Соціокультурна і духовна сфери реалізації інноваційної культури особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціокультурна і духовна сфери реалізації інноваційної культури особистості

У сучасному трансформаційному суспільстві людині важливо реалізовувати не тільки власний внутрішній креативний потенціал, але й уміння мислити і діяти самостійно та відповідально. Тому здатність застосовувати новаторські можливості робить кожного активним суб'єктом творіння буттєво-аксіологічної сфери індивідуальної і соціокультурної життєдіяльності. Адже здійснення таких можливостей, наприклад, у соціокультурній сфері життєдіяльності перетворює особистість у по-справжньому творчого суб'єкта сімейних, товариських, громадських, соціокультурних реалій. Водночас важливим полем реалізації інноваційної культури індивіда є духовна сфера, у якій проявляється глибинний потенціал його креативно-творчої самореалізації. А матеріально-технічні, професійно-технологічні, громадсько-політичні аспекти життєдіяльності людини наповнюються духовними смислами і цінностями.

У кожній із сфер суспільного виробництва людина має можливості для самореалізації через упровадження власної інноваційної культури. Надзвичайно важливою є реалізація інноваційної культури в соціокультурній сфері життєдіяльності особистості, тобто в таких сферах самореалізації, як сім'я, побут, громадська діяльність, народна творчість тощо. Важливо, що соціокультурний простір особистості надає їй майже безмежне середовище творчо-креативної самореалізації. «Соціокультурне середовище як чинник формування культури життєтворчості особистості має ще й таку фундаментальну особливість, як здатність надавати людині множинні альтернативні варіанти вибору життєвих стратегій, не зважаючи на тяжіючі природні і соціальні закономірності. Природа і соціум в їх об'єктивних законах, правилах і нормах є середовищами для людини примусовими, такими, що вимагають певних видів діяльності і поведінки, тоді як соціокультурна сфера є середовищем людського буття, тобто надає людині можливості здійснювати екзистенційні, життєво визначальні вибори і рішення» (Bohdanova 2011, p. 27) [1]. В таких виборах і рішеннях надзвичайно важливо реалізовувати внутрішній особистісний креативний потенціал, вміння мислити і діяти самостійно і відповідально, що й лежить в основі інноваційної культури особистості. «Людське життя з погляду його суб'єктивного активно-творчого початку виступає як проблема творіння життя особистістю. Особлива форма розвитку особистості, яка позначає динаміку руху зрілої особистості, що орієнтована на свій творчий розвиток і стала суб'єктом цього розвитку, є життєтворчістю. Особистість, здатна творчо здійснювати життя, тобто самостійно здійснювати цілеспрямовану діяльність, розробляти свою життєву програму і стратегію, здійснювати самостійно і свідомо вибір, володіє не просто набором специфічних рис і якостей, вона характеризується особливою побудовою своєї індивідуальності» (Kryuchkova 2007, p. 193) [6]. Особистість, здійснюючи самореалізаційні зусилля в соціокультурній сфері, безпосередньо підключається до онтологічної сфери життєтворчої напруги, без якої життєвий простір людини був би неповноцінним і вихолощеним. Застосування ж новаторських можливостей в цьому аспекті робить людину активним суб'єктом творіння власної буттєво-аксіологічної сфери індивідуальної та соціокультурної життєдіяльності.

Особливою сферою буттєвої самореалізації особистості в умовах сучасної інформаційної цивілізації є середовище побуту, у рамках якого людина отримує можливість виявляти різноманітні прояви власної індивідуальної креативності. «У зв'язку з впливом нових соціокультурних реалій в умовах постмодерну проблема побуту визнається однією з найважливіших у сучасному суспільстві та культурі» (Shapovalova 2010, p. 131). Особливої актуальності цій проблемі надає надзвичайно висока динаміка змінності побутового середовища сучасної людини. Буття людини прискорюється величезними темпами, пристосуватися до чого можна лише з використанням всієї повноти особистісно-інноваційного потенціалу. «Побут - це специфічна сфера людського буття, в якій особистість задовольняє свої матеріальні і духовні потреби, адже, проникаючи і в виробничу, і в політичну, і в культурну сфери буття людини, він виступає тим підґрунтям, на якому безпосередньо базуються соціально-культурні цінності, з якого особистість бере свої життєві сили, забезпечує як фізичне, так і культурне існування» (Petinova 2004, p. 8) [12]. Сфера побуду, до якої людина пристосовується, починаючи з дитинства, створює для неї гармонійне середовище звичних смислів і об'єктів, що поєднує в собі духовні орієнтири і матеріальні цінності. В такому середовищі в найбезпосередніший спосіб може проявлятися інноваційна культура особистості, спрямована на креативне перетворення і вдосконалення простору безпосередньої життєтворчості індивіда, колективу, громади.

Ускладнення сучасного побуту, а також насичення його інформаційними гаджетами і системами призводить до того, що людина отримує величезні можливості його трансформації і підлаштування під власні індивідуальні вимоги, потреби і естетичні смаки. Такі можливості вимагають від людини реалізації своєї інноваційної культури та креативного мислення буквально на кожному етапі власного особистого життя, у зв'язку з чим інновації стають безпосереднім елементом особистісної життєтворчості. «Швидке зростання світу речей, намагання змінити предметні комплекси навколо себе, поєднання речей в ансамблі, а також серійне мислення, зростання сфери послуг, розгортання індустрії туризму, рекреації, діяльності з надання послуг взагалі, яка не виробляє жодних матеріальних предметів, а лише опосередковує різні сфери людської діяльності, свідчить, що побут універсалізується, інтегрується і певною мірою перетворюється на комплекс, пов'язаний з культурними якостями, зокрема з мистецтвом» (Polushyna-Broyako 2009, p. 12) [13]. Побут стає тим знаково-інформаційним, смисло-ціннісним і образно-художнім простором, у якому людина отримує великий ступінь свободи у власній індивідуальній самореалізації на основі особистісних креативно-творчих та інноваційно-культурних можливостей, переконань, орієнтацій та естетичних смаків.

Ще одним ключовим соціокультурним простором, в якому людина активно застосовує власну життєтворчу енергію та інноваційну культуру, є сім'я. Вона створює первинне смислове, ціннісне, предметно-речове, традиційно-культурне середовище, у якому особистість має змогу втілювати свої духовні та особистісно-психологічні мотивації в об'єктивованій формі. «Сім'я являє собою складне соціокультурне явище. Вона фокусує в собі практично всі аспекти життєдіяльності суспільства і виходить на всі рівні соціальної практики - від індивідуального до суспільно-історичного, від матеріального до духовного. Сім'я виступає важливим носієм культури та її складових: цінностей, аксіологічних орієнтацій, традицій, соціальних норм, правил поведінки тощо» (Tsyurkalo 2009, p. 148) [19]. Окрім того, в цьому культурному середовищі для людини надзвичайно важливо проявляти креативність і творчу активність. Інноваційна культура особистості в сімейній атмосфері проявляється кожної миті: у стосунках з рідними, у вирішенні складних сімейних проблем, у виході з конфліктних ситуацій, у знаходженні компромісів завдяки формуванню спільних цінностей, смислових пріоритетів тощо.

Інноваційна культура, що ґрунтується на прагненні особистості до самостійного типу мислення, креативної дії та творчого перетворення оточуючого світу, зароджується саме в лоні сімейних стосунків, родинного виховання та психологічній атмосфері, що традиційно формується в сімейному осередку. Цінності, смисли, образи, поведінкові моделі, що домінують в сімейному колі, в подальшому зазвичай визначають спрямування і основні форми інноваційної активності особистості. «Родинне коло закладає підґрунтя системи потреб і мотивації дорослої людини, її самооцінку та сприйняття оточуючого світу. Гармонійність розвитку особистості та сутність відносин «людина - суспільство» в багатьох аспектах залежать від характеру «сімейного досвіду» індивіда. Відомо, що дитина інтегрується в суспільство через засвоєння під впливом різноманітних соціальних інститутів притаманної йому сукупності знань, норм і цінностей, які наче цеглинки поступово формують соціально і культурно адекватну соціуму особистість. Сім'я - перший транслятор соціокультурного коду суспільства - відіграє в процесі «визрівання» людини не менш вагому роль, ніж згодом школа та вищий навчальний заклад. Якість та обсяг набутих кожною особистістю у власному родинному середовищі та винесених згодом за його межі цінностей, сформованість світогляду, багатство духовного світу здатні суттєво позначитися на майбутньому розвитку суспільства» (Zaharnytska 2011, p. 39) [3]. Таким чином, активний розвиток індивідуальної інноваційно-творчої культури в сімейному середовище має не лише особистісне чи родинне значення, але й визначає загально-соціальне ставлення до багатьох традиційних цінностей, без яких відбувається втрата традиційного фундаменту інноваційної культури.

В цьому ж аспекті надзвичайно важливим в умовах пострадянських трансформацій нашого національного суспільства є відродження, збереження і розвиток національних соціокультурних традицій, цінностей, образів та естетичних орієнтацій. А без національно-культурного фундаменту інноваційно-творча наснага особистості може дуже швидко вихолощуватися під агресивним впливом цінностей суспільства масового споживання. «Населення пострадянських країн опинилося під сильним тиском західної «культури масового споживання», в якій домінують не творчі, а споживчі цінності і орієнтації, що не сприяє розвиткові креативних компонентів людського потенціалу і, таким чином, обмежує можливості соціально-інноваційної діяльності. Альтернативою культурі споживання мусить стати культура творчості - інноваційна культура, яка, з одного боку, формується інноваційними процесами, а з другого, формує інноваційне середовище і людський потенціал суспільства» (Chornodid 2012, p. 84) [20]. Тобто інноваційна культура особистості, що формується, розвивається та функціонує в безпосередньо соціокультурному просторі людської життєдіяльності, водночас здатна наповнювати цей простір цінностями творчості і креативності, орієнтирами перетворюючого ставлення до оточуючого середовища, а також толерантного і комунікативного відношення до інших суб'єктів даного простору.

В умовах розвитку сучасного глобалізованого світу особливо важливо застосовувати інноваційну культуру особистості для організації, урізноманітнення та ціннісно-смислового наповнення життєдіяльності місцевих громад. Громадська і громадянська активність особистості вимагає застосування інноваційного мислення активної участі у житті суспільства, без чого важко собі уявити справжній соціокультурний поступ будь- якого національного соціуму. «На практиці ж можливості громадян відстоювати позиції, проявляти громадянську активність або обмежуються недосконалою правовою базою, або гальмуються відсутністю чіткої системи дій по досягненню цілей» (Moyiseyeva 2013, p. 93) [10]. Подолання такої ситуації лежить в руслі інноваційно учасницької активності громадян у справах місцевих спільнот, а також в житті національного суспільства, держави, регіону і в соціокультурному поступі людства в цілому. Тим більше, що сучасні інформаційні технології дозволяють людині не обмежувати територіально свою інноваційну активність в соціокультурній сфері.

Важливим виміром соціокультурної інноваційної активності особистості є відстоювання правовими і демократичними засобами власної громадянської позиції. Таке вміння виховується в рамках соціокультурного функціонування місцевих громад і соціуму в цілому, а основою такого вміння є активницька, учасницька, громадянсько-відповідальна інноваційна культура особистості. «Розвиток громадянського суспільства в умовах сучасної демократії потребує як відповідальної політично активної особистості, формування нею активної життєвої позиції як у громаді, так і в державної підтримки щодо можливостей реалізації та відстоювання власних переконань» (Moyiseyeva 2013, p. 96) [10]. Соціокультурна інноваційна активність особистості є основою розвитку демократичного суспільства, в якому не лише держава, але й кожна окрема громада, а також кожен громадянин піклується про власний і суспільний благоустрій. У зв'язку з цим, можливості реалізації інноваційної культури в громадському аспекті соціокультурної творчості є надзвичайно важливим аспектом протікання життєдіяльності сучасної особистості і суспільства.

Окрім того, застосування інноваційної культури в громадській сфері соціального функціонування забезпечує інтегративну цілісність національного соціуму, адже саме новаторська, реформістська, спрямована на удосконалення основних форм суспільного гуртожитку енергія здатна об'єднати всіх ключових суб'єктів економічного, політичного, соціокультурного, місцево-громадського розвитку країни. «Характерними ознаками інноваційної культури особистісно-громадського розвитку є налагоджені та ефективно діючі зв'язки між владою, бізнесом, науковцями і громадою, довіра населення до влади, загальне прагнення до позитивних змін у бізнесі та суспільстві, бажання бути активним творцем цих змін» (Mykolaychuk 2009, p. 30) [8]. Таке об'єднання навколо соціально важливих проблем, що ґрунтуватиметься на основі інноваційно-креативних прагнень і зусиль громадян, справді уможливлює прогресивний розвиток національного суспільства в цілому, а також робить його цікавим, необхідним і конкурентоспроможним партнером на міжнародній арені.

Враховуючи все вищесказане, можна зробити висновок про те, що інноваційна культура особистості, формуючись під впливом всіх без виключення сфер соціокультурної життєдіяльності людини і суспільства, зрештою спроможна утворювати справжню світоглядну і реальну єдність цих сфер, створювати єдиний національно-культурний аксіологічний простір, необхідний для формування, виховання і розвитку дійсно творчої особистості, для якої вищими орієнтирами стають соціальне благо, справедливість, національна культура і традиції, а також прагнення внести свій вклад у розвиток своєї громади і країни. «Необхідний системний комплексний підхід до проблеми формування інноваційної культури, спрямований передусім на створення такої атмосфери в суспільстві, в системі освіти, в якій конструктивне відношення до нової ідеї, нововведення було б не лише потребою кожного громадянина, але і однією з найбільш значимих громадських цінностей» (Salnikova 2012, p. 312). Таким чином, саме можливості реалізації інноваційної культури у соціокультурній сфері життєдіяльності особистості перетворюють останню на справді творчого суб'єкта сімейних, товариських, громадських, соціокультурних реальностей, які складають загальну матрицю суспільного функціонування.

Водночас важливим об'єктом концептуально-теоретичного аналізу досліджуваної нами проблематики є духовна сфера життєдіяльності суспільства як поле реалізації інноваційної культури особистості. Саме в духовній сфері суспільного та індивідуального функціонування людини проявляється її глибинний потенціал креативно-творчої самореалізації. «Духовне життя суспільства є найважливішою сферою його життєдіяльності. Актуальність проблеми зумовлена перш за все тим, що відтворювання суспільством духовного життя в нових умовах стає одним з чинників подальшого суспільного розвитку в Україні» (Mikheyeva 2011, p. 96) [7]. І таке відродження має відбуватися на основі високого рівня інноваційної культури населення, що продиктовано інформаційно-технологічною специфікою функціонування і розвитку сучасної цивілізації.

Основною проблемою сучасного етапу розвитку суспільства і людини, особливо в межах трансформаційних посттоталітарних соціумів, є ціннісні конфлікти і суперечності, що ведуть до виникнення аксіологічного, соціокультурного, ідейного вакууму, який заповнюється, як правило, найпримітивнішими, масовими, антикультурними і дегуманізованими формами діяльності і розваг. «Зростаюча орієнтація людей на індивідуальний вибір і особисті інтереси не могла опертися на універсальні ринкові цінності і на авторитет заснованих на них соціальних інститутів. Така соціальна новація породила індивідуалізм без особистої активності і відповідальності, без опори на міцні соціальні зв'язки, девальвувала такі цінності, як згуртованість, колективізм, тобто саме те, що і є характеристикою справжнього громадянського суспільства - щільність та стійкість соціальних зв'язків. Відбувся прорив до соціальних відносин елементів субкультури - мовних спотворень, занепаду моральності, культу насильства, мафіозного корпоративізму тощо» (Nabatova 2011, p. 238) [11]. І сьогодні єдиною потенціальною можливістю подолання такої патової ситуації в соціальній та культурній сфері є відродження високого потенціалу креативно-творчого ставлення до світу, яким завжди відрізнявся український народ. У поєднанні ж із сучасними тенденціями розвитку інформаційно-технологічної сфери ця духовно-творча наснага, притаманна нашим людям, має відродитися у формі високої інноваційної культури, яка втілюватиметься як в матеріально-виробничих так і в духовно-творчих проявах становлення України як нової потужної європейської нації.

Насамперед, дуже важливо, щоб нова інноваційна культура українців в основі своїй мала не індивідуалістські орієнтації і корпоративні цінності, що притаманно загалом сучасній цивілізаційній матриці, але ґрунтувалася на ідеях громадського блага, справедливості, рівності, пріоритеті духовних і загальнолюдських цінностей. «Духовність людини - це вміння вийти за рамки вузько егоїстичного прагнення вижити, досягти успіху, захистити себе від негод. Наповнене духовним багатством життя передбачає не лише включення в образ власного «Я» величезної інформації - про навколишній світ, але і здатність розглядати своє «Я» в контексті всесвіту. При цьому людина виступає не пасивною ланкою, а суб'єктом діяльності. Це - особа, яка намагається зрозуміти своє призначення у цьому світі, прагне наповнити своє життя певним сенсом, активно реалізовує свій потенціал в ім'я певних ідеалів, а не в суто егоїстичних цілях» (Boyko 2010, p. 11) [2]. В такому випадку і інноваційна культура особистості буде орієнтована на певний набір цінностей, що відповідатиме як національній соціокультурній традиції, так і загальнолюдським аксіологічним пріоритетам. Тільки інноваційна культура, заснована на духовному потенціалі особистості, може розглядатися як засіб виходу із сучасної антропокультурної кризи, у якій знаходиться інформаційний глобалізований світ.

Таким чином, можна сміливо робити висновок про те, що інноваційна культура - це насамперед сучасний спосіб реалізації внутрішніх, духовно-творчих потенцій особистості, а значить вона є і культуротворчим стрижнем розвитку всього сучасного соціуму, як у регіональних і національних, так і в глобальному вимірах. «Інноваційна культура людини - це сфера її духовного життя, що відображаєїї ціннісну орієнтацію, яку закріплено в мотивах, знаннях, уміннях, навичках, зразках і нормах поведінки, і забезпечує сприйняття нею нових ідей, її готовність і здатність до підтримки й реалізації нововведень у всіх сферах життя» (Kholodkova 2005, p. 10) [18]. Інноваційні ж здатності і новаторська готовність особистості можуть породжуватися лише на основі постійного духовно-творчого прагнення до переформатування, трансформації сучасних соціальних та культурних реалій в бік посилення в них гуманістичної, загальнолюдської, культуротворчої та інноваційно-креативної складової.

Особливе значення в процесі духовного відродження національного суспільства мають відіграти українські освітяни, які володіють унікальними інструментами гуманістичного навчання і виховання, здатними пробуджувати в дитині, молодій людині тяжіння до творчості, креативної самореалізації і інноваційно-культурної діяльності. «Нині, коли українське суспільство перебуває на стадії системного оновлення, перед освітянами стоїть нелегке завдання: учитися самим і вчити молоде покоління виживати в досить жорстких умовах сьогодення і водночас - виховувати культуру і мораль, формувати аналітичне світосприйняття і філософське ставлення до реалій буття, плекати високі духовні цінності, які стануть запорукою особистісного зростання та підґрунтям суспільного поступу. Нова парадигма освіти, спрямована на індивідуалізацію навчання й розвиток творчого потенціалу особистості, зорієнтована на найбільш сутнісну ознаку сучасного суспільства - людиноцентризм» (Kalinicheva 2009, p. 92) [4]. Тільки перетворюючись на середовище гуманізму, демократії, людиноцентризму і творчості, національна освіта буде здатною стати ключовим засобом духовного відродження суспільства. Виховуючи у молоді вміння творити, а також ставитися до себе і інших з позицій поваги, толерантності і рівності, інноваційна освіта реалізує своє головне завдання - надати кожному суб'єкту навчально-виховного простору шанс реалізувати свій духовно-творчий потенціал інноваційно-креативними засобами, що складають саму структуру і сутність людиноцентричної освіти.

Окрім того, освіта звичайно ж має озброювати сучасну людину інтелектуальними інструментами, без яких інноваційна культура нездатна розвиватися і функціонувати в умовах інформаційно-технологічної цивілізації. Наукоцентричність, технологічність та інноваційність мислення - головні основи успішності сучасної людини та передумови її духовно-творчої самореалізації. «Інноваційна освіта передбачає також розвиток здатності людини систематично аналізувати найважливіші питання і проблеми, вміщуючи факти в ширший контекст, оцінювати моральне значення дій і вибору, а також ефективно передавати знання і порушувати питання. Навички постановки інноваційних завдань та аргументації потрібно формувати в межах різноманітних нових навчальних програм та з допомогою різних педагогічних методів. Завдяки трансляції демократичних цінностей і культурних норм вища школа є фундаментом для утворення та зміцнення соціального капіталу. Освіта може і повинна сприяти консолідації суспільства, стимулювати суспільну діяльність, допомагати розвитку різних форм навчання і втіленню інновацій» (Kremen 2011, p. 142) [5]. Така особлива роль національної освіти робить її чи не найголовнішим елементом процесу відродження духовної сфери життєдіяльності суспільства як поля реалізації інноваційної культури особистості. В освіті людина не тільки набуває знання і навички, але й знаходиться в первинному середовищі духовно-інноваційної творчості, до чого й повинні прагнути вітчизняні освітяни, впроваджуючи системні реформи освітньої сфери українського суспільства.

Зрештою, необхідно відмітити і те, що в умовах функціонування і нарощення потужностей інформаційно-технологічної цивілізації, яка значним чином обмежує людські якості людини, інновація залишається тим середовищем, де ще зберігається потенціал свободи як необхідного людського ідеалу. «Інноваційна культура - це безпосередня реалізація свободи людства, зразок поведінки, виробництва і стосунків. Кожне досягнення культури підносить людину на новий рівень, розкриваючи невичерпні людські можливості, і відкриває нові горизонти для творчого зростання і розвитку. Культура формує людину як носія традицій, мови, духовності, світогляду. Інновації у сфері культури збагачують розум, гуманізують людські відчуття, розвивають конструктивно-творчі сили і прагнення, будять в людині потяг до творчості та самореалізації. Таким чином, в умовах сучасного суспільства інноваційна культура є об'єктивною необхідністю, оскільки саме інноваційна культура є основою, двигуном, визначником напряму, рівня та якості розвитку особи та суспільства в цілому» (Prudnykova 2011, p. 646) [14]. Інноваційну культуру, таким чином, можна розглядати як простір свобідної, вольової, особистісно-духовної реалізації людиною своєї власної внутрішньої сутності, основа якої полягає в необмеженому прагненні до здійснення людино-центричних, загальнолюдських цінностей і ідеалів.

Окрім того, освіта володіє безпрецедентним потенціалом поєднання внутрішньої духовності особистості з її зовнішніми професійно-фаховими самореалізаційними можливостями. Завдяки духовній складовій інноваційної культури професіонал в своїй сфері здатен відчувати ціннісно-смисловий характер власної діяльності, надавати їй особистісно-креативного спрямування. «Духовна культура, засвоюючись професіоналами і проходячи крізь їхні прагнення та інтереси, призводить до формування їх особистісної позиції стосовно всіх життєво важливих моментів буття. Притому позиції не тільки теоретичної, але і практичної, що визначає не лише цілі, ідеали і зміст життєдіяльності індивіда, а й засіб її реалізації, а також сам спосіб і спрямованість соціальної активності. Усвідомлення значення духовної культури для особистісного розвитку та професійного становлення дозволяє віднести її до сутнісних характеристик фахівця» (Tuhay 2009, p. 12) [17]. Інноваційна ж культура професіоналу як раз і дозволяє інтегрувати в єдиному фахово-креативному прояві і духовну наснагу особистості, і її професійну майстерність. Враховуючи це, професійна освіта має бути сповнена духовною наснагою у поєднанні з фаховою майстерністю, що значною мірою і формує інноваційну культуру високого рівня.

Важливою складовою духовного наповнення інноваційної діяльності людини, колективу чи громади є створення відповідного морально-вольового, психологічно-сприятливого клімату і атмосфери. Людина має відчувати власну значимість для інших, для громадського блага, щоб повноцінно реалізовувати власний духовно-творчий та креативно-інноваційний потенціал. «Створення психологічного клімату, сприятливого для інновацій є також необхідною умовою інноваційного середовища. Основна стратегія полягає у побудові такого характеру взаємодії організаторів і учасників інноваційних процесів, який спонукає до розкриття творчого потенціалу, самопізнання, саморозвитку, досліджень передового досвіду. Необхідними умовами позитивного психологічного клімату є виконання принципу психологічної рівності суб'єктів інноваційного процесу, яка полягає у співпраці, партнерстві та взаємодоповненні з метою розвитку інноваційних знань і поповнення інноваційного досвіду всіх сторін; створення стосунків співтворчості та творчої розкутості особистості за рахунок відкритості стосунків у колективі; формування поля засвоєння досвіду успіху та задоволеності від результатів творчої й інноваційної діяльності» (Mylenkova 2008, p. 141) [9]. Успіх і внутрішнє моральне задоволення від власної інноваційної діяльності є чи не найпотужнішою мотивацією для подальшої реалізації власних особистісно-творчих проектів і планів. Враховуючи це для повноцінного розвитку духовної сфери соціуму в ньому має створюватися атмосфера успіху, доброзичливості, толерантності, взаємоповаги і взаєморозуміння.

Підбиваючи підсумок аналізу духовної сфери життєдіяльності суспільства як поля реалізації інноваційної культури особистості, відзначимо, що саме в інноваційно-креативній діяльності сучасна людина здатна виявляти свої духовні здатності до усвідомлення і творчості добра і краси, справедливості і моральності. Інноваційна культура стає сьогодні провідником загальних культуротворчих можливостей людини. «Людина культури - це духовно багата особистість, яка має творчі здібності, віддана своїй справі, захоплена нею. Формування такої особистості передбачає розвиток духовних потреб пізнання й самопізнання, краси, спілкування, творчості, пошуку сенсу життя, щастя, наявність ідеалу. Інноваційна культура є інтегративною системою, що включає сукупність знань, умінь, навичок, способів інноваційної діяльності, усвідомлювані цінності інноваційної особистості, психологічні властивості інноваційного типу особистості та її інноваційну поведінку. Інноваційна культура особистості все більше й більше визначається рівнем здатності тієї або іншої людини до творчого й критичного мислення» (Tereshchenko 2013, p. 84) [16]. Творче, креативне, новаторське, нестандартне мислення і діяльність визначають в сучасному інформаційно-технологічному світі здатність людини вийти за обмежувальні лінії технологічності і перетворитися на суб'єкта справжньої культуротворчості, в якій поєднаються як матеріально-технологічні, так і духовно-творчі прояви людської буттєвості.

Отже, проаналізувавши особливості функціонування інноваційної культури в сферах матеріальних і духовних прояви соціального функціонування і особистісної життєдіяльності, можемо дещо підсумувати про те, яким чином інноваційна культура особистості впливає на розвиток кожного з цих сегментів.

По-перше, визначивши основні можливості реалізації інноваційної культури у соціокультурній сфері життєдіяльності особистості, доведено, що саме інноваційна активність, спроможність і культура людини перетворює її на інтегральний елемент тієї життєтворчої цілісності, яку складають для неї побутові, сімейні, товариські, громадські прояви самореалізації. В сучасному світі надзвичайно складно перетинаються традиційні та модернові виміри всіх цих проявів, у зв'язку з чим для гармонізації власної буттєвої сфери людина має володіти високим рівнем інноваційної культури, яка дозволить вибудовувати цілісну картину особистісної самореалізації в безмежному різноманітті соціокультурних форм і можливостей. Окрім того, тільки спираючись на високу інноваційну культуру сучасна людина може сподіватися на формування себе у якості активного суб'єкта громадської діяльності, на корисного члена національного і глобального соціуму, який не байдужий до спільних проблем, що постають перед кожною окремою громадою чи перед людством в цілому.

По-друге, виокремивши духовну сферу життєдіяльності суспільства як поле реалізації інноваційної культури особистості, можна констатувати, що в сучасній цивілізаційній ситуації, яка має інформаційно-технологічний характер, людина, втрачаючи традиційні форми реалізації власної духовності, набуває нового засобу поєднання матеріальних та духовних елементів власного буття. Таким інтегративним засобом є саме інноваційна культура, завдяки якій матеріально-технічні, професійно-технологічні, громадсько-політичні середовища суспільного функціонування наповнюються духовними смислами, цінностями і енергіями.

Інноваційна культура дозволяє особистості в дегуманізованому середовищі безмежної інформаційної цивілізації відроджувати і проявляти потенціал справжньої людяності, духовності і творчості. Отож, інноваційна культура гуманістичного характеру відіграє не просто новаторсько-технологічну роль в житті суспільства, але й утверджує в структурі суспільної та індивідуальної свідомості аксіологічні пріоритети добра, краси, справедливості, моральності. Тобто інноваційна культура високого рівня обов'язково ґрунтується на загальнолюдських духовних цінностях.

Література

інноваційний духовний культура

1.Богданова Н. Соціокультурне середовище як визначальний фактор формування культури життєтворчості особистості / Наталія Богданова // Вісник Інституту розвитку дитини. Серія : Філософія, педагогіка, психологія : збірник наукових праць. - К. : Видавництво НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. - Вип. 14. - С. 26-30.

2.Бойко О. П. Вимір духовності у сучасному світі / О. П. Бойко // Філософія. Культура. Життя : міжвуз. збірник наук. праць. -Дніпропетровськ : Дніпропетровська державна фінансова академія, 2010. - Вип. 35. - С. 9-16.

3.Загарницька І. Сім'я як матриця людської особистості: сучасні тенденції розвитку / Ірина Загарницька // Вісник Інституту розвитку дитини. Серія : Філософія, педагогіка, психологія : збірник наукових праць. - К. : Видавництво НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. - Вип. 14. - С. 39-45.

4.Калінічева Г. До питання духовності та духовної зорієнтованості інноваційного поступу вищої освіти України / Галина Калінічева // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. - Івано-Франківськ : Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2009. - Вип. ХІІ. - С. 86-92.

5.Кремень В. Г. Інноваційність як моральність сучасної особистості / Василь Кремень // Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку : науково-практичний журнал. - 2011. - № 2. - С. 137-147.

Размещено на Allbest.ru