Суб'єктивність протестантизму як передумова його використання у деструктивному політичному впливі

Релігія є одним з найстійкіших форм структурування, гармонізації та стабілізації існування суб'єкта, у тому числі й політичного. Задовго до того, як І. Кант сформулював своє вчення про моральний імператив, у стародавніх релігіях знаходимо етичні норми, побудовані за схожим принципом. Це впорядковування стає можливим за допомогою акцентуації позитивних сенсів як підґрунтя існування. Негативні також набувають обґрунтування, але за умови, що мають «позитивне» призначення, тому виправдовується руйнування, яке необхідне для здійснення зла, але в ім'я добра, приниження - в ім'я піднесення, ворожнечі - для отримання єдності, ненависті - як шлях до любові тощо.

Призначення сенсів існування полягає в тому, що вони встановлювали норми відношення людини до зовнішнього, а саме - до природи, що приводить до виникнення табу, провокує освячення явищ, сил, істот, предметів, крім того, до себе та іншого, особи, суспільства, держави. Спочатку, у ранніх релігіях, це є природа, яка розглядалася по відношенню до людини. Пізніше, в світових релігіях, формуються етичні норми відношення людини до самої себе. Вони набувають великого значення в будь-якій сфері життя, у тому числі й політичного. Отже, якщо в ранніх релігіях предметом виступала певна природна сила або предмет, то в світових - власне людина, точніше, образ людини, живий Бог, що коли- небудь існував, що виступає посередником між світом духовним і людським. Сучасні релігії, як правило, пов'язані з поклонінням пророкові, як людському втіленню Бога. Звернемо увагу, що виникнення, становлення та розвиток політичного суб'єкта значною мірою визначається станом релігійних відносин. Загальновідомо, наприклад, яку роль мало православ'я в становленні слов'янських держав, католицизм - для Західної Європи, а мусульманство - для країн Близького Сходу. Ця тенденція очевидна, також відомо, що релігія використовувалася для досягнення певної мети при захисті національних інтересів. Актуальність релігійних уявлень для досягнення політичних цілей пов'язана з тим, що, як було вказано вище, релігія є стійкою формою здійснення сенсу. Це пояснюється тим, що в релігійній практиці сенси існування встановлюються не по відношенню до невизначеного іншого, як це знаходимо в кантівській моральній філософії, а до абсолютно досконалого іншого, в якому «зібрані» позитивні прояви людини, які є об'єктом поклоніння. Більш того, людина, яка їх має, є пророком, а його повчання, як правило, це прояв волі Бога, що, безумовно, підвищує їх вплив. Таким чином виникнення сенсів існування обумовлене трансцендентною сутністю, яка володіє надприродною силою і наділяється повнотою влади.

Звернемося до розгляду сенсів існування, які набувають поширення в середовищі сучасних протестантів. Безумовно, що основним сенсом вважається служіння Богові. У найзагальнішому плані цей сенс співпадає з загальним призначенням релігії. Розглядаючи абсолютну релігію, тобто релігію, в якій віра людини - це справжня віра в Бога, Г. Гегель відзначає наступне: «Це досконала релігія, поняття, що стало для себе об'єктивним. Тут відкривається, що таке Бог; він більше не є чимось потойбічним, невідомим, бо він сповістив людям, що він є, і не просто в зовнішній історії, а в свідомості. Отже, тут ми маємо релігію явища Бога, оскільки Бог знає себе в кінцевому дусі» [2, 200]. Згідно з Г. Гегелем, абсолютна релігія - це явище Бога в свідомості людини, тобто в його дусі. Це можливо тому, що Бог визнається як вища істота, якій необхідно підкорятися, слідувати тому, що Він сказав. Віра допомагає сформувати ідентичність, оскільки Бог близький до тих, хто довіряє сам собі, а також тим, хто вірить в Нього, тобто общині. Завдяки общині з'являється можливість з'ясувати своє призначення. Г. Гегель говорить про дух общини наступне: «Звичайно, свідомість знає Бога лише постільки, оскільки Бог знає в нім самого себе; таким чином, Бог є дух, дух своєї общини, тобто тих, хто його вшановував» [там саме]. Тільки у кінцевій свідомості, в свідомості людини, Бог проявляє себе, за допомогою цього Він стає близьким по духу, що приводить до виникнення «своєї» общини. Основна проблема віри, а, отже, виникнення абсолютної релігії, яка, по Г. Гегелю, можлива тільки в понятті, є повне підпорядкування Богові, внаслідок чого він стає присутнім у свідомості через Слово, тобто Євангеліє. Саме звідси виникає прагнення «очистити» релігію, що призводить до проголошення Біблії єдиним справжнім джерелом віри. Присутністю Бога є дух общини, при цьому слід відмовитися від іншого спілкування з Богом, за винятком звернення до Євангелія. Відповідно, слід відхреститися від допомоги представників церкви, які узяли на себе повноваження виступати від імені Бога. Безумовно, це крайня позиція, здійснення якої обумовлює появу протестантизму.

При католицизмі для того, щоб бути «посередником» між Богом і людиною, необхідно отримати дозвіл, який видається колегіальним рішенням після з'ясування ступеня цієї готовності. У протестантизмі такого дозволу не вимагається, оскільки кожному надана можливість стати пастором, за умови, що він може переконати в перевагах протестантизму, інакше кажучи, їм може стати людина, що має дар переконання. Абсолютній релігії по Г. Гегелю протистоїть культ, тобто використання віри в Бога для досягнення певної мети. Про характер культу Г. Гегель говорить наступне: «Характер культу та його визначення витікає з попереднього, Богові служать заради деякої мети, а мета це людська; зміст починається, так би мовити, не з Бога, це не зміст його природи; він починається з людини, з того, що є людська мета» [2, 189]. Отже, основною ознакою відмінності абсолютної релігії від культу є використання релігії для досягнення людських цілей. Це призводить до того, що релігія стає засобом маніпулювання людиною.

Парадокс протестантизму полягає в тому, що заперечення М. Лютером панування авторитету священиків призводить до прямо протилежного результату, на який він розраховував. Це відбулося тому, що, не дивлячись на істотні недоліки, ритуал передбачає обмеження використання релігії в людських цілях. Звичайно, позбавитися цього не завжди вдавалося, досить пригадати хрестові походи. Проте, так або інакше, ритуал все ж таки в якійсь мірі це обмежує, наприклад, він забороняє церкві брати участь у вирішенні політичних проблем. Духівництво займається питаннями віри, а правителі - світською владою. Звернемося до «Празької відозви» Т. Мюнцера, в якій містяться основні ідеї Реформації. Там знайдемо наступні міркування: «Але ніколи не повинно бути заборонено те - і, слава богу, щоб попи і мавпи представляли християнську церкву. Вибрані друзі Слова Божого також повинні навчитися проповідувати, щоб дійсно могли дізнатися, як дружньо, від щирого серця Бог говорить зі Своїми обраними» [10]. Звернемо увагу, що усунення «попів» від релігії, відмова від їх посередництва у вірі до Бога, протестантизм протиставляє обраним, які мають здібність до проповідування. Саме через цих обраних «друзів Слова Божого» дізнаються, що говорить Бог. Отже, здатність проповідувати, а не стан духу, є основною ознакою «чистої» віри. Той, хто може грамотно і зв'язно виражати свої духовні переживання, отримує перевагу над іншими віруючими. Тому протестантизм не вирішує проблему культу, в якому Бог використовується для досягнення певної мети. Якщо в католицькій церкві ритуал в якійсь мірі обмежував можливість використання релігії для досягнення людських цілей, то тепер, з його усуненням, їх спектр істотно розширюється, що і спостерігалося в «помаранчевій» революції.

Сумнівно, що проблему духовного самопізнання вирішує відмова від визнання зображення як прояв Духу Святого. На основі гегелівського аналізу стає зрозумілим, що віра - це стан духу общини, відповідно, важливим є саме цей стан. Дух общини провокує наявність ритуалу у християнстві, призначення якого полягає в усуненні людської суб'єктивності. Саме він дозволяє зберегти спадкоємність духовних традицій, проявом яких можна вважати християнське подвижництво. Традиція припускає наявність церкви як інституту віри, яка відокремлює себе від світу. До людини, яка від світу світського, відносяться поблажливо, як до такого, хто тільки став на шлях духовного прозріння.

Проте це не означає, що зміст релігії не визначається людиною, зовсім навпаки, людина може усвідомлювати її недосконалість, створити таку, в якій є інші атрибути, форми ритуалу, способи відношення до постулатів тощо. Це тому, що релігійна віра формується залежно від стану свідомості та соціальних відносин, за допомогою яких регулюється їх зміст, характер світогляду, спосіб і характер існування. Її особливості відповідають певному стану свідомості не тільки окремої людини, але й суб'єкта в цілому. Тому з розвитком знарядь праці, наукового знання характер релігії істотно змінюється, внаслідок чого на перший план виходить залежність людини від політичних утворень. На перший погляд, протестантизм з'явився як наслідок усвідомлення недоліків католицизму, а саме - значних повноважень інститутів релігійної влади у визначенні змісту віри. Але з погляду М. Вебера, його виникнення та розвиток обумовлені появою та розвитком капіталізму, що пояснюється тим, що служіння Богові передбачає вдосконалення в професійній діяльності, байдуже відношення до багатства, яке розглядалося як нагорода Бога, свідоцтво його сили та потужності, але у жодному випадку не людини, яка їм володіє [1]. Дійсно, суб'єкту капіталізму відповідає протестантизм, в якому людина хоче проявити себе як творець матеріальних благ, наявність яких може виправдати служіння Богові. У ньому вже неможливий аскетизм, відмова від суєти, самота, пошук духовної насолоди поза матеріальною діяльністю тощо. Саме вищевказані своєрідності протестантизму стали однією з причин бурхливого розвитку американського капіталізму.

В умовах поширення капіталізму можна спостерігати експорт протестантизму до Східної Європи, наприклад, у межах перебудови, яка набуває поширення в кінці ХХ століття в СРСР. В цей час з'являлися нові протестантські церкви з різними назвами, виникнення яких можна пояснити політичними причинами. Передумовою цього було те, що, не дивлячись на те, що держава пролетаріату була атеїстичною, проте, вона зберегла православну віру. Особливо це стало очевидно після руйнування СРСР, коли вона знов стає державою у декілька держав, наприклад, Росія, Україна та Білорусь. Вона набуває популярності, про що свідчить масова передача православній церкві храмів та їх відновлення. Але таке посилення православної церкви свідчить про зміцнення слов'янства, що викликало занепокоєння США. Для його припинення був призначений експорт протестантизму, який носив суто політичний характер, про що свідчать події «помаранчевої» революції на Україні. Тому не випадково, що один з новоявлених її пасторів є лідером «помаранчевої» революції, а його духовним наставником - відомий представник американської протестантської церкви. Основна мета такого експорту полягає в послабленні православного християнства в країнах його традиційного розповсюдження. Це пояснює, чому в період «помаранчевої» революції більшість пасторів протестантських церков виступали політичними агітаторами, які провокували протестні настрої. Саме тому члени цих церков були слухняною масою в руках політичних західних технологів. Їх привертали до агітації, розповсюдження газет, забезпечення масовості мітингів тощо.

Це було спаплюженням віри, оскільки релігія, як інститут віри, призначена для засвоєння універсальних моральних норм, але ніяк не відстоювання політичних інтересів, тим більше в умовах протистояння. У цьому випадку спостерігається прямо зворотне - протестантизм експортувався для того, щоб впливати на іншого з метою його підпорядкування. Експортування протестантизму пояснюється тим, що він відрізняється усуненням традицій, які зберігаються в багатьох ведучих світових релігіях, наприклад, у ньому відсутні обряди, ритуали, зображення. Проте при цьому в протестантизмі зберігаються риси ранніх релігій, зокрема, десятина, як своєрідна форма жертвопринесення; чітка ієрархія релігійної влади, тобто сотника, десятника, тисячника; чітка звітність про умонастрій вірян. Звернемо увагу, що ієрархія влади в протестантських сектах аналогічна військовій, саме тому протестантську общину достатньо легко перетворити на тоталітарну секту, призначену для політичної провокації. Нагадаємо, виникнення та розповсюдження протестантизму пов'язане з поширенням опозиційної діяльності в СРСР з боку Заходу в дев'яності роки ХХ століття, яка передбачала використання релігії як інструменту деструктивного політичного впливу. В той час для цього навмисно створювалися протестантські секти, а їх організаційна структура та напрям діяльності були спрямовані на послаблення православ'я задля здійснення державотворення. Слід пояснити чому протестантизм зручний для використання в політичній провокації. Нагадаємо, що він виник в умовах протистояння панування ритуалу та чиновників у католицизмі. «Чиста» віра, тобто віра, узята само по собі як безпосереднє звернення людини до Бога як Абсолюту, не передбачає наявності ритуалу. Саме це положення є причиною виникнення протестантизму. Проте проблема полягає в тому, що з усуненням ритуалу вся увага зосередилася на самій людині як такій. За його наявності людина ще має можливість, як це не парадоксально, залишатися наодинці з собою. Не дивлячись на те, що протестантизм має масовий характер, кожен з учасників сам по собі.

Перспективи подальших наукових досліджень