Чи існують кваліа: суперечка функціоналістів та нерудуктивних фізикалістів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чи існують кваліа: суперечка функціоналістів та нерудуктивних фізикалістів

В сучасній філософії свідомості поняття «кваліа» здебільшого використовується для позначення властивостей свідомих станів. Втім, природа цих властивостей трактується по-різному.

Функціоналізм, стверджує, що всі психічні феномени свідомості можуть бути описані функціонально. Наприклад, біль як функціональний стан представляє якесь тілесне ушкодження. Ментальні стани як функціональні стани організму, кавзально пов'язані з вхідними та вихідними даними, а також з іншими ментальними станами. У ситуації, коли у людини болить голова, наявність у неї переконань - «переді мною болезаспокійливе» і «болезаспокійливе вгамовує біль» приведуть до того, що вона вип'є пігулки. Не відповідаючи на питання онтології свідомості, тобто, що собою уявляє остання, функціоналізм як різновид теорії типової тотожності, дозволяє уникнути проблеми ментальної кавзації та нівелювати важку проблему свідомості.

Однак, на думку, таких філософів, як Н. Блок, Дж. Фодор, Г. Патнем і інших представників нередуктивного фізикалізму, функціоналізм просто ігнорує важку проблему свідомості. Хоч ментальні стани, які виражають пропозиційну настанову, можуть бути описані функціонально, проте в разі больових відчуттів, цей опис втрачає їх якісні аспекти, інакше кажучи, «кваліа». Вслід за Нагелем, нередуктивні фізикалісти наголошують на феноменальній даності кваліа суб'єкту. Одначе, вони не редукуються до фізичних властивостей і станів, але з необхідністю пов'язані з ними, тобто, факт їх існування не порушує кавзальної замкнутості фізичного універсуму.

Нередуктивні фізикалісти переконані, що можна повністю пояснити функціонування всієї сфери психічного, але при цьому залишити поза увагою його феноменальні аспекти. Так як для функціоналістів не принципова фізична тотожність систем, для підтвердження переконання нередуктивних фізикалістів досить уявити ситуацію існування без феноменального досвіду функціонального двійника нормальної людини, про що і йдеться в аргументі відсутності кваліа. Отже, на перший погляд, якщо цей аргумент виявиться прийнятним, нередуктивний фізикалізм може претендувати на звання єдиної адекватної теорії свідомості.

Втім, проблема полягає в тому, що, попри необхідність довести мислимість існування такого двійника (філософського зомбі, послуговуючись термінологією Д. Чалмерса), для ствердження позиції нередуктивних фізикалістів потрібно також довести існування феноменальних аспектів як ментальних властивостей, а не, наприклад, станів, бо саме на такому розуміння кваліа наголошують прихильники нередуктивного фізикалізму.

В даній статті ми зосередимось на так званому аргументі відсутності кваліа, до якого вдаються прихильники нередуктивного фізикалізму, аби спростувати функціоналізм. За останні 40 років його поглибили Дж. Серль, Н. Блок, Дж. Фодор, Г. Патнем, Р. ван Гулік. їх опонентами виступили С. Шумейкер, Д. Чалмерс і М. Тай.

У статті 1972 року «Чим не є психологічні стани», розглядаючи сильні та слабкі сторони функціоналізму, Нед Блок і Джеррі Фодор відзначили, що «може виявитися номологічно можливим для двох психологічних станів бути функціонально ідентичними (тобто, бути ідентично пов'язаними з вхідними, вихідними даними і наступними станами) навіть тоді, коли тільки один з цих станів має квалітативний зміст. У такому разі теорія функціонально тотожних станів вимагала б від нас визнати, що організм може перебувати в больовому стані, навіть якщо він нічого не відчуває. Цей висновок є абсолютно неприйнятним» [3, с. 54].

Аби унаочнити цю ситуацію, Блок вдається до такого мисленнєвого експерименту, що дістав назву - «китайська нація» [1, с. 72]. Суть його полягає в тому, що нам вдалося зібрати досить велику групу людей (Блок обирає китайську націю як найчисленнішу на Землі), що імітує діяльність мозку. В цій системі кожен китаєць, такий собі гомункулус, діє як нейрон, тобто отримує та передає сигнали від інших китайців- нейронів за допомогою рації. Побачивши такий натовп навряд чи хтось повірить, що вся ця система має свідомість, тож Блок пропонує покласти, що китайцям вдалося зменшитися до таких розмірів, що дозволяють їм вміститися в голову тіла без мозку, котре ззовні не відрізняється від людського. В такому тілі інформація від сенсорних органів поступає як світові сигнали, а гомункулуси і собі натискають на кнопки, що посилаюбть сигнали у м'язи. Послуговуючись певною жорстко заданим алгоритмом гомункулуси натискають кнопки таким чином, що це «тіло без мозку» поводиться так, наче відчуває біль. Але чи справді це гомункуло- голове тіло відчуває біль? Чи відчувають його кожен з гомункулусів?

Хоча гомункулуси здатні функціонально копіювати роботу нейронів, вони не є нейронами, тобто гомункулярно-головий робот не є істотею повністю ідентичною нормальному організму, і, отже, немає підстав апріорі вважати, що його функціональні психічні стани повинні бути квалітативними станами.

У своїй праці «Функціоналізм і кваліа» 1975 року, відповіді на роботу Блока і Фодора, Шумейкер спробував захистити функціоналізм. Якщо відсутність кваліа ніяк не позначається на функціональних станах людини або її двійника, тоді кваліа не беруть участі у кавзальних відношеннях. «Як ми могли б тоді визначити, чи дійсно така ситуація має місце? І за яким правом кожен з нас відкидає припущення, що, можливо, його власний випадок є таким прикладом, і що він сам позбавлений станів, які мають квалітативні властивості?» [10, с. 254]. У такому разі, кваліа не пізнавані, людина не може достоту знати відчуває вона біль або ні.

Висуваючи цей контраргумент, Шумейкер виходить з того, що переконання (які також відносяться до ментальних станів нарівні з кваліа), як-от «мені боляче», є наслідком інтроспективного знання стану болю. Втім, цей контраргумент спрацьовує, якщо вважати кваліа епіфеноменами. Але ж ми можемо розглядати їх як супервентні властивості, тобто вони «у певному сенсі залежать, або супервентні, від фізичних характеристик» [5, с. 38].

Уявімо ситуацію, коли людина та її двійник - обидві впевнені, що відчувають біль, але у людина має квалітативні характеристики болю, а у її двійника такий функціональний стан викликаний ерзац-болем, тобто психічним станом, позбавленим квалітативних характеристик. Потрібно погодитись, що біль і ерзац- біль відрізняються один від одного своєю загальною кавзальної роллю, яку вони відіграють в організмі свого суб'єкта. І Шумейкер визнає справедливість цього зауваження у своїй статті «Ситуація відсутності кваліа неможлива - відповідь Блоку» [11, с. 586].

Однак, як показує Шумейкер у цій статті, апеляція до різниці фізичних станів не дозволяє виявити, хто є імітатором, а хто - ні, бо обидві опиняться в однаковій епістемологічній ситуації сумніву. Наприклад, нам поталанило зустрітися з марсіанами, які фізично відрізняються від нас, але стверджують, що вони також відчувають біль. Який біль вони відчувають - справжній чи ерзац-біль? А що скажуть марсіани про нас, чиє у нас кваліа, або ж ми, люди, самі імітуємо? Для Шумейкера відповідь очевидна - якщо їх та наші функціональні стани однакові, то й переконання однакові, вочевидь, що і марсіани, і люди мають квалітативні характеристики.

Однак, слабке місце аргументації Шумейкера - його необгрунтоване ототожнення переконань людини та імітатора, буцімто вони вказують на одні й ті самі факти. Аби продемонструвати хибність такої позиції Патнем пропонує нам уявити двійника Землі, де у кожного «справжнього» землянина буде його функціональний та фізичний двійник. Так сталося, що одночасно у землянина і його копії заболіла голова. Вони в одно слово сказали «у мене болить голова» і синхронно випили пігулку від болю [8, с. 700]. Функціонально і фізично вони тотожні, тож маємо визнати, що й переконання їх тотожні. Але промовляючи «в мене болить голова» землянин вказує на власну голову, і навпаки із його двійником, чиє переконання стосується його голови. Фактично ми маємо дві різні голови, й дві різні переконання. Отже, якщо функціоналісти хочуть витримати критику, їм потрібно змоделювати таку ситуацію, коли кваліа все одно наявні у функціонального двійника, навіть якщо він відрізняється своєю фізіологією та переконаннями.

Тай намагається висунути такий контраргумент на основі зворотного зв'язку: якщо переконання різні, той суб'єкти не можуть бути функціонально тотожними.

По-перше, з психофункціональної тотожності суб'єктів Тай виводить, що будь-який психофункціональний елемент ментальних станів одного суб'єкта буде ізоморфний до психофункціональних елементів ментальних станів другого. Отже, на думку Тая, ми можемо їх замінювати не порушуючи психофункціональну тотожність суб'єктів, навіть, коли самі суб'єкти функціонально змінились [9, с. 153].

Аби проілюструвати свій засновок Тай вдається до аналогії з інвертованим спектром. Приклад інвертованого спектру описує ситуацію, коли системи функціонально тотожні, але мають різні квалітативні досвіди. Скажімо, суб'єкт замість блакитного кольору бачить зелений і навпаки, але в його словнику для цих кольорів зберігається відповідники як й у суб'єкта з нормальним квалітативним досвідом. Уявимо, що в деякий момент лихі вчені поміняли місцями кваліа суб'єкта, який бачить блакитне блакитним, та суб'єкта з інвертованим спектром. Прокинувшись, вони помітять, що небо змінило колір. Втім, як і раніше вони промовлять однакові фрази «сьогодні небо здається зеленим», тож вони залишаться функціонально ідентичними.

Як бачимо, однією з найголовніших елементів цієї аргументації є пам'ять.

Далі Тай пропонує уявити не просто заміну одного квалітативного досвіду на інший, а повну його передачу функціональному двійнику, у котрого до цього не було кваліа. Такий обмін буде супроводжуватися появою діаметрально різних переконань: у людини, що вона втратила щось цінне, а у її двійника - що він здобув щось важливе. Тоді вони перестануть бути функціональними двійниками, що суперечить першому засновку, отже ситуація відсутності кваліа неможлива.

Але чому квалітативний досвід має визначатися в ціннісних категоріях? Тай пропонує звернутися до інтуїції, мовляв кожен з нас не хоче втратити квалітативні характеристики наших ментальних станів. Проте, ця теза суперечить спостереженням клінічних лікарів, які реабілітують пацієнтів після відновлення зору чи слуху. Як зазначає Грегорі, у більшості пацієнтів виникає депресивні стани, деякі з них воліють повернутися (і дійсно це роблять) до попереднього способу життя [6, с. 213-214].

Хоча, нам здається, що критика Тая зазнала невдачі не так через зв'язок між квалітативними станами та ціннісними судженнями, як через його перший засновок. Справа в тому, що Тай, намагаючись оминути епіфеноменальну пастку, не врахував, що психофункціональні елементи не тотожні у своїх кавзальних зв'язках всередині системи.

Наведемо такий приклад: в нас є два комп'ютери, які за своєю обчислювальною силою не поступаються один одному, але в них встановлені відеокарти, що вирізняються об'ємом пам'яті, частотою ядра. Чому ж комп'ютери мають однакові потужності? Бо кожен з них так влаштований, що нівелює різницю у характеристиках відеокарти. Відповідно, вони відеокарти не тотожні функціонально, бо вони знаходяться в різних кавзальних відношеннях. Кожен елемент виконував кавзальну роль в структурі свого організму, що не тотожна кавзальній ролі іншого елемента. Все це означає, що після обміну психічними станами системи цілком можуть змінитися функціонально загалом, але при цьому психічні елементи, які ми замінювали, як і раніше можуть функціонувати в ідентичний спосіб. На цьому наголошує й Роберт ван Гулік, який також зауважив, що засаднича теза Тая - обмін ізоморфними станами між функціонально еквівалентними системами збереже їх еквівалентність, не є загальною істиною [7, с. 277].

Чалмерс як і Тай намагається показати безпідставність як аргументу відсутності кваліа, так і вище загаданий аргумент інвертованого спектру. Спочатку він висуває, що функціонально тотожні системи мають різний квалітативний досвід (або у якоїсь з них він зовсім відсутній), потім уявляє, щоб було, коли б ми поміняли місцями психофізичні елементи, і уникаючи епіфеноменалізму, постулює, що системи після певної операції не можуть бути функціонально тотожні, отже перша теза була хибною. Але на противагу Таєві, Чалмерс не просто постулює у мисленнєвому експерименті необхідність суб'єктів пам'ятати свої попередні функціональні стани. Ця необхідність у Чалмерса обгрунтована абсурдними висновками, які ми отримуємо, якщо кажемо, що суб'єкт зовсім не помічає, як змінюються його квалітативні стани. Звідкіля беруться ці висновки?

Чалмерс сформулював одразу два аргументи проти відсутності кваліа та інвертованого спектру, але можна їх об'єднати в один. Ми вже згадували лихих вчених, що міняють місцями кваліа, Втім, Чалмерс пропонує, щоб цей процес заміни (або повного вилучення) відбувався поступово. Уявімо такий організм, у якого замість нейронів мікрочіпи. Лихі вчені раз за разом вживлюють ці мікрочіпи людині з нормальним квалітативним досвідом так, що її кваліа починають згасати. Залишається лише одна операція перед тим, як людина або повністю втратить квалітативний досвід, або ж він буде інвертований. Виявляється, що впродовж всіх цих процедур, на думку фізикалістів, людина мала б не помічати, зміни що з нею відбуваються. Чалмерса вважає, що ми можемо екстраполювати ці абсурдні висновки на звичайне життя людини, у якому вона б не помічала, як змінюється її квалітативний досвід кожен день, як небо стає зеленим, мелодія Баха - звуками дрилі [4, с. 321].

Втім, аргументація Чалмерса має ті самі недоліки, що й Таєва. Відбувається знову заміна елементів, що не є повністю функціонально тотожними, лише індентичні за описом психічних процесів. Тож, Прихильники аргументу відсутності кваліа можуть сказати, що людина може сприймати кольори як і раніше, лише скаржачись, що кольори не такі яскраві. Або ж дійшовши до останньої стадії трансформації, людина може заявити, що вона втратила зір, втім, як і в ситуаціях сліпого зору, вона може ефективного локалізувати у просторі певні стимули та розрізнити їх [12, с. 175].

Функціоналісти не виокремлюють кваліа з-поміж інших аспектів ментального досвіду, розглядаючи їх як функціональні стани, що беруть участь у кавзальних відношеннях вхід-вихід. Втім, саме така позиція, як показав аналіз контраргументів функціоналістів, не дозволяє їм остаточно спростувати аргумент відсутності кваліа. Намагаючись виявити кавзальних наслідки відсутності квалітативних станів, наприклад, як у С. Шумейкера за допомогою скептицизму щодо знання власних квалітативних станів, чи яку М. Тая завдяки аксіологічному засновку, що кваліа представляють певну цінність та їх втрата буде відчутна, функціоналісти спроможні відокремити кавзальні наслідки квалітативних станів від кавзальних наслідків фізичних елементів, з якими пов'язані квалітативні стани. Тобто, вони не можуть напевно відповісти, яка зі змін - фізична чи ментальна, призвела до того, що системи більше не є функціонально тотожними. Розглядаючи їх навмисно окремо, ми вже не працюємо з позицією нередуктивного фізикалізму, яка наполягає на наявності необхідного зв'язку квалітативних і фізичних станів.

З другого боку, аргумент відсутності кваліа не демонструє їх існування як особливих ментальний властивостей, які б не можна було редукувати до фізичних.

філософія свідомість кваліа

Список використаних джерел

1. Block N. Troubles with Functionalism П Consciousness, Function, and Representation / N. Block. - Massachusetts: Cambridge, 2007. - P.63-101.

2. Block N. Are Absent Qualia Impossible//Consciousness, Function, and Representation / N. Block. - Massachusetts: Cambridge, 2007. - P.379-395. Block N., Fodor J. 2007. What Psychological States Are Not // Consciousness, Function, and Representation / N. Block, J. Fodor. - Massachusetts: Cambridge, 2007. - P.45-61.

3. Chalmers D. The Conscious Mind / D. Chalmers. - Oxford and New York, 1996. - 432 p.

4. Davidson D. Mental Events // Mind and Cognition / Ed. by W. Lycan I D. Davidson. - Oxford: Blackwell, 1990. - P.33-50.

5. Gregory R. L. Eye and brain: the psychology of seeing / R. L. Gregory. - World University Library. London: Weidenfeld and Nicolson, 1966. - 254 p.

6. Gulick R. V. On the Supposed Inconceivability of Absent Qualia Functional Duplicates -A Reply to Tye / R. V. Gulick. - Philosophical Review 121 (2), 2012. - P.277-284.

7. Putnam H. Meaning and reference // The Journal of Philosophy / H. Putnam. - Vol.70, No.19, Seventieth Annual Meeting of the American Philosophical Association Eastern Division. (Nov.8, 1973). - P.699-711.

8. Туе M. Absent Qualia and the Mind-Body Problem / M. Tye. - Philosophical Review 115 (2), 2006. - P.139-168.

9. Shoemaker S. Functionalism and Qualia // Readings in Philosophy ofPsychology I S. Shoemaker. - Cambridge, 1980. - P.251-267.

10. Shoemaker S. Absent Qualia Are Impossible-AReply to Block H Philosophical Review I S. Shoemaker. - 1981. - P.581-599.

Размещено на Allbest.ru