Особливості органіцизму в філософії історії К. Леонтьева і М. Данилевського

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

М. Данилевський бере за зразок наукової об'єктивності принцип природної системи і поширює його з природознавства на суспільствознавчі дослідження. В результаті суспільство розглядається ним як унікальний організм -- культурно-історичний тип, який при порівняльному дослідженні повинен визначатися не лише рівнем розвитку, а й типом. В сукупності культурно-історичні типи є дискретними, відокремленими явищами, мають власну специфіку і не підлягають жодним універсальним закономірностям. К. Леонтьев також розглядає суспільство як організм, але знаходить універсальну природу культурно-історичних типів. Філософ вказує на спільні алгоритми їх розвитку і важливість взаємодії, діалектичного співвідношення в історичному поступі.

Соціальна проблематика залишається актуальною, оскільки сучасні суспільства постійно зіштовхуються як зі старими, так і з новими викликами, відповідь на які не можливо дати без застосування філософської методології. Однією з невирішених залишається проблема підстав і чинників об'єднання індивідів у певного роду спільноту - смію, територіальну общину, громаду міста, селища і, нарешті, націю, людство. З одного боку, людська цивілізація другого тисячоліття ери Христа має чималий досвід побудови зазначених спільнот і механізмів їх взаємодії. Існують національні і міжнародні системи права, політичні, економічні алгоритми організації взаємодії між індивідами у соціумі. Але, часто їх функціонування набуває формального, механічного характеру, а внутрішні, свідомі чинники відходять на периферію, чи то зникають взагалі. Як наслідок, сучасне суспільство перетворюється на складний, детально диференційований, інертний механізм. Індивіди взаємодіють в ньому не за усвідомленою, природною потребою, а за обов'язком, виконуючи певні інструкції. Втрата внутрішньої мотивації до взаємодії у соціумі проявляється, зокрема, у численних протестах молодіжних субкультур які в різноманітному вигляді демонструють відхід від формалізму. На наше переконання, ефективним інструментом дослідження і вирішення зазначеної вище проблеми є методологія органіцизму.

Метою даної статі буде порівняльний аналіз історіософських концепцій Костянтина Леонтьева і Миколи Данилевського. Зокрема ми виявимо відмінні риси у застосуванні методології органіцизму у розумінні соціуму і динаміки його розвитку зазначеними мислителями.

Філософська спадщина М. Данилевського досліджена ґрунтовно, особливо історіософія і філософія суспільства. Перші спроби осмислення належать його сучасникам. Серед них слід згадати М. Бердяева [2], В. Зеньковського [4], М. Лосського [6]. В радянській історіографії вирізняються дослідження А. Філатова, К. Султанова, П. Зайончковського. Серед сучасних дослідників варто назвати Ю. Пивоварова [8], А. Захарова, С. Бажова і В.Міхеєва [7]. Органіцизм М. Данилевського ще потребує певної рефлексії в контексті аналогічних підходів інших авторів. Філософська спадщина Костянтина Леонтьева досліджена менш Грунтовно. Дореволюційні дослідники упереджено оцінювали його ідеї, а часом не помічали їх далекосяжності. За радянських часів К. Леонтьев сприймався як ідеолог монархізму, ієрархічного суспільства, а з іншого боку актуальність цивілізаційного вибору відпала з прийняттям комуністичної ідеології. За оцінкою В. Розанова ідеї Леонтьева випередили свій час, відтак залишилися не сприйнятими [9]. До ідей Леонтьева вороже ставився С. Трубецькой, назвавши його апологетом «реакції і мракобісся», а концепцію візантизму вважав «мертвою і такою, що віджила», «жахливою, болючоюутопією» [10, с. 123].

Та саме цікаве, що до творчості К. Леонтьева скептично ставилися і слов'янофіли. Так, вчення Леонтьева І. Аксаков охарактеризував як «хтивий культ палки». З цього приводу В. Розанов зазначав, що слов'янофіли навіть «страшилися прийняти його до своїх лав» настільки неординарним було їх враження про Леонтьева.

Неоднозначні відгуки про Леонтьева залишив М. Бердяев, визначивши його як «філософа реакційної романтики» [1, с. 216]. Спробу Леонтьева відродити Росію через звернення до візантійських взірців культури і державності Бердяев різко критикує, стверджуючи, що мислитель «хапається за візантійську гниль в пориві відчаю» [1, с. 216].

Лише в наш час почали з'являтися поодинокі дослідження, в яких потроху долається упереджене ставлення до К. Леонтьева.

Успіхи природознавчих наук у XVІІI-XIX ст. вплинули на формування філософських концепцій людини і суспільства. Успіхи Ч. Дарвіна у розробці і практичному доведенні еволюційної теорії стали каталізатором для розробки органічної моделі суспільства, яка вже поширювалася в період романтизму під впливом ідей Ф. Шеллінга. Суспільство постало як результат біологічної еволюції людини, як форма пристосування для більш ефективного виживання в природі. Тим самим долався класичний постулат про розумну природу генези соціуму. В філософському середовищі органіцизм зазнав розмаїтих метаморфоз і дав численні сходи. В російській філософії органіцизм репрезентували Д. Велланский, О. Галич, М. Надєждін, М. Павлов, О. Хомяков, І. Киреєвський, К. Аксаков, Т. Грановський, П. Кудрявцев, Ф. Достоєвський, В. Соловйов, М. Страхов і кожен мав свою специфіку.

Підґрунтя теорії культурно-історичних типів, цивілізаційну логіку історичного процесу Миколи Данилевського теж склав різновид органіцизму. В роботі «Росія і Європа» [3] Данилевський встановлює принцип «природної системи» у якості мірила якому має відповідати будь-яка наука, при чому не тільки природнича, а й гуманітарна: «Але якщо поняття про природну систему і було вироблено ботанікою і зоологією, воно, без сумніву, не є їх певною особливістю, а є спільним надбання всіх наук, необхідною умовою їх вдосконалення» [3, с. 54]. Для розуміння явищ природи не достатньо визначити ступінь складності явища, його співвідношення за рівнем організації з іншим явищем. Необхідне розуміння типів явищ, що має виконуватися і при дослідженні суспільств - історичних явищ: «Без подібного ж розрізнення - ступенів розвитку від типів розвитку - неможлива і природна класифікація історичних явищ» [3, с. 55]. Таким чином, Данилевський пропонує природну систему історичних явищ у вигляді співвідношення культурно- історичних типів - аналогів біологічних організмів, що різняться не стільки за ступенем розвитку, скільки за типом розвитку: «Форми історичного життя людства, як форми рослинного і тваринного світу, як форми людського мистецтва (стилі архітектури, школи живопису), як форми мов (односкладові, префіксальні, гнучкі), як прояв самого духу, що прагне здійснити типи добра, істини і краси (які цілком самостійні і не можуть же вважатися один розвитком іншого), не лише змінюються і вдосконалюються зростаючи, але ще й урізноманітнюються по культурно-історичним типам» [3, с. 55]. Ось так органіцизм у Данилевського стає основою цивілізаційного підходу в історії, котра виступила альтернативою по відношенню до схеми всесвітньої історії як односпрямованого поступу по сходинках загальнолюдського прогресу. Історії як єдиного цілого, яке лінійно, прогресивно розгортається у часі не існує [3, с. 71-73]. Данилевський заперечував будь які універсалістські устремління в баченні мети історичного розвитку. Створення «загальнолюдської цивілізації», на його думку, породить виникнення всесвітньої держави з системою глобального управління заснованого на примусі. А це було б найгіршим з усього, що може випасти на долю людства: «Чи всесвітня монархія, писав він, чи всесвітня республіка, всесвітнє владарювання однієї системи держав, одного культурно-історичного типу - є однаково шкідливими і небезпечними для прогресивного ходу історії... Більшого прокляття не могло би бути накладено на людство, ніж створення на землі єдиної загальнолюдської цивілізації... Це дорівнювало б припиненню самої можливості всякої подальшої успішності або прогресу...» [З, с. 73]. Та це не значить, що історія позбавлена єдності і немає кінцевої мети. На думку Данилевського, прогрес полягає не в тому щоб усі суб'єкти історичного процесу крокували в одному напрямку. Прогрес в тому, щоб обходити все поле, котре утворює поприще історичної діяльності людства, у всіх можливих напрямках і досягти такого стану, за якого всі можливості культурної діяльності (в межах будь-якого історичного типу) будуть повністю реалізовані [3, с. 73].

Коли певний культурно-історичний тип досягне максимального втілення свого творчого потенціалу у сфері релігії, мистецтва, економіки, політики і права, тоді буде досягнута вища мета історичного буття - історичне «поле» буде пройдене у всіх можливих напрямках.

Тут ми спостерігаємо особливість органіцизму М. Данилевського, яка полягає в спрямованості на одиничне, окреме, національне. Данилевський заперечує існування всезагальної мети у розвиткові окремих суспільств, заперечує прагнення культурно-історичних типів до загальнолюдських об'єднань, хоча й передбачає об'єднання слов'ян в одному державному утворенні. В цілому ж людство у Данилевського залишається сукупністю «одноклітинних» національних утворень різного рівня і типу розвитку.

У Костянтина Леонтьева органіцизм проявився інакше. Леонтьев отримав медичну освіту, тож був близьким до природознавства і, на відміну від Данилевського, віддалився від релігійних концептів, хоча й не позбувся їх повністю. Відтак, К. Леонтьев переосмислив теорію культурно-історичних типів, надавши їй універсальної спрямованості. В житті усіх культурно-історичних організмів Леонтьев виокремлював три стадії розвитку:

1. первинна простота;

2. «квітуча складність» і диференційованість;

3. вторинне зрівнювальне змішання.

Триєдиний процес розвитку має для Леонтьева універсальний характер, так як йому підпорядковані усі факти світової еволюції: біологічні процеси, починаючи з «ледь видимої билинки, що росте в полі», і включає всю природу, всі явища суспільного, політичного, художнього життя. Свої припущення філософ підтверджує багатьма прикладами з історії цивілізацій і культурних світів, з життя органічної природи і явищ неорганічної, доводячи універсальність триєдиного закону розвитку усюди.

Будь-який культурно-історичний тип обов'язково проходить всі ці стадії і потім гине. Життєздатність та історична стабільність будь якого народу визначається різноманітністю, диференційованістю і виразністю усіх форм його культурного життя. Подібно усім слов'янофілам, Костянтин Леонтьев вважав, що на той час романо-германська Європа пройшла основні стадії свого розвитку, а тому знаходиться у стані згубного змішування і спрощення.

Більш ніж за півстоліття до німецького філософа Освальда Шпенглера Леонтьев передбачив негативні наслідки егалітарно-ліберального процесу [8, с. 91]. Західний прогрес, на його думку, це не процес розвитку, а процес розпаду, процес знищення особливостей і своєрідності, властивих національним культурам. Західний індивідуалізм - це характерна риса капіталізму: охоплений всепоглинаючою жагою наживи, він здатний перекреслити будь-яку індивідуальність, переступити і через індивіда, і через ціле покоління. Індивідуалізм створює людину пройняту раціоналізмом і утилітаризмом для якої сенс буття не в моральному самовдосконаленні,

пізнанні Бога, прагненні до вищої краси, а в накопиченні матеріальних цінностей і їх споживанні. Леонтьев одним з перших відчув руйнування культури в ліберальному суспільстві. Він попереджав, що заміщення духовних потреб матеріальними веде до деградації особистості. Так людина повертається до первісного стану - зоологічної боротьби за право перемагати іншого будь-якими засобами. Таку людину не хвилюють ні вселенські лиха, ні жертви, ні страждання. Таким чином, ліберальна свобода виявилася «свободою вільного занурення в тваринний стан» [5, с. 92].

Органіцизм у історіософії Леонтьева призвів до переважання естетики над мораллю. Природа позбавлена моралі, вона занурена у безперервний рух і боротьбу за існування. Виходячи з аналогічної логіки К. Леонтьев стверджував необхідність і благо нерівності, контрасту, різноманіття як основи гармонії та краси. В цьому баченні поєднувалися естетична, біологічна, моральна, соціальна і релігійна сторони суспільного буття, ставши загальним, відмінним принципом філософії Леонтьева. На його думку, прагнення до рівності аналогічне прагненню до однобокості, одноманітності та змішання, що заперечує життя. Сам Бог хоче ієрархії, тобто нерівності, різноманіття. Світ демонструє собою багатоманітність, а гармонія його буття не тільки не виключає наявності боротьби та страждань тобто - зла, але навіть потребує його для контрасту. Леонтьев бачить більшу моральну висоту в суворості життя, жорстких випробуваннях, боротьбі за життя і панування, аніж в ідеї спокійного блага людства. На його думку чисте добро естетично не привабливе, потворне, для його краси необхідне зло, тобто контраст доброго і злого, темряви та світла, Бога і Диявола. Таке відношення до зла, звичайно ж суперечило православному вченню і це було предметом частої критики, але водночас тут була специфіка саме позиції Леонтьева в якій вгадувався сильний вплив ніцшеанської філософії надлюдини, причому в більшій мірі ніж православного гуманізму.

Таким чином, обидва мислителі реалізували методологію органіцизму у побудові концепцій історичного розвитку суспільств, але розуміння його спрямованості різнилося. Для Данилевського культурно-історичні типи відокремлені один від одного по типу розвитку і наділені унікальними формами втілення своєї сутності в буття. У Леонтьева органіцизм виявився у схожості етапів історичного буття культурно-історичних типів, у соціальній нерівності, жорсткій вертикалі влади і боротьбі за існування, що й виражає природний стан речей.

Література

органіцизм філософський данилевський леонтьев

1. Бердяев Н.А. К. Леонтьев - философ реакционной романтики [Текст] / Н.А. Бердяев // Константин Леонтьев: pro et contra. Кн.1. - СПб.: Издательство РХГИ, 1995. - 475 с.

2. Бердяев Н.А. Русская идея: Основные проблемы русской мысли XIX и начала XX века; Судьба России [Текст] / Н.А. Бердяев. -М.: ЗАО «СварогиК», 1997. -541 с.

3. Данилевский Н.Я. Россия и Европа [Текст] / Н.Я. Данилевский. - М.: Книга, 1991. - 573 с.

4. Зеньковский В.В. Русские мыслители и Европа [Текст] / В.В. Зеньковский. -М.: Республика, 1997. -368 с.

5. Леонтьев К.Н. Византизм и славянство [Текст] / К.Н. Леонтьев // Поздняя осень России. - М., 2000. - С.17-156.

6. Лосский И.О. История русской философии [Текст] / В. Н. Лосський. - М.: ЗАО «Сварог и К», 2000. - 471 с.

7. Михеев В.М. Тоталитарный мыслитель: Анализ теоретического наследия мыслителя XIX века Н. Я. Данилевского (1822-1885) [Текст] / В.М. Михеев. - Брест: Заря над Бугом, 1994. - 96 с.

8. Пивоваров Ю.С. Очерки истории русской общественно-политической мысли XIX - первой трети XX столетия [Текст] / Ю.С. Пивоваров. - М.: ИНИОНРАН, 1997.-316 с.

9. Розанов В.В. О Константине Леонтьеве [Текст] / В.В. Розанов //К.Н. Леонтьев: Pro et contra. Личность и творчество Константина Леонтьева в оценке русских мыслителей и исследователей 1891-- 1917 гг.: Антология. Кн.1. - СПб.: Изд-во Русского Христианского гуманитарного института, 1995. - С.409-416.

10. Трубецкой С.Н. Разочарованный славянофил [Текст] / С.Н. Трубецкой // К.Н. Леонтьев: Pro et contra. Личность и творчество Константина Леонтьева в оценке русских мыслителей и исследователей 1891-1917 гг.: Антология. Кн.1. - СПб.: Изд-во Русского Христианского гуманитарного института, 1995. - С. 123-159.

Размещено на Allbest.ru