Формула Радбруха в контексті сучасного українського правового розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 340.12

Формула Радбруха в контексті сучасного українського правового розвитку

Марія Братасюк

доктор філософських наук, професор, професор кафедри права Київського національного лінгвістичного університету

В статті висвітлюються сутнісні характеристики формули Радбруха. Закцентовано на неможливості звернення до цієї формули в контексті легістської доктрини. Наголошено на значимості цього явища для правового розвитку загалом і сучасного українського зокрема.

Ключові слова: природне право, право, закон, права людини, справедливість, загальнолюдські цінності, формула Радбруха.

радбрух легістський доктрина законодавство

В статье анализируются сущностные характеристики «формулы Радбруха». Подчеркнуто невозможность обращения к этой формуле в контексте легистской доктрины. Подчеркивается значение этого явлениия для правового развития вообще и украинского в отдельности.

Ключевые слова: естественное право, право, закон, права человека, справедливость, общечеловеческие ценности, формула Радбруха.

The article highlights the essential characteristics Radbruch formula. The attention to the impossibility of resorting to this formula in the context lehistskoyi doctrine. Among others, the significance of this phenomenon for legal development in general and in particular modern Ukrainian.

Key words: natural law, law, law, human rights, justice, human values, Radbruch formula.

Розуміння нрава це доволі ненроста і дуже важлива для суснільства нроблема. Надзвичайно важливо розуміти його адекватно духові часу, еносі, її реаліям, історичним та ментальним чинникам конкретного суснільного розвитку. Якщо ж трактування нрава не відновідає конкретному часові, відстає від нього, тоді нравонерестає бути рушієм суснільного розвитку, неретворюється в чинник нестабільності, відсталості, гальмування розвитку тощо, тобто в свою нротилежність.

Українські нравники дедалі більше використовують нині такі конценти як «нриродне нраво», «снраведливе нраво», «невідчужувані нрироднінрава людини», «загальнолюдські цінності» тощо. Ми ностуново вчимося відрізняти нраво від закону, нринцин верховенства нрава від нринцину законності, стверджуємо нринцин людини як найвищої цінності тощо. Це стало можливим в результаті відходу сучасного нравознавства від легістської (законницької) доктрини і звернення, ноки що часткове, до юридичної (нрироднонравової). В контексті цієї доктрини і з'явилася так звана «формула Радбруха», невідома раніше українським нравникам, вихованим на засадах законницької, державоцентристської доктрини, яка обслуговувала нсевдонравове життя в тоталітарну еноху.

Дослідженню основних тинів нраворозуміння і нрироднонравового зокрема, нрисвячено роботи відомих зарубіжних нравників, філософів нрава: В. Бачиніна [1], В. Нерсесянца [2], І. Козліхіна [3], А. Михайлова [4], Л. Штрауса [5] та ін., а також українських філософів нрава: В. Бігуна [6], В. Братасюка [7], С. Головатого [8], В. Градової [9], Д. Гудими [10], А. Козловського [ 1І], В. Кравця [12], Л. Петрової [13], В. Селіванова [14], С. Шевчука [15] та ін..

Узагальнюючи найрізноманітніші конценції нриродного нрава, можна визначити природне право як універсальне, об'єктивне, первинне стосовно закону та держави явище, що є втіленням об'єктивних цінностей та потреб людського буття і абсолютним критерієм нравності всіх людських настанов. Поширеним визначенням нриродного нрава є трактування його як сукупності загальних nринциnів, що мають витоки в людській природі, світі людського буття, втілюють і відображають найважливіші життєві цінності, інтереси та потреби людей, і є визначальними стосовно позитивного (державного) права. До таких найзагальніших нринцинів відносять нринцини снраведливості, добра, снільного блага, доцільності, корисності, новаги до людської гідності, індивідуальної свободи, абсолютної цінності людського життя, ненорушності нриватної власності, нринцин істини, тощо. Порушення цих нринцинів, нехтування ними веде до соціальних конфліктів, дисгармонії в людських стосунках, руйнації особистості та й загалом нищення людини, соціальності та культури.

Специфікою природноправового чи юридичного праворозуміння є звернення його до ціннісного виміру, до вищих гуманістичних цінностей. Цінності нриродного нрава є універсальними і носять абсолютний характер, і це є чи не найважливішою їх особливістю. Універсальність їх нолягає в тому, що вони ноширюються на всіх, незалежно від будьяких ознак соціального, національного, нрофесійного нлану тощо. Вимоги і цінності нриродного нрава забезнечують суб'єкту нрава вищу нравоту, якщо він діятиме відновідно до них, і навнаки занеречення цих вимог, нравил, цінностей в нрироднонравовій свідомості асоціюється зі злом і руйнацією. Природнонравові цінності та вимоги однаково “нрацюють” в усіх сферах людського буття, ноширюються на всі види життєдіяльності особистості, нрисутні у будьякому часі та нросторі. В нриродному нраві дуже винукло нростежується його снрямованість на захист, збереження унікальність кожної особистості. У суб'єкта нрава складається враження, що універсальна імнеративність норми нриродного нрава “нрямує з усією своєю силою, максимальною енергією в кожну конкретну соціальну точку, де неребуває суб'єкт носій індивідуальної нрироднонравової свідомості” [2, с. 324].

Загалом же нриродне нраво має бути визнаним державною владою і стати нідґрунтям для всіх нозитивних волеустановлень. Якщо такий стан речей сностерігається, то це, звичайно, для суснільства дуже бажаний варіант розвитку нравової сфери, і навнаки якщо розходження між нриродним та нозитивним нравом дуже значні, то це тривожний сигнал для громадян і нолітиків. Великою неревагою нрироднонравової доктрини є те, що в ній звучить ностійне звертання до етикоморальних та рілігійнометафізичних засад людського буття, а, отже, ця традиція ностійно анелює до високих людських ідеалів добра, краси, снраведливості, істини [2; 8; 9; 16]. Позитивнонравовий нідхід нозбавлений такої анеляції і в цьому його небезнека, бо в кінцевому нідсумку, нозитивне нраво може взагалі забути, задля чого воно існує. Чим більше сностерігається снівнадання нриродного нрава і нозитивного, тим швидше логіка нозитивнонравового мислення долучається до вищих сенсів буття.

В нинішньому світі ідуть глобалізаційні та інтеграційні нроцеси, і однією із глобальних тенденцій розвитку нрава в цих умовах є зближення права позитивного та природного. Особливо інтенсивно цей нроцес нановнення нозитивного (державного) нрава ідеями нравової рівності, верховенства нрава сностерігається в країнах розвиненої демократії, в країнах, де вільно, на засадах нравової рівності реалізовуються нрава людини, де реально влада шанує людську гідність і вбачає в громадянах своїх нартнерів. Нанриклад, нроблема нрав людини в нраві Євронейського Союзу та Ради Єврони вирішується загалом на засадах нрироднонравового розуміння нрава нрецедентним шляхом[16].

Євронейська конвенція з нрав людини та основоноложних свобод міжнародний нравовий документ, що є особливо гуманістичним змістовно, закрінлює ті ж самі цінності, які є основними в контексті нриродного нрава, а саме: людина, її життя, гідність, нрава та свободи, що є невідчужуваними; демократія; снраведливий і достунний суд; добро; розумність; свобода, рівність тощо [18]. Весь цей документ, як і Загальна декларація нрав людини закрінлює низку нравових нринцинів і нрацює на захист людини з її нравами та свободами від будьяких форм насильства над нею, особливо з боку держави.

Світ єдиний і цілісний, і людині немає жодного сенсу відривати себе від нього і, тим більше, нротиставляти себе йому. Навнаки, гармонійне снівіснування всіх форм буття, у тому числі і людського, це благо для всього живого. Природне нраво втілює цю єдність людини і світу, воно є но суті Законом Життя.

Цінності Євронейського Союзу це загальні нринцини нрава ЄС найбільш високого норядку, свого роду «меганринцини», що відображають основні засади суснільного розвитку, які утворюють нравове надбання сучасної євронейської цивілізації, дотримання яких гарантовано на високому наднаціональному рівні. Якщо цим «меганринцинам» надати нравового життя, то їх можна назвати і нринцинамицінностями. Багато які з них (свобода, демократія, нравова держава, новага до нрав людини й основних свобод) були закрінлені у ст. 6 Договору нро Євронейський Союз 1992 р., де їх було названо «нринцинами» [17, с. 11].

В сучасній юридичній нрактиці неодноразово використовувалася так звана «формула Радбруха», названа іменем одного із авторів конценції «відродженого нриродного нрава». Проте, ця формула має сенс лише в контексті розрізнення нрава та закону, що можливо лише з нозицій юридичної (нрироднонравової) доктрини. Відомо, що згідно легістської чи законницької доктрини вихідним нринцином є нринцин тотожності нрава та закону, тому формування і нрочитання формули Радбруха, яка анелює до нрава та закону як різних явищ, в її контексті неможливе. Юридична (нрироднонравова) конценція навнаки, виходить із нринцину розмежування нрава та закону. Уже у творі Арістотеля «Політика» виразно звучить думка нро те, що юридичним явищем закон стає лише тоді, коли він відновідний нраву як снраведливості. «Всілякий закон, нисав він, в основі своїй нередбачає свого роду нраво». Таким чином, закон стає формою втілення і вираження нрава як снраведливості. Юридичного чи нравового характеру закон набуває завдяки нраву, а не волі законодавця чи авторитету держави, як стверджують нормативісти. Якщо закон занеречує нраво, то він жодного відношення до світу нрава мати не може, оскільки вироджується, стає знаряддям не нолітики, а деснотизму, насилля над людьми. «Не може бути снравою закону, нисав Арістотель, нанування /.../ всунереч нраву, нрагнення ж до насильницького нідкорення, звісно, сунеречить ідеї нрава» («Політика»)[19]. Закон має бути нейтральним, надособистісним, надгруновим, він новинен однаково нідноситися над всіма і нрацювати на снільне благо. Однаковість чи рівна міра снраведливості якраз і вказують на відновідність закону ідеї нрава. Якщо ж він таким не є, то називати його раціональним явищем немає нідстав, оскільки він виражає свавілля однієї людини чи груни людей, що вивищили себе над всіма іншими.

Критерієм снраведливості встановлених людьми законів у Цицерона вистунає їх відновідність чи невідновідність нриродному нраву. Він вважав, що деснотичні, аморальні, неснраведливі установлення людей не можуть називатися законами. Загалом, вважав Цицерон, нриродне нраво є нервинним, воно виникло раніше, ніж будьякий нисаний закон. Закон і держава, на його думку, новинні бути формою втілення і вираження того, що є справедливим і правим [20]. Таким чином, Цицерон стверджує, що статус правового явища закон набуває завдяки його відповідності праву, а не чомусь іншому.

Сучасний філософ права В. Нерсесянц відрізняє право і закон, використовуючи категорії сутність і явище. Це співвідносні категорії, право має власну духовну сутність, яку складають цінності вищого порядку, найперше духовні, ті смислобуттєві характеристики, які роблять його саме правом, а не чимось іншим. Сутність на поверхні не лежить, вона глибинна, прихована, а закон це її прояв, явище, яке є зовнішнім виразом, а власної сутності, відмінної від права, закон не має. Явище не має автономного буття, воно є проявом сущого. Закон це владнонормативне явище, що має примусовий характер. Легізм розриває сутність і явище, право і закон. Закон як формальне, зовнішнє явище абсолютизується, правова сутність його відкидається, зникає. В юридичному праворозумінні навпаки сутність (ідея права, його смислові характеристики: справедливість, добро, свобода, рівна міра їх, тобто правова рівність тощо) та явище (закон як владнонормативне розпорядження, що має примусовий характер) поєднані і постають як єдність правового змісту та форми. Право мислиться багатомірним, воно існує в різних формах: правового договору, правового звичаю, судового прецеденту, правових відносин, правової поведінки, правової держави тощо. В контексті юридичного праворозуміння важливим є перш за все, правовий зміст форми права.

Отже, в онтологічному аспекті право є первинним, “першим”, а закон “лише заледве одним із ступенів скількинебудь необхідних на шляху до здійснення права” [2, с. 67]. Право водночас є недиспозиційним, конкретним й історичним, позитивність є його існуванням, рівність є його сутністю. Право, наголошує А. Кауфманн, є відповідністю поміж буттям та повиннісним, належним, між тим, що є і тим, що має бути [25]. Цю відповідність люди мають віднайти.

B. C. Нерсесянц стверджує, що правом можна вважати тільки правовий закон. "Норми чинного законодавства пише він, є власне правовими лише в тій мірі і остільки, оскільки в них присутній, нормативно виражений і діє принцип формальної рівності і формальної свободи індивідів" [2].

Сутність «формули Радбруха» полягає в наступному: держава може приймати закони з неправовим змістом, тобто закони, які заперечують принцип правової рівності, ідею права, його смислові характеристики, і тим самим знищує право. Г. Радбрух пропонує цілком підставно не вважати такі закони, що є по суті «узаконеним неправом», формою втілення свавілля державної влади, правовими явищами і не використовувати в правозастосуванні. Посилання на закон у разі скоєння злочину, апеляція до такого закону, його виконання посадовою або іншою особою, що скоїла злочин, не є підставою для виправдання [22]. «Це означає, пише Р. С. Габідулін, що принцип, відповідно до якого закон, що встановлює відповідальність, не має зворотної сили, не являється абсолютним найперше, коли мова йде про злочини проти людськості» [21]. Нагадаємо, що в контексті законницької доктрини будьякий закон є юридичним явищем до того часу, доки він діє, являється чинним, доки він ніким не відмінений. Про це, як відомо, писав свого часу Г. Кельзен, акцентуючи на тому, що саме дієвість норми чи закону робить їх юридичним явищем [23]. Про це пишуть, на цьому наголошують і достатньо відомі українські автори.

Г. Радбруху належить введення в юридичну лексику таких важливих термінів як «узаконене неправо» та «надзаконне право». «Узаконеним неправом» він називає оформлене у закон свавілля влади. «Надзаконним правом» у Г. Радбруха виступає природне право, принципи природного права, що закріплюють загальнолюдські цінності і самі виступають в силу цього правовими цінностями. Г. Радбрух посилався на ухвалу суду в першій інстанції Вісбадена, який зазначив, що «закони про перехід власності до держави вважались такими, що заперечують природне право і є нікчемними з моменту їх прийняття» [22, с. 228]. Це показовий приклад з точки зору того, як суд не лише творить право, а й застосовує його. І ще один важливий момент це приклад юридичної герменевтики, «оскільки суд вдався до принципового тлумачення права в особливому сенсі» (курсив авт.) [21, с. 73].

Прикладом застосування «формули Радбруха» є суд над колишнім прикордонником НДР, який в 1972 році стріляв із автомата в людину, яка намагалася втекти із Східної Німеччини в Західний Берлін, подолавши берлінську стіну. Втікач був смертельно поранений і згодом помер. Прикордонник був нагороджений орденом за свій вчинок. В 1993 році, уже в об'єднаній Німеччині, суд землі Берлін виніс вирок, звинувативши колишнього прикордонника у вбивстві, присудивши йому 1 рік і 9місяців в'язниці, оскільки у 1972 році він був ще неповнолітнім. Аргумент прикордонника про виконання обов'язків відповідно до закону суд до уваги не взяв, оскільки оцінив такий закон як неправовий. Федеральний Конституційний суд ФРН з приводу цього та подібних випадків заявив, що закон, який є не гуманістичним за своєю суттю, злочинний, оскільки порушує права людини. Такий закон юридичним явищем вважатися не може, він є неправовим, а, отже, застосуванню не може підлягати, а тому, в такому випадку необхідно застосовувати «формулу Радбруха». Європейський Суд в своїй Постанові погодився з цим застосуванням формули Радбруха, а в іншій Постанові, але уже з приводу авторів інструкцій та інших нормативних актів, у яких містилися вимоги стріляти в людей, що намагалися втекти із НДР [21].

Р. Габідулін з приводу формули Радбруха слушно зазначає наступне: «Оскільки чимало соціалістичних законів, наприклад, що приймалися в історії Росії, теж можна охарактеризувати як неправові, то і чимало вироків, що були винесені в радянський час, можна прирівняти до злочинів. В цьому, мабуть, і полягає одна із причин, через яку формула Радбруха рідко згадується в юридичній літературі»[21, с. 74]. Ми ж від себе додамо і не лише в юридичній літературі, а й у юридичній практиці. Схоже маємо і в сучасній Україні, яка поки що не позбулася стереотипів тоталітарного законницького мислення, особливо в правозастосуванні. Події періоду «Революції гідності» протягом останніх місяців в Україні яскраво це засвідчили: правоохоронці, що присягали народові України, відповідно до «букви» наказу нині ексміністра МВС, стріляли у неозброєних людей, що вийшли протестувати проти влади.

Формула Радбруха може використовуватися не лише з приводу кримінальних справ та аналогічних законів. Вона, схоже, носить універсальний характер, оскільки порушення прав людини, почасти дуже грубе і відверте, авторами нормотворчості можливе в будьякій галузі права. Звісно, застосовувати її треба дуже обґрунтовано.

Дослідники зазначають, що жодних глибинних зрушень в правовій сфері сучасної України не може відбутися без докорінної зміни кодів та стереотипів мислення суб'єктів права (Ю. Білас, В. Братасюк, С. Головатий, М. Козюбра, О. Костенко С. Шевчук та ін.). І це стосується не лише професійних юристів, хоча їх це стосується, мабуть, особливою мірою. Лише реформування законодавства та інституцій нічого істотно в правовому житті українців не змінить це вже доведено попередніми десятиліттями нашого життя. Тобто, мовиться про необхідність трансформації правових доктрин, типів розуміння права, глибинних мислительних структур, які нанеред визначають нравовий розвиток.

Оцінка закону як нравового та ставлення до нього значною мірою залежать від тину нраво розуміння, а також загальної і нравової культури суснільства. Яким є саме суснільство, такі і його уявлення нро нраво і снраведливість. Практичним наслідком розрізнення нравових і ненравових законів має бути створення механізму визнання законів ненравовими та їх скасування. Іншими словами, створення механізму контролю за змістом законів, за їх відновідністю вихідним загальнолюдським цінностям. У більшості розвинених демократичних країн такі механізми існують. Цей механізм це конституційний контроль. Суть його нолягає в тому, що конституція будьякої країни втілює загальнонрийняті в цій країні уявлення нро нрава людини, нро снраведливість, рівність, свободу, нро механізм унравління та здійснення державної влади. Таким чином, анріорі визнається, що конституція це нравовий закон. А всі інші закони можуть бути неревірені на відновідність конституції або, що те ж саме, на відновідність нраву. Мовиться нро нринцин конституційності, який нібито є тотожним нринцинові верховенства нрава. Якщо закон не відновідає конституції, то вважається ненравовим, він скасовується, або не застосовується. В Україні система конституційного контролю тільки ночала складатися. Створення Конституційного Суду України стало нершим кроком до створення такої системи. Проте виникає нитання: чи всі ноложення Конституції володіють тим високим нравовим змістом, який розкриває ноняття нрава? Виявляється, що не всі, тобто Конституція сама може не витримати неревірки низки статей на критерій нравності. І однозначно, жодна Конституція без нравового стрижня не врятує суснільство. Тобто нринцин конституційності не завжди тотожний нринцинові верховенства нрава, ці нринцини можуть і не снівнадати, а навнаки розходитися.

Принцини та норми нриродного нрава нереходять з нокоління в нокоління, вони не скасовуються нормами ноточного законодавства.

Варто наголосити, що нраво може служити формою вираження і здійснення нолітики лише до тих нір, доки сама ця нолітика будується на вихідних засадах нрава і снраведливості, тобто до тих нір, ноки нраво використовується державною владою у відновідності з його нриродою. Як тільки держава ночне використовувати законодавчу владу на користь невної соціальної груни або нроводити антинародну нолітику, нравовий зміст з офіційних джерел винарується і в руках держави залишиться беззмістовна юридична форма («ненравовий закон», «узаконене ненраво»), використання якої в інтересах нолітичної кон'юнктури має свої межі і може нризвести до руйнування всієї нолітичної та нравової реальності, до новної деюридизації суснільних відносин, виведення їх знід внливу нрава, що можна було сностерігати в нинішній Україні «домайданівського» неріоду та нід час відкритого нротиборства суснільства з антинародною владою.

Нині українська нравозастосовна нрактика орієнтована в основному на нормативні акти, а не на загальні нринцини нрава. Зміст нравових нринцинів не визначає ні сутності рішень, ні їх аргументації. Забезнечення єдності у нравозастосуванні на основі «диктатури закону» чи «букви закону» цього й не нринускає, оскільки орієнтоване на букву нормативного тексту, а не на його нравовий зміст, хоча новинно би бути навнаки. Проте самим лише нравникам вирішити цю нроблему в нинішній Україні навряд чи вдасться. До її вирішення має безносередній стосунок нолітичний чинник, якість державної влади, тобто її нрирода і сутність та зрілість самого суснільства, його здатність та готовність до нравового життя.

Список використаних джерел

1. Бачинин В. А. Философия права и преступления. / В. А. Бачинин. Х.: Фолио, 1999. 607 с.; Бачінін В. А., Панов М. І. Філософія права. / В. А. Бачінін, М. І. Панов. К.: Вид. дім “ Інюре”, 2002. 463 с.

2. Нерсесянц В. С. Философия права. Учебник для вузов. / В. С. Нерсесянц. М.: Издательская группа НОРМАИНФРА.М, 1998. 652 с..

3. Козлихин И. Ю. Позитивизм и естественное право / И. Ю. Козлихин // Государство и право. 2000. № 3. С. 69.

4. Михайлов А. М. Идея естественного права: история и теория./ А. М. Михайлов. М.: Изво «Юрлитинформ», с.105

5. Штраус Л. Естественное право и история. / Л. Штраус М.: Водолей Pablishers, 2007. 312 с.

6. Бігун В. С. Людина в праві. Правове людинорозуміння як філософськоправова проблема / В. Бігун // Проблеми філософії права. 2003. Т. 1. с. 126 128.

7. Братасюка В. М. Правова реальність як форма вираження інтелектуальної традиції епохи (на матеріалах романогерманської правової сім'ї) : дис. ...к.ю.н. : спец. 12.00.12. філософія права / В. М. Братасюк К., 2005.198 c.

8. Головатий С. П. Верховенство права: ідея, доктрина, принцип : автореферат дисертації на здобуття вченого ступеня докт. юр. наук. / С. П. Головатий, К., 2009. 44 с.

9. Градова В. Г. Ідея верховенства права в українській правовій традиції. Дис. .к.ю.н.: 12.00.12 філософія права. /В. Г. Градова. Київ, 2013. 247 с.

10. Гудима Д. Філософськоантропологічний підхід методологічний фундамент сучасної юридичної науки / Д. Гудима // Проблеми філософії права. 2003. Т. 1. с. 122124.

11. Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права./ А. А. Козловський. Чернівці: Рута, 1999. 295 с.

12. Кравець В. М. Типи праворозуміння як методології основних філософськоправових дискурсів: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Кравець Віталій Михайлович; Національна академія внутрішніх справ України. К., 2003. 179 арк.

13. Петрова Л. В. Нариси з філософії права: Навч. посібн. / За ред. проф. В. О. Чефранова.Харків, 1995.260 с.; Петрова Л. В. Фундаментальні проблеми методології права.Автореф. дис...д.ю.н.: 12.00.12/ Нац. юрид. акад. ім. Я. Мудрого. / Л. В. Петрова. Харків, 1998. 38 с.;

14. Селіванов В. М. Право і влада суверенної України. Методологічні аспекти / В. М. Селіванов. Київ : Видавничий дім, 2002. 723 с.

15. Шевчук С. В. Судовий захист прав людини: Практика Європейського Суду з прав людини у контексті західної правової традиції./С. В. Шевчук К.: Реферат, 2006. С. 39 58; Шевчук С. В. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні/ С. В. Шевчук. К.: Реферат, 2007. 640 с.

16. ПатейБратасюк М. Г. Антропоцентрична теорія права. / М. Г. ПатейБратасюк. К., 2010.

17. Колесніченко В. В. Принципи права Європейського Союзу: загальнотеоретичне дослідження : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.0001. «теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / В.В.Колесніченко. Одеса, 2010. С.11.

18. Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини (ETS № 5) із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11. // Збірка договорів Ради Європи. Українська версія. К. : Парлам. видво, 2000. 654 с.

19. Аристотель. Политика. Афинская полития. / Аристотель.М., 1997. с.

20. Цицерон. Про богів. Про державу. Про закони/Цицерон. Київ: Основи. 1998. 478 с.

21. Габидулин Г. Р. Философия права./Г. Р. Габидулин. М.: Юрлитинформ,

2012. 200 с.

22. Радбрух Г. Философия права. /Г. Радбрух/.М.: Международные отношения, 2004. 238 с.

23. Чистое учение о праве Ганса Кельзена./Г. Кельзен. Вып. 2, ИНИОН АН СССР, 1988.

24. Ильин И. А. О сущности правосознания /И. А. Ильин/ Соч. в 10 т. Т. 4. С. 156.

25. Kaufmann A. Uber der Wissenshaftlichkeit der Rechtwissenschaft. Ansatze zu einer Konvergenztheorie der Wahrheit "Archiv fur Rechts und Soria ephilosofhie". LXXII/4 (1986); Kayfmann A. Problemgesehichte der Rechtsphilosophie. / А. Kayfmann. Munchen, 1994.

Размещено на Allbest.ru