Національно згуртовуючий потенціал морально етичного синтезу історичної самосвідомості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національно згуртовуючий потенціал морально етичного синтезу історичної самосвідомості

Максюта М.Є.

Коломієць А.І.

Анотація

Процеси поглиблення національної самосвідомості як змістовної основи формування національної ідеї демонструють рівень розвиненості суспільної свідомості, у тому числі й за умови зростання ролі історико-філософських та історичних знань, мислення і свідомості.

При цьому вкрай важливо враховувати, що відображення поступальності у часі, як важливішого аспекту соціокультурних процесів, демонструє істотну відмінність історичної свідомості як чинника національного згуртування за визначальної ролі в останньому морально-етичних цінностей, на чому і наголошується у статті.

Зокрема, обстоюються положення, що історіософські ідеї Григорія Сковороди, кирило--мефодіївців, досвід переосмислення історичної свідомості за умов тоталітаризму, представлений зразками художньої творчості, засвідчують, що лише як внутрішньо цілісна у вимірах моральних цінностей синтезована історична самосвідомість реалізує свою національно солідаризуючу спрямованість: у якості необхідного чинника простування до майбутнього утверджується морально закорінена історична пам'ять і самосвідомість як виправдання пристрасних поривів людини до свого майбутнього, людських мрій про бажане прийдешнє, демонструючи, відтак, закріпленість єдності буття людини й суспільства.

У статті також актуалізуються завдання подальших пошуків та поглиблення змістовності екзистенційних вимірів історичної самосвідомості як стрижня активізації національно згуртовуючи процесів. Адже морально розвиненій атмосфері життєздійснення людини "внутрішньої свободи" органічно відповідні національно-об'єднавчі тенденції закорінені в цінностях морально-етично також репрезентованої історичної самосвідомості як у першу чергу зманіфестуєання позиції вільної людини на шляху із духовно освоєного минулого через гуманістично наснажену творчість сучасності до свого майбутнього.

Ключові слова: національно згуртовуючий потенціал, морально етичний синтез, історична самосвідомість.

За усієї значущості матеріально-економічних, політичних та ін. чинників національного згуртування, як засвідчує історичний досвід, все більш дійовий при цьому морально-етичний синтез історичної свідомості, зокрема і з врахуванням рис морального образу народу [1, с. 11]. За словами Д. Дорошенка: "Сам народ - це така пам'ятка свого минулого життя, яка краще від усякого мистецтва вводить нас у пізнання того, як він жив до цього часу. Треба тільки придивитись до того морального образу, розкидані риси якого збирає і пояснює нам етнографія" [Цит. за: 8, с. 46]. Моральні цінності історичного буття нації трансформуються моральнісними засадами національно-культурного об'єднання, що репрезентуються, зокрема, формами філософського дискурсу та художньо-образної творчості. В "українській історичній свідомості ... йдеться про єдність не тільки територіальну, а й внутрішню, моральну" [7, с. 248]. На наш погляд, змістовність інтегративності історичної науки [Див. напр.: 2] зреалізовується лише із врахуванням ролі морально- етнічних цінностей як засад формування історичного мислення, свідомості та самосвідомості, у тому числі у їх національно згуртовуючи спрямуваннях. Так, дослідники привертають увагу, що нині актуалізується "неперехідна світоглядна значущість етичної зорієнтованості вітчизняної філософської традиції" [13, с. 28], скажімо, концептів "внутрішньої людини" та "філософії серця" Григорія Сковороди, зманіфестування "сердечного життя", моральнісного сприймання живої і неживої природи завдяки розвиненості, за виразом П. Юркевича, "живих потреб серця", на засадах яких-на відміну від зацікавленого лише дослідженнями природи розуму - "людина і сприймає, і любить життя навіть там, де дослідницький розум не бачить нічого живого" [16, с. 193]. І, відповідно, наголошується на загальних якостях вільного статусу особистості людського духу, "на його діях як не простих подіях, визначених ідеєю роду, а вчинках, які він віддає на власний суд як особисту провину або особисту заслугу" [16, с. 159]. Упродовж історичного поступу суспільства людський дух, "як богоподібний, розкривається, керований моральнісними ідеями, а не лише фізичними потягами: свій союз з родом він визначає на підставах фізичних моральнісними стосунками правди й любові" [16, с. 159]. За виразом Григорія Сковороди: "Життя ж наше - мандрівка" [10, с. 450]. Тому закликає український мислитель: "Навчатися жити порядним життям, заснованим на законі віри й Божого страху, як на відправному пункті. Це і є основа й джерело, що породжує струмки цивільних законів. І є воно каменем для стін тим, хто бажає збудувати благословенне житло.

Відтак у світлі викладеного глибину, змістовність історичної свідомості визначає моральна рефлексія історичних знань процесів формування історичної картини дійсності. Об'єднання українства упродовж останніх століть зманіфестовувало життєві потреби української людини і нації у відновленні історичної справедливості, повернення до своїх культурних, духовних витоків, як проявів цілісності душевно-духовного життя та зміцнення національної ідентичності. За словами Василя Стуса: "Наш Григорій Сковорода відбив геніально душу нації, зрефлексованої мораллю, фанатичною вірою і прагненням абсолютної загальнолюдської справедливості, кришталевої правди" [12, с. 450]. Відомо, що у своїх діалогах, притчах, трактатах Григорій Сковорода пильну увагу приділяв також пам'яті, як чиннику збагачення "внутрішньої" людини. Так, у притчі "Убогий Жайворонок" зазначається: "Що - бо є дивніше пам'яті, яка вічно цілий світ творить, зберігає вічно в надрах своїх сім'я усього живого, бачить єдиним оком минулі й майбутні діла як теперішні?" [11, с. 133].

Тематизація філософською творчістю українських мислителів другої половини XIX - початку XX ст. історичного минулого, зокрема, й процесами переосмислення тогочасних тенденцій і завдань національного розвитку, стану й перспектив національно-культурного буття, долі нації [15], демонструвала їх смисло-конституюючу предметність завдяки, зокрема, зусиллям відроджувати й зберігати національні святині, мову й культуру та формувати й утверджувати національно свідому особистість, покликану у першу чергу згуртовувати націю та на основі цього вирішувати нові надскладні соціально- економічні й духовно-культурні проблеми. Адже й національне, й індивідуальне буття реалізуються у єдності як постійне самоперевідкриття нації та особистості у плині часу та за нових соціокультурних умов і переакцентування життєвих вимог та цінностей, завдань та ідеалів - суверенного, незалежного, вільного, в атмосфері моральної гідності, розвитку. 1918 р. М.С. Грушевський писав: "Сильний тільки той, хто стоїть одинцем... Щоб виявити вповні всю свою ініціативу, щоб розглянути всі свої сили, людина мусить стати відокремлено, не зв'язаною ніким, і так само нарід" [1, с. 154]. Позбавлена своєї державності, в умовах жорстоких заборон використання рідної мови, нація все більшою мірою потрапляла в ситуацію відчуження від своїх духовно-культурних здобутків, знеособлення людського буття, деградації гуманістичних ідеалів як споконвічно притаманних українській вдачі. Тому якраз завдяки діяльності й творчості представників Кирило-Мефодіївського братства значно активізувався інтерес до цінностей української національної культури, її самобутності, закоріненої в глибинах тисячолітнього історичного минулого. Але зазначені процеси й тенденції можуть і повинні розглядатися і в статусі національно-об'єднавчо спрямованих - як згуртовуючий український світ імператив: наближення до свого народу, своєї мови, культури, традицій - це і орієнтація на поглиблення єдності національної, згуртування усіх прошарків українців. Так, у статті "Слово про Сковороду" М.І. Костомаров наголошував, що його твори відзначаються високою гідністю і, безперечно, заслуговують на поширення у суспільстві. При цьому М.І. Костомаров наголошував на важливості врахування конкретних проявів гідності у творчості відомих мислителів минулого. Своїм життям і творчістю Григорій Сковорода демонструє духовне самозростання людини, на чому наголошував також і Василь Стус у вірші "Дума Сковороди": не має значення вид діяльності людини, бо відповідь на питання "Ким би стати?" визначається на основі самопізнання спроможностями встояти як людині, можливостями самозростання - "Коли ти сам собі ростеш, і сам себе не просиш" [12, с. 106]. Відтак в циклі "Костомаров у Саратові" Василь Стус наголошує на неістотності для відповідальної й цілеспрямованої особистості занадто опікуватися за минулим, прикметами якого були зневіра та страждання. "Не побиваюсь за минулим, II Побитим шашіллю зневір. Високі думи промайнули, II у потай миру водовир стражденних літ. II Нехай. Не побиваюсь. Задарма" [12, с. 89]. Хоча, безперечно, це не позірне нехтування минулим, до певної міри воно представлене сучасним, його глибокі переживання поступово поновлюють життя стражденної душі зміцненням високого життєвого смислу - як стрижня самозростання особистості. Адже, на думку Миколи Костомарова, "голос віків", культурні здобутки народу - безцінне духовне надбання для кожного гідного своєї нації сучасника і що, отже, жодним чином не повинно урівнюватися із роллю проминальної влади. Остання ніколи не була спроможна заглушити голос народу, хоча, заради своїх корисливих цілей, владоможці переслідували поетів та мислителів, тому, за виразом М. Костомарова: "Царі й поети не вживаються в одній державі". національний самосвідомість філософський

Позиція поета Василя Стуса збігається з позицією філософа, історика й поета Миколи Костомарова: крізь століття суголосно лунають їхні заклики ретельно оберігати надбання минулого як передпосилку змістовної закоріненості життєвості сучасного, але що, за його статусом, постійно й піддається руйнації з боку поневолювачів. І в умовах життя людини, коли: "Світ - тільки свист мигаючий. II І провалля - немов бездонне. II Долі - не збагнеш. II Бездомний, хоч - то вжалюйся до жалю II (а жаль, немов провалля, теж - без меж)" [12, с. 87]. І для поета Василя Стуса також зрозуміла й прийнятна стурбованість історика й поета М. Костомарова - зберегти свої духовні надбання за нелюдських умов, адже: "Усе, чим жив, сьогодні трачу". //Все рвуть руками обома" [12, с. 89]. Бо для особистості гідної, разом з тим, доконечно непроминальним постає питання: "Але хто навикне жити, II серце ївши своє? II Де ті недоріки, кому пам'ять спать дає?" [12, с. 88]. І тому устами "нужденної вдови" звертається Україна до історика й філософа Миколи Костомарова, але, зрефлексоване поетичною творчістю Василя Стуса, це - звернення у першу чергу до нас, нині сущих українців: "... Зглянься сину, II руками горе розведи, II бо як не стане України, II тоді не стане і біди. IIІ в щасті нелюдів нещербне II її державний меч і гнів" [12, с. 89]. З такої, високої національної гідності і честі, школи національної відповідальності та згуртування, представленої відповідним перепрочитанням творчості Григорія Сковороди, Миколи Костомарова та Василя Стуса, ми виносимо науку, що лише морально піднесене, людиностверджувально спрямоване, гуманістичне за смислом, на рівні вільного, а "не проханого" внутрішнього самозростання нації та особистості зароджується й зміцнюється єдність суспільного організму. Реальна ж загроза цим природним об'єктивним процесам розвитку, розквиту національного життя - нації та особистості - поступове "звечоріння світу", в сутінках якого деградує національно-культурне життя і поступово обмежується, нівелюється людська індивідуальність. Ізольована від життєдайних джерел світу національної культури - в атмосфері, коли, отже, "балює Люцифер", - і ми допоки "будем роз'єднані", застерігають суголосно Микола Костомаров і Василь Стус. Гідні нація і особистість надихають і перемагають творчістю, але виправданого усім попереднім історичним досвідом історичною пам'яттю свого минулого. Всупереч поневірянням, що супроводжують на нашому шляху, об'єднує усіх нас заклик Василя Стуса у циклі Костомаров у Саратові: "Ступай - майбутньому назустріч, II і хай хода твоя легка II легкою буде. І не треба II жалких жалінь. І - задарма II ... Тюрма не доросте до неба II ще землю їстиме тюрма" [12, с. 90].

Таким чином, висвітлюючи проблеми людини і суспільства, зокрема, в контексті національно-культурного об'єднання, українські мислителі при цьому обстоюють гуманістичні і демократичні цінності, ідеї людської гідності і свободи, як засадничі суспільного поступу. Так, розмислами про найприйнятніші перспективи появи вільних, гідних і щасливих людей Григорій Сковорода стверджує, обстоюючи, також реальні пріоритети формування подібного до налагодженого "годинникового механізму" суспільства. "Істинній" людині природно відповідає справедливе суспільство яке, отже, може й повинно згуртовувати всіх його членів. Мислитель гостро відчуває поглиблення процесів "перевантаження" суспільних умов людського життя, перенасичення новими елементами між людських взаємин, відносин "людина- суспільство" та "людина-влада". Але як "істинна", людина покликана бути добростверджувальною, відповідно здійснюючи свій життєвий вибір, керуються чесними намірами, спрямовуючи відповідну суспільну активність та сприяння продуктивним видам виробництва - такою вибудовується суспільна вертикаль Г.С. Сковороди, життя на перетині "координат" якого і буде щасливим для людини.

Список використаних джерел

1. Грушевський М.С. Великий обов'язок II Грушевський М.С. Повороту не буде! Соціально-політичні праці 1917-1918 рр. - Харків: Видавець Савчук О.О., 2015,- С.153--155.

2. Дмитриева М.С. Историческое сознание: структура и функции (методологический аспект) II Розвиток історичного мислення як засіб формування особистості, її інтелекту і творчих здібностей. - Одеса: "Астропрінт", 1999. - С.4-10.

3. Костомаров М. І. Кремуций Корд II Костомаров М. І. Твори: в 2-х Т.-Т.1.-К.: "Дніпро", 1967. - С.291-332.

4. Костомаров Н.И. Исторические произведения. Автобиография IH. И. Костомаров. - К.: Изд-во при КГУ, 1989. - 736 с.

5. Максюта М. Є. Вступ до філософії / М. Є. Максюта. - К.: "Урожай", 2001. - 704 с.

6. Ольжич О. Українська історична свідомість // Ольжич О. Незнаному Воякові: Заповідане живим. - К.: Фундація ім. О.О. Ольжича, 1994. -С.242-256.

7. Пироженко Л. Українська історіографія і фольклор // Шлях освіти. - 1997. - №4 (6). - С.45-49.

8. Сковорода Г. Байки Харківські // Г. Сковорода. Твори. - У 2-х т. -Т.1.-К.: "Обереги", 1994. - С.101-130.

9. Сковорода Г. Розмова, названа алфавіт, або буквар миру // Г. Сковорода. Твори. -Т.1.- С.413-463.

10. Сковорода Г. Убогий Жайворонок // Г. Сковорода. Твори. - Т.2.-С.124-139.

11. Стус Василь. Вибране/В. Стус. - Харків: Фоліо, 2017. -540 с.

12. Табачковський В. Людина. - Екзистенція. - Історія / В. Табачковський. - К., 1996. - 79 с.

13. Удод О. Історія в дзеркалі аксіології / О. Удод. - К.: "Генеза", 2000. - 292 с.

14. Франко І. Поза межами можливого // Націоналізм: Антологія. 3-тє вид. / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К.: "Простір", "Смолоскип", 2010. -С.434-446.

15. Юркевич П. З науки про людський дух // П. Юркевич. Вибране. -К.: "Абрис", 1993. - С.115-221.

References

1. Grushevs'kyj М. S. Velykyj obov'jazok // Grushevs'kyj M. S. Povorotu ne bude! Social'no-politychni praci 1917-1918 rr. - Harkiv: Vydavec' Savchuk O. O., 2015. - S.153-155.

2. Dmitrieva M. S. Istoricheskoe soznanie: struktura і funkcii (metodologicheskij aspekt) // Rozvytok istorychnogo myslennja jak zasib formuvannja osobystosti, i'i' intelektu і tvorchyh zdibnostej. - Odesa: "Astroprint", 1999. - S.4-10.

3. Kostomarov M. I. Kremucyj Kord // Kostomarov M. I. Tvory: v 2-ht.-T.l.-K.: "Dnipro", 1967. - S.291-332.

4. Kostomarov M. I. Slovo о Skovorode і і Kostomarov M. I. Tvory. -T.2.-S.412-415.

5. Kostomarov N. I. Istoricheskie proizvedenija. Avtobiografija /N. I. Kostomarov. -K.: Izd-vo priKGU, 1989. -736 s.

6. Maksjuta M. Je. Vstup do filosofii' / M. Je. Maksjuta. - K.: "Urozhaj", 2001. - 704 s.

7. Ol'zhych O. Ukrai'ns'ka istorychna svidomist' // Ol'zhych O. Neznanomu Vojakovi: Zapovidane zhyvym. - K.: Fundacija im. O. O. Ol'zhycha, 1994. - S.242-256.

8. Pyrozhenko L. Ukrai'ns'ka istoriografija і fol'klor // Shljah osvity. - 1997. - №4 (6). - S.45-49.

9. Skovoroda G. Bajky Harkivs'ki // G. Skovoroda. Tvory. - U 2-ht.-T.l. -K.: "Oberegy", 1994. - S.101-130.

10. Skovoroda G. Rozmova, nazvana alfavit, abo bukvar myru // G. Skovoroda. Tvory. - Т.1.- S.413-463.

11. Skovoroda G. Ubogyi Zhaivoronok // G. Skovoroda. Tvory. - T.2.-S.124-139.

12. Stus Vasyl'. Vybrane/V. Stus. - Harkiv: Folio, 2017. - 540 s.

13. Tabachkovs'kyj V. Fjudyna. - Ekzystencija. - Istorija / V. Ta- bachkovs'kyj. -K., 1996. - 79 s.

14. Udod O. Istorija v dzerkali aksiologii' / O. Udod. - K.: "Geneza", 2000. - 292 s.

15. Franko I. Poza mezhamy mozhlyvogo // Nacionalizm: Antologija. 3-tjevyd. /Uporjad. O. Procenko, V. Fisovyj. -K.: "Prostir", "Smoloskyp", 2010. - S.434-446.

16. Jurkevych P. Z nauky pro ljuds'kyj duh // P. Jurkevych. Vybrane. -K.:"Abrys", 1993.-S.U5-221.

Размещено на Allbest.ru