Біполярність концепції ноосфери В.І. Вернадського: пасіонарність та нооетика

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Концепція біосфери та ноосфери В.І. Вернадського є багатовимірною та плідною для вчених сьогодення. Ідеї пасіонарності, що характеризують підвищену імморальну енергійність людей, співіснують з ідеями біоетики, що виходять з концепту «біосфера», та нооетики, що виходить з концепту «ноосфера».

Концепцію пасіонарності до цього часу визнають, перш за все, авторською, що краще за все описана самим Л.М. Гумільовим у книзі «Етногенез та біосфера Землі». Біосфера та біоетика стали окремим напрямком гуманітарного знання, що зорієнтоване на синтез природних (медичних) та філософських знань. Засновником біоетики є В.Р. Поттер [4]. В Україні його ідеї знаходяться на стадії розвитку. Проблеми нооетики, що виходять з концепту ноосфери В.І. Вернадського, досліджує академік В.М. Запорожан. Концепцію ноосфери в її філософському контексті (як річ-у-собі І. Канта та постмодерністському заламанні) досліджує Славой Жижек. Але проблеми співідношення біполярних ідей, що виходять з концепції біосфери як переумови появи ноосфери та вже ноосфери В.І. Вернадського, поки що не досліджено. Саме тому ми вважаємо наше дослідження актуальним та новим для філософського знання і відображення сучасної загальнолюдської ситуації.

Мета дослідження полягає в необхідності адекватно відобразити сучасні актуальні наукові та соціальні процеси й тенденції, що показують людський екстремальний та гармонійний потенціал і його наслідки, виходячи з визначення про людство як потужну геологічну силу Землі.

В концепції В.І. Вернадського концепт біосфери виявляє себе в антропологічному вимірі через етногенез та людину-пасіонарія, потім він змінюється концептом ноосфери (та входить в його склад, саме тому ми найчастіше будемо говорити про ноосферу, маючи на увазі в тому числі біосферу) та відповідною формацією людини, але в цілому обидва концепти є складовою однієї ідеї: людина стала геологічною силою Землі, що, завдяки своєму розуму, розумній діяльності здатна впливати на стан планети на одному рівні з силами природи. Якщо пасіонарії є імморальними екстремалами, з підвищеним енергійним складом, що повинні змінити склад етносу накшталт «підвищення температури» при хімічній реакції, без якої не може бути самої реакції, то нооетична складова процесу є нейтралізуючою, гармонійною складовою загального процесу розвитку людства. При цьому пасіонарію відповідає концепт біосфери, в той час як нооетика виходить з концепту ноосфери.

«Пассионарность -- это эффект энергии живого вещества биосферы, описанной В.И. Вернадским, проявляющийся в психике людей. Пассионарность не возникает из тех или иных ландшафтных условий. Она возникает как новый признак, т.е. при изменении генотипа. Это явление хорошо известно и называется мутацией. Устраняется пассионарность естественным отбором как всякий экстремальный признак. ...Первоначальный заряд энергии (биохимической, описанной В.И. Вернадским) расходуется вследствие сопротивления среды, что ведет к гомеостазу -- равновесию этноса с ландшафтным и человеческим окружением, т.е. к превращению его в реликт, когда он находится в пережиточном (персистентном) состоянии, лишенном творческих сил. Именно благодаря высокому накалу пассионарности происходит взаимодействие между общественной и природной формами движения материи, подобно тому как некоторые химические реакции идут лишь при высокой температуре и в присутствии катализаторов...» [1, с. 220].

Специфіка концепту «ноосфера» полягає в її віддзеркалюючому потенціалі: тобто всі вчинки людини повертаються їй самій, прикладом чого є концепт Солярису як річ-у-собі, за визначенням Славоя Жижека [2]. Отже, це ноосфера є річчю-у-собі. В свою чергу, нооетика спрямована проти ентропійної поведінки людини, тому що це прирівнюється до самогубства людства. Таким чином, пасіонаріїї, екстремали в житті і в науці є антиприродним явищем, мутацією, що підлягає поступовому викресленню з генотипу людства. Вчені-експериментатори дорівнюються екстремалам-пасіонаріям, тому що їх дослідження є імморальними і така ситуація потребує коригування, тому зараз розум є вагомим геологічним чинником і діяльність учених має поєднувати принципи християнської моралі з науковою діяльністю, щоб людство не зруйнувало само себе.

Пасіонарій -- це енергійна, пристрасна людина без критеріїв добра та зла, що здатна заради примарної ідеї пожертвувати своїм життям та іншими життями, в тому числі нащадками. Ідея для пасіонарія має більшу цінність, аніж життя. Нооетична людина, навпаки, заради збереження життя, цінність якої для неї є абсолютною величиною, здатна робити всілякі вчинки.

У науковому контексті пасіонарність та нооетика актуальні в останній час, коли відбуваються глобальні деформації планети завдяки розуму людини. Існують два типи вчених -- пасіонарій, що науковий експеримент чи наукове відкриття ставить вище за людське життя, та нооетичний вчений, що втілює в своїй особі вищу віру та наукове знання водночас та спрямовує свою діяльність на толерантне, «тендітне» ставлення до людини як такої.

«...формирование нового этноса всегда связано с наличием у некоторых индивидов необоримого внутреннего стремления к целенаправленной деятельности, всегда связанной с изменением окружения, общественного или природного, причем достижение намеченной цели, часто иллюзорной или губительной для самого субъекта, представляется ему ценнее даже собственной жизни. Такое, безусловно, редко встречающееся явление, есть отклонение от видовой нормы поведения, потому что описанный импульс находится в оппозиции к инстинкту самосохранения и, следовательно, имеет обратный знак. Пассионарность отдельного человека может сопрягаться с любыми способностями: высокими, средними, малыми; она не зависит от внешних воздействий, являясь чертой психической конституции данного человека; она не имеет отношения к этике, одинаково легко порождая подвиги и преступления, творчество и разрушения, благо и зло, исключая только равнодушие... [1, с. 218].

Пасіонарність -- це енергія, продукт біохімічних реакцій Землі, а ноосфера це дещо інше, вона віддзеркалює нам наші думки, повертає назад, і якщо це були згубні для оточення ідеї, то нооетичний вчений буде носієм відчуття провини, навіть із драматичним завершенням життя, про що йдеться у «Солярисі» С. Лема та А. Тарковського. Драматизм вченого з відчуттям провини, вплив Солярису на його стан філософськи загострює Славой Жижек у своєму дослідженні [2]. Таку саму позицію у трактовці впливу на людину ноосфери демонструє Л.М. Гумільов: «...Человеческий разум не является формой энергии, а производит действия, как будто ей отвечающие. Отмечая это как эмпирический факт, я думаю, что дальнейшее развитие научных данных позволит нам выйти из этих, может быть, кажущихся противоречий с... законом сохранения энергии» [1, с. 297]. В цьому різниця між пасіонарністю як складової етногенезу та пасіонарністю як екстремальною складовою вченогоекспериментатора: пасіонарність як складова етногенезу є різновид енергії та водночас пасіонарність вченого та нооетика є тільки відображенням думок та вчинків вчених, ніби вони віддзеркалюють від поверхні «річчі-у-собі».

На питання, що саме є пріоритетом -- пасіонарність чи ноосфера з нооетикою -- вже є відповідь самого засновника концепції біосфери: «Вспомним, что открытие биохимической энергии живого вещества было сделано В.И. Вернадским... В поисках ответа было создано учение о биосфере -- оболочке Земли, обладающей антиэнтропийными свойствами. Но ведь люди -- тоже часть биосферы. Следовательно, энергия живого вещества пронизывает наши тела, наших предков и будет пронизывать тела наших потомков, стимулируя разнообразные этногенезы» [1, с. 228].

Тому, в силу відкриття характеру «антиентропії» біосфери Землі, тобто націленого на збереження життя, проти хаосу і руйнування, пасіонарність -- це дійсно «відхилення від видової норми» людства. І вектор розвитку при цінності життя в ході розвитку розумної діяльності людства і є вектором нооетики як науки і вектором появи нооетичної формації «нових» людей. «...Ноосфера -- это новое, эволюционное состояние биосферы, при котором разумная деятельность человека становится решающим фактором ее развития. ...В.И. Вернадский показал, что факторами последней перестройки биосферы служат научная мысль и коллективный труд человечества, давно уже ставший мощной геологической силой» [3; С. 104-106].

Таким чином, сама Земля у своїх витоках існування націлена на зберігання життя, на зберігання «нооетичної» формації людей на відміну від пасіонаріїв-екстремалів.

Водночас ми не можемо однозначно охарактеризувати пасіонарність тільки як зайву, негативну складову етногенезу, тому що завдання щодо започаткування етносу або нового наукового напрямку належить тільки пасіонаріям за висловом Л.М. Гумільова: «Мы не беремся судить, лежит ли в основе пассионарности единый ген или комбинация генов, рецессивный этот признак или доминантный, связан ли он с нервной или гормональной деятельностью организма? На эти вопросы пусть ответят представители других наук. Наша задача, этнологическая, выполнена. Мы обнаружили наряду с общественными биогеографическое развитие антропосферы и причину его вызвавшую» [1, с. 231-232].

Отже, потрібна полярність (що відреагує на пасіонарність як чинник виникнення нового етносу), деякий каталізатор, який на рівні дії на розумову діяльність людини очистить людство від екстремальної, анормальної для збереження виду, ознаки шляхом етико-раціональної регуляції діяльності людини на рівні науковому і культурному в його дії на довкілля і собі подібних. Інакше вчений-експериментатор-пасіонарій здатний згубити людство заради своєї «високої наукової мети».

Висновки.

1. Подібне пасіонарності та нооетики є в уявленні про людство як геологічну силу Землі. Це є фундаментом для того, щоб ставити ці ідеї поруч. Пасіонарні ідеї також у тому, що ноосфера віддзеркалює, повертає вчинки та наміри людини назад їй, про що говорять Гумільов та Жижек. Солярис, що є художньою, кінематографічною метафорою та філософським концептом ноосфери, є такою самою річчю-у-собі, що не підлягає впливу та контролю, а навпаки повертає вченим їхні гріхи проти людства і формує так зване «соляристичне співтовариство», що складається з учених з відчуттям провини. «...Человеческий разум не является формой энергии, а производит действия, как будто ей отвечающие. Отмечая это как эмпирический факт, я думаю, что дальнейшее развитие научных данных позволит нам выйти из этих, может быть, кажущихся противоречий с... законом сохранения энергии» [1, с. 297].

2. Специфіка антропологічого виміру в пропозиції нової формації людини: пасіонарій є енергійною людиною, а нооетична людина спирається на християнські принципи, тобто є гармонійним поєднанням природної складової та духовної. Нооетична людина поєднує наукові, природознавчі знання (наприклад, медицина) з гуманітарними, з релігійними, тобто вона рятує тіло, душу та дух людини.

3. Біполярне співвідношення ідей полягає в тому, що пасіонарій нехтує всіляким життям заради ідеї (навіть прогресивної, прекрасної і справедливої це є неприпустимим), а нооетична людина навпаки цінність життя ставить вище за все Пасіонарність -- це екстремальна ознака, що з покоління в покоління відходить з генотипу. Нооетична людина -- врівноважена людина, що, спираючись на християнську (загальнолюдську) мораль та керуючись виключно доцільністю, фізично рятує життя людям і всьому живому; належить до принципів «розумної віри». Ознака «розумної віри» полягає в тому, що вона є незалежною від конфесії та напрямку релігії, прикладом чого є однаковий вектор діяльності медика-протестанта Швейцера та православного медика Войно-Ясенецького, що також є поєднанням медицини та релігії як прояв «матеріалістичної теології». Тобто «нооетична людина» трасформує реальність з метою не покращення життя людини, а покращення самої людини та врятування життя фізичного й духовного. Пасіонарність пише про історію створення людства завдяки етносам та пасіонаріям, а нооетика віднесена у майбутнє. На цей час є тільки поодинокі особистості нооетичних людей (А. Швейцер, В.Ф. Войно-Ясенецький, інші).

Таким чином, на підвалині єдиного уявлення про людину та ноосферу, концепції пасіонарності та нооетики є біполярними проявами однієї концепції, що доповнюють і штовхають людство до розвитку та водночас знаходяться у стані взаємодоповненості одна до одної.

Таким чином, також єдиною основою для пасіонарності та нооетики є неегоїстична поведінка носіїв цих ідей, тому що несамототожність, відсутність егоїзму, альтруїзм характеризують однаково як пасіонаріїв, так і нооетичних людей. Тільки вектор прикладання зусиль та цінності у цих двох типів людської енергії є різноспрямований, тобто біполярний: пасіонарій має метою кардинальну зміну оточення, насильниіцького втілення ідей, носієм яких він є проти власної волі, нооетична людина має метою збереження життя людини, принципу ненанесення шкоди, цілісного сприйняття світу та людини як поєднання тіла, душі та духу.

Література

філософський вернадський пасіонарність нооетика

1. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. -- М.: Логос, 1989. -- с. 430.

2. Жижек Славой. Вещь из внутреннего пространства// Гендерные исследования, № 9 (1/2003): Харьковский центр гендерных исследований. 346 с. С. 211-253.

3. Запорожан В.Н. Нооэтика в этическом кодексе медицины ХХІ столетия. О.: ОНМедУ, 2011. 168 с.

4. Поттер Ван Ранселер. Биоэтика -- мост в будущее. Киев: 2002. 216 с.

Размещено на Allbest.ru