Рецепція сімейного щастя у спадщині Антонія Радивиловського

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Досліджено уявлення про сімейне щастя у філософській складовій проповідницької спадщини Антонія Радивиловського та інших українських (Інокентія Гізеля, Іоаникія Галятовського) та польських (Петра Скарги, Томаша Млодзяновського) церковних мислителів другої половини XVII ст. Простежуються різні аспекти змісту цього поняття та особливості його наповнення в текстах українських й польських мислителів епохи бароко. Виявлено, що сімейне щастя сприймається ними неоднозначно. З одного боку, сім'я розглядається як поступка недосконалій людській природі та засіб уникнення тілесного гріха. Однак, за умови моральної недосконалості, родина може перетворитися на тягар, що заважає людині служити Богу. З іншого боку, при дотриманні подружжям норм праведності, сімейний стан може дати людині щастя та є ознакою божого благословення. Дотримання християнських моральних чеснот здатне нейтралізувати недоліки подружнього життя та перетворити його на складову земного щастя.

Щастя як вища телеономна категорія завжди знаходилась в центрі уваги світських та церковним мислителів всіх епох та традицій. Не є виключенням й вітчизняна духовна культура, що має доволі значний накопичений досвід осмислення проблеми людського щастя та вироблення рекомендацій щодо його досягнення. Особливої актуальності дана проблема набула в епоху бароко, коли закладалися основи модерної вітчизняної культури з її європейським обличчям та відповідними морально-етичними цінностями. Тож, дослідження категорії щастя є ключовим завданням на шляху розбудови цілісної системи наших уявлень про стратегії життя і аксіологічну парадигму українських церковних інтелектуалів тієї епохи. Таким чином, вивчення історії вітчизняної морально-етичної думки XVII ст. та уявлень її творців про щастя є доволі актуальним для сучасної науки.

Зазвичай творчість українських барокових проповідників досліджувалася з літературознавчої точки зору. Проте, останнім часом наявна тенденція до дедалі ширшого залучення теологічних трактатів та церковних проповідей як джерел з вивчення української філософії. Так, дослідження Л. Довгої [3], М. Корзо [6], С. Йосипенко [5] та ін., засвідчують досить високий потенціал спадщини українських церковних мислителів, як історико-філософських джерел. Однак, їх філософська складова ще залишається недостатньо дослідженою. Що ж стосується категорії щастя, то вона взагалі розглядалася дослідниками лише побіжно при вивченні інших проблем. Тож поставлена проблема потребує детального вивчення.

Однак, через невизначеність змістовного наповнення тогочасного концепту «щасливого життя», що складається з ряду аспектів, комплексний аналіз уявлень про щастя українських церковних мислителів XVII ст. в межах однієї статті є неможливим. Тож, в рамках даного дослідження ми зосередимо увагу на аналізі уявлень про сімейне щастя, як один з аспектів уявлень про земне щастя.

Метою нашого дослідження є розгляд особливостей уявлень про сімейне щастя Антонієм Радивиловським та іншими церковними мислителями його епохи.

В якості основного джерела нами було обрано рукописні та друковані проповіді Антонія Радивиловського з його збірок «Вінець Христов...» та «Огородок Марії Богородиці...». Вибір саме цих текстів обумовлений як показовістю самого автора - взірця церковного інтелектуала могилянського кола, так і значною насиченістю його текстів філософською морально-етичною складовою, що вже було підтверджено рядом досліджень. Відповідно, поняття сімейного щастя в його текстах, на нашу думку, мало б знайти найширше висвітлення. Тож, аналіз текстів Радивиловського потенційно може розкрити нам значний обсяг інформації щодо тлумачення сімейного щастя в українській духовній культурі епохи бароко.

Проте, ізольований розгляд текстів Антонія Радивиловського не є методологічно вірним, адже він творив в тісному зв'язку з могилянською традицією та культурним простором Речі Посполитої, тож і аналіз його творчості має відбуватися в цьому контексті. Для порівняльного аналізу було використано тексти Інокентія Гізеля та Іоаникія Галятовського, а також польських проповідників Петра Скарги та Томаша Млодзяновського.

Подружнє життя належить до вагомої сфери життєдіяльності людини, що, природно, знайшло своє відображення в літературі, в тому числі - релігійній. Тривалий час церква розглядала шлюб та сімейне життя як поступку слабкості людській природі та засіб запобігання розпусті. А отже ставлення церковних мислителів до шлюбу завжди є досить стриманим. Цілковита відмова від шлюбу вважалася ними кращою в моральному сенсі та кориснішою для спасіння душі. До IX століття Церква фактично не мала окремого обряду укладання шлюбу. В епоху Нового Часу під впливом ренесансного гуманізму та Реформаційних рухів, Церква була змушена переглянути й раціоналізувати своє ставлення до подружнього життя, надавши йому більш м'якого характеру.

Шлюбний союз був зведений церквою у ступінь таїнства; Шлюб тлумачиться як образ союзу Христа з Церквою. Союз Христа з Церквою наповнений благодаттю та істиною, тобто є союзом благодатним а істинним. Відповідно й шлюбний союз потрібно вважати наповненим благодаттю, тобто союзом, на який посилається від Бога благодать Святого Духа і який тому є істинним союзом. На цій підставі шлюбний союз укладається не тільки по батьківському благословенню та бажанню наречених, але потребує благословення церкви, через поставлених в ній «пастирів». При цьому над нареченими виконуються особливе священнодійство - таїнство шлюбу (вінчання), під час якого подружжю передається благодать Святого Духа. Мету шлюбу богослови тлумачать в декількох аспектах.

По-перше, шлюб укладається для множення й збереження християнського роду, як це видно з слів Самого Бога, що благословив перших людей: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю...».

По-друге, метою подружнього життя є взаємна допомога подружжя в земному житті: «І сказав Бог: Не добре бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього».

По-третє, шлюб необхідний для приборкання гріховних пристрастей людини й безладних потягів її чуттєвості. На цю мету шлюбу вказує апостол Павло, коли говорить: «Добре б чоловікові не дотикатися жінки, але, щоб уникнути розпусти, нехай кожен муж має дружину, і кожна жінка хай має свого чоловіка». щастя філософський церковний мислитель

В подальшому церква розвивала та уточнювала дані положення розробляючи в межах моральної теології детальний опис взаємних обов'язків, чеснот та гріхів християнського подружжя.

У вітчизняній культурі відбилися всі вище окреслені тенденції. Українські церковні мислителі розцінювали шлюб як благо для християнина, однак, часом, ставились до нього неоднозначно, як до досить хиткого, в моральному відношенні, становища людини, яка завдяки сім'ї залишається в тісному зв'язку з гріховним світом.

Антоній Радивиловський пов'язує сімейне щастя з уявленнями про земну щасливість благословенної Богом людини, що супроводжується моральними чеснотами та зовнішнім благополуччям. Однією зі складових такого благополуччя є сімейне щастя.

Окрім успішності в громадському житті та кар'єрних потугах, благословенна людина щаслива і в сімейному житті. Сім'я, дім є ознакою земної щасливості людини яка має надійний притулок в житті. Проповідник вказує на це згадуючи земні поневіряння Ісуса Христа: «Скаржаючися Христось Спаситель, ижъ нєміль щастя на семь світі, признал тоє, же птаство небесное щаслившоє было надь него, гды рєкль: Птиця Нєбєсньїя гнізда ймуть, а Сынъ чєловєчєскїй не иматъ где приклонити Главы» [9, с. 207].

Щодо «сімейного щастя» Антоній Радивиловський висловлюється досить обережно, адже відповідно до церковної доктрини шлюб є поступкою людській природі, тож не може сприйматися як беззастережне благо. Проповідник розвиває думку про те, що шлюб може сприяти або навпаки стояти на перепоні щастю людини, а його якість залежить від обставин та чеснот подружжя. Вступаючи в шлюб людина сподівається на щастя, проте не завжди отримує те на що розраховує. Так, кожен бажає отримати за дружину «Деву богатую, надобную и родовитую», проте через примхи долі може отримати «убогую... шпетную, сваволную» [8, с. 441]. Сам по собі, шлюб є джерелом для неспокою та багатьох клопотів, тож ризикований з огляду на прагнення християнина до спокійного життя - «жену пояль, а той товаришь єсть такій, которому выгоды потреба, бо хочай мало ему не подмысль, то заразь до гніву, до свару...» [7, арк. 346зв]. В іншому місці проповідник в традиційно-патріархальному дусі висловлюється про належні відносини між чоловіком та дружиною, стверджуючи головуючу роль першого: «Боязнь жены до мужа єсть, єжє не вопреки глаголити, єжє нєпротиво востаяти, єжє нєжєлати пєрвєнствь» [9, с. 1123]. При цьому для підсилення авторитетності своїх слів, проповідник посилається на Іоанна Златоуста. Однак, проповідник невтішно констатує з цього приводу, що в житті буває навпаки й жінки намагаються керувати чоловіками.

Навіть «правильний» та вдалий вибір нареченої, що відповідає уявленням про ідеальну наречену, не є гарантією сімейного щастя: «который пояль сєбі за жену якую без наганы девицу, й взялъ по ней много посагу, чи уже розумієть себе быти за щасливого? чили розумієть же на вси уже натрафилъ роскоши? Але нехай відаєть й той, же натрафилъ на большїи клопоты, нежели на роскоши, на большїи печали, нежели радости; завжди мусить мыслити якъ бы могль барзій выгодити жєні, а нєжли сєбі» [7, арк. 346зв].

Однак, Антоній Радивиловський все ж таки визнає, що щасливе сімейне життя можливе (хоч і не без «криз») «Правдать, коли кто натрафилъ на жену добрую, то якожь такожь, (хоча й не без клопоту на семь світі бьіваєть), можєть себе за щасливого почитати, бо жєна разумива, вінєц мужу своєму» [8, с. 992]. Проте, далі застерігає: «але колы на злую трафить, то за нещасливого себе нехай розумієть...» [7, арк. 347].

В іншому місці проповідник пише що шлюб, до якого у Антонія Радивиловського, як у ченця неоднозначне ставлення, для доброї людини завжди на користь «Поймєть жену в дому зацном и богатомъ... сплодить чєловікь любящий Бога з женою побожною діток немало, алит добре, й то ему пожиточно» [8, с. 675]. Тож, сімейне щастя, яке для більшості людей є в основному результатом примх фортуни, для благословенної людини є закономірним елементом її стану справжнього «земного щастя». Шлюб благословенної Богом людини характеризується любов'ю й може вважатися щасливим: «О щасливый! о благословенный доме! въ которомь мужь з жною жиєть въ любві. о благословенное таковыхъ мєшканє! бо не сами едины, але зъ самымъ мешкають Богомъ» [9, с. 1123].

Але, сім'я не є вищою цінністю в порівнянні з небесним блаженством, тож Антоній Радивиловський пише, що цінувати сім'ю понад все є неприпустимим для християнина, адже такий «зразковий сім'янин» не гідний Христового благословення: «О шаленство чоловічєскоє!... Ліпшєй кохатися в вєсєляхь. в жєнахь, в дітєхь, аніжєли в Творці своємь, назнаючи того что Христосъ Спаситель, рєкль: Ижє любить Отца или Матерь паче мене несть мене достоинъ» [10, арк. 333].

В порівнянні з Антонієм Радивиловським, інші українські церковні мислителі про сімейне щастя говорять небагато. Так, Інокентій Гізель орієнтуючи своїх адресатів в основних обов'язках ідеального християнського подружжя та можливих «сімейних» гріхах [4], фактично не зосереджується на питанні про щасливість чи нещасливість сім'ї. Вочевидь питання щасливості подружжя залишається поза увагою мислителя, для якого важливішими були питання благочестя та гріховності. Або ж благочестивість сім'ї сприймалася ним як синонім щасливості, адже вона є запорукою майбутнього вищого щастя.

Натомість Галятовський звертає на це питання дещо більше уваги. Так, він описує щасливе життя біблійних персонажів під божою опікою, що супроводжується матеріальним достатком та сімейним благополуччям: «добрымъ людємь даєть Богь ласку свою великую, а злымъ людємь не даєть такой ласки. Міль ласку Божую Ісаакь, патріарха старозаконный, въ всемъ ему Богъ длагословилъ, щастилъ и давалъ все, чого онъ жадалъ. Даль ему достатокь збожа, овець и вшелякого багатства» [1, с. 130]. Проявами такого щастя патріархів є довголіття та багатодітність.

Благословенним людям Господь дає матеріальні блага достатні для підтримки гідного життя для християнина та його близьких. Справедливо здобуті блага допомагають людині досягти спасіння за умови їх правильного використання [1, с. 146] на Церкви, благодійність та сімейні потреби. Інокентій Гізель пише, що людині потрібно мати певний матеріальний достаток для підтримки гідного життя відповідно до свого суспільного становища [2, с. 347-348].

Польські проповідники стосовно сімейного щастя висловлюються в межах традиційного церковного погляду не вдаючись в деталі подружнього життя. Так, Петро Скарга згадуючи про шлюб викладає католицьке вчення про нерозривність цього таїнства, а також формулює мету «нормального» шлюбу: народження дітей, взаємодопомога, запобігання розпусті та взаємна підтримка в розвитку християнських чеснот [12, Т. І, с. 122]. Однак у випадку невдалого шлюбу можуть відбуватись певні негативні пертурбації, зокрема зла дружина може керувати чоловіком [12, Т. V, с. 194]. Тож, шлюбний стан є добрим, але безшлюбність завжди краща, адже дозволяє залишатися вільним та цілковито присвятити себе служінню Богу й досягненню спасіння [12, Т. VI, с. 226-228]. Томаш Млодзяновський з приводу подружнього життя пише, що «коли подружжя благочестиве та живе у згоді то це дар від Бога», але коли дружина зла то від шлюбу самі неприємності для тіла й душі [11, Т. IV, с. 17].

Таким чином, сімейне благополуччя для православних та католицьких мислителів не є обов'язковими умовами земного щастя благочестивої людини. Навпаки, шлюб, може бути причиною нещасть і перешкодою до духовних благ й вищого щастя. Характерно, що міркування про можливість властиво «сімейного щастя» присутнє тільки в текстах Антонія Радивиловського, інші автори, незалежно від віросповідного табору звертають увагу лише на взаємні обов'язки та часті гріхи християнського подружжя. Причиною сімейних негараздів традиційно проголошується гріх, також, в патріархальному дусі, провина перекладається на жінку, яка прагне здобути керівну роль в подружньому житті.

Література

1. Галятовський Іоаникій Ключ розуміння / підгот. І.П. Чепіга. -К.: Наукова думка, 1985.

2. Гізель Інокентій. Мир с Богом чоловіку / Гізель Інокентій. - К., 1669. - 674 с.

3. Довга Л.М. Система цінностей в українській культурі XVII століття: монографія / Л.М. Довга. - Київ - Львів: Свічадо, 2012. -344 с.

4. Довга Л.М. Соціальна утопія Інокентія Гізеля / Довга Лариса Михайлівна П Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура. -К.: Критика, 2005. -С.238-241.

5. Йосипенко С.Л. До витоків української модерності: Українська ранньомодерна духовна культура в європейському контексті / С.Л. Йосипенко. - К.: Український Центр духовної культури, 2008. - 392 с.

6. Корзо М.А. Образ человека в проповеди XVII века / М.А. Корзо. -М.: ИФРАН, 1999. - 190 с.

7. Радивиловський Антоній. «Вінець...» / А. Радивиловський. -К., 1688. - 544 арк.

8. Радивиловський Антоній. «Вінець...», рукопис / А. Радивиловський, І.Р. ЦНБУ ім. В. І. Вернадського. - П. Ник. м. П.560 т.2. - 1615 с.

9. Радивиловський Антоній. «Огородок...»/ А. Радивиловський. -К., 1676.- 1128 с.

10. Радивиловський Антоній. «Огородок...». рукопис. - Книга 1 / Радивиловський Антоній, І.Р. ЦНБУ ім. В. І. Вернадського. -П. Ник. М. П.560 Т.1. Кн.1,-955 арк.

11. Mlodzianowski Tomasz. Kazania і Homilie / Tomasz Mlodzianowski. - Poznan, 1681. -T. I-IV. -456 s.

12. Skarga Piotr. Kazania na niedziele у svieta calego roku / Piotr Skarga. - Wilno, 1793. - T. I-VI. - 279 s.

Размещено на Allbest.ru