Проблема свободи в філософії П.О. Флоренського

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 123.1:111(470+571)

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Проблема свободи в філософії П. О. Флоренського

Тройно-Фунтусова Н.В.

Творчість П. О. Флоренського і сьогодні привертає увагу дослідників, великою мірою тому що в ній були поставлені такі питання, істинний зміст яких розкривається тільки зараз, на початку нового тисячоліття. Так відбувається тому, що коли з'явились твори П. О. Флоренського. ще не настав час для сприйняття багатьох з його ідей. Так, сучасники Флоренського не змогли дати належної оцінки його вченню про свободу, тому що для того, щоб зрозуміти те, що він сказав про парадоксальність ідеї свободи, трагічні наслідки втіленої свободи і причини, які спонукають людину відмовлятися від свободи, треба було пережити драматичний досвід XX сторіччя і проаналізувати його так, як це зробили Е. Фром чи Т. Адорно. Тому аналіз концепції свободи, яку розробив П. О. Флоренський, є на початку XXI сторіччя важливим і актуальним, він дозволяє глибше зрозуміти наше історичне минуле і зробити висновки для майбутнього.

Саме цьому творча спадщина П. Флоренського привертає увагу багатьох дослідників, в тому числі українських, і за останні роки було опубліковано цілу низку грунтовних досліджень філософської антропології П. О. Флоренського. Це роботи Н. К. Бонецької, Є. І. Іванової, П. О. Ісупова, М. М. Павлюченкова, С. І. Фудель та інших. Все більше цікавляться філософією П. О. Флоренського на Заході, особливо в Італії і Німеччині, де перекладаються твори Флоренського, а його ідеї вивчають і пропагують Н. Валентіні [1], А. Фасолі, Е. Цолла [2], Н. Міслер, М. Хагемейстер Окрема треба відзначити роботи Б. Галахера, де він ставить Флоренського поряд з К. Бартом і Х.-У. фон Бальтазаром [3] і А. Піман, яка називає Флоренського «невідомим даВінчи» [4].

Проте в питанні про розуміння П. О. Флоренським сутності свободи людини між дослідниками існують суттєві розбіжності: леякі автори визнають, що Флоренський розуміє і високо оцінює фундаментальне значення свободи для людини, але багато й тих, хто залишається під впливом думки М. О. Бердяева, який стверджував протилежне: «У його шляхах пізнання немає свободи. Саме болісне і неприємне в книзі свящ. Флоренського - його нелюбов до свободи, байдужість до свободи, нерозуміння християнської свободи, свободи в Дусі. Навіть слово свобода майже ніде не вживається. Ось у ставленні до свободи людського духу у свящ. Флоренського є дійсне «недоумство», «нерозуміння» і «незнання». Його релігія - не релігія свободи, йому чужий пафос свободи» [5, с. 270].

Такий стан проблеми обумовив постановку нашої дослідницької задачі, яка полягає в тому, щоб здійснити з опорою на тексти Флоренського ревізію найбільш поширених уявлень про його розуміння свободи і прояснити оригінальну авторську позицію Флоренського, відокремивши її від деяких тенденційних інтерпретацій.

Перш за все, маємо визначити витоки теми свободи у Флоренського: запозичивши у В. С. Соловйова його фундаментальну ідею Софії, П. О. Флоренський суттєво трансформував її, створивши свого роду антитезу до софиології Соловйова. Якщо Соловйов намагався примирити систему всеєдності із цінністю і необхідністю людської свободи зверненням до ідеї боголюдства, то Флоренський розробив такий образ Софії, в якому для здійснення особистої свободи просто немає потреби в надмірних зусиллях людини, які б привели її до будь-якого теозісу-обоження. Його софіология виглядає як повернення до античної гармонії світу з її образно-конкретним наповненням космосу, де людина одвічно займає своє, визначене їй місце. За думкою о. Павла, це місце визначене Богом і людина має усвідомити це місце, знайти себе в структурі тварного буття - сама з цієї інтенції пізніше буде розгорнуте Флоренським ціле вчення про образ і подобу Божу в творінні, на яке буде далі спиратися в своїй софіологии і послідовник Флоренського С. М. Булгаков. У роботі «Стовп і ствердження істини» Флоренський говорить про те, що втілення думки Бога про особистість є самою любов'ю Бога до людини і цей задум Божий є ідеальним прототипом тварної особистості, або її «любов-ідея-монада». Розглядаючи повну сукупність всіх таких монад, Флоренський встановлює властивості цього зібрання і знаходить, що воно, будучи зміцнене і оживлене любов'ю, є досконалою єдністю, і це не просто єдність, також як і організм - не просто організм, а особистість, іпостась. Останній висновок дозволяє Флоренському стверджувати в десятому листі «Стовп та ствердження істини», що зібрання всіх задумів Божих і є ідеальна особистість світу, або «здійснена Мудрість Божого, Хохма, Софія або Премудрість» [6, с. 326].

Таким чином, Флоренський частково досягає своїх цілей, проте, як показує архим. Ніканор у своїй рецензії на цю роботу, о. Павло дозволяє собі невизначеність, неприпустиму з догматичної точки зору - поняття Софії у нього не має чіткого змісту. Про це свідчить текстологічний аналіз тих творів Флоренського, де зустрічається те чи інше іменування Софії: філософ використовує різноманітні розуміння Софії, хоча приховує їх за тим самим ім'ям. Отже, Софія - здійснена (в тварі) Мудрість Божа, Великий корінь цілокупної тварі, тобто всецелісна тварь. У ставленні до тварі, вона є Янголом-охоронцем тварі, ідеальна особистість світу, вона - та, що утворює розум. По відношенню до Бога Софія - «утворений зміст Бога-Розуму». Софія також є Вічною Нареченою Слова Божого, вона - Єдина в Бога, але множинна в тварі і тут Софія вже трактується Флоренським як проблиск вічної гідності особистості і як образ Божий в людині.

Останній з наведених смислів є особливо важливим, тому що необхідно з'ясувати питання про те, як, в яких стосунках, Софія знаходиться з людиною. Необхідно визнати, що саме Софія, а не людина займає провідне місце в світі Флоренського. Особистість є найважливішою темою Флоренського і разом з тим, мислитель відчуває певно недовіру до людини-особистості і до людини- проблеми. В цьому виражається антиномічність самої людини. Для Флоренського особистість є Храм Божий і водночас той, хто в храмі живе, безкінечне і обмежене, тварина і Бог, сполученість янгола і тварини.

Флоренський самою стилістикою своїх творів дає привід для сумнівів в тому, що антропологічна тема є для нього суттєвою: тема особистості губиться в нього в більш масштабній проблематиці відносин Бога і його творінь. Тому, коли Флоренський починає говорити про особистість за межами цих відносин, це звучить дещо штучно і доволі непереконливо. У «Типах зростання» міркування про людину постають у формі несподіваного перемикання асоціативного ряду, в аналізі сну на початку «Іконостасу» - як психологічна інтродукція, в розділі «Тварь» в «Стовпі та ствердженні істини» -як своєрідний коментар до тілесності. У міркуваннях про серце, дружбу, ерос і тварність антропологічна проблематика оздоблюється численними святоотчеськими цитатами і наче зникає десь в самій глибині проблемного простору.

І хоча Флоренський мав безстрашний розум, проблема людини, її місце і становище в світі змушували його пасувати щоразу, коли він до нього наближався. Це гостро відчули такі різні філософи, як Бердяев, Флоровський, Розанов. філософський флоренський бог свобода

Це ж відзначають і деякі сучасні автори, зокрема, К. Ісупов та Н. Бонецька. Остання зауважує, що антропологія взагалі не акцентована в системі поглядів Флоренського, і залишається в нього не розробленою: «Майже не роблячи будь-яких застережень, можна сказати, що вчення про людську особистість у Флоренського немає» [7, с. 652]. З цим пов'язана вражаюча лакуна в головному творі о. Павла - відсутність в «Стовпі та ствердженні істини» глави про Христа Ще в 30-і роки це симптоматичне упущення було відзначено Г. Флоровським. Сам П. О. Флоренський дав з цього приводу такий коментар: «Є питання, як же саме виникає ідея авторитету Христового, як відбувається таємниче відродження душі? Не виходячи за межі своєї роботи, що має предметом теодицею, а не антроподіцеї, я не міг би займатися цим питанням. Але я вважаю обов'язком своїм підкреслити, що тут прогалина, яку я збираюсь заповнити в давно замисленній мною роботі «Про зростання типів» [8, с. 78].

При досить частому вживанні слова «особистість» Флоренським, необхідно визнати, що в це поняття їм вкладається сенс, який важко назвати повною мірою християнським. Тут особистість розуміється більш- менш досконалою в залежності від її відповідності Божественному задуму про неї. Розрахунок же цієї відповідності будується на використанні математичних прийомів, до яких був таким схильним Флоренський. На це спрямоване і його вчення про енергії. Енергетизм Флоренського є для нього інструментом підведення певної теоретичної бази під магічний обряд і культ. Пафос антропології Флоренського без його вчення про культ був би невловимим і незрозумілим. Адже культ є в нього людяним, а дослідження культу необхідно антропологічним: будова культу є справжня будова тварі. Культ очищує людяність від випадковостей, та виявляє її справжну натуру. Подібно до того, як господарство є сукупність знарядь, що символізує діяльність людського організму, так і культ, в повноті його «знарядь», таїнств, немовби представляє в сакральному просторі людську природу.

У діях і речах, пов'язаних з таїнствами, живуть і діють особливі енергійні символи, які Флоренський називає «окультними енергіями». Цей механізм він відносить до самої суті культу - константи, як первісного ритуалу, так і християнських таїнств. І ця ідея окультних енергій Флоренського, що відокремлюються від людини, що несуть в собі Божественні енергії є кричущим відхиленням від православного богослов'я енергій. Вона зберігає онтологію сутнісного з'єднання феномена і ноумена, тутешнього і божественного буття. Але знаменитий паламітській догмат про Божественні енергії стверджує, що для тутешнього буття з'єднання з буттям Божественним існує виключно по енергії і неможливим є з'єднання ні по суті, ні по іпостасі. Ця остання, негативна частина догмату цілком ігнорується Флоренским.

Внаслідок такого розуміння енергетичного зв'язку Бога і тварі, яке виключає спілкування з Богом, особистісний спосіб буття людини представляється Флоренському досить розмитим і малозрозумілим. І дуже важливим є те, що це - наслідок недомовленості і недоконаності вчення Флоренського про Софію, кореляції ідеї Софії з поняттям енергії, а значить - відсутність Грунтовної постанови проблеми свободи. «Враження виходить навіть таке, немов софіология витісняє проблематику свободи, і закиди в цьому сенсі, що робляться М. О. Бердяєвим софиології о. П. Флоренського, є абсолютно обгрунтованими» [9, с. 335]. Бердяев є одним з самих рішучих і жорстких критиків Флоренського, в якого він знаходить постійну недоброзичливість до людини і всього людського, своєрідне «придушення людини». Він не може пробачити Флоренському те, що той змішує містику з речовим магізмом, а духовне підміняє «душевно-тілесним».

В галузі філософської антропології Бердяев і Флоренський уособлюють собою протилежні принципи підходу до людини. Якщо для Бердяева людина - вільний екзистенційний суб'єкт, то Флоренський не просто уникає сфери «я», він заперечує право «суб'єкта» на самостійне існування: до свого першого самовияву в імені людина не є ще людина, ні для себе, ні для інших, а лише можливість людини. Флоренський в дитині, яка вперше вимовляє «я», вже бачить перший прорив первородного гріха. Буття як «Я» є перебування в підпорядкуванні нижчого закону тотожності. Для Флоренського людина представлена, якщо використовувати темінологію Канта, виключно в порядку природи, тобто в порядку необхідності, що панує в світі явищ. Але сама ця необхідність є встановлений Богом порядок існування і тільки в ньому людина є насправді свободною.

Підводячи висновки, завважимо протирічність і незавершеність філософської антропології П. О. Флоренського: Софія, яка у Флоренського виступає необхідним енергетичним посередником між Богом і людиною, тим самим вона позбавляє людину можливості безпосереднього прямого спілкування з Богом. І цей конфлікт між концепцією Софії та ідеєю особистої свободи, який В. С. Соловйов намагався подолати у вченні про боголюдство, П. О. Флоренський сподівався розв'язати в своїй теорії імен, він висловлював наміри обгрунтувати індивідуальну свободу в межах Імені. Але трагічна доля філософа, вченого і богослова склалась так, що цей його намір так і залишився нереалізованим...

Список використаних джерел

1. Valentini N. Pavel A. Florenskij / N. Valentini. - Brescia: Morcelliana, 2004. -356p.

2. Fasoli A., Zolla E. Un Destino Itinerante, conversazioni fra Oriente ed Occidente / A. Fasoli, E. Zolla. - Milano: Marsilio, 2002. - 439 p.

3. GallaherB. Freedom and Necessity in Modern Trinitarian Theology/B. Gallaher - New-York: Oxford University Press, 2016. -336 p.

4. Pyman A. Pavel Florensky: A Quiet Genius: The Tragic and Extraordinary Life of Russia's Unknown da Vinci / A. Pyman. - New- York-London: The Contnuum International Publishing Group, 2010. - 320 p.

5. Бердяев H. А. Стилизованное православие (о. Павел Флоренский) И П. А. Флоренский: Pro et contra. Антология. - СПб.: Издательство РХГА, 1996. - С.266-285.

6. Флоренский П. А. Собрание сочинений: в двух томах / П. А. Флоренский. - М.: Правда, 1990. - ТІ (I). - 429 с.

7. Бонецкая Н. К. Флоренский и «новое религиозное сознание» / Н. К. Бонецкая И П. Флоренский: pro et contra. Сост., вступ. статья К. Г. Исупов. - СПб.: Издательство Русского Христианского Гуманитарного института (РХГИ), 1996. - С.567-578.

8. Фудель С. И. Об о. Павле Флоренском / Фудель С. // П. Флоренский: pro et contra. Сост., вступ, статья К. Г. Исупов. СПб.: Издательство Русского Христианского Гуманитарного института (РХГИ), 1996. -С.49-141.

9. Ильин В. Н. Свящ. П. А. Флоренский. «Столп и утверждение истины» / В. Н. Ильин // П. Флоренский: pro et contra. Сост., вступ, статья К. Г. Исупов. - СПб.: Издательство Русского Христианского Гуманитарного института (РХГИ), 1996. -С.355-359.

Анотація

Ключові слова: свобода, особистість, Софія, теорія імен.

The article analyzes the philosophical position of P. Л. Florensky concerning with the problem ofhumanfreedom. The author refutes the 'widespread opinion that the philosopher did not recognize the idea of personalfreedom. She proves that this idea is importantfor Florensky, but his anthropology contains many contradictions. P. A. Florensky was aware of these contradictions and tried to overcome them 'with an turn to the theory ofnames.

Keywords: freedom, personality, Sofia, the theory ofnames.