Біля джерел ранньохристиянського вчення: Філон Александрійський

Размещено на http://www.allbest.ru/

Біля джерел ранньохристиянського вчення: Філон Александрійський

Найвідомішим представником релігійної філософії в Александрії на початку першого тисячоліття н. е., де інтенсивно змішувались впливи грецької, єгипетської і близькосхідної культур був Філон (біля 25 р. до н. е. - біля 50 р. н. е.), який походив з родини єврейських жерців. Свої філософські твори Філон редагував у формі коментаря до «П'ятикнижжя» Мойсея. Головні пророчі положення Мойсея уявлялись Філону неспростовною істиною. Але, знаходячись під сильним впливом грецької ідеалістичної філософії - платонізму, піфагореїзму і стоїцизму - єврейський мудрець не міг вже сприймати ці ідеї буквально і вперше в історії інтелектуальної думки піддав їх алегоричному тлумаченню.

Філон мав своєю метою поєднати іудейство з античною філософією, щоб дати євреям уявлення про вчення грецьких філософів і зробити так, щоб у думках греків також залишалось місце для єврейських вчень. Філон намагався довести не тільки можливість, а й необхідність поєднання біблійної віри з грецькою філософією. У своєму вченні Філон дотримується думки про формальну зверхність іудейства над філософською культурою античності. Для нього все записане в книгах Мойсея було ніщо інше як божественна істина: пророки говорили з наснагою від Бога. З цими переконаннями Філон не розставався навіть тоді, коли залучав до своєї системи грецьку філософію, бо саме у Мойсея, на думку Філона, грецькі філософи черпали весь свій ціннісний матеріал. Філон був переконаний, що грецькі мислителі свою мудрість «пили із джерела іудейського божественного закону» [1]. Але те, що запропонував Філон грішило певними спотвореннями. У дійсності ж існувала глибока прірва між вченнями грецьких мудреців і божественними одкровеннями іудейства. Філону прийшлось для виправдання свого сумнівного принципу звернутись до штучного методу, алегоризму, перетлумаченню того, що у прямому сенсі не підходило до його системи. Від штучного єднання непоєднуваного виявились не тільки певні неузгодженості у його системі, але й мали місце явні суперечливості.

Характерною особливістю у його вченні виступає дуалізм між Богом і матерією. Дуалізм обумовлював всю систему побудови Філона, що торкнувся всіх її складових. Філон виходить із трансцендентного поняття Бога, яке не проглядалось ні в іудейському вченні, ні у грецькій філософії. Бог у нього стоїть на недосяжній висоті і різко відрізняється від світу. Тільки Богу, у певному сенсі слова, властиве буття. Але, стверджуючи Боже буття, не можна дати переконливе поняття про Бога. Адже Бог нескінченно піднесений над світом, а всі наші поняття складаються із зовнішньої уяви про світ або внутрішньої рефлексії про нього у середині самої свідомості, яка за своєю природою, є обмеженою і не відбиває суті нескінченності. Тому можна тільки говорити про те, що Бог є, але не про те, який Він є. Бог, з цієї точки зору, позбавлений будь-яких властивостей. Він не з'являється на світ у часі, Він вічний, нетлінний і незмінний. Бог не може бути позитивно визначений. Будь-яке намагання визначити обмеженими можливостями людини безмежну Його природу призводить тільки до хибної думки. Єдиний предикат, який можна прикласти до Бога, це Його власне буття. Філон постає не тільки проти пантеїстичних уявлень про розчинення Бога у світі, але уникає взагалі будь-яких порівнянь Бога з предметно-речовим світом. Як абсолютно нескінченний Бог взагалі не має образу, у тому числі людського, який міг би обмежувати його сутність, бо це неможливо.

Але у вченні про Бога Філон не до кінця послідовний. Визначаючи Бога через негацію, тобто Бога не можна визначити обмеженими людськими знаннями, він, все ж, приписує йому позитивні риси. Бог, за Філоном, поєднує у собі усі досконалості, і від нього вони розсіюються по всьому світу. Бог все наповнює собою і в усе проникає; Богу взагалі властиве творення, а тому позитиви, які властиві Богу, мають місце і у предметно-речовому світі. Серед позитивних якостей Філон особливо виділяє блаженство і могутність.

Будучи віддалений, на думку Філона, глибинною прірвою від світу речей, Бог не може увійти у безпосередній контакт з ним, бо все досконале не повинне осквернятись дотиком предметного світу. Різка протилежність Бога і світу, повна залежність останнього від Нього, змусило шукати Філона посередників завдяки яким, божеству розділеним між Ним і речовим буттям нездоланною прірвою, відкрилась би можливість діяти у цьому світі. Вчення Філона про істот-посередників вміщує у собі різнорідні уявлення, а саме: і діючі першопричини стоїків, і іудейське вчення про ангелів, і грецька міфологізація про демонів. Панівне місце займають діяльні першопричини стоїків: перед створенням чуттєвого світу, Бог, на думку Філона, повторюючи Платона, спочатку створив надчуттєвий світ ідей. Ці ідеї мали служити не тільки прототипами речей, але і причинами або силами, що їх творять.

Названі духовні сили, через яких Бог упорядковує матерію, виступають його як би слугами і замісниками, посередниками між ним і світом речей, а також посланцями до людей. За функціями істот-посередників, так і за приписаними ним іменами, важко визначити, чи є вони особистісними істотами чи ні; мабуть вони одночасно і ті, і інші. У вченні Філона про посередників пересікаються двоякі уявлення: релігійні (коли розуміються особистісні істоти) і філософські (коли він має на увазі абстрактні ейдоси). Філон зв'язує обидва уявлення, не помічаючи їх несумісності. Нестійкий погляд Філона на природу посередників неминуче відбилось і на його уявленні про їх походження. У його творах зустрічаються висловлювання із яких буцімто витікає, що він веде їх походження від божества у вигляді еманацій. Проте, оскільки Філон не говорить про це, ми не маємо права приписувати йому вчення про еманації подібно східних, чи неоплатонічних вчень.

Чисельність активних сил у системі Філона визначити неможливо: їх дуже багато. Відношення, тобто координація або субординація цих сил чітко не визначені. Більш чітке визначення бачимо у вищий силі: у єдиного істинного Бога, у якому живуть дві вищі сили - благо і могутність. Через своє блаженство Він все створив і упорядкував, а через свою могутність Він усім управляє. Третя сила, яка поєднує дві перші, називається Логосом. Логос займає дуже важливе місце у системі Філона. «За Філоном, грецька філософія і біблійна мудрість мають одне джерело - божественний розум, Логос. Проте, біблійна мудрість, породжена божественним Логосом (Словом), яка безпосередньо відкрила себе пророкам, глибинна і неспростовна, а грецька філософія є лише людським відтворенням відображеного у Всесвіті Логосу… Логос - це світовий порядок, краса і гармонія; це закон, через який реалізується загальний зв'язок, схожий на тяжіння магніту. Логос - це царство вічних пізнавальних ідей, тотожних божественним думкам. Все це, як бачимо, типове античне розуміння Логоса, що перегукується з платонівським «Тімеєм» [2, с. 62]. Логос є всеохоплюючим посередником між Богом і світом. Логос - це ідея, що суміщає у собі всі інші ідеї (ейдос ейдосів) це сила, що включає у себе всі інші сили; це - об'єднання всього надчуттєвого світу. «Проте далі з'являється вже зовсім не античний мотив» [2, с. 62]. Тут Філон виступає як монотеїст. Логос вже характеризується іншим чином. Логос тут виступає нескінченним і вічним за своєю божественною природою. Він є представником і посланцем Бога: він - архангел, який повідомляє людям Божу волю; він - знаряддя, за допомогою якого Бог створив світ. Логос тут є вже представником світу у його відношенні до божества, первосвященик, який проголошує у світі молитви до Бога. Відношення Логоса до Бога, а у зв'язку з цим і особистості Логоса, у Філона не поясненні певним чином і не визначені. З одного боку Логос, як атрибут Бога тотожній з його премудрістю, а з іншого - він окрема істота, як бог у небесному смислі, або другий бог. До світу Логос відноситься як первообраз до образу, як сила до явища; разом з тим, він виступає душею світу, - сила, яка рухає його внутрішнє життя. Він є зв'язком, що поєднує всі частини світу, вічний закон Бога у світі і живий всеохоплюючий розум.

Світ як витвір опосередкованих істот, особливо логоса, як образ своїх божественних первообразів може включати у себе лише одне добре і прекрасне. Відповідно, зло будь-якого роду недосконалості, безсумнівно існуюче у світі не може бути віднесене до виробничої сили опосередкованих істот і, тим більше, мати свою основу у Бога. Звідси, витікає необхідність у другій першопричині всіх існуючих недоліків. Такою визначається матерія. Вона є дещо спотвореною, неякісною, нежиттєвою, хаотичною і неупорядкованою масою. Із матерії, за допомогою Логоса і інших сил, Бог створив чуттєвий світ (так як матерія виступає у якості другого принципу поряд з Богом, то у Філона не може, власне, йти мова про світо творення, але тільки про світо упорядкування). Всі відносини Бога до упорядкованого світу, однаково як і до його збереження, відбувається через тих же посередників - ідей і божественного Логоса, а піклування світом є, за своєю суттю, продовженням творчого упорядкування дійсності.

З чіткою недвозначністю дуалізм Філона проявився у його вченні про походження людини. Людські душі належать до тих сил, якими заповнений повітряний простір між Богом і матерією, тобто до ангелів і демонів у зв'язку з тим, що вони знаходяться ближче до землі. Внаслідок цього вони притягуються землею і входять у тіла. Відповідно, душі представляють собою еманації божества. Тільки нижчі частини, проявляючи певну здібність виникають шляхом народження і передаються із роду в рід. Розум, на відміну від душ, завжди приходить до людей із зовні. Бог вдуває свій дух (пневму) у людину. Тіло ж, навпаки, належить матеріальному світу. Воно - джерело усякого зла, в'язниця, у якій перебуває дух, труп, який душа волоче за собою, домовина або могила, із якої вона знову постане до істинного життя. Чуттєвість, гріх - пов'язані з тілом людини і невід'ємні від нього. «Людина, - писав Філон, - поєднана з розумною душею і нерозумним тілом, хоча ні душа за свою природою не характеризується якоюсь добротою, ні тіло - злим. Після втілення душа буде залишатися розумною, коли буде володіти тілом. Якщо вона буде коритися тілу, вона перетвориться на плотську нерозумну душу» [3, с. 57].

Для іудеїв звернення Філона до античної філософії було неприйнятне. У стародавніх єврейських джерелах, за виключенням Йосипа Флавія, ім'я Філона не згадується, хоча у деяких з них, а саме у деяких мідрашах (тлумачення і розробка корінних положень Письмової Тори) відчувається вплив його ідей.

Проте, «філософія Філона багато у чому впливала на становлення неоплатонізму і християнства. Для християнських авторів творчість Філона послужило основою синтезу єврейської і античної думки, а його концепція Логосу лягла в основу християнського вчення про Ісуса як посередника між Богом і людиною. Про авторитет, яким Філон користувався у християн свідчить легенда про його зустріч з апостолами Петром і Іоанном. Хоча питання про вплив ідей Філона на Євангеліє від Іоанна недостатньо вивчене, послання апостола Павла, і в першу чергу, його «Послання до євреїв», прослідковуються стилістичні і ідейні схожості з працями Філона. Особливо глибокий вплив мав Філон на отців церкви, і в першу чергу на Климента Александрійського, Орігена і Амвросія Медіоланського, які запозичили багато його ідей і його алегоричний метод біблейської екзегези» [4].

Отже, філософія Філона складається із грецької і єврейської думки, яка ґрунтувалася на думці, що од віку існували два основних принципи: Бог - істота духовна, і хаос - матерія, із якої створений світ. Бог - істота незбагненна для людського розуму. Із божественного начала спочатку виник духовний світ, світ ідей, прототипів, завдяки діяльності яких упорядковані і створені предмети матеріального світу. Розумна сила цих прототипів проникає у матерію і із цього темного хаотичного матеріалу творить, за своїм образом, матеріальний видимий світ. Ця діюча сила духовного світу є ніщо іншим як логос, «розум», «сенс». Ці три модифікації є одним і тим же. У філософії Філона Логос виступає зв'язком, що поєднує видимий матеріальний світ з невидимим Богом. Логос якби належить до двох основних начал: Богу і матерії. У Бога він знаходиться у стані спокою, у матерії - це діюча сила. Логос не тільки намісник Бога у видимому світі, він «другий Бог». Логос виступає первородним сином Бога. Логос у Філона поділяється на незчисленну кількість істот, кожна з яких - прояв якої-небудь якості або його дії. Як Логос з'явився від Бога, так і від Логоса з'явилася людина, тому людина володіє розумом (має у собі логос) і має свободу.

Філон вважав, що викладене у його філософії вчення має місце у Старому Заповіті. На думку Філона, слова святого писання мають, окрім буквального смислу, інший, вищий, алегоричний. Він знаходиться у заповідях закону Мойсея, оставляючи за ними силу божих повелінь. Вчення Філона мало величезний вплив на християнських гностиків.

релігійний філософія іудейський

Список використаних джерел

1. Посонов М.Э. Дохристианский и внехристианский гносис [Электронный ресурс] - Режим доступа: www.gumer.info/bogoslov_Buks/History_Church/Posnov/Gnozis.php

2. Історія філософії: Проблема людини та її меж: навч. посіб. / Н. Хамітов, Л. Гариаш, С. Кирилова. - К.: Наукова думка, 2000. - 272 с.

3. Карсавин Л. И. Святые Отцы и учителя церкви / Л. И. Карсавин. - М.: Изд-во МГУ, 1994. - 176 с.

4. Электронная еврейская энциклопедия [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://www.eleven.co.il/article/14280.

Размещено на Allbest.ru