бодрійяр), яке характеризує сучасну цивілізацію як споживацьку, де людина є більше споживачем інформації та продукції, аніж її творцем. В такому суспільстві людина прагне до задоволення своїх біологічних та матеріальних потреб і не звертає увагу на інтелектуальний "голод" та самовдосконалення. Але тут виникає низка питань, пов'язаних з тим, що, задовольняючи свої потреби, виникає більша їх кількість і тим самим людина повинна постійно розвиватися і вдосконалювати науку, сприяти науково-технічному прогресу.

В той же час актуальним є поняття "індивідуалізоване суспільство", розроблене в працях 3. Баумана. Індивідуалізація особистості в суспільстві полягає в "звільненні людини від продиктованої, успадкованої та вродженої обумовленості її соціальної ролі ... "індивідуалізація" полягає у перетворенні людської ідентичності з "даності" в "завдання" і в наділенні дійових осіб відповідальністю як за вирішення цього завдання, так і за наслідки (включаючи побічні ефекти) виконання ними їх ролей" [1, с. 181]. Сучасний соціум набуває індивідуалізованого характеру. Людина виступає борцем проти сформованих норм і правил, прагне до підпорядкування своїй волі суспільних процесів і формування своєї власної картини світу. Цьому сприяють і сучасні високі наукомісткі технології - Hi-Hume і Hi-Tech, які спричиняють зростання залежності людини від застосування техніки і технологій. У. Бек, досліджуючи питання індивідуалізації, спирається на вивчення антропогенних небезпек, які в сучасному світі набули характеру "цивілізаційних загроз" [2, с. 25]. На його думку, люди, прагнучи до індивідуалізації, реагують на ризики сучасності індивідуально, що сприяє роз'єднаності та неспроможності всього соціуму, як єдиної соціальної системи, протистояти потенціальним ризикам і загрозам, які виникають в процесі його розвитку.

Сучасний світ існує в той час, коли безліч широкомасштабних і глибоких зрушень відбуваються в найважливіших сферах суспільного буття і мають глобальний масштаб. Важливе значення надається процесам глобалізації; інформатизації, комп'ютеризації та дигіталізації як наслідку інформаційно-телекомунікаційної революції; активному розвитку та впровадженню високих наукомістких технологій; тенденціям прискорення соціального часу, які в сукупності сприяють розмиванню меж та процесам конвергенції між державами, націями тощо. Останнім часом все більше уваги науковців та дослідників звертається на той факт, що інформація та знання є найбільшою силою, які відіграють велику роль в розвиткові суспільства. В зв'язку з тим, що активний розвиток високих наукомістких технологій супроводжує становлення сучасного інформаційно-мережевого суспільства та ведуться активні розробки в галузі штучного інтелекту, вчені зробили припущення, що інформаційне, або ж інформаційно-мережеве суспільство в майбутньому перейде на стадію "постінформаційного", пов'язаного з розвитком штучного інтелекту та впровадженням його в усі сфери життя суспільства та кожної окремої людини. Президент Академії гуманітарних досліджень X. Мариносян зазначає, що продукція високих технологій різного роду призначення все частіше і активніше впроваджується в різні галузі суспільства. Постає питання про побудову нової форми взаємодії - електронну цивілізацію. На його думку, осмислення сучасної науково-технологічної картини світу "призведе до змін індивідуально-побутових та соціальних умов життя людства в найближчій та довгостроковій перспективі, що ознаменує собою вступ людства в нову історичну епоху - еру Електронної цивілізації" [6, с. 20]. На його думку, останнім часом все активніше відбувається процес інтелектуалізації та речового наповнення оточуючого середовища, створення так званих "інтелектуальних агентів", до яких варто віднести: "розумні будинки", "розумні автомобілі", "розумний одяг", "розумну техніку", а також навігатори та "помічники" типу Google, Siri, Cortana та інші. На наш погляд, цей перелік також варто доповнити smart- технологіями та розробками в галузі штучного інтелекту та роботизації.

Сьогодні більшість високорозвинених країн одна поперед одної прагнуть до розвитку технологій та впровадження високотехнологічних продуктів в обіг. Соціально-гуманітарні технології, іншими словами, Hi- Hume, сприяють впровадженню високотехнологічних продуктів та певним чином маніпулюють індивідуальною та масовою свідомістю людей. Взаємодія високих технологій виражається сьогодні у їх конвергенції, тобто зближенні, зрощенні, коли на перетині різних наукових галузей і взаємопроникненні технологій - виникає новий продукт, нова технологія. В даний час на місці колишньої дихотомії "Hi-Tech - Hi-Hume" виник могутній симбіоз, який інтегрував у себе практично всі високі технології, які породжують нові умови існування людини в світі. Сучасні технології набувають амбівалентнтного характеру; поруч із великою кількістю переваг їх впровадження в повсякденне життя (доступ до великої кількості і різної якості інформації; можливість комунікації, зокрема на великих відстанях; сучасні Гаджети тощо), існує і найбільший недолік, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій, - можливість контролю. З цього приводу А. Ракітов зазначає, що "тотальний контроль, який здійснюється за допомогою сучасних цифрових ІКТ, може вкрай негативно вплинути на інтелектуальні, етичні та ділові характеристики будь-якої людини. Він міг би чинити сильний депресуючий психічний вплив і деформувати нормальне людське мислення "усередненої" людини, зробивши її вкрай пасивною, не здатною приймати навіть найпростіші побутові рішення, дезорієнтувати в соціальному і природному середовищі, зробити некомунікабельною і в підсумку, в разі тривалого часового інтервалу такого "цифрового контролю", підірвати самі засади суспільства" [8, с. 36]. Вказаний контроль стосується як продукування, розповсюдження, зберігання інформації і знань, так і аспекту чипізації. В одній із доповідей П. Левич відмітив, що "свобода не суперечить технічному прогресу. Якщо людина боїться впроваджувати в себе чіп, тому що так її простіше "відключити" від системи - це не проблема чіпу, це проблема політичної системи, яка дає зрозуміти, що може це зробити". А отже постає питання - чи є все ж таки технології етично нейтральними і чи не є активне сприяння експоненціальному їх розвитку спеціально спрямованим на встановлення світового тотального контролю? Знаходженням відповіді на ці питання займається багато філософів, соціологів, вчених.

Останнім часом набуває поширення таке визначення сучасності, як необхідність "стійкого розвитку" ("sustainable development") (Н. Семенюк), "сталого розвитку" (Л. Стасюк). Дані поняття в цілому є синонімічними. Аналізуючи їх, Ю. Корсак відзначає, що для українських урядових структур і більшості установ різного рангу більш притаманним є варіант "сталий розвиток"... в той чай, як у формулюванні ООН та інших міжнародних організацій та об'єднань дане поняття означає "такий розвиток суспільства, який дає змогу задовольняти потреби нинішнього покоління без необоротного пошкодження природного середовища, що відбирає в усіх майбутніх поколінь сподівання і можливості для задоволення їхніх власних потреб" [5, с. 33]. Серед основних принципів стійкого розвитку можна виділити наступні (за Ю. Корсаком): 1) предметом головної турботи і головним провідником сталого розвитку є люди; 2) вони мають право на здоровий і продуктивний спосіб життя у злагоді з природою; 3) право на розвиток повинно здійснюватись таким чином, щоб справедливо задовольняти потреби теперішнього та майбутнього поколінь в сфері використання навколишнього середовища; 4) захист довкілля повинен становити невід'ємну частину сталого розвитку; 5) заради досягнення сталого розвитку і більш високої якості життя для всіх людей необхідно скоротити і ліквідувати нераціональні моделі виробництва та споживання [5, с. 34]. Виходячи з аналізу стійкого, або ж сталого, розвитку випливає поняття "стійке суспільство".

Ф. Капра досить доцільно пояснив сутність "стійкого суспільства", як суспільства, "що задовольняє свої потреби, не принижуючи перспектив наступних поколінь" [4, с. 20]. Аби сформувати таке суспільство, необхідно дотримуватися принципів стійкого розвитку, а також сформулювати і затвердити Концепцію переходу до стійкого розвитку, в якій йтиметься про стратегію розвитку людського суспільства та його подальшого існування, а також всього Всесвіту на тривалу перспективу. І така концепція має бути затверджена як на державному рівні, так і на міжнаціональному, світовому.

Розгляду стійкого, або сталого, розвитку суспільства присвячено багато праць вітчизняних та закордонних дослідників, науковців, філософів, серед яких можна виділити наступних, зокрема: М. Згуровський, Ф. Капра, К. Корсак, Ю. Корсак, Д. Медоуз, Л. Мельник, Приходченко, Н. Семенюк, Л. Стасюк,Г. Статюх тощо. Більшість дослідників сходяться в тому, що для стійкого розвитку суспільства необхідна спільна діяльність всього людства, адміністративні заходи та технологічні інновації, адже "поширення на всю планету кращих взірців і моделей і справді спроможне удвічі зменшити споживання природних ресурсів і надати людям у два рази більшу кількість засобів життєзабезпечення" [5, с. 35]. На нашу думку, технологічні інновації більш характерні для високорозвинених країн і можливість становлення стійкого суспільства там більша, ніж в "країнах третього світу" та подібних до України державах з "антиекологічним" виробництвом.

Перепоною до становлення стійкого світового суспільства може стати активний розвиток науки, зокрема її перехід до стадії меганауки, а також активне впровадження високих наукомістких технологій в реалії буття людства, адже як зазначає Н. Семенюк,"... розвиток науки завжди випереджає розвиток моралі, цінностей та загальнолюдських норм. З початку двадцятого століття людське співтовариство використовувало науку не тільки на власну користь, а й для масового знищення собі подібних. В середині минулого століття все це призвело до того, що людство стикнулося з не вирішуваними проблемами навколишнього середовища" [9, с. 14-15]. Варто зазначити, що всі технології, а, отже, і наука, носять амбівалентний характер. Так, на думку Буданова, технонаука є дволиким Янусом, який створює як "хімічну, біологічну, ядерну зброю, так і нові матеріали, енергетику, ліки" [3, с. 48]. Взагалі, якщо розглядати технології, вони є етично нейтральними, але те, з якою метою їх застосовують, тобто певна вмотивованість їх застосування, є амбівалентною, адже технології несуть в собі як соціальні блага, так і ризики соціальної, екологічної та особистісної деструкції.

М. Фомін, визначаючи необхідність стійкого та безпечного розвитку суспільства та людської цивілізації взагалі, визначає необхідність в якісній модернізації (новій реіндустріалізації) та екологізації промисловості [10, с. 143]. Наукове співтовариство все частіше дискутує стосовно гомогенності, знелюдненості, антиантропологічності культури та гібридизації антропосфери, а людина стає "господарем" світу, підчиняє природу своїй владі, стає активним споживачем інформаційних та природних ресурсів. Тому в даному випадку є актуальною біоетична освіта. На нашу думку, варто все ж таки не забувати хто ми є, пам'ятати свої традиції та шанобливо ставитися до всього живого, підтримувати, а не винищувати і не використовувати природу у власних цілях, а отже варто керуватися в житті і в своїй діяльності, зокрема, основними принципами біоетики, як етики життя - "відповідальності" Г. Йонаса та "благоговіння перед життям" А. Швейцера, а також взяти до уваги погляди та настанови класиків біоетичної думки - В. Вернадського, Ф. Достоєвського, О. Леопольда, Ж. Мартена, В. Поттера, Г. Сковороди, Е. Фрома, Т. де Шардена, П. Юркевича та ін.

Висновки і пропозиції