Філософське осмислення проблеми медичного труентизму

Одна з головних рис лікаря-професіонала - його різнобічність, в силу освіченості і психологічного контакту з хворим, і, якщо неме- дичні аспекти займають більшу частину життя лікаря, то такого лікаря можна характеризувати як труента, особливо, коли йдеться про видатні успіхи поза своєю професією [1, с.10].

Медичний труентизм - це плідне прагнення лікарів до корисної творчої діяльності поза медициною. Таке прагнення далеко не завжди супроводжувалося припиненням медичної діяльності, і отже, визначення «труент» підходить не до всіх випадків, але в тому разі, коли перед нами справжній труент, можемо відмітити таке яскраве його визнання і славу на новому поприщі, що світ забуває про медичні витоки їх таланту, незважаючи на тривалу (іноді до кінця життя) лікарську діяльність [2].

Термін «труент» відрізняється від поняття «дилетант». Дилетант - це людина, яка з інтересом займається справою, для котрої вона не одержала спеціальної підготовки, але яка цій людині дуже подобається. У даному випадку стороннє заняття - хобі, тобто захоплення, яке допомагає проводити дозвілля і в якому дилетант іноді розуміє не менше, ніж професіонали, але не досягає значних висот і професіоналізму [3, с.396].

Труент - це людина, що займається іншою справою, крім лікарської професії, якій вона була призначена, причому займається високо компетентно, вносячи в неї величезний внесок, завдяки не тільки зацікавленості, а й самоосвіті або додатковій фундаментальній підготовці [4, с.95]. На відміну від дилетанта, труент - професіонал не тільки в галузі медицини, а й в тій сфері, якої стосується його немедична діяльність.

І дилетанта, і труента поєднує термін, який прийшов у багато мов світу з французької - аматор (amateur), що відображає відданість новій справі [5, с.37].

Хоча історія медицини часто звертається до біографій лікарів- труентів [1, с.10; 6, с.45, 62, 63, 70-71, 73], не існує загальновизнаного тлумачення цього терміну, класифікації труентів, аналізу причин труентизма, його філософської, соціологічної й моральної оцінки, що потребує детального вивчення зазначеної проблеми, оскільки труенти внесли вагомий внесок у розвиток людських знань, моралі та пізнання навколишнього світу. Історія свідчить про те, що лікарі - чи не головні «постачальники» труентів для різних галузей людської діяльності, але нині не існує ґрунтовного аналізу чому саме медицина породжує труентів для інших галузей науки, практики і мистецтва.

Мета роботи - на основі літературних відомостей щодо життя і діяльності лікарів-труентів та оцінки їх здобутків дослідниками виявити, з яких причин медицина породжує значну кількість труентів.

Розвиток вчення про медичний труентизм починається з 1936 р., коли знаменитий британський хірург лорд Берклі Мойніган (B. Moynihan) у своїй Лінакрівській лекції, прочитаній у Кембриджському університеті, розповів про 61 лікаря, що прославилися поза медициною: у політиці, літературі, мистецтві, філософії, спорті й назвав їх труентами (англ. - truants), тобто прогульниками [4, с.943-946].

Наступним кроком у розвитку вчення про медичний труентизм слід уважати книгу доктора Т.К. Монро (T.K. Monro) (1951), в якій розглянуті біографії багатьох видатних медиків, які прославилися за межами медицини [8]. У своєму вступному слові Т.К. Монро висуває різні причини універсальності лікарів як соціальної групи і наводить спо- соби класифікації труентів, що дає можливість в наступних розділах розглянути медиків-поетів, дослідників, винахідників тощо [8, с.12].

Російський учений А.П. Зільбер, завідувач клінічної кафедри та автор багатьох медичних і філософських праць, почав вивчати труен- тизм у 1949 р. [2]. З'ясувалося, що це явище саме по собі не рідкісне: сотні й навіть тисячі лікарів високопрофесійно займалися немедичною діяльністю, причому багато хто з них ніколи не припиняв лікарську практику, хоча людство про це або не знало, або забуло. Так виник термін «медичний труентизм», під яким професор А.П. Зільбер розуміє плідне прагнення лікарів до корисної творчої діяльності поза медициною. Пошуки все нових і нових лікарів-труентів привели професора А. П. Зільбера до зовсім несподіваних результатів і відкриттів. Зараз його оригінальна колекція містить більше 3500 досьє на лікарів, що займалися «не своєю справою». Це дуже різні люди, насамперед, за своїми людськими якостями, але їх поєднує одне - для самовираження їм недостатньо заняття якоюсь однією справою, тобто лікуванням. їх буквально переповнює прагнення зробити щось в іншій галузі, причому зробити на високопрофесійному рівні, а не на рівні хобі.

До систематизації труентів можуть бути застосовані різні підходи. Зокрема, професор В.І. Чебан [9] зазначає, що колекція біографій лікарів-труентів (понад 2000 політичних лідерів, глав держав і урядів, філософів і теологів, дипломатів, істориків і археологів, філологів і лінгвістів, географів і піратів, літераторів, музикантів, співаків і акторів, художників і архітекторів, юристів, математиків, астрономів, фізиків, геологів, воєначальників) може бути розбита на 18 класів, 50 підкласів і понад 90 спеціальностей. Тільки в ХІХ-ХХ століттях у різних країнах світу главами держав і урядів були або є нині понад 150 лікарів, зокрема в таких країнах, як Франція, Китай, Австралія, Австрія, Бразилія, Норвегія та ін. Головними критеріями для включення в колекцію автор уважає наявність закінченої вищої медичної освіти з позначенням місця навчання й етапів професійного медичного зростання, значний внесок у конкретну немедичну сферу діяльності, причому щоб ця діяльність була корисна для людства, а видатні результати документально підтверджені.

Історія дає численні приклади реалізації таланту лікарів у немедичній сфері життя, причому в переважній більшості випадків така реалізація має гуманістичний характер, сприяючи прогресу людства, розвитку моралі та самовдосконалення автора-труента. Серед лікарів-труентів різних часів і народів М. Коперник (1473-1543), Л.Л. Блюментрост (1692-1755), Д. Бернуллі (D. BemoulH, 1700-1782), Дж. Хантер (J. Hunter, 1728-1783), Б. Раш (B. Rush) (1745-1813), Сейшу Ха- наока (1760-1835), І.П. Мойер (1786-1858), О.П. Бородін (1834-1887), П.Д. Боборикін (1836-1921), Ш. Ріше (Ch.R. Richet, 1850-1935), Л. За- менгоф (1859-1917), С. С. Боткін (1859-1910), Х. Кушинг (H.W. Cushing, 1869-1939), І.К. Кесельман (1922-1991), М.М. Чулакі (1941-2002), С. Лук'яненко (1968) [2], а також Ж.-П. Марат (1743-1793), Р.Дж. Гетлінг (R.J. Gatling, 1818-1903), Р. Вірхов (R. Virchow, 1821-1902), А.П. Чехов (1860-1904), С. Моем (W.S. Maugham, 1874-1965), архієпископ Лука (Войно-Ясенецький) (1877-1961), М.А. Булгаков (18911940), В. Аксьонов (1932-2009) і багато інших [9].

Ознайомлення з далеко неповним переліком лікарів-труентів і повчальними фактами їх професійної та непрофесійної діяльності дозволяє відповісти на запитання: які джерела й причини медичного труентизму. Навіщо лікарю, шанованому й високо оплачуваному члену суспільства, займатися чимось ще, що забирає час, гроші, енергію, а нерідко створює небезпеку життю та добробуту.

Найпоширеніша група лікарів-труентів прагне робити добро людям не тільки в межах медичної практики, але й іншим шляхом. Саме ця група, головним чином, і характеризує медичний труентизм як соціальне явище. Більшість лікарів зазначеної групи продовжує до кінця життя займатися медичною діяльністю, поряд зі своїм новим поприщем. Часто це супроводжується невдоволеністю лікаря медициною та її можливостями, прагненням поліпшити «медицину ззовні» або компенсувати новим заняттям свою реальну або гадану «медичну неповноцінність».

Відмічають, що з медичних галузей лише хірургія може дати відчуття задоволення виконаною працею настільки сильне, що його можна порівняти з наркотичною залежністю. Але більшість лікарів не одержують такий шанс відчути творчий драйв, тому підсвідомо вони шукають інші галузі самореалізації, щоб зберегти іскру творчості, яку несуть з дитинства [10, с.1216].

Інші лікарі-труенти прагнуть зробити людину більш різнобічною, здоровою не тільки тілом, а й духом. Інакше кажучи, вони прагнуть до того, чим має займатися кожен лікар, а не тільки труент. У цій групі переважають літератори, музиканти.

Третя причина медичного труентизму - особливі риси характеру лікаря. Іноді це честолюбство, іноді - авантюризм в найкращому розумінні цього слова. Такими були перші аеронавти - Жан-Франсуа Пілатр де Розьє (J.F. Pdatre de Rozkr, 1756-1785), Джон Джеффріс (J. Jeffries, 1744-1819), мандрівники й відкривачі нових земель, полюсів землі, гірських вершин тощо. Наприклад, на північному полюсі першим побував лікар Фредерик Кук (F.A. Cook, 1865-1940), на пів- денному полюсі (разом з капітаном Р. Скоттом після Р. Амундсена) - лікар Едвард А. Уілсон (E.A. Wilson, 1862-1912) [9].

Четверта група - це лікарі, які розчарувалися в медицині, в яку вони пішли помилково, зробивши неправильний вибір. Більшість із них залишили медицину відразу після закінчення медичного факультету, і саме вони точно відповідають терміну «truant» - той, що залишив заняття, для якого був призначений [11, с.783].

Остання група лікарів-труентів - це універсальні генії, що однаково добре роблять будь-яку справу, яка доручена їм або обрана ними. До таких труентів належать російський лікар О.О. Богданов, німецький лікар А. Швейцер, англійський лікар Томас Янг (Т Young, 1773-1829) - фізик, хімік, інженер, музикант, мистецтвознавець [12]. їх можна було б навіть не називати труентами, тому що важко сказати, яка справа для них була головною або хоча б первісною. Характеризуючи їх можна використати слова іншого труента-військового лікаря, чия медична дисертація була присвячена лихоманкам, а історична - особливостям революції в Нідерландах: «Для гарних акторів немає поганих ролей» [13]. Цей лікар мав право так говорити: він був не тільки лікарем, але й видавцем журналів, професором історії Йенського університету, великим поетом і драматургом, основоположником німецького й світового романтизму - це був Фрідріх Шиллер (F.J.Ch. ScMller, 1759-1805) [14].

Інше важливе філософське питання - чи потрібний медичний труентизм сьогодні? Більшість дослідників уважає, що нині медичний труентизм ще потрібніше, ніж у минулі століття. Річ у тім, що в давнину, коли медицина лише відокремлювалася і формувалася як наука, освіта вчених була всебічною, хоча виділялися і входили в історію вони якимись конкретними здобутками в одній галузі знань. Наприклад, поет Омар Хайям водночас був лікарем, астрономом, математиком, державним діячем; таджицький лікар Авіценна - водночас був фізиком, хіміком, математиком, музикантом, державним діячем; великий французький письменник Ф. Рабле був лікарем, істориком, археологом, юристом [6, с.62, 63, 70]. Англійський антрополог Ф. Гальтон - відомий лікар, соціолог, мандрівник, юрист, творець євгеніки, біометрії, дактилоскопії й словесного портрета [15, с.25-33].

Доробок таких людей сприяв гармонічному розвитку людських знань, але відбувалося зростання обсягу інформації, науки дробилися все більше, і все менше ставало людей, які поєднували в собі різноманітні знання й уміння. Знаменита формула античності щодо діалектичної єдності професіоналізму та дилетантизму «все про небагато і трохи про все» зрушилася в бік своєї першої частини. Зростаюча вузькість освіти та конкретність мислення неминуче звужує гуманістичну сутність медицини, робить її високотехнологічною справою кваліфікованих фахівців, але скорочує натхненність медицини й породжує байдужість до особистості хворого, тобто входить в протиріччя з докорінними принципами біоетики. Саме тому медицині сьогодні потрібні труенти як люди широкого світогляду. І така об'єктивна потреба «провокує» появу нової хвилі труентизму в індустріальному суспільстві. Своєчасність медичного труентизму може бути ілюстрована тим фактом, що наприкінці 80-х років ХХ століття в Канаді було близько 12 лікарів-юристів, 5 лікарів - членів Парламенту, 5 лікарів - сенаторів, а також значна кількість президентів компаній [11, с.783].

Важливим є також питання про те, яка конкретна користь від ліка- рів-труентів та їх значення в сучасному світі. Відповідаючи на нього, можна стверджувати, що лікарі-труенти роблять розвиток медицини гармонічнішим, зближуючи різні розділи самої медицини і привносячи в неї досягнення інших сфер людської діяльності. Труентизм зближує позиції й погляди фахівців різних галузей та різних країн, що відповідає ідеям транскультуральності та глобалізації.

Медичний труентизм підвищує духовність і взаєморозуміння в стосунках лікарів і хворих. Медицина перетворюється на бізнес у сучасному світі, але необхідно, щоб вона не втрачала етичність та духовність. Цю потребу лікарі-труенти, як правило, відчувають гостріше, ніж представники інших сфер людської діяльності, і виступають провідниками етичних принципів, скерованих на користь і захист хворих від негуманного застосування сучасних біомедичних технологій.

Навколо труентів концентруються, «обертаються» найрізноманітніші таланти. Навколо них створюється мікросоціальне оточення, просякнуте ідеями гармонічного розвитку суспільства, науки, гуманізму, мистецтва. Наприклад, в оточенні російського лікаря В.І. Даля (18011872), творця знаменитого тлумачного словника російської мови, збирача фольклору, засновника Російського географічного товариства, перебували такі особистості, як поети О.С. Пушкін і В.А. Жуковський, хірурги М.І. Пирогов (він же знаменитий педагог) і І.Ф. Мойер (він же талановитий музикант), географи Ф.П. Літке (1797-1882) [16]. Природно, що взаємне збагачення ідеями нестандартних людей у подібних стосунках, рухає їх до нових досягнень у гуманітаризації суспільства й медицини, до нових наукових відкриттів. Відомо також, що більша частина великих відкриттів створюється на стику різних наук. Діяльність лікарів-труентів є вагомим доказом цього твердження.

На думку авторів, головне, чому повинні нині слугувати роботи з медичного труентизму, це освіта та становлення сучасного лікаря [9]. За умов комерціалізації медицини та виникнення нових медичних технологій (генетичний скринінг, допоміжні репродуктивні технології, клонування, трансплантація органів і тканин) необхідно на противагу цьому об'єктивно потрібному техніцизму протипоставити суб'єктивні гуманістичні фактори, виховуючи в майбутньому лікареві ті гуманістичні якості, які зроблять його більш гармонічною і одухотвореною особистістю. Культура - це не сукупність правил і знань, це сутність, що, відповідно до перекладу з латинської (лат. Culture - «обробіток», «обробляти»), повинна виховуватися. Використання повчальних прикладів з медичного труентизму у вихованні лікаря є серйозним фактором гуманітарної освіти.

Медичний труентизм потребує аналізу не тільки в історичному аспекті, а й з точки зору соціальних і філософських процесів у сучасному суспільстві. Як будь-яке явище, труентизм існує як єдність та боротьба протилежностей. Він має негативний аспект, що полягає у відході певної частини лікарів від активної участі в лікувальній роботі. Однак, позитивний аспект труентизму - внесок до світової культури - настільки перевершує попередній аспект, що дає змогу розцінювати медичний труентизм як соціально корисне явище. При цьому поява труентів - об'єктивний процес, в основі якого знаходиться активація творчих здібностей видатної особистості факторами медичної освіти та клінічної практики: різнобічністю, широким колом спілкування, великою питомою вагою етичних проблем.

Отже, автори єдині у визначенні медичного труентизму як плідного прагнення лікарів до корисної творчої діяльності поза медициною, що веде до видатних здобутків. Історія налічує понад 2000 імен відомих лікарів-труентів, починаючи з Стародавнього світу і закінчуючи ХХ століттям. Лікарі-труенти найчастіше реалізують свої таланти в галузях музичного мистецтва, літератури, точних наук та політичної діяльності або юриспруденції. Основними причинами появи лікарів- труентів є прагнення розширити можливості медицини ззовні, прагнення духовно удосконалити людину, потяг до самовдосконалення і одержання задоволення від творчого процесу, а також певні риси характеру. Потреба в медичних труентах існує на нинішньому етапі розвитку суспільства і зумовлюється тим, що лікарі-труенти сприяють гармонізації медицини, її інтеграції з іншими науками, підвищують духовність у взаєминах лікаря і хворого, стимулюють спілкування між видатними особистостями. Аналіз медичного труентизму при використанні його в процесі підготовки майбутніх лікарів сприяє вихованню гуманістичних якостей, що відповідає вимогам професійної медичної етики.