Життєсвіт людяності: повсякденність та час війни

Часом такими «іншими» й чужими стають ті, хто був товаришем або сусідом, через те, що ми опиняємося в різних таборах і становимо загрозу один для одного. Під час війни таке трапляється з цілими народами. Хоча протистояння народів створюється штучно, провокується, насправді інтереси людей стають у ньому протилежними. Один - загарбник, зайда, а інший відчуває себе захисником вітчизни, родини, навіть цивілізації (в його розумінні).

У повсякденності розв'язання конфлікту встановлює баланс інтересів, який більш-менш задовольняє всіх. Війна не знає повернення до status quo попереднього мирного часу. Адже ворог загрожує знищити увесь звичний тобі світ, і ти можеш його зберегти, лише перемігши. Навіть агресор не бажатиме кроків назад.

Поступитися для кожної із сторін - означає жити вже в іншому, зміненому світі. Поразка у війні руйнує умови існування спільнот певної держави, їхнє життя визначатиметься переможцями. Але й переможець не повернеться у світ, який він знав до війни. Виграна війна теж змушує відбудовувати своє оточення по-новому. Вже не існує звичної, зрозумілої реальності, потрібно визначатися знову на своєму шляху. Війна - це випробування на людяність. Доводиться визнавати те, що інший, хоч тимчасово, не існує у світі рівнозначних цінностей. Для воїна ворог, хоча б на мить, втрачає людське обличчя. Коли доводиться вбивати іншу людину, тоді складніше зберігати людяність у собі. Потрібно відчувати відповідальність за свою спільноту для виправдання військових дій. Світ людей неминуче тоді стає тіснішим, вужчим, важчим.

Війна та мораль

Війна первинна щодо моралі у тому сенсі, що вона існувала до того, як людство збагнуло потребу її виправдати або засудити. Зрозуміло, що мораль виникає в процесі вирішення конфліктів. Споконвіку війни відігравали роль рушія рішучих змін у світі. Вони могли завдавати занепаду, спустошення, які згодом оберталися на відродження та розквіт спільнот.

Так і збурення стихій у природі порушує баланс речей, який відновлюється на іншому рівні, в іншому вигляді. У стародавні часи війна видавалася чимось неминучим. Для багатьох племен людського роду це був спосіб життя, щось на кшталт полювання за здобиччю, засобу контролювання території.

Проте сама боротьба за існування, яка задовольняє лише природні потреби, не може називатися війною. Війна є подією людського світу, а не природи. Вже перші філософи вбудували війну у цілісну картину світу. Так, про сенс війни йдеться в Геракліта: «Війна (Полемос) - це батько всіх, цар усіх: одних вона виявляє богами, інших - людьми, одних робить рабами, інших - вільними» [13, 202].

У війні вирішувалася доля, вбачалася істина буття. «Слід знати, що війна всезагальна і що правда - боротьба і що все відбувається через боротьбу та з необхідності» [19, 66]. Для античних греків та римлян війна була космічним явищем, але все ж таки персоналізованим. Вона мала свого бога. З руйнуванням уявлень про органічність космосу та з відкриттям горизонтів суспільного буття могли з'являтися раціональні аргументи на користь чи проти війни. Війна стала справою спільноти, засобом політики. Політичне життя створило простір для особистої автономії людини і дало місце сумнівам - є війна добром чи злом з людського погляду на світ. Війна сприяла виявленню особистих чеснот, відкривала людські задуми. У ній уже вбачалась чиясь жадібність та віроломство, або ж і жертовність та відданість громадянському обов'язку. Війна приносила людям славу або безчестя.

Правителі держав різних часів завжди дбали про готовність до воєн, загарбницьких чи оборонних. Так, класик політичної думки Нікколо Мак'явеллі писав: «Державець не повинен мати іншої мети, іншої думки, ніякої справи, яка стала б його ремеслом, окрім війни, її порядків і правил, бо це - єдине ремесло, гідне властителя» [8, 455].

У політичному житті питання війни чи миру залежало від того, які способи розв'язання конфліктних ситуацій вважали кращими. Війна ставала іноді виправданим і необхідним засобом. Як зазначав Н.Мак'явеллі, ухиляння від війни, коли її загроза вже назріла, лише збільшує безлад: «ніколи не слід допускати розвиватися неладу з бажанням уникнути війни: вона не усувається і тільки на шкоду тобі ж таки відкладається» [8, 476]. Нейтралітет є часто-густо шляхом до поразки: «той, хто тобі недруг, домагатиметься від тебе нейтралітету, а той, хто тобі друг, проситиме твого відкритого виступу зі зброєю» [8, 477]. Нерішучість у ставленні до війни нерідко призводила володарів до поразки.

Аргументи на користь війни іноді мали й культурологічний вигляд. Доволі екзотичні думки щодо цього висловив Ф.Ніцше: «Досі нам невідомі інші засоби, які могли б так само сильно і вірно, як всяка велика війна, вселяти у слабшаючі народи таку грубу похідну енергію, таку глибоку безособову ненависть, таку холоднокровність вбивці зі спокійною совістю, такий загальний організований запал до знищення ворога, таку горду байдужість до великих втрат, до власного життя і до життя близьких, таке глухе, подібне до землетрусу, тремтіння душі; тут пробиваються джерела та потоки, які, хоч і котять із собою каміння і всяке сміття та нищать поля ніжних культур, згодом, за сприятливих обставин, з новою силою приводять до обертання механізми духовної майстерні» [10, 449,450].

Ця «правда життя», на жаль, знайома багатьом поколінням. Війна спрощує стосунки людей, прибирає умовності та скидає маски з облич. Люди стають більш відвертими. Як твердить Ф.Ніцше, «на користь війни можна сказати: ...вона варваризує людей і тим робить їх більш природними.. людина виходить з неї більш сильною для добра та зла» [10, 433]. Війна немов виводить на поверхню зазвичай приховану мотивацію. В умовах війни агресія і злість природні.

Обриси людського випрощуються, сором відступає, людяність, совісливість оголюються у їх правдивості чи ницості. Така тверезість могла б справді очищати обрії світу, коли б війни не відбувалися в ідеологічному угарі, не супроводжувалися тотальною брехнею, яка суперечить п'янкому відчуттю правди, оновлення та потрясіння застарілих цінностей, сповідуваному провісником ідеалу надлюдини.

Мораль та релігія впродовж історії також не зупиняли людство від воєн. У минулому релігійні спільноти воювали частіше від сучасних, переважно атеїстичних. Хоча більшості релігій важко виправдати вбивства, до яких неминуче призводять війни, їх пояснювали, як менше зло. Відповідальність за зло переносили назовні, у світ.

З погляду теологів, світ, звісно, лежить у злі. А завдання духовної та світської влади - це зло обмежувати. Тож війна могла виступати засобом збереження світу та боротьби зі злом. Як писав М.Лютер, «там, де меч не захищає і не оберігає мир, має все, що живе на землі, загинути через розбрат. Тому війна - це не що інше, як маленький короткочасний розбрат, який запобігає довічній необмеженій ворожнечі; маленьке нещастя, яке не дає статися більшій біді» [7, 186]. Отже, війна постає і світським, і навіть релігійно незаперечним обов'язком людини. Світові релігії і сучасні секуляризовані спільноти виправдовують захисні війни. Але й завойовники не є відвертими у своїх мотивах і вдаються до моральних аргументів на користь воєн. Агресор подає війну своєму оточенню та світові як вимушений засіб захисту інтересів власної держави, прав пригноблених меншин чи майбутнього всього людства. Свідками такої казуїстики ми є до наших днів.

Як наслідок можливе те засліплення, коли рядові учасники подій не осягають справжнього значення того, що відбувається. Тому керманичі сторони агресора несуть відповідальність не лише за свою нещирість або й фанатизм. На їхній совісті насамперед - людські життя, кинуті в горнило протистоянь. Моральні аргументи, на жаль, широко використовуються як зброя війни. У царину свідомості людей втручаються під виглядом укріплення моралі або сіяння сумнівів щодо її вимог.

Так брехня руйнує загальнолюдські підвалини світу. Вона виявляється не лише у приховуванні фактів, але здебільшого у їх перекрученні. Існує мова брехні, що витворює викривлену картину самого світу. Цю мовну механіку, що підтримує існування псевдореальності, доводиться бачити у повідомленнях засобів масової інформації. Так, відомий нам потік брехні, що його застосовує агресор у сучасній війні з Україною, насправді скроєний за зразком геббельсівської пропаганди. Діє не лише правило «що більша брехня, то швидше у неї повірять». Пропаганда спрямовується не тільки на зовнішній світ. Хитрість маніпуляції свідомістю полягає також у намаганні посилити моральну сліпоту в свідомості представників країни-агресора, у самих виконавців злочинних дій.

Так, наприклад, сумління нацистських злочинців їхнє керівництво намагалося заглушити адміністративним мисленням. Х.Арендт у своїй книзі «Банальність зла», аналізуючи бюрократію нацистської Німеччини, зокрема зазначала, «що факт “наказів згори”, навіть коли їх незаконність є “явною”, може значно порушувати функціонування людського сумління» [2, 340]. Через це виконавці злочинів убачали в своїх жертвах не людей, а предмет порядкування відповідно до наказів. Вони діяли механічно. Вони мали обов'язки. Ще одним із засобів маніпуляції свідомістю підлеглих агресора є запровадження мовних правил, коли певні злочинні речі позначають акуратними технічними термінами. Х.Арендт навела приклади застосування оманливої мови стосовно депортації та знищення нацистами євреїв та інших народів до початку та під час другої світової війни.

Так, за встановленими правилами листування в Райху, депортація мала називатися «зміною резиденції». Для тих, кому було призначено відбути в місця їхньої ліквідації, це переміщення називали «переселенням», «роботою на Сході». А саме знищення та його синоніми «вбивство», «ліквідація» замінялися на «евакуацію» або ж словосполучення «особливе ставлення» та «остаточне розв'язання».

Ці «терміни» призначалися не так для жертв, як для організаторів тих злочинів. Х.Арендт писала: «Загальний ефект цієї мовної системи повинен був не утримувати цих людей у невіданні стосовно того, що вони робили, а запобігти ототожненню цього з їхнім колишнім “нормальним” розумінням вбивства і брехні» [2, 117]. «Ідеальний суб'єкт “мовних правил”», прикладом якого був для Х.Арендт нацистський функціонер Адольф Айхман, схилявся повсюдно до виростання кліше та заяложених виразів, відзначався «нездатністю до звичайної мови» [2, 117].

Навіть саме поняття людяності застосовується для маніпуляцій суспільною свідомістю. Наведемо приклад з тексту цитованої книги, де автор посилається на меморандум, адресований Айхману одним із його підлеглих. Документ повідомляв, що «найближчої зими євреїв більше не буде чим годувати», і містив пропозицію, чи «не було б людянішим швидше вбити тих із них, хто не міг працювати.

Це в будь-якому разі було би прийнятнішим, аніж дозволити їм померти з голоду» [2, 127]. Цю тезу хотілося б посилити ще одним посиланням: «Жодне з різних “мовних правил”, які старанно вигадувались, щоб вводити в оману та приховувати, не мало настільки кардинального впливу на ментальність убивць, ніж цей перший воєнний декрет Гітлера. в якому слово “вбивство” замінила формула “надати милосердну смерть”» [2, 141]. Таке «милосердя» автоматично ставало чимось схожим на прояв людяності. Підлість злочинців, як відомо, не має меж. А великі злочинці апелюють до моральних понять, наприклад, до захисту прав та свобод людей і цілих народів. Звичайно, щодо тих, від кого треба захищати «скривджених та поневолених», застосовуються, за всіма правилами, мовне кліше - вони стають «хунтою», «фашистами» і т.ін.

Скільки воєн та злочинів вчинили і чинять тепер під виглядом миротворства! Так само, як колись відправляли залізною рукою до комуністичного раю, тепер зганяють до спільноти вірних певної релігії, до «русского» чи інших «праведних» світів. Звісно, щоразу поділ на людей та «нелюдей» - «невірних», «жидів», «бандерівців» і т.ін. - слугує за дозвіл не вважати цих «інших» за тих, щодо кого діють моральні правила. Для держави агресора важливо, чи вдасться їй зберігати сукупність власних індивідів, для яких загальнолюдський вимір не існує, для яких інший - ворог або «нелюдь». Тим часом для існування держави, що захищається, важливо, чи лишиться критична маса особистостей, які здатні лишатися собою і бути основою для громадянського опору.

Осмислюючи досвід війни, Х.Арендт вбачала в аргументі збереження чи нищення людського буття критерій розрізнення добра і зла, спрямований проти спроб правового виправдання злочинців, що діяли відповідно до законів та наказів своєї держави і заспокоювали своє сумління, ховаючись за евфемізми.

Той, хто своїми довільними діями або діями за наказом, підважує основи буття людства, є злочинцем. Не має виправдання той, хто руйнує світ інших людей, «дбаючи» про благо своєї країни чи слухняно виконуючи розпорядження свого керівництва. Теза, яку наводить Х.Арендт, промовиста й чітка: «в політиці покора та підтримка - одне й те саме» [2, 323].

Війна за людяність

Напевно, ніщо не зіштовхує і не єднає у випробуваннях так багато різних людей, як війна. Людяність, або ж саме її відсутність, тут не приховати за етикетом. Вона є тим виміром особисті- сного буття, який лишається попри руйнування звичних стереотипів поведінки і повсякденних моральних уявлень.

Так само й голос совісті все ж промовляє до «людини» у кожному з нас, де б ми не були, як би нам не було. Саме наше ставлення до інших як людей у світі втримує моральний вимір і можливість судження про злочинні дії під час війни. Існує вища міра обов'язку понад статутами та виконанням наказів. Для кожної людини має настати момент розуміння, де пролягають межі, сумісні з буттям у людському світі.

Можна сказати, що війна деморалізує частину суспільства, але водночас і зміцнює суспільну мораль.

Одних вона прирікає на особисту поразку, іншим дає сили виявити гідність. Хтось вистоїть, і якщо не переможе, то хоча б залишиться до кінця вірним собі, своїм ідеалам, своїм ближнім та країні. Інших ситуація війни змінить так, що вони втратять здатність до опору. Як свідчить про досвід другої світової війни В.Франкл, у концтаборах виживали часто не найбільш фізично витривалі люди, а ті, хто мали моральні переконання і зберігали свій внутрішній світ [14, 153]. Однак проблема не тільки в тому, щоб пережити війну, не втративши людську подобу. Саме припинення ворожнечі можливе за умови знаходження тих горизонтів людяності, які б могли бути спільними для протиборчих сторін. Якщо кожен із воюючих народів залишиться на своїх довоєнних та войовничих моральних позиціях, вогонь протистояння тлітиме до нового спалаху.

Чеський філософ Ян Паточка, міркуючи на тему вже згаданого нами античного уявлення про космічне значення війни, зазначає, що в ширшому за військові дії сенсі саме «полемос», життя у суперечці, є можливістю порозуміння. Не випадково полеміка є основою існування полісу. Влада, яка склалася на розв'язанні суперечностей, є такою, що все знає і бачить. Адже fronesis, порозуміння, за характером речей не може виникнути інакше, як із суперечки. Тому, зрештою, «Polemos не є спустошливою пристрастю дикого вершника, вона є творцем єдності. Єдність, закладена нею, є глибшою за будь-яку ефемерну симпатію і коаліцію інтересів; у потрясінні даного смислу зустрічаються суперечності і творять тим самим новий спосіб буття людини - можливо, саме той єдиний спосіб буття, який у вихорі світу дає надію: спільноту приголомшених, але убезпечених» [11, 250].

Війна закінчиться, коли приголомшені нею осягнуть спільність людської ситуації, тобто коли люди, що опинилися з протилежних боків, зможуть стати людяними взаємно. Але цей набуток людяності, світ її смислів потрібно оберігати, принаймні раціонально відтворювати умови його існування, та ставати на заваді небезпеці його руйнування. Досвід війни, її осмислення спонукає не спати у благій повсякденності, а бути відкритими, за висловом Я.Паточки, «для того, що стрясає» [11, 251].

Проте поки війна триває, наше майбутнє залежить від здобутої у випробуваннях зрілості, особистісної та суспільної. Багато зусиль спрямовано агресором на викорінення у жертви-ворога любові до свого краю, на позбавлення відчуття власної спільноти. При цьому діє розрахунок перемогти не кількістю вбитих людей, а через руйнування життєвого світу і подолання можливості громадянського опору. Відповідним має бути й спосіб захисту. У першу чергу потрібно усвідомити сенс боротьби не лише за себе, але й за свою землю, народ, державу. Лише разом можливо зберегти простір людського життя і для кожного свою людяність.

Саме цінності братерства, гідності, любові до своєї землі і поваги до власної держави дають можливість відчувати себе людьми і мати надію на майбутнє. У цих засадах полягає здатність утримувати універсальний горизонт людяності, який дійсно об'єднує на ґрунті спільного світу. Тут, у цьому вимірі, відбуваються основне протистояння і боротьба добра та зла. Ця боротьба спрямована на захист людяності й бере сили у ній самій. Справою людства, громадськості є відтворення людяності у суспільній та індивідуальній свідомості. Це неможливо зробити механічно, за наказом, як не проникнути з примусу й у часто слабке та мінливе людське сумління. Проте відповідальність свідомих громадян, політиків, діячів культури полягає в тому, щоб простір людського співжиття був убезпечений від сліпоти людини до інших, хто поряд, щоб кривда, заподіяна іншому, відчувалася як нищення людського буття у світі.

Знову повернемося до теми покликання, заклику до людяності. Ми чуємо його зі світу, який постає з нашої відкритості іншим, «яка, по суті, є передумовою «людяності» у всіх значеннях цього слова» [4, 38]. У книзі «Люди за темних часів» Х.Арендт пише про важливість щирого звернення до іншого. Світ є людським «тоді, коли стає предметом розмови.... а в процесі такого говоріння ми саме і вчимося бути людяними» [4, 49]. Цей світ існує завдяки готовності його розділити, подарувати іншому. Саме про це йдеться у згаданій книзі Х.Арендт: «Ту людяність, яка реалізується у дружній бесіді, греки називали “філантропією”, “любов'ю до людей”, оскільки вона виявляється у готовності розділити світ з іншими людьми» [4, 49]. Кожен переживає ці слова у ситуаціях свого сьогодення. Як показує сучасний досвід, війна спонукає людей доброї волі до дій, до виявлення нечуваної для повсякденності жертовності та доброчинства. Допомога війську, піклування про поранених, про тих, хто втратив свої домівки, - це справді «готовність розділити світ з іншими». Людяність передається іншим, їм знову дарується відчуття дому, рідної землі. Особливо це стосується біженців.

Тим багатьом переселенцям, хто був змушений покинути своє село чи місто, потрібно відчути ґрунт під власними ногами, збагнути те, що є громада співвітчизників, що існує держава, яку потрібно разом захищати. Лише так відтворюється спільний світ і зберігається людяність. Не кожен має в собі самому осердя, таке бажання вижити, щоб віднайти місце, де знову він вкоріниться у людському світі. Так, потрібна допомога, гостинність. Ті люди, що вчора були лише сусідами, тепер є господарями, які дають притулок. З їхньої людяності і відроджується світ. Виявляючи людяність під час війни, ми відповідаємо на поклик до захисту спільного світу. Цей світ, не як глобальна абстракція, а як життєвий світ кожного з нас, є простором співіснування, спілкування з людьми, які поряд, з якими ми поділяємо свою землю. У «Джерелах тоталітаризму» Х.Арендт пише, що права людини не означають нічого іншого, ніж «право мати право». Реалізація цієї можливості пов'язана з правом людини перебувати у своїй спільноті, яка і є її місцем у світі [3, 346,347].

Місце буття людини - серед інших людей - це також її домівка, її земля, її країна. Без права на власну державу, землю, людина не належить до людства як глобальної спільноти. Тому боротьба за свій край, свою спільноту, а тобто й за свою державу, це й боротьба за право бути людиною. Ніхто не знає цього краще, ніж народи, що пережили бездержавність. З цього досвіду походять слова: «Виявляється, що людина може втратити всі так звані права людини, не втрачаючи своєї сутнісної якості як людина, своєї людської гідності. Лише втрата держави сама по собі викидає її з людства» [3, 347,348]. Боротьба за власне право бути громадянином своєї країни під час війни тотожна захисту людяності.

Війна випробовує нас на людяність. Здається. немає нічого більш руйнівного, ніж ті численні смерті, які несе з собою війна. Ми звикаємо до новин про загибель людей, але не стаємо байдужими. Ми вчимося жити попри це. Думка про власну смерть, яка раніше чи пізніше настане, на тлі багатьох смертей співгромадян вже мало сприймається. Проте є ближні, хто живий, кого ми любимо, є наша земля, є мрії. Їх ми не хочемо втрачати. Є також військове братство, коли за порятунок товариша ризикують своїм життям. Тож є місце для людських почуттів.

І, напевно, в час війни людяності не стає менше. Змінюються лише її вимоги. Людський світ - це не будинки чи планета, це простір поміж нами, що твориться й утримується нашим ставленням до інших людей, нашою гідністю бути серед них. Поки нам не байдужі ті, хто з нами й проти нас, ми виявляємо людяність у світі. Війна лише загострює цю відповідальність, підвищує вимоги до кожного з нас.

Війна - це спроба колонізації життєвого світу, коли агресор не вважає нас за людей, що мають право на власний дім, землю, мову, вибір. У кожного є можливість боротися чи підкоритися. Ця боротьба - не лише в плоті, але і в свідомості, за те, що має значення для нашого буття у світі. У певному сенсі вона ніколи не завершиться. Але одна справа протистояння світоглядів, інша - нищення тих, хто обирає власний шлях, хто бореться за свою свободу. Перемога у теперішній війні в Україні може бути одна для всіх, як спільним є й світ. Захист своїх ближніх, своєї землі і держави, якою б недосконалою вона не була, - це збереження того світу, в якому і яким живуть ті, кого ми любимо і знаємо.

Це й наша гідність бути серед інших народів світу. Це більше, ніж особисте існування. Бути людиною - означає мати право на власний світ, жити за своїм вибором і не погоджуватися на рабство.

ЛІТЕРАТУРА ТА ПРИМІТКИ

1. У понятті “crimes against humanity” слово “humanity” можна перекладати по-різному: людство, людяність чи гуманізм. Власне тому українською можливо чути й «злочини проти гуманізму» або «злочини проти людства».

2. Арендт X. Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі. - К. : Дух і літера, 2013. - 367 с.

3. АрендтХ. Джерела тоталітаризму. - К. : Дух і літера, 2002. - 539 с.

4. Арендт Х. Люди за темних часів. - К. : Дух і літера, 2008. - 320 с.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. - СПб. : Наука, Ювента, 1998. - 315 с.

6. Левінас Е. Між нами: дослідження думки-про-іншого. - К.: Дух і літера, 1999. - 312 с.

7. Лютер М. Могут ли воины обрести Царство Небесное // Лютер М. Время молчания прошло: Избранные произведения 1520-1526 гг. - Х.: Око, 1994. - С.181-224.

8. Мак'явеллі Н. Державець // Мак'явеллі Н. Флорентійські хроніки; Державець. - Харків : Фоліо, 2013. - С.415-487

9. Мулярчук Є. Е.Левінас: урок буття «для іншого» // Філософські діалоги'2013. - Випуск 7. «Толерантність та діалог в сучасному світі». - К., 2013. - С.229-236.

10. Ницше Ф. Человеческое, слишком человеческое // Ницше Ф. Сочинения в 2 т. Т.1. - М.: Мысль, 1996. - С.231-490.

11. Паточка Я. Негативний платонізм; Вічність та історичність; Єретичні есе про філософію історії. - К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. - 374 с.

12. Соловьёв В.С. Оправдание добра. Нравственная философия // Соловьёв В.С. Сочинения в 2 т. Т. 1. - М. : Мысль, 1990. - С.47-580.

13. Фрагменты ранних греческих философов. Часть 1. - М.: Наука, 1989. - 576 с.

14. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М. : Прогресс, 1990. - 368 с.

15. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. - М. : Республика, 1994. - 447 с.

16. ХайдеггерМ. Бытие и время. - М. : “Ad Marginem”, 1997. - 452 с.

17. Хайдеггер М. Вопрос о технике // Хайдеггер М. Время и бытие. - М. : Республика, 1993. - С. 221-238.

18. Хайдеггер М. Письмо о гуманизме // Хайдеггер М. Время и бытие. - М. : Республика, 1993. - С.191-220.

19. Человек: мыслители пришлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. Древний мир - Эпоха просвещения. - М. : Политиздат, 1991. - 461 с.

20. Щюц А., Лукман Т. Структури життєсвіту. - К. : Український центр духовної культури, 2004. - 560 с.

21. Levinas E. Is it righteous to be? Interviews with Emmanuel Levinas. - Stanford, California: Stanford University Press, 2007. - 309 p.

22. Levinas E. Of God Who Comes to Mind. - Stanford, California: Stanford University Press, 1998. - 212 p.

23. Levinas E. Otherwise than Being or Beyond Essence. - Pittsburg, Pennsylvania: Duquesne University Press, 2004. - 205 p.

АНОТАЦІЯ

Життєсвіт людяності: повсякденність та час війни. Мулярчук Є.І.

Людяність як елемент життєвого світу переважно не піддається рефлексії. Це - виявлення самозрозумілої людської сутності в стосунках з іншими людьми, а також стосовно природних істот та світу ідеалів і вірувань. Бути людиною - це виявляти певне ставлення до себе та до інших - співчуття, повагу, любов, доброту, гідність, щирість.

Людяність не є однією з чеснот, вона є буттєвою основою суспільної моралі та особистісної моральності, тим надлишком доброти, на який спираються будь-яка моральна норма та обов'язок. Людяність є життєвим світом для звичаїв, моралі і особистої моральності.

У повсякденності людяність існує майже непомітно, як звична атмосфера ввічливості, доброзичливості поміж членами суспільства. Але в часи воєн та гострих соціальних конфліктів, коли підважуються норми моралі, і особистість опиняється на межі втрати себе та світу спів-буття, людяність стає тим опертям, що дає змогу зберегти особистісну ідентичність, моральне ставлення до інших і віднайти горизонти порозуміння у світі.

Ключові слова: людяність, життєсвіт, мораль, повсякденність, війна, злочини проти людяності, спів-буття, буття для іншого, совість, покликання.

АННОТАЦИЯ

Жизненный мир человечности: повседневность и военное время. Мулярчук Е.И.

Человечность как элемент жизненного мира преимущественно не поддаётся рефлексии. Это - проявление самопонятной человеческой сущности в отношениях с другими людьми, а также в отношении природных существ, мира идеалов и верований. Быть человеком - это проявление определённого отношения к себе и к другим - сочувствия, уважения, любви, доброты, достоинства, искренности. Человечность - не одна из добродетелей, она является бытийной основой общественной морали и личностной нравственности, тем избытком доброты, на который опираются любая моральная норма и долг.

Человечность является жизненным миром для обычаев, морали и личностной нравственности. В повседневности она существует почти незаметно, как привычная атмосфера вежливости, доброжелательности между членами общества. Но во время воен и острых социальных конфликтов, когда подрываются моральне устои и личность оказывается на грани утраты себя и мира со-бытия, человечность становится той опорой, которая даёт возможность сохранять личностную идентичность, нравственное отношение к другим людям и находить горизонты взаимопонимания в мире.

Ключевые слова: человечность, жизненный мир, мораль, повседневность, война, преступления против человечности, со-бытие, бытие для другого, совесть, призвание.

ANNOTATION

The living world of humanity: everyday life and wartime. Muliarchuk Yevhen.

Humanity as an element of the living world is usually not subjected to reflection. It is a manifestation of self-evident and understandable essence of human being in the relations with other people and concerning natural beings as well as ideal world. To be human means to reveal a definite attitude towards oneself and the other people, namely compassion, respect, love, goodness, dignity, sincerity. Humanity is not one of the virtues. It is an existential foundation of social and personal morality. And it is that excess of kindness on which every moral norm and obligation are based. Humanity is a living world for mores, public and personal morality.

Humanity in the everyday life exists unnoticeable as that habitual atmosphere of politeness, benevolence among the members of society. However, in the time of war and sharp social conflicts, which undermine the foundations of morality and when the person appears on the verge of losing own identity and of coexistence with the others, humanity appears as the basis of personal survival and of the maintenance of moral relation towards the other people as well as enables to find the prospects of mutual understanding in the world.

Key words: humanity, living world, morality, everyday life, war, crimes against humanity, coexistence, existence towards the other, conscience, calling.

Размещено на Allbest.ru