Виклики ХХІ століття: феномен комп’ютерної віртуальної реальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виклики ХХІ століття: феномен комп'ютерної віртуальної реальності

В даній статті проводиться аналіз антропологічно-екзистенціальних та психоаналітичних особливостей феномену комп'ютерної віртуальної реальності як чинника трансформацій сучасного суспільства. Автор аналізує соціальне та антропологічне значення віртуальної реальності крізь проблематику Інтернет-коммунікції, тілесності, гендеру.

В рамках цієї статті автор ставить на меті розглянути проблемне поле, на тлі якого існує комп'ютерна віртуальна реальність як сучасне суспільне явище. Комп'ютеризовані телетехнології рубежу ХХ - XXI століть перестали бути просто засобом зв'язку, демонструючи, що вони можуть бути оперативним інструментом перетворення відомої нам реальності. Під час дослідження такого сучасного явища як віртуальна реальність, зрозумілим стає актуальність дослідження її в антропологічно-екзистенціальній та психоаналітичній площинах. Останні роки багато чути про те, що суспільство докорінно змінюється під впливом бурхливого розвитку комп'ютерних технологій, що людство стає залежним від комп'ютера як на культурно-технічному, так і на психологічному рівнях тощо. В першому наближені ця проблематика може бути досліджена в колі питань ігрової та Інтернет-залежності, специфіки Інтернет-комунікації, гендерного аспекту комунікації в середовищі Інтернету, тілесності. Рефлексія до сучасних філософських досліджень даної проблеми дозволить нам проаналізувати специфіку цього сучасного явища та об'єктивно оцінити його вплив на суспільство ХХІ століття.

Досліджуючи віртуальну реальність, Л. Чертов у своїй праці «Віртуальні простори зображень» [10] підкреслює, що кіберпростір комп'ютерів успадковує та багаторазово множить можливості продуцентів віртуальної реальності у її широкому розумінні (образотворче мистецтво, театр, фотографія, кінематограф тощо). У кіберпросторі «можна знаходити, перетворювати або створювати заново образотворчі простори самих різних модусів і ступенів віртуальності. Дисплей комп'ютера може прийняти вигляд картини або фотографії, відеофільму або телепередачі. Їхні віртуальні простори можуть бути як збережені для багаторазового відтворення, так і перетворені різноманітними способами. Образотворчі простори різних модусів можуть за допомогою комп'ютера вставлятися друг у друга або відокремлюватися, вступати у взаємодію або ізолюватися й т.д. Прояву подібного образотворчого поліморфізму можна знайти і у живописі, і в кіно, і в театрі, але віртуальний кіберпростір створює, якщо й не зовсім нові, те більше багаті можливості для його здійснення» [10].

При цьому, за думкою іншого дослідника В. Розіна, «найбільш вражаючим досягненням новітніх інформаційних технологій, безперечно, є можливість для людини, що потрапила до віртуального світу, не тільки спостерігати та переживати, але й діяти самостійно» [7, c.56]. Причому, за В. Розіним, «людина і раніше могла достатньо легко потрапити до світу віртуальної реальності, наприклад заглиблюючись до перегляду картини, кінофільму або захоплено читаючи книгу» [7, c.56].

Першочергово, хотілося б, спираючись на дослідження соціологів, психологів та філософів, спробувати намалювати «портрет» середньостатистичного користувача Інтернету. Скоріш за все вийде такий опис: «хлопець або дівчина від 19 до 25 років, студент або вже отримав вищу освіту, скоріш за все технічну. Не одружений, за комп'ютером проводить від 30 до 50 годин на тиждень. З комп'ютером познайомився в середніх класах школи або у друзів вдома. Закінчує роботу за комп'ютером або з позитивними емоціями, або з жалем через розставання. В майбутньому приписує комп'ютеру велику роль як в світі в цілому, так і в своєму житті зокрема».

Розвиток технологій і поширення Інтернету провокує подальші масштабні соціальні зміни, продовжуючи тенденцію віртуалізації і експансії гри в світ повсякденного життя. Помилково було б зводити Інтернет лише до «засобу» масової інформації і комунікації. «Мережа» є простором, що породжує нові форми взаємодії людей, нові принципи конструювання соціальності і, як наслідок, нові проблеми щодо розуміння «віртуальної» свободи, розподілу влади в соціальній віртуальній реальності і креативного використання нових технологічних можливостей.

Вся історія людської комуникативності характеризується все більшим абстрагуванням міжособистісного спілкування. Очевидно, що перехід до знаковості комунікації зруйнував безпосередність людського спілкування. Безсумнівно, правий був Платон, коли говорив про втрату живого спілкування в письмовій культурі, яка веде до інтелектуальної самотності в неживому процесі витягу німих фактів.

Слід зазначити, що віртуальна комунікація через відсутність фізичної репрезентованості має низку особливостей. Однією з особливостей віртуальної комунікації, за думкою дослідників Ю. Бабаєва, А. Войскунського та О.Смислова, є анонімність учасників: «Сьогодні відбувається інтенсивне експериментування з анонімністю від граничного саморозкриття до обману, схильності до маніпулювання та спроб фактично керувати думкою про себе» [1, c.18]. Ця особливість спілкування в Інтернеті має велику притягальну силу. За рахунок анонімності приховується справжнє ім'я, вік, соціальний статус, інвертується стать, не об'єктивно подаються біографічні відомості тощо. Вищезгадані дослідники вважають, що таким чином користувачі глобальної мережі мають можливість шляхом опосередкованої Інтернетом комунікації компенсувати та нейтралізувати дійсні або мнимі недоліки зовнішності, дефекти вимови, сором'язливість тощо.

Дослідник І. Шевченко в своїх працях розглядає психологічну безпеку суб'єкта комунікації в Інтернеті: «Через анонімність та безкарність в мережі існує особливість, пов'язана зі зниженням психологічного та соціального ризику в процесі спілкування, відсутністю зовнішньої невербальної оцінки - афективна розкутість, не нормативність поведінки. Людина в мережі може проявляти більшу свободу висловів та вчинків, бо ризик викриття та особистої негативної оцінки оточуючими мінімальний» [9].

По суті, віртуальний персонаж не анонімний (оскільки комунікація відбувається| саме з ним «тут і зараз»), а псевдонімний|. Він унікальний для мене, але я ніколи не можу бути упевнений в його ідентичності. Я сприймаю Іншого «у| всій повноті його проявів», але не можу вгадати, чи грає він у цей момент себе або вигаданого персонажа. Анонімність ситуації віртуальної комунікації зумовлює сприйняття Іншого через ряд типізацій. Віртуальний співбесідник демонструє свій ролевий поведінковий набір, а інший суб'єкт «схоплює» його роль через ряд фільтрів-стереотипів|, на програванні і руйнуванні яких будується комунікація. З одного боку, Інтернет надає свободу ідентифікації: віртуальне ім'я, віртуальне тіло, віртуальний статус, віртуальні звички, віртуальні достоїнства й віртуальні пороки тощо. З іншого боку відбувається втрата/відчуження реального тіла, статусу й т.д. Тобто, Інтернет - це засіб трансформації особистості і як індивідуальної характеристики, і як соціокультурного та історичного феномену. Такі властивості особистості, як стабільна самоідентифікація, «творча індивідуальність» активними користувачами Інтернету свідомо або неусвідомлено руйнуються.

Отже, віртуальна реальність, що створюється середою Інтернет, «населена» людьми, причому вона є інтерсубєктивною|, тобто є полем взаємодії різних індивідів. Іншими словами, світ Інтернету, як і світ повсякденного життя, настільки ж реальний для інших, як і для мене. Аналіз динаміки розвитку сучасного суспільства виявив існування фундаментального протиріччя в цьому процесі: з одного боку, існує тенденція реалізації індивідуальності, яка зараз озброєна небаченими раніше комунікативними та іншими можливостями; з іншого боку існує тенденція до нівелювання індивідуальності в умовах глобалізації.

Іншим аспектом комп'ютерної віртуальної реальності вважається проблема тілесності. Модні екстремальні настрої від татуювання та пірсингу, від бодібілдінгу до операцій по зміні статі, доводять, що у сучасному суспільстві існує певна напруженість між тілом природним та культурним, тіло все частіше стає об'єктом маніпуляцій, перетворень та удосконалень. Не останню роль у цих процесах відіграють сучасні технології: комп'ютерна та комунікаційна техніка стають тими факторами, які визначають не тільки образ нашим думок, але й образ життя, формуючи нові тілесні практики.

В цілому розмивання кордонів тіла та розмивання особистості в кіберпросторі викликане «ефектом розташування на краю тілесності», коли спостерігач, поміщений в костюм віртуальної реальності, залишається фізично присутнім на реальному світі, тобто стає розколотим, децентрированим|. Таким чином, при взаємодії людини з реальністю, створеною інформаційними і телекомунікаційними технологіями, втілюється властивість віртуальної середи як такий, описане Ж. Дельозом, згідно якому в серії світів, які тотально змінюють мир, не зберігається постійним жоден суб'єкт цієї зміни і одні ідентичності трансформуються в інших.

Дослідник В.Савчук пише, що комп'ютерні програми «заганяють людину у штучні умови активізації як можна більшої кількості каналів, подразнюючих та тих, що пробивають перцептивну анемію та броню незворушності, …намагаються деформувати як внутрішнє, так і зовнішнє тіло людини, його жести, дії, вчинки» [8, c.25]. Дійсно, комп'ютер продовжує тенденцію просторового та рухового закріпачення тіла, розпочату книгою та продовженою телевізором. У випадку з феноменом віртуальної реальності, ми маємо тенденцію до мінімізації «зазору» між людиною та комп'ютером, з безпосереднім включенням тіла в інтерфейс як на рівні аудіовізуальних образів та відповідних їм моторних реакцій, так і на рівні фізичного тіла завдяки технологіям віртуальної реальності (шолом, печатки тощо). Можна сказати, має місце розщеплення цілісності індивіда, який одночасно перебуває у двох просторах: затишно розташувався за столом, оточений комп'ютером і периферійними пристроями, він, у теж час, відчуває себе іншою істотою, рухи якої він бачить на екрані термінала й керує ними.

Проблема тілесності у контексті віртуальної реальності актуалізується у концепті поєднання тіла та машини (кіборга), що спирається на ідеї Д. Гаравей, які вона виклала у своєму «Маніфесті кіборга» [11]. Цей концепт отримав теоретичної розробки представниками феміністичної течії як одна теорій пост-людства як звільнення жінки від маскулінних обмежень (пост-гендер як ідея подолання статевого буття) та традиційного дуалізму раба й господаря, крах бінарних опозицій суб'єкт - об'єкт, тіло - душа, чоловіче - жіноче тощо. В епоху пост-людини власне не піддаються сумніву існування внутрішнього та зовнішнього, чоловічого та жіночого тощо, а актуалізується проблема їх співвідношення, природи межі між ними та характер переходу. Д.Гаравей стверджує, що кіборг як концепт є ідеальним полем для дослідження людини як істоти, яка не має визначеної природи, в якій не має чітких бінарних дістинкцій, кіборг - гібрид машини та органічного, породження соціальної дійсності [11, c.147-150]. Дослідниця стверджує, що хоча даний концепт актуалізувався лише наприкінці ХХ ст., але вся історія людства до винаходу комп'ютера була поступовим процесом кіборгізації людини. Прикладом, за Д.Гаравей, можуть слугувати будь-які знаряддя, що приєднуються до тіла та модифікує його, від одежі та наручного годинника до сокири.

Спробуємо проаналізувати вищезгадані ідеї. Дійсно, з приходом комп'ютерів та віртуальної реальності трансформувалася деякі ознаки ідентичності. Але в будь-якому разі така ознака як стать не втратила свого значення: у людини з'явилося більше можливостей відокремлювати прояви ідентичності від свого органічного референту та користуватися ними віртуально. До того ж, чим відрізняються комп'ютерні симуляції від наскальних малюнків, творів мистецтва тощо? Кожен з цих феноменів має на меті деформувати дух і тіло, створити поряд зі світом природним світ культурний, віртуальний. Кіборг починає свою історію із застосування перших примітивних знарядь, а гомеостаз з комп'ютером є лише кульмінацією цього історичного процесу.

М. Маклюен першим почав досліджувати феномен електронних комунікацій і соціокультурних наслідків, які вони викликають. Якщо писемність заохочувала роз'єднання та спеціалізацію, то електронні медіа заохочують процес об'єднання й сплутування. М. Маклюен трактував засоби комунікації як продовження тілесних органів і почуттів людини. З появою електронних медіа відбувається винесення всіх почуттєвих можливостей далеко за межі людського тіла. Ще в 1964 році, до приходу технологій комп'ютерної віртуальної реальності, вийшла книга М. Маклюена «Осмислюючи засоби комунікації», в якій електронні засоби комунікації розглядалися як продовження нервової системи людини, яка екстеріоризується та починає співпадати з цілим світом: «Сьогодні… ми добилися того, що в деякому глобальному просторі, скасовуючи за непотрібністю в масштабах нашої планети самі поняття простору та часу, виявляє свою всеохоплюваність наша центральна нервова система» [3, c.67].

Критичною точкою в рамках злиття людини та комп'ютера в теоретичному дискурсі є ситуація, яка виникає при розмиванні границі між внутрішнім та зовнішнім, між «моїм» та «чужим»: «Я-відчуття відокремлюється від власного тілесного образу, «моє тіло» не тільки перестає бути моїм, воно перестає бути органічною та психофізичною єдністю… Втрачається здатність відчувати границі власного тіла… не існує границі, що відокремлює та пов'язує внутрішні події життя тіла з зовнішніми» [5, c.28-29]. Злиття телетехнологій з системами симуляції віртуальної реальності висунули питання про феномен тілесної телеприсутності. Людське тіло в його найбільш соціально значущих проявах виявилося залученим до світу кіберпростору, де одержало можливість виконувати цілий ряд різних операцій -- стрибати, плавати, битися тощо.

Поряд з описаною вище песимістичною концепцією «кіборгізації» людства, існують підстави для прогресистського оптимізму. Наприклад, теоретичної розробки отримують ідеї по перспективам злиття людини та машини. Відправною точкою при цьому є теза, людське тіло підійшло до меж своїх можливостей, «зжило себе» на фоні інтелектуального розвитку, що дає підстави до розробки постеволюційних стратегій розвитку тіла.

Особливістю комп'ютерної віртуальної реальності є нове прочитання системи «людина-людина|» та «людина-машина-людина||». Будь-яка техніка здатна змінити всього лише техніко-технологічну| зовнішність соціуму, але соціальна якість цих змін визначається ціннісно-світоглядною свідомістю людини. За думкою автора даного дослідження, менше всього віртуальна реальність буде якимсь «комп'ютерним охопленням» усіх сфер життя. В такому випадку, комп'ютерна віртуальна реальність це перш за все психоемоційне освоєння технізації суспільства та суб'єктивна оцінка людиною цих процесів. І як би добре не була оснащена технічно віртуальна реальність, психоемоційне| охоплення життя людини не може бути замінене жодною, навіть найрозвиненішою комп'ютерною моделлю. Тобто, можливості «розумної техніки» обмежені навіть у комп'ютерній віртуальній| реальності. Не дивлячись на свою технічну оснащеність, віртуальна| реальність це перш за все апеляція| до свідомості та психіки людини через адаптивність до науково-технічного прогресу, коли стара комунікативна система «людина-людина», мабуть, буде замінена новою - «людина-машина-людина».

Аналізуючи базові онтологічні ознаки феномену комп'ютерної віртуальної реальності, на перший план все ж таки виходить така її ознака, як інтерактивність, тобто можливість активної двоспрямованої взаємодії з штучним середовищем. Здебільшого, саме ця властивість якісно відрізняє комп'ютерну віртуальну реальність від більшості традиційних жанрів мистецтва та культурних явищ (віртуальної реальності у широкому смислі), які можна розглядати як специфічну техніку створення та трансляції ілюзорних світів. Дослідник Г. Мєнчіков пише: «Сутність віртуальної програми полягає в тому, що в сконструйований образ вбудовується зворотний зв'язок, що забезпечує «участь» (суб'єктивне відчуття участі) у розвитку подій (суб'єктивне відчуття подій) віртуального світу» [4, c.171].

Торкаючись питання темпоральності та каузальності у віртуальному просторі, відмітимо, що комп'ютери приносять з собою новий ритм життя та сприйняття: вони не тільки прискорюють темп, але й знищують термінальні точки - початок та кінець - відсуваючи їх у невизначену нескінченність. Континуальність та безкінечність комп'ютерної репрезентації, за словами П. Браславського, пов'язана з тим, «що в віртуальній реальності відсутня зворотність як фундаментальна властивість» [2, c.83]. У комп'ютерній грі людина може зробити будь-який вчинок та у наступну хвилину повернутись на кілька кроків назад та запобігти власній дії.

Також слід відмітити наступне: позитивний ефект комп'ютерної оборотності полягає в тому, що людська діяльність отримує більш сміливий, експериментаторський характер: люди не бояться вигадувати, творити, пробувати, моделювати. Комп'ютерна віртуальна реальність дає право на помилку у штучному світі та шанс зробити все вірно з першого разу в реальності, чим вже довгий час користуються у технологіях авіатренажерів тощо.

При цьому, дослідник А.Прохоров пише: «Нова культура працює з презумпцією оборотності, вона завжди залишає можливість повернутись, на відміну від сакральних культур, які закреслюють оборотність як «нульовий факт». Бо для усіх сакральних культур завжди значущі лише незворотні дії, ті, за які несеш відповідальність та які ведуть до прямого та неповторному проходженню свого життєвого шляху. В цьому смислі «екранна культура» є цілком профанною» [6, c.34]. Ця властивість феномену комп'ютерної віртуальної реальності має свій негативний бік, коли вона призводить до нівелювання відмінностей в дусі постмодерну: немає більше високого або низького, вічного та миттєвого. Якщо щось негаразд, завжди можна повернутися та виправити.

Як оборотністю комп'ютерної віртуальної реальності, так і її динамізмом можна пояснити те, що в ній порушуються звичні нам каузальні зв'язки. За М. Маклюеном, новий темп життя призводить до імплозії причини та наслідку [3, c.68]: «В умовах механістичної ери, що зараз минає, можна було відважитись на багато чого, не дуже замислюючись над наслідками. Повільний темп розвитку гарантував ефект, що надовго запізнюється. Сьогодні дія та реакція майже співпадають у часі».

Завдяки тому, що комп'ютерна віртуальна реальність має здебільшого ігровий, варіативний характер, яке супроводжується взаємним проникненням полів реального, символічного, вигаданого, каузальні зв'язки отримують відносно вільний характер. З іншого боку, можливість маніпулювання варіантами розвитку подій або гри, закладені інтерактивністю, обмежені алгоритмами програми, тобто каузальна свобода комп'ютерної віртуальної реальності не носить абсолютного характеру.

Вважається за доцільне зробити зауваження, що наукове дослідження й використання сучасних технологій multimedia може з'явитися потужним інструментом для розкриття евристичних та творчих можливостей головного мозку, тому що ці технології дозволяють розвивати інтуїтивні способи пізнання реальності, потенційно закладені в мозку, але пригнічені логічною домінантою сучасної культури. Проведений аналіз впливу феномену віртуальної реальності на сучасне суспільство, проведений в антропологічно-екзистенціальній та психоаналітичній площинах, виявив, що комп'ютерна віртуальна реальність має здебільшого ігровий, варіативний характер, яке супроводжується взаємним проникненням полів реального, символічного, вигаданого, каузальні та темпоральні зв'язки отримують відносно вільний характер. Підтверджено, що комп'ютеризовані телетехнології рубежу ХХ - XXI століть перестали бути просто засобом зв'язку, демонструючи, що вони можуть бути оперативним інструментом перетворення відомої нам реальності, даючи нам підстави як для алармістських, так і оптимістичних прогнозів розвитку людства. Поряд з цим, автор намагався уникати однозначної негативної чи позитивної оцінки вищезгаданого феномену, загострюючи питання про свідоме та теоретично обґрунтоване використання сучасних комп'ютерних технологій на користь сталого розвитку людства.

Література

антропологічний комп'ютерний суспільство

1.Бабаева Ю. Д. Интернет: воздействие на личность. / Бабаева Ю. Д., Войскунский А. Е., Смыслова О. В. - Гуманитарные исследования в Интернете. - Под ред.. А.Е. Войскунского. - М.: Терра-Можайск, 2000. - С.11-39.

2.Браславский П.И. Технология виртуальной реальности как феномен культуры конца ХХ - начала ХХI векав. / Браславский П.И./ Дис. канд. культ.: 24.00.01 / Уральский гос. ун-т им. А. М. Горького. - Ек., 2003. - 163 с.

3.Маклюэн М. Осмысляя средства коммуникации: новые измерения человека / Маклюэн М. / (Выдержки из книги Understanding Media: the Extensions of Man. N.Y., 1964). // Искусство кино. - 1994. - №2. С.67-74.

4.Меньчиков Г.П. Виртуальная реальность: понятие, новации, применение / Меньчиков Г.П. / Философские науки №3-4 - 1998 - С.169-176.

5.Подорога В. Феноменология тела. Введение в философскую антропологию / Подорога В. / (Материалы лекционных курсов 1992-1994 годов). - М.: Ad Marginem, 1995. - 339 c.

6.Прохоров А. «Новая коллективность» или «мировой бульон»? / Прохоров А. / Художественный журнал. - 1996. - №4. - С.34-35.

7.Розин В.М. Существование, реальность, виртуальная реальность / Розин В.М. / Концепция виртуальных миров и научное познание. - СПб.: РХГИ, 2000. - С. 56?74.

8.Савчук В. Конверсия искусства. / Савчук В. - СПб.: Петрополис, 2001. - 288 с.

Размещено на Allbest.ru