Особливості історичної рефлексії в осмисленні політичної думки ранньомодерної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості історичної рефлексії в осмисленні політичної думки ранньомодерної України

Гоцуляк В.М. кандидат політичних наук, доцент, доцент кафедри філософії і політології, Хмельницький національний університет

Політична думка ранньомодерної України є особливим способом рефлексії щодо розуміння специфіки української національної історії, її відмінностей від інших національних історій, зокрема, польської чи російської. Всі спроби рефлексії щодо змісту політичної думки ранньомодерної України неможливі без врахування історико-культурного контексту її творення і розвитку, без реального процесу формування і утвердження загальнолюдських і політико-правових цінностей, зрештою, без розуміння самої історії як свого роду реальності, наповненої діями, активністю, думками, ідеями, переконаннями людей певної епохи.

Досліджуючи політичну думку ранньомодерної України, слід обов'язково враховувати специфіку української історії, всі вияви діяльності української людини в історії. Без пізнання історії все в людському житті лишається своєї основи. Пізнання скрізь призму історії є обов'язковою умовою не тільки історичної науки, але й всіх інших -- політології, соціальної науки, психології тощо. Історія -- невід'ємна частина простору всіх гуманітарних наук. Вона створює передумови для розуміння складних проблем сучасної людини.

Ключові слова: ранньомодерна Україна, історична рефлексія, національна історія, пізнання, історичне буття.

Abstract

The political thought of early modem Ukraine is a special way of reflection on understanding the specifics of Ukrainian national history and its distinction from other national histories, in particular, Polish or Russian. All attempts at reflection on the content of the political thought of early modern Ukraine are impossible without taking into account the historical and cultural context of its creation and development, 'without a real process of formation and approval of universal human and political-legal values, in the end, 'without understanding the history as a kind of reality, filled with actions, activity, thoughts, ideas, convictions of people of a certain age.

By exploring the political thought of early modern Ukraine, one must always take into account the specifics of Ukrainian history, all the manifestations of the activity of the Ukrainian person in history. Without learning history, everything in human life is left to its foundation. Knowledge everywhere in the prism of history is a prerequisite not only for historical science, but also for all others -- political science, social science, psychology, etc. History is an integral part of the space of all humanities. It creates the preconditions for understanding the complex problems of a modern person.

Keywords: early modern Ukraine, historical reflection, national history, cognition, historical existence.

історія ранньомодерний політичний рефлексія

Політична думка ранньомодерної України - це складний феномен, що потребує різнобічного теоретичного аналізу із врахуванням історичного, а також соціокультурного контексту становлення та розвитку ідей, поглядів, уявлень людини певної доби. Суто «методологічний проект» у дослідженні політичної думки України XVII-XVIII ст. виявляється недостатнім і неможливим, оскільки вона репрезентувала досвід буття української людини і української спільноти в історії.

Як складова духовної культури політична думка ранньомодерної України втілює соціальний, правовий і політичний досвід українського суспільства на певному відрізку історії. З одного боку, цей пізнавальний досвід у цілому, ідеї та погляди представників української інтелектуальної, релігійної та літературної еліти здійснювали помітний вплив на політичну діяльність і політичну практику в XVII-XVIII ст. А з іншого, в суспільно-політичних поглядах та уявленнях цього часу відображалась українська реальність, непроста українська історія.

Всі спроби рефлексії щодо змісту політичної думки ранньомодерної України неможливі без врахування історико-культурного контексту її творення і розвитку, без реального процесу формування і утвердження загальнолюдських і політико-правових цінностей, зрештою, без розуміння самої історії як свого роду реальності, наповненої діями, активністю, думками, ідеями, переконаннями людей певної епохи.

Концентруючи свою увагу на вивченні специфіки й проблемного поля політичної думки України XVII- XVIII ст., слід мати на увазі також реальну українську історію, конкретні історичні обставини, події, факти, що впливали на розвиток уявлень про державу, правові відносини, національну єдність, національну ідентичність тощо. Головна увага тут зосереджується на поясненні логіки дій людей минулого та факторів, що її обумовлювали.

В сучасному науковому світі посилюється інтерес до вивчення національних історій. В Україні національна історія нового типу була започаткована саме в ранньомодерний час - на початку XVIII ст. Самійлом Величком і Григорієм Грабянкою [13, с. 28]. Політична думка ранньомодерної України є особливим способом рефлексії щодо розуміння специфіки саме української національної історії та відмінності її, з одного боку, від мета історії в цілому, а з іншого, від інших національних історій, зокрема, польської чи російської.

Водночас необхідною постає філософська рефлексія історії, особливо, коли йдеться про визначення людиною свого місця у світі, у цілісності зв'язків і залежностей, які характеризують ту чи іншу історичну реальність.

У науках про суспільство історію найчастіше розуміють як соціальну дійсність, що вже минула, події минулого суспільного життя. Вважається, що люди та їх справи стають історією, віддаляючись від сучасності в часі, відходячи в минуле, залишаючи після себе слід в пам'яті поколінь. При цьому історією називають не лише минуле життя людей в часі, але й знання про це життя. Це та область людського пізнання, яка встановлює, класифікує та інтерпретує свідчення про те, що відбувалося з людьми на довгому й важкому шляху розвитку суспільства.

Значно ширшою є філософська інтерпретація історії: цей термін розкриває сутність і специфіку суспільного життя, реальні форми його розвитку. Загалом, історія - це фундаментальний спосіб існування суспільства, людини, людської спільноти. Філософські інтерпретації історії були здійснені И.-Г. Гердером, Г.В.Ф. Гегелем, М. Вебером, К. Марксом, К. Ясперсом, Р. Ароном та ін. Дуже часто поняття історії використовується як синонім поняття «соціум», соціальної реальності взагалі. У цьому сенсі світу предметному, природному протистоїть світ «людської історії», дійовими особами якого виступають реальні люди зі своїми проблемами, переконаннями, поглядами, ідеями тощо.

Історія - це складний, багатовимірний, багатофакторний процес і не зводиться лише до емпіричної, хронологічної послідовності явищ, подій, фактів. Тут йдеться про становлення, розвиток і зміну стійких структур духовної, практичної, політичної діяльності суспільства, а також про формування ідей, уявлень та поглядів людей в категоріях історичного часу.

Під історією не слід розуміти також набір абстрактних характеристик історичного процесу, яким, як правило, оперує теоретичне знання про світ і людину. В історії людина виступає як актуальна сутність, як носій «роду», тієї реально існуючої спільноти всіх людей, яка і робить її суб'єктом історії. Завдяки такому підходу історія не є випадковою сукупністю локальних цивілізацій і культур, а єдиним і цілісним процесом [2; 10; 13].

В історії не живуть і не діють абстрактні люди, в історії не йдеться про абстрактні суспільства. Навіть найбільш глибоке знання законів суспільного розвитку, інституціональних особливостей способу життя людей не може дати нам повного пояснення історичних подій, специфіки національного розвитку, особливостей творення різних культурних форм, у тому числі й політичних. Тому трактування історії зосереджується на сприйнятті її як подієвої конкретизації суспільного й політичного життя людей в реальному часі й просторі, як живу основу соціального, з якої виростають різноманітні форми людського існування, різні види духовної творчості. Історія конкретизує поняття «суспільство», вказує на реальний спосіб існування людини і соціального в світі.

Історія наповнена людським змістом, тому бачити в ній дію лише деяких загальних, соціологізаторських закономірностей буде помилковим. Таке уявлення про реальну історію перетворює її в поле дії деяких безособистісних соціальних сил, які повністю панують над людьми та їх долями. Поширений в марксистській науці принцип історизму, згідно з яким суспільне життя розвивається на основі законів, які можуть бути пізнані лише в процесі вивчення історії їх розвитку, змінюється зараз принципом історичності, згідно з яким історія є способом існування всього сущого, і, передусім, людини.

У свій час вчення про закономірності історичного процесу критикував Карл Поппер. Якщо абсолютизувати загальне, закономірне в історії, то предметом наукового розгляду буде не власне історія, а абстрактна «надісторична» здатність до саморозвитку, притаманна будь якому суспільству, незалежно від конкретно-історичних, національних, територіальних, етнічних характеристик. Звісно, це не означає, що в реальному історичному русі немає об'єктивних законів, але до них не може зводитися вся різноманітність суспільного, культурного, політичного життя.

Отже, історія постає як реальне життя людей, їх спільна діяльність, що проявляється в багатьох взаємозв'язаних подіях у певному історичному часі і певному місці. Відомий англійський історик Робін Колінгвуд у 20-х роках XX ст. писав, що історія вивчає дії людей, що відбулися в минулому [8, с. 38]. Послідовним своєму розумінні історії був один з найвидатніших істориків XX ст., представник французької школи «Анналів» Марк Блок який вважав, що історія - це зустріч людей у віках. «Інколи кажуть, що історія - це наука про минуле. На мій погляд, це неправильно... Предметом історії є людина. Скажімо точніше - люди» [3,с. 18].

Загальне розуміння історії дає філософія історії. Вона розмірковує над універсальною значущістю минулого як зосередження досвіду людства, над феноменом сприйняття людиною часу, вивчає духовний та моральний зміст історичного процесу, шляхи реалізації людських сутнісних сил в історії, можливості досягнення загальнолюдської єдності. Предметом філософії історії є історичний вимір буття людини. Філософія історії досліджує іманентну логіку розвитку людського суспільства, єдність і багатогранність історичного процесу, проблеми соціального детермінізму, встановлює істинність чи вірогідність історичних фактів і подій. Розуміння історії як цілого передбачає чітке уявлення про природу людини та її можливості як творця власного життя.

Філософи розуміють історію також як мікроісторію, як опис конкретної ситуації конкретної людини. У центрі опису - «суб'єкт, який включається у зміст події» [14, с. 11]. Історія може також подаватися як низка подій у житті людини і людства, народів, спільнот тощо. Однак реально існуюча низка історичних фактів, подій не є справжньою історією без проникнення в смисли і зміст минулого життя. Є також макроісторія - універсальна історія. Вона розглядається з погляду існування європейської культурної традиції. Як пише Т. Ящук, ця історія завжди постає як історія з погляду загального смислу, що співвідноситься з індивідом в історії. Це і є історія у власному сенсі цього слова [14, с. 13]. Але універсальна історія не є чимось реально даним, тим, що реально відбувається. Універсальна історія є переважно схемою свідомості.

Філософський аналіз історії зв'язаний з постановкою і вирішенням загальнометодологічних проблем історичного (гуманітарного) пізнання. Зокрема, йдеться про встановлення особливостей науково-історіографічного та філософського пізнання історії. Методологічну рефлексію щодо історичного пізнання в теоретичних формах здійснює саме філософія. Філософія історії ставить перед собою завдання відшукати в подіях минулого смисл історії, її мету, призначення тощо. Вслід за Гегелем можна сказати, що центральною проблемою філософії історії є проблема існування всесвітньої історії людства, проблема механізмів і фаз становлення і перспектив подальшого розвитку людства як цілісного утворення історичного життя [4].

Осьовою проблемою для провідних філософських напрямів стає проблема співвідношення раціонального та історичного [9]. В сучасному філософському дискурсі історія вже не мислиться як об'єктивний, незалежний від людини процес (марксистська філософія), або як потік індивідуально-психологізованої свідомості (психоаналіз, феноменологія). Історія - це особлива людська реальність, спосіб існування всіх феноменів і процесів людського світу, людської діяльності в конкретно-історичних формах.

Разом з тим філософія історії досліджує специфіку історичного знання, вивчає природу історичних досліджень. В її рамках аналізують головні епістемологічні передумови історичних досліджень, концептуальні й методологічні схеми історичного пізнання, способи історичного опису та пояснення, співвідношення між історіографією та іншими науками. Головне завдання, яке стоїть перед філософією історії - це здійснити рефлексію щодо природи історичного пізнання, окреслити теоретичні способи осягнення історії. Філософія історії визначає буттєву специфіку історичного, встановлює найбільш загальні та фундаментальні структури історії, вказує на смислове значення історії для сучасної людини.

Уявлення про субстанціональну цілісність історії, які розвиваються в філософії історії, надає будь якому гуманітарному дослідженню особливого комплексного характеру, примушує дослідника синтезувати філософські підходи аналізу суспільства зі специфічними прийомами історичного дослідження. Йдеться про синтез «генералізуючої» науки, з притаманним їй аналізом історичних структур, пошуком узагальнених підходів з методами «індивідуалізуючого» пояснення тих чи інших процесів.

Можна констатувати, що тенденції розуміння історії не як деякої субстанції, якій притаманні об'єктивні закони і в якій діють об'єктивні закономірності, а як фундаментального способу людського існування стають все сильнішими в сучасній гуманітарній науці. На зміну спробам виявити в історії деякий загальний «план», осягнути деяку загальну логіку, все частіше приходить осмислення людського змісту історії, увага концентрується на особливостях людської діяльності, змісті повсякденних уявлень, специфіці ментальності [12; 13]. Значний інтерес у цьому контексті являє вивчення культурного, соціального й політичного досвіду людини ранньомодерної України, оскільки в ньому сконцентрований дух історичної епохи, зміст свідомості, уявлення про політичні дії та політичну діяльність, що, звісно, знаходило свої конкретні, індивідуальні вияви у творчості видатних представників української культури XVII-XVIII ст.

Досліджуючи політичну думку ранньомодерної України, слід обов'язково враховувати специфіку української історії, всі вияви діяльності української людини в історії. Такий методологічний підхід цілком співзвучний висновкам видатних представників французької історичної школи «Анналів». Якщо історія є реальним життям людей, і включає в себе унікальні події з неповторним соціокультурним обличчям, і загальне в розвитку суспільства, і відтворює цілком звичайні «структури повсякденності», то всю сукупність її проявів, всю минулу діяльність людей слід розглядати через проекцію ідей та уявлень відповідної історичної епохи, оскільки кожна епоха витворює свій власний ментальний Всесвіт, свої власні уявлення про минуле, застосовуючи інакші методи інтелектуального пошуку. Відновлення, реконструкція історії, - пише Л. Февр, - відбувається на основі людяності. Історія - це наука про людину, про минуле людства, адже ідеї не існують незалежно від людей, які їх творять чи сповідують Вона (історія) використовує факти, але це - факти людського життя. Історія, звісно, використовує тексти, але це - людські тексти. Самі слова, які її складають, насичені людською суттю [11, с. 16-19].

Таким чином, людина концентрує в собі все багатство історичного буття, вона є центром історії, прагне усвідомити своє місце в історії. Тому історія - це завжди історія людей. «Існує лише одна історія - історія Людини, і це історія в широкому розумінні слова. Історія не цікавиться чимось абстрактним, вічною, незмінною за своєю сутністю людиною... але завжди людьми, які розглядаються в рамках суспільства, членами якого вони є в певну епоху розвитку - людьми, які володіють численними обов'язками, займаються різними видами діяльності, характеризуються різними схильностями і звичками, які перемішуються, зіштовхуються, суперечать одна одній, але зрештою приходять до компромісної згоди, встановлюючи деякий modusvivendi, який називається Життям [11, с. 26].

Таким чином, історія - це історія людей, це різноманітна людська діяльність у всіх своїх проявах. Без пізнання історії все в людському житті лишається своєї основи. Пізнання скрізь призму історії є обов'язковою умовою не тільки історичної науки, але й всіх інших - політології, соціальної науки, психології тощо. Історія невід'ємна частина простору всіх гуманітарних наук. Вона створює передумови для розуміння складних проблем сучасної людини.

Список використаних джерел

1. Артур Данто. Аналитическая философия истории / Данто Артур; пер. с англ. А.Л. Никифорова, О.В. Гавришиной. - М.: Идея-Пресс, 2002. - 290 с.

2. Барг М.А. Эпохи и идеи: становление историзма / М.А. Барг. - М.: Мысль, 1987. - 348 с.

3. Блок М. Апология истории, или Ремесло историка / М. Блок; пер. с фр. - Таллин: Ээсти раамат, 1983. - 184 с.

4. Гегель Г.В.Ф. Лекции по философии истории / Г.В.Ф. Гегель - СПб.: Наука, 1993. - 480 с.

5. Поппер Карл. Відкрите суспільство та його вороги. Т.І. У полоні Платонових чарів / Карл Поппер; пер. з англ. Олександр Коваленко. - К.: «Основи», 1994. - 444 с.

6. Поппер Карл. Злиденність історицизму / Карл Поппер; пер. з англ. Василь Лісовий. - К.: «Абрис», 1994. - 192 с.

7. Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини. 1760-1830/3. Когут. -К.: Основи, 1996.-317 с.

8. Колінгвуд Р. Ідея історії / Р. Колінгвуд; пер. з англ. О. Мокровольський. -К.: Основи, 1996. - 615 с.

9. Сергейчик Е.М. Философия истории [Текст] / Е.М. Сергейчик. - СПб.: Изд-во «Лань», 2002. - 608 с.

10. Тош Джон. Стремление к истине: как овладеть мастерством историка / Джон Тош; пер. с англ. М.Л. Коробочкина, ред. В.А. Русев. - Москва: Весь Мир, 2000. - 294 [1] с.

11. Февр Л. Бои за историю: сб. ст. / Люсьен Февр; пер. А.А. Бобовича, М.А. Бобовича и. Ю.Н. Стефанова; ст. А.Я. Гуревича; коммент. Д.Э. Харитоновича. - М.: Наука, 1991. - 629 с.

12. Хёйзинга Й. Осень Средневековья / Й. Хёйзинга. - Соч. в 3-х тт. Т.1: Пер. с нидерланд. Вступ, ст. и общ. ред. Уколовой В. И. -М.: Издательская группа «Прогресс» - «Культура», 1995. -416 с.

13. Яковенко Н.М. Вступ до історії / Н.М. Яковенко. - К.: Критика, 2007. - 368 с.

14. Ящук Т.І. Філософія історії: Курс лекцій / Т.І. Ящук. - К., 2004. - 534с.

Размещено на Allbest.ru