Пошук ідеї "жаідеіа" в учнівському світогляді апостола Павла

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 261.7

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

Пошук ідеї «паідеіа» в учнівському світогляді апостола Павла

Станкевич В.А.,

Не зважаючи на те, що для самого Павла, як пише Н. Т. Райт, світ ділився лише на дві категорії євреїв та не євреїв, з чим важко не погодитися [17, с. 130], сам апостол індифікував себе як єврей. По Закону бувши фарисеєм й скоріш всього практикуючим рабином, звичайно він мав гарну тогочасну освіту. В силу всієї ідеологічної боротьби проти еллінізації іудаїзму, останній зазнав деяких змін. Так наприклад, елліністичні досягнення в землеробстві, містобудування та фінансах мали суттєвий вплив на розвиток Іудеї, вже не кажучи про євреїв, що знаходилися в діаспорі. Говорячи про еллінізацію в діаспорі У. Барклі характеризує її трьома поняттями: асиміляція, акультурації та акомодації. Перше поняття відноситься до соціальної інтеграції в більш широке суспільство. Друге, до мовного і освітнього, а третє, застосування мови й використання освітніх ідей [17, с. 146]. Останнє є підставою вважати, що Павло, в більшіймірі, зазнав впливу греко-елліністичної педагогіки, а в меншій був обізнаний з основними світними ідеями пайдейї.

Освіта і виховання в грецькій культурі займали одне з пріоритетних місць. Що важливо, ідеї даної системи освіти були і є зразком в педагогіці до сьогоднішнього дня. Греки вважали, як пише Вернер Йегер, що «виховання - це засіб, завдяки якому людське суспільство зберігає і продовжує свій рід тілесно і духовно». По суті, виховання формує суспільство. Перш за все, за словами Йегера, виховання - це не справа окремого індивідуума, а відповідно до своєї природи це завдання самого суспільства. Адже, завдяки вихованню відбувається усвідомлення цінностей, необхідних для життя в самому соціумі. Історія виховання писалася змінами, що відбувалися у світогляді суспільства [6, с. 11-12]. Варто зазначити, що все що відбувалося в житті грецьких полісів у більшій чи меншій мірі було пов'язане з вихованням.

Ольга Алієва вказує на те, що яаібєіа це і виховання і його результат - культура, головна ідея якої є ідеал, як свідомий освітній принцип. Це вказує на те, що виховання в Греції передбачало певну культурну формацію. Що пізніше в патристичний період висловлювали словом «цорфюаи;», яке мало значення «надавати чомусь певної форми», чим по суті і є освіта [8, с. 12-13], яка має одну ціль - проявляти зусилля в довжину життя, наблизитися, наскільки це можливо людині, до досконалості [8, с. 132]. Дана ціль освіти має певне відлуння в текстах Павла, наприклад в Флп 3:12-15а«Не тому, що я вже досягнув, або вже вдосконалився... спішачи до того, що попереду... женусь до мети високого поклику. Тому хто досконалий, думайте про це...».. Або безпосередньо в листах до Тимофія: 1 Тим 4:16 - «Уважай на самого себе та в науку... Бо чинячи так, ти спасеш себе...» й 2 Тим 3:17- «щоб Божа людина була досконала...».

В. Пампуха, пишучи про особливість грецького навчання й виховання, дає коротку але достатньо змістовну характеристику греко-еліністичній системі освіти «лтбєіа»:

Ідеали давньогрецької педагогіки визначалися словом «лтбєіа» - виховання ідеального громадянина полісу, який був би розвинений розумово, морально та фізично, і прагнув би досконалості у всьому [14].

Згідно визначення професора Р. В. Светлова яаібєіа це все, «що має відношення до виховання, зрощування і годування», де виховання - означає розвиток задатків, що є присутні в кожній людині. Антична яаібєіа мала дві основні складові. Перша - виховання в дусі отців і традиції. Друга - виховання божественного[18]. Варто зазначити, що це було притаманно всім тогочасним релігіям, в тому числі й іудаїзму, про який піде мова пізніше. Ідеї зрощування й годування також притаманні й апостолу Павлу, коли він дбає про розвиток здібностей Тимофія.

О. Р. Рабінович вказує, що яаібєіа одна з найважливіших цивілізаційних ідей еллінського світу, головна суть якої полягала у вихованні людини і стала виразником однієї з найглибинніших потреб грецького менталітету - бажання виховувати і навчати [16, с. 5]. Це помітно і в житті апостола Павла (Рим 1:11 )Визнаючи грецький вплив на світогляд Павла і його іудейських сучасників, можна побачити бажання вчити, що було і притаманне окремим фарисеям. Не говорячи вже про християнську діяльність, поштовхом якої є слова Христа «Ідіть і навчіть всі народи», тобто, зробіть учнями..

У V ст. до н.е. з'являються софісти, які пишуть перші підручники риторики і починають навчати за гроші. Така освіта почала користуватися популярністю [14]. Сократ теж навчав хлопців-афінян, але безкоштовно [9, с. 9-10]. І в цей же час, а саме в V ст. до н.е., починають використовувати слово «лшбєіа», що означало «догляд за дітьми» [6, с. 31]. По суті саме з цього періоду починається грецька освіта, яку можна ототожнювати з яаібєіа. А до цього часу можна асоціювати з терміном «арєтц», який вказував не лише на гідність людини, а й на божественну перспективу. Божественність і арєтц є не подільні. Греки сприймали героїчні подвиги як не від'ємними від їх життя [6, с. 32]. Грецька освіта набула своєї класичної форми коли суспільне життя сформувалось у вигляді полісів.

Певної уваги заслуговує спартанська система освіти. Варто зазначити, що Спарта ніколи не відіграла самостійної ролі ні в філософії ні в мистецтві, що не можна сказати по відношенню до виховання. Особливість спартанського виховання, за словами В. Йегера, полягає в тому, що вперше в історії педагогіки, держава проявляється як виховна сила, в самому високому сенсі слова [6, с. 113]. Хоча історія Спарти, як і її системи виховання, залишається маловідомою, з романтичним відтінком і ностальгією в боротьбі проти демократичного світу. Виховання полягало в авторитаризмі, нікому не дозволялось жити, як він хоче. Всі підкорялися існуючим правилам. Робили те, що було корисним для суспільства і держави. Ніхто собі не належав, а належали всі вітчизні. Всі вчились бути одним з суспільством, бути єдиними під владою керівника, забуваючи про себе в проявах любові і славі [6, с. 117]. Спартанське виховання зазнало серйозної критики від сучасників, хоч насправді Спарта для Платона й інших теоретиків пайдейї була в багатьох відношеннях прикладом, хоч в цей ідеал вкладався зовсім інший смисл [6, с. 117]. Малоймовірно, що Павло був знайомий в достатній мірі з даною освітньою системою, але водночас відсутні докази, що апостол не був знайомий з основною ідеєю спартанської школи, а саме, як пише професор Левківський: «виховання безперечної слухняності, витривалості і науки перемагати» [11, с. 20]. Але подані ідеї мають місце не лише в текстах Павла, але й і у Євангеліях. Методика даної освітньої системи мала більш військовий характер. Павло в Другому листі до Тимофія (2:3-5) використовує військову модель учнівства, що можливо є посиланням на дану модель виховання в елліністичному суспільстві1.

На відміну від спартанської системи освіти, афінська школа переслідувала іншу педагогічну мету. Лукіан писав: «Більш всього ми прагнемо, щоб громадяни були прекрасні душею і сильні тілом, бо саме такі люди добре живуть в суспільстві мирного часу, а під час війни спасають державу» [10, с. 13]. В школах, де займалися фізичною підготовкою, вивченням мистецтв, природознавчих й гуманітарних наук, загальної філософії, що допомагало вписатися в міське життя [3, с. 27]. Школа, по суті готувала до життя. В текстах Павла, також можна зустріти ідею підготовки, це особливо помітно в пасторських посланнях (див. на приклад 1 Тим 3:14-15) [1].

Грецька цивілізація подарувала світу ряд видатних філософів, в школах яких вплетені ідеї учнівства грецького зразку, тобто яаібєіа. У вченні Піфагора, Демокрита, Сократа, Платона та Аристотеля заховані основні цілі та принципи виховання [10, с. 14]. Так наприклад Піфагор пише, що ефективність навчання залежить від взаємного бажання [4, с. 47]. Демокрит вважав, що освіта веде до трьох найважливіших чеснот: «добре мислити, добре говорити і добре робити» [4, с. 47]. Демокрит був ідейним засновником школи софістів. Софісти давали своїм учням уміння й знання, які були необхідними для подальшого розвитку [12, с. 360]. Яскравим представником софістів був філософ Сократ. Його вислів «Хто знає себе, той знає що для нього корисно, і чітко розуміє, що він може і чого він не може»

1 Можна припустити, що Павло посилався на римську військову систему. Що по суті перший і другий варіант в своїй гіпотетичності рівний. Можливо й з патріотичних міркувань, Павло має на увазі єврейських воїнів, про яких говориться в історичних книгах єврейської Біблії. Але враховуючи контекст і обставини написання, всі три варіанти, в своїй гіпотетичності, рівні.

[12, с. 49] перекликається з словами Павла «Уважай на самого себе» (1 Тим 4:16). Сократ сприймав вчительство як найбільшу цінність. Він також був засновником діалектики як методу шукання істини шляхом задавання правильних питань, що можна зустріти в текстах Павлових послань.

Сократ сповідував ідею не насильного «вбиття» знань в голову учня, такий спосіб йому чужий, навпаки, надійний способом навчити й вплинути на поведінку учня є «бесіда, бесіда і знову бесіда» [15, с. 22].

Про педагогічну спадщину Сократа можна дізнатися не лише з насліддя Платона і пародії Арістофана, а й завдяки роботам Ксенофонта Афінського, зокрема «Воспоминание о Сократе». Як пише Ксенофонт, Сократ не розділяв процес пайдейї від життя, навпаки, він не брався вчити арєтг|Давньогрецьке слово «арєтг|» означає «чеснота», «доблесть», «досконалість», «гідність» або «перевагу» будь- якого виду, котрою мав володіти грецький громадянин., якщо сам цього не робив і «це давало надію людям, що знаходилися в спілкуванні з ним, то стануть такі як він» [9, с. 10]. Це вказувало на не роздільність виховання від життя і вказувало на те, що власний приклад є найкращим педагогічним методом. Цікаво, що дана педагогічна позиція не є винятковою. Скоріш, це була певна норма, про що й пише Ксенофонт: «Всі вчителі не тільки показують учням власним прикладом, яке вони виконують своє вчення, але й намагаються переконати на свій бік» [9, с. 12]. Сократ не був винятком. Його відрізняло лише те, що він був «високоморальною людиною», який вчив своїх друзів (учнів) володіти собою. І вони робили це не з страху до вчителя, а бачили в цьому певну моральну перевагу [9, с. 12].

Сократ не дивився на зовнішність, він віддавав перевагу здібностям до навчання, пам'яті, бажанню вчитися, що в кінцевому результаті веде до вміння вести господарські справи, управляти людьми й державою, а головне це веде не лише до власного щастя, а й щастя тих, на кого здійснюється вплив. В Сократа був особистісний підхід до навчання. У Ксенофонта про це написано так: «Його підхід до людей був не до всіх однаковий: хто вважав себе обдарованим від природи, але не хотів навчатися, він говорив, що їм більше потрібно навчатися, ніж не обдарованим» [9, с. 144]. В протилежному випадку, обдаровані, але не виховані, вони стають «блазнями, ті хто приносять шкоду і не спроможні виконати своє покликання», а також «вони часто здійснюють злочини, горді, нахабні і стають ворогами роду людського» [9, с. 115]. Даний підхід був притаманний й Павлу, про що він і пише в Першому листі до Тимофія 1:7 «Вони забажали бути вчителями Закону, - та не зрозумілі ні того, що говорять, ні про що запевняють». А вище сказано, що дані вчителя «викликають більше сварки, ніж збудування Боже (1 Тим 1:4). З контексту видно, що ці лжевчителі були талановиті, але не виховані. їх вчення вносило розлад, мовою Ксенофонта не приносили суспільству щастяОстаннім часом педагогічним поглядам Ксенофонта приділяється достатня увага з боку дослідників. Це виражається написанням статей і дисертацій. Наприклад дисертація на здобуття кандидата педагогічних наук Ветошкіної М. К. на тему «Педагогічні погляди Ксенофонта Афінського».. освітній світогляд апостол елліністичний

Важливою ідеєю учнівства, яку сповідував Сократ, є перебування вчителя і учня в рівних умовах і однакових положеннях, що передбачало й під час спільне проживання, як пише Джуринський, керуючись тезою «я знаю тільки те, що я нічого не знаю» [4, с. 50]. В. Йегер показу на прикладі бесіди вчителя Сократа й молодого учня Гіпократа, що в педагогічному процесі відсутня дистанція між вчителем і учнем [7, с. 125]. Рівність під час учнівства можна спостерігати й в служінні Павла. Так, він використовує термін «апостол» тільки з апологетичних міркувань, але частіше він називає себе батьком. А в листі до коринтянської церкви пише: «Бо хоч би ви мали десять тисяч наставників у Христі, та отців не багато; а я вас породив у Христі через Євангелію» (1 Кор 4:15). Також Павло часто сповідував ідею рівності. І це видно і по відношенню Тимофія, який був його найблищим учнем. Павло, наприклад, проголошує його співавтором листів до Солунської церкви (1 Сол 1:1,2 Сол 1:1).

Не менш важливу роль в педагогічній думці зіграв учень Сократа Платон, який створив неперевершуваний образ свого вчителя [12, с. 362], що вказує на серйозний вплив і вдячне ставлення. Учень Сократа, як пише Б. Мецгер, «внаслідував від свого вчителя діалектичний метод - ставити під сумнів різні не точності, від характеру - переконання в обов'язковому пріоритеті етичної благості у всіх сферах життя» [13, с. 65]. Платон вважав виховання найважнішим фундаментом життя людини: «В якому направленні хто був вихований, таким і стане» [4, с. 50]. Платон сприймав виховання як поступове сходження учня до світу ідей. Здійснювати таке навчання має набагато старша і досвідченіша людина. Головну роль в ідеї платонівського навчання грає тісний духовний зв'язок між наставником і учнем [4, с. 51]. Відлуння подібного ставлення до навчання також можна знайти і в практиці апостола Павла. Наприклад, коли пише лист до Филимона він називає себе старцем. Часто в посланнях Павло наводить перелік співпрацівників, не називаючи їх учнями, що вказує на рівність, яку важко не помітити.

Не менш важливі заслуги, в розвитку грецькій системі освіти, належать учню Платона Аристотелю, в якого була відсутня поетичність Платона і він скоріше, за словами Мак-Ніла, був схожий на «думаючу машину», і він як ніхто наблизився до узагальнення всіх тогочасних знань і уявлень. Послідовникам Арістотеля просто не залишилось роботи [12, с. 365]. Сам Арістотель допускав родинне виховання. Засуджував спартанську школу, в противагу вітав займання гімнастикою. Ідеї Платона безумовно мали на нього великий вплив, але не з усіма він погоджувався, він відкинув деякі ідеї вчення свого вчителя [15, с. 32]. Метою освіти для Аристотеля є допомога в розвитку потенційних можливостях учня, перетворення його в того, ким він покликаний бути [15, с. 33]. Дану концепцію також можна зустріти в практиці учнівства апостола Павла по відношенню Тимофія. Яскравим доказом цього є відносини з учнями в контексті пасторських послань. Арістотель був вчителем А. Македонського, насліддям якого і є елліністична культура.

Вже сам факт, що наведені вище філософи є продуктом підтвердження ідеї учнівства, адже вони учні своїх вчителів. Ідеї яких вони переймали від своїх наставників трансформували, змінювали їх, робили ідеї попередників досконалішими. Всі вони продовжували виховувати учнів, що є яскравим показником грецького варіанту учнівства.

Важливо також звернути увагу на еллінізм як останній етап розвитку грецької культури, що напряму пов'язаний з новозавітними подіями. Вершиною освіти в період еллінізму були філософські школи, що по суті являли собою вищі навчальні інституції. Завдяки завоюванням Филипа та Александра Македонського світ вступив в процес огречення. Що більш посилився в пост македонський період, коли його імперію було поділено на три частини між його полководцями. В порівнянні з культурою, спрощена грецька мова Koivp біаХєкто^, набула широкого розповсюдження. Так, будь який торговець міг оволодіти так названою «спільною мовою». Koivp біаХєкто^ поступово замінила багато національних мов, принаймні, була другою і, в сучасному розумінні, міжнародною [12, с. 389-390]. Даний факт може пояснити здатність до написання листів Петром і Іоаном, які займався торгівлею риби. Вже не кажучи про освіченість Павла, Луки і Матвія.

Крім Академії Платона і Ліцею Аристотеля існували ще дві школи: стоїків та епікурейців. Дані школи, на відміну від вище сказаних, зустрічаються в Новому Завіті і безпосередньо пов'язані з Павлом. Не відомо, чи був знайомий з філософією даних шкіл до Афін і чи після них переймався нею. Але не заперечний той факт, що Павло мав з ними дискусію. І його промова перед ними, яка залишена в Діях 17, показує красномовство, на що потім і звертав увагу сам апостол, але вже в негативному світлі (1 Кор 2:1-5). Тому, важливо розглянути дані філософські позиції та їх освітні ідеї.

Відомий Прістонський Професор Нового Завіту Реймонд Браун в своєму Введенні, про яке Б. Мецгер сказав, що «краще в світі Введення в Новий Завіт», вказує на те, що скоріш всього освіта Павла включала коротке знайомство з філософською позицією стоїків, епікурейців й кініків [2, с. 21]. Павло знав про них, але не був ними. Він, скоріш всього міг використовувати певні ідеї, але як вже зазначалось, підходи у вихованні в багатьох моментах були тотожними і напрочуд важко, під час неможливо, провести межу. Можна тільки констатувати взаємний вплив, відсоткове співвідношення якого теж залишається під покровом невідомості.

Епікур, в честь якого названо філософську школу «епікурейство», головною ідеєю у вихованні вбачав звільнення людини від незнання, бо саме в цьому відкриваються двері до щастя [4, с. 56]. Він не довіряв діалектиці і метафізиці Платона. Критерієм істини він вважав почуття, як єдине джерело всіх ідей. Тому він вчив, бути незалежним від зовнішніх обставин, а покладатися більш на внутрішні емоції, або характер. Мудрість полягає в тілесних задоволеннях, які прирівнювалися до свободи від страху і страждань. Сповідував безбожжя, хоч допускав абсолютну трансцендентність богів від людського життя. Не вірив в потойбічне життя [13, с. 66]. Скоріш всього Павло був відомий з даною філософською позицією, але навряд чи її сповідував, адже вона в корінь відрізнялась від богослов'я Павла. Більш всього він тяжів, якщо взагалі тяжів, до стоїчної філософії.

Стоїцизм, в якійсь мірі був антитезою епікурейства, як в поглядах, так і в педагогічній методології. Засновник школи Зенон вважав, що лише виховання може зробити людину доброю. В порівнянні з епікурейством стоїцизм сповідував релігійність і моральність. Проголошував проникнення у все божественного розуму (Xoyoq), який проявлявся в красі і злагодженості всесвіту. Життя має співвідноситися з розумом і як пише Мецгер: «Душа є божественна іскра, або насіння універсального Розуму. Вона укладена в тіло як до в'язниці. Але завдяки цій душі, людина може піднятися над ворожими обставинами життя, зберегти гідність і незворушність перед лицем труднощів» [13, с. 67]. Головними чеснотами були: відсутність нарікань на життя, відчуття спокою і самодостатності [4, с. 56]. Певні відлуння можна знайти і в пасторських посланнях Павла. Наприклад, коли Павло говорить: «Я дяку складаю тому, Хто зміцнив мене, Христу Ісусу, Господу нашому, що мене за вірного визнав...» (1 Тим 1:12) або «Великий зиск то благочестя із задоволенням... А як маємо поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того» (1 Тим 6:6, 8).

Більшість дослідників вважають, що з усіх філософських шкіл, відлуння ідей котрих можна побачити в текстах Павла, належить школі стоїцизму. Стиль роздумів Павла і побудови аргументації підчас нагадують стоїчний стиль. А саме: риторичні запитання, короткі, не пов'язані між собою вислови, звернення до вигаданих опонентів, щоб закликати їх до дискусії, приклади із спорту та описання міського життя. Можна також знайти вислови, що схожі до стоїчних. Наприклад опис космічного Христа в Колосянах 1:16-17. Або, коли Павло цитує поета Арата, що більш всього сповідував стоїчну філософію. Можливо, деякі ідеї були прийняті апостолом, але в більш глибокому відношенні світогляд Павла відрізнявся від світогляду стоїків і це добре показано Д. Дрейном [5, с. 346-347]. Різниця полягає в тому, що Павло вірив в реального Бога, що відкрився Аврааму і він, Павло, чекав славного майбутнього віку вибраного Ним народу, до числа якого належав, на відміну від ідеології стоїків, де бог це абстрактне поняття розуму (Логос). Спасіння сприймалося як самодостатність і перемога над самим собою являлася як ціль, що вела до єдності з природою. І основне, що відрізняло Павла від даної філософської школи це віра і надія в світле майбутнє на противагу безнадійності стоїків. Тому, вплив представленої школи зводиться до мінімуму. Використання слів та висловів, що були досить популярними не робить Павла стоїчним філософом. Але категорично заперечувати даний зв'язок теж не варто. Адже стоїчні ідеї міг засвоїти й Гамаліїл, або інші вчителі, що мали вплив на апостола.

Ідейно-педагогічну запозиченість із стоїчної школи важко прослідкувати. Це пов'язане з переплетінням культур. Але, якщо припустити що вона була, то скоріш всього саме з останньої освітньої системи. Варто зазначити, що запозичення освітніх ідей з греко- елліністичної системи, скоріш всього також пов'язане з еллінізацією тогочасного суспільства. Тому, не можна сказати про пряме використання освітньої системи яаібєіа, але заперечити її часткове відлуння, також не варто, що було видно з посиланнями на тексти послань Павла.

Отже, пошук відлуння учнівства в греко-еліністичній освіті показав наявність наступних ідей, що в більшій чи меншій мірі можна вважати передумовами формування світогляду сучасників Павла, що можливо мали певний вплив на формування світогляду і самого апостола.

По-перше, грецька освіта сповідували ідею шляхетних чеснот арєтц: мудрості, пізнань, володіння собою, відповідальності, патріотизму, спокою, задоволеності, тощо. По-друге, виховання і навчання сприймалися, як стиль життя. Третє, яаібєіа по своїй суті передбачала наступництво. Четверте, греко- елліністична система освіти проголошувала ідею рівності вчителя й учня в процесі навчання. П'яте, учнівство грецького зразку, сприймалося як поступове сходження учня до світу ідей. Шосте, Учнівство по своїй природі було передачею досвіду близькому по духу учню. Сьоме, учнівство сприймалося, як допомога в розвитку потенційних можливостях учня й перетворення його в того, ким він покликаний бути. І останнє, грецький зразок учнівства в багатьох педагогічних елементах тотожний з учнівством християнського зразку. Що вказує на запозичення ідей пайдейї християнськими лідерами.

Список використаних джерел

1. Біблія або книги Старого та Нового Заповіту / Пер. Проф. Івана Огієнка. -К.: Українське Біблійне Товариство, 2009. - 1151 с.

2. Браун Р. Введение в Новый Завет / Рэймонд Браун. - Москва: ББИ, 2007.-571 с.

3. Генгель К. История и философия христианского образования / К. Генгель, У. Бенсон. - СПб.: Библия для всех, 2002. -381 с.

4. Джуринский А. Н. История Педагогики / А. Н. Джурнський. -М.: Владос, 1999. -432 с.

5. Дрейн Д. Путиводитель по Новому Завету / Джон Дрейн. - М.: Триада, 2007. - 620 с.

6. Йегер В. Пайдейя: воспитание античного грека. Том I / Вернер Йегер. - М.: Греко-латинский кабинет, 2001. -610 с.

7. Йегер В. Пайдейя. Воспитание античного грека. Эпоха воспитателей й воспитательных систем / Вернер Йегер. - Москва: Греко-латинский кабинет, 1997. - 336 с.

8. Йегер В. Раннее христианство и греческая пайдейя / Вернер Йегер. - М.: Греко-латинский кабинет, 2014. - 220 с.

9. Ксенофонт. Воспоминание о Сократе / Ксенафонт. - М.: Наука, 1993.-382 с.

10. Латышина Д. И. История педагогики / Д. И. Латышина. - М.: Гардарики, 2003. - 603 с.

11. Левківський М. В. Історія педагогіки / М. В. Левківський. - Ж.: Житомирський державний педагогічний університет, 1999. - 336 с.

12. Мак-Нил У. Восхождение Запада. История человеческого сообщества / У. Мак-Нил. - К.: Ника-Центр, 2013. - 1064 с.

13. Мецгер Б. Новый Завет. Контекст, формирование, содержание / Брюс Мецгер. - Москва: ББИ. - 360 с.

14. Пятьдесят крупнейших Мыслителей об образовании. От Конфуция до Дьюи - Редкол.: Палмер Дж. (гл. редактор). - М.: Дом высшей школы экономики, 2012. - 424 с.

15. Рабінович О. Р. Ідея виховання та и теоретичне обгрунтування в античній філософії: автореф. дис. ... канд. філос. наук: спец. 09.00.05 «історія філософії» / Рабінович О. Р. - Львів, 2009. - 18 с.

16. Райт Н. Т. Апостол Павел и верность Бога. Т.1. Четвертая часть труда «Истоки христианства и вопрос о Боге» / Николас Томас Райт. -Ч.: Колоквиум. 2015. -776 с.

Анотація

Представлений аналіз освітньої системи «жаідєіа» через призму пошуку відлуння новозавітних ідей учнівства в світогляді апостола Павла. Середовище формування світогляду Павла перебувало в трьох світах: римський, елліністичний, єврейський. Вони дотикалися між собою в різних відношеннях. Римський світ мав політичний характер і мало впливав на формування світогляду апостола, хоч був тісно пов'язаний з греко- елліністичною філософією. А ось два інших сформували світогляд апостола Павла. Незаперечним фактом є те, що найбільший вплив був зі сторони єврейської та фарисейської традиції. Але з іншої сторони іудаїзм I cm. н.е. знаходився й розвивався в контексті еллінізації й зазнав певних трансформацій. Тому не варто повністю відкидати елліністичний вплив, подібно, як не варто говорити про пряме запозичення Павлом учнівських ідей в грека--елліністичній освітній системі «жаідєіа». Дана стаття є спробою пошуку в унісон багатьох досліджень, присвячених пайдейї та передумовам формування богослов'я апостола Павла, зокрема богословських ідей учнівства. Показано, що в текстах апостола Павла є велика кількість ідей, які були присутні в освітній системі «жаідєіа».

Ключові слова: новозавітна наука, виховання, еллінізм, учнівство, апостол Павло, філософія, освітня система.

The article presents the analysis of the educational system «жаідєіа» through the prism of the echoes of the New Testament ideas of apprenticeship in the Apostle Paul worldview. Theformation environment of the Paul 'world outlook was in three worlds: Roman, Hellenistic, Jewish. They relate with each other in different ways. The Roman world had a political nature and small influence on the apostle's worldview formation. Although it was closely connected 'with the Greek-- Hellenistic philosophy. However, the other twoformed the Apostle Paul outlook. The undeniablefact is that the greatest influence wasfrom the Jewish and pharisaic traditions. On the other hand, .Judaism of the 1st centuryAD was and developed in the context of Hellenization and underwent certain transformations. Therefore, -we should not completely exclude the Hellenistic influence,just as we should not talk about Paul's direct borrowing of student ideas in the Greco-Hellenistic educational system «жаідєіа». This article is an attempt to search, together 'with other studies devoted to the paideia and the prerequisitesfor the apostle Paul theologyformation, in particular the theological ideas of discipleship. It showed that apostle Paul texts had many ideas that were presented in the educational system «жаідєіа».

Keywords: New Testament science, education, Hellenism, apprenticeship, Apostle Paul, philosophy, educational system.