Феномен культури у філософському дискурсі

Рассматривается философский анализ культуры, который имеет как теоретическое так и практическое значение. Он пред-ставляет собой научную ценность, в связи с тем, что вне фило-софской рефлексии культура может быть осознана лишь в виде отдельных ее проявлений, а не как любая социально-историческая целостность. Как известно, анализ имеет методологическое значение для различных отраслей гуманитарных знаний, связан-ных с конкретными явлениями и динамикой культуры. Отмечено, что интерес к феномену культуры определяется в наше время многими обстоятельствами. Современная цивилизация стреми-тельно меняет окружающий мир, социальные институты, быто-вой уклад. Отсюда стремление выявить потенциал культуры, ее внутренние резервы, отыскать возможности ее активизации.

Делается вывод, что культура является внутренним духов-ным состоянием общества, который составляет диалектическое единство общественных процессов создания социальных ценно-стей (норм, знаковых систем) и т. п. и освоения исторического опыта, что позволяет, в свою очередь, наиболее полно способ-ствовать процессу превращения богатства человеческой истории во внутреннее богатство личности, выявлению и дальнейшему развитию общественных возможностей самого человека.

Ключевые слова: философия права, теория права, культура, бытие, цивилизация, человек, общество, прогресс.Makarenko Larysa. A cultural phenomenon in philosophical dis-course

The article discusses the philosophical analysis of culture that has both theoretical and practical importance. It is unotron value because the philosophical reflection on culture can be understood only in its individual manifestations, and not as any socio-historical integrity. As you know, the analysis has methodological value for various branches of the humanitar-ian knowledge associated with specific phenomena and dynamics of cul-ture. Noted that interest in the phenomenon ofculture is defined in our time by many circumstances. Modern civilization is rapidly changing the world, social institutions, household way. Hence the desire to identify the potential of culture, its internal reserves, to find the possibility of its revitalization.

Summing up noted that culture is the inner spiritual state of society, which is the dialectical unity of the social processes of creation of social values (norms, sign systems), etc. and development of historical experience, which allows, in turn, mostfully contribute to the process of transformation of wealth in human history in the inner richness ofpersonality, the identi-fication andfurther development of social opportunities of the person.

Key words: philosophy of law, theory of law, culture, Genesis, civi-lization, person, society, progress.

Для сучасного суспільства розроблення теоретичних проблем культури має вагоме значення, тому що є необхідним моментом ос-мислення процесу становлення та розвитку суспільства.

Культура сучасного суспільства -- це, перш за все, єдина орга-нічна цілісність. Вона утворює сукупність духовної сфери в науці, філософії, мистецтві, релігії, у тих своїх елементах, в яких відбува-ється її розвиток у сучасному світі. Культура не має бути однома-нітною, уніфікованою, їй необхідно бути органічною, щоб реалізувати потенціал закладений у ній.

Інтерес до феномену культури визначається в наш час багатьма обставинами. Сучасна цивілізація стрімко змінює навколишній світ, соціальні інститути, побутовий уклад. Звідси прагнення виявити по-тенціал культури, її внутрішні резерви, відшукати можливості її акти-

візації. Розглядаючи культуру як засіб людської самореалізації, можна виявити нові невичерпні можливості, здатні впливати на історичний процес, на саму людину. Ось чому в сучасний філософії проявилась особлива зацікавленість у культурі як факторі соціального розвитку. Дослідники дедалі частіше доходять висновку, що саме духовні риси, соціокультурні ознаки конкретного суспільства або навіть цілого ре-гіону накладають свій відбиток на соціально-історичну динаміку.

Багато теоретиків пов'язують долю світу з філософським осяг-ненням культури в цілому або культури окремого народу. Її якісним виміром вважається своєрідність її історичних, національних форм, а також форм суспільної свідомості та діяльності індивідів, соціаль-них та етнічних груп у їхньому предметно-практичному та духов-ному опануванні об'єктивної дійсності¹.

За сучасних умов, коли відбувається корінне переосмислення основ правознавства, розробка філософсько-правового рівня мето-дологічних проблем правової науки набуває особливого значення. Завдяки таким дослідженням відбувається реалізація методологічної функції філософії права стосовно правознавства в цілому, тобто здійснюється більш глибокий і систематичний розгляд методологіч-них проблем права. На філософсько-правовому рівні методологіч-них досліджень формується певне синтетичне знання, яке опосередковує філософію і теорію права².

Ми поділяємо думку М. Козюбри, що загальна теорія права, хоч і ґрунтується переважно на засадах аналітичної логіки, не може бути індиферентною до світоглядних позицій, сформульованих фі-лософією права. Остання є світоглядним фундаментом для загальної теорії права, оскільки озброює її фундаментальними цінностями, категоріями та інтелектуальними засобами, без яких неможливо уя-вити собі як сучасне правознавство, так і будь-яку практичну діяль-ність у сфері права. Переважна більшість питань, які є об'єктом дослідження загальної теорії права, не може розглядатися поза кон-текстом загальних філософських уявлень про право³.

Філософія права репрезентує розширення і збагачення правової культури. Її значення, як і її роль полягає у відкритті нових горизон-

тів для нашої культури. Оскільки філософія права має звертатися до правової культури, вона найбільш важливим чином пов'язана зі сфе-рою суспільного життя та життям людини ⁴.

Саме філософсько-правові засади юридичної науки (як і будь-якої іншої суспільної науки), зазначав П. Недбайло, визначають загальний підхід до мети і спрямування дослідження, до відбору досліджуваних фактів і явищ та до інтерпретації результатів дослідження⁵.

Отже, теоретичне так і практичне значення має філософський аналіз культури. Він являє собою внутрішньонаукову цінність, тому що поза філософською рефлексією культура може бути усвідомлена лише у вигляді окремих її проявів, а не як будь-яка соціально-істо-рична цілісність. Як відомо, аналіз має методологічне значення для різних галузей гуманітарних знань, що пов'язані з конкретними яви-щами та динамікою культури.

«В історії людської культури відсутній єдиний універсальний шаблон філософствування. Відомо, що множина шкіл і напрямів, що відносили себе до філософії, мали й мають досить різну пізна-вальну орієнтацію»⁶, а що певні проблеми сучасності цікавлять всіх мислителів нашого часу і всі вони змушені зважати на деякі новітні позиції. Але звідси до уявлення про одну єдину школу або одну єдину тенденцію - дистанція величезного розміру. Філософія сучас-ності разюче багата й різноманітна»⁷.

Поняття «правова культура» є загальним, родовим категорії «культура». Слід зазначити, що поняття «культура» не може бути універсальним, тому що визначення культури залежать від різнома-нітних світоглядних та методологічних підходів та завдань тих дис-циплін, в межах яких відбуваються дослідження.

Термін «культура» виник в епоху античності, у Давньому Римі, латинською мовою сиїїига означає обробіток, освіту, розвиток. Спо-чатку цей термін використовувався для визначення процесу обробки ґрунту. Давні греки розуміли його як свою відмінність від варварських народів. У Середньовіччі культурою вважали прагнення ідеалу, без-доганності - релігійної - у Європі, особистої - на Сході. У Новий час цей термін стали вживати, визначаючи ступіні виховання, освіти, ін-

телекту, спроможність дотримання норм етики та етикету, сукупність художньої та творчої діяльності. У Новітній час до нього також додали стиль, метод та рівень досконалості, які досягаються в опануванні тією чи іншою галуззю знання чи діяльності, вміння, процес творення й розподілу матеріальних і духовних цінностей, їх використання⁸.

Перші спроби представити культуру як самостійне поняття були зроблені філософською наукою в епоху Просвітництва (XVIII ст.). Філософи того часу прагнули виробити загальну «ідею культури», що пояснює сенс і спрямованість світової історії. Ця ідея вносила до історичного пізнання уявлення про порядок, зв'язок і послідов-ність історичного процесу і, зокрема, у духовній сфері суспільства⁹.

Пізніше «культуру» почали розглядати як філософську катего-рію, що являє собою сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людьми в процесі їхньої суспільно-історичної діяльності - практики. У цьому випадку культура протиставляється дикій при-роді й розглядається як феномен, створений людиною і людством, як продукт їх праці в матеріальній і духовній сферах життя¹⁰.

У філософсько-культурологічній літературі колишнього СРСР уявлення про культуру формувалося переважно на методолого-сві- тоглядній основі марксизму-ленінізму. Спроби виходу за її межі не лише не заохочувались, а й переслідувались. Домінантними для ви-значення культури в той період були принципові положення марк-систської теорії, а саме: про визначальну роль матеріального виробництва в житті суспільства, класову боротьбу пролетаріату та роль народних мас як рушійну силу історії, соціалізм і комунізм як найвищу (і кінцеву) суспільно-економічну формацію тощо. Ілюзійне (ідеологічне) в цих теоретичних побудовах тісно перепліталось з науковим баченням культури, на основі чого вчені колишнього СРСР визначили культуру як цілісний феномен. Оскільки ж прак-тично всі їхні дослідження здійснювались у методолого-світогляд- ній парадигмі марксизму, вітчизняна культурологія наголошувала на первинності матеріальних чинників у культурі, класовому харак-тері культури в класовому суспільстві, розвиткові культури у фор-

маційному вимірі, її кризі в буржуазному суспільстві та широкому розквіті при соціалізмі¹¹.

Е. Маркарян у своїй праці «Нариси сучасної культури»¹² наго-лосив на важливій методологічній складовій, а саме, культура при всій складності структури та різноманітності компонентів повинна трактуватися як певна цілісність, що володіє внутрішньою єдністю.

На думку авторів підручника «Філософія права»¹³, нині існує велика кількість наукових дефініцій культури. Однак все це різно-маніття може бути зведене до чотирьох основних визначень, зо-крема, культура це: творчі здібності людини; творча діяльність людини, спеціальні зусилля людей, у результаті яких їхні здібності і таланти перетворюються в об'єктивні матеріальні і духовні цінно-сті; сукупність створених людиною цінностей; процес духовного збагачення людини, динаміка перетворення існуючих цінностей у їх духовне надбання, творчі сили і здібності.

У сучасних словниках та енциклопедичних виданнях «культура» визначається як: спосіб існування людини у світі; соціальний досвід, що накопичений кожним народом за багатовікову історію, що пере-дається з покоління в покоління за допомогою традицій, виховання, освіти; мова, за допомогою якої люди розуміються та передають один одному інформацію; система норм дозволеної або недозволеної по-ведінки; система образів художньо-емоційного сприйняття та відоб-раження світу; система ціннісних орієнтацій людей у світі тощо.

Розглядаючи поняття культури як багатозначне, С. Гессен ви-значає його зміст через взаємозв'язок з іншими категоріями: циві-лізація (господарство, техніка), громадянськість (право, державність), освіченість (наука, мистецтво, моральність, релігія)¹⁴.

Схожа схема була запропонована ще Платоном, який розділяв державу на три класи: клас учених (освіченість), клас стражів (гро-мадянськість) і клас господарський (цивілізація). Але на відміну від Платона, С. Гессен зауважував, що кожному «шару» культури пови-нен відповідати не певний суспільний клас, а кожна людина¹⁵.

Спираючись на неокантіанську аксіологію, С. Гессен не проти-ставляє цивілізацію культурі, а вважає першу підсистемою другої. В

основі кризи сучасної культури, на його думку, лежить втрата віри у вічні духовні цінності, в об'єктивність істини. Розвитку кризи сприяли численні спроби філософів поставити істину в пряму залежність від практичних потреб людини, зробити її «інструментом» життя¹⁶.

Як зазначає Ю. Павленко, поняття «цивілізація» і «культура» пов'язані між собою, але мають різний історичний масштаб: куль-тура супроводжує всю історію існування людського роду, почи-наючи з моменту зародження людської свідомості, тоді як термін «цивілізація» визначає особливий стан культури, характерний для її розвитку протягом декількох останніх тисячоліть¹⁷.

В історичному розвитку можна виділити певну закономірність: «Історична епоха визначається і проходить під домінуючим чинни-ком певної цивілізації, а засновані на цьому рівні цивілізації форми культури безперервно створюють «новий світ людини» та «новий досвід» і змінюються самі»¹⁸. Отже, культури визначають форму продуктивної і творчої діяльності людини, проте цивілізації (кож-ного разу - нового рівня) - нові соціальні сили, які людина викори-стовує у своїй діяльності для створення нового світу¹⁹.

Сутність цивілізації у тотожності загального (людського роду), особливого (конкретного етносу) та одиничного (особи). Даною то-тожністю визначається буття цивілізації в історичному просторі - часі, її значення і межа²⁰.

Таким чином, слід зазначити, що термін «культура» формується багатьма вченими і включає в себе численні феномени, що відно-сяться до різних рівнів та форм реальності - від побутового розу-міння культури до розуміння її як світу створених людиною культурних цінностей чи загального способу існування людства.

У 1952 р. американські культурологи А. Крьобер і К. Клакхон²¹ налічили 164 визначення «культура» і понад 100 спроб пояснити культуру теоретично. Через 20 років французький культуролог А. Моль репрезентував вже 250 варіантів визначення цього фено-мена. Сьогодні їх налічується понад 500! І в цьому немає нічого див-ного, наголошують Л. Губерський, В. Андрущенко, М. Михальченко, адже культура явище складне і багатогранне, і чим

багатший предмет, що досліджується, тим різноманітнішими мо-жуть бути його визначення. Важливо не загубитися в їх лабіринтах, не втратити головне, сутнісне розуміння культури²².

У монографії О. Литвинова «Право як феномен культури: спроба філософського осмислення»²³ висвітлено на основі мате-ріалу, що у вищезазначеній праці А. Крьобера та К. Клакхона, про-понувалися й пропонуються наступні підходи щодо систематизації визначень поняття культури: визначення описові (культура як су-купність усіх видів діяльності людини, а також звичаїв, традицій, вірувань тощо); визначення ретроспективні (де особливо підкрес-люється значення традицій та спадщини взагалі як основи культури, що формує життя людини, включаючи способи взаємодії); визна-чення нормативно-етикетні (культура як правила та форми пове-дінки, включаючи групові, станові та ін.: обов'язкові, ритуальні, бажані тощо); визначення адаптивні (культура як спосіб і чинник прилаштування людини й суспільства до природних умов з метою виживання); визначення «релігійно-спрямовані» (культура як вира-ження певних релігійних поглядів, насамперед світових релігій, але не тільки їх - «християнська культура», «православна культура» тощо, як світоглядний антипод сюди ж можна зарахувати й «атеї-стичну культуру» та «світську культуру», а як вираження світогляд-ного синтезу - визначення культури як історії взаємин людини з Богом); визначення «національно-спрямовані» (культура як вира-ження способу життя та досягнень певного народу - «українська культура», «англійська культура» тощо); визначення «регіонально- спрямовані» (культура як вираження життя та досягнень людей на певній території - «європейська культура» тощо, сюди ж можна від-нести й специфічні «регіонально-спрямовані» або «ландшафтні» - «гірська культура» тощо); визначення «матеріально-спрямовані» (культура як сукупність артефактів, «матеріальна культура», що ле-жить в основі організації насамперед поточного життя людей); ви-значення «духовно-спрямовані» (культура як сукупність ідей, цінностей, символів тощо, «духовна культура», що лежить насам-перед в основі організації суспільного життя людей); визначення,

що поєднують деякі з означених вище підходів, наприклад, останні два як два боки або аспекти культури взагалі (культура матеріальна та культура духовна, їхня взаємодія, взаємозалежність тощо).

Отже, існує багато визначень культури, часто взаємодоповнюю-чих один одного. Методологічна багатозначність свідчить про те, що під культурою розуміються іноді досить різні сторони явища.

Відтак, серед великої кількості концепцій та визначень куль-тури, які існують у сучасній світовій науці, розуміння культури як діяльності є похідним від радянських культурологів 60-х років ХХ століття. Дана концепція має філософський вектор дослідження людини та людської діяльності. Категорія діяльності виступає як те з чого створена матеріальна та духовна культура людства, тому що діяльність є raison d'etre культури, спосіб її життя та розвитку²⁴.

Теоретичні погляди на культуру в ХХ ст. поділяються на два на-прями:

перший - в центр розуміння культурних явищ виводить поняття «діяльність», а культура розглядається як специфічний людський спосіб взаємодії з оточуючою середою; другий - передбачає розу-міння культури як сфери ідеального, що містить продукти духовної творчості людей: символів, ідей, цінностей, - відповідно до яких складаються відносини у дійсності, вибудовується буття людини²⁵.

М. Каган наголошує, що філософське розуміння культури по-винно бути трьохаспектним і поєднувати вимоги об'єктивного пі-знання реальності, її ціннісного осмислення і проектування певного ідеального стану культури²⁶.

Концепція культури, що запропонована ученим-філософом М. Каганом, спрямована на системний підхід. Культура - система в складі іншої, більш широкої системи - буття²⁷. Розрізняючи три ос-новні форми буття - буття природи, буття суспільства і буття людини, вчений визначає культуру як четверту форму буття, яка породжена ді-яльністю людини. Осмислюючи ідею культурного прогресу, він спи-рається на принцип синергетики, заснований на вивченні процесів самоорганізації складних систем, тобто їх розвитку. Важливе зна-чення надано еволюції матеріальної культури, творчості людини у

сфері практичної діяльності, створення техніки і технології, що є «пусковим механізмом», який приводить в дію духовну активність людей, розвиток науки, моралі, мистецтва. У розвитку культури, вва-жає вчений, як і в еволюції фізичних систем, відбувається чергування гармонії і хаосу. Причому майбутнє міститься у сьогоденні.

На сьогодні нового дихання набула започаткована М. Вебером ідея прогресу. Поза сумнівом, ця ідея надає історії загалом і культурі зокрема більшої упорядкованості, того внутрішнього напруження, без якого неможливі були «великі будови» Заходу. Відповідно до цієї теорії, суспільство покликане йти шляхом прогресу, й історія людсь-кого суспільства розглядається як рух уперед, від примітивного - до кращого, від дикості - до цивілізації²⁸.

На основі періодизації культурного буття і, виходячи з погляду цивілізаційного пізнання культури, можна віднести до його фунда-ментальних характеристик такі суперечливі ознаки як статика (структура) та динаміка. Під статикою розуміють як історичний стан культури, її «спокій», «застій», «стабільність», «культурна спад-щина», так і структуру, тобто основи її підсистеми і складові, їх взає-мозв'язки. Пріоритетне місце тут посідає шкала цінностей, за допомогою якої визначають декларовані і реальні цінності, вагомі і другорядні надбання культури, позитивне та негативне, добро і зло, що дає ключ для розуміння культурних орієнтацій, сенсу життя, культури мислення, роботи, спілкування і поведінки тощо. Динаміка культури визначає її розвиток, трансформації і внутрішні соціокуль- турні зміни, їх різновидності²⁹.

У філософській літературі прийнято розрізняти соціальне та куль-турне. Термін «соціальне» розуміється як частина суспільних відно-син, певної сфери життя суспільства, в якій відбувається задоволення потреб людей, здійснюється процес відтворення соціального життя та соціальних суб'єктів, реалізуються права та інтереси особистості.

Якщо розглядати всі сторони соціального життя, то їх співвід-ношення з культурою можна відобразити наступним чином: за-гальне в соціумі - це родові зв'язки, розвиток яких пов'язаний з поняттям культурних універсалій; особливе (або типове) в соціумі - соціальність, що має вираз у вигляді культури; одиничне в соціумі - індивідуальна культура, яка є рівнем інтелектуального та практичного досвіду людини. Отже, культура це унікальний та індивідуально неповторний феномен³⁰.

Існує твердження Т. Парсонса: «... По-перше, культура переда-ється, вона складає спадщину або соціальну традицію; по-друге, це те чому навчаються, культура не є проявом генетичної природи лю-дини; і, по-третє, вона є загальноприйнятою. Таким чином, культура, з одного боку, є продуктом, а з іншого боку - детермінантой систем людської соціальної взаємодії»³¹. Культура є особливим феноменом соціального життя, що виникає у взаємодії людей як спосіб та про-дукт їх діяльності³².

Як зазначає В. Барулін, культура виступає як феномен, що роз-криває сутність, природу, життєдіяльність людини. Людина - не тільки центр культури, але єдиний та абсолютний «простір», у рамках якого живе та функціонує культура. Поза людиною, відірвано від неї, в якості самостійного окремого субстрату культура не існує³³. Метою життя первісної людини було самозбереження як роду, так і особи. Це природна, загальнобіологічна мета. Сучасна людина, на відміну від первісної, називає себе культурною, отже, її метою є не просто життя, а життя гідне, культурне; культура, таким чином, - це мета, а самозбереження - необхідна передумова культури³⁴.

Підсумовуючи, слід зазначити, що культура - це внутрішній ду-ховний стан суспільства, який становить діалектичну єдність сус-пільних процесів створення соціальних цінностей (норм, знакових систем) тощо та освоєння історичного досвіду, що дозволяє, у свою чергу, якнайповніше сприяти процесові перетворення багатства людської історії у внутрішнє багатство особистості, виявленню і по-дальшому розвитку суспільних можливостей самої людини.

Размещено на Allbest.ru