Феномен паралельних світів: до проблеми засобів їх виявлення

Існування чорних дірок зоряних і галактичних масштабів вважається більшістю вчених так би мовити надійно доведеним астрономічними спостереженнями (за їх тяжінням або за тормозним випромінюванням газу, що падає на них ззовні). Сьогодні “відкрито” понад 300 чорних дірок - існування цих об'єктів передбачає загальна теорія відносності.

За іншими даними, вченими на даний момент “виявлено” близько тисячі об'єктів у Всесвіті, які можна зарахувати до чорних дірок. Всього ж, припускають дослідники, існують десятки мільйонів таких об'єктів.

Космологи стверджують, що чорні дірки можуть служити шляхами з однієї реальності в іншу і назад, бути найбільш вірогіднім претендентом на Часовий Коридор. “Є версія, що ходи в паралельні світи ховаються в так званих чорних дірках, - говорить російський філософ Володимир Аршинов (нар. 1941), - вони і можуть бути свого роду воронками, що засмоктують матерію”. Тобто, чорні дірки можуть бути космічними воротами до інших всесвітів. Проте тут є одне “але”: перш ніж тіло досягне зони, де закони традиційної фізики перестають діяти, воно буде зруйноване. Ця точка зору була висловлена фізиком Каліфорнійського інституту технології Кіпом Торном (нар. 1940), автором монографії “Чорні дірки і викривлення часу”.

Фізики припускають, що якщо є чорні дірки, які затягують усе, що опинилося в зоні впливу, то десь там, у “ядрі” дірки, повинна бути якась “біла дірка”, що виштовхує матерію з настільки ж нищівною силою. Біла дірка є головною протилежністю чорної дірки - якщо з чорної дірки не можна вибратися, то в білу діру неможливо потрапити. Білою діркою мабуть є область IV в розширеному просторі-часі Шварцшільда (за іменем німецького астронома Карла Шварцшільда, 1873-1916) - в неї неможливо потрапити з областей I і III, а от із неї потрапити в області I і III можна. Оскільки загальна теорія відносності і більшість інших теорій гравітації оборотні в часі, то можна розгорнути рішення гравітаційного колапсу в часі і отримати об'єкт, який не схлопується, формуючи навколо себе горизонт подій майбутнього і сингулярність під ним, а навпаки, об'єкт, який народжується з невидимої сингулярності під горизонтом подій минулого і потім розлітається, знищуючи горизонт - це і буде біла дірка. Проте сьогодні фізичні об'єкти, які можна достовірно вважати білими дірками, ще не відомі.

Астрофізики впевнені, що в Космосі є різні тунелі, через які можна переміститися в інші Всесвіти і навіть в інший час. Імовірно, вони утворилися, коли наш Всесвіт тільки зароджувався. Саме тоді, кажуть вчені, коли простір “кипів” і викривлювався. Цим космічним “машинам часу” дали назву “кротових нор”. Від чорної дірки “нора” відрізняється тим, що туди можна не тільки потрапити, але й повернутися назад. Сила тяжіння кротових нор теж величезна. Проте якщо заглянути всередину “кротові нори”, можна побачити світло минулого.

Подібна “машина часу” в Космосі має такий вигляд: два отвори у просторі та часі, з'єднані коридором. “У даному випадку мова йде про дуже незвичайні об'єкти, які були відкриті за теорією Ейнштейна. Згідно останньої, в дуже сильному полі відбувається викривлення простору, і час то скручується, то сповільнюється, ось такі фантастичні властивості”, - пояснює заступник директора Астрокосмічного центру Фізичного інституту Академії наук І. Новіков (нар. 1935). Ці об'єкти вчені й назвали “кротовими норами”.

Сьогодні астрофізики лише гіпотетично довели існування “кротових нір” у Всесвіті. Практичний їх пошук - одне з головних завдань сучасної астрономії. “Про чорні дірки почали говорити десь наприкінці 60-х років, і коли вони робили ці доповіді, це здавалося фантастикою. Усім здавалося, це абсолютна фантастика - зараз це у всіх на устах, - розповідає директор Астрономічного інституту МДУ ім. Штернберга Анатолій Черепащук (нар. 1940). Так і зараз “кротові нори” теж фантастика, проте теорія передбачає, що “кротові нори” існують”, і, сподіваємось, колись будуть відкриті.

“Кротові нори” належать до такого загадкового явища як “темна енергія”, з якої складається 70 % Всесвіту. “Зараз відкрита темна енергія - це вакуум, який має негативний тиск. І в принципі “кротові нори” могли формуватися зі стану вакууму”, - припускає А. Черепащук. Одне з місць проживання “кротових нір” - центри галактик. Головне тут - не переплутати їх з чорними дірками, які також знаходяться в центрі галактик.

“У центрі галактик, в їх ядрах, є дуже компактні об'єкти, це чорні дірки, проте передбачається, що деякі з цих чорних дірок зовсім не чорні дірки, а входи в ці “кротові нори”, - розповідає Ігор Новіков. Від Землі до центру нашої Галактики (центром якої є Чумацький шлях) - 25 тис. світлових років. Якщо виявиться, що ця чорна дірка - “кротова нора”, коридор для подорожі в часі, це значить, що людству до нього летіти й летіти. Залишається знайти ці тунелі, які письменники-фантасти називають “зоряними воротами”. Або - побудувати. Так само, як тунель крізь гірський хребет, який коротше об'їзної дороги. Тільки в даному випадку доведеться вдатися до прискорювачів елементарних частинок, створивши “воронку” в просторі. І збільшувати її до прийнятних розмірів, використовуючи енергетичні поля, схожі з тими, які змусили Космос миттєво розширитися відразу після “Великого вибуху”.

Ще одна цікава теорія про способи подорожі в часі належить фізику з Прінстона, Річарду Готу. Він припустив існування якихось космічних струн, що були утворені на ранніх етапах формування Всесвіту. Відповідно до теорії струн, усі мікрочастинки утворені замкнутими в петлі крихітними струнами і перебувають під жахливим натягом у сотні мільйонів тонн. Їх товщина набагато менша розмірів атома, проте колосальна гравітаційна сила, з якою вони впливають на об'єкти, що потрапляють у зону їхнього впливу, розганяє їх до колосальної швидкості. Поєднання або співположення струни і чорної дірки здатне створити закритий коридор із викривленим просторово-часовим континуумом, який і міг би використовуватися для подорожі в часі.

Існування таких ліній в рамках загальної теорії відносності було винесене на обговорення австрійським математиком Куртом Гьоделєм (1906-1978) у 1949 на підставі отриманого ним точного рішення рівнянь Ейнштейна, відомого як метрика Геделя. Такі криві виникають і в інших рішеннях, таких як “циліндр Тіплер” (за іменем американського фізика Франка Тіплера, нар. 1947) і “прохідна кротова нора”. Існування замкнутих часоподібних кривих дозволяє здійснювати подорожі в часі з усіма пов'язаними з ними парадоксами. У просторі-часі Керра (за іменем новозеландського астрофізика Роя Керра, нар. 1934, який описав гравітаційне поле чорної зірки, що обертається) також існують замкнуті часоподібні криві, на які можна потрапити з нашого Всесвіту: вони відокремлені від нас горизонтом, проте можуть виходити в інші всесвіти цього рішення. Тим не менше, питання про їх дійсне існуванні в разі реального колапсу космічного тіла поки не вирішене.

Існують й інші, менш екзотичні способи “обдурити” час. Найлегше це буде зробити астронавтам. Перебування, наприклад, на планеті Меркурії протягом 30 років означає, що астронавт повернеться на нашу планету більш молодим, ніж якби він залишався на Землі, оскільки Меркурій обертається навколо Сонця трохи швидше Землі (за 88 діб). Однак тут лінійний хід часу зберігається, і в чистому вигляді подорожжю в часі даний феномен називати не варто. Більш того, зафіксовано, що астронавти, яких на орбіти виносить “Шаттл”, вже зараз випереджають “земний” час на кілька нано-секунд, хоча до швидкості світла їм далеко.

Торн запропонував ще один спосіб досягнення необхідного для подорожі в часі прискорення. Виходячи з теорії Ейнштейна, за якою простір і час всюди постійні, він вивчав інші “дірки” (крім “чорних” і “білих”) у просторово-часовому континуумі. Ці тунелі нібито здатні виникати між віддаленими об'єктами завдяки казуальній скрученості простору. Зазначені нори-тунелі можуть зв'язувати віддалені в просторі точки, які існують в принципово різних часових площинах. Кіп Торн абсолютно серйозно напередодні відкриття цих тунелів пропонував для підтримки їх відкритими покривати поверхню тунелю якоюсь речовиною з негативною щільністю енергії. Гравітаційні сили будуть прагнути зруйнувати тунель, зачинити його, а покриття буде розштовхувати стінки і утримувати від колапсу.

Сьогодні більшість теоретиків зійшлися на тому, що будь-який вплив на хід досконалого створює нову, паралельну реальність або іншу “світову лінію”, нітрохи не заважаючи існуванню вихідної. І таких реальностей буде рівно стільки, скільки необхідно для несупепречливо- го існування кожної з них. Міркування, дискусії та лекції про природу часу і можливості подорожі в часі досі залишаються улюбленим заняттям серйозних фізиків - свого роду інтелектуальною забавою. Якось згадуваний астрофізик NASA Карл Саган у відповідь на заяву англійського космолога Стівена Хокінга (нар. 1942) про те, що якби подорожі в часі були можливі, серед нас виявилося б повно “хлопців із майбутнього”, парирував тим, що є, як мінімум, дюжина способів спростувати цю заяву. По-перше, машина часу може переносити передусім у майбутнє. По-друге, вона може переносити і в минуле, але недалеке. По-третє, наші нащадки з майбутнього можуть переміщатися тільки до тих предків, у яких машина часу вже діє і т.п. Як би там не було, гіпотетична можливість подібних подорожей зберігається і спростувати її не в змозі самі уїдливі скептики.

Області формування зірок - це ділянки газових хмар, які можуть охолоджуватися і утворювати зірки. Потоки частинок нагрівають ці газові хмари і запобігають появі зірок. Це означає, що існує збалансоване співвідношення між кількістю зірок і активністю чорних дірок. Дуже велика кількість зірок, розташованих у Галактиці, зробить її надто гарячою і вибухонебезпечною для розвитку життя, проте надто мала кількість зірок теж не сприяє виникненню життя.

Форми життя можуть бути різними, причому не обов'язково схожими на земні (бо їм може бути притаманна інша хімічна основа). Світи теж можуть буті різними, як і різними зафіксовані живі істоті, що, як помічено, лише періодично з'являються на Землі, бо не є на ній “автохтонними”. Може вони попадали до нас на певний час через Часові Коридори, коли їх доставляють інопланетяни для проведення своїх наукових досліджень?

Серед претендентів на інопланетне походження на першому місці стоїть Лохнесське чудовисько (Нессі) - легендарна істота (плезіозавр?), яка була помічена в шотландському озері Лох-Несс (в Росії аналогічним йому вважається Бросненгське чудовисько, у Конго - “мокеле-мбембе” - тут уже динозавр типу диплодок). Озеро Лох-Несс є водоймищем до 230 м завглибшки, 1,5 км шириною, 37 км завдовжки (площа 55,5 км²), з каламутною водою, незначною кількістю поживних речовин, але воно може з'єднується з морем (і паралельним світом? - І. М.).

За переказами, першими розповіли світові про таємничу істоту в далекому шотландському озері римські легіонери, які з мечем у руках освоювали кельтські простори на зорі християнської ери. Місцеві жителі увічнили в камені всіх представників шотландської фауни - від оленя до миші. Єдиною кам'яною статуєю, ідентифікувати яку римляни не змогли, було дивне зображення довгошийого тюленя велетенських розмірів.

Перша письмова згадка про істоту, що живе у водах озера Лох-Несс, сходить до VI ст. н.е. У життєписі святого Колумби (521-597), написаному Адомнаном (627-704), абатом Айонського монастиря в Шотландії, через сто років після подій, розказано про тріумф святого над “водяним звіром” в річці Несс. Настоятель Колумба тоді займався наверненням у віру язичників піктів і скоттів у своєму новому монастирі біля західного узбережжя Шотландії. Зокрема, близько 565 н.е. Колумба хрестив короля піктів Бруда І, столиця якого Інвернесс розташована біля від Лох-Несса. Згідно з житієм, якось Колумба вийшов до озера і побачив, що місцеві жителі ховають одного зі своїх людей - той був покалічений і вбитий, коли плавав у озері. Його згубив нісаг (кельтське чудовисько). Жителі, озброєні баграми, щоб відганяти чудовисько, підтягли тіло загиблого до берега. Один із учнів святого кинувся у воду і поплив через вузьку протоку, щоб пригнати човен. Коли він відплив від берега, “з води піднявся дивного вигляду звір, на зразок гігантської жаби, тільки це була не жаба”. Колумба відігнав чудовисько молитвою. В іншій версії оповіді, де не згадується деталей вигляду чудовиська, а воно називається просто велетенським звіром - святий обертає його на дерево.

Перші задокументовані відомості про спостереження істоти на озері відносяться до часу побудови військової дороги генералом Уейдом на південному березі (XVIII ст.) - тоді вибухові роботи у Фойерса злякали двох величезних чудовиськ, які дрімали. Протягом XIX століття надходили повідомлення про велетенських “саламандр”. Потім “монстр” начебто ненадовго втихомирився. Аж раптом в 1880 при повній тиші і ясному небі на озері перекинувся і пішов на дно разом з людьми невеликий вітрильник. Відразу згадали про чудовисько, благо знайшлися люди, які бачили його.

У 1932 якась міс МакДональд стверджувала що бачила істоту, яка пробиралася по мілині до озера. Великого інтересу це повідомлення не викликало, хоча згодом дослідники звернули на нього увагу, оскільки очевидиця стверджувала, що істота нагадувала крокодила з короткою головою. Навесні 1933 газета “Інвернесс кур'єр” вперше опублікувала детальну розповідь про спостереження невідомої істоти в озері подружжям Маккей, наведену інспектором Управління водного та лісового господарства Алексом Кемпбеллом, який згодом свідчив про власні численні спостереження істоти і стверджував, що чув його подих.

Під час першого піку спостережень чудовиська в 1933-1934 Нессі ототожнювали з персонажем кельтської легенди Келпі. Легенда описує цього водяного духа озера як коня з довгою шиєю і зовсім маленькою головою. Угледівши випадкового подорожнього, Келпі заманював його, підставляючи свою лиснючу спину - немов пропонував довезти - і затягував довірливу людину під воду. Як бачимо, Нессі давав про себе знати лише час від часу. В наші часи поява цього чудовиська теж зафіксована тільки в окремі періоди (1955, 1957, 1960, 1972, 1975, 1994, 2003, 2005, 2007, 2009) [6].

Не менш загадковою є “Снігова Людина” - людиноподібна істота, яку зустрічали в високогірних та лісових районах Землі. Її існування підтверджується багатьма ентузіастами. Є думка, що це реліктовий гомінід, тобто ссавець із загону приматів і роду людини, який зберігся до наших днів з доісторичних часів (чи теж був завезений на Землю? - І. М.).

Відомі численні зображення істот, подібних сніговій людині (на предметах мистецтва Стародавньої Греції, Риму, Давньої Вірменії, Карфагену і етрусків, а також середньовічної Європи) і згадки, в тому числі в Біблії ("кудлатий”), Рамаяні (“ракшаси”), в поемі Нізамі Гян- джеві (бл. 1141 - бл. 1209) “Іскандер-наме”, фольклорі різних народів ("фавн” і “сатир” у Стародавній Греції, “єті” в Тібеті, Непалі і Бутані, “гулей-лазні” в Азербайджані, “чучунни”, “чучунаа” в Якутії, “алмас” в Монголії, “ежен”, “маожень” і “женьсюн” в Китаї, “киік-адам” і “ал- басти” у Казахстані, “тттиттт” і “шишига” у росіян, “див” в Персії (і Київській Русі), “дідько” і “чугайстер” в Україні, “дев” і “албасти” на Памірі, “шурале” і “яримтик” у казанських татар і башкирів, “арсурі” у чувашів, “піцен” у сибірських татар, “абнауаю” в Абхазії, “сасквоч” в Канаді, “терик”, “гіркичавильін”, “міригди”, “кілтаня”, “аринк”, “арис”, “рек- кем”, “джулія” на Чукотці, “бататут”, “седапа” і “орангпендек” на Суматрі і Калімантані, “агогве”, “какундакарі” і “кі-ломбе” в Африці і т.п.) [13]. Діодор із Сицилії (бл. 90-21 до н.е.) писав, що сатири були надіслані тирану Діонісію І (406-367). А згідно свідчення Плутарха (бл. 45-бл. 127), мав місце випадок упіймання сатира солдатами римського полководця Л. К. Сулли (138-78).

Документально підтверджено, що в ХІХ ст. в Абхазії в селі Тхіна у людей жила жінка Зана, схожа на снігову людину, яка мала від людей декількох дітей і нормально інтегрувалася в людське суспільство. У 1884 в Канаді машиністами залізниці нібито був спійманий самець “сасквоч”, але незабаром він утік. Російський зоолог К. А. Сатунін стверджував, що в 1899 бачив самку “бьябан-гулі” в Талишських горах.

У 1921 про існування “єті” повідомив Говард-Бері, відомий альпініст, який очолював експедицію на Еверест. У 20-ті роки XX століття в Середній Азії нібито були спіймані кілька єті, укладені в зіндан і після безуспішних допитів і тортур розстріляні як “басмачі”. Підполковник медичної служби Радянської Армії B. C. Карапетян у 1941 нібито провів безпосередній огляд живої дикої людини, спійманої в Дагестані; істота була незабаром убита і з'їдена. Свідчень цього випадку не збереглося, оскільки незабаром Карапетян і його подільники були розстріляні як шпигуни. У ХХ ст. теж зафіксовано кілька сот повідомлень про спостереження снігової людини.

В історії зустрічаємо оповіді про Дракона, одну з поширених міфічних істот, яка мала тулуб плазуна, іноді в поєднанні з частинами тіла інших тварин (змія, птах) (динозавр? - І. М.) [8, с. 394]. Образ дракона представлений у міфологіях Шумеру, Єгипту, Угаріта, Індії, Китаю, Японії, Греції, Мексики, Анд. У більшості культур він пов'язаний із культом водойм.

Перший із записаних міфів про дракона відноситься до шумерської культури і оповідає про те, як бог Нінурта переміг драконоподібного монстра Асага. Згодом подібні міфи з'явилися в інших ближньо- і середньосхідних культурах: аккадській, ассирійській, хеттській і давньо-єгипетській. Відомості про монстрів, аналогічних Асагу, згодом проникли в іудейські, а потім і в християнські релігійні тексти [4]. У драконоподібного чудовиська з грецької міфології, Тіфона, крім уже традиційних характеристик такого роду монстрів, з'явився ще й дар гострого зору. У біблійних текстах є ряд згадок про монстрів і навіть пряме використання назви “дракон” в Одкровенні Іоанна Богослова.

Легенди про драконів є практично в усіх країнах Європи (Балаур - дракон румунської міфології, Куелебре - астурійської, дракон Фафнір - персонаж скандинавської міфології. Про останнього розповідає ісландська “Сага про Вольсунгів”. Фафнір також є дійовою особою опери Ріхарда Вагнера (1813-1883) “Кільце Нібелунгів” за мотивами епосу “Пісня про Нібелунгів”. У легендах Норвегії, Британії та Італії присутні “віверни” - дракони з крилами, але без передніх лап. Ймовірно, їх образ близький до “ліндворму”. У албанському фольклорі згадується дракон Болла.

Міфологічний мотив битви героя з драконом отримав надалі широке поширення у фольклорі, а потім проник в літературу у вигляді легенди про святого Георгія, що переміг дракона і звільнив полонену ним дівчину (Чудо Георгія про змія). Літературні обробки цієї легенди і відповідні їм зображення характерні для середньовічного європейського мистецтва.

У Європі дракони були носіями злого, іноді диявольського начала, і слов'янські дракони в цьому на них дуже схожі, проте на відміну від західних рицарських хронік, де вбивство дракона носило релігійний характер, наші богатирі знищували їх задля захисту своєї Батьківщини.

У слов'янських міфах термін “дракон” не був настільки розповсюджений як “змій”, але за описом вони схожі на західних драконів. Так, у билинах Київської Русі згадується триголовий дракон Змій Горинич. У казках і билинах ідеться про змія, якого втопив Микита Кожум'яка. У фольклорі південних слов'ян постає Огняник - дракон, що літає в хмарах й іноді падає на землю у вигляді вогненних іскор; з ним ототожнювали грозу.

Подальше використання образу дракона, зокрема, в міфологіях Східної і Південно-Східної Азії (Японія, В'єтнам, Корея, Китай), а також в пізнішій європейській культурі було пов'язане із естетичною роллю цього символу в мистецтві. Невідомо, чи є образ дракона в міфологіях ранніх держав Західної, Південної та Східної Азії, доколум- бової Америки результатом незалежного розвитку чи має він відношення до культурних взаємовпливів (як помітний вплив близькосхідних міфів про дракона на грецький міф про Піфона, використання китайського символу дракона в міфологіях і мистецтві Японії, Індії та суміжних країн Південно-Східної Азії). У В'єтнамі еволюція образу дракона як символу імператорської влади стала відображенням періодів розквіту і занепаду суспільства.

З XI ст. в слов'янських текстах зустрічається слово “змій”, а в XVI ст - і слово “дракон”, запозичене з грецької мови - вперше воно з'являється в текстах, перекладених Максимом Греком (XVI ст.). Все це показує, що відомості про дану істоту поширились по всій Землі, але не відомо, чи була вона земного походження.

У міфах різних народів світу і в свідченнях очевидців згадується Морський Змій, якому зазвичай приписують незвичайну пластичність і довгий, тонкий тулуб (що й дало привід для порівняння його зі зміями).

В п'яти місцях Старого Завіту з'являється ім'я “Левіафана” [Іов. 3, 8; 40, 25; Пс. 74, 14; 104, 26; Іс. 27, 1] як прообразу цього змія. В апокрифах (Книга Єноха, І-IV Книги Єздри, Апокаліпсис Баруха) теж зустрічається опис неймовірної величини Левіафана [9, с. 43]. Німецький лінгвіст Вільгельм Генезіус з'ясував, що слово liviah (корона, гірлянда) укупі з an набуває значення “той, хто закручується в спіраль”. При більш імовірній етимології - це liviah+tan, що означає “гірлянда”. A tan, у свою чергу, може означати крокодила, кита, дракона і велику рибу. Якщо прочитати уривки з псалма Давида, де згадується Середземне море і Левіафан, то стане ясно, що мова йде про морську тварину, але якщо додати до цього і рядки з книги Іова, то можна зробити висновок, що це не кит.

Збереглися легенди про жахливих блакитних черв'яків індійських річок, які ночами виходять на сушу з твані і ковтають биків і верблюдів.

Цю історію в різних варіаціях переказували Ктесій (ІІ пол. V - поч. IV ст. до н.е.), Пліній Старший (23/24-79), Філострат Старший (кін. ІІ - поч. ІІІ ст.), Солін (III ст. н.е.), Еліан (бл. 170 - після 222) і Паладій (360-420), насичуючи її все новими подробицями. Спочатку мова йшла про тварину 3-4-х метрів довжини, потім у Соліна вона перетворилося на 12-метрового вугра з пір'ям, здатного проковтнути слона “не жуючи”. Монстр мав гармонійні пропорції, потужну шию, пащу, повну зубів, червонуватий колір очей, шкіру покриту тісно прилеглою лускою, пальцями на лапах, що злилися в плавальні перетинки, з його ніздрів виходили струмені пари. Тварина здатна була підніматися над хвилями і оглядати все зверху [10].

Оскільки традиції морського змія й іудейського Левіафана погоджуються в деталях, це означає, вони сходять до однієї великої тварини, схожої на рептилію. Халдейські написи в Аккаді говорять про змія, який “побиває” море, і його зображення є на стінах царського палацу в ассирійському місті Дур-Шаррукін. В “Упанішадах” згадуються морські чудовиська, в т.ч. Басоекі, цар змій, що мешкає в морях. У китайської казці розповідається про довжелезного морського змія - доки джонка пливла від одного його кінця до іншого, він встиг виспатися.

Багато подібних незвичайних істот описані І. І. Акімушкіним (1929-1993) у його книзі [1]. Причому, всі це створіння мали спільні “риси” - вони були майже не відомі землянам, з'являються на нашій планеті епізодично, і так само раптово зникали, їх бачили, але не могли спіймат чи дослідити. Невідомо, звідки вони з'явилися й куди поділися. Чи ж не були вони істотами з інших світів, якімали вплив на нашу реальність? Таких загадок, що наштовхують нас на ідею паралельних світів, безліч. Кожна з них засвідчує момент закономірності, якому підлягаю все існуюче. Адже у світі все взаємопов'язано, все розвивається, все рухається і все змінюється.

Висновки

Можна ще довго перераховувати наявні в розпорядженні прихильників палеоконтакту дивовижні факти давньої історії. У той же час потрібно визнати, що теорія і практика проблеми палеоконтакту зараз ще далека від справді наукового розвєязання. На даний час немає чітких методик з ідентифікації історичних артефактів і з проведенням їх технічної експертизи. Підхід, пов'язаний із порівнянням “схоже - несхоже”, так само далекий від об'єктивності. Тому довільне тлумачення будь-яких загадкових історичних артефактів не слід приймати на віру. Тільки неупереджений науковий аналіз загадок історії здатний вивести проблему палеоконтакту із зібрання цікавих історій на рівень наукової дисципліни.

Теорія множинності світів - поки що всього лише модель. Кажуть, просто гарний спосіб пояснити багато загадкових речей. Перевірити її на практиці сучасна наука ще не в змозі. Але якщо припустити, що паралельні світи таки існують і заселені так само, як і наш, реальний світ, то тоді речі, досі незрозумілі, на кшталт різних паранормальних явищ, можуть відразу прояснитися, і світ стане іншим. Тому вже сьогодні хотілося б зазирнути трохи далі за “горизонт подій” - а що ж там?..

Література

1. Акимушкин И. И. Следы невиданных зверей. - М. : Географгиз, I960. - 152 с.

2. Брайян Грін. Прихована реальність [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://lib.rus.ec/b/398650/read

3. Всесвіт [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://www.google.com.ua

4. Дракон [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/wiki

5. Кауфман, Уильям Дж. Главы из книги Космические рубежи теории относительности. - 1981 [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.astronet.ru/ db/msg/1174703/kaufman-11/kaufman-11.html. -

6. Лох-несское чудовище [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://ru. wikipedia.org/wiki

7. Люмине, Жан-Пьер. Чёрные дыры: популярное введение [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.astronet.ru/db/msg/1180462/node0.html

8. Мифы народов мира: в 2 т. - Т. 1. А-К. - М. : Сов. Энциклопедия, 1980. - 672 с.

9. Мифы народов мира: в 2 т. - Т. 2. К-Я. - М. : Сов. Энциклопедия, 1982. - 720 с.

10. Морской змей [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://ru.wikipedia.org/ wiki

11. Палеоконтакт [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://ru.wikipedia.org/ wiki

12. Паралельні світи у фантастиці [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// ru.wikipedia.org/wiki

13. Снігова людина [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/ wiki

14. Хефлинг Х. Все “чудеса” в одной книге. - М. : Прогресс, 1983. - 335 с.

15. Черная дыра [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://ru.wikipedia.org/ wiki

Размещено на Allbest.ru