Нові технології антропологічної невизначеності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 004:141.319.8

НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ АНТРОПОЛОГІЧНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Людмила Усанова

доцент кафедри філософії Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка, Полтава

Ігор Усанов

доцент кафедри філософії і політології

Полтавського університету економіки і торгівлі, Полтава

Досліджуються характеристики сучасного культурного простору та інформаційні технології його конструювання. Розглядаються парадокси ідентифікації в умовах суперечливих гуманітарних процесів, механізми впливу на людину та формування культури різноманітності й антропологічної невизначеності.

Ключові слова: ідентичність, інформаційні технології, кліпово - фрагментарне сприйняття, конфігуративне Я.

культура різноманітність антропологічний невизначеність

Исследуются характеристики современного культурного пространства и информационные технологии его конструирования. Рассматриваются парадоксы идентификации в условиях противоречивых гуманитарных процессов, механизмы влияния на человека и формирования культуры разнообразия и антропологической неопределенности.

Ключевые слова: идентичность, информационные технологии, клипово - фрагментарное восприятие, конфигуративное Я.

Thе characteristics of the modern cultural space and information technologies of construction are investigate in the article. Is considered the paradoxes of identification under a contradictory humanitarian processes, mechanisms of impact on a person and create a culture of diversity and anthropological uncertainty.

Key words: identity, information technology, clip-fragmented perception, configurative I.

Питання про життєві орієнтири в постсучасній дійсності виводить на проблему співвідношення новітніх технологій інформаційного супільства з духовними, гуманістичними цінностями. Очевидним є те, що реальність початку XXІ ст. настільки «віртуалізувалась», що образ людини розмивається в безкінечному потоці симулякрів на екранах телевізорів і моніторах комп'ютерів, аксіологічні пріоритети зазнають суттєвих змін, а світоглядні позиції системно переформатизовуються.

Сучасні культурні процеси описується в термінах філософії постмодернізму і визначаються принципами множинності, децентрації, фрагментарності, невизначеності і мінливості, які відображають формування культури різноманітності і полісемантичності. Для неї є характрним подолання «універсальних» схем мислення та утвердження індивідуальних підходів, поглядів, принципів, що суттєво змінює соціальні процеси самоідентифікації особистості.

Актуальність обраної теми обумовлена специфікою культурного простору нового суспільства, його особливою технологічною базою, яка не просто впливає на життя людини, форми її соціалізації, а задає абсолютно інші моделі поведінки та способи діяльності.

Особливості соціального буття людини в постіндустріальному інформаційному суспільстві (суспільстві «третьої хвилі») стали предметом аналізу багатьох зарубіжних і вітчизняних дослідників. Серед них роботи У. Бека. З.Баумана, Е.Гідденса, М. Громико. Д.Іванова, В.Іноземцева, М.Кастельса, О.Панаріна, В.Тарасенка, Е.Тоффлера, та багатьох інших. При всій різноманітності підходів і смислових акцетів вони виділяють певні загальні тенденції утвердження нового соціально-культурного простору иа його антропологічних вимірів. Зокрема, «розколотою цивілізацією» характеризує його В. Іноземцев, посилення локалізаційних тенденцій підкреслює З. Бауман, Т. Фрідман пророчив формування плоского світу в результаті глобального процесу вирівнювання, тощо.

На наш погляд, розуміння загальних соціальних тенденцій потребує дослідження не тільки суті сучасних технологічних трансформацій, але і їх неоднозначного і навіть суперечливого впливу на соціалізацію і формування людини, що вимагає нових підходів і поглибленого осмислення. Тому метою статті є дослідження суперечностей інформаційно-комунікативного простору та їх вплив на гуманітарні процеси. З неї слідують наступні завдання: розглянути основні теенденції сучасного світовідчуття; виявити особливості сучасного мислення (кліповість, мозаїчність, оперативність); проаналізувати парадокси «переформатування» людського буття в умовах нової технологічної реальності.

Як зазначає Е. Тоффлер, «прихід суспільства «третьої хвилі» якісно змінює проблему ідентифікацій, які стають все більше короткотривалими, оскільки люди приймають чи відмовляються від якихось компонентів своїх ідентичностей значно швидше, ніж будь-коли» [5, с. 269]. На його думку, замість довгих «ниток» пов'язаних між собою ідей, сьогодні ми маємо справу з новими образами і уявленнями - «бліпами» інформації; короткими повідомленнями, оголошеннями, командами, заголовками новин, фрагментами пісень чи віршів, коллажами і т.п., які часто не узгоджуються зі схемами і не піддаються класифікації - частково тому, що вони не укладаються в старі категорії, частково тому, що мають плинну, нелогічну форму. Е.Тоффлер вважає, що в таких умовах людина «третьої хвилі» почувається вільнішою, оскільки їй не потрібно прагнути втиснути нові дані чи обставини в усталені рамки, спираючись на наявні моделі ідеальної реальності. Навпаки, людина прагне влаштувати усе на власний розсуд, знову і знову придумуючи прийнятні для себе моделі, вона відкриває для себе нові можливості розвитку індивідуальності, але з іншого боку, цей постійний пошук лягає тягарем на людину масового суспільства [6, с. 344].

Відмова від жорсткого доктринального монологізму, руйнування системи символічних протиставлень та бінарних опозицій уможливлює формування культури як багатомірної структури, де здійснюється перехід від позицій класичного антропоцентричного гуманізму до гуманізму універсального, виміри якого охоплюють людство, природу, всесвіт. Прагнучи звільнитись від обмежень «епохи онтотеології» (Ж.Дерріда) філософії «присутності» нова філософія деконструює такі складові компоненти світогляду, як «Бог», «Я», «мета», «смисл», «реальний світ» з метою формування постсучасного світовідчуття, здатного до нової єдності наукових, релігійних, філософських інтуїцій. Подібні зміни носять глобальний характер, оскільки, «інформаційна система дозволяє в кожен момент часу оперувати в масштабах всього світу», - зазначає М.Кастельс [2. с. 37].

Це спричиняє ускладнення всієї діяльності людини, формування складних систем соціальних взаємодій, появу нових форм соціальної діяльності, наприклад електронна комерція, дистанційна освіта, телемедицина, тощо. Зупинимось на деяких аспектах трансформації суті освітніх процесів в умовах інформатизації, оскільки вона є одним із визначаючих чинників формування гуманітарних пріоритетів. Система освіти суперечливих рис, змінюються не тільки засоби отримання знання (чи інформації?), але і його зміст і характер. Якщо говорити про знання, то воно онтологічно укорінене, персонально продумане і осмислене, а тому має глибину і носить фундаментальний характер. Інформаційні ж потоки носять безособовий характер, а тому інтернет - спілкування відбувається або як безособовий обмін блоками інформаційних текстів, або як технічна взаємодія в межах певного алгоритму. «В таких текстах не йдеться ні про онтологічність, ні про істинність, тому що вони в принципі спрямовані на інше - на деонтологізацію світу знань і знань про світ» [1, с. 177].

Звичка до швидкісних інформаційних потоків суттєво трансформує сам спосіб мислення, яке стає кліповим і хаотичнішим, що порушує здібність зосереджуватися на певному ідеальному об'єкті, та й саму здатність до уяви, ідеалізації, рефлексії, розуміння, в тому числі і розуміння іншого. «... Нова образність чинить опір класифікації, будучи упакована в досить химерні, швидкоплинні і роз'єднувані форми» [3, с. 154]. Людину змушують навчитися робити і формувати власні ланцюги комунікації із досить строкатого інформаційного матеріалу, який потребує не аналізу, а вміння вдало ним оперувати. Цей конфлікт знання й інформації проявляється також в тому, що незважаючи на культивування культурою плюралізму думок, людині все важче будувати проблемну комунікацію, слухати і чути іншу думку. Серед причин можна вказати те, що така комунікація передбачає живе спілкування, яке сьогодні втрачає свою цінність. З іншого боку, візуальна картинка, пропонована ЗМІ, часто служить переконливим аргументом за принципом «бачив, отже реально існує» і не потребує додаткового осмислення.

Кліпово - контекстуальне сприйняття переважно орієнтоване на пошук правильної відповіді у світі, де уже усе відомо, потрібно тільки правильно зорієнтуватися. Достатньо розгадати алгоритм, а далі справа техніки (швидкість обробки інформації. Як зазначають фахівці, отримуємо дивний парадокс: росте ерудованість, широта проінформованості, але зменшується знання, його глибина і осмисленість. З цього можна зробити ще один парадоксальний висновок стосовно ілюзії самостійності мислення. З одного боку, самостійний відбір фрагментів і конструювання світу і себе, а з іншого, - ця самостійність можлива тільки в межах певної системи, в якій сьогодні немає попиту на самостійне мислення. Щоправда, є його імітація в практиках відбору інформації, вибору продукту споживання, власної зовнішності і навіть статі.

Ще однією проблемою сучасного духовно-інформаційного простору є вміння орієнтуватися у змісті інформації, методах її відбору і способах захистити себе від її необмеженого впливу. Як уже зазначалось, формується і набуває поширення нова реальність - «екранна» культура, яка створює новий світ - віртуальну реальність, де важко розрізнити ілюзію і дійсність, що створює серйозні соціально-психологічні проблеми.

Віртуальна реальність є самостійною і автономною реальністю, яка існує лише в часових рамках в непрестанному процесу породження та підтримки існування. Її осмислення грунтується на введенні поліонтичної парадигми (визнання множинності світів і проміжних реальностей), яка відкидає лінійний детермінізм і жорстку заданість. Реальність з одномірної, лінійної перетворюється на складну, множинну. Поліонтичність реальності полягає у визнанні існування двох чи більше типів онтологічно самостійних реальностей, що не зводяться одна до іншої, які співіснують ієрархічно чи незалежно одна від іншої, хоча не виключається можливість їх взаємодії. Складність буття як множинність реальностей робить життя людини ущільненим й інтенсивнішим, задає широкий діапазон вибору, симулюючи таким чином «реальну» діяльність.

Вплив інформаційного простору, який характеризується пластичністю, динамічністю, глобальністю, проявляється у зростаючій напрузі внутрішнього життя людини, оскільки вимагає від неї самовизначеня у взаємовиключних ролях. Як вважає З.Бауман, на зміну «довгострокової ідентичності» приходить «короткострокова», а криза ідентичності в таких умовах стає нормою.

Говорячи про проблему процесів ідентифікації М.Кастельс пропонує таку їх класифікацію, що включає три її види: «ідентичність узаконююча, ідентичність опору і проективна ідентичніст» [2, с.339]. Ідентичність узаконююча проводиться пануючими суспільними інститутами для розширення й упорядкування свого домінування. Ідентичність опору проводиться тими соціальними гравцями, які перебувають у стані «вигнаних» логікою й характером узаконених в даному суспільстві домінувань. Проективна ідентичність полягає в конструюванні соціальними гравцями, виходячи з доступного їм культурного матеріалу, нових ідентичностей, які змінюють їхні суспільні позиції, що сприяє зміні всієї соціальної структури. Включена в сучасний інформаційний простір така ідентифікація ускладнюється, оскільки реальна й віртуальна ідентичності частіше всього не збігаються.

Людина, позбавлена реальної укоріненості, змушена конструювати ідентичність із калейдоскопу пропонованих фрагментів. Виникає таке собі конфігуративне чи модульне «Я», ситуативно задане і ні від чого незалежне. Така собі ілюзія самодостьатності і креативності. З одного боку, збільшення контактів зі світом сприяє більш ефективному використанню людиною своїх можливостей. З іншого, - це призводить до ускладнення людських контактів, коли все важче знайти людину, яка б мала подібні погляди, оцінки, думки. Невпинна перебіливість у суспільних відносинах веде до хитких, ненадійних взаємин, чи до їх відсутності взагалі. При усій різноманітності та мобільності засобів комунікацій людині загрожує самотність - зворотній бік самодостатності та самостійності.

Глибокі зміни проявляються в усіх сферах соціального життя, їх підгрунтям є заміна централізованих вертикальних ієрархічних структур на гнучкі мережеві типи організації, пристосовані до швидкої зміни та інноваційного оновлення. В культурному просторі вплив таких систем проявляється у взаємопроникнені культур, що відкриває кожній спільноті нові можливості для самоідентифікації і розвитку своєї унікальної культури. Але з іншого, - глобалізація породжує розмивання національних і політичних меж, уніфікацію культур, що відбувається частково за рахунок утворення глобальних конгломератів в області інформації і комунікації. Зворотнім боком цих процесів є поява форм культурної агресії з боку більш розвинених країн, небезпека втрати культурної і національної самобутності, включаючи самобутність мовну, відбувається нав'язування людству споживчих потреб і смаків.

У соціальному просторі, дискредитація цілого, розкладання його на частини і виявлення їх неузгодженості, ситуативне виривання частин формують «конфігуративне» суспільство, де тисячі меншин, багато з яких тимчасові, утворюють абсолютно нові, короткотривалі моделі [3, с.162]. Відбувається міноритизація ( від англ. мinority - меншість) політики. Електорат як однорідна маса, що розподілялась на більшість і меншість вздовж єдиної осі «праві - ліві», заміщується конгломератом меншин, для яких головним в політичній боротьбі є право на альтернативний спосіб життя, яке може мати й інфантильно - пасивний характер, і радикально деструктивний.

Людина через доступні віртуальні практики отримала нові можливості демонструвати «власну позицію», яка часто полягає у «вільному» ігноруванні тої дійсності, яка її реально не влаштовує, «маленька людина» з об'єкту чужої волі перетворюється в суб'єкта неучасті. Як називає їх Панарін «дезертирів соціуму, які відмовляються нести тягар соціальної дисципліни і обов'язку в усіх їх проявах... їх індивідуалізм носить інфантильно - безпомічний, саморуйнівний характер» [4, с.27]. Складається досить непроста ситуація, коли такі бажані практики звільнення, з одного боку, виступають розтаванням з усіма соціальними і національними зобов'язаннями, з іншого, - означають відлучення від усіх попередніх культурних здобутків і цінностей. Як результат, перспективами культури «звільнення» тає культурна «всеядність» як толерантність, аксіологічна байдужість як загальноприйнятість, креативність як імітація змістовності, доступність як прихована відсутність, тощо.

Підсумовуючи зазначимо, що сучасні трансформаційні процеси, з одного боку, розкріпачують особистість, звільняють її від жорсткої залежності від певного середовища, відкривають можливості вибору життєвої стратегії. З іншого, - суспільстово, що формується, ставить індивіда перед проблемою внутрішнього самовизначення, побудови власної ієрархії цінностей. Тому одними сучасне суспільство розглядається тим середовищем, де метаісторичні наративи про цінності, добро й зло, соціальну справедливість і відповідальність позбавлені значення. Для інших - це суспільство індивідуалістів, що вільно конкурують між собою. Питання самовизначення стає провокативною задачею, яку кожен мусить розв'язати, не зважаючи на те, що результатом може стати чи то безкінечний пошук без певних пріоритетів (прагнення чогось новенького), чи то зсування до могологізму й уніфікації, головне - атомізація у самоідентичності самозванства, у нескінченій вільній безвиході від власної самості.

Процес глобалізації породжує протиріччя між глобалізацією світу і самобутністю (ідентичністю) конкретної спільноти, між нівелюючим технологізмом віртуального простору і присутністю в ньому малих груп, що претендують на збереження локальної автономії та ідентичності.

Завдання людини полягає в тому, щоб знайти своє місце в цій мінливій і конфліктній соціальній реальності, яка породжує ситуативну ідентичність чи конфігуративне Я. Така мозаїчність Я викликає зацікавленість, але не може стати точкою опори, породжуючи антропологічну невизначеність. Втім, пошук певної суперпозиції відбувається на тих самих телеологічних засадах, що і дві тисячі років тому, а відтак вносить надію якщо не суспільного, то особистісного виходу із лабіринту цієї очевидної невизначеності.

Література

1. Громыко Н.В. Интернет и постмодернизм - их значение для образования // Вопросы философии. - 2002. - №2. - С.175 - 180.

2. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура/ Пер. с англ. под науч. ред. О.И.Шкарутана. - М.: ГУ ВШЭ, 2000. - 608с.

3. Носов Н.А. Виртуальная реальность / Н.А.Носов // Вопросы философии. - 1999. - №10. - С.152 - 164.

4. Панарин А.С. Постмодернизм и глобализация: проект освобождения собственников от социальных и национальных обязательств // Вопросы философии. - 2003. - №6. - С.16 - 36.

5. Тоффлер А. Раса, власть и культура // Новая технократическая волна на Западе. Антология. - М: Прогресс, 1986. - С.267 - 274.

6. Тоффлер Е. Третя хвиля / з англ. Пер А.Євса. - К.: Всесвіт, 2000, - 480 с.

Размещено на Allbest.ru