Realitas vs wirklichkeit: ґенеза двох концептів західної метафізики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Realitas vs wirklichkeit: ґенеза двох концептів західної метафізики

В. Ю. ПОПОВ

У сучасній українській філософській літературі терміни «реальність» і «дійсність» вживаються як рівнозначні або достатньо близькі за змістом один одному. Втім вони мають значні змістовні відміннос-ті не тільки з їх етимологією, але й принципово різними метафізичними підвалинами їх виникнення й використання. Категорія «реальність» у європейській метафізиці тісно пов'язана речовинністю, а не процесуальністю. Категорія ж «дійсність» відображає динамічний вимір буття й веде свій початок від « » (енергейя) «Метафізики» Аристотеля, яка згодом перетворилася в категорію німецької філосо-фії «Wirklichkeit». В статті доводиться, що концепти «realitas» та «Wirklichkeit» народжуються напри-кінці епохи високої схоластики, а їх засновниками були Дунс Скот та Майстер Екгарт. Зокрема концепт «realitas» вводиться Дунсом Скотом для позначення «ultima realitas» («остаточної реальності») сущого, яке складає haecceitas (цеїсть) «цієї ось» індивідуальної речі. Концепт же «realitas» (реальність), висту-паючи лише допоміжним, згодом у західній онтології набуває метафізичної значущості. Майстер Екгарт запозичує у Альберта Великого термін «actualitas» (актуальність) та перекладає це слово на мову сво-їх проповідей як «wercelicheit», яке згодом перетворилося на «Wirklichkeit». Це слово у вустах пропо- відника-містика перестає бути простим перекладом «actualitas» перетворюючись із Божественого actus © В. Ю. Попов, 2014 purus у «бездієву діяльність». Однак ці містичні нашарування згодом зникають; у Х. Вольфа слово «Wirklichkeit» означає визначеність існування або реалізацію можливого. Проте в німецькій класиці (І. Кант, Г. Гегель) продовжує зберігатися розмежування «Wirklichkeit-Realitat». В марксизмі дійсність все більше ототожнюється з об'єктивною реальністю. Подібні ж процеси відбуваються в англомовній аналітичній філософії (наприклад у Л. Вітґенштайна). Проте у статті наголошується, що проблема роз-межування категорій «реальність» та «дійсність» набуває актуальності в зв'язку з появою радикального конструктивізму. У висновках вказується, що це розмежування є необхідним для визначення двох мета-фізичних парадигм: реїстичної та актуалістської.

Ключові слова: реальність, дійсність, діяльність, речовинність, realitas, haecceitas, VEpyeia, Wirklichkeit, реїзм, актуалізм.

Realitas vs wirklichkeit: the genesis of the two concepts of western metaphysics

V.YU. POPOV

Donetsk national university, Donetsk, Ukraine, E-mail: popovmak@ mail.ru

Abstract

The terms «reality» and «reality» are used interchangeably, or quite similar to each other іп the mod-ern Ukrainian philosophical literature. However, they have significant substantive differences, which not only with their etymology, but also fundamentally different metaphysical foundations of their origin and use. Category «reality» in the European metaphysics is closely linked substantiality, and not as a process. Category «reality» reflects a dynamic dimension of being, and originates from the «» «Metaphysics» of Aristotle, which later developed into the category of German philosophy Wirklichkeit». In the article it is proved that the notions of «realitas» and «Wirklichkeit» born in the end of the age of high scholasticism, and their founders were Duns Scotus and Eckhart Meister. In particular, the concept of «realitas» is entered Duns Scotus to denote «ultima realitas» («ultimate reality») things that is haecceitas «thisness» individual things. The concept of «realitas» (reality) speaking only a subsidiary subsequently in Western ontology acquires met-aphysical significance. Eckhart Meister borrows from albert the Great, the term «actualitas» (actuality) and translates this word into the language of their sermons as «wercelicheit», which later became «Wirklichkeit». This word in the mouth of a preacher mystic ceases to be a simple translation of «actualitas» turning from the Divine actus purus in «non-action activities». However, these mystical layering subsequently disappear; Ch. Wolf word «Wirklichkeit» means the certainty of the existence or possible implementation. However, in the German classics (I. Kant, G. Hegel) a continued separation «Wirklichkeit-Realitet». In Marxism reality more and more identified with the objective reality. Similar processes occur in the English-analytic philosophy (for example L. Wittgenstein). However, the article notes that the problem of the delimitation of the categories of «reality» and «reality» is becoming increasingly important in connection with the emergence of radical constructivism. this distinction is need to define two metaphysical paradigm: reists and actualists, indicated іп the conclusions .

Keywords: reality, reality, activities, real, realitas, haecceitas, ¦, Wirklichkeit, reism, actualism.

В історії філософської думки існують тексти, що мали вирішальний вплив на по-дальший її розвиток. До таких безпереч-но належать кантівська «Критика чисто-го розуму», геґелівська «Феноменологія духу», гайдеґґерівське «Буття та час»... Однією з таких книжок є збірка афоризмів Людвіга Вітґенштайна під назвою «Логіко- філософський трактат», що спричинила лінгвістичний поворот або мовну революцію у філософії ХХ сторіччя. В цьому трактаті, який спочатку мав красномовну робочу наз-ву «Речення» (Der Satz), Вітґенштайн нама-гався дати вичерпні та задовільні відповіді на найважливіші метафізичні питання в межах логіко-філософського дослідження мови. Од-ним з таких питань є питання «Чим є світ?» Вітґенштайн відповідає на нього чітко й лаконічно: «Світ є сукупністю фактів, а не речей» [6, c.7], як вважається в більшості філософських систем. Але подальші пояснен-ня дещо ускладнюють розуміння. У тезі 2.063 він пише: «Реальність у своїй сукупності є світом» (у перекладі Євгена Поповича, 1995) [6, c.8]. Категорія «реальність» у європейській метафізиці тісно пов'язана речовинністю, а не процесуальністю (саме слово «реальність» походить від латинського res - річ). Цікаво, що у першому російському перекладі І. До-бронравова та Д. Лахуті теза 2.063 «Тракта-ту» перекладена інакше: «Действительность, взятая в ее совокупности, есть мир» [4, c.5]. В новітньому перекладі М. Козлова та Ю. Асєєва [5] маємо таку ж тезу і лише в орігинальному перекладі Вадима Руднєва зустрічаємо таке: «Совокупная Реальность есть Мир» [3, c.10]. Справа в тому, що ми маємо переклади з різних джерел. «Tractatus Logico-Philosophicus» або «Блакитна книга» спочатку побачила світ у німецькому оригіналі (1921 р.), але зразу ж (1922 року) була перекладена англійською Ч. К. Огденом (з участю Ф. Рамсея). Так-от зло-щасна теза 2.063 у першому виглядає як «Die gesamte Wirklichkeit (виділено нами - В.П.) ist die Welt» [21, s.5], а перекладена «The sum- total of reality (виділено знову ж нами - В.П.) is the world» [22, p.6]. Тобто український переклад (як і переклад Руднєва) зроблений з англійської версії, інші ж російські пере-клади з німецького оригіналу. Чи є тотож-ними німецьке «Wirklichkeit» англійському «reality», чи є тотожними категорії «дійсність» та «реальність» у сучасному філософському дискурсі? Для розв'язання цієї пробле-ми небхідно звернутися до походження цих категорій та їх подальших трансформацій у європейській філософії.

Наша стаття присвячена появі та подаль-шому розвитку двох ключових концептів західної метафізики «реальність» (realitas) та «дійсність» (Wirklichkeit). Зазвичай у філософській літературі терміни «реальність» і «дійсність» вживаються як рівнозначні, але вони мають значні змістовні відмінності, що фіксуються їх етимологією. І тому в українській, російській і німецькій мо-вах, крім слів реальність, реальность, Realitat, є особливе слово дійсність, действи-тельность, Wirklichkeit. Первинним, природ-но, було німецьке Wirklichkeit, в слов'янських філософських тезаурусах (у тому числі й українському, російському, а також чеському та словацькому) воно перекладається за допо-могою кальки від слова «дія» та з'являється в ХІХ сторіччі під впливом німецької філософії. Як писав свого часу А. Шопенгауер: «Слова дійсність (Wirklichkeit) і дійсний (wirklich) у філософії незрівнянно краще і виразніше, ніж їх синоніми реальність і реальний: перші властиві виключно німецькій мові, і у неї є привід пишатися ними» [11, с.325]. Втім спра-ва не тільки в тому, що слово Wirklichkeit більш рідне для німецького вуха, «краще і виразніше», справа в тому, що концепти «реальність» та «дійсність» мають принципо-во різне змістовне навантаження, відбивають різні зрізи буття як такого. На це вказує й відмінність у походженні цих концептів, яке ми ставимо за мету дослідити в нашій розвідці. реальність дійсність метафізичний конструктивізм

Незважаючи на те, що уявлення про реальність та дійсність, тобто те, що є істинно існуючим, з'являються ще у самих джерелах західного філософування, концепти «realitas» та «Wirklichkeit» народжуються лише наприкінці величної епохи високої схоластики. Досить символічним є те, що їх поява на світ була майже одночасною - самий початок XIV сторіччя. Прикметним є й те, що їх «батька-ми» були два «тезки» Йоан Дунс Скот та Йоан Екгарт фон Гохгейм (більш відомий як Май-стер Екгарт), що поховані в одному й тому ж німецькому місті Кельні.

Досить кволе тіло шотландського фран-цисканця Йоанна Дунса Скота мало душу, що була «вагітною» великою кількістю ідей. Віртуозно володіючи категоріальним інструментарієм Аристотеля і попередньої схоластичної традиції - forma (форма), materia (матерія), substantia (сутність), res (річ), accidentia (випадкові ознаки), (вид),

genus (рід), natura (природа), ens (суще). - він народжує принципово новий концепт «realitas» (реальність). Вперше цей термін з'являється у нього в «Оксфордських сентенціях (Opus Oxoniense)» -- головному творі Йоанна Дун-са Скота, систематизованих лекціях Doctor Subtilis (Тонкого Доктора) десь 1300 року. В своїх пошуках по-справжньому існуючого він пише про розмаїття «реальностей»: «realitas unde accipitur genus» («реальностиі від якої бе-реться рід»), «realitas unde accipitur differentia (ex quibus realitas specifica accipitur)» («реальність, реальності від якої береться [видова] відмінність, - з якої утворюється реальність виду») та т.ін., які, втім, «semper in eodem (sive in parte sive in toto) sunt realitates eiusdem rei, formaliter distinctae» («завжди в одному й тому ж (частково або в цілому) є сутністю реальності однієї й тієї ж речі, фор-мально відмінні одна від одної») [8, cc.123, 144]. У своїх «Questiones subtilissime in metaphysicam Aristotelis» («Найтонших питан-нях до метафізики Аристотеля») Скот говорить про «realitas tota комп relationis» («реальності всіх відносин»), гіпотетичному - «modus realitas omnium» («модус цілісної реальності», тобто всереальности - В.П.) [15], «...non

tanta realitas est in illa unitate sicut in unitate numerali... » («...не така суть в ній реальність єдності, як у нумеричній єдності... ») [15]. У трактаті «De primo principio» («Про Першопо- чаток») Doctor Subtilis зазначає, що головною функцією реальності є служити роздільником між збіг і розрізненням у реально подібному: «Omne realiter conveniens convenit et differet realitate non formaliter eadem... » («Все реально схоже збігається і розрізняється за допомогою реальності, яка формально не одна і та ж... ») [16, с.120-121].

Але, як вважає Дунс Скот, «ultima realitas» («остаточну реальність») сущого складає haecceitas (цеїсть) «цієї ось» індивідуальної речі. Зокрема, Doctor Subtilis пише: «Non est igitur ista entitas materia vel forma vel compositum, in quantum quodlibet istorum est natura, sed est ultima realitas entis...» («Отже, ця сутність не є ні матерія, ні форма, ні ком-позит, оскільки будь-яке з цього є природа, але вона (індивідуальна сутність) є остаточна реальність сущого») [8, c.315].

Об'єктом критики Дунса Скота був гілеморфізм томістів, тобто теорія, що пояснює буття як сукупність матерії та фор-ми, де матерія забезпечує завдяки своїй невизначеності індивідуальність, а форма надає матерії визначеності. Такі ідеї були продовжен-ням метафізики Аристотеля, і їх відстоював, зокрема, домініканець Тома Аквінський. Скот заперечував те, що невизначена матерія може надати чомусь індивідуальності - Сократа ро-бить Сократом його «Сократність». Непотрібно шукати іншої причини індивідуального, крім самої індивідуальності, ніщо інше не може по-яснити існування окремого.

Треба зазначити, що концепт «haecceitas» народжений Дунсом Скотом був майже за-бутим у подальшому розвитку європейської філософії: після занепаду скотистської шко-ли до нього звертається лише Г. Ляйбніц. Лише у ХХ сторіччі він знову з'являється у філософському дискурсі. Мартін Гайдеггер у своїй дисертації «Вчення Дунса Скота про категорії та значення» (1916) був майже за-ворожений поняттям «haecceitas»: «Те, що реально існує, є Індивідуальним. ...Все реаль-но існуюче є таким «тут і зараз» [18, s.240 ]. Форма індивідуальності (haecceitas) поклика-на показати початкову визначеність реальної дійсності». Однак після написання дисертації Гайдеггер вже не намагається використа-ти «haecceitas» у своїх подальших працях, замінюючи його «індивідуація», «Entwurf» тощо.

Таким чином, саме слово «haecceitas» власне відбиває головний концепт «на-роджений» Дунсом Скотом, але він так і не вижив у суворому світі філософських дискурсів. Допоміжний же концепт «realitas» (реальність), що був звичайною субстантивацією латинського «realis» (ре-альний, той, що належить речі), чекало дов-ге життя, що триває й до сьогодення. Згідно з українським «Філософським словником», виданим за редакцією В. І. Шинкарука, «реальність - це філософський термін, який означає те, що існує насправді» [9, c.524]. Це визначення майже повторює дефініцію Ок-сфордського словника: «Reality is the state of things as they actually exist, rather than as they may appear or might be imagined (реальність - це стан речей, як вони існують насправді, а не те, як вони можуть з'являтися або можуть бути уявлені)» [20, р.326]. Але останнє визначен-ня вказує на речовинний характер реальності, тобто реальність - це, насамперед, буття речей (або того, що ми розглядаємо як речі). Втім латинське res багатозначне: наприклад Р. Де-карт писав про res extensa (річ протяжну) та res cogitans (річ мислячу). Деякі дослідники вважають, що спочатку слово res означало процес, судову справу, де зіштовхуються різні точки зору з приводу певних питань, а тільки потім вже з цього недиференційованого понят-тя виділилося окреме уявлення про предмет, з приводу якого йде спір, - і цей предмет часто мав конкретну матеріально-речову форму. За-галом же під річчю зараз у більшості випадків мають на увазі окремий об'єкт матеріального світу, що має відносну незалежність, об'єктивність та усталеність свого існування. Таким чином, реальність - це певний стан ре-чей, статична характеристика буття. В наш час, проте як і в час Дунса Скота, стало до-сить модно говорити про множинність реаль-ностей, зокрема, з'являються такі концепти як «соціальна реальність», «медіа реальність», «консенсусна реальність», «віртуальна реальність» тощо.

На відміну від концепту «реальність» концепт «дійсність» відображає динамічний вимір буття. Історія філософської категорії «дійсність» є доволі складною та заплута-ною й веде свій початок від «^Уєкх» (енер- гейя) «Метафізики» Аристотеля. Амери-канський дослідник Д. Бредшоу вважає, що «хоча Аристотель ніколи не приписував собі честь створення терміна «^Уєих», важ-ко сумніватися в тому, що він є його винахо-дом. Він не вживається у грецькій літературі, що передувала Аристотелю та дійшла до нас, і навіть протягом кількох десятиліть після його смерті цей термін можна знайти тільки в творах філософів, які особисто належать до школи самого Аристотеля. В той же час воно зустрічається 671 раз у творах Аристоте-ля» [2, c.23]. Це слово походило від іменника «OT'ov», від якого було утворено дієслово «^^Уойодаї» (трудитися, працювати, за-йматися, вносити, вводити). В «Мета-фізиці найчастіше воно перебуває у концептуальній зв'язці «^^Уєш (дійсності)» і Лшщ? (можливості)», хоча Аристотель співвідносить його й з поняттям evtE^eXeia та пише: «Бо справа - мета, а діяльність - спра-ва, чому і діяльність (^Ф^єю) похідне від справи (^ov) і націлена на здійсненність (^^єХєіа)» [1, с.246]. Універсальний характер аристотелівського поняття VEPYeia, багатство і різноманітність його денотацій і конотацій зумовили багатозначність цього терміна. Термін vePYeia в залежності від контексту став розумітися як дія (акт), діяльність, дійсність, енергія.

Аристотелівські поняття «^РУєкх» та «fovapi?» в середньовічній схоластиці пере-творилися в пару «actus» та «potentia» або «дійсність» та «можливість». М. Гайдеггер звертав увагу на помилковість традиційного перекладу на латинську мову грецького терміна vePYeux і на вкрай негативні наслідки цього перекладу для західної філософії: «ev єРУєкх... римляни перевели як actus, і одним ударом з цієї причини грецький світ вия-вився похованим» [10, с.241-242]. За досить переконливої аргументації Гайдеггера, ари- стотелевська концепція з перенесенням її на латинський ґрунт була витлумачена за схе-мою «причина і наслідок»; характерна для Аристотеля єдність сили та енергії поступи-лася місцем їх протилежності і оформилася в уявлення про дві різні реальності, одна з яких обов'язково має передувати в часі іншій. В схоластиці з'являється субстантивація «actus» у вигляді «actualitas», а в «Сумі теології» Томи Аквінського знаходимо вже чеканну форму-лу «Esse est actualitas omnis rei» («існування є актуальністю (дійсністю) кожної речі») [13, с.156].

Майстер Екгарт, як відомо, належав до ор-дену домініканців, як і Тома Аквінський та його вчитель Альберт Великий, якому, як вва-жають деякі дослідники належить народжен-ня концепту «actualitas». Екгарт перекладає це слово на середньоверхньо-німецьку (Mittelhochdeutsch) мову своїх проповідей і воно первісно писалося як «wercelicheit» і лише згодом перетворилося на «Wirklichkeit». Це слово було утворене на підставі кореня wirk-, що перекладається як «дія» й походило від давньогерманського werkan - працювати, діяти до якого від додає суфікс «-heit/-keit», за допомогою якого перекладає латинські абстрактні субстантиви з закінченням на «tas». «Wirklichkeit» (або точніше - «wercelicheit») для рейнського Майстера - це актуальність у дусі Альберта та Томи, якою по-справжньому наділений лише Бог (принаймні у його «схола-стичних» творах).

У дусі домініканської схоластики, що спирається на вчення про Бога як actus purus Екгарт пише: «Gott ist das lautere Wirken» («Бог є виключно Дією») [18, s.186].

Йоан Екгарт фон Гохгейм є од-ним з найбільш таємничих і загадкових середньовічних мислителів. Його доля та-кож була досить суперечливою: від зви-чайного сорбонського магістра теології він досягає небачених висот в ієрархії ордену домініканців: стає провінційним пріором

ордену в Саксонії, і знову від викладача Паризької alma mater до вчителя у Кельні та підозрюваного в інквізиційному процесі, роз-початому авіньонським папою Йоаном XXII. Йоан Екгарт є вкрай суперечливим і загадко-вим автором. Існує велика кількість тракту-вань його філософії і спроб інтерпретувати її з бажанням затягнути в той чи інший табір. Дві великі праці по систематизації та видання робіт Екгарта, виконані в XX столітті Й.Кохом і Й.Квинтом, латинські праці і німецькі відповідно, взагалі представляють німецького мислителя та проповідника немов двома різними людьми. Причому, якщо латинські роботи - це роботи схоластичні і практично ортодоксальні, то вибір німецьких проповідей був зроблений з опорою на текст інквізиційного процесу над рейнським Майстером, де були його тези. Шляхом зіставлення тез, які май-стер визнав своїми, з проповідями і був про-ведений відбір. Таким чином, до збірки по-трапили найбільш єретичні твори, залучені до інквізиційного процесу.

Рейнський Майстер, змушений проводити проповідницьку роботу серед напівєретичного руху бегінок, сам потрапляє під досить силь-ний вплив тогочасної жіночої католицької містики, особливо Метхільди Магдебурзької.

На підставі її містичного досвіду, зафіксованому письмово, він розробляє своє знамените розмежування Божественного (Gotheit) та Бога (Gott), які «не схожі як небо і земля». Gotheit розглядається Майстером як чиста потенціальність, навіть певне Бо-жественне небуття, яке знаходиться у повно-му спокої та спогляданні. Однак пасивне має необхідність в актуалізації, активності, носієм якої є Бог (Gott). Проводячи розмежування між цима поняттями Екгарт проголошує: «Got wirket, diu gotheit wirket niht, si enhat niht ze wirkenne, in ir ist kein werc. Si geluogete uf nie kein werc. Got unde gotheit hat underscheit an wirken und an nihtwiirken» («Бог діє, Божество ж не діє, - у нього немає необхідності діяти, і в ньому немає ніякої дії. Воно завжди відкидало будь-яку дію. Бог і Божество різняться дією й бездіяльністю») [17, s.432]. Бог є втіленням Буття, реальності. Ця реальність є полем в яко-му людина-містик в unio mystica поєднуються з Богом в єдине ціле, поза яким нічого Реаль-ного більше немає. Між «Я» і Богом зника-ють усі відмінності: «Got und ich wir sin ein» (Бог і я, ми - одне) [17, s.246]. - проголошує в одній з проповідей німецький містик. Останнє й стало підставою у звинуваченні Екгарта у пантеїстичній єресі.

Wirklichkeit у вустах рейнського проповідника перестає бути простим перекла-дом альбертіансько-томіського «actualitas» перетворюючись з Божественого actus purus у Божествену відчуженість та «бездієву діяльність». Особливого значення цей концепт набуває в останньому трактаті Майстера «Von Abegescheidenheit» («Про відчуженість»), ав-торство якого викликає певні сумніви у деяких дослідників. В ньому відбувається діалектичне подолання концепції «чистого акту» томіської метафізики. Екгарт пише: «...Бог споконвічно перебував у нерухомій відчуженості й до сих пір перебуває; ... коли Бог створював небо й землю й будь-яку твар, це настільки ж мало торкнулося Його нерухомої відчуженості, якби Він ніколи не створював тварі. коли Син у Божестві захотів стати людиною й став і терпів муки, то це мало торкнулося нерухомої відчуженості Бога, як якщо б Він ніколи люди-ною й не ставав» [12, с.246].

Ключовий концепт «Abgeschiedenheit» в цьому трактаті Екгарта означає стан відірваності від усякого творіння і ство-реного, від світу і від себе. Це умови пере-бування в чистоті від створених речей, від прихильності до них. Причому тут не йдеться про фізичну або просторову віддаленість, але про відчуженості серця від мирських речей. У прориві до Божества долається дихотомія Твор-ця і творіння, тому що, поки людина мислить у цих категоріях, вона все ще перебуває у створе-ному і стосується створеного. Вона все ще має справу з речами світу цього, а значить не до-сягла чистої відчуженості (Abgeschiedenheit), яка не знаходиться ні в якому відношенні з ре-чами. Як пише сучасний дослідник Дж.Капуто «У прориві [до Божества] вся концептуаль-на структура акту і актуального, причини та ефекту долається» [14, p.246].

Втім, ті містичні нашарування, що надає концепту «Wirklichkeit» Йоан Екгарт фон Гохгейм, згодом зникають у німецькому філософському дискурсі, як зникає згодом і згадування імені рейнського містика. У ново-го творця німецької філософської мови Хри- стияна Вольфа слово «Wirklichkeit» стає лише перекладом схоластичного «actualitas» та означає визначеність існування або реалізацію можливого. В «Німецькій метафізиці» («Розумних думках про Бога...») видання 1729 року він пише: «Es muP also auPer der Moglichkeit nochwas mehrers dazu kommen, wenn etwas seyn soll, wodrch das Mogliche seine Erfiillung erhalt. Und diese Erf llung des Moglichen ist eben dasjenige, was wir Wirklichkeit nennen» («Необхідно також, що до можливості долучається дещо інше, коли дещо повинно бути, внаслідок чого пев-на можливість отримує своє здійснення [ви-повнення]. І це виповнення можливого є тим самим, що ми називаємо дійсністю») [23, s.127]. А. Баумгартен та Г. Ф. Маєр продов-жують тлумачити категорію «Wirklichkeit» (дійсності) у дихотомії з категорією Moglichkeit (можливості). Ця ж традиція знаходить своє втілення в кантівській «Критиці чистого ро-зуму»: «Das Wirklichе ent nichts mehr als das Mogliche» («Дійсне не містить внічого понад просто Можливе») [19, s.231]. Сво-го апофеозу концепт «Wirklichkeit» досягає у знаменитому гегелівському вислові «Was verniinfting ist wirklich; und wirklich ist verniinfting» («Що розумне, то дійсне, що дійсне, то розумне»), що викликало безліч тлу-мачень. В «Енциклопедії філософських наук» категорії реальності (Realitat) та дійсності (Wirklichkeit) принципово розмежовуються. Якщо Реальність є другорядною категорією з концептуальної рубрики «Якість» («якість як сутнісна визначеннність у протилежність запереченню, що міститься у ній та відмінна від неї, є реальністю» [7, c.229]), то Дійсність стає однією з ведучих категорій, що позначає єдність сутності та існування («Дійсність є безпосередньо повстала єдність сутності та існування, або ж внутрішнього і зовнішнього» [7, c.312]). Гегель, наводячи довжелезну ци-тату з «Метафізики» Аристотеля наприкінці 3-го тому «Енциклопедії.», немов намагається завершити аристотелівсько-альбентіансько- вольфівській концептуальний ланцюг з «^РУєих» - «actualitas» - «Wirklichkeit». Місця для містичного «wercelicheit» Йоана Екгарта звичайно не знаходиться.

У німецькій філософській традиції розме-жування «Wirklichkeit-Realitat» зберігається аж до середени ХХ сторіччя (достатньо згада-ти «Denken und Wirklichkeit» А.Шпіра (1873) або «Moglichkeit und Wirklichkeit» Н. Гартмана (1938). Але під впливом англомовної філософії починаючи з 50-х років, категорія «дійсності» все більше ототожнюється з категорією «реальність» свідченням чого є наведений на початку переклад вітґентайнівської тези 2.063 «Блакитної книги» та трактату П. Бегре- ра та Т. Лукмана «Соціальне конструювання реальності» («Die gesellschaftliche Konstruktion der Wirklichkeit» - німецькою, «The Social Construction of Reality» - англійською). У марксизмі та радянському діалектичному матеріалізмі, що наслідували німецькому ідеалізмові в понятійно-категоріальному апараті, категорія «дійсність» найчастіше вживалася в протиставленні категорії «можливість», як дійсне буття сущого, тоб-то буття сущого в дії. Разом з тим, дійсність ототожнюється з об'єктивною реальністю як конкретно розвинена сукупність природних і суспільно-історичних явищ: що все існує з необхідністю як результат закономірного роз-витку природи, суспільства і духовної культу-ри в її об'єктивному значенні.

Актуальності проблема розмежуван-ня категорій «реальність» та «дійсність» набуває в зв'язку з появою радикального конструктивізму, пов'язонного з іменами П. Ватцлавіка, Е. фон Глазерсфельда, Г. фон Фьорстера та Г. Рота. Як стверджує один з найяскравіших представників цього напрям-ку Герхард Рот, жодний дійсний предмет не є реальним, а жодний реальний - дійсним. Од-нак аналіз розуміння цих категорій у сучасній епістемології лежить за межами нашої статті й стане предметом подальших розвідок.

Таким чином, викладена ж історія поход-ження категорій «realitas» та «Wirklichkeit» дозволяє стверджувати, що ці концепти, створені Дунсом Скотом та Майстером Екгар- том, відбивали не лише мовні особливості, але й принципово різні онтологічні настанови, що відбилися у подальшому розвитку західної метафізики.

Ці два найвидатніші представники Пізньої Схоластики на підставі «realitas» та «Wirklichkeit» створюють дві принципово відмінні моделі схоластичної онтології, що ста-ли джерелом двох метафізичних парадигм епо-хи Модерну: реїстичної (англо-французької) та актуалістської (з якої виростають Німецька Класика та Романтизм).

Размещено на Allbest.ru