Політичне лідерство в соціальному бутті людини: конструктивність і деструктивність

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова (Україна, Київ)

Політичне лідерство в соціальному бутті людини: конструктивність і деструктивність

Дандекар Д.Д., аспірант кафедри філософської антропології,

dharmeshdandekar@yahoo.com

Анотація

Проводиться аналіз ключових понять проблеми політичного лідерства в його конструктивних і деструктивних вимірах. З методологічних позицій метаантропологіг автор визначає поняття «лідерство», «політичне лідерство», «буття людини», «конструктивні виміри політичного лідерства», «деструктивні виміри політичного лідерства» і показує логіку їх взаємодії.

Ключові слова: лідерство, політичне лідерство, буття людини, соціальне буття людини, конструктивні виміри політичного лідерства, деструктивні виміри політичного лідерства, метаантропологія.

Annotation

DandekarD. D., aspirant of the Chair of the Philosophical Anthropology, National Pedagogical Dragomanov University (Ukraine, Kyiv), dharmeshdandekar@yahoo.com

Political leadership in the social life of man: constructiveness and destructiveness

The article analyzes the key concepts of the problem of political leadership in its constructive and destructive dimensions. From the methodological positions of meta-anthropology, the author defines the notion of «leadership», «political leadership», «being of man», «constructive dimensions of political leadership», «destructive dimensions of political leadership», and shows the logic of their interaction.

Keywords: leadership, political leadership, human being, social existence of man, constructive dimensions of political leadership, destructive dimensions of political leadership, meta--anthropology.

В сучасному світі проблема політичного лідерства стає все більш значущою, враховуючи наростання глобальних конфліктів і поглиблення процесів конфронтації між різними країнами і цивілізаційними світами, а також необхідність консолідації як на рівні окремих країн, так і людства в цілому. Зрозуміло, що і конфронтація, і консолідація в значній мірі обумовлені особистостями лідерів тих чи інших спільнот. З іншого боку, ми можемо припустити, що консолідація і конфронтація в соціальних системах є певними критеріями конструктивності чи деструктивності політичного лідерства у цих системах. Перед тим, як розвинути дані положення, більш чітко визначимо висхідні поняття.

Передусім слід визначити поняття лідерства взагалі і політичного лідерства зокрема. Під лідерством можна розуміти здатність особистості вести за собою інших особистостей у будь-яких вимірах соціального буття. З позицій сучасних гуманітарних і природничих наук лідерство зумовлюється як вродженими, так і набутими якостями і здібностями людини.

Політичне ж лідерство це здатність особистості вести за собою суспільство, або, принаймні, активну частину суспільства, за допомогою тієї чи іншої політичної ідеології та філософського світогляду, який лежить в її основі. Зрозуміло, що по-справжньому самостійний політичний лідер не може бути носієм буденного світогляду, який в контексті філософської антропології як метаантропології визначається як «сукупність соціальних стереотипів свого часу» [4, с. 42].

Політичного лідера з буденним світоглядом найбільшою мірою можна співвіднести з особистістю, яка «знаходиться під впливом маси людей. І цей вплив супроводжує його все життя, проникаючи в глибини позасвідомого» [4, с. 42]. Зрозуміло, що політичний лідер з буденним світоглядом це «флюгерний лідер», який залежить від середовища і демонструє «здоровий глузд», що дозволяє такому «лідерові» розчинятися у середовищі. В ситуаціях стабільного соціального життя такі лідери можуть бути ще відносно корисними чи хоча б не шкідливими для соціальних систем, тоді як у граничних і кризових ситуаціях і станах суспільства ці лідери стають відверто небезпечними. В цих ситуаціях і станах потрібно швидко вирішувати все нові й нові проблеми; це потребує не лише волі, а й креативность А політичний лідер в якості носія буденного світогляду «завжди приймає на віру усе те, що йде з авторитетного для нього соціального середовища» [4, с. 42]; він не налаштований «на творчість і не має бажання саморозвитку» [4, с. 42].

Політичний лідер з особистісним світоглядом це людина, для якої притаманне «творення нових цілей, ідеалів і цінностей» [4. с. 44]. Тому він здатен адекватно відповідати на виклики криз, спрямовуючи з собою суспільство. Інша справа, що таке спрямування буває не завжди плідним, не кожна творчість є безумовно продуктивною.

Якщо ж політичний лідер має філософський світогляд, що, в контексті проекту філософської антропології як метаантропології «є ступінь зрілості особистісного» [4, с. 44], коли до критичності, самостійності і творчого характеру філософського світогляду долається ще й системність, то такий лідер здатний до плідної творчої діяльності у суспільному житті. Політичний лідер з філософським світоглядом демонструє складну й безупинну роботу «духу, що переборює власну обмеженість» [4, с. 45]. Не можна не погодитись, що «всі видатні люди в історії людства мали філософський світогляд. Саме він дає людині можливість сформулювати глобальну мету й усвідомити стратегії життя, що ведуть до неї» [4, с. 45]. Можна переконливо стверджувати, що всі великі політики ті політики, яких можна було б назвати лідерами країн і були справжніми державними діячами, мали саме філософський світогляд. політичний лідер філософський конфронтація

В контексті метаантропології буденний, особистісний та філософський типи світогляду зумовлюють і одночасно зумовлюються екзистенціальними вимірами буття людини, буденним, граничним і метаграничним. Для більш чіткого осмислення конструктивних і деструктивних проявів політичного лідерства у їх кореляції з конфронтацією та консолідацією в суспільному житті, слід усвідомити специфіку цих вимірів.

Отже, буденне буття це «ключове поняття метаантропології, що визначає вимір людського буття, яке є результатом реалізації волі до самозбереження і волі до продовження роду. В результаті буденне буття людини в метаантропології трактується як родове і цивілізаційне буття» [4, с. 32]. Можна погодитися з цією думкою, бо саме буденне буття це монотонне, сіре буття, в якому зосереджена життєдіяльність роду, матеріально відтворювальне існування людини. Н. В. Хамітов, характеризуючи деактуалізуючий особистість характер буденного буття, пише: «Сприйняття буденного буття як самоцінності гальмує актуалізацію неповторно особистісного начала. Буденне буття людини можна охарактеризувати як підпорядкованість Іншому і іншим, невизначеність власного шляху і страх екзистенціального вибору. Це насолода несвободою, відсутністю відповідальності, що зводить людину до рівня об'єкта маніпуляцій» [4, с. 33].

Натомість граничне буття людини, як і особистісний світогляд, є майже повне заперечення буденного буття. Не можна не погодитися, що «граничне буття можна усвідомити як негацію буденності, трансцендування за її межі. Це є напруження, в якому відбувається звільнення від буденності з її затишком та спокоєм» [4, с. 35]. Але чи не означає це, що «у буденності в принципі не може бути граничності?». Спираючись на теорію філософської антропології як метаантропології, можна стверджувати: «буденність має свої граничні ситуації, в яких відбувається концентрація трагічності. Проте це є тимчасові граничні вияви саме ситуації і стани, які значною мірою задані ззовні» [4, с. 35].

Політичний лідер граничного буття часто-густо прагне до абсолютної влади над підлеглими. І це кінець кінцем зумовлює його глибинну самотність [5].

І, нарешті, «метаграничне буття людини є вимір людського буття, в якому відбувається вихід за межі буденного буття з його безособовою завершеністю і граничного буття з його незавершеністю, і усвідомленою екзистенціальною відокремленістю. Це ключова категорія проекту метаантропології» [4, с. 35]. Метаграничне буття породжується волею до толерантності і любові; саме тому в метаграничному бутті людини маємо «подолання замкненого характеру людського буття» [4, с. 35].

Творчість політичного лідера у метаграничному бутті є найбільш конструктивною, адже «творчість як об'єктивація у метаграничному бутті переходить у творчість як актуалізацію само-творення і творення продуктивної комунікації» [4, с. 35]. Політичний лідер як людина метаграничного буття з філософським світоглядом здатна єднати людей на основі спільних цінностей і, на відміну від політичного лідера граничного буття, перший робить це на гуманістичних засадах.

Якщо з точки зору С. Московічі, політичний лідер як вождь це «художник суспільного життя і його мистецтво це правління» [1, с. 486], то політичний лідер метаграничного буття постає як світлий художник політичного життя художник і деміург, що здатний до катарсису.

С. Москвічі в роботі «Наука про маси» задає цікаве запитання: «В чому секрет мистецтва вождя?» Не менш цікавою є його афористична відповідь: «В очах маси він втілює ідею, а по відношенню до ідеї масу, і в цьому обидві жарини його влади» [2, с. 486]. Однак політична ідея, з одного боку, може пригнітити суспільство, нізвести його до рівня тоталітарної маси, якою управляють ідеєю як інструментом, з іншого ж боку, ідея здатна вивести людину з маси, зробити її особистістю, породжуючи справжню, а не ілюзорну, маніпулятивну демократію.

Г. Лебон зазначає про необхідність віри, яка оживлює, наповнює енергією діяльність політичного лідера, як провідника, здатного вести за собою: «Роль усіх видатних вождів головним чином полягає у тому, щоб створити віру, все одно, релігійну, чи політичну, чи соціальну, але віру в будь-яку справу, людину чи ідею, ось чому їх вплив і бував завжди великим» [1, с. 72].

Тепер ми можемо дати визначення конструктивного й деструктивного політичного лідерства.

Конструктивне політичне лідерство -- це здатність вести за собою суспільство, пропонуючи ідеї, віру в них і стратегії їх втілення, які не придушують особистісне начало в людині, а навпаки,розвивають його.

І, навпаки, деструктивне політичне лідерство -- це здатність вести за собою суспільство, висуваючи такі ідеї, віру в них та стратегії втілення ідей, які деформують особистість, поєднують людей не у соборність, аупокірнумасу.

Повернемося тепер до висловленого вище припущення, що конструктивність і деструктивність політичного лідера корелюють з його здатністю створювати консолідацію чи конфронтацію у суспільстві. Консолідація це процес і одночасно результат суспільного об'єднання. Проте, чи будь-яке об'єднання може бути назване консолідацією? Напевно, ні. Потрібно більш конкретне визначення: Не можна не погодитися з Н. Хамітовим, який зазначає, що «суспільну консолідацію можна розуміти як єдність соціуму на основі спільних цінностей і спільноїмети» [4, с. 316].

Тоді, як суспільну конфронтацію цей автор визначає як «зіткнення індивідів та соціальних груп на основі протилежних інтересів та цінностей» [4, с. 320].

Отже, в означенні консолідації і конфронтації спільним є поняття цінності, яке або об'єднує суспільство (консолідація) або роз'єднує його (конфронтація). І зрозуміло, що політичний лідер може по-різному використовувати цінності, особливо національні для того, щоб об'єднати спільному, або посіяти ворожнечу.

І бажання посіяти ворожнечу не завжди буває у політичного лідера усвідомленим і явним. Політичний лідер може прагнути до консолідації, але якщо ця консолідація відбувається за рахунок придушення свободи поглядів і прав інших, то таке прагнення з необхідністю породжує конфронтацію. Це консолідація у авторитарному або тоталітарному суспільстві.

Цілком можна погодитися з тезою, що «консолідація у тоталітарному суспільстві завжди зумовлена ідеологією «єдино правильних» цінностей і жорсткою конфронтацією з «ворогами народу» [4, с. 326]. Також сьогодні стає очевидним, що «жорстка конфронтація в тоталітарному суспільстві стає необхідною умовою консолідації» [3, с. 4].

Яка справжня мета політичного лідера у тоталітарному суспільстві, коли він заявляє про необхідність і сакральність консолідації? Це може бути контроль і управління іншими, які здійснюються під маскою свободи, справедливості й народовладдя. І тут хотілося б погодитися з думками Н. Хамітова, який зазначає: «На перший погляд сенс консолідації у тоталітарному суспільстві полягає в самій консолідації. Однак при більш глибокому осмислені стає очевидним, що консолідація тут вторинна щодо волі до влади групи особистостей, які формуються навколо вождя. Консолідація при тоталітаризмі лише засіб для набуття і наростання абсолютної влади його лідерів. Воля до абсолютної консолідації у тоталітарному суспільстві є наслідком волі до абсолютної влади верхівки цього суспільства» [4, с. 326].

Тоді як консолідація у демократичному суспільстві передбачає людину, її свободу і гідність як вищу цінність соціуму й політикуму. Тому цілком можна погодитися, що «консолідаційні процеси у демократичному суспільстві зумовлені ціннісним плюралізмом і спільністю мети, яка не передбачає антагоністичного ставлення до опонента» [4, с. 326].

Це зумовлює глибинну конструктивність політичного лідера, який прямує до консолідації на основі демократії і гуманізму.

Тепер ми можемо дати більш конкретне визначення конструктивного й деструктивного політичного лідерства.

Конструктивне політичне лідерство -- це здатність вести за собою суспільство, пропонуючи ідеї, віру в них і стратегії їх втілення, які не придушують особистісне начало в людині, а навпаки, розвивають його, даючи можливість членам тієї чи іншої спільноти консолідуватися на гуманістичних і демократичних принципах.

Деструктивне політичне лідерство -- це здатність вести за собою суспільство, висуваючи такі ідеї, віру в них та стратегії їх втілення ідей, що деформують особистість, поєднують людей не у соборність, а у покірну масу, що кінець--кінцем обертає будьяку консолідацію на конфронтацію -- як у середині суспільства, так і за його межами.

Слід лише додати, що в цих визначеннях мова йде не лише про здатність політичного лідера вести за собою суспільство, а й про її реалізацію у відповідних суспільно-політичних практиках. Однак саме наявність такої здатності конструктивної чи деструктивної часто-густо зумовлює характер цих практик, який може тривати десятиліттями, а інколи й століттями.

Список використаних джерел

1. Лебон Г. Психология масс И Психология масс. Хрестоматия. Самара: БАХРАХ, 1998. 592 с.

2. Московичи С. Наука о массах И Психология масс. Хрестоматия. Самара: БАХРАХ, 1998. 592 с.

3. Пирожков С. І., Хамітов Н. В. Україна: від штучної та реальної конфронтації до консолідації Н Дзеркало тижня. 22 липня 2017. №28 (324).-С.4.

4. Хамітов H. В. Філософська антропологія: актуальні проблеми. Від теоретичного до практичного повороту. 2-е видання, виправлене і доповнене / Н. В. Хамітов. К.: КНТ, 2018. 394 с.

5. Хамітов Н. В. Самотність у людському бутті. Досвід метаантропології. 3-є вид. перероб. та доп. -К.: КНТ, 2018.370 с.

References

1. Lebon G. Psikhologiya mass // Psikhologiya mass. Khrestomatiya. Samara: BAKHRAKH, 1998. 592 s.

2. Moskovichi S. Nauka о massakh // Psikhologiya mass. Khrestomatiya. Samara: BAKHRAKH, 1998. 592 s.

3. Pyrozhkov S. I., Hamitov N. V. Ukrai'na: vid shtuchnoi' ta real'noi' konfrontacii' do konsolidacii' // Dzerkalo tyzhnja. 22 lypnja 2017.№28 (324).-S.4.

4. Hamitov N. V. Filosofs'ka antropologija: aktual'ni problemy. Vid teoretychnogo do praktychnogo povorotu. 2-е vydannja, vypravlene і dopovnene / N. V. Hamitov. K.: KNT, 2018. 394 s.

5. Hamitov N. V. Samotnist' u ljuds'komu butti. Dosvid metaantropologii'. 3-evyd. pererob. ta dop. -K.: KNT, 2018. 370 s.

Размещено на Allbest.ru