Перспективи метафізичного теоретизування засобами аналітичної філософії

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Історично склалося, що концепт метафізики визначав сутнісне значення філософії в різні історичні періоди.

Втім, однозначного розуміння того, що таке метафізика немає. Етимологія цього терміна чітко вказує на дещо поза межами фізичного світу (динамічно змінюваного у своїх проявах). Але що це може бути? Причини речей, буття як таке, щось незмінюване? А чому саме воно має бути незмінюваним і зрештою, чому саме воно має бути? За цих обставин зрозуміло, що метафізика часто ставала предметом філософських спекуляцій і об'єктом критики. Саме таку критику на початках запропонували в аналітичній філософії, яка стрімко стала провідним напрямом філософських досліджень в англомовному світі. Але з часом метафізична проблематика стала чи не найбільш затребуваною для багатьох мислителів-аналітиків. Чому так сталося спробуємо з'ясувати далі.

Для того, щоб дослідження виявилося зваженим, доцільно компаративно розглянути «за» і «проти» метафізики в аналітичній філософії, зважаючи як на критичні зауваги щодо метафізики з боку Дж.Е. Мура [9], Б. Рассела [11], Л. Віт-Тенштайна [14; 15], Р. Карнапа [6], Дж. Остіна [3], так і на міркування її апологетів П.Ф. Стросона [12] чи В.В.О. Куайна [10], а також на погляди дослідників сучасної аналітичної метафізики Б. Страуда [13] і М.Дж. Лакса [7].

Насамперед треба зауважити, що становлення аналітичної філософії у неореалістських концепціях Дж. Е. Мура і Б. Рассела відбувалося значною мірою завдяки критиці провідної наприкінці XIX ст. у Британії традиції абсолютного ідеалізму (неогегельянства), з її відомими дослідженнями незмінюваних метафізичних передумов сповненої суперечностей реальності. Наприклад, один із прихильників цієї традиції Ф. Г. Бредлі у своїй знаковій праці «Явище і реальність» (1893), в якій критика вбачала одну з найважливіших праць за минулі двадцять п'ять років, чітко визначав своє дослідження як метафізичне [5, с. XI]. Він гадав, що на підставі аналізу сприйняттів можна дійти до суперечностей, як це і робить наука. Але ці суперечності треба подолати, щоб зрозуміти, яким насправді є світ, природа пізнаваних якостей, простір і час, зміни, каузації, речі, феномени, суб'єктивне тощо. Для Ф.Г. Бредлі очевидним було те, що основа реальності визначена світом метафізичних принципів. Висновки, які робить Ф.Г. Бредлі, є наслідком його спекулятивних міркувань, позбавленим достатньої емпіричної бази для обґрунтування, їхня практична цінність з погляду здорового глузду сумнівна. Протиставляючи філософію науці, Ф.Г. Бредлі висновки філософської рефлексії вважав істинними, а твердження науки хибними. Таке протиставлення філософії і науки було дуже дискусійним, адже, попри суперечності, наука уже в XIX ст. демонструвала стрімкий поступ уперед, а філософія збивалася на манівці метафізичних дискусій і творення філософських систем, які суперечили одна одній, хоча й кожна з них претендувала на істинність.

Саме тому для Дж.Е. Мура було важливо продемонструвати, що обґрунтування метафізики уже є хибним у своїх основах. Він відштовхувався від того, що є можливість повного збігу чуттєвих даних і фізичних об'єктів. А як аргумент використовував т. зв. «доказ лівої руки», який формулював так: «Я показую дві мої руки і, роблячи певний жест правою, кажу: «Ось одна рука», і додаю, роблячи певний жест лівою: «А ось друга»... Але, чи довів я щойно існування двох людських рук? Я наполягаю на тому, що довів, і це доведення абсолютно строге; й мабуть взагалі не знайдеться кращого чи більш строгого доведення...» [9, с. 144]. З погляду методології неореалізму світ є пізнаваною даністю. Ця думка відповідає логіці здорового глузду. Отже, філософські дослідження не мають виходити за межі дослідження об'єктивного світу (й відповідно бути спрямованими на пошук надемпіричної реальності, метафізичної, трансцендентальної у своїх вимірах) для філософії знайдеться багато тем і в межах реального світу.

Утім, завдяки Б. Расселу і Л. Віт-Тенштайну філософи стали досліджувати співвідношення мислення і реальності через призму аналізу мови. Метафізику певною мірою редукували до логіки. Створюючи концепцію логічного атомізму як різновиду реалізму, Б. Рассел стверджував, що «логіка це те, що є основоположне для філософії і тому школи треба радше охарактеризовувати в площині логіки, аніж метафізики» [11, с. 323]. Для Б. Рассела логічні атоми (як певні логічні конструкції з чуттєвих даних) стали тими фактами, якими і мають оперувати в царині філософії. В цих фактах адекватно відображено навколишню дійсність. Крізь призму їхнього аналізу і пізнають логіку нашого світу. Все, що має цікавити філософа це аналіз мови тих висловлювань, в яких і відображено факти. Акцентуючи увагу на цій думці, Л. Віт-Тенштайн узагальнює: «Межі моєї мови означають межі мого світу» (5.6) [15, с. 85]. Ці межі визначають і межі логіки. Лише те, що логічне, може бути висловлене. І воно є єдиним, що достовірно можна пізнати. Решта невимовне не має бути предметом логічного аналізу філософа, оскільки його не можна застосувати до подібного роду речей. Філософ, що досліджуватиме невимовне, й прагнутиме пояснити, що є за межами нашої мови, ніколи не досягне бажаного. У ситуації подібного роду пошуку завжди буде наявною суперечність предмету і методу. Все залишиться незмінним, навіть якщо змінити метод, як це зробив Л. Віт-Тенштайн у пізній період творчості. Замість методології логічного аналізу мови він став застосовувати методологію лінгвістичного аналізу. У такий спосіб філософія стала «боротьбою проти зачарування нашого розуму засобами нашої мови» [14, с. 47]. Л. Віт-Тенштайн був твердо переконаний, що «вся хмара філософії конденсується в краплині граматики» [14, с. 222]. А під цією «хмарою» (заплутаністю, неоднозначностями, необгрунтованими дискусіями) значною мірою треба розуміти філософські міркування на кшталт метафізичних.

Ідеї, висловлені Л. Віт-Тенштайн у ранній період творчості, розвинули логічні позитивісти. Зокрема, Р. Карнап найбільш чітко висловився з приводу того, чому справжня філософія має бути антиметафізичною. Вся річ у тім, що метафізичні знання за своєю суттю безглузді, тобто такі, що позбавлені значення. На думку Р. Карнапа, слово «а» як складова простого висловлювання S(a) має значення за умови виконання однієї з таких чотирьох (по суті, аналогічних) умов: «1. Емпіричні ознаки для «а» є відомі. 2. Встановлено, з яких протокольних висловлювань можна вивести S(a). 3. Зафіксовано умови істинності для S(a). 4. Відомо, як верифікувати S(a)» [6, с. 224]. Але, як виконати наведені вимоги у випадку метафізичних висловлювань? Очевидно, що ніяк. Метафізику можна створити, але не відкрити. Отже, й той світ, який описано засобами метафізики, не є підґрунтям для реального світу. Він радше є його наслідком. Просто природна мова допускає можливість оперування найрізноманітнішими поняттями, яким можна надавати найрізноманітніших значень. Але в такому разі, як можна зробити висновок, філософ завжди буде зорієнтований на творення істин, а не на їхнє відкриття. Створюваний ним світ не відрізнятиметься від світу літераторів. Філософія перестане бути зорієнтована на істини науки.

Примітно, що й представники лінгвістичної філософії, які розвинули ідеї «пізнього» Л. Віт-Тенштайна, також критично поставилися до обґрунтованості метафізичних знань. Наприклад, Дж. Остін у статті «Значення слова» (1940) наводить такі приклади безглуздих висловлювань: «1.1. Що-є-значення слова? 1.11. Що-є-значення будь-якого слова? 1.12. Що-є-значення слова взагалі? 1.21. Що таке значення-слова?...» [З, с. 23]. Ці взірці протиставлені цілком осмисленим висловлюванням, як-от: «1.1. Що-є-значення (слова) «щур»? 1.11. Що-є-значення (слова) «слово»? 1.21. Що таке «щур»? 1.211. Що таке «слово»? [З, с. 23]. Безглуздими висловлюваннями у нього є власне міркування на кшталт метафізичних, як-от спроби віднайти загальні субстанціативні концепти, які є певними передумовами наявних у світі відношень, що виражені в мові. Надалі Дж. Остін, як відомо, зосередився на дослідженні проблеми значення в контексті вивчення структури мовленнєвих актів висловлювань, що їх з певною метою промовляють комуніканти.

Утім, у лінгвістичній філософії повністю не заперечили можливості метафізики. Наприклад, П.Ф. Стросон витлумачив метафізику як невід'ємний орієнтир для представника лінгвістичної філософії. Ба більше, лінгвістичний поворот у філософії відбувся, як доводив у статті «Онтологія Стросона» (I960) [4] Ґ. Бергман, саме тоді, коли метод лінгвістичного аналізу застосували в царині метафізики. Щоправда, застосування цього методу накладає певний відбиток на саму метафізику. Свою метафізику (визначену як дескриптивна) П.Ф. Стросон протиставляє метафізиці ревізіоністській. Для аналітичного метафізика важливо досліджувати структуру світу саме таким, який він є. Не потрібно його удосконалювати чи, як ревізіоністи, створювати можливе, але несправжнє підгрунтя для нього. У зв'язку з цим П.Ф. Стросон висловився так: «Дескриптивна метафізика прагне описати актуальну структуру нашого мислення про світ, ревізіоністська виробити кращу структуру [12, с. 5]. Тобто метафізичні знання П.Ф. Стросон насамперед розуміє як глибинні структури, які визначають особливості функціонування буденної мови. Ці структури є підгрунтям мовленнєвої діяльності. Вони уможливлюють висловлювання про безпосередній досвід, але не є пізнаваними через них. Щоб зрозуміти, як функціонує мова, треба обов'язково аналізувати найзагальніші поняття й ознаки, що визначають їхній зміст чи відношення між ними. Такі найзагальніші поняття (структури) є не просто результатом аналізу. Вони є певними синтетичними сутностями, що й відкривають можливість для метафізики мови.

Але, як можна зробити висновок, щойно мислителі допускають можливість метафізичних знань, то одразу ж починають розходитися у поглядах. Зокрема, П.Ф. Стросон вважав, що саме природна мова має бути предметом дослідження філософа-аналітика. Попри двозначності, які у ній є на розмовному рівні, глибинні структури мови можуть бути досліджені однозначно. А от Ґ. Бергман як логічний позитивіст засумнівався в обгрунтованості такого висновку й віддав перевагу дослідженню ідеальної мови. Про відмінність між мислителями, що вивчають буденну мову, й тими, що віддають перевагу вивченню ідеальної мови, він висловився так: «Всі лінгвістичні філософи, коли говорять про цей світ, вдаються до обговорення згожої мови. Це і є лінгвістичний поворот, фундаментальний перший крок щодо методу, з яким погоджуються філософи буденної та ідеальної мови (ФБМ, ФІМ). Настільки ж фундаментальним є і їхнє розходження щодо того, чим є «мова» і що робить її «згожою»» [4, с. 607]. Втім, і перші, і другі мали б зійтися на тому, що поза увагою не залишаться знання метафізичного плану, тобто такі, які не редуковані до емпіричних відношень між предметами. метафізика філософський неореалістський

Для вирішення метафізичних суперечок свого часу згожою була методологія прагматизму. Якщо визначати істинність через критерій корисності, то цілком, ймовірно, що й метафізичні знання, якщо вони тільки прояснюють нам структуру світу (байдуже, що у термінах без емпіричних денотатів), могли б бути корисними, а отже, не віддаляти дослідника від істини, а навпаки наближати до неї. Подібного роду висновки випливають і з концепцій онтологічної відносності й натуралізованої епістемології В.В.О. Куайна, який спробував поєднати ідеї аналітичної філософії і прагматизму, наслідком чого стала поява неопрагматизму. На противагу Л. Віт-Генштайну, він сферу логіки вважав ширшою за сферу мови, зазначаючи: «Логічна теорія, незважаючи на її сильну залежність від обговорювання мови, вже є переважно зорієнтованою на світ, а не на мову; і це пов'язано з предикатом істини» [10, с. 97]. Логіка не обмежена лише мовою (правилами граматики). Вона є уже в самій структурі світу, тобто чогось позамовного. А отже, й дослідник фактів, виражених у мові, має стосунок до чогось більшого, ніж просто мова. Можна створити чимало мов і по-різному їх інтерпретувати, але наше розуміння щоразу буде Грунтоване на тій самій незмінній логіці, що є в основі світу. Пізнавши її, можна й зрозуміти основи вираженої через мову метафізики дійсності. А знання, отримані в процесі теоретичного і практичного пізнання, описати певною концептуальною схемою, наприклад, фізикалістською або феноменологічною. Ці схеми суперечать одна одній, адже фізикалізм не допускає метафізичної онтології, а феноменалізм критикує онтологію фізичних об'єктів. Хоча В.В.О. Куайн переконаний, що будь-які теоретичні схеми є онтологічно відносними. З іншого боку, апелювання виключно до емпіричних даних також не завжди виправдане. Як відомо, В.В.О. Куайн критикує емпіризм, виявляючи у ньому два хибні першопринципи догми (дистинкції аналітичного і синтетичного; радикального редукціонізму усіх висловлювань до емпіричних) [дет. див.: 1]. А критика емпіризму доводить, що є багато речей, які не можна пояснити в термінах емпіричної науки. Тому в жодному разі не доцільно еліміновувати метафізичні знання з наукової теорії, інакше вона буде просто неповною. До того ж, не доцільно проводити ніякі демаркаційні лінії між наукою і філософією (метафізичним), й відповідно протиставляти їх. Метафізика є невід'ємною складовою науки.

Звісно, термін «метафізика» в такому разі стосується обгрунтування необхідності використання загальних понять. Але, якщо метафізику розуміти саме так, то услід за М.Дж. Лаксом можна зробити висновок, що сучасна аналітична філософія сутнісно сповнена метафізики [див.: 7]. Цьому посприяв аналіз модальностей, особливо дистинкція необхідного і можливого [8, с. 158-- 162]. Використання терміна «можливий світ» значною мірою знімає з дослідника відповідальність щодо того, який із метафізичних світів є необхідно істинним. Якщо принципи цього світу можна логічно обгрунтувати, то це означає, що він можливий. За такого підходу виправданою стає й думка про те, що якщо є певна мислима річ, то вона уже й метафізично (логічно) можлива. Щоправда відбувається певне змішування понять логічної і фактичної можливості. А як засвідчують мисленнєві експерименти, іноді знання, отримане в процесі конструювання одних логічно можливих світів, починає суперечити іншому. Як у випадку з філософськими зомбі і антизомбі. Обгрунтовуючи логічну можливість існування філософських зомбі, можна вважати, що свідомість є нефізичною, а обґрунтовуючи логічну можливість існування антизомбі в одному з логічно можливих світів, можна стверджувати, що свідомість фізична. В межах однієї системи таку суперечність не подолаєш. Від метафізики легко перейти до скепсису, або ж сподіватися на те, що наука зможе глибше обгрунтувати свої основи.

За цих умов, зрозуміло, що аналітико-метафізичне теоретизування, навіть попри те, як висловився Б. Страуд, що ним займаються в «науковому» дусі [13, с. 74], наразі недосконале. Й не цілком зрозуміло, як, не впадаючи в суперечності на теоретичному рівні, поєднувати з одного боку ідеї науки (фізикалістської), а з другого метафізики, про що міркував ще Д. Армстронг, переконуючи, що це б дало змогу прояснити сутнісне значення понять часу, простору, причинності, субстанції, закону [2, с. 366].

Безперечно, метафізика суттєво збагатила предмет аналітичної філософії, відкрила перед нею перспективи для діалогу з представниками континентальної філософії, вказала на важливість дослідження мовних передумов для того, щоб краще зрозуміти особливості функціонування мови і мовлення. Але разом з тим занурення у сферу метафізики спричинило скепсис щодо можливості пошуку однозначних відповідей на філософські запитання, навіть попри апелювання до результатів науки. А раз так, то й багато філософіваналітиків змінили напрям своїх зацікавлень і зосередилися на вивченні онтологічних передумов мови, а саме на вивченні свідомості, для того, щоб мати можливість апелювати до реальних референцій, а не до метафізичних абстракцій (загальних понять).

Література

1. Синиця А.С. Реабілітація метафізичної проблематики в неопрагматизмі / А.С. Синиця П Актуальні проблеми духовності: зб. наукових праць. 2012. Вип.13. С.64-71.

2. Armstrong D.М. A Materialist Theory of the Mind / D.M. Armstrong. London: Routledge, 1993. -XXIII, 375 p.

3. Austine J.L. The Meaning of a Word // Austine J. L. Philosophical Papers. Oxford: Clarendon Press, 1962. P.23-43.

4. Bergmann G. Strawson's Ontology / G. Bergmann // The Journal ofPhilosophy. 1960.-Vol.57. -No.19. -P.601-622.

5. Bradley F.H. Appearance and reality: a metaphysical essay / Francis Herbert Bradley. London: G. Allen, 1916. -XXIV, 628 p.

6. Carnap R. Uberwindung der Metaphysik durch logische Analyse der Sprache / Rudolf Carnap //Erkenntnis. 1931/32. -Bd.2. S.219-241.

7. Loux M.J. Metaphysics: A Contemporary Introduction / Michael J. Loux. New York: Routledge, 2006. XIII, 309 p.

8. Metaphysics: A Contemporary Readings / M. J. Loux (ed.) New York: Routledge, 2008. XI, 645 p.

9. Moore G.E. Proof of an External World / George Edward Moore // Moore G.E. Philosophical Papers. New York: Collier Books, 1962. -P.126-148.

10. Quine W.V.O. Philosophy of Logic. Englewood Cliffs: Prentice-Hall, 1970. XIII, 109 p.

11. Russell B. Logical Atomism / Bertrand Russell // Russell B. Logic and Knowledge. Essays 1901-1950 / R. C. Marsh (ed.). London: Allen & Unwin, 1956. P.323-343.

12. Strawson P.F. Individuals. An Essay in Descriptive Methaphysics t P.F. Strawson. London; New York: Routledge, 1996. 260 p.

13. Stroud B. Analytic Philosophy and Metaphysics // Wiener Reihe: Themen der Philosophie Band I, Wo Steht die Analytische Philosophie Heute? L. Nagl, R. Heinrich (hrsg.). Wien; Munchen: R. Oldenbourg Verlag, 1986.-S.58-74.

14. Wittgenstein L. Philosophical Investigations / Ludwig Wittgenstein; [transl. by G.E.M. Anscombe]. Oxford: Basil Blacwell, 1958. -VIII, 250 p.

15. Wittgenstein L. Tractatus Logico-Philosophicus.

Размещено на Allbest.ru