Життєвий світ як умова можливості ідентичності, справедливого та гідного буття людини

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Київський університет туризму, економіки і права

Життєвий світ як умова можливості ідентичності, справедливого та гідного буття людини

Петренко М. О.,

Аспірант

Сучасний стан розвитку суспільства, окрім притаманних йому позитивних та негативних складових, постійно трансформує соціокультурну реальність та основні засади її існування, що потребує постійного соціально- філософського осмислення. В статті досліджено життєвий світ як умову можливості ідентичності, справедливого та гідного буття людини. Аналіз означеної проблеми крізь призму комунікативної та феноменологічної філософії уможливив низку нових висновків про структуру життєвого світу, який складається насамперед з певної суми безпосередніх очевидностей, які задають найістотніші форми і способи людської діяльності і поведінки. Наголошуючи на інтерсуб'єктивно-ексзистеційнаму характері життєвого світу, як сплетінні, тісній мережі міжлюдських взаємин, автор доводить, що життєвий світ постає перед нами як складний багатогранний комплекс елементів, які формують людське буття та істотно впливають на ідентичність, справедливість та людську гідність. Завдяки послідовному зверненню в статті до комунікативного та феноменологічного дискурсу життєвого світу, виокремлюються такі його важливі риси як цілісність та безпосередня очевидність, інтуїтивна, суб'єктивна та інтерсуб'єктивна достовірність його феноменів, які постають в якості горизонту усіх людських намірів та інтересів.

У зв'язку з цим сучасні зміни життєвого світу прямопропорційно змінюють та трансформують ідентичність, впливають на справедливість і відношення до людської гідності. Отже, незважаючи на свою видиму простоту, життєвий світ постає перед нами досить важливим виміром подальшого філософського осмислення людського буття та існування суспільства. буття життєвий світ

Ключові слова: життєвий світ, ідентичність, культура, комунікативна філософія, інтерсуб'єктивна сутність, феноменологія, інформаційна революція, людське буття, ідентичність, гідність, суспільство.

Поширення інформаційно - комунікаційних технологій, інформатизація усіх сфер суспільства та їх глобалізація досить істотно впливають на функціонування та осмислення проблем ідентичності, справедливості та гідності людського особливо крізь призму трансформації життєвого світу. Таким чином, процеси, які відбуваються із особистістю та суспільством у сучасних умовах, потребують нового осмислення сучасного життєвого світу. Така затребуваність викликана не лише змінами, що відбуваються в суспільстві під впливом сучасних техніко-технократичних процесів, а і пов'язана з актуальністю проблеми життєвого світу в контексті необхідності розв'язання конфліктів між різними життєвими світами та пошуками механізмів виходу із ситуацій, які виникли сьогодні.

Зауважимо, що до осмислення проблеми життєвого світу, як однієї з важливих засад розбудови справедливого та гідного життя окремої людини і суспільства в цілому, звертаються як західні (Б. Вальденфельс, Ю. Габермас, Е. Гуссерль, А. Гонет, Т. Лукман, Т. Парсонс, А. Шюц), так і вітчизняні дослідники (Є. Бистрицький, Н. Бусова, А. Ермоленко, В. Кебуладзе, М. Култаєва, М. Мінаков, Л. Ситніченко, Д. Усов), які досить широко досліджували увесь спектр цього поняття.

Враховуючи важливість і практичну цінність праць, варто зазначити, що питання життєвого світу як важливої умови існування ідентичності, справедливого та гідного буття людини, будучи частиною загальної проблеми філософського осмислення подальшої ролі та місця людини у подальших трансформаціях моделей розвитку, вимагає подальших досліджень.

Таким чином, метою статті є осмислення сутності та структури життєвого світу як істотної умови збереження ідентичності, дотримання справедливості та людської гідності в контексті сучасних суспільних змін та тенденцій.

Одним із перших, хто звернувся до поняття «життєвого світу» був німецький філософ Е. Гуссерль, який відзначав, що у своїй природній настанові свідомість постає як світ людського досвіду, що є світом суб'єктів, інтереси яких спрямовані на реальність, а «життєвий світ» виступає безмежним обрієм, де й розгортаються прагнення та настанови людей, що виходять з припущення існування спільного життєвого світу як сукупності певних сенсів, на які можна опертися чи спростовувати. Завдяки такому розумінню сутності життєвого світу, можна, за Е. Гусерлем, розкрити процес виникнення з нього різних систем знань, зокрема об'єктивних наук та зрозуміти їх людський сенс. Звідси постає також розуміння такої особливості «життєвого світу» як його цілісність та безпосередня очевидність, інтуїтивна, суб'єктивна та інтерсуб'єктивна достовірність його феноменів, які розуміються і приймаються індивідом як горизонт усіх його намірів та інтересів.

Послідовник Е. Гуссерля А. Шюц, розглядаючи життєвий світ крізь призму феноменологічної філософії, зазначав, що «під повсякденним життєсвітом слід розуміти ту царину дійсності, яку неспляча і нормальна доросла людина в настанові здорового глузду сприймає як просто данину», коли «повсякденний життєсвіт є регіоном дійсності, в який людина може втручатися і який вона здатна змінювати завдяки тому, що вона діє в ньому через своє тіло», при цьому «лише в повсякденному життєсвіті може конституюватися спільний комунікативний світ ближнього довкілля (Umwelt)», а «тому саме життєсвіт повсякденності є передусімдійсністюлюдини» [20,с. 16-17].

Важливою в цьому сенсі стала праця А. Єрмоленка «Комунікативна практична філософія», у якій він не лише досліджує сенс цього, започаткованого Е. Гуссерлем, поняття «життєвий світ», але й наголошує на його засадничій інтерсуб'єктивній сутності, а також на тому, що «життєвий світ споруджує з гарантій, які ми отримуємо лише з досвіду, мур проти несподіваностей, які знову ж походять з досвіду», а парадокс полягає «у тому, що в підгрунті життєвого світу знання про світ і знання мови інтегровані одне в одне» [10, с. 315]. В межах (одного з перших в Україні) осмислення комунікативної філософії А. Ермоленко зауважує, по-перше, що «незважаючи на певні кроки до інтерсуб'єктивності, Е. Гуссерль, так само як і М. Вебер в концепції цілераціональної дії, лишається в межах монологічної позиції філософії суб'єкта: інші свідомості, інші «Я» виводять із трансцендентального «Его», трансцендентальної свідомості» [10, с. 41-42]. А по-друге, він, так само як і Ю. Габермас та К.-О. Апель, послідовно «наголошує на необхідності пошуку інших підвалин для раціонального обгрунтування моральних нормативів і цінностей за доби «індустріального суспільства», коли «може стояти питання про моральну відповідальність за наслідки діяльності людини в сучасному світі?», а отже, «зрозуміло, по-перше, що мораль, яка спирається на архаїчні інституції та традиції, не здатна стримати homo faber, по-друге, що вільне від цінностей сцієнтистсько-технократичного поєднання теорії та практики не може бути відповіддю на поставлене питання» [10, с. 29]. А тому «і смислові, й соціальні джерела усвідомлення глибинного значення комунікації та інтерсуб'єктивного виміру буття виявляються повною мірою тільки у життєвому просторі XX століття», де «справжньої філософської глибини проблема інтерсуб'єктивності набуває в Е. Гуссерля», коли «він прагне проникнути у таїну людської здатності виходити за межі індивідуальної свідомості (славнозвісного декартівського Ego) й осмислено говорити про інше Я» [18, с. 5].

Продовжуючи свої роздуми, Е. Гуссерль відзначає, що «природне пізнання починається з досвіду і залишається в досвіді», а отже, «в тій теоретичній установці, яку ми називаємо «природною», сукупний горизонт можливих досліджень позначений одним словом - світ», завдяки чому «всі науки з такою початковою установкою суть науки про світ, і поки така виключно панує, обсяги понять «буття», «дійсне буття», тобто реальне буття, і - оскільки все реальне зводиться в єдність світу - «буття в світі» збігаються» [7, с. 4-5]. Таку позицію Е. Гуссерля підтверджує і П. Прентхль, який у «Вступі до філософії Гуссерля» зазначає: «як значимий колективний горизонт, життєвий світ має статус погодженого» так званого когерентного досвіду, а тому, «життєвий світ означає сферу випробувань, яка задає смислові межі людського життя, що направляється інтересами, в усіх його цілепокладаннях» [15, с. 45]. Отже, як наголошує М. Мінаков, «концепція життєсвіту як універсального горизонту досвіду засвідчує наявність історичного виміру досвіду, який є умовою можливості фактичності досвіду» [13, с. 261]. Продовжуючи свої роздуми над проблемою життєвого світу, дослідник також говорить про істотність взаємозв'язку його суб'єктивного та інтерсуб'єктивного вимірів. Варто зазначити, що життєвий світ складається з певної суми безпосередніх «очевидностей», які задають форми орієнтації і людської поведінки. При цьому такі «очевидності» виступають дофілософським, донауковим та первинним у логічному плані шаром будь-якої свідомості, а також відповідною засадою, умовою можливості свідомого прийняття індивідом теоретичних настанов. Такий стан справ набуває особливої актуальності з огляду на інформатизацію усіх сфер суспільства, перетворення останнього в «індивідуалізоване», «відкрите» «інформаційне» суспільство, в якому зростає сенс свободи та соціальні складові.

Осмислюючи «Структури життєсвіту» А. Шюца, В. Кабуладзе зазначає: «в екзистенціалізмі та філософській герменевтиці пропонуються нові варіанти розгляду інтерсуб'єктивної проблематики, в яких велике значення мають поняття комунікації та історії», адже «у цьому процесі феноменологічна соціологія Шюца відіграє дуже важливу роль», тому «саме прикутість його уваги до повсякденного досвіду змінює трансцендентальний акцент у феноменологічній концепції інтерсуб'єктивності на комунікативний». При цьому «сам Шюц називає свою концепцію конститутивною феноменологією природної настанови», де «соціальність, яка є емпіричним проявом інтерсуб'єктивності, з одного боку, є універсальною предметною сферою всіх соціальних наук, з іншого - ставить перед феноменологом нові завдання і модифікує вихідні феноменологічні позиції щодо інтерсуб'єктивності людського досвіду» [20, с. 543]. Вказане досить помітно корелюється з баченням Е. Гуссерля в праці «Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія», де він не відмовляється від трансценденталізму, але водночас звертає дослідницьку увагу на емпіричний світ історії, культури та соціуму» і тому, «з огляду на цю інтелектуальну передісторію, назва праці А. Шюца та Т. Лукмана «Структури життєсвіту» звучить як відповідь учнів на запитання вчителя» [20, с. 543]. Отже в рамках дослідження життєсвіту А. Шюцом, цей світ повинен «розглядатися на тлі перетину двох стратегічних ліній», де «перша з них - це рух від феноменології як трансцендентальної філософії до проблем соціальних наук і соціології зокрема», коли «феноменологія постає тут як методологія соціального пізнання, яка здатна подолати труднощі дослідження соціальної реальності, пов'язані з її позитивістським тлумаченням», а друга лінія це «трансформація самої феноменологічної доктрини, яка зумовлена як внутрішніми проблемами цього філософського вчення, так і зазначеними вже спробами застосування феноменологічної методології в конкретних гуманітарних дослідженнях» [20, с. 541].

Вартопогодисязточкоюзору проте,що феноменологія виокремлює у життєвому світі ряд особливих життєвих світів (рівнів) зі своїми особливими рисами, такими як: «ядро життєвого світу - тілесний світ, психофізична організація людини», де «саме цей світ виступає в якості фундаменту всіх подальших смислових побудов, так як його структура незмінна для всіх історично можливих світів; життєвий світ у повному сенсі цього слова як горизонт, в якому дано і конструюються інші світи - сукупність апріорних структур, які зумовлюють зразки будь-якого досвіду, «архетипи» просторовості і тимчасовості, горизонтності і історичності, притаманні будь-якій культурі; дооб'єктивний світ сприйняття, світ безпосередніх переживань та інтуїтивно передбачуваних орієнтирів, що передбачають подальший досвід; численні світи, обумовлені специфічними професійними інтересами, сферою зайнятості, роботою; світ наукової об'єктивності, об'єктивований світ, обумовлений об'єкт-суб'єктною парадигмою сприйняття» [4, с. 9-10]. Змістовне наповнення запропонованого поділу на умовні складові (рівні) показує усе багатство і багатогранність реального життєвого світу, в якому ми живемо, де на перше місце виходить світогляд людини, її духовний стан, а також відношення до людської гідності в умовах змін, які відбуваються у суспільстві на рівні соціально- комунікативних процесів. Отже, життєвий світ постає перед нами «в різноманітних, культурно і суб'єктивно відносних формах живої даності, існує у формі думок, переживань, цінностей, багатства чуттєвого сприйняття речей». При цьому «світ» даний як «світ-горизонт», що обіймає «всі наші можливі цілепопокладання, життєві проекти, підсумки минулого досвіду, як універсальне «поле» смислового віднесення наших минулих, справжніх і майбутніх дій» і тому «ми завжди вже виходимо з деякого «самоочевидного» для нас розуміння світу і властивостей речей», і завдяки цьому, «складаються, формуються, творяться різноманітні типи відношення людини до дійсності, і усі вони супроводжуються певною свідомістю такого ставлення» [4, с. 10]. Так, серед усього різноманіття таких типів, як приклад, можна привести такі: залежної людини і незалежної, владної та підвладної, віруючого та атеїста, бідного та багатого, селянина та науковця тощо.

З огляду на зазначене вище, досить плідним є осмислення життєвого світу на засадах феноменологічний методу, як можливості убезпечення від домінування теоретичного світобачення, яке оперує поняттями, за якими не видно «фарб, тонів, запахів життєвого світу, що, мовляв, характерно для європейських наук, що знаходяться тому в кризі, в лещатах формалізму, сциентизму і техніцизму» і при цьому необхідно зауважити, що «якнайповніше життєвий світ даний суб'єктові не в ідеалізаціях і взагалі в поняттях, а в ейдосах, що утворюють потік свідомості», а тому «феноменологія закликає повернутися «назад до речей», не піддавати забуттю життєвий світ», і тому «подолання кризи наук можливе не інакше як на основі феноменологічних рецептів» [16].

Плідними видаються на сьогодні й дослідження життєвого світу в межах комунікативної філософії Ю. Габермаса, де «життєвий світ не лише формує контекст комунікативної дії, але це і резервуар, з якого учасники комунікації черпають переконання, щоб у ситуації потреби, яка виникає, у взаєморозумінні запропонувати інтерпретації, придатні для досягнення консенсусу. В якості ресурсу життєвий світ - конститутивний для процесів розуміння. ... Ми можемо уявити собі життєвий світ, оскільки він залучений до розгляду в якості ресурсу інтерпретацій, як мовний організований запас первинних допущень, переваг, які відтворюються у вигляді культурної традиції» [17]. Саме Ю. Габермас наголошує на тому, що «культурні взірці, легітимні лади й структури особистості можна тлумачити, як затвердіння і усталення цих, здійснюваних завдяки комунікативній дії, процесів взаєморозуміння, координації діяльності і усуспільнення (Vergesellschaftung)», а «те, що із сукупності підвалин життєвого світу входить у комунікативну дію, що просочується через шлюзи тематизації і уможливлює оволодіння ситуацією, становить рівень перевіреного комунікативною практикою знання» [5, с. 317].

Розглядаючи структуру життєвого світу, Ю. Габермас зазначає: «Я використовую термін культура для позначення запасу знання, з якого учасники комунікації забезпечують себе інтерпретаціями, коли вони приходять до взаєморозуміння щодо чого-небудь у світі. Я використовую термін суспільство для легітимних порядків, за допомогою яких учасники комунікації регулюють своє членство в соціальних групах і тим самим забезпечують солідарність», а «під особистістю я розумію компетенції, які дозволяють суб'єкту говорити і діяти, що дає йому можливість брати участь у процесах досягнення взаєморозуміння...» [1, с. 12]. Вважає культуру в якості структурного елементу життєвого світу і Т. Парсонс. Адже, на його думку, «культура - містить найзагальніші зразки дії, цінності, вірування, знання та символічні способи передачі цих зразків» [14, с. 15-16]. Поглиблюючи філософсько-комунікативне бачення життєвого світу, А. Ермоленко наголошує, що «життєвий світ (якщо не абсолютизовувати згадану суперечність) треба розуміти як культурний і соціокультурний процес прогресуючого вивільнення потенціалу раціональності, що наперед закладений у комунікативній дії», а тому «це означає, що теоретичне витлумачення світу (картини світу) і практичні (нормативні) орієнтації діяльності, як і суспільні інституції, поступово позбавляються (матеріального) міфологічно-релігійного і традиційного змісту і перетворюються у більш послідовні форми аргументативного досягнення консенсусу, тобто згоди щодо загального смислу, норм та цінностей» [10, с. 47]. Схожої точки зору дотримується й Н. Бусова, яка стверджує, що «в ході соціальної еволюції здійснюється також диференціація життєвого світу на культуру, суспільство і особу» [3,с. 137], і через те люди все більше зважають у своїй діяльності не традиції, а на взаємно досягнуту згоду. З огляду на наведе вище, життєвий світ може виступати і виступає засадою формування ідентичності, а також справедливого та гідного буття людини в умовах стрімкого розвитку сучасного суспільства. У зв'язку з чим з'являються нові тенденції, вимоги та умови для існування загальноприйнятих морально-етичних норм, дотримання та встановлення людської гідності тощо. Крім того, відбуваються зміни на рівні традиційних цінностей. А тому є дуже слушним таке запитання: «Чи означає це, що раціоналізація життєвого світу суперечить самому життєвому світу і що життєвий світ провінціалізується і витісняється на периферію людських взаємин, стає непотрібним для макрорівня сучасного надскладного і надкомплексного суспільства?» [10, с. 46]. Відповідаючи на поставлене питання, варто погодитися з тим, що люди вважають життєвий світ прийнятним та безсумнівним «доки його культурний запас знання і соціально-структурні можливі сфери інтеракції зберігаються, щоб забезпечити згідно із стандартом традиції достатньою мірою особистісну ідентичність і соціальну інтеграцію, а також і ціннісні орієнтації» [10, с. 45]. Ось чому на сьогодні досить актуальним і важливим є питання культури, її збереження та ідентичності в умовах подальших трансформацій суспільства, комунікацій, комунікативних та інформаційних процесів. При цьому культура впливає на два інші структурні елементи життєвого світу такі, як суспільство та особистість/індивід.

Наступним важливим аспектом дослідження питання життєвого світу є умовний поділ сучасного суспільства на дві сфери: «життєвий світ» та «систему», який був запропонований Ю. Габермасом для поділу сфер соціального відтворення (матеріальної і символічної)», коли «система інтегрує розрізнені дії відповідно до цілей адаптації до зовнішнього світу» тим самим «регулюючи ненавмисні наслідки стратегічної дії за допомогою ринкового і бюрократичного механізмів, що обмежують межі вільного волевиявлення», тоді як «життєвий світ» спрямований на підтримку індивідуальної та соціальної ідентичності, організовуючи дії навколо прийнятих цінностей, встановлюючи можливість згоди в критичних ситуаціях» [6]. Отже, виокремлюючи особливості людської діяльності в межах «системи» та «життєвого світу», варто зауважити, що для діяльності людини в межах першої «немає необхідності, щоб вона керувалася переконаннями, досить сигналу у вигляді цін або директив, за якими стоять загрози (розорення, звільнення, застосування санкцій) і нагороди (збагачення або кар'єрне зростання)» і «оскільки при такому способі координації взаємодій від учасників не потрібна оцінка, критика і захист домагань на значущість, остільки значно збільшуєтьсясвободацілеспрямованоїдії» [3,с. 130].

Так, певний життєвий світ присутній як у багатого, у бідного, у столяра, у академіка. І навіть в межах однієї спільноти одній особистісні життєві світи дуже відрізняються. Ось чому дуже вразливим поняття життєвого світу стає в умовах глобальних змін традиційного суспільства, оскільки сьогоднішній наступ на життєвий світ (культуру, особистість, суспільство) є досить значним. Саме в аспекті істотних соціокультурних змін «перехід до нової суспільної формації, що виявляється у зміні форм власності, утвердженні ринкових механізмів регулювання господарства, системних форм суспільної інтеграції, потребує розв'язання проблем взаємовідношення цілераціональності та ціннісної раціональності, життєвого світу та системи традиційних і універсальних цінностей», але «розв'язання цих проблем залежить від розвитку даних сфер, цивілізаційних та культурних процесів» і «для того, щоб визначити, до якої системи цінностей нам слід звернутися, слід усвідомити, на якому щаблі суспільного розвитку й розвитку моральної свідомості ми перебуваємо» [10, с. 222]. Ось чому життєвий світ як умова збереження культурної та персональної ідентичності, а також важлива засада справедливого та гідного людського буття людини потребує нового переосмислення з огляду на ті виклики, що виникають перед суспільством та індивідом за нових глобальних економічних, комунікаційних, інформаційних процесів. Таким чином, «субстанціальна моральність та матеріальна система цінностей утворюють «закриту», чи «внутрішню», конвенціональну стадію моралі (Л. Кольберг) соціальної самостверджувальної системи, що Грунтується на компромісі комунікативної та стратегічної дій (К.-О. Апель, Ю. Габермас)» але, не зважаючи на це, «виникає конфлікт життєвих світів, «конфлікт інтерпретацій» світоглядних уявлень і ціннісних уподобань, які не вміщуються в звичні очікування, що призводить до непорозуміння» і тому «безсумнівним видається людині цей первинний життєвий світ доти, доки його культурний запас знання і соціально-структурні можливі сфери інтеракції зберігаються, щоб забезпечити згідно із стандартом традиції достатньою мірою особистісну ідентичність і соціальну інтеграцію, атакожі ціннісні орієнтації», аотже, коли «традиція втрачає свою всеосяжну інтегративну силу; нова спільність смислів, або згода щодо проблем, які виникли, може бути відтворена в процесі досягнення скерованого розумом взаєморозуміння», і «тоді потрібні соціальні структури, які знімали б з комунікації обмеження, потрібна раціоналізація миттєвого світу, що історично проступає в західноєвропейському процесі модернізації» [10, с. 46].

Висновок. Життєвий світ на перший погляд постає перед нами у простій безпосередності, але подальше його дослідження показує усі труднощі такого, дещо спрощеного підходу. Насправді життєвий світ має багато складових, які також, своєю чергою, мають складний характер. Підтвердженням цього припущення є наше дослідження. Так, життєвий світ розглядався через призму комунікативної теорії (інтерсуб'єктивної

сутності), трансцендентальної феноменології, тому можна не лише стверджувати, що життєвий світ складається з певної суми безпосередніх очевидностей, які задають форми орієнтації і людської поведінки, а й наголошувати на інтерсуб'єктивно-ексзистеційному характері життєвого світу, як сплетінні, тісній мережі міжлюдських взаємин. Саме в цьому річищі виникає проблема захисту свого та визнання інших життєвих світів, коли сучасний стан розвитку суспільства разом із доступністю широким верствам населення результатів інформаційної революції та інформатизація створюють передумови універсалізації життєвого світу.

З одного боку, сучасність сприяє позитивним трансформаціям життєвого світу (можливість обміну досвідом, культурою, традиціями, незважаючи на кордони та відстані, налагодження комунікацій сучасного цифрового рівня), коли людина отримала можливість знаходитись і взаємоіснувати (одночасно і в реальному часі) не лише в межах свого життєвого світу (близького), а й у межах іншого (далекого), а також

подорожувати фізично і віртуально. Незважаючи на позитивні моменти, необхідно відзначити і негативні

це втрата ідентичності та самобутності культури, традицій, життєвого досвіду і простору, які притаманні окремим спільнотам, народам, країнам.

Перспективи подальших розвідок за даним напрямом. Подальший вплив науково-технічного прогресу, результати «інформаційної революції» на розвиток суспільства визначатимуть подальші трансформації життєвого світу через зміни ідентичності, справедливості та відношення до гідності людини. Означені в статті процеси свідчать про необхідність уникати крайнощів в тлумаченні життєвого світу, а запропонований в статті соціально-філософський аналіз проблеми життєвого світу може виступати орієнтиром для подальших розвідок в царині соціальної, політичної філософії та філософії моралі.

Список використаних джерел

Habermas J. The Theory of Communicative Action. Vol.2: Lifeworld and System: A Critique of Functionalist Reason. - Cambridge: PolityPress, 1987.-S.138.

Бистрицький Є. Проект війни: від ідентичності до насильства II Філософська думка. -2015.-№1.- С.61-74.

Бусова Н. А. Модернизация, рациональность и право. - Харьков, 2004. - 441.

Волков В. Н. Человек и его жизненные миры / В. Н. Волков [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.publishing-vak. ru/file/archive-philosophy-2012-l/l-volkov.pdf. (дата звернення

- Назва з екрана.

Габермас Ю. Дії, мовленнєві акти, мовленнєві інтеракції та життєвий світ // Ермоленко А. М. Комунікативна практична філософія. Підручник. -К.: Лібра, 1999. -С.287-324.

Громов И. Западная социология [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.udik.com.ua/books/book-499/ (дата звернення

-Назва з екрана.Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// elenakosilova.narod.ru/ (дата звернення 15.11.2017) - Назва з екрана.

Гуссерль Э. Избранные работы / Сост. В. А. Куренной.

М.: Издательский дом «Территория будущего», 2005. (Серия «Университетская библиотека Александра Погорельского»). - 464 с.

Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология (введение в феноменологическую философию) (по изданиям: «Вопросы философии». - 1992. - №7; Гуссерль Э. Философия как строгая наука. - Новочеркасск: «Сагуна», 1994.).

Ермоленко А. М. Комунікативна практична філософія. Підручник. - К.: Лібра, 1999. - 488 с.

Кант И. Ответ на вопрос Что такое просвещение. 1784. Рецензия на книгу И. Гердера...1785. (Кант И.) Кант, Иммануил Сочинения в шести томах. - М.: «Мысль», 1966. - (Философ, наследие). Т.6. - 1966. - 743 с.

Козловський П. Постмодерна культура // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. -К., 1996. -С.213-295.

Мінаков М. А. Історія поняття досвіду: Монографія. - К.: Вид. ПАРАПАН, 2007. -380 с.

Парсонс Т. Система современных обществ [Текст] / Парсонс Т; Пер. с англ. ... М. С. Ковалева. - Аспект Пресс - М.: АспектПресс, 1998.

Прехтль П. Введение в феноменологию Гуссерля [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.d.theupload.info/ down/31yz47kzjyul3p 5mdee4nq8jy3jhnveb/gusserl_ye__trudy.txt.

сайт Євразія. Феноменология Гуссерля [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.eurasialand.ru/txt/kanke/57.htm. (дата звернення 02.11.2017) - Назва з екрана.

сайт Словари и энциклопедии. Жизненный мир в концепции Хабермаса [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www. mirslovarei.com/content_fil/ ZHIZNENNYJ-MIR-V-KONCEPCII- XABERMASA-12502.html. (дата звернення 28.10.2017) - Назва з екрана.

Ситниченко Л. А. Першоджерела комунікативної філософії. Навчальний посібник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: «Либідь», 1996. - 104 с.

Циплакова Ю. В. Концепция жизненного мира в философии

Э. Гуссерля [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.dissercat. com /content/kontseptsiya-zhiznennogo-mira-v-filosofii-e-gusserlya.

Шюц А., Лукман Т. Структури життєсвіту / пер. В. Кебуладзе. - К.: Український Центр духовної культури, 2004. - 560 с.

Размещено на Allbest.ru