Медитація як філософський феномен або жива філософія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Медитація як філософський феномен або жива філософія

Одне з можливих визначень філософії звучить як любов до мудрості. Слід зауважити, що любов як слово, поняття є лише логічнім елементом суджень та умовиводів, які нічого не демонструють. Як кажуть на Сході «від слова халва у роті солодко не стане». Саме так не може бути словесним переказом музичний твір який до речі і є можливим рівнем становлення-бування будь-якого з найвищих переживань таких як радість, свобода, безмежність та знову таки любов. Отже саме мудрістю не словесної форми, а саме форми трансперсонального «Я» - Духу є глибокий медитативний феномен що має фактичний онтологічний статус. Для Піфагора, Платона, Плотіна, Кузанського, Спінози, Шопенгауера, Шеллінга та інших «Я» - форма яка стає захопленою феноменом музики набуває статусу трансцендентного екстазового пік-переживання. Такі переживання позачасовості та всеєдності є сходинками до філософської мудрості.

Віддаляючись від людського досвіду, філософія відчужується від життя і обертається в стерильному світі абстрактних понять. На думку Говінди саме ця її тенденція до прогресуючої інтелектуалізації та концептуалізації зменшила інтерес до філософії в наш час, в той час як психологія з її підкресленням ролі людського досвіду зайняла місце філософії і почасти навіть релігії. Спираючись на наукові факти і методи, філософія не може бути гарантом істини бо такі принципи як логічна дедукція тощо відносяться до того ж вторинного виміру часу. Абстрактне міркування завжди призводить до крайнього і одностороннього результату, редукуючи проблему до деякого числа жорстких понять і ідеологічно непроникних блоків. На думку Говінди, переносячи у штучну площину, мовчазне припущення, що світ, який ми побудували в нашій думці, є саме той світ, який ми сприймаємо в житті, не кажучи вже про світ «як такий», є головним джерелом помилки. Світ, який ми сприймаємо, включає в себе світ нашої думки, але зворотнє невірно, тому що ми живемо в кількох вимірах, лише одним з яких є інтелект, здатність мислення і міркування. Протокольність емпіричних досліджень у практичній філософії та психології виглядають псевдонауково, імітовано.

Саме тому мета цієї статті - спроба глянути на проблематику медитації як спосіб «живої філософії».

Медитація дає розуму людини прийти до найбільшої таємниці. Вона розкриває самість, серце, долаючи часову та просторову нескінченність. Будь які спроби доктринального виправдання зайві, бо шлях простої та безпосередньої міцної прихильності істині, яка перебуває в потаємних глибинах нашого єства є основним у японському буддизмі: «головним в дзен - зіткнутись з глибинними рівнями нашого єства, та зробити це самим безпосереднім чином, не використовуючи нічого що у зовнішньому та проміжному. Тому дзен відкидає все, що може бути названо залежністю від зовнішніх авторитетів» [1, с. 164]. Самість або свідок є тим що відкриває розуму велику таємницю життя, нескінченного всередині, вічне всередині ефемерного, - це почуття подиву, яке Сократ назвав відчуттям філософа і початком філософії.

Бути або не бути, чи чому не бути нічому? «Я» з його примарним запитуванням де воно і як? Відповідь лише у сфері переживання далеко за межами слів. Парадокс фізичного мікрокосму - частка й хвиля одне й теж, отже є та не є! «Я» як пульсуюча частка-хвиля постійно змінюючи форми втілення-збування набирає обертів…символізуючи собою нескінченність скінченності і таке інше. Перебуваючи у полоні трансцендентальних апріорних форм досвіду розум відмовляє собі у спроможності фіналізуватись (вічність нескінченність позачасовість). Так, на думку Говінди важливо усунення або зцілення нашого розуму зі старою колії звичного мислення на новий безперешкодний шлях мислення і відчуття, без перешкод з боку егоцентричного упередження, подвійності таких суперечних понять, як буття і небуття, «я» і «не я», вічність і не вічність, одне і інше, існування та не існування. Звичність, в яку розум потрапляє і в полоні якої він залишається, в результаті чого він ніколи не може змінити напрямок і ніколи не отримує іскру великої таємниці не подвійності, яка на філософській мові Махаяньського Буддизму називається шун'ята (порожнеча, спустошеність від всіх концептуальних позицій) і яка, так само, як і Сократове почуття подиву, відкриває нові небачені виміри свідомості і духовного дослідження. Продовжуючи аналіз важливості глибинного філософського входження в стан надособистісного переживання подив у Плотіна викликає стан німоти і відмови від словесного коментування. Применшуючи досконалість так званого «знання» яке частково або повністю втрачає своє значення, якщо зникло почуття подиву, Говінда додає: що епістемологічні досягнення когнітивних потуг, втратили цю здатність, є порожніми та дрібними. плоскими вченнями, незважаючи на їхню наукову термінологію та їхню псевдофілософську неупередженість, яка протягнута під прапором логіки та об'єктивності. «Філософія або релігія, яка прагне позбавити людину вродженого у неї почуття подиву, намагаючись пояснити все на світі або відкидаючи все, що не піддається поясненню, є не що інше, як штучна конструкція інтелекту, і як така вона ніколи не буде здатна вплинути на життя або керувати ним, а буде тільки слугувати перешкодою йому. Це глухий кут, це річка, що втрачається в пісках. Тому що це не справа ні філософії, ні релігії - пояснювати світ; їхня справа - надати йому глибину та сенс і - що найважливіше - з'ясувати місце людини в ньому» [232, с. 2]. Саме засноване на визнанні реальності, яка перевершує сферу логіки і не має нічого спільного з метафізичної спекуляцією, подив викликає тотальне оніміння перед невимовним не дозволяє тим, хто випробував його, піддаватись словесному обговоренню і віддаватися спекуляціям. Про це можна спробувати тільки повідомити (не продемонструвати) за допомогою уподібнень, символів і парадоксів, тому що це єдині форми, які здатні протистояти розчленовуванню скальпелем інтелекту та примертвляючої дії догматичної думки.

Натрапивши на почуття подиву наш інтелект визнає себе обмеженим і кінцевим інструментом інформації та вираження, призначеним для певних практичних цілей. Повнота у якій опиняється наше єство непомітно нівелює присутність так званого розсудку з його апріорними формами поступаючись надособистісним трансперсональним «Я» формам, що є формами Духу а не логіки. Вони є глибоким трансцендуванням, шануванням таємниці, яку можна пізнати, але ніколи не можна розкрити, тому що вона занадто велика (безконечна свідомість) і тому не може бути показана в усій своїй повноті. занадто тісно взаємопереплетена і не може бути вихоплена окремо, занадто тонка і нематеріальна і тому не може бути явлена при яскравому світлі дня. Концептуально об'єктивуючи особистісний, суб'єктивний досвід, ми створюємо бар'єр між переживанням досвіду і досвідом і тим самим руйнуємо їхню нероздільну єдність, створену під час натхненної кульмінації медитаційного процесу. Навіть просоночний стан споглядання легко руйнується від будь-якої спроби додати об'єктивну рису. Стан згасання тотального споглядання не керований ніякими спробами вольового зусилля, зникає протягом хвилини. З власного досвіду на жаль не можливо поділитися з ближнім таким самим переживанням. Не варто зазіхати на психодолічні засоби, а виявити самостійну можливість для таких трансцендувань чи надособистісних форм «Я» перебьомуваючи у терпінні та наполегливості. Для багатьох почуття подиву є те, що надає глибину нашому досвіду або баченню світу. Це духовний вимір глибини, це простір, необхідний для розкриття і зростання нашого розуму. Це ґрунт, поза яким досвід свободи був би неможливий; це простір психічного дихання, без якого наша душа задихалася б. Це стартова точка будь-якої духовної діяльності, неодмінна умова всіх внутрішніх рухів і творчих емоцій, розчинник будь-якої туги, зашкарублості всередині нас. На думку Плотіна, потреба в духовному відродженні уможливить побачити світ новим поглядом, замінить затверділу і фіксовану форму, яка належить царині смерті. «Подібно оку і наш дух, коли закриє свій погляд від усіх звичних йому предметів і цілком зосередиться в собі самому, хоча і він може, не бачачи нічого, побачити щось - побачити не те відбите світло, яке притаманне всьому, що знаходиться поза ним, але світло саме по собі у всій його чистоті, побачити його, коли воно не ззовні, а всередині нього самого раптово з'явиться і осяє його» [177, с. 3]. Для розуміння цього наша душа може стати гідною такого споглядання, відмовившись від будь-якого зваблювання тими речами, якими ще спокушаються інші душі, внутрішньо зосередившись з такою енергією і повнотою, щоб в її свідомість не втручалися і не турбувало її не тільки тіло зі всіма що відбуваються в ньому рухами, але і ніщо навколишнє, щоб для неї все стихло: і земля, і море, і повітря, і саме величне небо. І в такому стані душа нехай уявить собі, як все це застигле, мертве нерухоме щось ніби звідкись ззовні пронизує, наповнюється всюди поширюється Душею, яка висвітлює цю мляву масу подібно до того, як промені сонця просвічують темну хмару, золотячи її краї [3, с. 124]. На думку Говінди, наше відпадіння від глибокого єдності внутрішнього і зовнішнього світу, залишає одне «духовним», а інший лише «матеріальним» та в кінцевому рахунку ілюзорним. Тому призначення медитації полягає в тому, щоб знову об'єднати внутрішній і зовнішній світи замість зречення від одного з них заради іншого. Медитація - не втеча від світу, а спосіб більш глибоко поглянути на нього, не затьмареного упередженнями або звичками, які роблять нас сліпими до оточуючих нас чудес і глибоких таємниць. В релігії та філософії концепції єдності, універсальності, нескінченності, безмежності, безформності, порожнечі, незмінності позачасовості, вічності і тому подібні однобічні абстракції суто концептуального зразку стали вищим досягненням і відмітною ознакою інтелектуальної духовності, яка намагається ізолювати їх від додаткових концепцій: різноманітності, індивідуальності, форми, матеріальності, руху в просторі і часі, зміни, зростання, трансформації, які були знецінені і зневажені як якості нижчого порядку і як заперечення остаточної реальності, які за висловом Говінди є «прикладом словесного мислення і логічного раціоналізування, далекого від розуміння реальності, від природи реальності, яка може відповідати високим вимогам вимірам як спроба ізолювати позитивний полюс електричного або магнітного поля від негативного» [2, с. 122]. Медитація, за допомогою якої ми намагаємося звільнитися від емпіричного світу, застосовуючи методи аналітичного мислення та інтелектуального аналізу, все більше втягує нас в цей світ, тому що замість зміни спрямованості нашого розуму, ми, навпаки, концентруємо всю нашу увагу на явищах даного світу, посилюючи і без того ілюзорну концепцію еgо. Аналіз емпіричних явищ не звільняє нас від основної претензії сприймати їх як реальність і досягає мети лише тоді, коли позбавляє їх значущості, але, осягаючи їхній умовний взаємозв'язок, він не отримує при цьому будь-якого позитивного просвітлення кінцевої природи явищ.

Аналізуючи елементи тіла та його складові частини ми створюємо штучні класифікації, які повністю ігнорують їх органічну єдність і довільно заперечують духовні сили, які творять, формують і підтримують його. Тому таким абсолютно помилковим методом ми не збагнемо тіла і всіх його функцій, зводячи його до стану грубої матерії, а себе до стану глупоти, заплутавшись у ще більш примітивному матеріалізмі. Така ж ситуація з аналізом наших розумових функцій де успіх в розчленуванні і об'єктивізації деяких феноменів, не звільняє від них, а тільки позбавляє їх спонтанності і значення всередині великих рамок свідомого розвитку. Так ми отримуємо зворотній результат, тобто посилення тих функцій інтелекту, які сподівалися подолати. Тому медитація є більш не пошук інтелектуальних рішень або аналіз світських явищ світськими засобами - що виявило б лише рух по колу, - а прорив з цього кола, відкидання звичних шляхів нашого мислення для того, щоб «досягти іншого берега» Однак медитація має відношення не тільки до розуму, а й до всієї людської істоти, включаючи її тілесні функції і діяльність. Отже, перший крок у напрямку до медитації полягає в з'ясуванні ситуації, в якій ми знаходимося. Медитація означає багато речей: вона означає поворот всередину; вона означає спокійне спостереження, рефлексію і усвідомлення самого себе; медитувати - значить усвідомлювати свідомість, стати неупередженим спостерігачем потоку мінливих думок, відчуттів, потягів і бачень, до тих пір поки ми не розпізнаємо їхню природу та їх джерело.

Однак наше абстрактне мислення бажає мати єдність без різноманітності, нескінченність без чого-небудь кінцевого, вічність без зміни, універсальність без індивідуальності, порожнечу без форми, субстанцію без якості, енергію без матерії і розум без тіла. Воно не здатне зрозуміти, що єдність безглузда без різноманітності або нескінченність безглузда без кінцевого; що універсальність може бути випробувана тільки в індивідуумі і що, з іншого боку, індивідуум запозичує свій сенс і цінність завдяки осягненню універсального заднього плану і взаємозв'язку з універсумом. Інакше кажучи, універсальність та індивідуальність - не взаємовиключні або несумісні поняття, а нероздільні полюси або аспекти однієї і тієї ж реальності. Ми не можемо досягти універсальності шляхом заперечення або знищення індивідуальності. Поки у нас є ілюзія постійного, незмінного і окремого его, ми протиставляємо себе самій природі життя, тому що життя означає рух, зміна, зростання, трансформацію, розгортання і інтеграцію в усе більш осмислені форми реальності.

Але інтерпретації, засновані на інтелектуальному аналізі ментальних образів і архетипових символів, так само незадовільні, як словесний опис музики або опис квітів сліпій людині. Мова слів, на якому заснована наша інтелектуальна діяльність, і мова символів, які поєднують видимі, чутні і емоційні риси і за допомогою яких виражає себе наша більш глибока свідомість, сутнісно два різних способи вираження і свідомого осягнення. Один заснований на більш-менш фіксованій одновимірній концепції з двомірної логікою («або-або»), інший - на більш-менш текучих багатовимірних образах з відповідно багатовимірної логікою. Сфера бачення і сфера думки можуть частково перекриватися, але вони ніколи не збігаються. Більш високий вимір містить більш низький, але не навпаки. За Говіндою, медитація повинна вийти за межі словесного мислення, за межі мислення в поняттях; вона повинна охоплювати все єство людини, тобто не тільки її інтелект, але також її відчуття, її бачення, її емоційну і інтуїтивну здатність. Ті, хто намагається відкинути геть свій інтелект (зазвичай це роблять ті, хто ніколи не мав його), так само помиляються, як і ті, хто намагається уникнути яких би то не було емоцій, зазвичай це роблять ті, хто боїться поглянути їм в обличчя. Тільки якщо серце і розум знаходяться в єднанні, може зрости справжня інтуїція. Однак мова інтуїції - це мова символів, які подаються у формі внутрішніх бачень, оскільки бачення замінює причинний, обумовлений часом зв'язок різних аспектів багатовимірного об'єкта або процесу, які можуть бути схоплені думкою тільки один за іншим, тобто у часовій послідовності, одночасним усвідомленням усіх головних аспектів розглянутого символу, в узгодженні з планом, на якому він випробовується.

Наприклад у Буддизмі, медитацію можна найкраще визначити як «подолання зовнішнього сприйняття на користь внутрішнього усвідомлення». Якщо ми сприймаємо наше тіло в його зовнішній матеріальній формі або виявленні, то ми маємо справу з об'єктом серед інших об'єктів зовнішнього світу. Ми можемо розібрати його на частини, аналізувати його, розкласти його на хімічні або молекулярні складові частини або спостерігати його у пристрої і виміряти електричні імпульси, що діють в ньому. З цієї виключно наукової точки зору ми можемо повністю відокремитися від нашого тіла і декларувати нашу духовну незалежність шляхом заперечення будь-якої відповідальності за наше тілесне існування.

Усвідомлюючи себе внутрішньо-тілесно, ми більше не маємо справу лише з матеріальним об'єктом, річчю серед інших речей; ми стикаємося з живим організмом, який, згідно з вченням Будди, є продуктом нашого розуму, базових тенденцій нашої свідомості, здобутих протягом багатовікового розвитку і підтримуваних або модифікованих теперішніми діями та думками. Так, наше тіло є формою матеріалізованої свідомості. Але так як ця свідомість має нескінченне минуле, вона з необхідністю є конденсатом всіх універсальних сил та законів, сфокусованих в процесі індивідуалізації і простягнених через незліченні втілення по лінії властивих їм імпульсів до зростаючого усвідомлення і розкриттю якостей, сил і дослідів, накопичених в нашій глибинній свідомості. Так як і Спіноза вважаючи інтуїцію вищим родом пізнання, а блаженство станом свідомості, буддистські практики параміт також пропонують дістатись до блаженства нірвани просуваючись через рівні досконалості параміт: «Щоб звільнитися від сансари, необхідно усунути незнання. Воно усувається за допомогою Праджні. Її ж реалізують завдяки дхьяні, а дхьяну - завдяки моральності» [366, 6].

Протиставлячи теплу емоцій концептуальне розуміння на думку Говінди, ми захоплюємося силою істини при яка інтелектуальне розуміння робить установкою суб'єктивного ставлення, в якому сприйманий об'єкт залишається поза суб'єктом. Емоційна динамічна позиція, рухається разом з суб'єктом в одному і тому ж напрямку до того моменту, поки вони не стануть єдиними. Цей рух є акт духовного сприйняття, об'єднання з предметом нашого споглядання, що веде до внутрішнього, великого синтезу всіх духовних, розумових, емоційних і фізичних якостей людини. Цей стан цілісності. У цьому стані теплота емоцій перетворюється в рівень натхнення.

Вплив поезії глибше впливу прози, бо поетичний ритм породжує більш високу єдність і ослабляє пута нашого розуму. Але вплив музики глибше впливу поезії. Музика виводить нас за межі значення слів і вводить в стан інтуїтивного сприйняття. Тому ми повинні розуміти і усвідомлювати незадовільність пояснення через слова та інтелект, в яких є трохи більше ніж просто підготовка для більш ґрунтовних форм досвіду, так само як теоретичне знання основ гармонії ніколи не замінить задоволення або творчість музики. З музики ми знаємо, що гармонія - це той приклад досвіду, де сплетені воєдино закон і свобода, де губляться їх протилежності. Для музиканта немає примусу в законах музичної гармонії. Навпаки, чим більше йому вдається дотримуватися їх, тим більше в ній з'являється свободи вираження. Він не раб закону, але Майстер, тому що при осягненні його він став з ним єдиним, все його єство стало його досконалим виразником. Знання допомагає виявити закон, але далі він стає інструментом дійсного самовираження і духовної свободи. І лише озираючись назад, ми можемо згадати, що колись він був для нас законом.

Говорячи буддійською мовою, карма втрачає свою силу і руйнується в світлі вчиненого Знання. Поки карма діє як сила непросвітленого минулого, вона виступає як «рок», проти якого безуспішно боротися. Але в момент інтуїтивного просвітлення все хитросплетіння причин і наслідків сприймаються ясно. У цей момент Просвітлений стає майстром закону, художником, виразником волі перетвореного закону. Таким чином, не справа філософії вирішувати, що є дійсною характеристикою світу - детермінізм або індетермінізм, - оскільки немає ніякого «або-або», немає ніяких двох можливостей, в рамках яких потрібно винести рішення або одну з яких потрібно вибрати, а є тільки два боки одного і того ж явища. Проблема полягає лише у встановленні зв'язку між цими двома сторонами.

Якщо логік не може поєднувати ці дві сторони нашого досвіду в своїй картині світу, іншими словами, якщо він знаходить це несумісним з законами логіки, тоді він доводить лише те, що його логіка не придатна для того, щоб мати справу з реальністю. Тому що тут ми повинні мати справу з самою безпосередньою формою реальності, найбільш фундаментальними фактами людського досвіду, які ні філософія, ні релігія не наважаться ні заперечувати ні знехтувати:

Таким чином, медитація перетворюється з рефлексивного в інтуїтивний стан розуму, який може бути виражений в різних термінах, наприклад, «екстаз», «захоплення», «транс» та інше., причому кожен з них передбачає заперечення понятійного (концептуального) мислення і трансформацію в екзальтований стан трансцендентального переживання (тобто виходить за межі звичайного стану людської свідомості). ЗСС та зокрема трансперсональні «Я» - форми також є прикладною медитативною сферою четвертої так званої трансперсонльної психології. Надперсональні стани свідомості є також досить індивідуальними знаннями за змістом та переживаннями. (інтуїтивними)

Хоча в загальному випадку будь-яке знання є суб'єктивним, тобто заснованим на індивідуальному переживанні, спостереженні і асоціативному мисленні, ми все ж можемо назвати перший рівнень пізнання «суб'єктивним» в особливому або обмеженому сенсі, а саме остільки, оскільки виділяється переживаючий суб'єкт. Таким же чином другий рівень може бути названий переважно «об'єктивним», тоді як третій рівень являє єдність суб'єкта та об'єкта. «Суб'єктивно обмежене» знання пов'язано з швидкоплинними проблемами чуттєвої (тілесної) і емоційної сфер нашого існування. На другому рівні, заснованому на інтелектуальному знанні, виділяються об'єкти нашого сприйняття за допомогою абстрагування їх від сприймання суб'єкта (тільки в цьому відносному сенсі ми і можемо говорити про «об'єктивность» знання); цей рівень пов'язаний з проблемами науки і філософії, проблемами феноменального світу, який представляють як «об'єкти» і «концепції», тобто як матеріальні або ментальні даності, обмежені формою або визначенням.

Інтуїтивне знання, яке утворює третій рівень, вільне від будь-якої упередженості або дуалізму, воно подолало крайнощі виділення суб'єкта та об'єкта. Це - синтетичне бачення світу, переживання космічної свідомості, в якій Нескінченність не тільки умоглядно пізнається, а й реалізується. Хоча на кожному з більш низьких рівнів свідомості є щось, що вказує на ознаки що підштовхують до наступного більш високого рівня, все ж неможливо вирішити проблеми, що належать більш високому рівню знання, перебуваючи на нижчому щаблі свідомості. Так, наукові проблеми не можуть бути вирішені з емоційної точки зору, а метафізичні, що виходять за межі кінцевого, не можуть бути вирішені за допомогою законів тривимірної, тобто кінцевої, логіки, їх неможливо навіть висловити в поняттях, які незалежно від їх змісту представляють кінцеві одиниці, в іншому випадку неможливо було б застосувати до них закон тотожності і заперечення.

Чисто рефлективна та дискурсивна свідомість, за Говіндою, є або сприятливою, або несприятливою - тут розходяться шляхи, що ведуть до добра і зла, - тоді як інтуїтивна свідомість виключає несприятливі фактори, оскільки перебуває по той бік «добра і зла», подібно до досконаломудрого, до якого ці поняття більш незастосовні, бо його дії не супроводжується ілюзіями обмеженої самості.

Визначаючи чуттєву свідомість, Говінда надає їй виключного нейтралітету у якому вона стоїть по цей бік добра і зла, в якій ця різниця ще не виникла; вона чисто функціональна і позбавлена рефлексії, оцінки та самосвідомості. Звірі та діти самого раннього віку стоять по цей бік добра і зла. Але як тільки починається активне мислення, і ми, побачивши своє відображення в дзеркалі, перетворилися в «індивідуумів», свідомо які вирвалися з гамірного фону універсальних життєвих сил, в цей момент назавжди було втрачено повернення до «невинності», і залишився тільки рух вперед по шляху до його кінця, бо «життя», як і «час», є незворотнім процесом, і тільки дійшовши до кінця шляху, ми можемо звільнитися від його пут. Від пут такого «звичного й на надоїдливого» «Я» Щож воно таке оте «Я»? «Монахи, ці п'ять - лише імена, лише назви, лише умовне. Які [ж ці п'ять]? Такі: минулий час и майбутній час, простір та нірвана, індивід» [212, с. 6].

У мисленні ми досягаємо периферії нашої сутності, того пункту, де зникає остання відмінність, що розділяє два шляхи: Шлях до найглибшої свідомості, в універсальне і індивідуальне, які наповнюються і пронизуються найбільшою ясністю, писав Говінда, і шлях роз'єднаності, розщеплення поверхневої свідомості, шлях інтелектуального погляду в порожнечу, який: не має іншого кінця, крім самозвеличення і остаточного знищення. Тому мислення, хоча воно і не є вершиною медитації, все ж являє її основу, тобто саме те, без чого не може бути досягнута мета. Цей принцип має найважливіше значення, бо він визначає три форми свідомості: чуттєву свідомість на основі чуттєво-сприйманих об'єктів (зовнішніх стимулів), рефлективну або ментальну свідомість на основі мислимих об'єктів (репрезентація, концепція, ідея), і інтуїтивну свідомість на основі інтровертивної концентрації. Неможливість переконливого та достатнього словесного повідомлення робить цей досвід «для обраних» Великий майстер та знавець буддистської теорії та практики Д. Сибаяма писав: ««Майстер Мумон говорив: «Це як ніби німому приснився сон. З ним це було. І все». Людина може видати крик радості, але повноцінно передати словами цей досвід йому не під силу. Однак людські істоти - живі створіння, і, відштовхуючись від свого досвіду, вони природно висловлюють себе тим чи іншим способом. Але їх нова діяльність по самовираження вже не стримується старими, сталими концептуальними межами. Тепер вони живуть в творчому світі Бога, часто порушуючи правила здорового глузду і виробляючи свої власні творчі форми і методи. Про це Хакуін говорить в рядках 31 і 32: «[Побачивши істину] Власної природи, яка є не-природа, - / Ти вийдеш за межі кола логічних хитрувань». Він запевняє нас, що логічні або словесні зусилля тут марні. «Не-природа», зрозуміло, не означає її відсутності. Це вказівка на істину зовсім іншого порядку, в якій долається подвійність буття і не-буття. І саме тому немає ніякого сенсу застосовувати в цій області логічні міркування.» [122, с. 4].

Згадуючи, що об'єкт мислення не обов'язково повинен бути «інтелектуальним» об'єктом, наприклад, будь-яке абстрактне поняття, але може бути уявним поданням, наприклад образом Будди, як це поширено в тій чи іншій мірі в буддійських країнах. При цьому «мислення» включає не тільки понятійне, а й образне мислення і (як у випадку образу Будди) пов'язані з ним емоції поваги, відданості, шанування, подяки, які також приховують у собі величезні сили, які є, однак, перешкодою на шляху розгортання логічного або розумового процесу мислення. «Вірно, Дзен робить упор на пряме відчуття і відкидає просте інтелектуальне мислення, яке по суті своїй абстрактне та побічне… яке повело б тому в старе гріховне коло інтелектуального мислення та філософії» [213, с. 5].

І також немає протиріччя між свідомою концентрацією та інтуїцією, між спрямованістю і спонтанністю, між зібраністю думки і свободою від всіх обмежень. Фокусуючи розум треба знайти індивідуальність, необхідно спрямувати рух від нестабільної, хаотичної свідомості, схильної до чуттєвих вражень, емоцій і зовнішніх впливів до спрямованої, тобто до погодженої гармонізованої свідомості, котра володіє властивістю інтеграції всіх елементів свого сприйняття навіть в тому випадку, коли вона не спрямована на якийсь певний момент або точно окреслений об'єкт. Попри будь-які техніки та методи практики - медитація стається як і мислення, або не стається. При всій повазі до зусилля є ще й спонтанність та непередбачуваність. Як вдало помітив один з філософів про східну позицію, щодо метафізичних систем: - на жаль важко бути віслюком навантаженим книгами.

Джерела і література

онтологічний медіація філософський

1. Дайсэцу Тэйтаро Судзуки. МИСТИЦИЗМ: христианский и буддистский. Персв. с англ. - К.: «София», Ltd. 1996. - 288 с.

2. Говинда Анагарика. Творческая медитация и многомерное сознание // Лама Анагарика Говинда. - М.; Беловодье, 2006. -320 с.; ил.

3. Плотин. Эннеады. - К.: Уцимм-пресс, 1995. - 400 с.

4. Дзэнкэй Сибаяма Цветок БЕЗМОЛВСТВУЕТ Очерки дзэн Пер. с английского Н.Л. Селиверстова под науч. Ред. С.В. Пахомова, Санкт-Петербург «Наука» 2003, -237 с.

5. Чжан Чжэнь-цзи. Практика Дзен. Перю с англ. Н.М. Селиверстова. - С-Пб «Наука» 2004. -302 с.

6. Чандракирти Ч18. Введение в Мадхьямику. Перевод с тибетского, предисловие, комментарии, глоссарий, и указатели Донца А.М. под общей редакцией Монтлевича В. М, - СПб.: Евразия, 2004. - 464 с.

Размещено на Allbest.ru