Чому ми не мислимо як Шерлок Холмс

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чому ми не мислимо як Шерлок Холмс

Рева Н.О., аспірантка

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка (Україна, Київ)

Розглянуте питання побудови людського міркування. Автор показує, що застосування чисто логічних методів: дедукції, індукції, абдукції -- для прийняття певних рішень чи конструювання певних умовиводів в реальному житті не завжди здійсненне. Суттєвий час в логіці панувала антипсихологічна позиція, та на сьогодні стало ясно, що такі штучні моделі нормативної раціональності, запропоновані формальною логікою, не завжди відповідні в своєму відображенні реальності. Тож, прийшов час логіці також відійти від ідеальних моделей до вивчення емпіричного світу. На прикладі усім відомого уявного британського детектива Шерлока Холмса автор показує дію Першої і Другої системи мислення (за Канеманом) і розкриває секрет Холмівської успішності в «віднаходженні» завжди вірних висновків.

Ключові слова: міркування, дедуктивне міркування, дедукція, індукція, абдукція, перша і друга системи мислення, швидке і повільне мислення, раціоналізація.

Наука логіка вивчає мислення і правильну побудову міркувань вже понад дві з половиною тисячі років. Серед них: Аристотель, П. Ніколь та А. Арно, або логіки Пор Рояля, Ф. Бекон - творець індуктивної логіки, Д. Скотт, У. Оккам, які розвивали ідеї логічного слідування, Дж. Буль з його працею «Дослідження законів мислення» та інші. Однак чи ми, люди, стали за цей час більш логічнішими, чіткішими, раціональнішими у плині своїх міркувань чи прийнятті рішень? Чи ми хоча б більшу частину свого часу міркуємо, як відомий Шерлок Холмс, послідовно виводячи із наявних засновків єдиний вірний висновок?

Давайте почнемо із того, що розберемося, чим є міркування взагалі, та які особливості дедуктивного міркування зокрема. Тож, з одного боку, міркування - це когнітивний процес, у ході якого людина осмислює певну ситуацію, вирішує певне питання, приймає якесь рішення. З іншого, з точки зору логіки, це не що інше, як спосіб зв'язку висловлювань [4]. У будь-якому випадку важливим є те, що людина на основі тієї інформації чи знання, яке в неї є, продукує нове. Чи, якщо говорити мовою логіки, на основі певних засновків А та В, людина будує можливий висновок С. Формалізовано це можна показати таким чином: А,В С.

Дякуючи таким видатним постатям, як Е. Гуссерль, Л. Вітгенштайн, Г. Фреге, Б. Рассел, Р. Карнап та інші, в науці і особливо в філософії сформувалася жорстка антипсихологічна позиція. Саме логіка, а не психологія, мала просвітити людей у тому, як вони реально мислять та пізнають. Тому логіки, занурившись у вивчення мови: як буденної, так і штучної - намагалися вибудувати систему, відповідну «справжньому стану речей у нашій голові». Утім на сьогодні стало ясно, що такі штучні моделі нормативної раціональності, запропоновані формальною логікою, неадекватні в своєму відображенні реальності.

Шалена кількість емпіричних досліджень (Д. Каме- нан і А. Тверски, Д. Аріелі,Р. Талер, Г. Саймон, Р. Шиллер та інші) виявила, що існує значне розходження між стандартами теорії раціонального вибору, заданими в термінах теорії ймовірності, та реальною економічною поведінкою людей. Як це не дивно, та люди систематично порушують приписи нормативної моделі раціональності, приймаючи навіть банальні повсякденні рішення. Тобто їх реальна поведінка не відповідає раціональним очікуванням. Звичайно, можна було б вважати такі відхилення від нормативної системи лише випадковими помилками - і на Сонці все ж бувають плями -, та, на жаль, ці відхилення настільки систематичні в своєму прояві, що їх самих можна вважати шаблонними.

Щоб багато не говорити, краще розглянемо приклад. У не такому вже і далекому лютому 1975 р. містер С. Селвін, американський громадянин і професор біостатистики в Каліфорнійському університеті в Берклі, надіслав статтю у American Statistician, яку назвав Проблемою ймовірності. У ній він описав проблему, яка згодом стала називатися проблемою Монті Голла [7]. У чому вона полягала? Уявіть собі, що ви берете участь у телешоу і перед вами знаходиться три замкнені двері. Ведучий каже, що за одною з цих дверей схований автомобіль, за двома іншими - кози. Якщо ви правильно зможете вказати на двері, що ведуть до авто, то воно стає вашою. Отже, ваш шанс отримати машину (тобто відгадати правильні двері) дорівнює 1/3.

Однак, коли ви робити свій вибір, ведучий замість того, щоб відкрити ті двері, які обрали ви, відчиняє одні, за якими схована коза, і запитує вас, чи не хотіли би ви змінити свій вибір. Після такого жесту зі сторони ведучого більшість людей вважає, що ймовірність має тепер дорівнювати 1/2, але це не так. Ведучий знає, де знаходиться автівка, а тому не відкриває «золоті двері». Ймовірність була б 1/2 тільки у тому випадку, коли б ведучий сам не знав розташування призів. А тепер уявіть, що ви знали, що після вашого вибору ведучий в будь-якому випадку відкриє двері одні з козою і в будь-якому випадку запропонує вам змінити вибір. Таким чином для вас вчинення таких дій не дає ніякої нової інформації про те, чи правильним, чи ні був ваш вибір. А отже, ймовірність так і залишається ІдоЗ.

Проте і це не так, наполягає пан Селвін. Він каже, що якщо гравець залишається при своїй позиції, то його шанс так і дорівнює 1/3, однак, якщо він її змінює, то тим самим збільшує вдвічі ймовірність свого виграшу, тобто його шанси стають 2 до 3.1 він це доводить математичним шляхом, використовуючи теорему Баєса. Та в житті, найчастіше, лише людина, що звикла прислухатися до думок інших, змінює двері, коли самовпевнена особа залишається при своїй думці. У їхніх головах замість математичних розрахунків виникає думка, або «ведучий знає, де знаходиться автомобіль, і хоче мені допомогти», або «ведучий знає, де знаходиться автомобіль, і хоче мене заплутати, збити з вірного шляху». Це так звані когнітивні упередження, які підсвідомо впливають на наш вибір. У першому випадку це «покладання на авторитет» Монті Голла, у другому на своє Его.

Звичайно, ви можете заперечити мені, сказавши, що це парадокс, який спокійно вирішується логіко-математичним методом, просто треба вміти правильно застосовувати останній. І що, можливо, те, що більшість людей допускається інтуїтивно цієї помилки, означає не більше, ніж низький рівень математичної обізнаності людей, або їх небажання вдумуватися чи рахувати, тобто банальні лінощі. Добре, можливо і так. Однак, що ви скажете про наступний приклад?

Д. Канеман, американо-ізраїльський психолог та економіст, у свої праці «Мислення швидке й повільне» описує такий експеримент [1, с. 43-44]: на офісній кухні одного респектабельного британського університету співробітники самі оплачували чай або каву, яку пили протягом дня, складаючи гроші в загальну скарбничку. Ніхто це не контролював, покладаючись на чесність співробітників. І ось одного дня над скарбничкою для «пожертв» біля списку цін вивісили фотографію. Протягом десяти тижнів фотографія щотижня оновлювалася: одного тижня це були квіти, наступного очі, що спостерігають та стежать за процесом - а разом із картинкою, як це не дивно, мінялися і розміри внесків.

Тожу перший тиждень експерименту наспівробітників дивилися широко розкриті очі і середній внесок становив 70 пенсів на літр молока. У другий тиждень на фотографії були зображені квіти і середній внесок впав аж до 15 пенсів. Відчуваєте різницю? Ця тенденція зберігалася і надалі. У середньому в «очні» тижні внески виявилися майже втричі більше, ніж в «квіткові». Виходить, що навіть чисто символічне нагадування про те, що за нами можуть спостерігати, підштовхує нас, людей, вести себе більш пристойно. Так чи можна таку дію не можна назвати логічною чи раціональною? Зрозуміло, що ні. Бо насправді фотографія очей не несе ніякого матеріально- смислового навантаження, окрім як психологічного тиску. І цілком очевидно, що цей тиск так і залишається несвідомим для людей, бо якби вони стали і замислилися, то, можливо, прийшли б до висновку, що картинка насправді не змінює стану речей на університетській кухні: вона не спроможна стежити, у неї не вмонтовані мікро- чи нано-камери, вона вас не покарає чи осудить, якщо ви покладете менше потрібної суми.

Такий ефект психологи називають праймінгом або ефект передування. Це явище імпліцитної пам'яті, яке впливає на швидкість або точність рішення задачі, або на підвищення ймовірності спонтанного відтворення інформації у відповідних умовах. В наведеному вище експерименті видно, що у людини в голові без її відома, без затрати її сил і енергії, саме собою відбувається несвідоме поєднання образу очей із реальними очами людей. Таким чином, намальованим чи сфотографованим очам надаються атрибути біологічного ока. Наша чимось за своєю суттю міфологічна свідомість просто домальовує штучним очам функції справжніх очей і посилає у мозок сигнал «будь обережний, за тобою стежать».

Ця реакція, як наполягає Канеман, називається «швидке мислення». Воно виконується першою системою людського мислення, яка відповідає за миттєве пізнання світу і каталогізацію інстинктивних відчуттів. Ця система автоматична і потрібна нам для виживання. Вона «набута» нами: або в процесі еволюції, або в процесі звикання і вивчення на практиці чогось. Так, наприклад, уловлювання руху очей нам дісталося еволюційно, а, розпізнання настрою людей за виразом їхнього обличчя - привчена звичка. Таким чином за рухом очей ми можемо прослідкувати хід думок людини. «Ага, він подивився на годинник, мабуть, поспішає кудись або просто нудьгує зі мною». Це висновки, які моментально можуть з'явитися у нас у голові. Вони несвідомо формуються на підставі минулого досвіду, проте, не завжди є вірними.

Тож перед нами постають такі питання:

Чи ми справді приречені постійно несвідомо допускатись помилок, через активний вплив першої, інтуїтивної, системи, у наш процес конструювання міркування?

У чому ж секрет чарівного Холмівського методу, що в ньому такого особливого, що завжди приводить детектива до істинної розгадки навіть найплутаніших справ? Може в нього притуплена перша система чи він не дозволяє їй «розкрити» себе?

З.ІЧИ можливо мислити як Холмс?

Отож, перш за все нам належить дізнатися, які логічні прийоми і інші вимоги до процесу мислення застосовував детектив, аби вирішувати поставленні перед ним задачі. Сам сер Артур Конан Дойль казав, що секрет успішності його «Бейкірівського слідчого» в правильному застосуванні дедукції. «Далі, використовуючи свій метод, який Холмс називає дедуктивним, він обчислює злочинця. Звичайний хід його міркувань такий: «Відкиньте всі неможливе, то, що залишиться, і буде відповіддю, яким би неймовірним він не здавався» [2, с. 142].

Тож, для початку вияснимо, чим є це поняття. Дедукція - це спосіб мислення, при якому конкретне знання виводиться логічним шляхом із загального. Дедуктивне міркування в свою чергу є міркуванням, в якому між засновками та висновком існує відношення логічного слідування, це означає, що кожного разу як А є істинною, то і В, яке логічно слідує з А, має бути також істинною. Наприклад, якщо людина померла, людина більше не дихає. Однак, це не діє в зворотному плані, а саме, що, якщо людина не дихає, отже людина померла. А саме так найчастіше і намагається мислення людини викривити хід думок. В реальному світі треба завжди брати до уваги й інші навколишні фактори та обставини. Таким чином, людина може не дихати, бо затамувала подих або бо, тонучи, вона наковталася води і тепер потребує реанімації. Отож, щоб уникнути цієї невідповідності, логіки вирішили ділити дедуктивні міркування на: прямі та непрямі -, тобто такі, в яких висновок безпосередньо випливає з засновків, і ті, які потребують допомоги додаткових висновків. Тож, перед тим, як заключити, що людина мертва, окрім дихання, в неї, наприклад, перевіряють наявність пульсу.

Ви можете покривитися і виправити мене, що відомий детектив насправді збирав конкретні данні, аби отримати загальне уявлення про становище, і будете праві. У «Етюд у багряних тонах» Шерлок Холмс говорить: «Усяке життя

- це величезний ланцюг причин і наслідків, і природу його ми можемо пізнати за однією ланкою» [2,с. 17]. Цей вислів якнайкраще описує те, як вів розслідування детектив, і це індуктивний метод. Та деякі вчені взагалі наполягають на тому, що Шерлок використовував абдукцію. Так, наприклад, за Пірсом, «абдукції представляє собою процес формування пояснювальної гіпотези. Вона-єдина логічна операція, за допомогою якої вводиться нова ідея, бо індукція тільки визначає істинне значення гіпотези, а дедукція використовується для виведення з неї необхідних наслідків. Дедукція доводить, що щось повинно бути, індукція доводить, що це щось дійсно існує і діє; абдукція передбачає, що дане щось може мати місце» [3, с. 175]. Таким чином, Чарльз Пірс вважав, що «до дедукції слід віднести всі види математичних доказів, ... до індукції

- згоду, що іноді вимагає кількісної модифікації, з уже висунутим висловлюванням, ... тоді як до абдукції - всі операції, за допомогою яких створюються теорії та поняття» [6, с. 471].

Насправді Холмс, як і будь хто з нас, міркуючи, не притримувався чітко одного методу. І так само детектив не пригнічував власну першу систему. Навпаки швидке мислення в Холмса буду досить розвинуте! Саме завдяки ньому детектив міг за декількома деталями зовнішності людини дізнатися про неї більше, ніж вона взагалі планувала б розповісти. Саше швидке мислення допомагає нам фіксувати, наприклад: міміку лиця чи жести, розпізнавати літери чи символи, визначаючи до якої мовленнєвої групи вони належать і т.д. Друга система - це саме раціональне осмислення того, що зафіксувала перша, інакше кажучи раціональний аналіз наявних даних. Так, за допомогою другої системи ми вирішуємо складні логічні задачі, обчислюємо, знаходимо вбивцю, навіть якщо він здавався найбільшим неможливим з усіх підозрюваних. Тобто саме в другій системі діють будь-які логічні методи, бо саме вона є умисним і усвідомленим формування думок, рішень, висновків і оцінок.

Вся відмінність методу Холмса полягає у тому, що детектив ніколи не залишався задоволений тими інстинктивними відповідями, які підкидає перша система. Він завжди прокручував їх далі у свої голові, передаючи під контроль другої. Тобто у Шерлока в голові постійно відбувається процес раціоналізації отриманих засновків для логічного виведення раціональних висновків. Коротко його метод можна описати, як «ніщо ніколи не залишається не обміркованим». Навіть маленькі деталі не залишаються непоміченими і непроаналізованими! Тож, якщо ви бажаєте мислити, як Шерлок Холмс, відайте перевагу «повільній системі», а також тренуванню логічного мислення.

Це в кінці 19 століття, англійський психолог і «батько психометрії» (і до речі двоюрідний брат Дарвіна), Ф. Гальтон, вважав що швидкість дорівнює розумності [5]. Тому важливо, як-то кажуть англійці, «take your time» (не треба поспішати). Ось Шерлок, аби сконцентруватися на справі, курив трубку чи грав на скрипці. Детектив ніколи не робив поспішних висновків, якщо вони не були очевидні, як ті наприклад, що він зчитував із зовнішності своїх клієнтів. Тож, коли ви приймаєте якесь рішення: за якою з дверей схований автомобіль, чи заплатити мені неповну суму за чай сьогодні, щоб було на чому доїхати додому, чи будь-яке інше рішення - просто прокрутіть його декілька раз в голові, спитайте себе, як було б раціональніше і логічніше поступити в цій ситуації, а потім сміливо дійте!

дедукція індукція абдукція холмівський

Список використаних джерел

1. Каменан Д. Думай медленно... Решай быстро. - Москва: ACT, 2014.

2. Конан Дойль А. Полное собрание повестей и рассказов о Шерлоке Холмсе в одном томе. -М.: Эксмо, 2013.

3. Светлов В. А. Методологическая концепция научного знания Чарлза Пирса: единство абдукции, дедукции и индукции // Логикофилософские студии. - 2008. - Т.5. - С.165-187.

4. Хоменко І. В. Логіка: теорія і практика: Підручник. - К.: Центр учбової літератури, 2010.

5. Peirce C. S. Deduction, induction, and hypothesis // Popular Science Monthly. 1878. - №13. - P.470-482.

6. Selvin S. On the Mony Hall Problem // Excerpted from The American Statistician. - August 1975. -Vol.29. -No.3.

Размещено на Allbest.ru