Особливості філософсько-світоглядного усвідомлення людиною туристської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 140.8:379.85

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди»

ОСОБЛИВОСТІ ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНОГО УСВІДОМЛЕННЯ ЛЮДИНОЮ Туристської ДІЯЛЬНОСТІ

А.О. Рубан

Сьогодні все більше звертається увага на філософсько-світоглядну природу і сутність туризму. У багатьох авторів (В.Пазенок, В.Федорченко [2], З.Сапєлкіна [4], С.Рик [3] та ін.) він трактується як одна з важливих сфер культурного життя суспільства, чинник формування гуманістичних і духовних цінностей, одна з пізнавальних форм діяльності людини, яка безпосередньо спрямована на розвиток її світоглядних й культурологічних орієнтирів. Однак, не дивлячись на те, що туризм є предметом дослідження багатьох наукових дисциплін ступінь розробленості туристичної проблематики на загальнотеоретичному, культурологічному, філософському рівні, кількість публікацій, в яких розглядається філософсько-світоглядна сутність, історія і перспективи розвитку залишається недостатньою.

Наукове обґрунтування місця і ролі туристичної діяльності в системі філософсько-світоглядних пріоритетів суспільства, визнання її людинотворчого потенціалу є актуальним і має велике практичне значення для культурного і фізичного розвитку та самоутвердження особистості.

Виходячи з цього метою статті є аналіз особливостей філософсько-світоглядного усвідомлення людиною туристичної діяльності.

За допомогою мандрівок людина пізнає навколишній світ, чужі країни, культури, накопичує суспільний досвід, формує світогляд, отримує корисні знання, що сприяють розвитку науки, мистецтва, туризму, адже це є важливим фактором поступального розвитку суспільства. Саме сьогодні відбувається нове гуманістичне і світоглядне переосмислення ролі туризму, але колосальний приріст знань, який відбувся за останні сто років, став наслідком того, що якщо людина не зосереджується на тій чи іншій сфері науки, то їй стає важко слідкувати за останніми науковими спостереженнями і усвідомлювати значення постійно зростаючого потоку наукових відкриттів. З одного боку, така ситуація не може не тішити, оскільки є наслідком одного із вражаючих явищ сучасності - фантастичного прогресу науки і техніки. Але разом з тим корисно пам'ятати, що справжня освіта повинна бути підпорядкована значно ширшій меті. Якщо, наприклад, ми хочемо зрозуміти сучасний прогрес, нам слід розглядати його у контексті традицій, успадкованих від минулого. А це, у свою чергу, означає, що ми повинні добре розуміти історію. Недарма Г.Сковорода обрав для себе шлях мандрівного філософа, свідомо відмовившись від усіх вигод, визнань і нагород світу, щоб пізнати його суть. Отже головним об'єктом туризму є не готелі, кемпінги, турбюро і агенції, а сама людина, що подорожує, особистість, яка засобами подорожей приєднується до інших ціннісних світів. філософський світоглядний туристичний глобалізаційний

Знайомство з іншою культурою, ціннісними парадигмами інших суспільств обов'язково призводить до порівняння того що є, і того що спостерігається або вивчається. Людина повинна не просто споглядати світ, або використовувати його, а милуватися ним, засвоювати багатства природи і культури, перетворювати набуті знання і враження у особисті надбання власної духовності. Туризм дає можливість поєднати відпочинок з пізнанням побуту, історії, культури, науки, традицій, звичаїв свого та іншого народів. Знайомство з країнами та народами під час історичних, культурно-освітніх, наукових, архітектурних, етнографічних та інших подорожей і екскурсій розширює світогляд людини, розвиває його інтелект, допомагає краще осмислити соціальні та політичні реалії, а це у значній мірі сприяє розвиткові мирних, дружніх відносин між народами. В свою чергу, дружні відносини між державами являються найважливішою передумовою для подібного туристського обміну.

Систему уявлень про світ, про нас самих і суспільство - як усвідомлених, так і неусвідомлених - називають світоглядом. У систему входять добре продумані та інтуїтивні, правильні і неправильні погляди на складні, але водночас захоплюючі питання буття. Яким є походження Всесвіту? Як я можу вплинути на хід подій у світі? Хто я? Як я пізнаю світ? Чи являю я собою якусь цінність? Чи є у мене якісь обов'язки? Світогляд постає великим полотном, куди ми вписуємо найрізноманітніші події і факти. Його також можна уподібнити об'єктиву, через який ми намагаємося дивитися на світ, аби зрозуміти його. Саме світогляд є вихідною точкою в нашій діяльності. Хто ще не замислювався над цими питаннями, може вважати: я не маю жодного світогляду, у мене цілком неупереджений підхід до життя і науки. Але навряд чи це так. Ми черпаємо ідеї, вірування і погляди на життя і сім'ю з навколишнього світу. І часто навіть не усвідомлюємо цього і не розуміємо, що ці переважно неусвідомлювані впливи і розпливчасті уявлення впливають на наше ставлення до тих проблем, з якими ми зустрічаємося у своєму житті. Звідси випливає важливість усвідомлення своїх поглядів на світ і, по можливості, приведення їх у відповідність із фактами, які спостерігаємо.

Світогляд має бути органічним. Це означає, що кожний повинен помірковувати і без жодного тиску прийняти певні погляди на світ. Ніхто не має права нав'язувати свій світогляд силою. Згідно з прийнятою у світі концепцією прав людини, люди мають свободу дотримуватися будь-якого світогляду і поширювати його, звісно, якщо це поширення не наносить шкоди іншим членам суспільства.

В процесі туристичної діяльності у людей формуються ціннісні уявлення про моральну поведінку. Ціннісне ставлення до природи сприяє формуванню екологічної свідомості, ціннісне ставлення до рукотворного світу - розвитку духовності, ціннісне ставлення до людей - формуванню моральної свідомості, ціннісне ставлення до власного «Я» - самосвідомості. Подорожуючи людина почуває себе першовідкривачем, навчається знаходити нове у відомому і знайоме у новому, встановлює найпростіші закономірності та взаємозв'язки. Люди відчувають красу природи, свою причетність до неї. Ніщо не може так збагатити внутрішній світ людини, облагородити її душу, бути таким джерелом натхнення, як рідна природа. Під час різноманітних подорожей у людей формується елементарний природо доцільний світогляд, вони починають відчувати відповідальність за те, що відбувається в довкіллі. Як бачимо, туристична діяльність є не тільки джерелом знань, а й виховує справжню Людину, яка відчуває красу, цінує навколишній світ і дбає про нього.

Важливим є також усвідомлення значення колективних взаємин, те, як виникають співчуття і радість, нагромаджується досвід допомоги і захисту інших. Закони і традиції туристів, етика мандрівника зумовлюють певні правила співіснування, а саме: кожен мандрівник запросить до свого вогнища того, хто йому зустрінеться на шляху...

Як уже було вищезазначено ціннісне ставлення до рукотворного світу - сприяє розвитку духовності. Духовний світ людини має свою структуру, закономірності, логіку розвитку і функціонування. Ядром духовного світу особистості є світогляд як організуюча та інтегруюча сила. Постаючи серцевиною духовного світу людини, способом його внутрішньої організації, світогляд функціонує у внутрішньому бутті особистості та в реальній життєдіяльності як спосіб духовно-практичного освоєння світу і форма самосвідомості суб'єкта. Це феномен, який робить людську свідомість власне людською, визначає основну мету людського існування. Він являє собою цілісне усвідомлене переживання співвідношення «людина -- світ» і виступає універсальним регулятором духовної і практичної діяльності людини.

Як зауважує В.Шинкарук, у дослідженнях співвідношення між світоглядом та свідомістю виявлено їх нерозривну єдність: світогляд є невід'ємним атрибутом свідомості. Тому світоглядну свідомість можна вважати основою свідомості взагалі, яка за своєю сутністю є «світоглядно» влаштованою, впорядкованою. Світоглядна свідомість на своєму буттєвому рівні виявляється як світопереживання, світосприйняття, світовідчування [8, 6].

Спосіб світоглядного освоєння дійсності визначається уявленнями про універсальні зв'язки всесвіту та сутнісні властивості дійсності. Ці первині уявлення, існуючи на глибинних рівнях світоглядної свідомості в до-гносеологічній (до-знаннєвій) формі як безпосереднє переживання цілісності універсуму, утворюють онтологічну основу світогляду. Переживання є онтологічно первинним у бутті людини. С.Л.Франк наголошував, що переживання носить процесуальний безперервний характер [5, 433]. У цьому полягає буттєвість переживання, його властивість ніколи не закінчуватися. Кожна мить переживання, на думку С.Л.Франка, вбирає повноту всього душевного життя. А тому переживання, маючи внутрішній зв'язок із життям, співвідноситься з його тотальністю. У моменті переживання представлене життя як цілісність.

Поділяючи свідомість на три види -- свідомість, як безпосереднє переживання, як предметна свідомість та як самосвідомість, С.Л.Франк підкреслює, що «перший вид є разом з тим потенціальною основою та постійним субстратом двох інших» [5, 478]. Переживання він називає «безпосереднім буттям», йому характерна та риса, яка об'єднує між собою почуття, настрої, відчуття, прагнення -- тобто емоційно-вольова ознака, оскільки переживання не вичерпується свідомістю.

Цілісне усвідомлене духовне світопереживання є основою духовно-практичного відношення до світу. Наголос на переживанні світу є основним у концепції А. Швейцера: останнє знання, якого прагне людина, -- осягнення власного буття в універсумі, тобто світогляд, постає як осмислене переживання світу і життя. Таке переживання є процесом, в якому активізується «сукупність всіх функцій нашого духу в їх живій взаємодії [6, 73]. У світопереживанні людина внутрішньо ставить себе у відношення до світу. Людське переживання відбувається в свідомості, тісно пов'язане з пізнанням суб'єкта. Таке переживання являє собою процес, не відірваний та ізольований від розуму, а такий, який відбувається в його надрах, вважав А. Швейцер.

Отже, у світопереживанні, мандрівках виражається живий емоційно-вольовий зв'язок людини з оточуючим світом, в якому вона є частинкою цього універсуму і переживає свою причетність до нього.

Емоційно-ціннісне переживання світу є визначальним компонентом світогляду, оскільки в процесі емоційно-ціннісного активного переживання світу здійснюється смислове сприйняття дійсності в контексті особистісного буття, реалізується співвіднесення навколишнього предметного світу з самим собою.

Переживання можна означити як первинне безпосередньо-цілісне інтимне відчуття свого буття у світі. Усьому живому притаманне це первинне відчуття. У концепціях філософської антропології важливе місце займають уявлення про первинність переживання. М.Шелер стверджував, що переживання реальності передує всім нашим уявленням про світ. Первинним переживанням дійсності є переживання «опору світу», воно «передує всій свідомості, всім уявленням і сприйняттям», створюючи у людини цілісне враження і відчуття дійсності [7,64]. Духовність людини визначається ним не лише як рефлексивний акт, але і як інтенціональні переживання любові, віри, надії, довіри, прощення, примирення. Людина визначається ним як центр виконання та переживання духовних актів. Сутність особистості в тому, що вона існує та живе лише в повноті інтенціональних актів. Отже, переживання є первинною основою духовності людської особистості.

Первинне переживання дійсності подвоюється з появою позиції «для себе». У житті людини наявні два шари - реальний, який переживається актуально, і духовний, що переживається у духовному світі.

У цьому контексті розширюється зміст поняття «переживання». Особливість цього «роздвоєння» світопереживання полягає в тому, що людина у формі переживання виходить за межі свого емпіричного буття, прилучається до інтерсуб'єктних проявів духовності загальнолюдської культури.

Г.Зіммель бачив характерні риси поняття «переживання» у тому, що об'єктивне стає не лише образом та уявленням, як у пізнанні, але й моментом самого життєвого процесу. Він звернув увагу на те, що у кожного переживання є дещо від природи [1, 212]. На його думку, пригода має свій початок і кінець, їй властива свобода від «переплетень» та зчеплень, вона володіє власним центром» [1, 213]. Пригода - це особливо забарвлена, зі специфічною сутністю форма переживання, яку Г.Зіммель тлумачив «тільки як особливе охоплення випадково-зовнішнього внутрішньо-необхідним [1, 216]. Характерними ознаками пригоди є її пригодницька форма переживання, інтенсивність та напруженість. Найсуттєвішою та глибокою ознакою пригоди є вилучення подій із загального ланцюга життя. Пригода являє собою фрагмент життя, що існує окремо від його буденності. Фрагментарність переживання життя, яка виявляється у пригоді є не лише епізодом. Пригода підноситься над життям, хоча вона й перериває плин речей, вона є частинкою буття поряд з іншими його частинами, однак вона належить до тих форм, які «крім своєї участі у житті та всіх випадковостей їх окремого змісту володіють таємною силою, яка дозволяє на мить відчути всю сукупність життя як їх реалізацію та основу, що дається лише для їх здійснення» [1, 226].

Іманентними характеристиками пригоди є безпосередність та цілісність сприйняття життя. Безпосередність визначається тим, що під час переживання пригоди індивід ніби «відключається» від оточуючої дійсності, попередньо засвоєний досвід, спогади про минуле, плани на майбутнє, упереджені судження - все це існує для нього у цю мить, він безпосередньо сприймає життя. Цілісність виникає тому, що початок пригоди, її кінець, її структура та закон самодостатні та чужі звичному ходу життя. Діє життя через унікальну душу певної культури чи особистості, надаючи душевним можливостям форми. Це обумовлює специфіку світовідчуття та світосприйняття окремої особистості та своєрідність формоутворень світу культури. Лише через переживання, яке можливе чи то в процесі художньої творчості, чи то на підставі релігійної інтуїції, під час подорожі відбувається осягнення культурного універсуму.

Емоційно-ціннісне переживання світу людиною є суб'єктивованою діяльністю, в ході якої виявляються універсальні зв'язки людини і світу. Як онтологічна основа світогляду переживання осмислює на свідомо-несвідомому рівні внутрішнього буття людини предмети та явища світу, відображаючи у кожному моменті переживання життя як цілісність. Домінуючою ознакою переживання є його світоглядна сутність, яка виконує спонукальну функцію для всіх видів та форм людської життєдіяльності.

Через відкриття власного «Я» людина відкриває світ свого внутрішнього життя - своїх прагнень, переживань, думок, здібностей, формується особистісна свідомість. З'являється система уявлень про себе, усвідомлення своїх фізичних, моральних, розумових якостей. Це свідчить про зародження «внутрішнього погляду» на світ і на себе в ньому, про наявність установок щодо себе та своїх зв'язків з довкіллям.

Туристична робота в будь-якому суспільстві є засобом зміцнення здоров'я, укріплення внутрішніх ресурсів людини, збереження та вдосконалення природного механізму регуляції її життєдіяльності. Саме тому в своїй соціальній політиці розвинуті держави, їхні керівники приділяють велику увагу створенню сприятливих умов для туризму, використанню всіх можливостей суспільства для формування у людей здорового способу життя, що є основною умовою забезпечення його нормального розвитку, продуктивної життєдіяльності в гармонії із суспільством та природою. Значущість туристичної роботи визначається не лише тим, що вона сприяє успішному розв'язанню різних проблем, які стоять перед людиною і соціумом вона є невід'ємною частинкою духовного життя людини, яка надає можливість не лише орієнтуватися у світі речей, а й у світі ідей, цінностей, у вимірах людської культури. Сучасні умови життя вимагають спеціалістів, володіти не лише професійними знаннями з певної спеціальності, але й ціннісним та інтелектуальним аспектом знань. Останні передбачають формування власних поглядів на світ та на власне місце у ньому, слугують основою для адекватного вирішення різноманітних власних життєвих проблем.

Таким чином можна зробити висновок, що метою туристичної роботи є надання особистості людини допомоги в пізнанні засвоєння моральних та духовних цінностей, які відповідають стратегічній меті розвитку суспільства, забезпечують гармонію взаємин людини із соціальним, і природним середовищем. Туристична робота повинна спрямовуватися на залучення особистості до національної культури і духовності, на формування у неї національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної і світової культури. На зміну ідеологізованій людині має прийти людина, яка здатна усвідомлювати реальність у категоріях становлення, людина з відкритою свідомістю, яка виводить власне знання переважно із власного унікального досвіду, який виникає як результат саморозвитку, переживання, самоаналізу життя.

Література

1. Зиммель Георг. Избранное. - М.: Юристъ, 1996. - (Лики культуры). / Зиммель Георг. Т.1: Философия культуры. - М.: Юристъ. 1996. - 671с.

2. Пазенок В.С. Філософія туризму: навчальний посібник. / Пазенок В.С., Федорченко В.К. - К.: Кондор, 2004. - 268 с.

3. Рик С. Соціально-культурна сутність туризму. / Рик С. // Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»: Науково-теоретичний збірник. - Переяслав-Хмельницький, ПП «СКД», 2009. - С.12-15.

4. Сапєлкіна З. Соціокультурні функції «релігійного» туризму. / Сапєлкіна З. // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 352-353. Філософія. - Чернівці: Рута, 2007. - С.117-120.

5. Франк С.Л. Предмет знания: Об основах и пределах отвлечённого знания. Душа человека: Опыт введения в философскую психологию. /Франк С.Л. - СПб.: Наука, 1995. - 509 с.

6. Швейцер А. Культура и этика. / Швейцер А. - М.: Прогресс, 1992. - 396 с.

7. Шелер М. Положение человека в Космосе. / Шелер М. // Проблема человека в западной философии. - М.: Прогресс, 1988. - С.64 - 105.

8. Шинкарук В.И. Сущность мировозрения. Научное мировозрение как его высший исторический тип. / Шинкарук В.И. // Научное мировозрение и соц. культура. - К.: Наукова думка, 1988. - С.3-15.

Анотація

У статті розглядаються проблеми, пов'язані з формуванням філософсько-світоглядної сутності туристичної діяльності в умовах глобалізаційних процесів, як однієї з пізнавальних форм діяльності людини, що безпосередньо спрямована на розвиток її світоглядних орієнтирів. Ключові слова: «туристична діяльність», «культура».

В статье рассматриваются проблемы связанные с формированием философско-мировозренческой сутности туристической деятельности в условиях глобализационных процессов, как формы познавательной деятельности человека и направленных на развитие её мировоззренческих ориентиров. Ключевые слова: «туристическая деятельность», культура».

The problems binding from development of philosophical and wored outlookal essence of tourist activity in conditions of globalical processes as own from cognitive from of activity person, that directly directed on the devolopment her world outlookal's land marks are regarded in the article. Key words: «tourist's activity», «culture».

Размещено на Allbest.ru