Неопатримоніальність у соціальному процесі: сутність, зміст та особливості прояву

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 316.47: 321.7

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Автореферат

на здобуття наукового ступеня

Неопатримоніальність у соціальному процесі: сутність, зміст та особливості прояву

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

кандидата філософських наук

Руденко Віталій Васильович

Житомир - 2013

Дисертацією є рукопис.

Дисертація виконана на кафедрі філософії гуманітарних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:кандидат філософських наук, доцент Караульна Наталія Вікторівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри філософії гуманітарних наук.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Глотов Борис Борисович, Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії управління при Президентові України, професор кафедри філософії, соціології державного управління;

кандидат філософських наук, доцент Шевчук Дмитро Михайлович, Інститут вищої освіти НАПН України (м. Київ), докторант відділу змісту філософії та прогнозування вищої освіти.

Захист відбудеться "___" листопада 2013 року об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 14.053.02. у Житомирському державному університеті імені Івана Франка за адресою: 10008, Україна, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40, конференц-зала.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Житомирського державного університету імені Івана Франка за адресою: 10008, Україна, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40.

Автореферат розісланий "___" жовтня 2013 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиЛ. В. Горохова

неопатримоніальність патронажний субелітний суспільство

Анотація

Руденко В. В. Неопатримоніальність у соціальному процесі: сутність, зміст та особливості прояву. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Житомирський державний університет імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України, Житомир, 2013.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню сутності, змісту та особливостей прояву неопатримоніальності в сучасних суспільних системах. На підставі аналізу основних концептуальних підходів до проблеми неопатримоніальності визначено сутність останньої, що полягає у соціальних відносинах, у яких за наявності демократичних інститутів фактично культивуються неформальні стосунки, продиктовані меркантильними прагненнями суб'єктів панування і владарювання. Сформульовано дефініцію неопатримоніальності як відносин, що ґрунтуються на своєрідній соцієтально-екзистенціальній основі: ментальності, традиціях, цінностях певного суспільства і є поєднанням звичок і норм, формою специфічного панування і підпорядкування між учасниками соціальної взаємодії.

Розкрито роль клієнтельно-патронажної системи у сучасних владних відносинах, визначено специфіку та суперечності субелітних відносин в українському суспільстві, а також обґрунтовано шляхи і запропоновано моделі трансформації неопатримоніальності в легітимно-демократичному напрямку.

Ключові слова: патримоніалізм, неопатримоніальність, владні відносини, панування, владарювання, клієнтельно-патронажна мережа, трансформація, соцієтально-екзистенціальна основа неопатримоніальних відносин.

Аннотация

Руденко В. В. Неопатримониальность в социальном процессе: сущность, содержание и особенности проявления. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук за специальностью 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Житомирский государственный университет имени Ивана Франко Министерства образования и науки Украины, Житомир, 2013.

Диссертационная работа посвящена исследованию содержания, сущности и особенностей проявления неопатримониальности в современных общественных системах. На основе анализа концептуальных подходов к проблеме неопатримониальности определена сущность последней, пребывающая в социальных отношениях, в которых, при наличии демократичных институтов, фактически культивируются неформальные отношения, продиктованные меркантильными стремлениями субъектов господства и правления.

Акцентируется внимание на социально-психологических феноменах, определяющих специфику неопатримониальных отношений. Сформулировано дефиницию неопатримониальности, которая является отношениями, базирующимися на своеобразной социетально-экзистенциальной основе: ментальности, традициях, доверии, общественных ценностях определенного общества и являются переплетением привычек, стереотипов, норм, специфического господства и подчинения между участниками социального взаимодействия.

Менталитет, общественный идеал, вера и другие феномены способствуют стабилизации существующих общественных отношений, но постепенно обновляются под влиянием информатизации, глобализации, что способствует демократизации отношений.

В работе рассмотрены основные социальные предпосылки неопатримониальных отношений, в частности господство и правление. Показана роль клиентарно-патронажной системы в современных властных отношениях, а также обосновываются пути трансформации неопатримониальности к демократии. Определена специфика и противоречия субэлитных отношений в украинском обществе, их влияние на неопатримониальность.

Перестройка неопатримониальных отношений в сторону демократизации возможна при наличии таких условий: улучшениие уровня благосостояния населения; рост уровня культуры и сознания граждан; изменениие существующих "условий игры" в системе "власть - граждане"; создание механизма влияния граждан на процессы управления в обществе не только во время выборов, но и формирования института ответственности правящей элиты перед обществом; психологической готовности граждан к кардинальным изменениям.

Ключевые слова: патримониализм, неопатримониальность, властные отношения, господство, правление, клиентарно-патронажная сеть, трансформация, социетально-экзистенциальная основа неопатримониальных отношений.

Summary

Rudenko V. V. Neopatrimonialism in a Social Process: its Content, Essence and Peculiarities. - Manuscript.

The dissertation for the degree of the Candidate of Philosophical Sciences in specialty 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History. - Zhytomyr State Ivan Franko University Ministry of Education and Science of Ukraine, Zhytomyr, 2013.

The dissertation concerns the research of the content, essence and peculiarities of neopatrimonialism in modern world political systems. The essence of neopatrimonialism is shown by analyzing the main conceptual approaches to its problem. Neopatrimonialism is defined as social relations, which develop informal relationships, motivated by materialistic aspirations of domination and rule if democratic institutions exist.

The definition of neopatrimonialism is given. It shows the relations based on societal-existential principal: mentality, traditions, trust and society values. These relations are the intertwining of customs and standards of specific domination and subordination between members of social interaction. The role of client-patronage system in modern power relations is shown, the specificity, contradictions of sub elite relations in Ukrainian society are defined, and ways to transformation of neopatrimonialism to democracy are shown and offered.

Mentality, a social ideal, faith and other phenomena contribute to the stabilization of the existing social relations, but they are gradually updated under the influence of informatization and globalization which facilitate the democratization of relations.

The dissertation considers basic social preconditions of neopatrimonial relations, particularly domination and rule. The role patron-client system is shown in modern power relations, as well as the transformation ways from neopatrimonialism to democracy.

The specificity and contradictions of subelite relations in Ukrainian society, their influence on the neopatrimonialism. Neopatrimonial relations can be reconstructed towards democratization under such conditions as improving living conditions for population, the growth of culture and consciousness of citizens, changes of "the game conditions" in the system "power-citizens". A mechanism for citizens to influence governing processes in the society should be found. The institution of the ruling elite`s responsibility to society should exist. The citizens should be prepared to radical changes.

Key words: patrimonialism, neopatrimonialism, power relations, domination, government, client-patronage network, transformation, societal-existential principal of neopatrimonial relations.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження проблеми неопатримоніальності у соціальному процесі зумовлена потребами практики, вимогами теоретичного осмислення і прогнозування процесів демократизації українського суспільства, необхідністю освоєння сучасних форм політичного та економічного життя, які демонструють свою ефективність у розвинених країнах Заходу.

Традиційно зміни в кожному суспільстві пов'язують із низкою детермінант, серед яких особливе місце посідають владні відносини. У соціально-філософських наукових розвідках актуальною і недостатньо дослідженою є проблема наявності та урізноманітнення форм панування, насамперед, феномену неопатримоніальності. Важливим у контексті суспільної комунікації є аналіз відносин панування і владарювання крізь призму взаємодії особи й суспільства, держави і влади, еліти та народу. Філософська рефлексія неопатримоніальності як соціокультурного феномену передбачає аналіз світоглядної, гносеологічної та аксіологічної компоненти в системі суб'єктно-об'єктних відносин у суспільстві.

Інтерес до неопатримоніальних систем та взаємовідносин у соціумі стимулюється їхнім відродженням у суспільствах "нових демократій", в тому числі й в Україні. Наявність традиційних соціально-політичних практик, прагнення владних структур до встановлення монополії саме в її неопатримоніальній модифікації, актуалізують дослідження процесів побудови відносин в системі "влада - суспільство". Це пов'язано із соціальними процесами, які, з одного боку, залежать від традицій та ментальності народу, а з іншого - продиктовані практиками сучасних реалій (економічними, політичними, релігійними). Такими практиками є соціальні відносини, що виникають між громадянином і чиновником, владою і громадою, підприємцем і найманим працівником, учасниками комерційного процесу, керівником установи і персоналом тощо.

Модернізація суспільних відносин в Україні, їх переорієнтація на свободу і права людини, демократизація соціальних інституцій, налагодження нових форм співпраці активізують неопатримоніальні взаємодії, які існують у межах різних соціальних утворень, більше того, вони не зникають під час глибинних змін у суспільстві. Відсутність ґрунтовних соціально-філософських досліджень основ неопатримоніальності на мапі новітніх наукових розвідок блокує як розвиток реалістичної інтерпретації дійсності, так і вироблення адекватних підходів до її вивчення і розробки шляхів демократизаціїції сучасного суспільства.

Наявність неінституційних елементів у суспільно-владних відносинах спотворює процес формування громадянського суспільства, є перешкодою на шляху досягнення консенсусу між соціальними групами, руйнує довіру громадян до владних інститутів. Як наслідок порушуються права громадян, не дотримуються принципи рівнодоступності та рівноправності, що, в свою чергу, породжує апатію, зневіру і є підґрунтям маргіналізації суспільства.

Демократичний вектор розвитку України, завдання децентралізації влади й розвитку місцевого самоврядування потребують соціально-філософського осмислення неопатримоніальних практик із метою усунення тих елементів, що роз'єднують соціальний простір і деморалізують суспільство. Відкрита конкурентна економіка, розвинене громадянське суспільство, утвердження принципів довіри та духовності в країні потребують руйнування клієнтельних відносин, а подолання неопатримоніальності в соціальному процесі постає нагальним теоретичним та практичним завданням демократичної трансформації українського соціуму.

Соціально-філософське осмислення феномену неопатримоніальності сприятиме мінімізації його ролі в соціальних відносинах в умовах демократизації сучасного українського суспільства.

Стан наукової розробленості проблеми. Наукові дослідження патримоніальності мають досить багату традицію. На особливу увагу заслуговує концепція патримоніалізму М. Вебера та його дослідження передумов й ознак еволюції суспільства від патріархальних до модерних політичних систем. У витоків неовеберіанського підходу, який розглядає переплетіння раціонально-бюрократичних елементів сучасної держави і традиційних та напівтрадиційних механізмів здійснення влади, були Р. Бендікс, Н. Еліас, Ш. Ейзенштадт, Г. Рот, Р. Міхельс.

Теоретико-методологічну базу дослідження неопатримоніальності становлять концептуальні підходи зарубіжних дослідників С. Гантінгтона, С. Ейзенштадта, С. Еке, Т. Пайпса, М. Річарда, Г. Рота, Р. Теобальда, Ф. Фукуями. Враховуючи специфіку предмета дисертаційної роботи, до джерельної бази були залучені праці українських та російських науковців, зокрема, Ю. Афанасьєва, В. Бабкіна, О. Бабкіної, В. Бебика, М. Бойчука, І. Варзара, П. Гайденко, М. Головатого, В. Горбатенка, Г. Грачова, О. Гриніва, Л. Губерського, М. Довгопола, М. Догана, І. Кресіної, М. Михальченка, А. Патрушева, М. Розумного, Ф. Рудича, О. Фісуна, Т. Ящук.

Аналіз персоналістських диктатур і різних режимів особистої влади, поза якими ускладнюється осмислення сутності неопатримоніальності в соціальному процесі, подається у працях Х. Арендт, Ф. Гулієва, С. Еке, Т. Кузьо, Х. Лінца, Х. Чехабі. Проблематику патримоніальних практик у пострадянському розвитку як рудиментів досучасних соціально-політичних відносин напівтрадиційного типу, пов'язаних із продовженням історико-культурної традиції "влади - власності", розглядають Ю. Афанасьєв, Т. Грем, Д. Дженсен, М. Ільїн, А. Лінч, В. Межуєв, Ю. Пивоваров, В. Томпсон, С. Хедлунд, А. Хлопін, Л. Шевцова. Важливим принципом функціонування неопатримоніальної системи є клієнтельно-патронажні відносини, окремі аспекти яких досліджені в працях Є. Вятра, К. Клепхема, Р. Лемаршана, Дж. Пауелла, У. Рено, Л. Ронігера, О. Фісуна, В. Сергеєва, В. Нечаєва та інших.

Традиція осмислення елітарності та субелітного розколу в суспільстві зберігається і в новітніх дослідженнях О. Барвенка, В. Бебика, Д. Видріна, Б. Глотова, В. Горбатенка, А. Карася, Ф. Кирилюка, А. Колодій, Ю. Конотопцева, В. Кременя, А. Толстоухова. Суспільно-політичні інститути різних історичних періодів розглядаються у працях Г. Дерлугьяна, П. Кутуєва, П. Соломона, В. Шевчука, К. Ціммер.

Дослідження проблем політичної комунікації між суб'єктами соціального процесу базуються на загальнометодологічних засадах теорії масової комунікації, що сформульовані в працях Б. Барельсона, Ю. Буданцева, П. Бурд'є, Д. Коулмана, П. Лазарсфельда, Г. Лассуелла, У. Ліппмана, Д. Норта, Р. Патнема. Значну увагу аналізу місця й ролі інформаційно-комунікаційних зв'язків у соціальному процесі приділяли такі зарубіжні дослідники, як Г. Алмонд, С. Вебра, Н. Вінер, К. Дойч, Д. Істон, Т. Парсонс, Чарльз Ф. Ендрейн, Е. Остром, а також російські М. Анохін, К. Гаджієв, А. Галкін та інші.

Водночас, необхідно зазначити, що низка теоретичних і практичних питань, які стосуються неопатримоніальності в сучасному соціальному процесі, зокрема, і в українському суспільстві, є недостатньо дослідженими.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми сталого державного розвитку України", науково-дослідної теми філософського факультету НДР № 06БФ041-01 "Філософія і політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання".

Метою дослідження є соціально-філософський аналіз сутності, змісту, особливостей та закономірностей неопатримоніальності, а також визначення шляхів трансформації неопатримоніальних відносин до демократії у соціальному процесі.

Виходячи з мети, в дисертаційній роботі передбачено розв'язання таких дослідницьких завдань:

– охарактеризувати соціальну природу патримоніалізму та визначити специфіку неопатримоніальності;

– з'ясувати соцієтально-екзистенціальну сутність неопатримоніальних відносин;

– дослідити соціальне значення клієнтельно-патронажної мережі у патримоніальних системах;

– проаналізувати особливості соціальних змін у процесі неопатримоніальних модифікацій;

– виявити основні напрями мінімізації неопатримоніальних відносин у демократичних трансформаціях суспільства;

– дослідити специфіку розвитку неопатримоніальних відносин у взаємодії державної влади і суспільства в Україні.

Об'єктом дослідження є неопатримоніальність як тип організації суспільних відносин.

Предметом дисертаційного дослідження є сутність, зміст та особливості прояву неопатримоніальних відносин у соціальному процесі.

Методи дослідження. Реалізація мети та завдань дисертаційної роботи зумовила необхідність використання засадничих філософських й загальнонаукових методів і принципів пізнання.

Методологічну основу роботи становить соціально-філософський підхід, який у поєднанні з принципом історизму, дав змогу дослідити виникнення, становлення та умови відтворення патримоніальних схем організації суспільних відносин. В обґрунтуванні авторської концепції використано соцієтальний підхід, який орієнтує на осмислення неопатримоніальності як системно-цілісного феномену, що базується на соцієтально-екзистенціальній основі (ментальності, міфах, суспільних цінностях, ідеалах, довірі/недовірі тощо). Структурно-функціональний підхід дав можливість виокремити структуру і функції клієнтельно-патронажної мережі. Використання принципів об'єктивності, цілісності та розвитку дозволило виокремити сутнісні характеристики неопатримоніальних відносин в українському суспільстві, їх динаміку.

Осмислення феномену неопатримоніальності в усіх його соціальних, культурних та соціально-психологічних зв'язках, причинно-наслідковій зумовленості, а також з'ясування детермінант владних відносин у суспільстві було здійснено на засадах діалектичного методу. Використання порівняльного методу дозволило дослідити еволюцію західного й східного клієнтелізму, політико-адміністративних структур та різних моделей відносин "влада - власність". Аксіологічний метод сприяв розкриттю цінностей та ідеалів суспільства, які покладено в основу неопатримоніальної взаємодії. На засадах аналітичного методу досліджено специфіку застосування різних підходів щодо формування та розвитку неопатримоніальних відносин у суспільстві.

Наукова новизна дослідження. Репрезентована робота є одним із перших соціально-філософських досліджень, у якому розглянуто сутність, зміст та особливості неопатримоніальних відносин у соціальному процесі.

Наукова новизна отриманих результатів конкретизується в таких положеннях:

– вперше феномен неопатримоніальності піддається соціально-філософській рефлексії, охарактеризовано його соціальну природу як історичного та соціально-психологічного явища в соціальному процесі. Неопатримоніальність як особливий тип суспільно-владних відносин ґрунтується на ментальності, традиціях, цінностях певного суспільства і постає суперечливим поєднанням звичок і норм, специфічного панування і підпорядкування між учасниками соціальної взаємодії;

– з'ясовано соцієтальну та екзистенціальну сутність неопатримоніальних взаємодій, які містять у собі як раціональні (свідома діяльність суб'єктів взаємодії), так й ірраціональні (емоції, почуття, міфологеми) елементи;

– встановлено, що клієнтельно-патронажна мережа у трансформаційному суспільстві виконує специфічну соціально-комунікативну роль, зокрема, базуючись на непотизмі та клієнтизмі, функціонує як латентна система владно-суспільних відносин, використовуючи громадські рухи, організації й політичні партії в інтересах утримання і збереження державної влади;

– обґрунтовано, що феномен неопатримоніальності в умовах демократичних суспільних трансформацій діє за "фасадом" інститутів державної влади, культивує та імплементує неінституційну систему владно-суспільних відносин у новий соціальний простір;

– доведено, що мінімізація неопатримоніальних відносин сприяє зростанню соціального капіталу посередництвом утвердження віри і довіри населення до влади, а також утвердженню консенсусу між державною владою і системною політичною опозицією у контексті вироблення єдиного стратегічного курсу розвитку суспільства;

– обґрунтовано, що напрямами подолання проявів неопатримоніальності у соціальних трансформаціях сучасного українського суспільства є: досягнення сталого економічного розвитку; утвердження зрілого громадянського суспільства, соціальною базою якого виступає чисельний середній клас; формування усталеної системи ротації політичних еліт, які легітимно змінюють одна одну в органах державної влади та органах місцевого самоврядування; становлення нового, активно-діяльного громадянина як центру суспільно-владних відносин.

Теоретичне й практичне значення отриманих результатів полягає в конкретизації та уточненні понятійно-категоріального апарату соціальної філософії, політології, теорії державного управління; в розробці нових підходів до осмислення неопатримоніальних відносин у соціальному процесі, що може бути використано в діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, законодавчої влади, діяльності експертних та аналітичних центрів; у розробці стратегічних ініціатив у сфері розвитку суспільних відносин, конституційного реформування, шляхів трансформації неопатримоніалізму до демократії.

Основні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні нормативних та спеціальних курсів із соціальної філософії, політології, філософії політики, теорії державного управління, а також при підготовці підручників і навчально-методичних посібників.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни зроблені автором на основі власних результатів, отриманих у процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційної роботи були представлені на міжнародних та всеукраїнських наукових, науково-практичних конференціях: "Студент - дослідник - фахівець" (Київ, 25 травня 2010 р.); "Студент - дослідник - фахівець" (Київ, 26 травня 2011 р.); "Ціннісний вимір політичної діяльності: політична трансформація сучасного українського суспільства" (Херсон, 13 - 14 травня 2011 р.); "Соціум. Наука. Культура." (Київ, 24 - 26 січня 2012 р.); "Студент - дослідник - фахівець" (Київ, 24 травня 2012 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 10 публікаціях: 5 статтях, надрукованих у наукових фахових виданнях, та 5 тезах доповідей, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура роботи. Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження, реалізація яких визначила його логіку. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що містить 215 найменувань. Основний зміст роботи викладений на 175 сторінках.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, ступінь наукової розробленості проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його теоретико-методологічні засади, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість отриманих результатів, наведені дані про їх апробацію, а також відомості про структуру роботи.

У першому розділі "Теоретичні засади дослідження неопатримоніальності" здійснено аналіз стану дослідження наукової проблеми, простежено етапи становлення понять "патримоніалізм", "патримоніальність" та "неопатримоніальність".

У підрозділі 1.1. "Дослідження концептуальних засад патримоніалізму" розглянуто поняття "патримоніалізм" на засадах дослідження М. Вебера. Констатовано, що патримоніалізм розглядається, з одного боку, як форма традиційного панування єдиного володаря, яка відрізняється від інших форм панування тим, що йому особисто зобов'язане оточення, а з іншого - як форма панування або політичної влади, що заснована на "особистій" і бюрократичній владі чи особливий тип організації публічної влади, в якому синтезовані елементи традиційного патримоніального панування з сучасними практиками. Патримоніальність визначається як суспільно-історичний феномен, що впорядковує розуміння відносин владарювання й панування завдяки функціонуванню традицій права і моралі.

Охарактеризовано низку соціально-філософських та політологічних досліджень ХХ - початку ХХІ століття, в яких застосована концепція патримоніалізму. З'ясовано, що у західній науковій літературі поняття "патримоніалізм" отримало різні, подекуди суперечливі тлумачення, тому його дискурс розцінюється як проблематичний. Встановлено, що радянська модель патримоніалізму використовувалася в основному істориками, що зумовлює необхідність соціально-філософського аналізу феномену неопатримоніальності. Відсутність надійного теоретичного фундаменту в працях філософів, політологів та соціологів є основною причиною своєрідного стану розгубленості перед стрімкими змінами в державах колишнього соціалістичного табору.

У підрозділі 1.2. "Феномен неопатримоніальності у суспільних трансформаціях" досліджено трансформаційні соціальні процеси, в яких формуються неопатримоніальні відносини. З'ясовано, що підґрунтям неопатримоніальних відносин є: суспільні ідеали; соціальний і політичний інтерес; особливі суспільні відносини; суспільні інституції; потреби; цінності; культура і свідомість.

Сутністю феномену неопатримоніальності є соціальні відносини, в яких на тлі демократичного фасаду формальних інститутів влади фактично культивуються неформальні стосунки, а сам неопатримоніалізм постає як явище, що виникло зі специфічного поєднання раціональної бюрократії функціонування сучасної держави і традиційних (напівтрадиційних) механізмів здійснення влади. Визначено феномен неопатримоніальних відносин як сфери інтелектуально-духовного сприйняття та практичного перетворення суб'єктами політики суспільної реальності.

Досліджено еволюцію поглядів на феномен неопатримоніальності й констатовано, що в більшості випадків неопатримоніальні відносини вибудовуються як механізм панування й пригнічення одних соціальних груп іншими. Стверджується, що неопатримоніальні відносини в системі "влада - суспільство" впливають на суспільні трансформації, внаслідок чого спотворюється роль демократичних інституцій, які почасти мають декоративний характер, а ідеологічні конструкти виступають вторинними; відбувається девальвація довіри і моралі у суспільстві. Доведено, що феномен неопатримоніальності латентно існує в соціальних трансформаціях на засадах успадкування клієнтизму, неформальних стосунків, адміністративно-командних методів владарюваня.

У підрозділі 1.3. "Соціальні чинники неопатримоніальних відносин: панування і владарювання" аналізуються поняття "панування" і "владарювання" в контексті неопатримоніальних відносин як такі, що визначають особливості взаємодії й комунікації між владною елітою і громадянами.

Владарювання, згідно з біхевіористською концепцією, розглядається як спроба маніпулювати поведінкою окремих людей заради стабільної соціально-політичної системи. Реляціоністська концепція стверджує, що владарювання є типом відносин між людьми, завдяки яким індивід або група людей може змінювати поведінку іншого індивіда або групи: основна увага фокусується на рольових стосунках, підкреслюється асиметричність владних відносин між суб'єктом і об'єктом влади в системі неопатримоніальних відносин. Інструменталістсько-функціональна концепція розглядає владарювання як можливість використання владних засобів, зокрема, насильства і примусу, коли влада постає як особливий тип відносин між керівниками і підлеглими.

Підкреслено, що панування - це суспільно-політичний порядок, за якого одні управляють, а інші підкоряються, хоча перші й можуть перебувати під демократичним контролем останніх. Різні трактування феномена влади відображають різноманітні її аспекти: директивний, функціональний, комунікативний.

Визначено, що важливою особливістю неопатримоніальних відносин є персоналізація влади на засадах традиційних уявлень людей про владу, підлеглість їй, за якою більшість людей відчужена від процесу вироблення державної політики і прийняття державних рішень. Глава держави за таких умов об'єктивно постає уособленням всієї системи організації влади, її символічним центром, який об'єднує формальні й неформальні зв'язки управління в єдине ціле.

У другому розділі "Соцієтально-екзистенціальні засади неопатримоніальних відносин" основна увага зосереджується на таких соціально-психологічних феноменах, як ментальність, довіра і клієнтельно-патронажна соціальна мережа.

У підрозділі 2.1. "Ментальна природа неопатримоніальності" застосовано соцієтальний підхід, який дав можливість детально охарактеризувати колективні форми життєдіяльності соціуму, його інтегральні властивості, кумулятивний ефект поєднання властивостей елементів системи, вплив соцієтальних форм і функцій соціуму на поведінку людей. Стійкість та особливості неопатримоніальних відносин зумовлюються єдиною системою цінностей індивідів, певними нормативними зв'язками в спільноті.

Якщо національний характер розглядається як сукупність сталих психологічних рис народу, які формуються протягом століть і швидко не змінюються, то ментальність постає як комплекс психологічних елементів "душі народу", як світоглядно-психологічна установка до діяльності. Підкреслено, що ментальність спрямована на стабілізацію існуючих суспільних відносин. Розглянуто найсуттєвіші риси ментальності українців, зокрема, поєднання індивідуалізму із східною вразливістю, емоційна реакція на соціальну несправедливість, незгасиме прагнення до невпорядкованої правом волі.

З'ясовано, що під впливом глобалізації, євроінтеграційних процесів та інформатизації суспільства відбуваються зміни в ментальності українського народу, які виступають передумовами подолання неопатримоніальних відносин. Окреслено, що гармонізація суспільних відносин можлива за умов певної зміни ментальних настанов, пошуку об'єднуючої національної ідеї для українців. З накопиченням історичного досвіду, соціокультурними трансформаціями актуалізуються і з'являються якісно нові риси ментальності, спосіб мислення, поведінкові стереотипи, які сприятимуть демократизації відносин між владою та елітою.

Підрозділ 2.2. "Феномен довіри в системі неопатримоніальних відносин" присвячено аналізу ролі довіри у владно-суспільних відносинах. Довіра як соціально-філософське, психологічне поняття означає відкриті, позитивні взаємовідносини між людьми (сторонами довіри), що відображають впевненість у порядності й доброзичливості усіх сторін соціальної взаємодії. Зокрема, Ф. Фукуяма визначає довіру як значущу складову соціального капіталу, яка сама по собі не є моральною цінністю, а її похідним продуктом, каталізатором конструювання соціальних відносин між суспільними групами та індивідами.

Акцентовано, що довіра має раціонально-ірраціональну природу, є умовою соціокультурної комунікації і впливає на неопатримоніальну взаємодію. Підкреслено, що існує органічний зв'язок між рівнем культури, суспільними ідеалами, цінностями та існуючими неопатримоніальними відносинами.

Як стрижневий елемент соціальних трансформацій, довіра виступає раціонально-ірраціональною засадою впорядкування потенційно невизначених соціальних стосунків у мережі різноманітних соціальних очікувань. Недовіра громадян до влади виникає за умови, коли суспільно-владні відносини тяжіють до єдиновладдя, а державна влада не виражає і не захищає корінні інтереси власного народу. Рівень довіри громадян до влади за панування неопатримоніальних відносин є низьким і має переважно ірраціональний характер.

З'ясовано, що для українського суспільства важливою є трансформація довіри з базового емоційного рівня на когнітивний, раціональний. Нинішня криза довіри людей до влади зумовлюється такими факторами: нерозвиненість та слабкість громадянського суспільства; невідповідність між проголошеними демократичними цінностями і реально діючими в суспільстві; неефективність функціонування політичної системи загалом; соціальна поляризація населення; майнове розшарування в суспільстві; існування "подвійної" моралі.

У підрозділі 2.3. "Клієнтельно-патронажна мережа як основа неопатримоніальних відносин" з'ясовано, що не існує однолінійного шляху трансформації системи неопатримоніальної взаємодії в легітимно-демократичну. Доведено, що в умовах демократичного транзиту інститути влади використовуються як фасад для реалізації неінституційованих владних відносин, стрижнем яких виступає клієнтельно-патронажна мережа. Досліджено феномени непотизму як призначення на посади не за фаховою ознакою, а за особистою відданістю, та клієнтизму як звички до соціальної залежності від "патрона", що породжує клієнтельно-патронажну мережу, вмонтовану в систему державної влади, партійне будівництво, громадські організації. Клієнтельно-патронажна мережа - це поширення етнічних, конфесійних, релігійних, сімейно-родинних та інших зв'язків на суспільну сферу, відтворення асиметричних зв'язків у взаємовідносинах "патрон - клієнт", за якої "патрон" опікується "клієнтом", використовуючи ресурси, які має у своєму розпорядженні. Підкреслено, що клієнтельно-патронажні зв'язки та відносини відіграють вагому роль у процесі змін станів суспільства.

Обґрунтовано, що чільне місце в системі клієнтельно-патронажних відносин посідають представники політичних, бізнесових еліт як носії неопатримоніальних взаємодій, структурованих на основі регіональних, кланових та сімейно-родинних зв'язків і постають пірамідою різноманітних патронатів, коли гілки влади утворюють єдиний державний механізм за посередництвом клієнтельних відносин.

Стверджується, що в процесі децентралізації державної влади втрачається дієвість неопатримоніальних механізмів управлінського апарату внаслідок передачі владних повноважень із центру в регіони та органи місцевого самоврядування. Вищезазначене сприяє зростанню ролі соціального капіталу, що виступає основою громадянського суспільства.

У третьому розділі "Соціальні перспективи організації влади в українському суспільстві" проаналізовано соціальні практики деформації влади та особливості неопатримоніальних процесів, розвиток субелітних відносин у сучасному українському суспільстві.

У підрозділі 3.1. "Неопатримоніальний характер взаємодій у субелітних відносинах" з'ясовано причини субелітного розколу в Україні, зокрема, історичні, регіональні, етнокультурні, економічні, інформаційні, психологічні. Досліджено відносини в системах "владно-опозиційні еліти" і "громадяни - еліти", констатовано особливі комунікативні зв'язки, які пов'язують політичну систему суспільства в єдине ціле. Зазначено, що в умовах неопатримоніальних відносин порушується комунікація, оскільки існує "єдиний центр" надходження інформації, на основі якої приймаються певні рішення і надаються преференції найближчому оточенню, тоді як громадяни відчужуються від цього процесу. Наголошено, що специфіка такої комунікації у неопатримоніальних відносинах ускладнює процес державотворення, формування єдиної політичної нації і призводить до подальшого посилення особистого управління.

З'ясовано, що партійно-політичне будівництво в Україні здійснюється на засадах "соціалістичного" принципу демократичного централізму - обов'язковості рішень вищих органів для нижчих. Політичні партії, як правило, є політико-бізнесовими проектами і нерідко створюються під харизматичного лідера. Констатовано, що нинішня українська еліта не виступає головним "драйвером" суспільного розвитку, ініціатором радикальних соціальних змін. Консолідації субеліт могло б сприяти розвинене громадянське суспільство, здатне контролювати їх діяльність.

У підрозділі 3.2. "Неопатримоніальні модифікації соціальних практик деформації влади" проаналізовано особливості та роль соціальних мереж, їх формування та розвиток. Визначено, що ідеї, цілі, ідеали та суспільні цінності конструюють логіку взаємозв'язку між членами соціальних мереж. Існування різних груп інтересів апріорі передбачає функціонування кількох таких мереж. Проте правляча еліта різними засобами (в тому числі, й за допомогою норм права, змін до законодавства) формує правила функціонування своєї неопатримоніальної мережі.

Зазначено, що суспільні інституції є структурними утвореннями, що задають параметри для взаємовідносин у суспільстві, впорядковуючи комунікацію між його членами. Ґрунтовно проаналізовано соціальні практики, пов'язані з відтворенням влади, зокрема, інститут наступництва, варіації якого пояснюються як відмінностями в природі соціальних зв'язків усередині правлячої еліти, так і конкретним суспільно-політичним контекстом, у якому здійснюється така процедура.

Особливість інституту наступництва в неопатримоніальних системах порівняно з традиційним патримоніалізмом полягає в тому, що легітимація моделі відтворення влади відбувається на раціональній основі. Водночас, неопатримоніальна модифікація стосується як політичних, так і соціальних інститутів. Відсутність реальної свободи волевиявлення, свободи слова призводить до посилення страхів громадян, їх невпевненості в майбутньому і, відповідно, пасивності, відчуження від участі у суспільно-політичних процесах. Тому сьогодні суспільно-політичні інститути, громадські об'єднання, як правило, виникають з ініціативи представників влади, внаслідок чого влада чиновника домінує над владою закону. "Третій сектор" не виконує в повному обсязі свої соціально-захисні, культурні, моральні й контролюючі функції.

Констатовано, що мінімізація неопатримоніальних відносин у соціальному розвитку вимагає формування у суспільній свідомості необхідності вироблення спільного інтересу, цілей та цінностей. Автор робить висновок, що для досягнення консенсусу між українською владою і суспільством та мінімізації неопатримоніальних модифікацій в організації державної влади необхідно налагодити співробітництво усіх соціальних груп на основі довіри, взаємозалежності та рівноправності.

У підрозділі 3.3. "Особливості неопатримоніальних процесів у сучасному українському суспільстві" проаналізовано стан суспільних відносин, вагому роль у яких відіграють неформальні практики, зокрема, таємні домовленості між субелітами, симбіоз влади і бізнесу, відсутність єдиної стратегії розвитку суспільства. Прихід нової політичної сили до влади супроводжується, як правило, "переписуванням" законів із метою збереження державної влади за собою. Поєднання бізнесу і влади деформує суспільні відносини, спричинює падіння довіри, чесної економічної конкуренції, посилює відчуження в українському суспільстві. Людям притаманне сподівання на сильного лідера, спроможного вивести українське суспільство з "манівців" історичного процесу на широку дорогу цивілізаційного поступу. Аргументовано, що такому стану речей може запобігти становлення чисельного середнього класу та формування соціально-відповідального типу особистості; досягнення рівня сталого економічного зростання; формування інноваційного типу патріотично налаштованої еліти; розвинена культура і свідомість громадян; прозорість у прийнятті важливих рішень тощо.

Підсумовується, що у разі утвердження демократичного шляху розвитку суспільство вимагає від владних субеліт в умовах довготривалої нестабільності, конкуренції йти на компроміси, шукати консенсус та узгоджувати інтереси різних суспільних груп із загальнонаціональними інтересами, що матиме потужний вплив на прийняття політичних рішень та відповідний рівень репрезентації інтересів людей і усіх соціальних груп.

Висновки

У результаті соціально-філософського аналізу неопатримоніальних відносин у трансформаційному суспільстві дисертантом зроблено такі висновки:

1. Неопатримоніальність, як суспільно-історичний і соціально-психологічний феномен впорядковує розуміння відносин панування і владарювання, ґрунтуючись на ментальності, цінностях, традиціях, особливостях культури, свідомості, морально-правових принципах тощо. Неопатримоніальні відносини складаються із елементів традиційних і напівтрадиційних механізмів здійснення влади та елементів сучасних неформальних практик, які містять раціональну та ірраціональну складові, що сприяють їх певній стабілізації. Сутністю неопатримоніальності є соціальні відносини, в яких за наявності демократичного фасаду фактично культивуються особистісні взаємовигідні та взаємозалежні неінституційні стосунки на різних соціальних рівнях.

Основними чинниками неопатримоніальних відносин, які зумовлюють особливості взаємодії між правлячою елітою і громадянами, є панування і владарювання. Важливою особливістю неопатримоніальних відносин виступає персоналізація влади, що пов'язано з недостатнім рівнем раціонального сприйняття громадянами соціальної дійсності. Така ситуація зумовлює існування у суспільстві традиційних уявлень про владу, що може надавати главі держави статусу своєрідного центру публічного управління - як формального, так і неформального.

2. Соцієтально-екзистенціальна сутність неопатримоніальних відносин ґрунтується на поєднанні раціональних та ірраціональних елементів. Неопатримоніальні відносини базуються на особистісних і колективних соцієтально-екзистенціальних основах (ментальності, досвіду, переживань, ідеалів, сенсів, довіри) і реалізуються на рівні індивід - суспільство - держава. Ментальність, суспільний ідеал, віра сприяють стабілізації існуючих суспільних відносин, проте вони поступово оновлюються під впливом глобалізаційних, євроінтеграційних процесів та інформатизації, що сприяє певній демократизації неопатримоніальних відносин.

3. Довіра населення до влади (як соцієтальний феномен в суспільних відносинах) є внутрішньою готовністю громадян делегувати владні повноваження певному соціальному суб'єкту з вірою в його компетентність, чесність, порядність й виступає каталізатором конструювання відносин між суспільними групами та індивідами, політиками і громадянами. Довіра громадян до влади є фундаментальною ознакою демократії, забезпечує існування та відтворення культурних цінностей і нормативів комунікації в разі її трансформації з емоційного на когнітивний рівень у результаті спільних зусиль більшості членів суспільства.

4. Ключову і структуроутворюючу роль у функціонуванні суспільних відносин у сучасному суспільстві відіграють клієнтелізм та патронажні відносини як неформальна практика. Домінування неформальних інститутів над формальними зумовлено багатьма причинами, серед яких, зокрема, особисті інтереси учасників процесу інституціонального будівництва, які мають можливість нав'язати власні правила гри. Чільне місце в системі патронажно-клієнтельних відносин посідають представники неопатримоніальної бюрократії, яка значною мірою поєднує функціональні ролі адміністративних, політичних та економічних еліт.

У такому сенсі неопатримоніальна бюрократія постає основним структуроутворюючим елементом суспільних процесів. Клієнтельно-патронажна мережа - це об'єктивно існуюча структура з певною формою і механізмами регулювання взаємодій, в основу чого покладено принцип взаємозалежності. Функціонування і стійкість неопатримоніальних відносин забезпечується правлячою субелітою через економічні, політичні та правові механізми. Інститути громадянського суспільства здебільшого зімітовані, а свобода, власність, ініціатива стають тягарем і джерелом постійних проблем.

5. У процесі децентралізації соціально-політичного життя в напрямку нецентралізованого типу його організації втрачається дієвість неопатримоніалних механізмів публічного управління. Комунікативний зв'язок між основними суб'єктами владних відносин в умовах демократії полягає в делегуванні значного обсягу владних повноважень на регіональний рівень, органам місцевого самоврядування. Нині ж неформальні відносини є механізмом вирішення соціальних та економічних питань переважно за допомогою владних ресурсів.

6. Перебудова неопатримоніальних відносин в українському суспільстві у напрямку демократизації можлива за умов: зростання рівня культури і свідомості громадян, зміни існуючих "правил гри" в системі "влада - суспільство", створення механізму впливу громадськості на політичне керівництво, формування механізму звітності та відповідальності правлячої еліти перед суспільством.

Разом із тим, потреба в стабілізації соціально-політичної ситуації, економічній модернізації, досягненні консенсусу між політичними елітами, активізації інститутів громадянського суспільства зумовлюють існування сильної президентської вертикалі влади, що, в свою чергу, сприяє збереженню неопатримоніальних відносин у тріаді "особа - суспільство - держава". Пасивність та аполітичність населення, слабкість його політичної волі, неартикульованість інтересів та суспільної свідомості гальмують подальший розвиток громадянського суспільства і руйнують довіру у відносинах між владою і народом.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

Статті у фахових виданнях:

1. Руденко В. В. Псевдодемократія чи неоавторитаризм (неопатримоніальний характер суспільних відносин посткомуністичної доби) / В. В. Руденко // Політологічний вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціальна філософія. - К., 2011. - № 51. - С. 112 - 119.

2. Руденко В. В. Панування і владарювання як головний чинник неопатримоніальних відносин / В. В. Руденко // Гілея : науковий вісник Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. - К., 2011. - Вип. 48 (№ 6). - С. 288 - 294.

3. Руденко В. В. Клієнтельно-патронажна мережа як стержень неопатримоніальних відносин / В. В. Руденко // Політологічний вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціальна філософія. - К., 2011. - № 52. - С. 135 - 142.

4. Руденко В. В. Неопатримоніальні відносини в сучасному комунікаційному процесі / В. В. Руденко // Гілея : науковий вісник Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. - К., 2011. - Вип. 50 (№ 8). - С. 371 - 376.

5. Руденко В. В. Ментальність як основа неопатримоніальних відносин в сучасному українському суспільстві / В. В. Руденко // Культура народів Причорномор'я : науковий журнал Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. - Сімферополь, 2011. - № 212. - С. 149 - 152.

Тези доповідей на конференціях:

6. Руденко В. В. Патримоніалізм та його сучасні виміри / В. В. Руденко // Громадянська свідомість у контексті сучасності : матеріали науково-практичної конференції (25 травня 2010 р., м. Київ); Вісник Київського інституту бізнесу і технологій. - 2010. - Вип. № 3(13). - С. 185 - 186.

7. Руденко В. В. Вплив неопатримоніальних відносин на економіку України / В. В. Руденко // Економіка і підприємництво : матеріали науково-практичної конференції (26 травня 2011 р., м. Київ); Вісник Київського інституту бізнесу і технологій. - 2011. - Вип. № 1(14). - С. 42 - 43.

8. Руденко В. В. Трансформації політичних режимів на пострадянському просторі / В. В. Руденко // Ціннісний вимір політичної діяльності: політична трансформація сучасного українського суспільства: ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція (13 - 14 травня 2011 р., м. Херсон). - Херсон, 2011. - С. 242 - 244.

9. Руденко В. В. Неопатримоніальна модифікація політичних мереж / В. В. Руденко // Соціум. Наука. Культура : матеріали восьмої Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції (24 - 26 січня 2012 р., м. Київ) - К. : ТК Меганом, 2012. - Частина 5. - С. 71 - 73.

10. Руденко В. В. "Приводні ремені" неопатримоніальних систем / В. В. Руденко // Світоглядно-науковий стан розвитку сучасного українського суспільства та освіти : матеріали науково-практичної конференції (24 травня 2012 р., м. Київ); Вісник Київського інституту бізнесу і технологій. - К., 2012. - Вип. № 1 (17). - С. 161 - 162.

Размещено на Allbest.ru

...