Соціально-філософська концепція Еріха Фромма

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-філософська концепція Еріха Фромма

І.С. Матвієнко

Предметом філософії у Фроммa є закони тa принципи діяльності суб'єктивності, людського фактору в суспільно-історичному процесі. Головним і в філософії Mаркса, і в філософії Фрейда є проблема людини, саме тому його цікавить синтез думок цих видатних мислителів. Для Maрксa людськаа поведінка залежить від соціально-історичної природи, для Фрейда ж це біологія природи. Саме з цього Фромм робить висновок, що ці теорії можуть доповнювати одна одну. Він вмотається розглянути філософію крізь призму онтропологічного психологізму. I в подальшому ця філософія не є ідеалізмом, a репрезентує собою синтез натуралізму та гуманізму. Саме з цих ідей випливає фроммівська теорія гуманістичного психоаналізу.

Ключові слова: людина, психоаналіз, суспільство, природа людини, матеріалізм, гуманізм, гуманістичний психоаналіз.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливим науковими чи практичними завданнями. Фромм ставить со6і зa мету зрозуміти закони, які лежать в основі розвитку суспільства, тобто він прагне зрозуміти людину в соціальних умовах її iснувaння. Головною особливістю цього геніального мислителя є те, що він як соціальний філософ нaмaгaється поєднати філософію Мaрксa та Фройда. Саме за допомогою цих мислителів Фромм намагається розв'язати проблеми, які виникають між людиною та суспільством. Він вважає, що саме поєднання вчення цих філософів може дати нам можливість повноцінного вирішення цих проблем. Фромм ставить собі за ціль сформувати синтез вчень цих мислителів, їх розуміння та критики.

Звичайно поєднання Фройда та Маркса не є новою ідеєю, але це ніби ще одна спроба переосмислити їх вчення, яке мало досить широке поширення не тільки в європейських країнах, але і на американському континенті. Звернення Фромма до марксиської соціології, його прагнення модернізувати фройдизм, свідчить лише про те, що вплив марксизму на Заході не зменшується, і те, що фройдизм як напрям переживає не найкращі часи, адже постійно потребує залучення нових ідей, свідченням такої «реанімації» фройдизму, і є постаті Фромма, Хорні та Саллівена, які своїми науковими здобутками свідчать про це.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Критичний перегляд різних положень філософії Фройда, які все частіше впліталися в дослідження експериментальної психології, антропологіїта соціологіїдали певнийпоштовх для виникнення з 30-их роках ХХ ст. неофрейдистського напряму в психоаналізі для представників (Е. Фромм, К. Хорні, A. Кардінер, Г Саллівен), якого характерним було особлива цікавість до соціально-філософської проблематики. Саме з виникнення цієї школи послідовників в психоаналізі починається другий етап в розвитку соціологічної тенденції, головною рисою якої було те, що її прихильники відмовляються від біопсихологізму в трактуванні людської поведінки та звертаються до соціально-психологічного психологізму.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Визначити витоки та окреслити процес становлення соціально-філософського вчення Е. Фромма з приводу людини та суспільства; сформувати основні вектори філософських концепцій З. Фройда та К. Маркса, розглянувши спільне та відмінне в їх системах з точки зору філософії Е. Фромма.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обгрунтуванням отриманих наукових результатів. Починаючи від поч. ХХ ст. і до сьогодення, навряд чи можна знайти більш популярне вчення, яке справило такий значний вплив на сфери духовного життя суспільства, ніж Фройд та його теорія психоаналізу, а з нею і послідовники цього вчення, такі як К. Хорні, Г Саллівен, Е. Фромм та інші.

Психоаналіз можна визначити як конкретне теоретичне вчення, яке виникає на початку ХХ століття

формується з потреби медичної практики як метод лікування нервових хвороб. Представляючи собою з самого початку свого виникнення лише певний вид медичної техніки лікування неврозів, яка заміняла собою гіпноз. Психоаналіз як напрям надалі формує основу для нового досить специфічного психоаналітичного напряму в психології. Перетворюється на соціальну філософію, певний світогляд та починає претендувати на універсальність, всезагальність своєї методології не тільки у вирішені медико-психологічних проблем, але втручається і у соціальні.

Розглядаючи історію психоаналізу потрібно виділити

етапи: по-перше, це біопсихологічний етап, на якому виникає соціологічна концепція Зігмунда Фройда; по-друге, соціопсихологічний, в рамках якого виникає соціально-філософська концепція Еріха Фромма.

Соціальне життя, за Фройдом, це неперервна боротьба між інстинктами та мораллю, біологічними потребами індивіда і потребами тої групи людей, суспільства до якого вона (людина) належить. Культура як така, не має ніякої реальної основи в природі людини. В цьому і є головний парадокс вчення Фройда: з одного боку, людина не створена для суспільства, а з іншого - потребує його. Ідеалом, як вважає відомий вчений, є «суспільство, в якому відсутній будь-який примус і представляється вільний перегляд для задоволення та реалізації інстинктів...суспільство виникає з потреби осідлати непокірні біопсихологічні потреби людини» [1, с. 7]. Для нього і виникнення неврозів зводиться до конфлікту між людиною та культурою.

Всі неофройдисти, як їх ще називають «культурна школа», розділяють загальне переконання в тому, що сутність людської поведінки не можна пояснити виходячи лише з єдиної універсальної біологічної природи людини, а потрібно звернути увагу на аналіз соціальних, культурних факторів і дослідити їх вплив на процеси становлення особистості. Вони заперечують фройдівську теорію сексуальних інстинктів та агресії, та критично переоцінюють цілу низку інших питань класичного психоaнaлiзу.

Еріх Фромм перший, хто показав, що ті проблеми, які формуються між взаємодією людини та суспільства, не може вирішити ортодоксальний фройдизм. Соціологічна спрямованість Фромма в його наукових пошуках разом з Хорні приводять до перегляду ідей Фройда та нового погляду на них. Почавши свою аналітичну практику в Європі в якості ортодоксальних фройдистів, вони досить швидко емігрують до США, де формують новий напрям в психоаналізі, до якого в 1934 році приєднується Г.Саллівен.

Відштовхуючи біологізм фройдівської психологічної теорії, неофройдизм не відмовляється від інстинктивізму як такого. На місце біологічних інстинктів, які визначають людську поведінку, вони ставлять психологічні потреби людини, які у різних представників неопсихоаналізу носять різні назви, але під ними розуміється одне і теж саме.

Але не дивлячись на те, що представники неофройдизму постійно виправляють фройдизм, вони все ж не відмовляються від головних принципів психоаналізу, і представляють собою модернізовану версію цих принципів. людина психологізм маркс фромм

Еріх Фромм з перших кроків своєї наукової діяльності намагається інтерпретувати динаміку всієї людської історії, прагне розкрити психологічний механізм суспільного розвитку, досліджуючи цю проблему він принципово переконаний в антропологічно- філософській концепції людського існування. Він будує свою власну абстрактно-психологічну модель людини, яка є головною опорою філософії. Зрозуміти філософію Фромма неможливо без дослідження тих ключових теорій, на яких будується його вчення.

В пошуках вирішення проблеми особистості Фромм заперечує як визначення людської сутності, в яких джерелом психічних сил, потреб, вважається біологічно фіксована природа людини, так і ті, в яких в якості джерела розглядається лише оточуюче людину соціальне середовище. Перший підхід до проблеми особистості, на його думку, є субстанциалістським, неісторичним і не може пояснити багатогранність форм людської діяльності в час розвитку та змін на протязі всієї історії. Другий же підхід ігнорує притаманні людині внутрішні психічні властивості, виражає релятивістську позицію, обмеженість якої Фромм вбачав у тому, що вона розглядає людину у фатальній залежності від відповідних культурно-історичних типів розвитку суспільства.

Виникнення свідомості у людини, на думку Фромма, розриває природні зв'язки з природою, руйнує їх вічну гармонію, і породжує, те екзистенціальне протиріччя, яке складає основну проблему людського існування. З одного боку, людина - частина природи і підвласна її біологічним та фізичним законам, з іншого, завдяки своєму розуму вона піднімається над її межами і протистоїть, як самоусвідомлюючий суб'єкт. Будучи частиною природи людина, в той же самий час, і протистоїть їй. Людська самосвідомість, на думку Фромма, зробила людину чужою у цьому світі, яке сформувало поступово почуття страху та самотності. Людина не може повернутися до людської гармонії з природою, тому Фромм вважає, що він має шукати єдності з нею на основі розвитку своїх розумових здатностей. Ця необхідність постійно знаходитися в пошуку все більш вищих та досконалих форм єдності з природою, з іншими істотами та з самою собою, людина є джерелом всіх тих психічних сил, які мотивують її поведінку, визначають всі почуття, афекти

та в певному розумінні переживання.

Неофройдистська теорія особистості Еріха Фромма виявляється насправді психологічною теорією. Головною відмінністю її від фройдівської, є те, що в основі її лежить не уявлення про біологічну природу людини, а антропологічна природа потреб людини. Критично переглядаючи теорію Фройда на природу людини, коли Фромм будував свою теорію особистості і розглядаючи проблеми взаємовідношення людини з суспільством, він дуже часто звертається до теорії Маркса, ніби підтверджуючи постійними посиланнями на його вчення свою точку зору.

Єдиним вірним і розумним способом вирішення проблем людського існування, за Фроммом є любов, яка базується на продуктивній орієнтації характеру. Любов - це така єдність з світом, іншою людиною, при якій повністю зберігається її повна цілісність та індивідуальність. Головними елементами любові, за Фроммом, є турбота, відповідальність, повага та знання об'єкта кохання. Це такий спосіб співвіднесення, який повністю співпадає з істиною ціллю людського існування, при якому людина отримує своє власне «Я».

Еріх Фромм як філософ вчить нас інтелектуальній сміливості, справжній вірі в добро, осмисленому оптимізму, стійкості в боротьбі зі злом, він прагне навчити нас думати та розуміти своє положення у світі. Його ідеї намагаються направити нас в течію живої постійно діючої думки, яка має мати спрямування на світ в якому ми живемо та людей, які нас оточують.

Саме з точки зору його психоаналізу ми розуміємо все навколо. Напевно, в світі вже не знайдеться жодної людини, яка б не чула про психоаналіз. В ХХ ст. головним осередком цього вчення є США, хоча Відень був місцем його народження, а Цюріх першою, так би мовити, експериментальною базою, але тільки в США він зміг прорости не тільки, як вчення, якому поклонялися мільйони, але і тісно переплівся з культурою цієї країни. США стало свідком не тільки розвитку психоаналізу як класичного вчення, але і розвитком його сучасних тенденцій, його реформації та реконструкції.

Своє розуміння суті психоаналізу та підходу до людської психіки реформатори (Карен Хорні, Еріх Фромм та Гаррі Стек Салліван) розкрили в наступних положеннях: 1) почуття, мислення, потяги та поведінка людей детерміновані несвідомим, внутрішньо психічними силами; 2) ці сили є глибоко приховані в людській психіці та є недоступними для свідомості; 3) їм теж вдається потрапити в свідомість, але замаскованим чином; 4) технічні прийоми, які відкрив Фройд, представляють собою ні що інше, як ті, основні засоби за допомогою яких вдається схопити матеріал безсвідомого і розшифрувати його, в результаті чого стає можливим довести безвідомі сили досвідомого; 5) свідоме «я» всіма можливими силами сперечається з цими спробами; 6) тільки завдяки довгому та тяжкому процесу вдається перебороти та розкрити без-свідомі мотиви; 7) отже, як вихід з неврозів, так і зміни в характері залежать від можливості перетворення без-свідомого в свідоме, зазначає Гаррі К. Уелльс [3, с. 158]. Саме таким чином сукупність цих положень дають нам сутність психоаналізу, яка незалежна від теорії Фройда.

Еріх Фромм, слідом за Карен Хорні, замінює фройдівські інстинкти, філогенетичні спогади та вроджені психічні фактори соціальними факторами. Однак на відміну від неї, він не обмежується лише загальними роздумами з приводу культури та її ролі в житті людини. Фромм приділяє велику увагу не тільки економічному, соціологічному, політичному ти ідеологічному аналізу, але й психології. При цьому він використовує дуже багато понять з філософії не тільки Фройда, але і Маркса «він використовує вчення Маркса, щоб «реконструювати» систему Фройда», пише Г Уелльс [3, с. 124].

У Фромма психологічне органічно переплітається з соціологічним, і цей тандем дає важливий результат. Він пише з приводу Фройда, що «він і більшість його учнів мали досить наївне явлення про те, що відбувається в суспільстві» [3, с. 125]. Визнаючи, в один і той самий час, що його вчення ґрунтується на багатьох фундаментальних поняттях Фройда, і звинувачуючи його в тому, що він принижує своє відкриття, акцентуючи всю свою увагу лише на інстинктах та їх пригніченні в суспільстві. Напротивагу Фройду і його теорії інстинктів, Фромм говорить, що не інстинкти творять людину, а історія. Характер людини змінюється від однієї історичної епохи до іншої, від однієї соціальної, ідеологічної, політичної, економічної системи до іншої. I в цьому питанні він опирається на вчення Карла Маркса.

В своїх працях Фромм притримується концепції Хорні про ворожий характер сучасного суспільства, але і грунтовно зупиняється на тих рисах, які залишили свій відбиток на людині. Останні настільки болючі, на думку Фромма, що свідомість людини, не витримує прямого зіткнення з дійсністю, і в цілях самозахисту створює безсвідомі захисні механізми в формі втечі від свободи чи раціональності. Ці механізми становлять основу формування структури характеру індевіда.

Кінцевою ціллю реформаторів (Хорні, Фромма та Саллівена) було докорінна перебудова характеру, в результаті чого індивідуальна свідомість стає повністю раціональною, абсолютно незалежною від безсвідомого, емоціональних, ірраціональних захисних механізмів. Це могло бути досягнуте шляхом руйнації цих захисних механізмі «я» і заміни їх сприйняттям, мисленням, інтелектом, логікою та роздумами.

Окрім депресій та війни, до числа подій, які змінили світ можна також віднести цілий ряд соціальних революцій, починаючи від російської, і закінчуючи китайською. Одна третя світу живе в умовах соціалізму, та керується філософією і соціологією марксизму. Саме марксизм був одним з тих факторів, які справили значний вплив на розвиток протиріч всередині фройдизму, прискоривши його реформацію. Досліджуючи цю проблему сам Фромм зіткнувся з протиріччями в своїй теорії, перед ним був вибір: або повністю відмовитися від психоаналізу, або зробити нову спробу його реконструювати. I його вибір на користь реконструкції. Він здійснює довгий шлях до фройдівської класичної системи, з її вродженими спогадами та посиланнями на доісторичне первинне суспільство. «Якщо Фройд вважав вродженні спогади нелюдяними та руйнуючими, то Фромм представляв їх як гуманітарні та творчі» [3, с. 168]. Якщо у Фройда людина від самого свого народження постає нелюдяною, а пригнічення потрібно для розвитку справжнього суспільства і людських цінностей, то на думку Фромма, людина від природи гуманна, а пригнічення та саме суспільство нелюдяні. Таким чином, реконструкція, класичного психоаналізу Фроммом привела до того, що теорія Фройда була розглянута зовсім в іншому ключі. I це дало можливість Фромму врятувати захисні механізми «я».

ХІХ та ХХ ст. ввійдуть в історію як час, коли відбулися величезні соціальні потрясіння та глибинні ідейні конфлікти. Соціально-філософська концепція Еріха Фромма є однією з багатьох різновидів абстрактно- гуманістичної теорії, які певним чином розповсюджені на Заході в рамках різних філософських та релігійних вчень. «Соціальна філософія Фромма представляє собою теоретично оформлену ідеологію...», пише Добреньков [2, с. 4].

Еріху Фромму принесло велику популярність не стільки велика кількість наукових робіт в галузі філософії, культурології, психології, етики, релігії, соціології, а широка суспільна діяльність. його робота та чітка позиція щодо сучасного йому стану людства, критичні висловлювання не тільки в публікаціях, але і з трибун проти нелюдських систем, проти війни США у В'єтнамі, виступи за мир, і всесвітню відмову від зброї, притягували увагу до цієї непересічної особистості не тільки в США, але і за межами цього континенту.

Особливістю філософії Фромма є те, що вона будується на фундаменті фройдизму, і в той самий час, випробовує на собі вплив філософії К.Маркса. Він намагається синтезувати філософію Фройда та Маркса, піддаючи марксизм інтерпретації з боку антропологізму. Фромм з одного боку намагається продовжити філософську лінію Фройда, щодо етики, релігії, моралі, психології, культури, а з іншого - модернізувати її, додаючи філософію людини К.Маркса. Філософія Фромма подається нам з двох сторін: по-перше, вона репрезентує філософію Фройда як з позитивного боку, так і з боку критичного до неї ставлення, а по-друге, ця теорія намагається інтерпретувати марксизм і фройдизм в їх синтезі з боку антропологічного виміру та гуманізму.

При розгляді антропологічних, гуманістичних, філософських та соціальних ідей в рамках психоаналізу потрібно виділити два головні етапи: 1) біопсихологічний, в межах якого виникає соціологічна концепція З. Фройда та 2) антропологічно-психологічний, в межах якого виникає концепція Е.Фромма. Досліджуючи характер і причини істеричних захворювань, Фройд робить висновок про те, що «паталогічні феномени на основі процесу витіснення із сфери свідомості в підсвідому сферу емоцій, потягів чи реакцій, які небажані або не приємні свідомому людському «Я» [2, с. 10]. Головною причиною виникнення і розвитку нервових захворювань є надмірне пригнічення і обмеження сексуальних інстинктів суспільною мораллю. Саме це є зародженням соціальної думки у Фройда. його теорія має чітко виражений біопсихологічний та інстинктивний характер. Філософську основу, на якій будується фройдівський психоаналіз є філософський принцип таких видатних філософських класиків як Платон, Кант, Шопенгауер, Ніцше, Гартман та Бергсон. Хоча сам Фройд не відносив себе до якоїсь однієї філософської доктрини, але він завжди звертав свою увагу на ірраціоналізм.

Соціальне середовище, як зазначає Уелльс, є для них «лише «декорацією» для розгортаючої всередині психіки напруженої драми суперечливих емоцій» [4, с. 55]. Заперечуючи біологізм фройдівської психологічної теорії, неофройдисти не заперечують інстинктивізм як такий.

Сам Фромм писав про своє відношення до фройдівського психоаналізу, так, що він є відмінним від думки Фройда, але тим паче, він все одно будує свою філософію на його відкриттях. Можна сказати, що всі неофройдисти і Фромм, і Хорні, і Салліван, коли будували свої теорії спиралися на головний принцип: «зберегти сутність психоаналізу, віддаючи в жертву фройдівську форму» [Цит. за 2, с. 21]. Фромм акцентує свою увагу на людині та її місці в соціумі - це є головним для нього.

Намагаючись зрозуміти причини виникнення, розвитку та наслідки тих страшних подій, які відбувалися в світі. Фромм, звертає свою увагу на філософію Карла Маркса. Дослідивши яку він приходить до висновку, що Фройд знаходився на дуже низькому рівні розуміння суспільства та людини, на відміну, від Маркса. Теорія Маркса відіграла велику роль в пробудженні цікавості Фромма до соціально-філософської проблематики. «Без Маркса...моє мислення залишилося б без одного з головних стимулів, - визнає Фромм, підкреслюючи значимість впливу ідей Маркса» [Цит.за 2, с.23]. Фромм намагається здійснити синтез вчень двох геніальних мислителів ХІХ ст. - Зігмунда Фройда та Карла Маркса.

Предметом філософії у Фромма є закони та принципи діяльності суб'єктивності, людського фактору в суспільно-історичному процесі. Головним і в філософії Маркса, і в філософії Фройда є проблема людини, саме тому його цікавить синтез думок цих видатних мислителів. Для Маркса людська поведінка залежить від соціально-історичної природи, для Фройда ж це біологічна природа, яка є перед усім. Саме з цього Фромм робить висновок, що ці теорії можуть доповнювати одна одну [2, с. 26]. Фромм намагається розглянути марксистку філософію крізь призму антропологічного психологізму. І в подальшому він вважає, що ця філософія не є ідеалізмом чи матеріалізмом, а репрезентує собою синтез натуралізму та гуманізму. Саме з цих ідей випливає фроммівська теорія гуманістичного психоаналізу, або як він ще сам називає «діалектичного гуманізму», яку він вважає, нейтральною у всіх відношеннях.

Бібліографічні посилання

1. Добреньков В. И. Критика неофрейдистской концепции Эриха Фромма [Текст] / Владимир Иванович Добреньков. - М., «Знание», 1972. - 48 с.

2. Добреньков В. И. Неофройдизм в писках «истины» (иллюзия и заблуждения Эриха Фромма) [Текст] / Владимир Иванович Добреньков. - М. : «Мысль», 1974. - 144 с.

3. Уэллс Г.К. Крах психоанализа. От Фрейда к Фромму [Текст] / Гарри К. Уэллс ; [пер. с англ., общ. ред. и послесловие действительного члена АМН проф. А.В. Снежневского.] - М. : «Прогресс», 1968. - 287 с.

4. Уэллс Г. К. Фрейдизм и его современные «реформаторы» [Текст] / Гарри К. Уэллс // «Вопросы философии». - 1959. - №12. - С. 55-75.

5. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности [Текст] / Эрих Фромм ; [пер. с нем. Э.Телятниковой.]. - М. : АСТ: АСТ МОСКВА, 2009. - 635,(5) с. - (Philosophy).

6. Фромм Э. Бегство от свободы [Текст] / Эрих Фромм. - М. : АСТ ; Мн. : Харвест, 2005. - 384 с. - (Философия. Психология).

7. Фромм Э. Из плена иллюзий. Как я столкнулся с Марксом и Фрейдом [Текст] / пер. Т. В. Панфиловой // Душа человека / Э. Фромм. - М. : Республика, 1992. - С. 299-374.

Размещено на Allbest.ru