Стратегія розвитку творчого потенціалу особистості в умовах глобальної трансформації людства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Стратегія розвитку творчого потенціалу особистості в умовах глобальної трансформації людства

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Здатність людини до творчості є сутнісною ознакою, яка характеризує глибинне, основне, істотне, що забезпечує її повноцінне, наповнене життєстверджуючим сенсом, існування. Зазначена риса виступає як родова ознака, яка виявляється у ставленні людини до навколишнього світу, у здатності його перетворювати. Отже, схильність до творчості (творіння) притаманна кожному індивіду в силу належності до людського роду. Однак, вона дається людині у потенції («згорнутому вигляді») і може бути визначена як її творчий потенціал.

Дослідження творчого потенціалу особистості та шляхів його формування й розвитку набуває особливого значення в умовах глобальних соціальних змін, які характеризуються трансформацією основних соціальних інститутів (культури, економіки, політики, освіти тощо) та актуалізацією потреби підготовки фахівців нового типу, які здатні не лише творчо самостійно мислити, а й оперативно приймати відповідальні та компетентні рішення на перспективу. Сучасні умови життя виявляють, з одного боку, значно більшу кількість сфер самореалізації, а з другого, через посилення уніфікаційних процесів особливо гостро для кожної особистості постає необхідність стверджувати себе змістовною діяльністю, виявляти ініціативу, творити саму себе та оточуючий світ.

Пріоритетним завданням кожної соціальної системи у глобалізованому світі стає адекватне й ефективне регулювання інтенсивної динаміки соціальних змін, які, в свою чергу, потребують глибокого розуміння їх джерел, основних чинників, механізмів реалізації та перспектив розвитку. Тому дослідження стратегії розвитку творчого потенціалу особистості у контексті філософського осмислення соціальної динаміки має не тільки й не стільки науково-теоретичне, скільки безпосередньо практичне значення. Формування та розвиток творчого потенціалу особистості органічно пов'язаний із соціокультурними змінами.

Проблема розвитку творчого потенціалу особистості актуалізується також внаслідок розгортання глобалізаційних процесів, які докорінно змінюють економічні, духовні, політичні та інші засади існування суспільства, в тому числі й українського, коли об'єктивна логіка щоденних змін умов життєдіяльності потребує від суб'єктів суспільного життя реалізації своїх творчих здібностей та потенцій для активної їх участі у швидкоплинних й мінливих суспільних процесах.

Стан наукової розробленості проблеми. Творчий потенціал особистості не має однозначного, загальновизнаного трактування, він постає досить складним утворенням. Його вивчають й інтерпретують представники різних суспільних наук у межах аксіологічного, онтологічного, креативного, діяльнісно-організаційного, ресурсного, інтегративного та інших підходів.

Дослідження творчого потенціалу особистості ґрунтується на широкій теоретичній базі, яку складають праці філософів, психологів, соціологів, педагогів, що розглядали зазначену проблематику як окреме, доволі специфічне соціокультурне явище та психологічний феномен, здійснювали теоретичне обґрунтування педагогічних методів формування творчої особистості тощо. Загальнотеоретичні та філософські підходи дослідження творчості, зокрема творчого потенціалу особи розкриті у класичних працях таких філософів, як Арістотель, Платон, Р. Декарт, Ф. Бекон, Г. Лейбніц, І. Кант, І. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, К. Маркс та інших. Суттєвий внесок в аналіз проблем творчості здійснено представниками російської філософії ХІХ-ХХ ст. (М. Бердяєв, В. Соловйов тощо). На початку ХХ ст. у філософії проблема творчості досліджувалась переважно у площині аналізу феноменів геніальності та обдарованості у певних сферах діяльності, коли вона сприймалась як синтез обдарованості та працьовитості (М. Блох, С. Грузенберг, П. Енгельмаєр та ін.). Психологічні особливості цілеспрямованого формування творчих здібностей особистості розглядаються у працях В. Андрєєва, П. Блонського, Л. Виготського, П. Гальперіна, В. Давидова, О. Запорожця, Е. Ільєнкова, О. Леонтьєва, А. Лурія, А. Матюшкіна, С. Рубінштейна та інших дослідників.

Зв'язок між соціальними трансформаціями ХХ - ХХІ ст. та формуванням і розвитком творчого потенціалу людини розкритий у працях західних дослідників: Ф. Ар'єса, З. Баумана, Д. Белла, Ж. Бодрійяра, Ф. Броделя, І. Валлерстайна, Е. Гідденса, Р. Інглхарта, К. Леві-Строса, К. Леонгарда, Н. Лумана, Г. Маклюена, А. Камю, М. Кастельса, Г. Маркузе, А. Маслоу, Х. Ортеги-і-Гассета, П. Сорокіна, А. Турена, Е. Тоффлера, П. Штомпки та ін.

Особливості розвитку творчого потенціалу особи на межі тисячоліть розглядались також В. Байденком, Г. Батіщевим, І. Бєсковой, Б. Бім-Бадом, І. Біріч, А. Вербицьким, Б. Вишеславцевим, В. Гайденком, І. Герасімовою, В. Іноземцевим, М. Каганом, В. Казначеєвим, С. Кара-Мурзой, І. Коном, С. Курдюмовим, А. Коршуновим, В. Лекторським, Н. Мотрошиловою, І. Мєркуловим, А. Назаретяном, О. Новіковою, О. Огурцовим, Г. Осіповим, В. Платоновим, О. Тихоміровим, А. Урсулом та іншими дослідниками.

Фундаментальні дослідження з проблематики творчості та творчого потенціалу особистості здійснені у дослідженнях вітчизняних науковців та їх послідовниками у різних контекстах та інтерпретаціях О. Александровою, О. Базалуком, Л. Батліною, Є. Бистрицьким, І. Бичко, А. Бойком, Л. Губерським, М. Євтухом, І. Зазюном, Г. Козловською, М. Козловцем, В. Кременєм, С. Кримським, М. Мовчаном, І. Надольним, О. Поліщук, М. Поповичем, С. Пролєевим, Д. Свириденком, В. Слюсаром, Л. Сохань, С. Сухачовим, О. Чаплигіним, В. Шинкаруком, Н. Хамітовим, О. Яценком.

Окремі аспекти розвитку творчого потенціалу людини в контексті філософії освіти розкриваються в працях С. Амонашвілі, В. Андрущенка, В. Буряка, В. Воронкової, Б. Гершунського, Е. Гусінського, А. Запесоцького, С. Клепка, С. Кузьміної, М. Култаєвої, В. Муляра, А. Остапенка, І. Предборської, В. Савєльєва, П. Сауха, Н. Скотної, О. Скубашевської, Т. Хагурова, С. Черепанової.

Зазначене вище засвідчує, що у сучасному суспільстві, в якому відбуваються структурні соціальні трансформації, актуалізуються процеси формування особистості нового типу, здатної стратегічно та нестандартно мислити, вміти приймати рішення з високим рівнем відповідальності. Це виявляє необхідність здійснення наукових досліджень, які на теоретичному рівні у контексті розробки стратегії переходу суспільства до нової фази розвитку, дозволили виявити відповідні тенденції розвитку творчого потенціалу особистості.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана на кафедрі філософії і соціальних наук Київського університету туризму, економіки і права в межах кафедральної теми: «Праксеологія туризму» (НДР №0110U002913).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з'ясування впливу глобальних соціальних трансформацій кінця ХХ - початку ХХІ ст. на розвиток змістовних складових творчого потенціалу особистості.

Досягнення поставленої мети зумовило постановку й вирішення таких завдань:

? проаналізувати основні підходи щодо потрактування сутності та змісту творчого потенціалу особистості в історії соціально-філософської думки;

? у контексті сучасного соціально-філософського дискурсу уточнити зміст поняття «творчий потенціал особистості»;

? виявити й охарактеризувати зовнішні та внутрішні чинники формування та розвитку творчого потенціалу особистості в умовах глобалізації;

? окреслити пріоритетні напрями розвитку творчого потенціалу особистості в умовах глобальної трансформації людства;

? з'ясувати характер впливу творчого потенціалу на самореалізацію особистості в умовах інформаційного суспільства та розгортання глобалізаційних процесів.

Об'єкт дослідження - творчий потенціал особистості.

Предмет дослідження - вплив сучасних глобальних трансформацій на стратегію розвитку творчого потенціалу особистості.

Методи дослідження. Під час виконання дисертаційного дослідження автор послуговувався теоретичним надбанням класичної та світової філософії у царині суспільних процесів, пов'язаних з матеріальним та духовним виробництвом. Значне місце у дослідженні посідає діалектичний метод, який засновується на принципах: загального взаємозв'язку явищ; розвитку; системності; об'єктивності; сходження від абстрактного до конкретного; єдності історичного й логічного та ін. Метод систематизації надав змогу узагальнити здобутки вітчизняних і зарубіжних учених за темою дисертації, а порівняльний метод дозволив виявити особливості розвитку творчого потенціалу особистості індустріального, постіндустріального (інформаційного) та глобалізованого суспільств на різних рівнях аналізу (індивід, соціальна група, суспільство, цивілізація).

Метод аналізу і синтезу дозволив розкрити основні тенденції у сутнісно-змістовному наповненні поняття «творчий потенціал особистості на межі тисячоліть (кінець ХХ - початок ХХІ ст.)», а статистичний метод - опрацювати інформацію, яка характеризує сучасний стан та динаміку творчої активності населення. У дисертаційній роботі також використовувалися соціокультурний, аксіологічний, структурно-функціональний та діяльнісний підходи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному соціально-філософському аналізі творчого потенціалу особистості, визначенні його головних детермінант та стратегії розвитку в контексті глибинних соціальних трансформацій кінця ХХ - початку ХХІ ст.

Положення, які визначають наукову новизну отриманих результатів, полягають у тому, що:

вперше:

- розроблено та запропоновано основні напрями оптимізації стратегії розвитку творчого потенціалу особистості в умовах глобальної трансформації людства, які полягають у цілеспрямованому й свідомому формуванні всіма суб'єктами безперервного навчально-виховного процесу політичних, соціальних, комунікативно-міжкультурних, професійних, інформаційних та інших компетенцій людини, її активної життєвої позиції у сприятливому (на мікро-, мезо - та макрорівнях) середовищі;

- обґрунтовано, що творчий потенціал особистості у глобалізованому суспільстві виходить за межі його актуалізації у сфері трудової діяльності, наближуючись до необхідності безперервної творчості, самовідтворення та життєтворчості особистості в умовах динамічних й масштабних соціальних змін;

уточнено:

- зміст поняття «творчий потенціал особистості», шляхом введення в науковий обіг його авторського визначення як інтегральної характеристики знань, умінь, здібностей, ціннісних орієнтацій та мотивів, які спонукають особистість до творчої самореалізації та саморозвитку. За своєю структурою творчий потенціал особистості - це органічна єдність біологічних (нейрофізіологічних і психологічних) та соціальних якостей людини, яка забезпечує її суб'єктивну потребу в творчій самореалізації;

набуло подальшого розвитку:

- розуміння необхідності інтеграції досягнень соціальної філософії, психології, педагогіки та інших суспільствознавчих наук стосовно формування й актуалізації творчого потенціалу особистості в умовах глобалізації у якості категоричного імперативу;

- систематизація тенденцій розвитку творчого потенціалу особистості на початку ХХІ ст., які обумовлені динамічними соціальними процесами і закономірностями, що виявляються на рівні нейрофізіології та психології мозку та їх залежності від свідомого прагнення до самовдосконалення, насамперед, шляхом безперервної освіти.

Теоретичне й практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що розкриті та запропоновані методичні підходи й обґрунтовані теоретичні положення, які сприятимуть поглибленню сучасного розуміння сутності і змісту поняття «творчий потенціал особистості», розширюючи простір для його подальшого теоретичного дослідження. Положення, висунуті у дисертаційному дослідженні, сприяють збагаченню, конкретизації та уточненню понятійно-категоріального апарату філософії, соціальної філософії, соціології. Низка положень та висновків доведені до рівня безпосередніх практичних рекомендацій і можуть бути використані у повсякденній практиці.

Матеріали дослідження також можуть бути використані при розробці нормативних курсів та спецкурсів з філософії, соціальної філософії, філософської антропології, культурології, етики, естетики, психології.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею. Усі результати, які представлені у дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на науково-практичних семінарах, засіданнях кафедри філософії та соціальних наук Київського університету туризму, економіки і права, засіданнях круглих столів, міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції «Космічні подорожі: наука, освіта, практика» (Київ, 2010); Міжнародній науковій конференції «Російська філософія: історія, методологія, життя» (Полтава, 2011); V Міжнародній науково-практичній конференції «Туризм та зближення культур» за підтримки Всесвітньої Туристської організації (Київ, 2011); Аспірантських читаннях «Туризм і культура: питання взаємозв'язку» (Київ, 2011); Круглому столі «Педагогічна майстерність та компетентність викладачів - основа якості підготовки фахівців в умовах особистісно орієнтованого навчання» (Київ, 2012); ХІІ аспірантських та магістерських читаннях «Сучасні тенденції розвитку та вдосконалення туристської діяльності в Україні в контексті концептуальних положень Глобального етичного кодексу туризму» (Київ, 2012); Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Концептуальні засади стратегії розвитку сучасного соціуму в умовах глобалізації» (Запоріжжя, 2012); Загальноуніверситетській науково-практичній конференції «Проблеми розвитку туристичного та готельного бізнесу в контексті глобалізаційних процесів» (Київ, 2012).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження висвітлено у 7 наукових працях, з них 5 статей опубліковано у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць, 1 тези доповідей - у матеріалах аспірантських читань та 1 стаття - в іншому науковому виданні.

Структура й обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження, реалізація яких визначила його логіку. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що містить 351 позицію, з яких 15 - іноземною мовою. Основний зміст роботи викладений на 172 сторінках.

Основний зміст роботи

творчий особистість глобалізація

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкриваються наукова новизна, теоретичне та практичне використання отриманих результатів і наводяться дані щодо їх апробації.

У першому розділі «Творчий потенціал особистості як об'єкт соціально-філософського дослідження» здійснено огляд літератури за темою дисертації, обґрунтовано теоретико-методологічні основи дослідження, а також проаналізовано філософські поняття «творчість» та «творчий потенціал особистості» у контексті реальних соціальних умов. В історичному аспекті розглянуто ґенезу та еволюцію зазначених понять від античності до сучасності, виявлено специфіку предмета й об'єкта дослідження, з'ясовано можливість дослідження вищезгаданого проблемного поля у тісному зв'язку із трансформаційними змінами суспільства у ХХ - ХХІ ст.

У підрозділі 1.1. «Дослідження творчого потенціалу особистості в історії філософської думки» з'ясовано, що в античній філософській традиції теоретичне осмислення питання сутності творчості та механізмів її реалізації розглядається у контексті космологічного підходу, а проблематика творчості в чистому вигляді майже відсутня, розробляється лише як проблема, дотична до основ людської діяльності, як зв'язок між людською практикою та проявами божественного. Парадигма мислення була зорієнтована на визнання як божественної, так і людської творчості.

Міфологічна свідомість стародавніх часів поступово замінюється на космологічну: людина розглядається як частина космічного цілого, а оскільки останнє досконале, то, на думку грецьких мислителів, людині немає сенсу щось творити, додавати до існуючого. Але греки реально творили у духовній та матеріальній сферах, хоча споглядальний спосіб мислення орієнтував їх на недооцінку людської творчості. Лише починаючи з софістів та Сократа у давньогрецькій філософії починається поворот до аналізу суб'єктивної творчої активності індивіда.

В античності творчість розглядається як наслідування природи, вона безпосередньо вплетена в предметно-практичну діяльність. У творчості Платона, Демокріта, Арістотеля та інших відображена спроба з філософських позицій проаналізувати буття людини крізь призму різних сфер її діяльності, зокрема, крізь аналіз різноманітних аспектів творчості. Пізня античність, епікурейство, скептицизм та стоїцизм поглибили традицію розуміння творчості як здатності людини творити свій внутрішній суб'єктивний світ, що є формою втечі від страждань, які несуть із собою зміни у суспільному середовищі. Цей період ознаменований потужним проривом людства у сфері громадянського права, яке визнало суверенітет людини, а отже, слугувало законодавчим визнанням її права на творчість та вільне самовираження.

Аргументовано, що в європейському середньовіччі сфера «справжньої» творчості належить Богові як центру універсального ієрархічного буття.

Доба Відродження пропонує якісно нове трактування людської природи, піднесення її індивідуальності та творчого характеру завдяки переосмисленню підходів до вирішення проблеми співвідношення Бога, людини та світу. Людина, її творчі здібності стають центром етичних розробок цього періоду, а самовдосконалення та самореалізація перетворюються на домінуючі принципи світогляду людини. Філософія тих часів, з її пафосом безмежних творчих можливостей людини, культом генія, інтересом до особистості художника-творця та самого творчого акту виводять науку на змістовно новий рівень, коли рефлексія до творчого процесу стає однією з провідних тем європейської філософської думки. Відтак значно розширюються межі творчості, коли креативною стає будь-яка діяльність, спрямована на розкриття природи світу та людини, на істинний сенс, закладений у них Богом.

Представники української філософії (Г. Сковорода, П. Юркевич, І. Франко) розглядають творчість у контексті кордоцентричної філософії, зв'язку між моральними настановами людини та її трудовою діяльністю. У філософській спадщині представників російської філософії ХІХ - ХХ ст. (М. Бердяєв, Вл. Соловйов, В. Франкл тощо) творчість розуміється як універсальний засіб сприйняття буття та непереборний прорив до «світу іншого»; де вона завжди виступає у якості будь-якої людини, а не тільки митця.

Німецька філософія доби Просвітництва вважається теоретичною основою сучасної теорії творчості. Зокрема, важливу роль відіграла кантівська ідея про активну роль суб'єкта у процесах пізнання, а гегелівське вчення про абсолютну ідею привнесло розуміння самодостатності творчого начала природи та людини. Творчість, за поглядами Г. Гегеля, належить до сфери абстрактного, а статус «вічної творчості» отримує абсолютна ідея, що є творчим началом природи та людини. Аналізуючи теоретичну спадщину німецького мислителя, зазначимо, що потужний акцент у його філософській концепції зроблений на дослідження специфіки художньої творчості. Визначний внесок у теорію творчості, особливо наукової, зробив І. Кант, здійснивши критику раціоналізму та сенсуалізму за однобічність, споглядальний характер свідомості. На противагу яким, філософ відстоював принцип активності свідомості.

Філософія Нового часу, яка тісно пов'язана з розвитком наукового мислення, визначається якісним проривом у сфері дослідження механізмів творчості, коли людина розуміється у дусі антропоцентризму, з неповторною індивідуальністю свого буття. Так, К. Маркс розкриває аспекти творчості як атрибута трудової діяльності, хоча цілісна концептуальна розробка цього поняття у його працях відсутня. Водночас людина, на думку німецького мислителя, включена у трудову діяльність, яка має творчий характер, й постає в ній як самодіяльний істотний елемент, що проявляється як суб'єкт та одночасно - результат своєї діяльності.

Соціально-психологічні аспекти творчості та творчого потенціалу з другої половини ХХ ст. розглядаються у працях Л. Виготського, В. Ільєнкова, М. Кагана, О. Коршунова, А. Шуміліна. Наприкінці ХХ ст. - на початку ХХІ ст. творчість та творчий потенціал особистості активно вивчаються представниками української філософії, знаходячи відображення у працях В. Босенка, С. Кримського, І. Надольного, М. Поповича, І. Соханя, Л. Сохань, В. Шинкарука тощо та низці дисертаційних досліджень, авторами яких є В. Зайчук, Б. Новіков, О. Чаплигін, І. Шпачинський та інші.

Висновується, що незважаючи на те, що проблема творчого потенціалу особистості має тривалу історію від стародавньої Греції до сьогодні, нині не існує цілісного соціально-філософського аналізу цього поняття, зокрема у зв'язку із соціальними трансформаціями останнього століття.

У підрозділі 1.2. «Творчий потенціал особистості у сучасному соціально-філософському дискурсі» проаналізовано зміст понять «творчість» та «творчий потенціал особистості» у сучасному соціально-філософському дискурсі з метою подолання термінологічної розмитості та амбівалентності.

Вступ суспільства у постіндустріальну фазу свого розвитку і розгортання глобалізаційних процесів актуалізували проблему творчого потенціалу особистості та його ролі в реальних суспільних трансформаціях. Не випадково ми є не тільки свідками, а й учасниками сучасного соціально-філософського дискурсу щодо теоретичного обґрунтування та практичної реалізації зазначених питань. Крім цього, нові умови надають імпульс розвитку самої особистості, здатної ефективно реалізуватися в умовах швидкоплинних соціальних, економічних і політичних процесів.

Людина та суспільство за сучасних умов повсякчас мають справу з новими характеристиками: знаннями і виробничими технологіями; інструментами і матеріалами; вимогами до якості виробничої діяльності; регулятивними нормативами і механізмами; способами та засобами передачі інформації; соціальним і культурним середовищем, в якому розгортається їх спільна і індивідуальна життєдіяльність тощо. Відтак актуалізується питання про пошук механізмів адаптації до цих швидкоплинних змін. Отже, не має сумніву в тому, що тільки творче мислення та творчі дії можуть забезпечити особистості здатність пристосування до цих процесів і, одночасно, їх наявність є необхідною умовою ефективної діяльності кожної людини, її саморозвитку й удосконалення.

На основі аналізу наявних і власних досліджень запропоновано авторське визначення змісту поняття «творчий потенціал особистості» як інтегральної характеристики знань, умінь, здібностей та переконань особистості, які спонукають її до творчої самореалізації та саморозвитку, що, в свою чергу, є поєднанням біологічних та соціальних якостей людини, які забезпечують її суб'єктивну потребу в творчій самореалізації.

Досліджено співвідношення природного та соціального, раціонального й ірраціонального в творчому потенціалі. Творчий потенціал особистості за своїм змістом є складним соціально-природним утворенням, в якому провідну роль грає соціальна складова, а його цілісність забезпечує індивідуальна складова (людський мозок та центральна нервова система як носії задатків, здібностей тощо). Обґрунтовано необхідність здійснити філософське узагальнення досягнень соціальної філософії, сучасної психології та інших наук стосовно зв'язків між формуванням й актуалізацією творчого потенціалу особистості та діяльністю головного мозку людини.

Однією із суттєвих рис творчості є те, що вона не має строгої логічної форми, оскільки значною мірою залежить від особистісних характеристик суб'єкта пізнання, емоційних, ціннісних, естетичних чинників тощо. При цьому її не можна вважати повністю ірраціональною, виходячи з того, що вона має у своїй основі певні соціокультурні форми (суспільні цінності й інтереси, стереотипи, світоглядні орієнтації, теоретичні парадигми тощо).

Нові ідеї народжуються з людського досвіду, вони є відносно істинним відображенням реальних взаємозалежностей у певному соціокультурному контексті та містять низку припущень, чим відрізняються від інших форм знання (гіпотез, суджень тощо). В той же час, у цьому процесі бере безпосередню участь нервова система особистості, якою визначається інтенсивність і динаміка творчого процесу. З одного боку, суб'єктивні можливості та здібності людини є творчими задатками, енергією автономного індивіда, а з іншого - особливою соціальною силою. Джерела цієї перетворювальної енергії доцільно також шукати в суспільстві. Здатність до творчості виникає на підставі засвоєння особистістю соціокультурних норм, цінностей, способів та результатів діяльності попередніх поколінь, внаслідок чого у кожної людини формується власний суб'єктивний світ та здатність до соціальних дій. Водночас зазначається, що наявність об'єктивних зовнішніх детермінант розвитку творчих здібностей суб'єкту не означає, що сам суб'єкт є тільки пасивним результатом дії зовнішніх сил.

У другому розділі «Трансформації творчого потенціалу особистості в умовах індустріального, постіндустріального та глобалізованого суспільства» здійснено аналіз специфіки формування й актуалізації творчого потенціалу особистості на різних етапах розвитку сучасного суспільства.

У підрозділі 2.1. «Творчий потенціал особистості в епоху індустріального і постіндустріального суспільства» аргументовано, що індустріальне суспільство сприяє тому, щоб максимальна виробнича продуктивність поставала найвищою цінністю, підкоривши собі цінності гуманізму, права людини тощо, а суспільні інститути були підпорядковані імперативу ефективної виробничої продуктивності. Доведено, що науковий прогрес, властивий добі постіндустріального суспільства, створює передумови для розвитку відносин вільної індивідуальності, які знаменують етап заперечення відносин особистої та матеріальної залежності.

Індустріальна стадія розвитку людства характеризується домінуванням в економіці та інших сферах його буття механічної некваліфікованої праці, коли творчий потенціал особистості не має можливості актуалізуватися, а в соціумі усуваються (нівелюються) умови його формування. Такому суспільству потрібні люди, якими легко маніпулювати завдяки інструментам ідеології, спрямовуючи життєвий шлях більшості його членів у бік нетворчої, стандартизованої, «чорної» праці. В таких умовах бюрократично-інженерний апарат постає технократичним, побудованим на принципах ієрархії, влади та підлеглості, суворої дисципліни. Внутрішня логіка існування індустріального суспільства є владною, і будь-яка автономія особистості не вписується у цю схему, а отже, формування творчого потенціалу особистості та його актуалізація у сферах суспільного буття, виробництва не є властивою цьому типу суспільства.

Аналіз змісту поняття «творчий потенціал особистості» в індустріальному суспільстві є відправною точкою розкриття динаміки творчого потенціалу в умовах глобалізації, оскільки індустріальне суспільство хронологічно є першою зі стадій сучасної ґенези суспільства загалом. Окрім цього, успішний пошук відповідей на глобальні питання, що ставить перед людством сучасний світ, певною мірою зумовлений розумінням не тільки тенденцій, які трансформують такі сутнісні аспекти людського буття, як творчість, але й потребують філософського осмислення інтелектуальних традицій, які мали провідне значення в ХХ ст.

У постіндустріальному суспільстві зароджується ідея гармонійного поєднання людини та природи, інтелектуального прогресу світової цивілізації, коли особистість у проявах її творчого потенціалу виступає як самоціль суспільного розвитку, а високий ступінь самостійності кожної людини надає праці справжнього творчого характеру. Ця стадія розвитку суспільства іноді ототожнюється з поняттям «інформаційне суспільство». За своєю сутністю, на наш погляд, зазначені терміни є близькими, якщо не ідентичними за своїм змістом, оскільки постіндустріальне суспільство за своєю сутністю і є інформаційним. У цьому сенсі поняття «інформаційне суспільство» є більш конкретним, ніж «постіндустріальне», та включене у дослідницьке поле останнього, але, разом із тим, їх загальний недолік полягає в тому, що вони певною мірою абсолютизують науково-технологічну складову нової епохи та недооцінюють її соціокультурний зміст.

Детальний аналіз цінностей постіндустріальної епохи дає підстави для формулювання концепту «постматеріальні цінності» (центральною цінністю є ідея саморозвитку особистості та актуалізації її творчого потенціалу), який отримав поширення та визнання у сучасних суспільствознавчих науках. Ці цінності віддзеркалюють міжпоколінний зсув від акценту на економічній та фізичній захищеності до зростаючого значення самовираження, суб'єктивного добробуту та якості життя. Ця тенденція спостерігається в усіх постіндустріальних суспільствах, і з нею пов'язане посилення уваги до захисту навколишнього середовища, розвитку феміністського руху, зростаючі вимоги щодо участі громадян у прийнятті рішень з економічних та політичних питань.

Обґрунтовано, що у реальному житті творчий потенціал особистості у постіндустріальному суспільстві із периферійного статусу, отриманого ним у попередню добу, набуває значення центрального поняття, що обумовлює прагнення до перфекціонізму людини у її професійній діяльності, оскільки без актуалізації творчих здібностей неможливо інкорпоруватись до нової форми суспільної організації.

У підрозділі 2.2. «Глобалізаційні процеси та їх вплив на розвиток творчого потенціалу особистості» доведено, що у глобалізованому суспільстві імплементація ідеї реалізації людиною своєї «самості» набуває особливого масштабу. У зв'язку з цим поширюється ідея життєтворчості як вищої форми прояву творчої природи особистості, яка є духовно-практичною діяльністю особистості. Зазначений підхід є об'єктивною вимогою часу та інструментом забезпечення входження особистості у соціальну динаміку глобалізованого світу, з її мінливим характером здійснення. Задовольнивши зовнішні потреби, що залежать від оточуючого середовища, творчо орієнтована особистість у глобалізованому суспільстві виходить на рівень «чистої творчості», коли об'єктом реалізації свого творчого потенціалу стає власний життєвий шлях людини, при розбудові якого на змістовному рівні особистість вирішує конфлікт між зовнішнім середовищем та своїм прагненням до самоактуалізації.

Глобалізація на межі тисячоліть характеризується становленням структур надцивілізації, спираючись, з одного боку, на ресурси всесвітньої історії та ноосферної еволюції, а з другого - постаючи детермінуючими результатами науково-технічного прогресу, імперативом технологічної раціональності. Проте, не маючи під собою достатнього рівня ціннісного потенціалу, будучи наскрізь просякнутою духом вестернізації, вона породжує складності у формуванні загальнолюдських цивілізаційних основ та керуванні цими процесами на планетарному рівні.

У добу глобалізації людська діяльність зміщується в сферу відносин між людьми, а завдяки нестабільності зовнішнього середовища актуалізується потреба повсякденної трансформації та критичного усвідомлення знань. За таких умов роль системи освіти полягає не стільки в трансляції суми інформації, накопиченої попередніми поколіннями, скільки у формуванні в людини ефективних, дієвих алгоритмів адаптації до зміни зовнішніх умов існування, а отже, - у формуванні навичок творчого перетворення навколишньої дійсності.

Таким чином, провідною детермінантою повсякденної та трудової діяльності людини в умовах глобалізації суспільства стає нове розуміння змісту феномену творчості, який розкривається крізь призму поняття «життєтворчість». Тому показником соціальної ефективності реалізації творчого потенціалу особистості слід вважати як її творчі досягнення у конкретному виді діяльності, так і досягнутий рівень власного розвитку.

У третьому розділі «Оптимізація стратегії розвитку творчого потенціалу особистості в умовах глобалізації» досліджено детермінанти оптимізації стратегії розвитку творчого потенціалу особистості в інноваційно-інформаційному суспільстві, роль безперервної освіти в цьому процесі та умови самореалізації й самовдосконалення самої особистості. З'ясовано чинники, які зумовлюють оптимізацію стратегії формування, розвитку творчого потенціалу особистості.

У підрозділі 3.1. «Детермінанти оптимізації стратегії розвитку творчого потенціалу особистості в інформаційному суспільстві» виокремлено дві основні групи чинників розвитку творчого потенціалу особистості: зовнішні і внутрішні. Серед основних зовнішніх чинників досліджено вплив сім'ї, мікросоціальних та макросоціальних груп. До внутрішніх чинників віднесено нейрофізіологічні особливості розвитку підсвідомості й свідомості, духовний розвиток особистості (моральні і етичні характеристики психіки) та ступінь мотивації самореалізації особистості.

Принципово важливою у дослідженні чинників стратегії творчого потенціалу особистості постає ідеологічна складова цього процесу. Не тотальна політика тієї чи іншої політичної сили, а саме ідеологія - як система цінностей і ціннісних орієнтацій властива будь-якому суспільному утворенню, починаючи від окремої особистості і закінчуючи людством загалом. Тому виключати ідеологічний (ціннісно-орієнтаційний) чинник із стратегічного процесу формування й реалізації творчого потенціалу особистості є безпідставним.

Ще одним значущим внутрішнім чинником актуалізації творчого потенціалу особистості постає ступінь мотивації у процесі її самореалізації. Якщо на перших етапах людської історії основними мотивами діяльності були захист від стихійних сил природи та використання останньої для забезпечення власного існування, то з поступовим розвитком суспільства їх зміст зазнав кількісних і якісних змін й характеризувався ускладненням механізмів їх реалізації. При цьому первинні мотиви залишилися, але вони відішли на задній план внаслідок збільшення людських сил у протистоянні з природою.

Таким чином, внутрішні й зовнішні чинники є об'єктивною основою стратегії розвитку творчого потенціалу особистості. Соціальні трансформації кінця ХХ - початку ХХІ ст. зумовлюють спрямування і тенденції розвитку як означених чинників, так і зміст творчого потенціалу особистості.

У процесі дослідження проблеми оптимізації стратегії розвитку творчого потенціалу особистості в інформаційному суспільстві з'ясовано, що потенція є здатністю речі змінюватися - субстанційно, якісно, кількісно, просторово (здатність здійснювати рух або процес якісної зміни, виникнення - знищення, зростання - зменшення, просторового переміщення). Потенція - це чинна можливість, що здатна стати дійсністю (реальністю) за певних умов і ресурсів. Перехід можливості в реальність є процесом актуалізації потенції. Отже, у стратегії формування й розвитку творчого потенціалу особистості головна проблема полягає у стратегії формування й розвитку відповідних умов, які б його забезпечували.

У підрозділі 3.2 «Безперервна освіта як стратегічний ресурс творчого самовдосконалення особистості в умовах глобального соціуму» досліджено різні освітні системи та обґрунтовано, що андрагогіка (освіта дорослих) у стратегії розвитку творчого потенціалу особистості має перевагу перед педагогікою з низки важливих причин. Передусім, освіта має супроводжувати людину протягом усього її життя і є реальною базою стратегії розвитку й реалізації творчого потенціалу особистості. До основних переваг освіти дорослих можна віднести те, що людині, яка безперервно навчається, належить провідна роль у процесі свого навчання, оскільки вона виявляє більшу активність і вмотивованість. Зрілий індивід, зазвичай, прагне до самореалізації, самостійності, самоврядування й усвідомлює себе таким, спираючись на життєвий (побутовий, соціальний, професійний) досвід, який може бути використаний як важливе джерело навчання як його самого, так і його колег. Доросла людина навчається для вирішення важливої життєвої проблеми та досягнення конкретної мети і при цьому розраховує на невідкладне застосування отриманих у ході навчання умінь, навичок, знань і якостей.

Навчальна діяльність учня значною мірою детермінується тимчасовими, просторовими, побутовими, професійними, соціальними чинниками, які або обмежують, або сприяють процесу навчання. На противагу цьому, процес навчання дорослих організований у вигляді спільної діяльності з педагогом на всіх етапах взаємодії: діагностики, планування, реалізації, оцінювання і, певною мірою, корекції.

Особлива роль безперервної освіти в процесі реалізації стратегії розвитку творчого потенціалу особистості зумовлена також цілою низкою чинників.

По-перше, творіння нового у навколишньому світі неможливе без появи відповідного нового в самій особистості. Одним з ключових джерел цього нового є безперервна освіта, і навпаки, - поява нового у навколишньому світі неминуче ставить перед особистістю потребу у здобутті нових знань, що зумовлює появу нового в самій особистості.

По-друге, здатність особистості до творчості є її сутнісною характеристикою, що відображає глибинні, іманентні, основоположні, базові ознаки, які забезпечують людське існування.

По-третє, змістовний прояв і якісна своєрідність здатності до творчості на рівні окремого індивіда залежать від складної взаємодії природних і соціальних чинників, але тільки безперервна освіта постає тим механізмом, що забезпечує якісний і кількісний зміст творчого потенціалу особистості.

По-четверте, актуалізована здатність до творчості може бути різною за видами (інтелектуальна, моторна, соціальна, практична тощо), за якістю (генератор ідей, реалізатор, критик, аналітик тощо), а також за ступенем виразності.

По-п'яте, здатність особистості до творчості виявляється в процесі її життєдіяльності. Ступінь прояву творчості зумовлена, з одного боку, творчим потенціалом самої людини, а з другого - рівнем її вмотивованої активності у розвитку й реалізації власного творчого потенціалу з опорою на ресурси безперервної освіти.

Таким чином, безперервна освіта у різних її формах і на різних рівнях, з одного боку, представляє собою реальний механізм реалізації стратегії формування й розвитку творчого потенціалу особистості, а з іншого - виступає джерелом творчої діяльності та самореалізації особистості. Кожна з наявних освітніх шкіл несе в собі потужні напрацювання у вирішенні стратегічних проблем формування і розвитку творчого потенціалу особистості. В той же час, жодна з них не дає вичерпного знання про шляхи та напрямки вирішення цієї важливої проблеми. Тому для побудови цілісної концепції розробки й реалізації стратегії формування творчого потенціалу особистості у процесі безперервної освіти необхідно використовувати усі позитивні евристичні можливості та напрацювання освітніх шкіл, оскільки значною мірою вони мають компліментарний характер.

У підрозділі 3.3. «Основні напрями розвитку творчого потенціалу та умови ефективної самореалізації особистості» доведено, що для успішної самореалізації особистості, людині мають бути притаманні такі риси: впевненість у своїй здатності до творчості; усвідомлення тієї обставини, що творче мислення - це важка цілеспрямована праця щодо продукування ідей; розуміння можливості існування водночас декількох альтернатив щодо розв'язання складних питань; здатність не зупинятися на першій прийнятній ідеї; спроможність об'єктивно ставитися до негативної незалежної експертизи; покладання на інтуїтивні припущення тощо.

Крім цього, необхідно пам'ятати, що творчість - річ парадоксальна. Аби щось створити, особистість повинна не тільки мати знання, а й «забувати» їх, знаходити несподівані зв'язки у звичних речах (процесах), не мати психічного розладу, цілеспрямовано невпинно працювати, мати вільний час для накопичення інформації тощо. Ці положення можуть бути вихідною базою для формування стратегії розвитку особистісного творчого потенціалу та його реалізації кожною людиною, незалежно від професії, віку, інтелектуальних особливостей тощо.

Обґрунтовано, що важливим чинником у розробці та реалізації стратегії розвитку творчого потенціалу особистості як передумови її ефективної самореалізації постає соціальна орієнтація та життєва позиція особистості. Активна життєва позиція особистості стає можливою за наявності відповідного творчого потенціалу. Водночас останній без активної життєвої позиції, як правило, залишається повністю або частково нереалізованим.

Для реалізації стратегії розвитку творчого потенціалу особистості особливо важливе значення мають визначені Радою Європи п'ять ключових компетенцій, якими повинні володіти усі молоді європейці:

1) політичні та соціальні компетенції - здатність приймати на себе відповідальність, брати участь у прийнятті групових рішень, не використовувати насильство при розв'язанні конфліктів, всіляко підтримувати та покращувати демократичні інститути;

2) компетенції, пов'язані з життям у багатокультурному суспільстві, міжкультурні компетенції, - прийняття відмінностей, повага до інших і здатність жити з людьми інших культур, мов та релігій;

3) компетенції, що відносяться до володіння письмовою та усною комунікацією - володіння більш ніж однією мовою;

4) компетенції, пов'язані зі зростанням інформатизації суспільства, - володіння новітніми технологіями, вміння їх застосовувати, усвідомлення слабких і сильних сторін і способів критичного судження стосовно інформації, що поширюється мас-медіа та рекламою;

5) здатність навчатися протягом усього життя у системі безперервного навчання як з огляду на особистісний професійний розвиток, так і з урахуванням необхідності виявлення активності у соціальному житті.

Висновується, що при розробці стратегії розвитку творчого потенціалу особистості та його реалізації необхідно дбати не тільки про його змістовне наповнення й розвиток, а й про потреби і готовність самої людини до творчої діяльності, про соціальні орієнтації та життєву позицію індивіда, можливості реалізації творчих потенцій у контексті суспільних і державних інтересів України.

Висновки

На підставі здійсненого у дисертації дослідження детермінант, основних напрямів і шляхів оптимізації стратегії розвитку творчого потенціалу особистості в умовах глобалізації автором зроблені такі висновки:

1. На основі аналізу еволюції змісту понять «творчість» і «творчий потенціал особистості» в історії філософської думки та у сучасному філософському дискурсі, сформульовано авторське визначення творчого потенціалу особистості як інтегральної характеристики знань, умінь, здібностей, ціннісних орієнтацій та мотивів, які спонукають особистість до творчої самореалізації та саморозвитку. Запропонована дефініція спрямована на подолання термінологічної невизначеності, що утворилась, з одного боку, навколо поняття «творчий потенціал особистості» як відносно нового елементу філософського дискурсу; а з іншого - є спробою осмислення складових цього комплексного терміну, утвореного поняттями «творчість», «потенціал» та «особистість», кожен з яких є предметом дискусії в сучасній філософії. Поєднання біологічних (нейрофізіологічних та психологічних) і соціальних якостей особистості забезпечує її суб'єктивну потребу в творчій самореалізації, прояв якої залежить від особистого прагнення людини повною мірою реалізувати свої можливості, а також від ступеня її внутрішньої свободи та світоглядної зрілості, соціальної сформованості в цілому та деяких інших умов.

Виходячи з розуміння того, що творчий потенціал особистості за своїм змістом є соціальним, а в його структурі важливу роль відіграє індивідуальна біологічна складова (людський мозок та центральна нервова система як носії задатків, здібностей тощо), автором здійснено філософське узагальнення досягнень соціальної філософії, сучасної психології та інших наук стосовно формування й актуалізації творчого потенціалу особистості.

2. Встановлено органічна (синкретична) єдність процесу формування й актуалізації творчого потенціалу особистості та існуючого суспільно-економічного устрою (індустріальне, постіндустріальне та глобалізоване суспільство). Кожен з цих типів суспільно-економічної організації висуває особливі вимоги щодо творчої складової особистості для її повноцінної реалізації в усіх сферах суспільного життя. Звертається увага на магістральну тенденцію розвитку людської цивілізації: посилення ролі творчої самореалізації особистості у соціально-політичній та духовно-культурній сферах при збереженні домінуючого значення матеріально-виробничої сфери, оскільки остання визначає статус особи, соціальної групи, суспільства та держави у відповідному середовищі в умовах радикального загострення конкуренції у світі, що глобалізується. Для обґрунтування цієї тези здійснений аналіз специфіки формування та актуалізації творчого потенціалу особистості на різних етапах розвитку суспільства у ХХ - ХХІ ст.

3. З'ясовано, що поняття «творчий потенціал особистості» за доби індустріального суспільства перебувало на периферії соціально-філософського дискурсу і реального соціального буття й не було затребуваним в умовах домінування уніфікованої промисловості в суспільстві. В епоху індустріалізації максимальна виробнича продуктивність постає найвищою цінністю, підкоряє собою цінності гуманізму, права тощо, а суспільні інститути функціонують у контексті імперативу максимальної виробничої продуктивності. Індустріальна стадія розвитку суспільства характеризується домінуванням в економіці та інших сферах соціального буття тільки умовно творчої, некваліфікованої праці, коли творчий потенціал особистості позбавлений умов та можливостей для актуалізації. У такому суспільстві людина постає об'єктом маніпулювання інструментами ідеології, а індустріальний апарат є технократичним, побудованим на принципах ієрархії, влади, підлеглості й суворої дисципліни. Внутрішня логіка існування індустріального суспільства є владною і будь-яка автономія особистості не вписується в існуючу ригідну схему, а отже, формування творчого потенціалу особистості має суперечливий характер.

4. Встановлено, що у постіндустріальному суспільстві творчий потенціал особистості є актуальною проблемою розвитку соціуму, в якому нова за сутністю виробнича сфера вимагає розкриття творчих потенцій людини. Науковий прогрес створює передумови для розвитку відношень вільної індивідуальності, що знаменують етап послаблення відносин особистої й матеріальної залежності, які властиві добі панування природних виробничих сил. У постіндустріальному суспільстві починає реалізовуватися ідея гармонійного поєднання людини та природи, інтелектуального прогресу світової цивілізації, коли особистість у проявах її творчого потенціалу виступає як самоціль суспільного розвитку, а високий ступінь самостійності кожної людини надає праці справжній творчий характер.

Творчий потенціал особистості у постіндустріальному суспільстві отримує статус центрального поняття, що обумовлює його реалізацію, насамперед, у професійній діяльності, оскільки без актуалізації своїх творчих здібностей людина не може якісно інкорпоруватись до нової форми суспільної організації. Водночас перехід людства від індустріальної до постіндустріальної фази, можна сприймати як процес поступового звільнення людини від жорсткої економічної детермінації діяльності і посилення мотивації щодо власної самоактуалізації.

5. На основі дослідження подальшої динаміки суспільного розвитку доведено, що творчий потенціал особистості у глобалізованому, інформаційно-інноваційному суспільстві виходить за межі його актуалізації у трудовій діяльності, наближуючись до необхідності безперервної творчості, як самотворення та життєтворчості в умовах швидких соціальних змін. У глобалізованому суспільстві імплементація ідеї реалізації особистістю свого творчого потенціалу набуває якісно нового, особливого змісту. Якщо в процесі переходу від індустріального до постіндустріального суспільства спостерігалася актуалізація ідеї реалізації творчих потенцій у конкретно-предметній, трудовій діяльності, то в інноваційно-інформаційному глобалізованому суспільстві поширюється ідея життєтворчості як вищої форми прояву творчого потенціалу особистості, яка є духовно-практичною діяльністю особистості.

Такий підхід обумовлений вимогами часу та постає інструментом ефективного входження особистості у соціальну динаміку глобалізованого суспільства з її мінливим характером. Задовольнивши зовнішні потреби, що залежать від оточуючого середовища, творчо орієнтована особистість у глобалізованому суспільстві виходить на рівень «чистої творчості», коли об'єктом реалізації свого творчого потенціалу стає власний життєвий шлях людини, де на змістовному рівні індивід розв'язує перманентну суперечність між тиском зовнішнього середовища та власним прагненням до самоактуалізації. Інноваційна активність особистості стає невід'ємною характеристикою розвитку сучасного суспільства: здатність мислити і діяти творчо та почувати себе впевнено й свідомо постає категоричною вимогою при вирішенні будь-яких задач в умовах глобалізації. Сучасний стан організації суспільних взаємин надає можливість особистості розкривати свої здібності відповідно до викликів та запитів суспільства протягом усього життя, здійснюючи пошук шляхів гармонізації зовнішнього та внутрішнього світів, без яких повноцінне, осмислене існування стає майже неможливим.