Григорій Сковорода та ідеї свободи і громадянського гуманізму в українській філософії XIX - першої третини XX ст.: деякі аспекти проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України (Україна, Київ)

Григорій Сковорода та ідеї свободи і громадянського гуманізму в українській філософії XIX - першої третини XX ст.: деякі аспекти проблеми

доктор філософських наук, професор Максюта М.Є.

викладач Коломієць А.І.

магістр Кулакова Л.В.

магістр Соколова О.М.

Анотація

Обстоюються положення, що громадянські якості, громадянська позиція, свідомість особистості громадянина є визначальними чинниками поступального розвитку суспільства, взаємодії людини та державно-політичних структур, синтезуючи історичний, духовно-культурний, національно-ментальнісний досвід. Особистість громадянина утверджується в умовах свободи, демонструючи риси відповідальності та суспільної довіри, але, разом з тим, і формуючи й поглиблюючи ці умови змістовністю, інтенсивністю розвитку своїх інтересів та потреб в усіх суспільних сферах. Громадянин -- вільна, самостійна, відповідальна особистість, утверджена у її суверенності внутрішнім самостверджувальним розвитком, збагаченого національно-культурними здобутками світосприйняття та світогляду, її життєздійснення несумісні із проявами суспільної нерівності, деформацій внутрішньої цілісності людини, за її природою покликаної самостійно здійснювати життєвий вибір та прокладати свій власний життєвий шлях. Разом з тим ключові ідеї філософської антропології Г. Сковороди демонструють також можливість утвердження життєбутійнісно визначених на основі самопізнання, а, отже -- вільного прояву потреб та завдань життєздійснення людини та формування й розвитку суспільства. Адже від внутрішніх якостей людської індивідуальності які послідовно висвітлювалися F. Сковородою, зокрема, важливість для істинної людини усвідомлення необхідності свободи як визначального чинника життєпроявів особистості громадянина, великою мірою залежить і характер, спрямованість соціокультурного розвитку. Зазначені положення за нових історичних умов XIX -- початку XX ст. обстоювалися представниками української філософської думки, наснаженими ідеями сковородинівського кордоцентризму. Але, отже, конституювання в статусі об'єктивно значущої цінності індивідуального способу буття людини як самореалізації особистості актуалізується також в умовах постсучасності. Доля сучасної людини -- це доля свободи особистості громадянина, а її спрямування виправдовується й відповідно засвоєним та переосмисленим історико-філософським досвідом.

Ключові слова: Сродність, свобода, нація, суспільна єдність, гуманізм.

Annotation

The article argues that the civil qualities, civic position, consciousness of the citizen's personality are the determinative factors of the progressive development of society, the interaction of man and state-political structures, synthesizing the historical, spiritual and cultural, national-omental experience. The personality of a citizen is established in conditions of freedom, demonstrating the features of responsibility and public trust, but at the same time, and shaping and deepening these conditions by the content, intensity of development of their interests and needs in all social spheres. A citizen is a free, independent, responsible person, established in its sovereignty by internal self-affirmation development, enriched with national and cultural achievements of world perception and 'world outlook; its implementation of life is incompatible 'with manifestations of social inequality, deformations of the internal integrity of a person, by its nature, designed independently to make life choices and lay their own own way of life. However, the key ideas of philosophic anthropology G. Skovoroda also demonstrate the possibility of establishing Hfebuoyly determined on the basis of self--knowledge, and, therefore, a free manifestation of the needs and tasks of the life-realization of man and the formation and development of society. Indeed, from the internal qualities of human personality, which were consistently covered by G. Skovoroda, in particular, the importance for the true person of the awareness of the necessity of freedom as a determining factor in the manifestations of the personality of a citizen, depends on the nature, direction of socio--cultural development. These provisions are based on the new historical conditions of the XIX -- early XX centuries, were persuaded by representatives of the Ukrainian philosophical thought, 'with the inspirational ideas of Skovorodin's cordocentrism. But, consequently, the constitution in the status of the objectively significant value of the individual mode of human existence as selfactualization of the individual is also actualized in the conditions of modernity. The fate of a modern person is the fate of the individual's freedom of the citizen, and its direction is justified by the perceived and redefined historical and philosophical experience.

Keywords: ajfinity, freedom, nation, social unity, humanism.

Закорінені у вітчизняних духовно-культурних традиціях попередніх століть філософсько-світоглядові ідеї утвердження людини, свободи та громадянського суспільства поглиблювалися, набуваючи нового смислу, представниками Кирило-Мефодіївського товариства, а в другій половині XIX - у перші десятиліття XX ст. - завдяки позначеним громадянсько-гуманістичною спрямованістю дослідженням М. П. Драгоманова, В. Б. Антоновича, Т. Зіньківського, Лесі Українки, І. Я. Франка, М. С. Грушевського, В. К. Винниченка, В. Липинського, Б. Кістяківського та ін. їхня творчість зманіфестовувала послідовно розвинені Г. Сковородою погляди на людину, на можливості досягнення кожним щастя та умови гуманізації відносин людини й суспільства. Так, зазначають дослідники, «саме гуманізм, започаткований ще у творчості Г. Сковороди, став, на думку І. Франка, визначною рисою нової української літератури» [10, с. 342].

Унікальність життя і творчості українського філософського генія Григорія Сковороди у тому, що, синтезуючи кращі здобутки західноєвропейської філософської культури та вітчизняні духовно-світоглядові цінності, він обстоював вчення про людину, покликану вільно докладати власні зусилля з метою самопізнання, розвитку своєї «сродності» та утвердження себе як «істинної людини» [13]. Його філософська творчість, синтезуючи важливіші гуманістичні цінності попереднього історичного національно-культурного розвитку, разом з тим зміцнена його особистісним морально-інтелектуальним авторитетом, за умов може й повинна сприйматися як своєрідний морально-філософський кодекс свободи співбуття особистості громадянина і суспільства, моральної відповідальності особи та вимог до державних інституцій. Бо ж «хіба той моральний ритм, який пливе з тисячоліть, не є нашою незнищеною державою? Хіба сила духу, вкарбована у славі, не виявилася невразливою проти нашесть і руїн? Адже слово завжди було чимсь більшим, ніж засобом спілкування, ніж навіть культурою. Слово і спосіб думання виявилися найміцнішим інститутом державності, основним засобом народної пам'яті та історичного виживання» [9, с. 601]. Ідея людини як мікрокосмосу Г. Сковороди при цьому виконувала особливо вагому світоглядово-філософську роль [13; 16]. Адже, «з погляду екзистенціальної філософії, Г. Сковорода не тільки звернув увагу на конкретну людину, але вказав на її свідомість ... як її справжню і безпосередню реальність, спосіб її буття» [1, с. 193]. Григорій Сковорода наголошував, що не мають жодного сенсу намагання співставляти свободу людини та людського буття із золотом, бо, навіть якщо зібрати все можливе золото, то, порівняно зі свободою, - «воно лиш болото». Тому свобода повинна захищатися і кожною гідною людиною, і нацією в цілому у першу чергу і завжди, бо залишитись «без свободи» та потрапити в залежність означає «пошитись в дурні» для людини, котра поважає себе й інших, це абсолютно безперечна вимога достойного життя. А отже, й борець за національну свободу в умовах жорстокого переслідування українців з боку польської шляхти Богдан Хмельницький прославлявся Григорієм Сковородою як «отець вольності», як людина, котра уособлювала внутрішню красу та гідність, дійово обстоюючи прагнення українців боротися за своє звільнення, захищати національну свободу - як істотних рис української нації. Адже, зазначав М. І. Костомаров: «Польське право передавало холопа в безумовне підпорядкування його панові. Звісно, що таке становище ніде не могло бути приємним, але там, де народові не було ніякої можливості вирватись з неволі, він терпів, від покоління до покоління звикався з тяжкою участю в такій мірі, що перестав навіть подумувати про кращу долю» [6, с. 20]. Але ж історичний досвід буття української нації засвідчував про найвагоміше значення для українців якраз умов свобідного життя людини. Серед українського люду, констатує М. І. Костомаров, «підтримувався бадьорий, войовничий дух, несумісний з рабським становищем, на яке прирікав його польський суспільний лад» [6, с. 20]. Звертаючись до Богдана Хмельницького як до національного героя, Григорій Сковорода проголошував: «Слава навіки буде з тобою», коли, отже, й усі наступні покоління українських людей апелюватимуть до його життя та героїчних звершень, адже вони їх надихатимуть та об'єднуватимуть у боротьбі за національну свободу й незалежність, за можливості гідного життєздійснення.

Метою пошуку М. П. Драгоманова постає чинник «всесвітньої правди», що була б «спільною для усіх національностей». При цьому його увагу привертає, зокрема, положення, за яким існування «різних вір» не може бути причиною для суперечностей через «різні церковні звичаї та думки», натомість на першому плані має бути сама людина як така, її потреби та інтереси, коли завдяки послідовному практичному врахуванню останніх і запановує рівність та братерство усіх людей [2]. М. П. Драгоманов обстоює, з одного боку, принципово важливі вимоги національної та соціальної свободи у якості визначальних передумов суспільної єдності та вільного розвитку людини. А з іншого боку, суспільна єдність та потреби розвитку людини ним беззаперечно визнаються як важливіші детермінанти національної і соціальної свободи. Змістовність взаємодії зазначених філософсько-світоглядових, історіософських ідей визначає гуманістичну спрямованість мислення та ідей М. П. Драгоманова, його глибоку стурбованість долею української людини й нації, зманіфестовуючи щиру й безмежну любов до української людини і культури.

Скажімо, М. І. Костамаров наголошував, вже перші спроби поглиблено ознайомитися з особливостями національних культурних традицій, з духовними цінностями широких верств українців переконали українських інтелектуалів у тому, що якраз тут - «основні сили суспільства», це - «корінь, без якого не може існувати дерево з його листям та квітами», а «народні поетичні твори ... сповнені високо моральними ідеями, що змушують схилятися перед природною духовною силою» простих трудівників; тому, зрештою, він робить висновок: «Необхідністю наукової освіченості» є оволодіння знаннями національних традицій, мови, культури, адже «етнографія перетворилася на одну з важливіших наук нашого часу» [7, с. 213].

Таким чином, успішність процесів громадянської самоідентифікації визначається їх змістовною інтенсивністю, закоріненою в попередніх суспільно-політичних, національно-культурних здобутках, відкритих для сучасності і завдяки історико-філософським знанням. Нова й новітня історія засвідчили, що важливіші потреби й спрямування людського життя все повніше реалізуються в умовах демократичного громадянського суспільства, його можливостей максимально оптимального поєднання соціального й індивідуального буття, здатного протистояти державним структурам захистом і зініціюваннями вільного розвитку особистості відповідального, національно свідомого, громадянського патріота, коли, у свою чергу, проявами громадянськості зміцнюється свобода соціальної самоорганізації та саморозвитку.

громадянський політичний буття самореалізація

Список використаних джерел

1. Верников М. Екзистенціальна філософія в Україні і її вираз у «Бориславських оповіданнях» Івана Франка // Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин: Матеріали Міжнародної наукової конференції (Львів, 25-27 вересня 1996 р.). - Львів: «Світ», 1998.-С.191-198.

2. Драгоманов М. П. Вибране. («... мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні»). -К.: Либідь, 1991. - 688 с.

3. Кістяківський Б. М. П. Драгоманов. Його політичні погляди, літературна діяльність і життя // Кістяківський Б. Вибране. - К.: «Абрис», 1996. - С.275-346.

4. Корх О. М. Ідея особистості, що самовизначається у контексті філософії української національної ідеї (друга половина XIX - початок XX століття) // Грані. - 2001. - №5-6. -С.115.

5. Костомаров М. І. Слово о Сковороде // Костомаров М. І. Твори: В 2-х т. - Т.2. - К.: «Дніпро», 1967. - С.412-417.

6. Костомаров М. Богдан Хмельницький: Історичний нарис. - К.: «Веселка», 1992. - 93 с.

7. Костомаров М. І. Задачі українофільства // Історія української культури: 36. матеріалів і документів. - К.: «Вища школа», 2000. - С.213-215.

8. Липинський В'яч. Листи до братів-хліборобів. / За заг. ред. Я. Пеленський. -Київ-Філадельфія, 1995. -471 с.

9. Лось Й. Іван Франко: місія публіциста // Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин. -С.592-603.

10. Луцишин О. Український літературний розвиток як теоретична концепція Івана Франка // Іван франко - письменник, мислитель, громадянин. -С.341-346.

11. Максюта М. Є. Онтологія особистісності. - К.: ПАТ «ВІПОЛ», 2013. - 256 с.

12. Максюта М. Є., Коломієць А. І. До історико-філософських трансформацій сакрального (український контекст) // Мультиверсум: Філос. Альманах. -К., 2013. -Вип.128. -С.3-20.

13. Попович М. Григорій Сковорода: філософія свободи. - К.: Майстерня Білецьких, 2007. - 256 с.

14. Потебня А. А. Рецензия на сборник «Народные песни Галицкой и Угорской Руси», собранные Я. Ф. Головацким / А. А. Потебня // Потебня А. А. Эстетика и поэтика. -М.: Искусство, 1976.-С.226-252.

15. Сковорода Г. Сад божественних пісень (Пер. В. Шевчука) // Сковорода Г. Твори: У 2-х т. - Т.1. - К.: «Обереги», 1994. - С.49-81.

16. Ушкалов Л. Ловитва невловимого птаха: життя Григорія Сковороди. Вид. 2-е. - К.: Дух і Літера, 2017. - 368 с.

17. Франко І. Критичні письма о галицькій інтелігенції // Франко І. Вибр. сусп.-політ. і філософські твори. - К.: Політвидав, 1956.-С.83-103.

18. Шевчук В. О. Національна ідея в Україні, зокрема, національно-визвольна, та її подвижники: Істор. нарис / В. Шевчук. -К.: МАУП, 2007. - 272 с.

Размещено на Allbest.ru