Екзистенційний простір самовигнанця: Ш. Бодлер та А. Рембо

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чорноморський національний університет ім. П. Могили (Україна, Миколаїв)

Кафедра соціології

Анотація

Розглянуто сутність і складові екзистенційного простору самовигнанця (на прикладі творчості французьких поетів-символістів Шарля Бодлера та АртюраРем6о). 3'ясовано, що в їхній творчості символізовано екзистенційне протистояння людини та суспільства. Обґрунтовано (із застосуванням герменевтичного та феноменологічного методів) основні смислоутворюючі складові екзистенційної ситуації самовигнання. Розглянуто ключові символи в поетичних текстах Ш. Бодлера та А. Рембо, що відображають пошуки примирення сутності та існування, а також пошуки альтернативної свободи. Проаналізовано символіку самовигнання як символічної локальності.

Ключові слова: філософія культури, самовигнання, екзистенційний простір, французький символізм, символізація локальності.

Annotation

The essence and content of the existential space of a self--exile are considered (on the examples of the works by French poets--symbolists Charles Baudelaire and Arthur Rimbaud). It was revealed that in their 'works the existential confrontation between man and society is symbolized. The main meaning-making components of the existential situation of self--exile is grounded (with using of hermeneutic and phenomenological methods). The key symbols in the poetic texts ofSh. Baudelaire and A. Rimbaud with the searchfor reconciliation ofessence and existence, as -well as the searchfor alternativefreedom are considered. The symbolism of self--exile as a symbolic locality is analyzed.

Keywords: philosophy of culture, self-exile, existential space, French symbolism, symbolization oflocality.

У класичній та сучасній філософії проблема вигнання та самовигнання тісно пов'язана із значно ширшим полем досліджень, спрямованих на розкриття сутності людської свободи в усіх її проявах. Як зауважив свого часу Гегель, «про жодну з ідей не говорять із повним правом стільки, як стосовно свободи, що ця ідея є невизначеною, багатозначною, здатною народжувати великі непорозуміння й тому їх дійсно народжує» [7, с. 291]. Якщо проблема свободи завжди була однією із найскладніших, то про питання вигнання та самозречення, пошуку альтернативної свободи, а також пов'язані з цим проблеми подолання людиною внутрішніх суперечностей, маргінальності можна говорити лише в контексті постановки та часткового розкриття як складових наукових досліджень філософської антропології, філософії культури, соціальної філософії та інших напрямків. До проблеми вигнання звертались ще античні філософи (Платон в «Державі» та «Законах», Аристотель у «Політиці», Цицерон у листах і трактатах та інші). Із філософів Нового часу назвемо хоча б Канта і Гегеля, які розглядали дані проблеми в контексті своїх етичних та філософсько-правових концепцій. В XX столітті проблема вигнання аналізувалась в різних аспектах, зокрема, М. Гайдеггером і К. Ясперсом, М. Бердяевым і Ж. Марітеном, Ж.-П. Сартром і А. Камю.

В сучасній філософії одним із найбільш перспективних напрямків в межах даної проблематики, на нашу думку, є філософський аналіз співвідношення свободи та творчості. Зазначені аспекти проблеми аналізуються в працях сучасних вітчизняних і зарубіжних дослідників Ж. Абдільдіна, Е. Агацці, А. Веллмера,Г. Давидової, П. Дишлевого, С. Кримського, А. Назаричевої, Н. Сейтхметова, Н. Хамітова, Ю. Шрейдера, Н. Шулевськогота інших. Нами також досліджувалась дана проблематика в контексті аналізу символіки ранніх творів Андрія Платонова. Зокрема, було виявлено «символічні риси людини-вигнанця зі світу традиційних людських цінностей», основними з яких можна вважати: «усамітнення; втрату зв'язків із минулим; маргінальність; десоматизованість (відчуження від власного тіла, тілесну деструкцію)» [3,с. 98].

Більшістю дослідників свобода і творчість розглядаються як явища, що іманентно властиві людині, поєднані із самовиявом людського потенціалу, проявами духовності. Саме неможливість самореалізуватись в певних соціальних, політичних, навіть побутових умовах часто штовхає людину на шлях втечі, своєрідного «самовигнання». Разом із тим, проблема добровільного вигнання (самовигнання) наразі недостатньо вивчена в науковій літературі. Зокрема, неповно досліджено символіку екзистенційного простору самовигнанця та символіку локальностей, в яких він перебуває.

У зв'язку ізцим, цілями нашого дослідження є наступні: 1) на основі аналізу текстів Ш. Бодлера та А. Рембо (застосовуючи герменевтичний і феноменологічний методи дослідження), виявити основні складові людини-самовигнанця як символічного типу; 2) виявити основні смислоутворюючі складові екзистенційного стану самовигнання; 3) проаналізувати ключові для творчості Ш. Бодлера та А. Рембо символи, які відображають способи примирення сутності та існування людини, і на основі цього аналізу охарактеризувати екзистенційний простір самовигнанця як символічну локальність. екзистенційний бодлер рембо поетичний

Творчість блискучих французьких поетів-символістів Шарля Бодлера (1821-1867) та Артюра Рембо (18541891) протягом довгого часу була предметом запеклих дискусій і суперечок не лише філологів, але й також представників філософських течій. Ще Г.-Г. Гадамер вказував, що між цариною поезії і цариною філософії відчувається «плідне напруження», між ними помітні як близькість, так і віддаленість [6, с. 116].

Ж.-П. Сартр виокремив основну тему поезії Бодлера та Рембо: це спроба розв'язання протиріччя між буттям та існуванням людини, подолання екзистенціальної прірви, що розкривається в бутті кожного. Тільки творча натура спроможна її відчути та втілити в художніх образах і символах [9, с. 423]. Такою творчою натурою у французькому символізмі є поет-бунтівник, який постійно шукає порятунку від «нестерпної легкості» буття, повсякденного розміреного існування. Добровільне вигнання (самовигнання) постає для такої людини способом побудови власного світу, в якому час і простір відзначаються особливими характеристиками, створюючи іншу, альтернативну локальність.

У Ш. Бодлера альбатрос, цей гарний, величний птах «ледь тягне за собою білосніжні крила, що вміли легко так линути за вітром назустріч буревію» [2,с.47]. Зауважимо, що сам поет порівнював з альбатросом творчу людину, яка ніяк не вписується в епоху. Маючи «велетенські крила», поет не може піднятись вгору, у вільний простір, стаючи здобиччю суспільства. Тут поет конструює новий символічний простір, що відзначається прагненням до розширення.

Інколи здається, що поет, який все життя займається самопобиттям, зовсім близько перебуває до самогубства. У низці творів він виявляє прискіпливий інтерес до цієї тематики (див. наприклад: прозовий вірш «Мотузка»; вірші «Жага небуття»; «Затятий»; «Duellum»). Проте, самогубство для Бодлера - це лише символічне самовбивство, знищення свого соціального статусу, а разом із тим - спроба подолання суб'єктивності. Бодлер боїться будь-якого зміцнення (закріплення) в реальності, що затягує та поневолює людину. Для нього «соціум» і «реальність» (яка позитивна майже до абсурдності, але ніколи не переходить межі реального та ілюзорного) - поняття тотожні.

Інший спосіб втечі від реальності - заморські мандри. Ш. Бодлер в багатьох віршах запрошує читачів до подорожі. Так, в одному з творів він порівнює красиву жінку з «повільним кораблем, що дихає морем» («Чудовий корабель») [2, с. 82]; в іншому - бачить в уяві «порт, заповнений і щоглами, й вітрилами..., і дихання тамариндових лісів» («Екзотичний аромат») [2, с. 60]; ще в одному - марить «спокоєм Азії розніженої і спекою Африки», «краями, де люди мовчазні від спеки», а «небо палюче» («Волосся») [2, с. 60]. У вірші «Запрошення до мандрів» розгортає перед нами картину «далекого чудового Сходу» з його «диханням квітів, заморських садів», із «віянням амбри» [2, с. 83]. Тут символіка втечі від реальності передається через ряд екзотичних локальностей, покликаних позначити контраст між буденністю та мрією.

Подібне бажання втечі в заморські країни притаманні й Артюрові Рембо, який так само шукає свій символічний простір, що стане альтернативою реальному простору. Як вказано нами вище, поет багато подорожував протягом всього життя. У своїх творах він також змальовує численні заморські краєвиди: «Потяг» [8, с. 22-23]; «Зимова мрія» [8, с. 94-95]; «Моя богема» [8, с. 106-- 107]; «Семирічні поети» [8, с. 136-141]. У знаменитому «П'яному кораблі» символіка втечі розгортається в повну силу. Самотній корабель, який не знаходить собі місця, блукаючи байдужими просторами - символ людини-самовигнанця, що добровільно відмовляється від соціального та культурного статусу, шукаючи себе-Іншого [8, с. 204-213]. Як зазначає М. Волошин, «пошук нових країн був у крові символістів», «Артюр Рембо проміняв літературу на Африку й розмаїття рифм на слонову кістку та золото, оскільки шукав не так матеріалів для мистецтва, як нових форм життя...» [5,с. 80].

По суті, подібні пошуки Іншого в собі (або ж - самого себе як Іншого) є спробою людини примирити буття з існуванням, оволодіти власним буттям. Ці спроби можна розцінювати як різновиди добровільного вигнання (самовигнання), оскільки будь-яке вигнання у філософському розумінні передбачає, на наш погляд, винесення людини за межі (країни, епохи, соціуму, культури), її відсторонення в просторово-часовому контексті. Екзистенційний стан вигнання для людини позначений позамежністю існування, як і неможливістю повернення (тимчасово або постійно). Будь-яке вигнання (в т.ч. самовигнання) можна розглядати також як форму об'єктивної трансценденції.

Творча інтуїція поета приводить його до розуміння того, що лише символічна реальність є тим, що людина спроможна протиставити реальності «зовнішнього світу». По суті, творчість, в якій суб'єкт зливається з об'єктом, це - найрадикальніший спосіб самовигнання і подолання суб'єктивності.

Людина, яка відкриває в собі Іншого - завжди самотня в екзистенційному вимірі. І вона гостро переживає свою самотність. Так, Ш. Бодлер записує у «Щоденнику»: «З дитинства - почуття самотності. Не взираючи на існування рідних - і особливо в колі товаришів - почуття одвічної приреченості на самотню долю» [2, с. 292]. Ця самотність самовигнанця не лише зовнішня, ситуативна, але й також внутрішня, екзистенційна самотність, що виявляється «результатом суперечності людини з собою, ... [що] може стати передумовою дійсного розв'язання суперечності людини та суспільства»; така самотність породжується «відкритістю особистісного буття людини», коли «у кожний наступний момент часу особистість стає іншою» [10, с. 245]. В одній із попередніх робіт нами було проаналізовано символіку самотності в художньому творі на прикладі творчості А. Платонова. І дійсно, «цей всепоглинаючий стан - трагічна, неподоланна самотність притаманна багатьом персонажам Платонова» (як і багатьом іншим у світовій літературі) [4, с. 315].

Однак абсолютна самотність є неможливою (так само, як і повне подолання суб'єктивності; людина в змозі здійснити лише спробу її подолання). Як пише Ж. Батай, ми всі «зв'язані почуттям загальної суб'єктивності, непрозорої для самої себе, для якої світ чітких речей також непрозорий» [1, с. 142]. Внаслідок цього «ми занурені у спілкування, ми зведені до постійного спілкування, навіть у повній самотності ми відчуваємо його відсутність як безліч можливостей, що з'являються, та як очікування тієї миті, коли воно вибухне вигуком, який почують всі інші» [1, с. 141].

Вигук вигнанця породжений болем відчаю. Але це не звичайний біль: «бодлерівський біль - це трансценденція, що перебуває в присутності даного й працює вхолосту. Відчуваючи біль, він ставить себе в положення людини, яка не належить цьому світу» [9, с. 379]. Об'єктивована трансценденція виступає однією з суттєвих рис людини-самовигнанця. Іншою важливою рисою є, на наш погляд, самовладність(це відзначають як Ж. Батай, так і Г- Г. Гадамер). Поет, приречений на самотнє існування, «замикається в собі», оскільки зберігає в собі таємницю слова, її потаємну сутність; він «вагітний» словом. Не випадково сучасники як Бодлера, так і Рембо (Т. Готьє, П. Верлен та інші) свідчили, що обидва поети надзвичайно полюбляли різного роду словники, шукаючи приховане значення слів. Як зазначає Г.-Г. Гадамер, поезія, як і поет, її носій, на відміну від звичайного мовлення, «має здатність замикатись на себе і, матеріалізуючись в абстрактному тексті, бути, однак, висловленою як би автономно, власного владою» [6, с. 117]. Таким чином, поет, який втікає від світу та реальності, створює ще одну символічну локальність - свого роду вежу із слів. Біографії багатьох митців, які жили у вигнанні або емігрували, свідчать про те, що рідна мова може стати рідною домівкою та духовним порятунком для творчої людини.

Висновки

1. У проаналізованих нами поетичних текстах Ш. Бодлера та А. Рембо розкривається проблематика екзистенційного протистояння особистості та соціуму. Результати проведеного аналізу дозволяють оцінювати позицію як Ш. Бодлера, так і А. Рембо як «позицію самовигнанця». При цьому ставиться питання про можливість зняття суперечностей між людиною та суспільством через розширення внутрішньої автономності людини («самовладність»),

2. Аналіз художніх текстів Ш. Бодлера та А. Рембо дозволяє виокремити основні смислоутворюючі складові екзистенційної ситуації самовигнання та, відповідно, - людини-самовигнанця: позиціювання себе як Іншого; усвідомлення принципової некорисності власного існування; «символічне самогубство»; самовладність;

3. об'єктивована трансцендентність. Дослідження цих складових дозволяє поглибити наше розуміння екзистенційного простору людини, що перебуває в стані вигнання. Даний простір у представників французького символізму втілюється шляхом конструювання символічних локальностей, що відображають мрію творчої особистості про альтернативну свободу.

4. Основним способом примирення сутності та існування для Ш. Бодлера та А. Рембо можна, на нашу думку, вважати поетичну творчість, що виступає радикальною формою подолання суб'єктивності.

Список використаних джерел

1. Батай Ж. Литература и Зло: [сборник эссе] // Жорж Батай; [пер. с франц. Н. Мавлевич]. -М.: Издательство МГУ, 1994. - 168 с.

2. Бодлер Ш. Цветы Зла. Стихотворения в прозе / Шарль Бодлер; [сост. Г. Косиков; пер. с франц. Г. Косиков, Д. Мережковский, Эллис, П. Якубович и др.]. -М.: Высшая школа, 1993. -511 с.

3. Бороденко О.В. Вигнанці та жертви технократичного соціуму в ранніх творах Андрія Платонова / О. В. Бороденко// Наукові праці. Науково-методичний журнал ЧДУ імені Петра Могили. Філософія. -Миколаїв, 2015.-Вип.250.-Т.262. -С.95-100.

4. Бороденко О. В. Вплив філософських ідей Миколи Федорова на творчість Андрія Платонова / О. В. Бороденко// Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць; [гол. ред. В. М. Вашкевич]. - Київ, 2009. - Вип.24. - С.314-321.

5. Волошин М. Клодель в Китае / Максимилиан Волошин // Лики творчества. - Л.: Наука, 1988. - С.78-95.

6. ГадамерГ.-Г. Философия и поэзия / Г. Г. Гадамер; [пер. с нем. M.Рыклин] // Актуальность прекрасного. - М.: Искусство, 1991. - С.116-125.

7. Гегель. Сочинения / Георг Вильгельм Фридрих Гегель. - Т.З. - М.: Мысль, 1986. - 484 с.

8. Рембо А. Стихотворения / Артюр Рембо; [пер. с франц. Е. Витковский, Р. Дубровкин и др.]. -М.: Текст, 2005. - 319 с.

9. Сартр Ж.-П. Бодлер / Жан-Поль Сартр; [пер. с франц. Г. Косиков] // Бодлер Ш. Цветы Зла. Стихотворения в прозе. - М.: Высшая школа, 1993. - С.318-449.

10. Хамітов Н. Людина у самотності та комунікації / Н. В. Хамітов // Філософія: Світ людини. Курс лекцій. - К.: Либідь, 2003.-С.243-262.

Размещено на Allbest.ru