Специфіка структури Кантової арґументації стосовно поняття єдності апперцепції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Специфіка структури Кантової арґументації стосовно поняття єдності апперцепції

Мельник В.В.

З-поміж найбільш вагомих здобутків філософії І. Канта є розробка т.зв. трансцендентальної аргументації. Висновки трансцендентальної аргументації скеровані, як правило, проти скептицизму різного кшталту. Наприклад, «Трансцендентальна дедукція категорій» (надалі - просто ТД, або А-дедукція та В-дедукція для позначення цього розділу Кр. ч. р. в першій (1781 р.) та другій (1787 р.) редакціях відповідно) імпліцитно є критикою Г'юмового скептицизму щодо можливості об'єктивно значливого застосування апріорних метафізичних понять для пізнання предметів досвіду, а Спростування ідеалізму аргументує проти т.зв. матеріального ідеалізму, або скептицизму щодо існування зовнішнього, позасуб'єктного світу [9, s. 225]. Ці трансцендентальні аргументи детально розроблені Кантом у Кр. ч.р., однак загальна їх структура та тенденція відтворюються та мають вирішальне значення для обох інших Критик. Відтак, розуміння специфіки трансцендентальної аргументації є необхідним для розуміння сутності трансцендентального задуму Канта в цілому.

Кантова ТД містить ряд трансцендентальних аргументів, кожний з яких починається із засновку або щодо пов'язаності елементів пізнання завдяки деякій єдиній структурі (апперцепція), або щодо необхідності та універсальності деяких структур емпіричного досвіду. Стратегія подальшої аргументації полягає у розвитку епістемологічної моделі, основним концептуальним елементом якої є поняття синтезу, та демонстрації того, що апріорні поняття - категорії - мають посутнє значення для конструювання зазначеної моделі.

В даній статті ми зосередимось саме на розгляді Кантового розуміння понять єдності та апперцепції у світлі аналітичних інтерпретацій.

1. Проблеми довкола поняттяедності апперцепції. §16 ТА вводить ключове для Кантової епістемології поняття апперцепції. Аргументацію цього параграфа можна поділити на 2 етапна) визначити структуру принципу необхідної єдності апперцепції;

б)продемонструвати зв'язок даного принципу з поняттями синтезу та самосвідомості. Апперцепція - це сприйняття (апрегензія - dieApprehension, apprehension) ментального стану (репрезентації) як властивого певній самості. «Можна характеризувати її як самоприписування ментального стану» [11, p. 93-94]. Згідно з Кантовою концепцією, апперцепція є необхідною єдністю, оскільки всі репрезентації суб'єкта пізнання мають бути Грунтовані в «чистій апперцепції, тобто у суцільній тотожності (durchgangige Identitat) собі в усіх можливих репрезентаціях» [9, s.719]. Звідси Кант формулює принцип необхідної єдності апперцепції. «Ми є апріорі свідомими суцільної тотожності нас самих у світлі (in Ansehung) всіх уявлень (репрезентацій - М. В.), які завжди можуть належати до сфери нашого пізнання; ми усвідомлюємо цю свою тотожність як необхідну умову можливості всіх уявлень (бо вони лише остільки щось в мені уявляють, оскільки разом з усім іншим (змістом - М. В.) належать одній свідомості та повинні, принаймні, бути в змозі пов'язуватись у ній)» [9, s. 720]. Тобто, всі репрезентації є такими, що Я (самість - self, Selbst) може приписати їх собі - такому суб'єкту, який а) є тим самим для всіх актів самореференції, б) є відмінним від цих репрезентацій та в) який усвідомлює ці репрезентації, як відмінні від нього самого.

2. Диспозиція принципу єдності апперцепції. Можна виокремити 3 аспекти у змісті принципу єдності апперцепції. По-перше, суб'єкт, структурним елементом якого є апперцепція, не може розумітися як контейнер репрезентацій. Кант стверджує, що суб'єкт не може бути для Я предметом внутрішнього чуття (derinnere Sinn, innersense) [9, s. 169-170]. Це твердження конфліктувало би з уявленням про суб'єкт як контейнер репрезентацій, оскільки останні сприймаються саме як предмети внутрішнього чуття [9, s. 88-89]. Також у §16 «Трансцендентальної аналітики» (надалі - ТА) зазначається: «...через Я, як просте уявлення, не може бути даним нічого багатоманітного; лише в спогляданні (die Anschauung, intuition), яке є відмінним від Д може бути даним багатоманітне» [9, s. 153]. Якби Кант, слідуючи Г'юму, розглядав суб'єкт пізнання як контейнер репрезентацій, було би суперечливо, з огляду на наведений пасаж, заперечувати можливість даності багатоманітного в простому уявленні Д.

По-друге, здатність суб'єкта приписувати собі репрезентації є чистою апперцепцією, на відміну від емпіричної. Це означає, що суб'єкт має цю здатність не в силу Г'юмового внутрішнього сприйняття (innerperception) чи Кантового внутрішнього споглядання, а радше незалежно від будь-якого чуттєвого елемента. Так чи інакше, Кант постійно стверджує, що «чистота чистої апперцепції» (die Reinheitderreinen Apperzeption) не означає того, що суб'єкт, якому належать всі репрезентації, може бути репрезентований як предмет споглядання [9, s. 353-357].

По-третє, Кант наголошує на тому, що чиста апперцепція є першопочатковою (ursprunglich, original), бо вона є «...тією самосвідомістю, яка Генерує уявлення Я мислю... і яка не може бути виведена (nicht abgeleitet wardenkann) з жодного іншого уявлення» [9, s. 151]. Тобто, Д не може мати уявлення про себе інакше, аніж у формі судження типу «Я мислю...». З цього слідує, що судження такого типу є автентичними репрезентаціями суб'єкта [9, s. 730-731]. Завдяки функції апперцепції Д здатне до своєрідного пропозиційного охоплення суб'єкта як такого, що здатен до цього «апперцептивного охоплення» (dasApperzipieren, apperceiving). Кант стверджує, відтак, що апперцепція вможливлює для Д бути свідомим того, що воно є суб'єктом [9, s. 168-169].

3. Положення «Я мислю». Інтерпретація П. Ґаєра. Аргументація Канта на користь зазначених тез відштовхується від відомого вступного пасажу §16 ТА: «Для [уявлення] «Я мислю» повинно бути можливим, щоби воно супроводжувало всі мої уявлення; інакше б у мені уявлялось щось, що взагалі не могло би бути помисленим; а це еквівалентно тому, що репрезентація або була би неможливою, або, принаймні, була би нічим для мене» [9, s. 151].

Згідно з інтерпретацією П. Ґаєра, сенс, у якому слід розуміти те положення, що репрезентації були б або взагалі неможливими, або були би для Д нічим, якби це Д не було би в змозі приписати їх собі в експліцитному акті «Я мислю», полягає лише у тому, що Д не могло би усвідомлювати ці репрезентацій [5, р. 139-144]. Є цілком прийнятною думка, що будь-яку репрезентацію, яку усвідомлює Д це Я може приписати собі як суб'єкту, за умови, що всі пізнавальні структури є правильно змодельованими та не прийнято жодного суперечливого засновку щодо природи суб'єкта пізнання. Натомість, твердження, що Я може бути свідомим кожної з репрезентацій і що є, відтак, можливим для нього приписати їх собі як суб'єкту, видається хибним. Очевидно, що деякі з моїх репрезентацій є настільки «несвідомими», що Я не здатне експліцитно приписати їх собі, незважаючи на те, що ці репрезентації належать таки Я в силу тих кавзальних та псевдокавзальних зв'язків, які вони мають з іншими, «свідомими» репрезентаціями. Так чи інакше, засновок, що кожна з репрезентацій, які у певний спосіб належать, Я, може бути усвідомлена цим Я як належна йому, не є вирішальним для Кантової аргументації. Радше той засновок, на якому Кант робить основний акцент, стосується ідентичності самості суб'єкта, відносно якого здійснюються різні акти самоприписування репрезентацій, а також усвідомлення цієї ідентичності [5, р. 150].

4. Положення «Я мислю». Інтерпретації Р. Говела та Дж. Ван Клеве. Ряд сучасних інтерпретаторів, серед яких варто згадати Р. Говела та Дж. ван Клеве, наголошують на тому, що аргументація §16 ТА вимагає засновку, який би стверджував можливість одночасного усвідомлення багатьох елементів репрезентацій, а також на тому, що неочевидність цього засновку загрожує слушності аргументації. Згідно з прочитанням ван Клеве, для будь-якого актуального споглядання вимагається, щоби Я актуально усвідомлювало всі елементи споглядання водночас. Якби це «спів- усвідомлення» (co-consciousness) було лише можливим (не необхідним), Кант міг би зробити лише той висновок, що зв'язок між комплексною репрезентацією та категоріями (предметний характер репрезентації) також не є необхідним [12, р.84]. Відповідно, механізм аргументації в §16 ТА полягає в тому, щоби

а) привнести певного типу єдність чи комбінацію, які є актуально властивими репрезентаціям у спогляданні;

б) зробити висновок, що ця єдність вимагає синтезу засобами категорій, які є засадами для її пояснення. Тож, Кантові приписується твердження про актуальне спів-усвідомлення як тип єдності, який вимагає синтезу засобами категорій, та про те, що жодний різновид єдності (спів-усвідомлення) не є неадекватним для вирішення завдання трансцендентальної дедукції.

Інтерпретація Говела є схожою з інтерпретацією ван Клеве і Ґрунтується на тому, що Кант не висловлює наступний вирішальний засновок (S): «Всі елементи багатоманітного деякого і (де і - довільний акт споглядання) є такими, що Н є або може бути свідомим того, що всі ці елементи заразом супроводжуються уявленням Я мислю» [6, р. 161]. Цей засновок стверджує, що всі індивідуальні елементи деякого актуального споглядання є такими, що Я усвідомлює або може усвідомлювати їх одночасно в їхній окремішності. Відповідно до інтерпретації Говела, те, що суб'єкт синтезує елементи актуального споглядання, є можливим лише якщо елементи актуального споглядання разом та водночас супроводжуються одним і тим самим актом Я мислю [6, р. 161].

Натомість, Говел звертає увагу на те, що засновок (S) контрастує з більш слабкою вимогою (W): «Кожний елемент багатоманітного деякого і (де і - довільний акт споглядання) є таким, що Н може його усвідомлювати; тобто уявлення Я. мислю супроводжує цей окремий елемент» [6, р. 161]. Цей пом'якшений засновок припускає можливість того, що елементи споглядання можуть усвідомлюватись Я окремо одне від одного, почергово. Говел, однак, стверджує, що засновок (W) конституює єдність таким чином, що не виникає потреби в механізмах категоріального синтезу. Якщо Я лише послідовно усвідомлює (актуально чи потенційно) елементи споглядання, вимога їх синтезування в комплексній репрезентації не видається необхідною. Більше того, на думку Говела, допоки визнається пом'якшений засновок (W), неможливо здійснити перехід до засновку (S); видається неймовірним, що зазначене у засновку (S) спів-усвідомлення є актуальним чи, принаймні, посутньо властивим деякому Я у будь- якій довільній формі споглядання. Звідси робиться висновок, що слушність аргументації §16 ТА, а відтак, і всієї В-дедукції категорій ставиться під сумнів.

Однак, цілком можливо, що лише пом'якшений засновок (W) вимагається для виправдання аргументації у §16 ТА. Хоча сильний засновок (S) і може знайти текстуальне підтвердження у тому ж §16 ТА: «Для того, щоби цей стосунок до тотожності суб'єкта відбувся, не достатньо того, що Я усвідомлює кожну репрезентацію; натомість необхідно, щоби Я поєднувало цю репрезентацію з іншими, усвідомлюючи їх синтез» [9, s. 152]; однак ця вимога не є, в контексті наведеного уривку, несуперечливою. Бо, стверджуючи, що Я усвідомлює синтез репрезентацій, Кант може мати на увазі лише те, що Я усвідомлює стосунок деякого типу, в якому репрезентації знаходяться одне відносно одного. Наприклад, може йтися про відмінність способу інтеграції окремих репрезентацій в єдиній комплексній відносно різних Д що, в свою чергу, не передбачає вимоги спів-усвідомлення [10, р. 25-37].

5. Єдність апперцепції та єдність свідомості. Аргументація §16 ТА містить у собі деякі нюанси, які дозволяють уникнути зазначеної вимоги спів- усвідомлення. Згідно з текстом параграфа, Кантова аргументація рішуче спрямована на той висновок, що лише апріорний категоріальний синтез здатен пояснити те, у який спосіб Я може уявляти собі тотожність своєї апперцептивної (усвідамлювальної) свідомості [9, s. 152]; або: у який спосіб, ?може уявляти собі тотожність апперцептивного суб'єкта [9, s. 153] відносно різноманітних елементів багатоманітного у спогляданні, яке Я може супроводжувати уявленням Я мислю.

На користь даних зауважень свідчить те, як Кант характеризує емпіричну свідомість, яка кореспондує поняттю свідомості в Г'юмовій психологічній теорії: «вона є сама по собі розсіяною (ansichzerstreutist), не маючи стосунку до тотожності суб'єкта (ohne Beziehung auf die Identitat des Subjekts)» [9, s. 152]. Одним із висновків з даного пасажу є те, що теорія Г'юма не має достатніх ресурсів для пояснення того, яким чином Я може приписувати різноманіття репрезентацій та їх елементів собі; тобто такому суб'єкту, який усвідомлює як ці репрезентації, так і сам суб'єкт; при чому цей суб'єкт є одним і тим самим для кожного акту самоприписування репрезентацій.

Ба більше, Г'юмовій теорії бракує ресурсів для того, щоби взагалі взяти до уваги обговорювану тотожність суб'єкта. Справді, в її термінах апперцептивна свідомість зводилася б до сукупності перцепцій, які посутньо були би самосвідомими; тобто вона була би контейнером, який окрім предметних перцепцій інкапсулює також перцепції перцепцій. Однак, такі самосвідомі перцепції були би так само відмінними одна від одної, як і перцепції, з яких вони складаються. Вони, відтак, як і Кантова емпірична свідомість, були б розсіяними та не поділяли жодного спільного елемента. Тож, ми бачимо, наскільки складний та суперечливий вузол зав'язується при спробі концептуалізувати поняття усвідомлення у стосунку до репрезентацій та досвіду. Кант розплутує цей вузол саме тим, що встановлює відмінність між суб'єктом - тотожним собі у різноманітних актах самоприписування репрезентацій Я -та самими цими репрезентаціями.

6. Засади уявлення про єдність суб'єкта. Наступний крок аргументації §16 ТА висвітлює інший наслідок твердження про те, що емпірична свідомість є розсіяною та не має стосунку до тотожності суб'єкта, а саме: теорії Г'юма бракує ресурсів також для того, щоби пояснити можливість уявлення Я про самого себе як тотожного суб'єкта; точніше, можливість для Я уявляти собі тотожність суб'єкта відносно репрезентацій [9, s. 151152; 4, p. 95-98]. Ми можемо уявити собі деякі способи пояснення того, як можливе уявлення про тотожність суб'єкта.

По-перше, ми можемо припустити, що внутрішнє чуття дозволяє уявляти цю тотожність: спосіб, яким вона уявляється є подібним до способу, яким репрезентується тотожність у часі звичайних предметів досвіду; а саме, завдяки коГнітивній чутливості до подібностей серед посутніх властивостей репрезентованого. Однак, і Кант, і Г'юм погоджуються в тому, що Я не може уявляти собі тотожність апперцептивного суб'єкта у такий спосіб. Обидва вважають, що внутрішнє чуття не може уявляти посутні властивості суб'єкта такого типу.

По-друге, можемо припустити непрямий шлях формування уявлення про тотожність суб'єкта. Цей варіант схвалює Кант. Йдеться про те, що зазначене уявлення повинно залежати від здатності до охоплення специфічного характеру самих репрезентацій, що їх має Я [1, р. 142-144; 5, р. 133-39]. Відповідна особливість є типом єдності та впорядкування репрезентацій. Якщо вони можуть бути поєднані у певний спосіб, і якщо Я здатне до охоплення цієї єдності, тоді це Я буде здатним уявляти собі апперцептивний суб'єкт будь-якої з єдностей репрезентацій як тотожний суб'єкту будь-якої іншої єдності репрезентацій. Відтак, уявлення Я про тотожність суб'єкта виникає лише настільки, «наскільки Я поєднує репрезентації між собою та усвідомлює їхній синтез» [9, s.151-152]. Це усвідомлення

П. Стросон інтерпретує як свідому достовірність (consciousawareness) не самого акту чи процесу синтезу, а радше тієї єдності, яка є його результатом [11, р. 94-96; 3, р. 133-134]. Якого типу єдність має свідомо впізнавати (consciouslyrecognize) Я серед репрезентацій, які вможливлюють для Я уявлення про тотожність суб'єкта? Варто зауважити, що цю єдністю не може гарантувати спів-усвідомлення, оскільки Я уявляє суб'єкт, як тотожний відносно не спів-усвідомлюваних репрезентацій. Відтак, актуальне спів-усвідомлення не могло би пояснити, яким чином взагалі Я уявляє собі даний тип єдності.

Вірогідною альтернативою є те, що єдність полягає в подібних між собою способах того, як зазвичай пов'язуються репрезентації в одному суб'єкті. Посутньою ознакою такої єдності є те, що репрезентації, будучи належними одному суб'єкту, інтегруються в комплексному утворенні вищого порядку. Вони пов'язуються, відтак, у такий спосіб, який не є властивим для дискретної емпіричної свідомості.

Деякі інтерпретатори вважають, що відповідна єдність полягає в темпоральному порядку, який вона встановлює серед репрезентацій деякого, ?, що, зрештою, Грунтується на зв'язку В-дедукції з аргументами Другог аналогії досвіду (розділ АЗ) та Спростування ідеалізму [З, р. 137-144]. Однак, цей шлях натикається на заперечення, що коГнітивна чутливість до темпоральної впорядкованості репрезентацій не сприяє з очевидністю формуванню уявлення про них як належних одному суб'єкту [Brueckner 1984, р. 199-208]. Якщо ж ментальні факти не інтегруються в комплексній кавзальній єдності, як у випадку емпіричної свідомості, ми відчуваємо тенденцію до постулювання багатьох суб'єктів.

Згідно з поглядами Канта, кандидатами на пояснення того, яким чином виникає цей тип інтегративної єдності, а також здатність Я пізнавати цей тип єдності, є поняття асоціації та синтезу. А оскільки психологічна теорія Г'юма виявилась цілком неадекватною для пояснення епістемологічних функцій суб'єктивності, єдиним доступним варіантом залишається поняття синтезу. Відтак, щоби для деякого Я було можливим формування уявлення про єдиний суб'єкт різноманітних актів самоприписування репрезентацій, Я повинно генерувати або, принаймні, усвідомити відповідний тип єдності серед цих репрезентацій. І саме синтез є тим, що вможливлює та пояснює цю ключову єдність.

Тож, Кант стверджує, що ця концептуальна комбінація «є виключною справою розсуду, який є не чим іншим, як здатністю апріорного пов'язування (das Vermogen, apriori zu verbinden)» [9, s. 153]. Оскільки розсуд надає поняття, які забезпечують реалізацію функції синтезу, і оскільки апріорний характер синтезу означає те, що в його механізмах задіяні дані поняття, Кант стверджує, що синтез засобами апріорних понять є необхідною вимогою для вирішення проблеми єдності суб'єкта.

Підсумовуючи, розгляньмо загальну структуру Кантової аргументації в§16 ТА:

1) Засновок: Я усвідомлює свою тотожність як суб'єкт різноманітних актів самоприписування ментальних фактів (репрезентацій в широкому сенсі).

2) Засновок: Я не усвідомлює єдність цього суб'єкта безпосередньо.

3) Засновок: Якщо засновки (1) та (2) істинні, тоді усвідомлення єдності суб'єкта є опосередкованим через усвідомлення конкретного типу єдності репрезентацій, що вони належать Я.

Висновок на підставі засновків (1, 2, 3): оскільки істинним є антецедент засновку (3) (засновки (1, 2)), істинним є його консеквент: усвідомлення єдності суб'єкта є опосередкованим через усвідомлення конкретного типу єдності репрезентацій, що вони належать Я.

Засновок 4: якщо висновок (Г) є істинним, ментальні стани деякого Я характеризуватимуться відповідним типом єдності.

4) Засновок 5 (на підставі засновку (4)): цей тип єдності ментальних станів деякого Я не може бути поясненим через поняття асоціації.

5) Засновок 6: якщо засновок (5) є істинним, тоді цей конкретний тип єдності може бути пояснений лише через поняття синтезу, який реалізується засобом апріорних понять.

6) Висновок на підставі засновків (5, 6): конкретний тип єдності ментальних станів деякого Я є можливим лише за умови припущення синтезу, який реалізується засобом апріорних понять - категорій.

Вирішальне значення для даної аргументації мають засновок (3) та висновок (Є), оскільки вони є необхідними умовами єдино можливого пояснення поняття апперцептивного суб'єкта репрезентацій. Утім, згідно з думкою П. Ґаєра залишається відкритим питання про те, чи ґрунтується опосередкований шлях формування уявлення про апперцептивний суб'єкт виключно на усвідомленні репрезентацій внутрішнього чуття, залишаючи дані зовнішнього чуття за дужками [5, р. 146-- 147]. На даному етапі аргументації Кант ще не відкидає засновків емпіричної епістемології, хоча очевидно, що він повинен це зробити, щоби обґрунтувати потребу в апріорному синтезі. Для поглиблення аргументації варто звернути увагу на особливості Кантового поняття єдності, внаслідок чого будь-які закиди з позиції емпіризму виявляться неадекватними. Кант використовує цю стратегію на наступних етапах аргументації, які залучають до розгляду особливості репрезентації предметів досвіду.

кантовий трансцендентальний аргументація апперцепція

Список використаних джерел

1. Allison Н. Kant's Transcendental Idealism / Henry Allison. - New Haven: Yale University Press, 2004. - 537 p.

2. Brueckner A. Transcendental Arguments II // Nous, 18, 1984. - P.197-225.

3. Dicker G. Kant's Theory of Knowledge. - New York: Oxford University Press, 2004. - 280 p.

4. Dickerson A. B. Kant on Representation and Objectivity. - Cambridge: Cambridge University Press, 2004. -217p.

5. Guyer P. Kant and the Claims of Knowledge / Paul Guyer. - Cambridge: Cambridge University Press, 1987. - 482 p.

6. Howell R. Kant's Transcendental Deduction: An Analysis of Main Themes in His Critical Philosophy. - Dordrecht: Kluwer, 1992. - 424 p.

7. Hume D. A Treatise of Human Nature/ David Hume; [edited by L. A. Selby-Bigge]. - Oxford: Oxford University Press, 1960.-709p.

8. Hume D. An enquiry concerning human understanding / David Hume;[edited by Tom L. Beauchamp]. - Oxford: Oxford University Press, 1999. - 302 p.

9. Kant I. Kritik der reinen Vemunft // Samtliche Werke / Immanuel Kant. - Bd 1.- Leipzig: Meiner, 1919. -861s.

10. Pereboom D. Self-understanding in Kant's Transcendental Deduction// Synthese, 103, 1995.-P.1-42.

11. Strawson P. F. The Bounds of Sense: An Essay on Kant's Critique of Pure Reason / Peter Frederic Strawson. - London: Methuen, 1966. - 296 p.

12. Van Cleve J. Problems from Kant / James Van Cleve. - Oxford: Oxford University Press, 1999. -340p.

Размещено на Allbest.ru