Трагедія самотності в творчості В.Г. Короленка (історико-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія»

Трагедія самотності в творчості В. Г. Короленка (історико-філософський аналіз)

Салій А., кандидат філософських наук, доцент

The creative legacy ofV.G. Korolenko is multifaceted and diverse, because he is not only a writer, it is ajournalist, and to some extent ajournalist, a human rights activist, and a citizen with an active life position, 'who, 'with the help of a -word and a pen, communicates to the public the main principles of social justice, supremacy rights, and through the artistic text tries to re-veal the depth of the 'human soul, the phenomenon ofcausality and consequence in the social behavior ofman.

In the material, the main attention is paid to the topic of the topic that is poorly researched in the creative heritage of the thinker--the problem of individual loneliness. The writer himself did not distinguish this subject specifically, but she is constantly present in almost all his mostfamous works. It turns out that a lonely personality is one object ofV. G. Korolenko's comprehension of a person as a «social being», although the ¦writer is inclined to thefact that loneliness is a phenomenon mostly negative. It can and must be overcome through the internal efforts ofthe person himselfand the help ofa society, partofwhich is a person.

Keywords: solitude, alienation, artistic intuition, psychology, society, congenital defect.

Творча спадщина В. Г. Короленка багатогранна і різнопланова, адже він не просто літератор -- це і публіцист, і деякою мірою журналіст, правозахисник і просто громадянин із активною життєвою позицією, який за допомогою слова і пера доносить до громадськості головні принципи суспільної справедливості, верховенства права, а через художній текст намагається розкрити глибину людської душі, явища причинності та наслідковостіу суспільній поведінцілюдини.

У матеріалі основна увага приділяється малодослідженій у творчій спадщині мислителя темі -- проблемі самотності особистості. Сам письменник не виділяв цю тематику спеціально, але вона постійно присутня майже в усіх його найвідоміших творах. Доводиться, що самотня особистість -- це один об'єктів осягнення В. Г. Короленком людини як «соціальної істоти», хоча письменник і схиляється до того, що самотність -- явище переважно негативне. Воно може і повинно бути подолане через внутрішні зусилля самої людини і допомогу суспільства, частиною якого особистість є.

Ключові слова: самотність, відчуження, художня інтуїція, психологізм, суспільство, вроджена вада.

Коли А. В. Амфітеатров називав В. Г. Короленка «дзеркалом русской совести», він передавав таким чином переконаність у сказаному багатьох інтелектуалів свого часу. У той період, коли у повітрі витали нотки «кінця» («кінця епохи», «кінця філософії» чи «кінця літератури») постать В. Г. Короленка здавалася монументально- титанічною, яка тримала собою суспільне уявлення про мораль, чесноти, совість та повагу до людської гідності. Саме це мав на увазі І. Бунін, коли у одному із своїх інтерв'ю, говорив про В. Короленка, як про гаранта «суспільного спокою» та суспільної непорочності [7, с. 377]. А Д. Н. Овсянніко-Куліковський, задовго до І. Буніна, писав про нього як про «людину на диво соціальну і особливо обдаровану силою правильного морального судження» [8, с. 28-29].

Відповідно до власної громадянської позиції та переконань, В. Г. Короленка термінологією кінця XX - початку XXI століття, можна сміливо називати «правозахисником». Його щире прагнення справедливості та верховенства права за будь-яких умов, повага до особистості незалежно від її соціального статусу та соціального походження, сформували образ мислителя як захисника і заступника від свавілля влади незалежно від політичного режиму: яку дореволюційний період так і у роки більшовицької диктатури. І не важливо у даному контексті про кого йдеться: чи це колишній камергер, губернський предводитель дворянства С. Бразоль чи група дрібних грабіжників, яких судом ревтрибуналу засудили до «вищої міри покарання» [4, с. 189-207]. В. Короленко застосовує усі наявні у нього можливості, підписує десятки листів, щоб врятувати життя, витягти людей із буцегарні.

Він не приймає того, що людина у всій своїй повноті та багатогранності може визначатися і характеризуватися через соціальне походження чи соціальне середовище. Для нього це означало, що вона від самого початку позбавлена внутрішньої свободи і відповідальності, а отже є приниженою і відчуженою. Осягнення внутрішнього світу особистості - ось на що необхідно спрямовувати свою діяльність, на думку В. Г. Короленка. у цьому він вбачає і основне завдання творчості. «Розкрити значення людини і її особливостей перед значенням колективу» [5, с. 425], - таке його завдання як письменника і йому він слідував усе своє життя.

Звичайно, що внутрішня самотність може сприйматися і як явище абсолютно нормальне, як елемент «Я» будь-якої людини, яка змогла піднятися над рівнем суспільної стадності, не маючи на увазі явище позитивного колективізму. Але і у самотності виділяються різні форми і рівні, власне, від нормальної до патологічної; від звичайного уособлення людини як необхідного блага, до її відокремленості, що переходить у трагедію. В. Г. Короленку були притаманні загалом радості нормальної, конструктивної уособленості і аж ніяк не властиві страждання патологічної відчуженості.

Сам В. Короленко виходить з того, що зростання людської душі і її подальші перетворення із людиноподібної звіринки на цілісну особистість, у«істоту соціальну» і до того ж моральну, перебуває у тісному зв'язку із діяльністю органів чуття: тобто функцій слуху, зору тощо. На наш погляд саме про це він пише у своїй повісті «Сліпий музика», яка писалася протягом дванадцяти років і самим мислителем характеризувалася як «etude», тобто «дослідження» [9, с. 457]. У художньому творі письменник намагався довести, що більшість розумових процесів в людині проходять підсвідомо, інстинктивно і вона часто не здатна виразити їх словами. Іноді тільки через мовчання. Це особливо важливо, адже таким чином В. Короленко відгадує глибоку сутність справжнього внутрішнього перетворення за допомогою художньої інтуїції.

Для письменника, ймовірно, постать головного героя мала другорядне значення, адже навіть його ім'я ми дізнаємося тільки на середині твору. Найважливіше для нього - це ті відчуття і переживання, які охоплюють незрячого. Тому, коли В. Короленко і пише про сліпу дитину, він неначе відрізає її від будь-якої спільноти, вона змушена спілкуватися із дуже обмеженим колом людей і це переважно родичі. У сліпого немає друзів. Його оточення - це дім і лоно природи, яке його то лякає, то приваблює, але незмінно із неймовірною силою захоплення та острахом невідомого. Для мислителя, у даному випадку, важливий внутрішній контекст переживань людини, яка обмежена фізично. Обмежена у одній із найфундаментальніших сфер чуття - зоровій...

Відсутність зорового сприйняття світу як ніщо інше здатне сформувати в людині відчуття покинутості та самотності. Навіть жалість оточуючих, у такій ситуації, здатна не згладжувати, а ще більше загострювати відчуженість між людиною і суспільством. Тому, самотність головного героя і допомагала йому гостро відчувати порожнечу навколо [6, с. 90].

До своїх художніх висновків В. Г. Короленко підходив не лише використовуючи власний досвід. Працюючи над творами, він намагався одночасно використовувати в них останні наукові досягнення свого часу. Як приклад, соціологічні дослідження М. К. Михайловського та дослідження психолога та фізіолога В. Карпентера. Це було йому потрібно перш за все для того, щоб вирішити ті проблеми, які він ставить у своїх творах, поставивши художній твір на фундамент філософських, фізіологічних та соціологічних досліджень [1, с. 16].

Поряд із традиційно негативним контекстом сприйняття стану самотності як покинутості і відчуття власної непотрібності, В. Короленко демонструє і інший її бік. Щиру і поблажливу самотність людини, яка цілком здатна задовільнитися власного особою. З одного боку,вона не цурається інших, а неначе дозволяє оточуючим спілкуватися із собою [6, с. 118]. А з іншого, покинута людина, усіма забута, яка існує насамоті із самим собою, але при цьому зовсім не обмежена у своїх діях [3, с. 5]. Так само, із доволі незвичного боку, демонструється і відчуженість: через почуття приниження, яке може відчувати тільки людина із обмеженими можливостями, каліка, який інтуїтивно дізнається, що його вада навіює не лише співчуття, але і страх [6, с. 121]. Тому, «Сліпий музика» - це ще й спроба осмислення споконвічної проблеми взаємодії суспільства і людини з обмеженими можливостями. І через цю призму мислитель намагається розібратися і з самотністю та відчуженням.

Звичайно, що гуманіст В. Короленко виводить свого сліпого із темряви самотності: проникаючи у нещастя іншого, через чуже горе,він неначе прозріває, перенароджується заново. Так, письменник неначе виготовляє специфічні ліки від самотності і вони виявляються надиво простими: людське товариство, щирі і відверті стосунки зацікавлених один у одному людей. Про це він говорить, як про особливий дарунок долі, адже коли такий контакт втрачається, то потреба в усамітненні виникає сама по собі. У цьому

Г. Короленко залишається вірним своїм переконанням. В його розумінні страждання людини, її трагедія, спричиняються головно іншими людьми, ближніми, але аж ніяк не нею самою [2, с. 28]. Звідси і ставлення до самотності як до проблеми.

Хоча у самого Володимира Короленка самотності набагато менше аніж у героїв його творів. Здається, що він намагається її не помічати, бо не прагне звертати увагу на те, як зріє у людському серці глибока внутрішня трагедія. Він митець, який мислить категоріями соціального і дослідник, який має особливий талант відходити від занадто раціоналізованих тем. Попри все, у особі В. Г. Короленка ми маємо мислителя, який свого часу символізував новий тип людини і творця. Психологізм і реалістичність його творів дозволяють під новим кутом поглянути на проблеми людини, суспільства, самотньої особистості. Його завжди характеризувало прагнення зрозуміти внутрішній світ особистості, в усій своїй складності і еволюційності. Тому, визначаючи характери своїх героїв, письменник часто співставляє їх внутрішній світ і зовнішні риси. В. Короленко той мислитель, який на собі відчув гіркоту самотності і біль несправедливості, але при цьому завжди вірив у добро і недоторканність людської гідності.

короленко філософський самотність

Список використаних джерел

Аверин Б. Личность и творчество В. Г. Короленко / Борис Аверин И Короленко В. Г. Собрание сочинений в 5-ти томах. - М.: Художественная литература, 1989. -Т. 1.- С.5-22.

Айхенвальд Ю. Силуэты русских писателей / Юлий Айхен- вальд. - Берлин: книгоиздательство «Слово», 1923. - Т.З. - 303 с.

Короленко В. Г. Дети подземелья / Владимир Короленко И Короленко В. Г. Дети подземелья. Дневники (1917-1921). -Харьков: Фолио, 2013.-С.5-56.

Короленко В. Г. Дневники (1917-1921) / Владимир Короленко И Короленко В. Г. Дети подземелья. Дневники (1917-1921). - Харьков: Фолио, 2013. - С.59-444.

Короленко В. Г. О литературе / Владимир Короленко. - М.: Государственное изд-во художественной литературы, 1957. -715 с.

Короленко В. Г. Слепой музыкант / Владимир Короленко И Короленко В. Г. Повести и рассказы. - К.: Дніпро, 1984. - С.79-203.

Литературное наследство. -М.: Наука, 1973. - Т.84. -Кн.1. -С.355-380.

Овсянико-Куликовский Д. Н. Собрание сочинений. История русской интеллигенции (80-е годы и начало 90-х). - СПб.: изд-во «Общественная польза»; книгоиздательство «Прометей», 1911. - Т.9. -Ч.З.-268 с.

Скубачевская Л. А. Литература есть (и должна быть) самым демократическим из социальных явлений И Короленко В. Г. Дети подземелья. Дневники (1917-1921). - Харьков: Фолио, 2013. -445-462.

Размещено на Allbest.ru