Феномен забороненого антропологічного знання і культурні форми його легітимізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 130.2 + 141.333

Феномен забороненого антропологічного знання і культурні форми його легітимізації

Крапівник Г.О., докторант кафедри філософії ХНПУ імені Г.С.Сковороди

Анотація

антропологічний знання мистецтво модерн

Статтю присвячено розгляду феномену забороненого антропологічного знання. показано, що це явище має давні корені, і інтерес до нього є характерним для людини. На протязі епохи Модерну феномен забороненого знання не тільки отримав популярність в культурі, але й певну легітимізацію. Засоби такої легітимізації виявляються різні форми мистецтва, які актуалізують темне знання, інформують, застерігають і вчать сучасну людину контролювати свій потяг до забороненого.

Ключові слова: заборонене антропологічне знання, Модерн, легітимізація, злочин, насилля.

Аннотация

Феномен запрещенного антропологического знания и культурные формы его легитимизации

Крапивник А.

Статья посвящена рассмотрению феномена запрещенного антропологического знания. Показано, что это явление имеет давние корни, и интерес к нему свойственен человеку. На протяжении эпохи Модерна феномен запрещенного знания не только приобрел популярность в культуре, но и получил определенную легитимизацию. Способами такой легитимизации становятся разные формы искусства, которые актуализируют темное знание, информируют, предостерегают и учат современного человека контролировать свое стремление к запретному.

Ключевые слова: запрещенное антропологическое знание, Модерн, легитимизацию, преступление, насилие

Annotation

The Phenomenon of Forbidden Anthropological Knowledge and Cultural Forms of its Legitimization

Krapivnyk G.O.

This paper is devoted to considering the phenomenon of forbidden anthropological knowledge. It was shown that the concept has a long history, which proves that it has always been typical of a person to be interested in this knowledge. Over the period of Modernity, the phenomenon of forbidden knowledge has not only gained popularity in the culture, but also obtained certain legitimization. The means of legitimizing include different forms of art that activate dark knowledge, inform, warn and teach the modern person to control his or her strive for forbidden issues.

Key words: forbidden anthropological knowledge, Modernity, legitimization, crime, violence

Розгляд феномену філософсько-антропологічного знання й пізнання людиною уходить в глибину століть. Ще з біблійних часів людину цікавить все заборонене, як невід'ємна частина процесу пізнання. Так, в Книзі Буття Бог створює і Світло і Темряву, а потім Адам і Єва порушують наказ Господа і вкушають від дерева пізнання добра і зла (звідси й «заборонений плід»). Тому не дивно, що література і мистецтво розповідають про темну сторону життя, таємниці, злочини, закони кримінального світу, невідомі широкому загалу. З приходом епохи модерну ця проблема набирає особливої актуальності, тому що об'єм знань і темп життя зростають, цивілізація і наука розвиваються, тобто прогрес ставить нові вимоги до суб'єкта. В часи середньовіччя, людський розум розглядався як слабкий, а церков наполягала на виконанні волі Бога і розділяла знання на дозволене і заборонене на основі християнських правил та норм, вона виконувала антропологічні функції регулятора, просвітника і цензора. Однак, з часом ситуація змінилася. Мала місце поступова секуляризація культури. Раніше певні спеціальні релігійні механізми дозволяли людині примиритися із світом і з самим собою (каяття, молитва і т.д.). Вони були засобами саморегуляції психіки і виконували компенсаторну функцію. В результаті секуляризації роль церкви перестала бути домінуючою. Вона поступилася своїм місцем мирським нормам, правилам і законам. Тому, знання і пізнання надає модерній людині певну свободу дій, що лімітована дотриманням прав і свобод інших громадян того суспільства, членом якого він є.

В рамках філософсько-антропологічних, соціологічних, психологічних, культурологічних досліджень до теми забороненого знання зверталися такі дослідники і письменники як В. Бачинін, К. Вульф, де Сад, Ф.М. Достоєвський, В. Єрофеєв, М. Култаєва, Т. Манн, М. Енаф та інші.

Питання про сутність забороненого антропологічного знання і його легітимізації в культурі модерну набувають особливої актуальності в філософії і інших гуманітарних науках, оскільки вони намагаються встановити причини і наслідки, а також вплив на сучасну людину її природнього інтересу і потягу до темної забороненої сфери буття.

Метою роботи є філософсько-антропологічний розгляд феномену забороненого антропологічного знання в культурі модерну і існуючих форм його легітимізації в суспільстві.

В другій половині дев'ятнадцятого сторіччя Ф. Ніцше задекларував думку, що «Бог помер», цим зазначаючи, що християнська релігія виявилась нездатною до подолання міжконфесійних протиріч, а тому людині самій необхідно піднятися вище й підняти велич таємниці людського духу [5, с. 390].

Ще до Ф. Ніцше були спроби «розгромити» існуючу систему, вказати на її фундаментальні недоліки і стати до неї в опозицію. Так, Маркіз де Сад пропагував філософію, згідно з якою людині притаманна комбінація двох пристрастей: насолоди і насилля (руйнування). Через своїх героїв і героїнь автор відмовляв суспільству і окремій людині в їхньому праві чинити суд над розпустою, вважаючи, що потреба в чуттєвих насолодах э природньою. Сад поступово знаходить причину появи зла - християнство, ідею Бога. В. Єрофеєв зазначає, що герой Сада зовсім не відчуває карамазівських мучень. Він невдоволений Богом, оскільки останній перешкоджає виконанню примх і забаганок першого. Цей герой - атеїст зрікається бога. Тим не менш, самий цей жест в культурній і соціальній ситуації вісімнадцятого сторіччя, а ера Просвітництва, незважаючи на свою вільну думку або тих, хто вільно мислить, не була, атеїстичною, не міг пробудити емоційне напруження в герої. Коли християнські цінності і мораль залишились без надійного фундаменту і стали здаватися чимось ірреальним, герой Сада доводить до логічного кінця справу визволення завдяки, як і повинно бути в вісімнадцятому столітті [4].

Модерна культура характеризувалась вірою в розум, в те, що наука може дозволити людині пізнати істину. Такий розум «існує у вигляді раціональної здатності судження, яка оперує об'єктивними властивостями речей і має за результат всезагальне і необхідне знання» [2, с. 35] Перехід від надчуттєвого світосприйняття до чуттєвого, тобто такого, що є властивим для раннього і середнього модерну, де все можна теоретично підґрунтувати і пізнати, породив жагу до деміфологізації світу. Руйнування аксіологічного простору людського буття призводить до того, що заборонене й злочинне таємно легалізується [1, с. 133] Слід також зауважити, що в порівнянні з пізнанням позитивної сторони життя, пізнання темної її сторони є більш яскравим і емоційним.

Багато творів мистецтва й літератури піднімають тему протиставлення раціонального і ірраціонального в людині. Так, в кримінальному жанрі завжди є прояв темного і ірраціонального (містичного, злочинного або іншого девіантного) антропологічного компоненту. Саме з ним іде боротьба героя задля перемоги світла і встановлення справедливості. Вказаний темний девіантний компонент необхідний, оскільки він дає змогу протиставити поняття світло тіні, а добро злу.

Цікаво те, що в останні десятиріччя значення релігії знову починає зростати, тобто йде процес десекуляризації. Питання сакрального набуває актуальності у зв'язку із міфологічним, надчуттєвим світоприйняттям буття і культури людиною. К. Вульф вказує на потребу в вивченні процесів, пов'язаних із сакральним в сучасності. Якщо колись здавалося, що Просвітництво звільнилося від релігії, а заміною став прогрес, то Modernity характеризується втратою цим процесом своєї ваги і значущості. Людина усвідомлює нестачу сакрального, що ставить певні вимоги до кожного. Необхідно уяснити наступні тези щодо сакрального (по Вульфу [3]): по-перше, поняття сакрального є багатозначним; йому неможна надати єдине визначення. Так, sacer означає святий і проклятий, tabu - чистий і брудний. По-друге, відношення до сакрального парадоксально. Воно і захоплює, і жахає. По-третє, за допомогою жертви сакральне встановлює порядок з хаосу. Тому, воно неминуче пов'язано з насиллям і смертю» [3, с. 99].

Можливо сама детективна формула орієнтована на злочин (на жертву і жертвоприношення) для того, щоб надати шанс встановити порядок серед хаосу, що панує. В художніх текстах Ф.М.Достоєвського, при порушенні християнських заповідей, людина (антигерой) отримує доступ або відкриває особливе знання, що є забороненим, а тому таким привабливим. Крім того, виявляється, що людина схильна до жорстокості і агресії. Це наочно показано ще в текстах де Сада, коли письменник розвиває тему розпусних страстей, вгадує майбутній інтерес західної культури в двадцятому сторіччі до проблеми сексуальності. [4]

Вказані теми жорстокості, насилля і сексуальності є забороненим знанням. В сучасній науці цей феномен отримав назву синдрому вуайеризму [6, с. 39] Автор зазначає, що для кожної нормальної людини характерно бажання підглядання. Нормальні люди задовольняють це бажання саме за рахунок відповідних літературних жанрових творів або аудио-візуальних засобів, не виходячи за встановлені соціальні і моральні норми [ibid.]. Ці засоби задоволення вказаної потреби легітимізують заборонене знання, роблять його відкритим і доступним.

В якості підтвердження можна привести приклад із комерційним успіхом творів де Сада (багато з них були під забороною більш ніж півтора сторіччя). В. Єрофеєв зазначає, що з появою жертви світ де Сада починає жити по нових законах; заборона насолоди не тільки робить його більш привабливим, але й змушує героя шукати абсолютної безкарності. Саме безкарність злочину є суттєвою ознакою експерименту де Сада. Автор доходить в своїй логіці руйнування традицій до кінця. Він послідовно зрікається всіх норм і ритуалів сімейного й суспільного життя, що освячені філософією. Під заборону підпадає творення добра, і питання про те, коли постраждає сам герой і стане черговою жертвою - це лише питання часу [4]. Цей деструктивний процес нагадує феномен серійних вбивств і їх дослідження в науковій і художній літературі.

Феномен заборони девіантних або стигматизація перверзійних вчинків людини породжує в сучасному суспільстві масового споживання постійний інтерес. Тому недивною здається популярність театральних вистав, наприклад, Романа Віктюка, який ставить і твори де Сада, і п'єси Жана Жене, що епатують людину, і є відкритим викликом суспільству, його моральним нормам і цінностям. Режисер одночасно «спокушає» і вчить глядача, тренує почуття. Питання про те, які ж смисли виносять реципієнти таких художніх вистав, напряму залежить від їхньої внутрішньої культури, підготовки, рівня освіти, запасу фонових антропологічних знань і інших культурно-соціальних факторів. В результаті автори і режисери часто-густо залишають право і відповідальність бути суддею самому глядачеві.

Відсутність або недостатність знання породжують страхи. Вони стають все більш сильними, колективними з прогресом і розвитком суспільства і його культури. Страх матеріалізується, він відчувається людиною фізично. Крім того, цей феномен є тим про що не прийнято відкрито говорити, тобто певним чином забороненим. Цим явищем зацікавилися вчені, які почали серйозно вивчати людський страх. Філософи (зокрема екзистенціалісти, наприклад, у

С.Кьєргегора, Ж.-П. Сартра і у А. Камю навіть назви творів вже навіюють страх: «Страх і трепет», «Тошнота» і «Чума», відповідно), письменники, психоаналітики, соціологи та інші розглядають страх і його особливості, функції, властивості і вплив на людину в модерній культурі.

С.Є. Ерліх вказує на те, що феномен страху пов'язаний з культур філософським поняттям жертви, що будь-який мисливець може сам стати жертвою в харчовому ланцюжку. Дослідник робить висновок, що насилля і страх живлять один одного. Він приводить такі приклади: чи ви звертали свою увагу на те, з яким задоволенням прості перехожі намагаються заглянути в гроб під час похорон? Чим можна прояснити популярність фільмів жахів? [7].

В сучасному інформаційному світі, де пропаганда може діяти як зомбування, як механізм підтримки певної, часом необ'єктивної колективної думки, таким чином легалізуючи дії влади (якщо в середньовіччі аналогом було полювання на відьом, то в масовій культурі - це, наприклад, політичні репресії, полювання на міфічного ворога, що об'єднує націю заради досягнення ілюзії справедливості і верховенства права в державі). Носієм пропагандистської кампанії можуть бути будь-які масові медіа, в тому числі різні жанри літератури, кіно, телебачення і глобальні електронні мережі, які демонструють заборонене антропологічне знання і хоча б часткову боротьбу з його негативними наслідками.

Розгляд феномену забороненого антропологічного знання показав, що це явище має давні коріння, і інтерес до такого знання завжди характеризував людину. На протязі століть епохи Модерну феномен забороненого антропологічного знання не тільки стає популярним в культурі, але й певним чином легітимізується. Засобами такої легітимізації виступають різні мистецькі форми, що актуалізують темне знання, інформують, застерігають і вчать сучасну людину контролювати свій потяг до забороненого.

Література

• Бачинин В.А. Достоевский: метафизика преступления (Художественная феноменология русского протомодерна) / В.А. Бачинин. - СПб.: Издательство Санкт-Петербургского университета, 2001. - 412 с.

• Бистрицький Є.К. Ідея культури: виклики сучасної цивілізації / Є.К. Бистрицький, С.В. Пролеєв, Р.В. Кобець, Р.В. Зимовець - К. : «Альтпрес», 2003. - 192 с.

• Вульф Кристоф Антропология: История, культура, философия / пер. с нем. Г. Хайдаровой. СПб. : Издательство Санкт-Петербургского университета, 2008. - 280 с.

• Ерофеев В. Маркиз де Сад, садизм и ХХ век / В. Ерофеев // В лабиринте проклятых вопросов. - М. : Советский писатель, 1990.

• Манн Т. Философия Ницше в свете нашего времени / Собрание соч-й. М., 1960, Т.10, сс. 346-391

• Разлогов К.Э. Не только о кино / К.Э. Разлогов; Ред.-сост. Т.С. Стяжкина. - М. : Совпадение, 2009. - 285 с.

• Эрлих С.Е. О жертве // Режим доступа: http: //magazines .russ. ru/novyi mi/2011/12/er 12. html

Размещено на Allbest.ru