Віртуальна реальність: до проблеми концептуалізації поняття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ: ДО ПРОБЛЕМИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ ПОНЯТТЯ

Дзьобань О. П.,

Мануйлов Є. М.

Актуальність проблеми. Розвиток сучасного суспільства відбувається під впливом глобалізації інформаційних процесів, головним проявом яких є формування нового інформаційного простору. Тотальність інформаційних технологій призводить до того, що в сучасному суспільстві стосунки між людьми все більше набувають віртуального характеру. Віртуалізація торкається всіх сфер людського життя, перетворившись з простої технології в інформаційно-комунікативне середовище. На сьогоднішній день розширення її впливу відбувається у двох основних взаємопов'язаних напрямах: збільшення впливу віртуальності на світ реальний і віртуалізація самої реальності, які проявляються у надбанні віртуального статусу усіма сферами світу людини й соціокультурної реальності. Віртуальна реальність набуває рис «інформаційного двійника» реальності об'єктивної [1, с. 3].

Під впливом віртуального спілкування змінюється свідомість особистості, формується новий мережевий образ мислення й існування. Ці зміни суттєво впливають не тільки на окрему особистість, а й, як неодноразово зазначалося раніше, на функціонування всього суспільства у цілому [2-7].

Аналіз останніх джерел і публікацій свідчить про те, що на сьогодні зроблені цілком плідні спроби осмислення віртуальної реальності в рамках різноманітних, зокрема гуманітарних дисциплін. Разом з тим сьогодні виникає нагальна проблема проаналізувати генезу самого поняття віртуальної реальності, починаючи з первісних спроб її усвідомлення, що і є метою даної статті.

Виклад основного матеріалу. Основа для осмислення понять «віртуальність» і «реальність» була закладена ще в античності. Стародавні мислителі у визначенні поняття «віртуальний» виходили з провідної сили розуму. Термін «virtus» вперше згадується у роботі Марка Тулія Цицерона «Про природу богів» [8], і маючи значення «чеснота». Аналогічний сенс вкладає у це поняття і видатний римський стоїк Луцій Анней Сенека, і мислителі більш пізніх історичних періодів: Г. Сен-Вікторський, А. Блаженний, Дж. Бонавентура, М. Лютер, Ф. Меланхтон та ін. [9].

Таким чином, уже античні погляди на цю проблему роблять акцент на зміні психіки людини під впливом чогось специфічного й незвичайного, тобто опинитися у віртуальності означає покинути межі буденності й поглянути інакше на дійсність, змінивши свідомість, застосувавши свої приховані можливості.

Реальний світ, як породження віртуального, вперше оголосив Платон у своєму вченні про ейдоси - віртуальні об'єкти незримого буття, за образом і подібністю з якими утворюються реальні речі [10]. Можна сказати, що всі сучасні уявлення про віртуальність виходять з ейдосів Платона. Згідно з платонівським уявленням, реальність є багаторівневою, в якій ідеї - це не абстракції, а «матриці», «світопороджуючі сутності», а віртуальність є не що інше, як «світоутворююча прореальність», яка передує об'єктивній реальності. Ідеалістична філософія з часів Платона займалася пошуками гносеологічного зв'язку між матеріальною реальністю й віртуальним світом ідей. У Арістотеля матерія являє собою здійснену можливість, тобто реальним стає тільки те, що потенційно мало стати дійсним, але саме поняття «віртуальний» відсутнє [11]. «Буття можливості» є сполучною ланкою, своєрідним симбіозом дійсного буття й відсутності буття, між небуттям і буттям. Будь-яка річ реалізується тільки у поєднанні з формою, можливість існування якої є завжди.

Ісаак Сирін розробив модель, в основі якої закладена духовна активність людини, яка визначає типи й кількість реальностей, які вона використовувала. На його думку, найвищий рівень у побудованій ієрархії реальностей відводиться божественній реальності, пересуваючись між граничними реальностями, людина може проходити через незліченну кількість проміжних стадій [12]. Таким чином, визначальним є не абсолютний рівень статусу реальності, а зусилля людини, спрямовані на породження у собі реальності вищого онтологічного рівня.

З часів середньовічної схоластики термін «віртуальний» використовувався дуже активно, значення цього терміна розглядається в контексті аналізу статусу одиничного у складі загального. Категорія «virtus» аналізується не як окрема якість, а як здатність до гідних вчинків, які виходять з прекрасних властивостей душі, що зв'язують вченість («doctrina») і практичний досвід («peritia»), щось перехідне між потенційним і актуальним. Провідного значення набуває трактування, яке сходить до кореня «vi»: «потенція» (можливість), «міць» (сила), яка визначає виникнення, існування, дію речі. Таке тлумачення запропоновано у працях Д. Скота [13], Ф. Аквінського [14], М. Кузанського [15], в яких термін «віртуальний» широко використовувався для визначення широкого кола фундаментальних проблем: співвідношення актуального й потенційного, організація ієрархії реальностей, побудова складних речей з простих.

Так, Фома Аквінський за допомогою поняття «virtualis» виводить формулу, в якій «одне віртуальне міститься в іншому», що, за справедливим зауваженням М. Носова, дозволило йому вирішити проблему онтологічного співіснування реальностей різного рівня й питання утворення складного з простих елементів [16].

Миколай Кузанський під «virtus» розуміє можливість, поява якої є ймовірним і необхідним, в силу того, що всі речі не реально, але віртуально присутні в свідомості. Абсолютною силою і головною умовою прояву здатності здійснення є Бог, в якому укладені всі потенційні можливості світу. Крім того, Миколай Кузанський сформулював поняття «можливе буття» («possest»), що характеризує перехідну стадію від небуття до буття [15].

У роздумах Дунса Скота присутній латинський термін «virtus», який він ввів для поєднання невпорядкованого різноманітного людського досвіду з формально єдиною реальністю. Сенс, вкладений Скотом у поняття «віртуальний», розкриває віртуальний простір як протилежність фізичному простору, який включає в себе інформаційні еквіваленти речей [17].

Наукова картина світу Нового часу визнавала одну природну реальність, в якій зберігалася ідея схоластичної потенції і змінювалися інші сили (психічні, фізичні та ін.). Однак у цій картині світу було занадто багато внутрішніх протиріч, які полягають у неможливості описання всіх явищ без визнання наявності деяких проміжних рівнів реальності, що пояснюють відмінності у протіканні схожих процесів. Зокрема, це стосувалося суспільних явищ.

У Новий час відбувається наповнення змісту «віртуального» за допомогою ледь помітних розбіжностей, інтерпретацій. Проте класичне значення «virtus» - чеснота, потенція - зберігається у роботах І. Канта, Г. Гегеля, Г. Лебніца. Так, у своїй теорії, що описує всесвіт монад, Г. Лейбніц практично буквально описав будову глобальної мережі, що з'явилася в наші дні. Відповідно до його вчення будь-який мікрокосм містить у собі макрокосм, відображаючи, так чи інакше, Бога (Центральну Нескінченну Монаду). Віртуальна реальність при цьому є цілісним полем нашого досвіду, яка породжує й утворює цілий світ. Ступінь віртуалізації суспільства і світу зростає в міру поглиблення наших уявлень [18].

Філософія Канта ставить у відповідність віртуальному й матеріальному світам ноумени (те, чим річ є сама по собі) і феномени (те, чим річ є для нас). Життя при цьому розглядається як єдність дійсної (земної, нижчої) і віртуальної (небесної, вищої) реальностей. Моральний світ Кант також оголосив віртуальним. Таким чином, можна сказати, що сьогоднішня віртуальна мережа, за визначенням Канта, утворює світ віртуальний, оскільки ступінь формування ціннісних установок під її впливом залежить повністю від моральних якостей користувачів [19-21].

Джордж Берклі вперше сформулював думку про те, що зовнішня, незалежна реальність, яка перебуває по інший бік людської свідомості, створюється цією свідомістю, так чи інакше, як певна послідовність, яка визначається як річ. Ефект віртуалізації реальності полягає у співвіднесенні людського досвіду й пізнання з певною матеріалізацією віртуальних процесів, що відбувається всередині нас [22].

Філософія Абсолютної тотожності Ф. Шеллінга в основу природи помістила абсолютне пізнання, яке стирає межі між реальним і можливим, суб'єктивним і об'єктивним. Більше того, мова йде про наявність єдиного джерела світу речей, який, у свою чергу, представлений у вигляді ієрархії потенцій - різних форм Абсолютної тотожності, які складаються певною мірою з об'єктивного й суб'єктивного [23].

Згодом у повсякденному і в науковому побуті ототожнюються поняття віртуальна й суб'єктивна реальність взагалі, яка розуміється як відображення об'єктивної, наповненої суб'єктивними індивідуальними характеристиками і штучно створеними феноменами.

У ХХ ст. феномен «віртуального» отримав нові можливості і імпульси до розвитку. Науково-технічна революція привела до розширення обсягу поняття «віртуальна реальність». Якщо у фізиці й хімії мова йде про позначення мікросвітів і часток, невидимих неозброєним оком і приладами, то в соціології цей термін все частіше асоціюють з поняттям «суспільство спектаклю», сформульованим у 60-ті рр. Гі Дебором [24]. Розвиток гуманітарного знання призводить до повернення до багатогранності значення поняття «virtus». Індивідуальність і суб'єктивність набувають рис реального, яке перебуває у процесі актуалізації. На думку О. Грязнової, провідним значенням «віртуального» у ХХ ст. стає «уявність», що виводить на перший план дві основні ідеї феномену віртуальності: ідею протиставлення реального й віртуального і ідею проміжного стану між ними [25].

Перехід людства у ІІІ тисячоліття закріпив у нашій свідомості поняття «віртуальна спільнота», «віртуальна політика», «віртуальна економіка» і т. п., які вже стали повсякденними і звичними. Сам термін «віртуальність» використовується і в науковому, і у побутовому сенсах, його сучасне розуміння наповнене новим змістом і все частіше поява «віртуальних світів» пов'язується з появою й розвитком комп'ютерних технологій.

Феномен віртуальної реальності став широко обговорюватися після впровадження цього терміна у сферу високих технологій. Це дало поштовх до того, щоб проаналізувати дослідження у багатьох сферах знань, підтвердити факт існування віртуальності задовго до того, як вона стала очевидною й оформленою в комп'ютерному втіленні.

Дослідженням феномену віртуальної реальності займається велика кількість фахівців з різних царин: філософи, культурологи, соціологи, психологи, політологи, економісти і багато інших. Це викликано тим, що поняття віртуальної реальності - одне з небагатьох у науці, що мають різні варіанти тлумачення, що залежать від трактування й розуміння. Слово «віртуальний» і словосполучення «віртуальна реальність» дуже багатозначні, у сучасному житті їх часто вживають при описанні різних феноменів і явищ. Деякі дослідники розглядають віртуальну реальність як комплекс спеціальних технологій і пристроїв - комп'ютерів, ігрових шоломів, окулярів тощо, інші відносять до віртуальної реальності світ художньої та наукової літератури, фільмів та ігор.

Віртуальна реальність «вросла» у суспільство. Поступово цей термін виявився поширеним і загальноприйнятим, набувши рис повсякденності, став застосовним до сучасного суспільства й культури в цілому, отримуючи все більший соціальний зміст. Примарність, «несправжність» соціальної дійсності відзначається багатьма соціологами й філософами-постмодерністами ХХ ст.: Ж. Бодрійяром [26], Ж. Дельозом [27], Ж. Деррідою [28]. Багато представників науки сходяться на тому, що сучасну культуру можна вважати віртуальною, оскільки в її основі лежать віртуальні процеси комунікацій, керовані електронікою. Але при цьому культура є цілком реальною, а не уявною, оскільки являє собою фундаментальну реальність, фізичну дійсність, спираючись на яку, ми спілкуємося один з одним, беремо участь у трудовому процесі, плануємо своє життя. Іншими словами, через віртуальність ми і робимо нашу реальність.

У працях французького психолога Славоя Жижека і послідовників його школи специфіка статусу віртуальної реальності визначена за допомогою розрізнення понять «імітація» й «симуляція»: віртуальність не імітує реальність дійсну, а за допомогою подібності симулює її [29].

Обґрунтованість і глобальність проникнення віртуальної реальності в соціальне життя дає підставу вести мову про «віртуалізацію» суспільства, яка змінює спосіб життя людей, роблячи його синтетичним, посилюючи прагнення потрапити в нові її шари. Віртуальність є тотальною й безмежною, вона охоплює все більшу кількість сфер суспільного життя: «віртуальний світ», «віртуальна економіка», «віртуальна політика», «віртуальна любов», «віртуальний театр». Очевидним стає постійне прискорення віртуалізації суспільства й людини, викликане збільшенням «картин світу» і віртуалізацією дійсності. Це дає право говорити про безперервне збільшення реальностей, поліархія яких стала головним девізом сучасності.

У віртуальній реальності поступово зникають просторові та часові розмежування, стираються міждержавні кордони, пропагуються нові цінності, моделі поведінки, світоглядні стереотипи. Феномен віртуалізації життєвого простору людини та суспільства характеризує принципово новий тип символічного існування людини, соціуму, культури [30].

Сучасні дослідження орієнтовані на вивчення таких соціально-філософських і соціологічних аспектів віртуального середовища: збереження культурної самобутності та ідентичності; зміна систем соціальної комунікації; зміна соціальних інститутів; виникнення віртуальних спільнот, їх розвиток і взаємодія з традиційними спільнотами; трансформація сучасної економіки, політики, освіти та ін. При цьому як основні й найважливіші властивості віртуальної реальності виділяються породження, актуальність, автономність, інтерактивність, симулятивність, можливість впливу на події (Бодрійяр, Жижек та ін.).

Таким чином, як висновок, зазначимо, що в історії розвитку філософської й соціологічної думки є наявними достатньо чіткі підстави для усвідомлення сутності віртуальної реальності, її раціональної природи та комунікаційних проявів. Аналіз існуючих напрямів дослідження феномену віртуальної реальності дозволяє констатувати, що займане ним місце в соціокультурному просторі є доволі суттєвим, і що з часом воно буде тільки зростати. Прагнення до симулятивності можна з повним правом назвати своєрідною межею інформаційного суспільства, що пронизує за допомогою віртуальних технологій усі його підсистеми. При цьому нові інформаційні технології відтворення віртуальної реальності є лише одним із потенційних втілень симуляції, що виявляється і в політиці, і в економіці, і в мистецтві, і в сфері міжособистісних відносин. Очевидним є процес віртуалізації сучасного суспільства, в ході якого симулятивна, наслідувальна діяльність веде до дестабілізації соціальних структур, до підриву стійкості соціального буття.

Науці ще належить визначити, наскільки глибоко й щільно ідеї віртуалістики переплетені з антропологічними, культурними й соціальними процесами.

філософський віртуальний реальність науковий

ЛІТЕРАТУРА

1. Бочарова Т. Н. Интернет-форумы как социально-культурный феномен: проблема конструирования виртуальной реальности: дис.... канд. социол. наук. Хабаровск, 2015. 218 с.

2. Дзьобань О. П., Жданенко С. Б. Віртуальна реальність: метафізичний сенс. Вісн. Нац. юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого. Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. Харків. 2012. Вип. 2(12). С. 97-104.

3. Дзьобань О. П., Мелякова Ю. В. Раціональні засади віртуальної реальності. Політологічний вісник: зб. наук. пр. Київ. 2012. Вип. 59. С. 8-15.

4. Дзьобань О. П. Діалектика глобалізації віртуальної реальності й суспільного розвитку. Гілея: науковий вісник: зб. наук. пр. Київ. 2012. Вип. 63 (№ 8). С. 254260.

5. Дзьобань О. П., Жданенко С. Б. Віртуальні комунікації: роль і місце у сучасному світі. Правова інформатика. Київ. 2015. № 2 (46). С. 9-16.

6. Дзьобань О. П., Мануйлов Є. М. Віртуальні комунікації: до проблеми філософського осмислення сутності. Вісн. Нац. ун-ту «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого». Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. Харків. 2015. № 3 (26). С. 7-19.

7. Дзьобань О. П., Соснін О. В. Віртуальна реальність суспільства постмодерну як соціокультурне тло соціалізації «людини інформаційної». Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: зб. наук. пр. 2017. Вип. 69 (1). С. 69-76.

8. Цицерон М. Т. О природе Богов / пер. с лат. С. Блажеевского. Санкт-Петербург. 2002. 288 с.

9. Кликушина Н. Ю. Понятие виртуальной реальности в курсе истории и философии науки. Эпистемология и философия науки. 2009. Т. XXII. № 4. С. 86-102.

10. Платон. Менон. Собр. соч. в 4 т. Т. 1. Москва. 1990. С. 575-612.

11. Аристотель. Метафизика / пер. с древнегреческого А. Кубицкого. Москва. 2015. 442 с.

12. Ганстрем Е. Э., Тихомиров Н. Б. Сочинения Исаака Сирина в славяно-русской письменності. Вестник церковной истории. 2007. № 1 (5). С. 134-197.

13. Heim M. The metaphysics of virtual reality. Virtual reality: theory, practice and promise. Westport and London. 1991. P. 27-33.

14. Аквинский Ф. Сумма теологи. Киев; Санкт-Петербург. 2007. 835 с.

15. Кузанский Н. О видении Бога. Сочинения в 2 т. Т. 2. / общ. ред. В. В. Соколова и З. А. Тажуризиной. Москва. 1980. 471 с.

16. Носов Н. А. Фома Аквинский и категория виртуальности. Виртуальная реальность: философские и психологические проблемы. 1997. С. 68-86.

17. Скот И. Д. Избранное / сост. и общ. ред. Г. Г. Майорова. Москва. 2001. 583 с.

18. Лейбниц Г. В. Труды по философии науки / пер. с лат., вступ. ст. и примеч. Г. Г. Майорова. Изд. 2-е. Москва. 2013. 177 с.

19. Кант И. Критика чистого разума. Санкт-Петербург. 2008. 606 с.

20. Кант И. Критика практического разума / пер. с нем., авт. предисл. М. Куле, Р. Кулыс. Рига. 1988. 188 с.

21. Кант И. Религия в пределах только разума / перевод. ред. Д. Гегешидзе. Тбилиси. 1989. 245 с.

22. Беркли Дж. Трактат о принципах человеческого знания и другие сочинения / пер. с англ. Г. Г. Майорова, А. О. Маковельского, А. А. Васильева, Е. Ф. Дебольской. Москва. 2016. 553 с.

23. Шеллинг Ф. В. И. Система трансцендентального идеализма / пер. и комментарии И. Я. Колубовского; ред. и вступ. статья П. Л. Кучерова. Ленинград; Москва. 1936. 455 с.

24. Дебор Г. Э. Общество спектакля / пер. с фр. С. Офертаса и М. Якубович. Москва. 2000. 183 с.

25. Грязнова Е. В. Виртуальная реальность: анализ смысловых элементов понятия. Философ. науки. 2005. № 2. С. 34-66.

26. Бодрийяр Ж. Симулякры и симуляции / пер. с фр. А. Качалова. Москва. 2016. 238 с.

27. Делез Ж. Логика смысла / пер. с фр. Я. И. Свирского. Москва. 2011. 470 с.

28. Деррида Ж. Поля философии / пер. с фр. Д. Ю. Кралечкина. Москва. 2012. 375 с.

29. Жижек С. Киберпространство, или Невыносимая замкнутость Бытия. Искусство кино. 1998. № 1. С. 34-47.

30. Дзьобань О. П. Сучасний віртуальний простір: конгеніальність віртуальності й міфу. Стратег. пріоритети. Серія «Філософія». 2017. № 3. С. 163-170.

Размещено на Allbest.ru